Селидове, Донецька область (продовження)
Керуючись постановами XV з’їзду ВКП(б) і X з’їзду КП(б)У, Селидівський партосередок розгорнув боротьбу за соціалістичні перетворення в сільському господарстві шляхом розширення громадського обробітку землі і організації колгоспів.
Вже у 1927 році в селі було створено 2 колгоспи: «Правда» і «Реконструкція», а також комуну «Шлях бідноти». На прикладі цих громадських господарств, яким держава подавала значну допомогу технікою і насіннєвим матеріалом, селяни-одноосібники переконувались у перевагах колективного обробітку землі. Цьому сприяв також І окружний з’їзд колгоспників, який відбувався з 2 по 4 жовтня 1927 року в Сталіно. В тому ж році в Селидівське сільськогосподарське кредитне товариство, поряд з 689 пайовиками-одноосібниками, входило вже 20 сільськогосподарських об’єднань (3 колгоспи, машинно-тракторне товариство, товариство пасічників тощо).
Партійний осередок, сільська Рада, КНС приділяли багато уваги організаційному зміцненню перших сільськогосподарських об’єднань селян. Так, на засіданні Селидівської сільської Ради 7 серпня 1928 року було вирішено «…налагодити планову роботу машинно-тракторного товариства, завести облік роботи, раціонально використовувати трактор і молотарку, подати на пільгових умовах допомогу бідноті».
Колективізація сільського господарства супроводилась великими труднощами. Куркулі чинили запеклий опір об’єднанню жителів Селидівки в колгоспи, вдавалися до саботажу хлібопоставок і фізичних розправ над сільськими активістами. Особливо посилився опір куркульства в неврожайному 1928 році. Напередодні перевиборів сільської Ради, в грудні 1928 року, куркулі вбили голову комітету КНС, комуніста П. Гука.
Але це не зупинило переведення села на соціалістичні рейки. У другій половині 1929 року значно посилився приплив бідняцько-середняцьких господарств у колективні об’єднання найпростішої форми — товариства спільного обробітку землі (ТСОЗи). На початок 1930 року таких дрібних ТСОЗів та колгоспів в Селидівці було 11. В той же час було створено Селидівську МТС, що мала 59 тракторів. Значну допомогу селянам у ремонті сільськогосподарського реманенту подали робітники Донецького металургійного заводу.
Велику роль у здійсненні колективізації відіграла Селидівська сільська партійна організація, яка поповнювалася за рахунок активу з батраків, бідняків і середняків. Якщо в жовтні 1921 року вона налічувала в своїх рядах 22 комуністів, то в лютому 1929 року — 58, тобто зросла більш як удвоє. Неухильно зростали і ряди комсомольського осередку, секретарем якого в 1928 році був О. М. Куцик.
Біднота села, на чолі, з комуністами, повела рішучу боротьбу з куркульством. В період посівної кампанії 1930 року куркулі разом з церковниками вели злісну антиколгоспну пропаганду, розкидали антирадянські листівки, чинили терористичні акти проти активістів села, зривали хлібозаготівлю. Рішенням загальних зборів селян від 6 квітня 1931 року всіх куркулів Селидівки вислали за межі села. На початок травня 1932 року до колективів вступило 80,3 проц. всіх селянських господарств, яким належало 81,7 проц. посівної площі.
На кінець 1932 року колективізацію в Селидівці в основному завершили. Тоді ж із 11 дрібних колгоспів і ТСОЗів було створено колгоспи: «Правда», «Реконструкція», «Жовтень», їм. Ворошилова, «За суцільну колективізацію». Партійний осередок і сільська Рада депутаті трудящих повсякденно дбали про укомплектування колгоспів кадрами, підготовку механізаторів, агрономічне навчання колгоспників, розгортання соціалістичного змагання, усунення з колгоспів класово ворожих елементів.
Колгоспи села успішно справилися з виконанням плану весняної сівби 1932 року, за що Сталінська міськрада преміювала Селидівську сільську Раду, колгоспи «Правда» і «За суцільну колективізацію», Селидівську МТС і багатьох колгоспників-ударників грошовою премією на загальну суму 7320 карбованців.
Уже на кінець першої п’ятирічки колгоспи були достатньо оснащені новою технікою, зростала продуктивність господарств. В роки другої п’ятирічки всі колгоспи, які обслуговувала Селидівська МТС, мали тваринницькі і птахівничі ферми, почалась електрифікація села і колгоспів. В селі і районі шанували за трудові досягнення селидівських передовиків-колгоспників: майстрів високих урожаїв рільничої бригади колгоспу «Правда» А. Т. Деркача, свинарок О. Ф. Ставицьку і Т. X. Мірошниченко, які в середньому за 1938—1940 рр. вирощували по 17—20 поросят від свиноматки; доярок К. Г. Масло, К. Т. Никоненко, які надоювали по 2500—2700 літрів молока від кожної фуражної корови. Послідовниками знатної трактористки Донбасу П. М. Ангеліної стали бригадири жіночих тракторних бригад Г. П. Жеребченко, Г. П. Масюкова, трактористи П. F. Самійленко, М. Т. Могилинець, які обробили в 1936—1940 рр. трактором «ХТЗ» по 1000—1133 га; комбайнер П. Є. Романченко і директор Селидівської МТС М. Н. Ахтирський, які зуміли добитися високих показників у праці і високопродуктивного використання сільськогосподарської техніки. 27 новаторів сільськогосподарського виробництва, 3 колгоспи Селидівки і Селидівська МТС були в 1939—1941 рр. учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки у Москві.
Частина жителів села (2875 чоловік) працювала на шахтах та підприємствах місцевої промисловості. Напередодні Великої Вітчизняної війни в районі було 4 великі (№ 10, 38, 40 і 42 «Курахівка») і кілька дрібних шахт, які у 1941 році видобували 4200 тонн вугілля на добу. Неухильно збільшував випуск продукції Селидівський цегельно-черепичний завод, побудований з допомогою робітників міста Сталіно ще в перші роки Радянської влади.
Розширювалась торговельна мережа. В 1941 році населення Селидівки обслуговували 9 продовольчих і промтоварних магазинів, 2 їдальні.
Медичну допомогу трудящим подавали 15 лікарів амбулаторії та районної лікарні, збудованої в 1932—1934 роках.
Великі кошти асигнувались на народну освіту. Працювало 4 початкові школи. У 1934/35 навчальному році на базі семирічки було відкрито десятирічну школу. Всього в школах навчалося понад 1000 учнів. Якщо в 1919 році в Селидівці з 5258 жителів було 3404 неписьменних, то в 1941 році — жодного.
У 1930 році при активному сприянні Г. І. Петровського, який відвідав у цей час Селидівку, було збудовано новий сільський клуб із залом для глядачів на 400 місць. Згодом його назвали палацом культури, якому за бажанням жителів села було присвоєно ім’я Г. І. Петровського.
При палаці культури створили хоровий гурток і оркестр народних інструментів, демонстрували звукові кінофільми, відкрили районну бібліотеку. У 1930—1940 рр. особливою популярністю серед селидівців користувався драматичний колектив, над яким шефствував Сталінський музично-драматичний театр ім. Артема. В його репертуарі були твори класиків української і російської драматургії. Тут починав свій акторський шлях В. М. Добровольський, згодом народний артист СРСР. Влітку 1934 року в селі побувала трупа Ленінградського Великого академічного театру ім. О. М. Горького, який тоді гастролював на Донбасі.
В грізні роки фашистської навали багато жителів села пішли на фронт добровільно. Ті, що лишались працювати в шахтах і колгоспах, працювали під лозунгом: «Все — для фронту! Все — для перемоги!».
В серпні 1941 року Селидівський райком партії сформував народне ополчення, в якому налічувалось понад 400 чоловік. Активними організаторами його були завідуючий райвно 1. Й. Говорущенко, житель Селидівки І. М. Пономаренко, бухгалтер колгоспу «Реконструкція» Р. Є. Радченко, бригадир цього ж колгоспу Й. Г. Ткаченко, бригадир колгоспу «Правда» Ф. Сайко та багато інших.
Тоді ж, за рішенням Селидівського райкому партії, було створено винищувальний батальйон у складі трьох рот чисельністю 230—250 чоловік. Командиром батальйону затвердили члена ВКП(б) П. Г. Пасічного, а його заступниками — комуністів А. Д. Батрака та І. І. Бородіна. Бійці винищувального батальйону вели боротьбу з фашистськими диверсантами, охороняли промислові об’єкти, установи і організації, підтримували зразковий порядок у тилу.
У серпні, вересні і жовтні 1941 року на будівництві оборонних споруд на території Дніпропетровської, Запорізької та Сталінської областей працювало близько 2 тис. трудящих Селидівки і району. Крім того, 1500 чоловік відрядили на спорудження аеродрому в Сталіно. Багато ополченців-селян і шахтарів Селидівського району — вступили в 383-ю Шахтарську стрілецьку дивізію. Вживалися заходи до евакуації народного добра. Заздалегідь для керівництва боротьбою трудящих проти німецько-фашистських загарбників було організовано Селидівський підпільний райком партії на чолі з М. С. Келишем, парторгом шахти № 40 «Курахівка», і 6 підпільних партійних груп. У жовтні 1941 року Селидівський райком партії сформував партизанський загін, до якого ввійшли 38 чоловік (серед них 27 комуністів і 2 комсомольці). Командиром загону призначили П. Г. Пасічного, комісаром — І. І. Бородіна, а згодом — О. Т. Литвиненка.
20 жовтня 1941 року Селидівку окупували гітлерівські війська. За наказом фашистського коменданта всі жителі села, починаючи з 14-річного віку, підлягали обов’язковій трудовій повинності. Людей примушували працювати від сходу до заходу сонця в полі, на будівництві воєнних доріг. З допомогою поліцаїв і старост фашисти гнали молодь у рабство до Німеччини, грабували і знищували державну і суспільну власність, а також особисте майно радянських людей. Так, за розпорядженням комендатури від 18 липня 1942 року населення Селидівки обов’язково мало здати всі вироби з кольорових металів, навіть ручки від вікон і дверей. У серпні 1942 року комендант Селидівки наказав жителям звезти на військову базу всі зібрані ними яблука. Заборонялось обмінювати сільськогосподарські продукти на промислові товари; усе треба було здавати фашистам на склади.
В період окупації на території колишнього Селидівського району німецько-фашистські загарбники розстріляли і по-звірячому закатували 6918 мирних радянських громадян і військовополонених. 1250 чоловік вони кинули в шурф колишньої шахти «Катеринівка». Від рук фашистських катів загинули: партизан громадянської війни. активний організатор колгоспного руху в Селидівці, директор Селидівської МТС, комуніст М. Н. Ахтирський, якого залишили для підпільної роботи; працівник рай-споживспілки А. І. Ковалевський, його дружина С. Ф. Ковалевська з чотирма дочками, дружина військовослужбовця О. О. Пономаренко, робітник Селидівської МТС В. П. Ворона, комендант школи ФЗН К. Є. Губерна, бухгалтер райфінвідділу М. 1. Пирогов, працівник міліції І. І. Корнієнко та багато інших. На каторжні роботи до Німеччини гітлерівці силоміць погнали 467 чоловік. Але окупантам не вдалося зломити волю радянських людей, які саботували всі розпорядження окупаційних властей, ховали хліб та інші продукти, ухилялися від виплати податків, від вигнання до фашистської Німеччини. На жодній шахті району гітлерівці не змогли налагодити вуглевидобуток.
Багато жителів Селидівки із зброєю в руках боролися проти фашистів у Селидівському партизанському загоні під командуванням П. Г. Пасічного. Він розпочав активні бойові дії наприкінці жовтня 1941 року і подавав велику допомогу частинам Червоної Армії, які вели бої, передаючи їм з прифронтової смуги розвідувальні відомості. Партизани проводили серед населення масово-політичну роботу, агітацію, поширювали листівки тощо. Загін підтримував зв’язок і здійснював спільні бойові операції з Артемівським, Краснолиманським, Добропільським, Ямським та іншими партизанськими загонами. В ніч на 17 листопада 1941 року партизани напали на фашистський гарнізон, розташований в с. Бондарному Ямського району. Бій тривав З години. Було вбито 122 гітлерівських солдати і 2 офіцери, розгромлено штаб ворожого полку, а захоплені документи передано командуванню 230-ї стрілецької дивізії 12-ї армії. 20 листопада 1941 року загін вчинив напад на залізничну станцію Ниркове Лисичанського району Ворошиловградської області. Протягом 7 годин партизани знищили 70 німецьких солдатів і офіцерів.
Загін П. Г Пасічного провів 25 бойових операцій. За героїзм, проявлений у боротьбі з ворогом, багато бійців цього загону удостоєно урядових нагород. Командира загону П. Г. Пасічного нагороджено орденом Червоного Прапора і медаллю «Партизанові Вітчизняної війни» 2-го ступеня; ордена Червона Зірка і медалі «Партизанові Вітчизняної війни» 1-го ступеня удостоєно А. Д. Батрака, І. Ф. Светлого, П. Є. Бову, Н. О. Шульгіна, М. Г. Ведькала, П. С. Коваленка, С. І. Тимошука, Я. Г. Григораша; ордена Червона Зірка і медалі «Партизанові Вітчизняної війни» 2-го ступеня удостоєно А. Є. Бову, Н. Н. Марина. Багато партизанів цього загону загинуло смертю хоробрих в боях за Радянську Батьківщину. Серед них — М. С. Келиш (секретар підпільного райкому партії), Г. І. Терещенко, А. В. Дульченко, А. І. Бова, Й. В. Горичев, Н. Ф. Жигайло.
Партизани й підпільники активно допомагали радянським військам, які розгорнули бої за визволення Донбасу. За дорученням ЦК КП(б)У влітку 1943 року в район Селидівки направили організаторсько-диверсійну групу, яка зв’язалася з місцевими підпільними партійними організаціями і створила партизанський загін. Коли частини Червоної Армії підійшли до Курахівки, все населення її, в першу чергу робітники шахт № 38, 40, 42, 43 під керівництвом партизанів виступили із зброєю в руках проти окупантів і взяли участь у визволенні Селидівки й району. 8 вересня 1943 року в Селидівку ввійшли війська Південно-Західного фронту.
Після визволення села багато селидівців пішло в Червону Армію, щоб у її рядах завершити розгром фашистського звіра. Мужньо боролися на фронтах Великої Вітчизняної війни, наближаючи перемогу над ворогом, А. Слухай, Г. Гринько, І. Мережко, І. Костенко, П. Яцина, П. Гузь, Вагін, Березовський, І. П. Жеребченко, А. Оленєв, І. Масло та багато інших. Майже всі вони нагороджені бойовими орденами і медалями. Так, А. Оленєва за мужність, виявлену під час форсування Вісли, удостоєно ордена Олександра Невського, І. П. Жеребченка за героїзм у боротьбі з ворогом удостоєно ордена Вітчизняної війни 2-го ступеня і ордена Червоної Зірки. Багато селидівців загинуло в боях за Радянську Батьківщину.
Всі зусилля трудящих села були спрямовані на відбудову зруйнованого господарства. Німецькі варвари знищили багато господарських будівель, а в районі — 18 шахт державного і місцевого значення, спалили 2 залізничні станції, 2 лікарні, 5 клубів, 4 школи з великими бібліотеками. Під час відступу окупанти вивезли 19 340 цнт хліба, пограбували і по-варварському знищили понад 5 тис. голів худоби. Економіці села було завдано шкоди на загальну суму 46 415 тис. крб., а особистим господарствам селян — на 23,1 млн. карбованців.
Всією роботою по відродженню економіки району і районного центру — Селидівки — керував райком партії, що відновив свою діяльність 11 вересня 1943 року. Комуністи, які повернулися із східних районів країни, а також демобілізовані влились у первинні партійні організації, відновлені на підприємствах, в установах і колгоспах. Значну роботу розгорнув Селидівський райком комсомолу. Під його керівництвом відновлювались комсомольські організації. Молодь працювала на найважливіших ділянках. Все робилося для того, щоб якнайшвидше загоїти рани, заподіяні війною.
22 вересня 1943- року відбулося перше засідання Селидівської сільської Ради. На ньому було затверджено комісію по інвентаризації майна колгоспів, а 28 вересня виконком Ради заслухав питання про хід сівби озимих і збирання пізніх культур, про забезпечення колгоспів посівним матеріалом тощо.
Під керівництвом партійних організацій в селі збирались кошти у фонд оборони. Тільки за перші два місяці 1944 року трудящі Селидівки зібрали 100 890 крб. Свій десятиденний заробіток на будівництво танків і літаків відрахували робітники районного відділення зв’язку. З великим патріотичним піднесенням передплачували трудівники села воєнні позики. Так, колгоспник Є. В. Сніжко вніс на третю воєнну позику 7 тис. крб., О. К. Котляр — 1000 крб., Г. Г. Фесенко — 10 тис. карбованців.
Колгоспники Селидівки достроково завершили хлібоздачу державі у 1944 році. Вже в цьому році вони домоглися перших успіхів в освоєнні довоєнних сільськогосподарських площ. Комсомольсько-молодіжна тракторна бригада № 3 Селидівської МТС (бригадир Г. П. Жеребченко) до першої річниці визволення Донбасу виробила на кожний 15-сильний трактор по 820 га м’якої оранки, зекономивши при цьому 2600 кг пального. Комсомольсько-молодіжна ланка Н. Хацько виростила високий врожай проса — 16 цнт з га, комбайнер Г. Панасенко при завданні 9 га за зміну скошував і обмолочував 13 га зернових.
В наступному році колгоспи Селидівки засіяли 90,2 проц. всієї довоєнної посівної площі, відновили тваринницькі ферми, зокрема вівце- і свиноферми. Селидівській МТС за успішне виконання завдань по обробітку колгоспних полів було вручено Червоний прапор Наркомзему СРСР, а Селидівському району за успіхи у відродженні тваринництва вдруге присуджено перехідний Червоний прапор Державного Комітету Оборони.
Гаряче відгукнулися трудівники села на заклик ленінградців розгорнути масове соціалістичне змагання за дострокове виконання завдань четвертої п’ятирічки. Ініціаторами його були комуністи і комсомольці, які працювали на відповідальних ділянках колгоспного виробництва. Одна з кращих в області тракторна бригада Г. Папети з Селидівської МТС уже на початок серпня 1946 року виробила на тракторі 1003 га умовної оранки, перевиконавши річний план і зекономивши близько 1,5 тонни пального. Ініціатор всесоюзного соціалістичного змагання — Селидівська МТС — ще 20 липня 1946 року виконала річний план тракторних робіт і була знову нагороджена перехідним Червоним прапором Міністерства землеробства СРСР.
У 1947 році колгоспи Селидівки вже освоїли 97 проц. довоєнної посівної площі. Незважаючи на те, що озимі посіви загинули, а весною і влітку почалася посуха, колгоспники після весняного пересіву зібрали по 10 цнт зернових, по 15 цнт технічних культур і по 120 цнт овочів з гектара. На 10 жовтня 1947 року вони виконали план хлібозаготівель. У соціалістичному змаганні на честь 30-ї річниці Великого Жовтня трудівники Селидівської МТС виконали план за всіма видами тракторних робіт на 144,9 проц., виробивши на кожний 15-сильний трактор 1052 гектари.
Високих урожаїв зернових у четвертій п’ятирічці добилися: бригадир рільничої бригади колгоспу «Правда», колишній фронтовик І. Т. Бєлик, який одержав у 1947 році по 30,6 цнт зернових на площі 21 га і соняшнику — по 16,7 цнт на площі 30 га; бригадир рільничої бригади цього ж колгоспу М. А. Стегнієнко, який у 1949 році зібрав урожай озимої пшениці по 20 цнт з га на площі 110 га; ланкова комсомольсько-молодіжної ланки М. Г. Панасенко, яка в 1949 році зібрала врожай соняшнику по 22 цнт на площі 7,5 га та інші.
Трудівники колгоспних полів у 1949 році повністю освоїли довоєнну посівну площу і достроково виконали державний план хлібозаготівель. За успішне виконання завдань четвертої п’ятирічки, вирощення високих урожаїв і розвиток громадського тваринництва багато з них у 1947—1948 рр. було відзначено урядовими нагородами. Ордена Трудового Червоного Прапора удостоєно першого секретаря Селидівського райкому партії С. П. Орловського і директора Селидівської МТС А. Т. Акимичева; ордена «Знак Пошани» — голову Селидівського райвиконкому Г. Г. Дорохова; медалі «За трудову доблесть» — ланкових колгоспу «Правда» Є. М. Жеребченко і А. П. Литвин та інших.
Дальших успіхів досягли трудящі Селидівки в роки п’ятої п’ятирічки. На початку 1951 року з 6 колгоспів у селі створено 2 великих: ім. Жданова і «Радянська Україна». Більш ефективно почали використовувати техніку, досягнення науки і передового досвіду в колгоспному виробництві, значно підвищилась продуктивність праці. У 1955 році врожай зернових по району становив 22,1 цнт з га на площі 20 621 га, а в колгоспі ім. Жданова — 26 цнт з га на площі 1033 га. Комбайнер Селидівської МТС П. Є. Романенко на комбайні «С-6» у цьому ж році зібрав урожай з площі 227 га і намолотив 595 тонн зерна; комбайнер І. К. Панасенко на комбайні «С-6» зібрав урожай з площі 310 га і намолотив 779 тонн зерна.
Значних успіхів досягли і тваринники. Доярка колгоспу ім. Жданова Г. М. Гладушко надоїла в 1955 році від кожної фуражної корови по 5008 кг молока і зайняла перше місце серед доярок області. Головний комітет Всесоюзної сільськогосподарської виставки нагородив її Великою золотою медаллю і преміював легковою автомашиною «Победа». У 1958 році Г. М. Гладушко надоїла по 4050 кг молока від кожної з 18 закріплених за нею фуражних корів. Вона удостоєна звання Героя Соціалістичної Праці. Орденами і медалями були нагороджені й інші трудівники колгоспу.
З 1952 року в Селидівці та її околицях почались роботи по спорудженню шахт-гігантів: «Селидівська» № 1—2, «Селидівська-Південна» з проектною потужністю З тис. тонн на добу кожна, «Котлярівська» № 1—2 (нині «Росія») і «Лісовська» № 1—2 (нині «Україна») з проектною потужністю по 6 тис. тонн вугілля на добу. У зв’язку із зростанням вугільної промисловості в районі восени 1955 року в Селидівці було створено трест «Селидів-вугілля», який об’єднав шахти Селидівського району, виділені з тресту «Красноармійськвугілля».
16 листопада 1956 року рішенням Донецької обласної Ради депутатів трудящих село Селидівку було перейменовано в місто Селидове, а в грудні 1962 року його віднесли до категорії міст обласного підпорядкування. Колгоспи і радгоспи Селидівського району ввійшли до складу Марийського і Красноармійського районів.
Тепер у місті і підпорядкованих Селидівській міськраді населених пунктах працює 10 шахт і шахтоуправлінь, 4 збагачувальні фабрики, шахтобудівне і 2 будівельних управління, комбінат підсобних підприємств, автотранспортне підприємство, заводи «Ливарник», цегельний і залізобетонних виробів, центральні електромеханічні майстерні і ремонтно-будівельне управління, а також кілька підприємств харчової промисловості: хлібний, консервний і молочний заводи, пункт «Заготзерно», контора «Заготживсировина» та інші. Всього в місті працюють понад 25 тис. робітників. Тільки за роки семирічки стали до ладу шахти «Росія», «Україна», «Селидівська» № 1—2 і «Селидівська-Південна».
У змаганні за право називатися колективами і ударниками комуністичної праці брали участь багато дільниць, цехів, бригад, шахтарів міста. Трудящі борються не тільки за виконання і перевиконання виробничих планів і підвищення продуктивності праці, але й за комуністичну культуру та побут.
В 1962 році на шахті «Росія», яка стала до ладу, почала боротися за звання колективу комуністичної праці прохідницька бригада О. Манзелепи, що відзначилася ще під час будівництва шахти. Слідом за нею у змагання включилися прохідницькі бригади на чолі з В. Барановським, І. Шумилом, Л. Постолом і видобувні бригади 3. Міллериса та І. Глуходєда. Першою звання комуністичної удостоєна бригада 3. Міллеріса, який перейшов у відстаючу бригаду іншої шахти і вивів її в передові. Згодом звання колективу комуністичної праці добилися бригади І. Шумила, Л. Постола та І. Глуходєда. У 1964 році на шахті «Росія» у змаганні за комуністичну працю брало участь 2178 чоловік. До 50-річчя Радянської влади шахтарі зобов’язались освоїти проектну потужність шахти — видобувати 6 тис. тонн вугілля на добу. Своє зобов’язання вони виконали.
За семирічку проведено велику роботу по технічному переоснащенню підприємства, запровадженню нової техніки і технології у виробництві. За успіхи, досягнуті у виконанні семирічного плану розвитку народного господарства СРСР, 190 трудівників Селидового в 1966 році нагороджено орденами і медалями Радянського Союзу.
Борючись за втілення в життя рішень XXIII з’їзду КПРС, партійні, профспілкові і комсомольські організації мобілізували трудящих міста на успішне виконання п’ятирічного плану розвитку народного господарства СРСР на 1966—1970 роки. Вони всіляко підтримують творчу ініціативу мас у розвитку різних форм соціалістичного змагання, узагальнюють і поширюють передовий виробничий досвід. З 3687 членів міської партійної організації 2481 працює на підприємствах промисловості, будівництва, транспорту і зв’язку.
Комуністи — Герой Соціалістичної Праці Д. Т. Григоренко, депутат Верховної Ради УРСР М. Д. Білецький, знатні шахтарі Н. І. Смашной, Н. Г. Лавриненко та багато інших — виступили ініціаторами змагання за надплановий донецький ювілейний процент. На всіх шахтах міста було створено школи передового досвіду, в яких вивчалися нові методи проходження гірничих виробок, видобутку вугілля, впровадження наукової організації праці тощо. У 1967 році в цих школах навчалося 776 шахтарів. Тільки за 1966—1967 рр. проведені 74 виїзди комплексних бригад шахтарів у інші вугільні трести й шахти області для обміну досвідом. Підвищуються економічні знання робітників провідних професій.
Завдяки науковій організації праці на шахтах тресту «Селидіввугілля» було заощаджено в 1967 році 288,4 тис. крб. В рахунок донецького ювілейного процента вироблено надпланової продукції на суму 3305 тис. крб. Шахтарі дали країні додатково до плану 210 тис. тонн вугілля і 197 тис. тонн вугільного концентрату. Колективи міста добилися 468 тис. крб. надпланового прибутку. План освоєння капіталовкладень будівельними організаціями міста виконано на 117,6 проц., введено в експлуатацію 24 433 кв. метри житлової. площі.
У 1968 році обсяг валової продукції, яку випустили підприємства міста, становив 45104,7 тис. крб. Понад план реалізовано продукції на суму 1250 тис. крб. Шахта № 1—2 «Селидівська» виконала план вуглевидобутку за 1968 рік і видала понад план 40,8 тис. тонн вугілля.
Готуючись гідно зустріти 100-річчя з дня народження В. І. Леніна, трудящі Селидового виконали завдання п’ятирічки достроково, а багато колективів — до ювілею. Колектив шахти «Україна» відзначено Ленінською ювілейною почесною грамотою.
Зростання продуктивності праці робітників сприяє поліпшенню їх добробуту. Середньомісячна заробітна плата робітника на підземних роботах у тресті «Селидіввугілля» в 1968 році становила 243,3 крб., а по шахті № 1—2 «Селидівська» — 274,4 карбованця.
Розширилась мережа державної і. кооперативної торгівлі. В місті є дві основні торговельні організації: відділ робітничого постачання тресту «Селидіввугілля» і Селидівська райспоживспілка. В самому тільки Селидовому — 36 магазинів, 7 їдалень, 5 ларків, 14 буфетів, 2 ресторани, чайна і 7 закусочних із річним товарооборотом 13 млн. 990 тис. карбованців.
Значно зросла купівельна спроможність населення. 302 жителі Селидового мають власні легкові автомашини і 1205 чоловік — мотоцикли. А загалом у трудящих, що живуть на території Селидівської міськради, в особистому користуванні 988 автомашин, 3303 мотоцикли, 637 моторолерів і 20 мотопедів.
У великих масштабах провадиться житлове будівництво. Житловий фонд у Селидовому становить уже 172 тис. кв. метрів. Тут побудовано 2977 будинків (з них 25 багатоповерхових); більшість з них з цегельним облицюванням і шиферною покрівлею. Щороку будується 30—50 тис. кв. метрів площі за рахунок держави і понад 3,5—4 тис. кв. метрів — на кошти населення.
До послуг жителів Селидового— водопровід, 2 лазні, пральня, 4 перукарні, швейна майстерня, ательє по ремонту телевізорів і радіоприймачів і т. п.
Окрасою Селидового є парк ім. В. І. Леніна площею 30 га. Уже зараз на кожного жителя міста припадає по 8 декоративних дерев.
У Селидовому є дві лікарні на 490 ліжок, дитяча. лікарня на 100 ліжок, поліклініка, стоматологічна поліклініка із зубопротезною лабораторією, три оздоровчих пункти, один фотарій та інгаляторій, пункт швидкої допомоги, пологовий будинок, жіноча консультація. У медичних закладах працюють 64 лікарі і 276 чоловік середнього медперсоналу. Серед них відмінники охорони здоров’я В. І. Пшенишнюк, Г. О. Беликова, Б. П. Томов, Ю. С. Овчаренко.
У місті є стадіон, десятки спортивних майданчиків. У 1970 році завершилося будівництво спортивного комплексу.
До Великої Вітчизняної війни в Селидовому була одна середня і три початкові школи, а зараз — дві середні, три восьмирічні і дві початкові школи, в яких навчається 3917 учнів і працює 154 вчителі. Є також середня школа робітничої молоді (154 учні, 10 учителів). Серед учителів — відмінники народної освіти: О. С. Світла, М. П. Гришко, П. О. Копачов, А. І. Авраменко, П. Д. Братусь, В. А. Руппа, М. І. Дзюба, Н. І. Булдигіна, Л. А. Бережна. У 1965 році в Селидовому відкрито гірничий технікум. Він готує спеціалістів підземної розробки вугільних родовищ, гірничої електромеханіки та бухгалтерського обліку. Зараз у ньому вчиться на денному відділенні 707 студентів і на вечірньому —526, працюють 54 викладачі. У 1968 році в технікумі відбувся перший випуск спеціалістів. У Селидівській музичній школі навчається 273 учні. В 8 дитячих комбінатах виховується 965 дітей.
Розширюється мережа культурно-освітніх закладів. У місті є два будинки культури, клуб ім. В. І. Леніна, дві бібліотеки з книжковим фондом 58 624 томів. Бібліотеки обслуговують 4137 читачів. Селидівчани мають 2111 телевізорів, 1860 радіоприймачів і 3052 радіоточки. Майже всі трудящі передплачують періодичні видання: .на кожну тисячу жителів припадає 1550 примірників газет і журналів.
Учасники художньої самодіяльності будинку культури ім. Г. І. Петровського не раз брали участь в оглядах і фестивалях області і республіки. Так, у 1953 році оркестр народних інструментів (керівник Ф. І. Коровка) був учасником республіканського огляду і зайняв друге місце серед музичних колективів. Гуртки самодіяльності будинку культури нагороджені 27 грамотами Донецького обласного управління культури, 11 дипломами 1-го ступеня обласного оргкомітету за участь в обласному фестивалі молоді, а також кубком за участь в обласному фестивалі 1958 року, що відбувся в місті Донецьку.
Всім, хто приходить відпочивати у клуби і палаци міста, полюбилися живі форми масової пропаганди — вечори запитань і відповідей, усні журнали, тематичні вечори, недільні читання, диспути, зустрічі з передовиками виробництва, ветеранами Жовтневої революції і Великої Вітчизняної війни.
При клубах і палацах культури працюють хореографічні, хорові і драматичні колективи, духові оркестри, оркестри народних інструментів, агіткультбригади і 20 інших гуртків (крою та шиття, художньої вишивки і т. д.), у роботі яких бере участь 1359 чоловік. У клубі ім. В. І. Леніна організовано жіночий вокальний ансамбль, при Селидівській автобазі — естрадний оркестр.
У 1967 році кращі колективи художньої самодіяльності були представлені на обласному фестивалі, чотири, з них стали дипломантами фестивалю: оркестр народних інструментів Будинку культури ім. Петровського, хор і чоловічий вокальний ансамбль Палацу культури ім. 40-річчя Жовтня та хор клубу ім. Леніна.
За останні роки в гостях у селидівців побували актори Донецького драматичного театру ім. Артема, Шахтарський ансамбль пісні і танцю, хорова капела «Трембіта», театр Центрального Будинку Радянської Армії, артисти кіно.
При клубах і палацах культури працюють університети музичної культури, здоров’я, університет для батьків та інші. Значна увага приділяється лекційній пропаганді та іншим масовим заходам. Так, за 1968 рік у клубах і палацах культури було прочитано 612 лекцій і доповідей, проведено 364 молодіжних і тематичних вечорів, 92 вечори трудової і бойової слави, відбулися зустрічі з передовиками виробництва і ветеранами Великої Жовтневої соціалістичної революції і Великої Вітчизняної війни.
Важливе місце у комуністичному вихованні трудящих належить кімнаті бойової і трудової слави. Тут проводяться бесіди і тематичні вечори, читаються доповіді про історію Радянської Армії, про героїчні бойові і трудові подвиги радянських людей, організуються зустрічі з ветеранами Великої Вітчизняної війни і праці.
У місті є 104 первинні профспілкові організації — гірників, будівельників,, працівників транспорту, народної освіти, охорони здоров’я тощо.
У 76 первинних партійних організаціях міста налічується 3848 комуністів,. 73 комсомольські організації об’єднують 6379 членів ВЛКСМ.
259 кращих представників трудящих — передовиків виробництва місцевих шахт,, будівельників, інженерів і техніків, колгоспників, учителів, лікарів — є депутатами Селидівської міської Ради. Серед них бригадир гірників очисного забою шахти № 40 «Курахівка» Герой Соціалістичної Праці О. М. Ковтун, робітниця шахтоуправління № 10, учасниця Великої Вітчизняної війни В. С. Лебедка.
Так живуть і працюють мешканці Селидового — міста, що виросло з маленького степового села у великий промисловий центр Донецького краю.
В. П. БІЛИК