Першотравневе, Першотравневий район, Донецька область
Першотравневе (до 1946 р.— с. Мангуш) — селище міського типу. Розташоване біля річок Мокрої та Сухої Білосарайок, за 18 км на захід від Жданова. Селище сполучене асфальтованими шляхами з містами Ждановом і Бердянськом, селами Ялтою і Приморським. Населення — 6193 чоловіка. Першотравневе — центр району, площа якого — 793,6 кв. км, населення — 28,7 тис. чоловік. У районі — 2 селищні та 6 сільських Рад, яким підпорядковано 28 населених пунктів, колгоспів і 4 радгоспи є багатогалузевими господарствами. Орних земель — 56,6 тис. га, у т. ч. зрошуваних — понад 1,9 тис. га. Працюють 2 риболовецькі артілі. На території району розташовані — цегельний завод, інкубаторно-птахівнича станція, борошномельний комбінат та цехи по переробці риби, 2 відділення «Сільгосптехніки». У системі народної освіти — 24 загальноосвітні школи, у яких навчається 4654 учні та працюють 344 вчителі. До послуг населення — 28 клубів та будинків культури, 3 кінотеатри, 19 бібліотек.
Історія виникнення Мангуша пов’язана з переселенням греків з Криму. Після майже дворічного переходу навесні 1780 року вони прибули до Азовської губернії. Греки принесли з собою і назви тих поселень, звідки прийшли. Вихідці з кримського селища Мангуша (нині Партизанське Кримської області) заснували теперішнє Першотравневе.
На новому місці вони наспіх збудували з саману 40 будинків, де мешкало близько 200 чоловік. Переселенцям довелося орати цілину, розводити худобу. Господарство було майже натуральним. Люди тяжко переносили зміну клімату, лютували епідемії. Багато мешканців села після приєднання в 1783 році Криму до Росії намагалися повернутися назад. Але уряд для приборкання непокірних посилав війська. Хвилювання селян не припинялись. У 1804 році жителі Мангуша взяли участь у повстанні проти царизму, яке охопило й села Сартана, Чердаклі, Карань та інші.
В селі панувала куркульсько-купецька верхівка. У 40—50 рр. XIX ст. на території грецького округу з’являються російські, українські та німецькі села, і в Мангуші оселяються представники інших національностей. Царські власті, щоб відвернути трудящих від революційної боротьби, намагалися всіляко розпалювати національну ворожнечу.
Після реформи 1861 року зростало розшарування селянства. Уже в 1885—1866 рр. 38 проц. дворів були бідняцькими, 42 проц.—середняцькими, а 20 проц. мали понад половину всіх посівів. Нерівномірно розподілялися і засоби виробництва. Бідняки, не маючи змоги вести самостійне господарство, потрапляли в кабалу до куркулів. В селі тоді налічувалося 720 дворів і 4173 жителі.
Жили селяни в хатах, вкритих комишем чи соломою, під одним дахом з худобою. Такі хвороби, як віспа, тиф, скарлатина, дифтерія, запалення легенів, гангрена щороку забирала в могилу від 24 до 80 проц. захворілих. Потрібної медичної допомоги населенню не міг подати один лікар, фельдшер і акушерка, що обслуговували всю Мангуську волость, до якої в 1890 році входили села Старий Крим, Урзуф, Ялта, Стародубівка, Нальчик.
Царський уряд ще менше дбав про народну освіту. Лише в 1869 році в Мангуші відкрито початкову школу — через 90 років після заснування села. Вчилося в ній 50 хлопчиків. Тільки в 1876/77 навчальному році вперше сіли за парти 5 дівчаток. Не маючи коштів, багато селян або зовсім не посилали дітей до школи, або забирали їх до закінчення навчання. Більшість дітей змалку наймитували у куркулів, інших батьки віддавали в науку до ремісників. З 1879 по 1889 рік з 1228 учнів тільки 66 — закінчили початкову школу. Діти навчалися в непридатному приміщенні, що ремонтувалося, як правило, на кошти селян. У 1888 році з 168 шкільних книг, призначених для учнів, було лише 3 букварі, 17 задачників, зате книг релігійного змісту — 85 примірників.
Великий вплив на соціально-економічний розвиток с. Мангуша наприкінці XIX ст. справило швидке зростання міста Маріуполя. В зв’язку з розвитком тут металургійної, металообробної промисловості, виникненням підприємств будівельних матеріалів, харчової промисловості, розвитком торгівлі — в навколишніх селах для потреб міста збільшувалося виробництво зерна й продуктів тваринництва. Швидко зростає населення. У 1914 році в Мангуші був 1091 двір з 6776 мешканцями. Кількість жителів зростала завдяки припливу наймитів з Полтавської, Чернігівської, Воронезької та Курської губерній. У 1914 році, наприклад, у Мангуші 240 таких поденників гнули спину в заможних господарствах за мізерну плату.
Внаслідок столипінської земельної реформи ще більше зміцніла куркульська верхівка села. Зростала кількість бідноти. В 1913 році близько 40 проц. розорених селянських родин здали, землю в оренду, а самі поневірялися у куркулів або йшли в міста на заробітки.
На формування класової свідомості трудівників села позитивно впливали робітники Маріуполя. Ще 1906 року в Мангуші виник соціал-демократичний гурток, очолений М. П. Мачакрою. До його складу входили П. Ільченко, Ф. Олба, А. Кабаков, В. Тельмаченко, І. Синяков, Казачиков-Чичеков. Ця група мала тісний зв’язок з маріупольськими більшовиками — одержувала від них революційну літературу, прокламації та листівки й поширювала їх серед селян сіл Мангуша, Ялти, Урзуфа, Мелекиного, Кальчика.
Після Лютневої буржуазно-демократичної революції сільська біднота й свідома частина середняків — недавніх солдатів, що повернулися з фронту, повели рішучу боротьбу проти засилля сільських багатіїв. 10 листопада від робітників Маріуполя селяни дізналися про повалення Тимчасового уряду та встановлення влади Рад, її перші декрети — про землю й мир; про створення Радянського уряду на чолі з В. І. Леніним.
14 січня 1918 року в Мангуші обрано першу Раду селянських і солдатських депутатів. Її очолив учитель місцевої школи Ю. Ф. Алакозов. Рада поділила між наймитами і бідняками конфісковані у великих власників землі й сільськогосподарський інвентар. Наприклад, у Г. Чернова відібрали 500 десятин землі, Г. Ярембаша й Ю. Котенджі — по 400 десятин та олійниці й млини, у П. Ільїна, Ф. Фокова — по 200 десятин тощо.
Рада контролювала роботу пошти і медичної дільниці, вжила заходів щодо забезпечення школи паливом і освітленням. Проте селяни не змогли тоді скористатися здобутками соціалістичної революції. Наприкінці квітня 1918 року до Мангуша вступили австро-німецькі війська. Окупанти розігнали Раду, розстріляли голову земельної комісії А. І. Глазова, катували й грабували селян. Націоналізовані землі та інвентар вони повернули куркулям.
Жорстокий терор чинили й білокозаки, що захопили повіт в кінці листопада 1918 року. Білі проводили насильницьку мобілізацію до армії всіх чоловіків від 17 до 45 років. За відмову від неї вони розстріляли Т. І. Тельбізова, П. Ф. Кутру та інших. Але це не залякало селян. Вони чим могли допомагали Червоній Армії, яка громила білих.
У січні 1919 року після визволення села в Мангуші створено військово-революційний комітет на чолі з А. С. Кабаковим (у 1967 році як активного учасника боротьби за Радянську владу і в зв’язку з 50-річчям Великої Жовтневої соціалістичної революції його нагороджено орденом Леніна). Ревком мав зв’язок з Маріупольським підпільним партійним комітетом більшовиків.
Під керівництвом ревкому в селі сформовано партизанський загін з 600 чоловік. Командиром загону призначили Т. П. Мангушова, М. П. Мачакру — начальником штабу, Т. Ф. Садохін очолив розвідку. Загін спільно з повстанцями прилеглих сіл Ялти, Мелекиного й Кальчика провів кілька бойових операцій проти білогвардійців. У березні 1919 року повстанці роззброїли й вигнали з села каральний загін. На початку травня денікінці кинули проти Мангуша два батальйони солдат. Зав’язався бій. Завдяки добрій розвідці та допомозі Ялтинського й Мелекинського партизанських загонів, повстанці, оточивши білих, розгромили їх. Було захоплено 300 гвинтівок, 2 кулемети, кілька тисяч патронів. В іншому бою, що тривав майже цілий день, повстанці взяли в полон 50 білогвардійців і численні трофеї. Розлючені денікінці рушили в наступ проти «червоного Мангуша» великими силами і захопили його. Один з будинків, де оборонялася група повстанців, карателі підпалили. Живцем згоріло тоді 30 бійців, серед них — член першої Ради селянських і солдатських депутатів М. П. Топалов. 47 чоловік вороги розстріляли і порубали шаблями. Білогвардійці спалили багато жител та інших будівель. Більшість бійців повстанського загону, що відійшли під Новоспасівку (тепер Запорізької області), сформувалися в батальйон під командуванням Т. П. Мангушова, який пізніше влився до 1-го Маріупольського радянського полку.
4 січня 1920 року війська Південного фронту вигнали з Мангуша білогвардійців. Почало відновлюватися мирне життя. 15 березня обрано постійний орган влади — Раду. Під її керівництвом перерозподілили куркульську землю, здійснювали продрозверстку. Рада організувала боротьбу з контрреволюцією. Червоним військам, що проходили через село, селяни допомагали продовольством, фуражем, транспортом. Налагоджувалася робота шкіл, медичної дільниці.
12 серпня 1920 року в Мангуші організовано перший партійний осередок, що складався з 6 чоловік. Секретарем його обрано В. М. Маєвського — члена партії з 1903 року, активного учасника революції 1905—1907 рр. у Забайкаллі. Партосередок проводив велику масово-політичну й організаторську роботу серед селян.
19 серпня 1920 року на зборах бідноти, де були присутні 200 чоловік, обрано комітет незаможних селян на чолі з Г. А. Алакозовим. КНС став активним помічником партосередку і місцевої Ради у зміцненні Радянської влади на селі. Влітку 1920 року Мангуш опинився у прифронтовій зоні через наступ з Криму врангелівських військ. Більшості незаможників, партійному й радянському активові знову довелося взятися до зброї. 27 вересня врангелівці на деякий час захопили Мангуш.
4 жовтня під ударами 13-ї армії вони, прихопивши награбоване майно і худобу селян, втекли. Радянську владу було відновлено.
У тяжких умовах відбувався перехід до мирного будівництва. Окупанти і білогвардійці завдали селу величезних збитків (майже на 800 тис. крб. золотом). Вони забрали понад 278 коней і волів, 245 корів, понад 2 тис. пудів зерна і борошна.
У 1920—1921 рр. з 17,5 тис. десятин орної та присадибної землі, яка була в селі, було засіяно тільки 8 тисяч, бракувало робочих рук, тяглової сили, інвентаря й насіння. З 1921 неврожайним роком настав голод. Зосередивши в своїх руках запаси хліба, куркулі посилили боротьбу проти Радянської влади. Вони стали на шлях провокацій, саботажу, спекуляції.
Вирішальну роль у мобілізації населення на подолання розрухи й голоду, боротьбу за відбудову сільського господарства та зміцнення Радянської влади відіграли партійний осередок і комітет незаможних селян. У листопаді 1923 року сільський партосередок налічував 14 чоловік, до складу КНС входило 130 чоловік. Комнезамівці розв’язували питання землевпорядкування, культурно-освітньої роботи, ліквідації неписьменності, поліпшення охорони здоров’я, санітарного стану села. Головні зусилля КНС спрямовував на боротьбу з куркульством, перерозподіляв серед бідноти куркульську землю та інвентар.
У 1923 році до складу сільської Ради обрали 58 депутатів, серед яких — 11 членів і кандидатів у члени партії, 27 членів КНС. Поряд з розв’язанням політичних і економічних завдань Рада приділяла велику увагу культурному будівництву, в 1925 році відкрила школу-семирічку (доти була початкова школа). В селі налічувалося близько 400 чоловік неписьменних, і Рада створила товариство сприяння ліквідації неписьменності. До цієї справи було залучено 12 учителів і багато культармійців.
У травні 1922 року в селі відкрито сільбуд. Часто перед трудящими виступали учасники музичного і драматичного гуртків. Велику культурно-освітню роботу проводила бібліотека, яка мала 700 книг, одержувала 19 назв газет і журналів; тут регулярно влаштовувалися лекції та доповіді, голосні читання, організовувалися виставки.
Активним помічником партійної організації та сільської Ради став комсомольський осередок, створений у 1922 році; він налічував тоді 20 чоловік. Одним з перших секретарів його був син пастуха К. М. Лоїзов. Перші комсомольці багато зробили для залучення молоді села до активного будівництва нового суспільства.
До громадського життя залучалися й жінки-активістки. 16 березня 1924 року загальні збори делегаток волосного жінвідділу обговорили доповідь учительки-комсомолки К. С. Папазової про соціалістичне виховання молоді. У прийнятій резолюції жіноцтво закликало всіх селянок виховувати своїх дітей так, як учить Ленін, вести їх ленінським шляхом. Жінвідділ збирав кошти на користь дитячого будинку; створив перші в селі дитячі ясла, провів реєстрацію дітей шкільного віку.
Велику роботу щодо організації жінок та ліквідації неписьменності проводили Є. П. Балабан, яка тоді працювала в правлінні жіночої ради, деякий час керувала КНС, вчительки О. П. Пуду та Є. І. Цумбек (1948 року Є. І. Цумбек присвоєно звання заслуженого вчителя школи УРСР, 1954 року — нагороджено орденом Леніна).
З розвитком господарства зростала і кількість населення. У березні 1925 року в Мангуші налічувалося 1205 дворів і 5725 жителів, а через рік — село стало центром однойменного району (з 1921 року воно було волосним центром).
Селяни пересвідчувалися в перевагах колективного ведення господарства на прикладі роботи постачальницько-збутової, споживчої та кредитної кооперацій. На 1927 рік довготерміновим кредитуванням було охоплено 62,4 проц. бідняцьких і середняцьких господарств. Держава подала фінансову допомогу Мангуській сільськогосподарській кредитній кооперації на суму 121,9 тис. крб. Учорашні бідняки, одержавши позику, мали змогу придбати тягло і сільськогосподарські знаряддя. В селі створювалися перші виробничі об’єднання. У 1926—1927 рр. виникли товариства спільного обробітку землі. Партійний осередок, що 1928 року налічував 48 комуністів, сільрада, КНС забезпечували умови для переходу до колективізації сільського господарства.
У вересні 1928 року в селі створено колгосп «Юний плугатар», до якого першими вступили 9 колишніх наймитів і 8 бідняків, здебільшого молодь. Головою правління обрали комсомольця С. І. Красозова. Одержавши від держави кредит, артіль купила 16 коней, 4 сівалки, 8 возів. Рішенням райвиконкому їй виділили 300 га землі з державного фонду. Навесні 1929 року колгоспникам надано насінну й фуражну позики. Того ж року на поля вийшов перший трактор. Уже в перший рік колективного господарювання колгоспники зібрали до 18 цнт зерна з га, успішно виконали плани хлібозаготівель. Наприкінці 1929 року до колгоспів пішли і середняки. Того року ТСОЗи було реорганізовано у 8 сільськогосподарських артілей. На чолі колективних господарств стали колишні селяни-бідняки — Л. Н. Асланов, І. К. Ільїн, Ф. Ф. Дегерменджі та інші. В 1930 році в колгоспи об’єдналися уже 98 проц. селянських дворів.
Важливим фактором організаційно-господарського зміцнення колгоспів був перехід від розподілу доходів за кількістю їдців до оплати за кількістю та якістю роботи кожного колгоспника. Мірилом праці та розподілу доходів у колгоспах ставав трудодень, основною формою організації праці — постійні виробничі бригади, за якими закріплювали ділянки землі на весь рік — від обробітку грунту й сівби до збирання врожаю.
Запровадження нових, більш досконалих форм організації праці й розподілу доходів дало змогу в 1931 році, під час весняної сівби в колгоспах, піднести продуктивність праці вдвоє порівняно з 1930 роком.
Велику роль у створенні та зміцненні колгоспів, впровадженні нової техніки й вихованні колгоспних кадрів відіграли машинно-тракторні станції. Мангуську МТС створено навесні 1931 року. Першим її директором був член партії з 1918 року, двадцятип’ятитисячник, робітник-залізничник М. О. Палкая. В 1933 році курси, що діяли при МТС, підготували 86 трактористів, 48 шоферів, 20 бригадирів тракторних бригад. Зростала технічна оснащеність МТС. Якщо в 1932 році в її парку налічувалося 15 тракторів, 20 сівалок, 60 культиваторів, то на січень 1941 року — 75 тракторів, 30 комбайнів та багато іншої техніки.
Для посилення організаційно-партійної та масово-політичної роботи в колгоспах багато зробили політичний відділ МТС і його орган — газета «Ударник». Політвідділ очолював О. Я. Премет (нині голова одного з передових колгоспів — ім. Мічуріна Естонської РСР, Герой Соціалістичної Праці, депутат Верховної Ради Естонської РСР).
Об’єднання колгоспів і вручення їм актів на вічне користування землею сприяло дальшому розвитку громадського господарства. У 1935 році за сільськогосподарськими артілями — ім. Ілліча та іншими закріплено 20 тис. га землі. 1939 року колгосп ім. Ілліча одним із перших у Приазов’ї став мільйонером. На трудодень колгоспники одержали по 8 кг зерна й по 11 крб. 92 коп. грішми. За врожайністю зернових культур артіль завоювала право бути учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки в Москві. Її нагороджено дипломом 1-го ступеня ВСГВ, відзначено грошовою премією в 10 тис. крб. і легковою автомашиною. Значних успіхів добилися й інші колгоспи села.
Перетворення села Мангуша знову на райцентр в 1938 році (після ліквідації району в 1932 році) сприяло його дальшому економічному і культурному розвитку. Наприкінці 30-х рр. споруджено будинок середньої школи, де працювало 25 учителів. На кошти колгоспу ім. Ілліча збудували клуб на 400 місць. У колгоспних і районних клубах працювали стаціонарні кіноустановки, бібліотеки з фондом близько 15 тис. книг. Колгоспники й службовці в 1939 році передплачували понад 3,6 тис. примірників газет і близько 1 тис. журналів. Асигнування на культурно-побутові потреби протягом 1938 і 1939 рр. становили 374,5 тис. карбованця.
В роки Великої Вітчизняної війни трудящі Мангуша, як і всі радянські люди, піднялися на боротьбу проти фашистських загарбників. Багато жителів пішли в Червону Армію. Ті, що лишилися, швидко зібрали врожай і в серпні здали хліб державі, а матеріальні цінності та худобу евакуювали в глиб країни.
8 жовтня 1941 року село окупували гітлерівці. Два роки безчинствували вороги. Окупанти розстріляли комуністів П. П. Рибалка, парторга колгоспу ім. ДПУ Д. А. Беша, слюсаря МТС Г. Ф. Черненка, в гестапо замучили парторга колгоспу ім. Ілліча М. П. Мичкарьова. По району від рук фашистів загинуло понад 100 чоловік, у т. ч. 35 комуністів, до Німеччини окупанти вивезли понад 2 тис. чоловік, зокрема з Мангуша 208 юнаків і дівчат.
8 вересня 1943 року загін моряків-десантників, обстрілюючи дорогу, якою відступали гітлерівські війська, вступив у нерівний бій з противником на височині поблизу Мангуша. Фашисти кидали в бій все нові й нові сили. Коли стемніло, десантники вирішили відступити. Для прикриття відходу було залишено 7 моряків під командуванням молодшого лейтенанта В. М. Бондаренка і парторга загону Ю. І. Богдана, які стримували ворога до пізньої ночі. Місцеві жителі П. Д. Соколов, П. Ф. Альянах, О. П. Камишенко, ризикуючи життям, проникли на поле бою і винесли на руках тяжкопораненого Ю. І. Богдана, якого переховував у себе вдома П. Д. Соколов до приходу Червоної Армії. 14 вересня Мангуш визволений від окупантів.
Багато жителів села воювало на фронтах Великої Вітчизняної війни. Серед них — I. М. Мурза, колишній колгоспний коваль. Він командував ротою, батальйоном, полком. За мужність і відвагу в боях, зокрема під час форсування річки Одера, підполковнику І. М. Мурзі присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Всю війну пройшов сапером один з перших голів колгоспу Л. П. Титишов. Хоробро билися з ворогом Г. Ф. Беззубченко, В. К. Белов, М. В. Мосін і багато інших односельчан. їх відзначено бойовими нагородами.
Мангушівці свято шанують пам’ять земляків, які загинули в роки Великої Вітчизняної війни. В центрі села побудовано меморіальну споруду у вигляді пантеону, де золотими літерами викарбувано імена 145 полеглих воїнів.
За час окупації фашисти зруйнували 800 житлових будинків, школу, лікарню, всі громадські споруди, знищили майстерні, техніку МТС. Збитки становили 1,6 млн. карбованця.
У жовтні 1943 року відновили роботу сільська Рада, територіальна партійна організація з 15 комуністів, які мобілізували населення на відбудову села.
Тривала війна; багато жителів ще громили ворога на фронтах, не було інвентаря, тяглової сили, бракувало насіння. Проте колгоспники у вересні—жовтні 1943 року зорали й засіяли озимою пшеницею переважну частину землі.
Самовіддано трудилися механізатори МТС. У грудні 1944 року з розкомплектованих сільськогосподарських машин вони склали 31 трактор, 17 комбайнів, 28 культиваторів, 30 дискових сівалок і вантажну автомашину. Велику допомогу у відбудові МТС подав колектив Маріупольського заводу ім. Ілліча, який лише 1945 року виділив запасних частин до різних машин на 57 тис. крб. Наполегливо трудилися в майстернях робітники, на полях — трактористи МТС; вони виробляли на трактор (у 15-сильному обчисленні) від 500 до 600 га землі в перерахунку на м’яку оранку.
Трудівники села піднімали з руїн колгоспні господарства, житлові будинки. Водночас вони зібрали й здали у фонд оборони 300 тис. карбованців.
Вчителі та учні старших класів, службовці, медпрацівники після робочого дня відбудовували приміщення школи, лікарні та установ.
В роки першої післявоєнної п’ятирічки колгоспи повністю відбудовано. В 1946 році Указом Президії Верховної Ради УРСР Мангуш перейменовано на Першотравневе. Тоді на території села було 7 колгоспів, які 1959 року об’єдналися в 2 колгоспи «Ленінський шлях» і «Батьківщина». Тепер — це великі господарства зернового й м’ясо-молочного напряму.
Колгосп «Ленінський шлях» має 6212 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 5659 га орної землі, «Батьківщина» відповідно — 6308 і 5330 га. Всі трудомісткі процеси механізовано. Зростає врожайність. У 1969 році в «Ленінському шляху» зібрали з га по 24,9 цнт зернових, «Батьківщині» — 27,6 цнт, пшениці — відповідно: 27,2 і 30,4 цнт. На тваринницьких фермах обох артілей відгодовують по 3 тис. голів великої рогатої худоби, по кілька тисяч свиней. На 100 га колгоспи виробили відповідно: молока — 357 і 382 цнт, м’яса — 57,5 і 49,4 центнера. Птахоферми утримують по 7 тис. штук курей. У 1967 році за підсумками всесоюзного соціалістичного змагання за збільшення виробництва сільськогосподарської продукції колгосп «Батьківщина» нагороджено перехідним Червоним прапором Ради Міністрів CPCP і ВЦРПС і відзначено грошовою премією в розмірі 6 тис. карбованців.
Партія і уряд високо оцінили працю багатьох колгоспників Першотравневого. За 1950—1968 рр. близько 30 чоловік відзначено нагородами. За героїзм у боротьбі з німецько фашистськими загарбниками і за доблесну працю в післявоєнний період орденами і медалями нагороджено 247 мешканців Першотравневого.
Збільшення виробництва зерна й технічних культур, підвищення продуктивності тваринництва зумовлюють дальше піднесення громадського господарства, високу оплату праці колгоспників. Неподільні фонди на 1 травня 1969 року становили близько 4,5 млн. крб., середньомісячна оплата праці колгоспників за 1968 рік — 105 карбованців.
Виконуючи рішення березневого (1965 р.) Пленуму ЦК КПРС, партійні організації колгоспу, що налічували 1969 року 116 членів і кандидатів у члени партії, доклали всіх зусиль, щоб поліпшити керівництво господарством. Комуністи перебувають на вирішальних ділянках виробництва: у рільництві трудяться 31, тваринництві — 25, механізаторами — 44 чоловіка. Виступаючи організаторами соціалістичного змагання, вони своєю працею показують приклад у роботі. Доярка з колгоспу «Ленінський шлях» М. А. Раєвська — член Донецького обласного комітету партії, була делегатом XXIII з’їзду КП України. Починаючи з 1965 року, знатний механізатор Української PGP В. А. Кир’яков без затрат ручної праці вирощує щорічно не менше 35 цнт зерна кукурудзи з га. В 1968 році йому присвоєно звання ударника комуністичної праці. Він є членом бюро райкому КП України. Працюючи в механізованому пташнику, Л. П. Сорокіна з колгоспу «Батьківщина» збирає від несучки по 160—170 штук яєць на рік. Таких прикладів багато.
На території Першотравневого, крім двох колгоспів, розташовано ряд будівельних організацій та підприємств легкої промисловості: міжколгоспбуд, пересувна механізована колона № 2 тресту «Ждановсільбуд», відділення «Сільгосптехніки», райхарчокомбінат, комбінат побутового обслуговування, комбікормовий завод, автоколона, друкарня, комбінат комунальних підприємств, інкубаторна станція, хлібопекарня. Валова продукція їх у 1968 році становила 4,3 млн. крб. Робітники створеного в 1959 році міжколгоспбуду спорудили в колгоспах району тваринницькі ферми, склади, зерносховища тощо. Вартість робіт в 1967—1968 рр. становила 1,5 млн. карбованця.
17 партійних організацій Першотравневого, в яких на обліку 392 комуністи, ведуть велику масово-політичну роботу серед населення. З 1967 року в селищі діє філіал Ждановського університету марксизму-ленінізму, де навчається 50 чоловік. У колгоспах і на підприємствах, в установах і організаціях працюють 120 лекторів, 24 політінформатори, 93 агітатори. В 1968—1969 рр. у 4 теоретичних семінарах вищої ланки політосвіти, 5 школах основ марксизму-ленінізму, 3 початкових політшколах і 3 ленінських народних школах навчаються всі комуністи й 407 чоловік безпартійного активу. Першотравнева селищна Рада, до якої 16 березня 1969 року обрано 59 депутатів, у т. ч. 16 жінок, 27 членів КПРС, 8 комсомольців, 38 колгоспників, 6 робітників і 10 службовців, має постійні комісії — сільськогосподарську, дорожньо-будівельну й благоустрою, бюджетно-фінансову, торгівлі та громадського харчування, народної освіти й культури та інші. Навколо них гуртується численний актив. Керуючи всім економічним і культурним будівництвом, селищна Рада особливу увагу приділяє перспективному розвиткові та благоустрою селища. З 1960 по 1969 рік тут споруджено дитячий комбінат на 150 місць, лікарню, будинки правлінь колгоспів, райспоживспілки з продовольчим магазином на першому поверсі; зведено понад 600 індивідуальних будинків. У центрі селища — палац культури на 400 місць із спортивним комплексом; споруджується триповерховий будинок районних адміністративних установ, дво- і триповерхові житлові будинки, що простягаються на цілий квартал. Перші два шістнадцятиквартирні будинки площею 964 кв. м вже здано в експлуатацію. Центральну вулицю перетворено на проспект; прокладаються тротуари й вулиці з твердим покриттям, водопровідна мережа. Селище повністю електрифіковано й радіофіковано.
Зростає товарообіг Першотравневої райспоживспілки. В 1960 році він становив 4,6 млн. крб., в 1968 році — 10,9 млн. крб. В 1969 році жителі купили 918 телевізорів і радіоприймачів, 12 піаніно, 289 велосипедів і мотопедів, 89 автомашин і мотоциклів, 316 пральних машин, багато інших товарів. З 1960 по 1968 рік продано книг на 565 тис. карбованців.
Дбають в селищі й про здоров’я трудящих. Районна лікарня має 180 ліжок, 21 лікар і 68 медпрацівників з середньою освітою подають кваліфіковану допомогу населенню. Особливий авторитет і повагу здобула лікар-стоматолог комуніст В. М. Галактіонова.
У селі працюють середня, восьмирічна й початкова школи, середня школа робітничої молоді. 70 учителів навчають близько 1200 дітей.
Багато випускників місцевої школи стали спеціалістами народного господарства і культури: понад 200 чоловік — учителями, 80 — інженерами, 50 — лікарями, 55 — агрономами. 76 чоловік стаціонарно і заочно навчаються у вузах і технікумах. Значний вклад у сільськогосподарську науку вносить уродженець села, академік ВАСГНІЛ, лауреат Ленінської премії М. І. Хаджинов.
В селищі збудовано будинок культури на 400 місць і літній кінотеатр на 350 місць, районну, 2 колгоспні, 2 шкільні та дитячу бібліотеки з фондом близько 50 тис. книг. Трудящі одержують понад 6 тис. примірників газет і журналів.
У районному будинку культури, колгоспних клубах і в школі працюють численні гуртки художньої самодіяльності, в яких беруть участь понад 200 чоловік. Самодіяльні митці та артисти російського драматичного театру м. Жданова — часті гості у першотравневців.
16 січня 1969 року Першотравневе перетворено на селище міського типу. За 1—2 км на південь від нього розвідано величезні поклади залізної руди на площі 240 кв. км. Запаси руди, котрі можна видобувати відкритим способом, становлять 0,5 млрд. тонн, а з побудовою рудників — мільярд тонн. Крім того, є змога з кожного кар’єру добути до 50 млн. кубометрів графітного гнейсу — цінного будівельного каменю для народного господарства. Тут мають збудувати гірничозбагачувальний комбінат. Протягом кількох десятків років гіганти чорної металургії — заводи ім. Ілліча й «Азовсталь» — одержуватимуть місцеву сировину. В міру здійснення цих планів Першотравневе перетвориться на сучасне промислове місто.
А. Д. РУДОЙ, Л. І. ХАРЧУК