Сергіївка, Слов’янський район, Донецька область
Сергіївка — село, центр однойменної сільської Ради. Розташована на підвищеній рівнині, по берегах маловодної річки Бичка, за 30 км від Слов’янська і за 120 км від Донецька. До найближчої залізничної станції Краматорськ — 14 км. Населення — 2250 чоловік.
На території села в IX—XII ст. перебували кочівники, про що свідчать знайдені тут надгробні скульптури — кам’яні баби.
В кінці XVIII ст. територія сучасного села входила до т. зв. Пилипівського пустища, що містилося між річками Маячкою і Бичком. Воно належало поміщикові сусіднього села Шабельківки І. П. Шабельському і використовувалось як пасовище. Тут споруджували літні курені для пастухів. На початку XIX ст. В. І. Шабельський одержав від батька у спадщину Пилипівське пустище, 195 кріпаків і в 1806 році заснував тут село, яке спочатку називалось Іванівною, потім — Сергіївкою, а ще пізніше — Степним-Шабельським.
В період розпаду феодально-кріпосницького ладу поміщики, що не змогли пристосуватися до товарно-грошових відносин, розорялися. В такому становищі опинилась і К. Шабельська, яка у 1850 році всі 208 чоловік кріпосних віддала в заставу Харківському приказу громадської опіки. У 1856 році вона перезаставила селян, а через 3 роки передала село своєму родичеві поміщикові М. Є. Замятіну. З того часу воно знову називається Сергіївкою.
До реформи з 2049 десятин землі, які належали поміщикові, 756 десятинами користувалися селяни з розрахунку по 3 десятини на ревізьку душу. За уставною грамотою, яку поміщик оголосив 31 січня 1863 року, селяни мали одержати цю землю за викуп. За кожний наділ вони повинні були відробляти 32 чоловічі дні і 23 жіночі. Крім того, з кожної душі сплачувалось 7 крб. 32 коп. оброку.
Сергіївці відмовились від такої «волі». Вони перестали працювати на пана, не виконували його розпоряджень. Для втихомирення їх у село ввели війська. Тільки після вчиненої солдатами розправи селяни відновили роботу в економії.
У 1869 році було складено нову уставну грамоту. Цього разу поміщик передавав селянам по 2 десятини землі на 252 ревізькі душі. 252 десятини, якими селяни користувалися ще до реформи, пан відібрав, а за це «подарував» їм четверту частину викупної суми. 17 829 крб. викупної суми селяни зобов’язані були внести протягом 49 років, починаючи з 1 листопада 1869 року.
Наростання соціальних суперечностей у пореформеному селі наочно ілюструє становище селян Сергіївки. На початку 80-х років XIX ст. тут уже налічувалося 102 двори і 653 жителі. Надільної землі община мала всього 504 десятини. В 1883 році посівна площа становила 360 десятин, пересічно по 3,5 десятини на двір. А щорічні податки, сплачувані общиною, перевищували 2000 крб.: 691 крб. подушного, 30 крб. поземельного, 60 крб. земського, 167 крб. волосного і 1054 крб. викупної позички. Пересічно припадало податків по 7 крб. 95 коп. на душу, а на двір — по 19 крб. 64 коп. При тодішньому врожаї і цінах — це вартість зерна, зібраного з 1 —1,5 десятин посіву. Багато сергіївців злидарювали, не могли звести кінці з кінцями і мусили наймитувати у поміщиків або відходити на заробітки в іншу місцевість. В 1884 році 98 жителів, приписаних до общини, в селі зовсім не проживали, а 23 чоловіка були сезонними відхідниками.
На початку XX ст. поширеною формою поміщицької і куркульської експлуатації стала оренда. В 1905 році бідняки орендували 690 десятин землі. Висока орендна плата — 8—15 крб. в рік за десятину — поглинала майже увесь прибуток.
Влітку 1905 року під впливом робітників жителі Сергіївки вимагали у поміщика, щоб він передав їм землю, відрізану в час проведення реформи. Коли ж той відмовився, селяни пішли в поле і розподілили між собою частину поміщицької землі. Та незабаром в село прибув козачий підрозділ, почалися арешти: забрали ІО. Діброву, Г. Голуба та інших. Восени 1906 року селяни ще раз спробували збільшити свої наділи, вимагаючи від поміщика здати їм поцінно в оренду 200 десятин. Але й цього вони не домоглися.
Напередодні Жовтня земля і реманент розподілялися між жителями села дуже нерівномірно. За даними сільськогосподарського перепису 1917 року, в Сергіївській волості було 12 поміщицьких і 1257 селянських господарств. Поміщикам належало 4608 десятин землі, тобто 28,8 проц. всієї земельної площі волості. Селяни мали 11 307 десятин землі, з них 7537 десятин купленої. 129 безземельних господарств разом з господарствами, що мали близько 5 десятин, становили бідняцьку частину селян волості. їх було 545, тобто 43,3 проц. Середняцьких господарств налічувалось 407 (32,4 проц.).
За царизму трудящі, позбавлені елементарної медичної допомоги, страждали від епідемій. В Сергіївці тільки 1913 року почала функціонувати амбулаторія. Обладнання лікарні було примітивним, убогим, і лише завдяки невтомній працьовитості і наполегливості першого лікаря В. С. Сорокіної, яка залишалася на своєму посту аж до 1950 року, жителі села могли одержувати елементарну медичну допомогу.
Важке економічне становище більшості селян обумовлювало низький освітній рівень. Тільки в 1893 році в Сергіївці відкрили однокласну церковнопарафіяльну школу. В 1914 році земство збудувало однокласне училище. 162 учнів обох шкіл, переважно дітей заможних селян, навчали 4 вчителі. До революції жоден житель села не зміг одержати середньої освіти.
В роки імперіалістичної війни майже половину працездатних чоловіків волості призвали в армію. Якщо до війни 47 господарств не мали годувальників, то за роки війни 265 господарств залишилися без робочих рук. Тяжка селянська праця значною мірою лягла на плечі жінок.
Радянська влада встановлювалася в Сергіївці в умовах гострої класової боротьби, що розгорнулася тут після Великої Жовтневої соціалістичної революції. В грудні 1917 року загони Червоної гвардії вигнали з Ізюмського повіту війська Центральної ради. В селі створилася Рада селянських депутатів. До її складу ввійшли Г. Т. Голуб, G. Н. Томах, П. М. Герасименко, П. М. Хорошайло, В. П. Ростовський, И. Ф. Лахтаренко. Головою виконкому сільської Ради став більшовик Т. Є. Канишов, І. П. Саржевський був делегатом 1-ї Всеукраїнської конференції селянських депутатів (20—22 січня 1918 року). Повернувшись із Харкова, він закликав селян перерозподілити землю. 27 січня 1918 року виконком Ради утворив земельну комісію, яка взяла на облік усі економії. Її очолив І. Г. Козаченко. Весною почали ділити землю.
Проте дальші революційні перетворення на селі припинилися в зв’язку з німецько-австрійською окупацією в квітні 1918 року. Побори, знущання окупантів і гетьманців, відновлення старих порядків викликали обурення більшості селян. У жовтні 1918 року в Сергіївці організувався партизанський загін під керівництвом місцевого жителя більшовика П. Д. Хорошайла. До загону входили П. В. Хорошайло, С. В. Ростовський, Н. І. Лахтаренко та інші. 17 листопада партизани заарештували начальника варти, голову волосної управи і вартових. Під керівництвом більшовиків було відновлено волосну Раду.
Дуже короткий час тут хазяйнували петлюрівці. В січні 1919 року з наближенням радянських військ повстанські загони вигнали петлюрівців і не допускали білогвардійців аж до підходу частин Червоної Армії.
26 січня 1919 року в Сергіївці відбувся волосний з’їзд Рад. Він обрав волвиконком з 8 чоловік, до якого ввійшли Ю. Й. Діброва, Н. Ф. Лахтаренко, І. Г. Козаченко, Г. Т. Голуб, П. П. Шевченко та інші. Головою виконкому став Ю. Й. Діброва, а згодом, у лютому, І. Г. Козаченко. При волвиконкомі працювали відділи: управління, продовольчий, земельний, військовий, народної освіти тощо.
Волвиконком здійснив конфіскацію поміщицьких маєтків. Спеціальна комісія з 4 чоловік взяла на облік майно, реманент, будівлі і землю поміщиків. Більшу частину вилученої у багатіїв землі передали безземельним і малоземельним селянам. До них перейшла і частина куркульської землі. Якщо в 1917 році до 15 десятин землі мали 952 господарства волості, а понад 15 десятин — 302 господарства, то в 1919 році відповідно 1100 і 175 господарств. Передача майже всієї землі, реманенту і насіння селянам, велика допомога, надана біднякам у засіві землі, зумовили значне збільшення посівної площі. Зернові сіяли в’ 1917 році на 5746, а в 1919 році — на 13 067 десятинах.
На базі колишньої економії Бантиша поблизу Сергіївки на 37 десятинах землі в 1919 році організовано радгосп. В економії Судермана 17 колишніх батраків об’єдналися в комуну «Кронштадт». Тут же створено прокатний пункт сільськогосподарського реманенту і майстерня для його ремонту.
В роки громадянської війни виконкому Ради доводилося вирішувати важливі питання по здійсненню продрозверстки і збиранню з куркулів надзвичайного податку, по розподілу землі і налагодженню справ у радянському господарстві, забезпеченню революційного порядку. Багато зробила нова влада і для розвитку культури
села: церковнопарафіяльну школу перетворено на народну і відокремлено від церкви, відкрили бібліотеку і читальню, сільбуд. Як свято визволеного народу, в Сергіївці 11—12 березня 1919 року відзначався ювілей Т. Г. Шевченка. Відбувся урочистий мітинг, читалися твори великого поета, було поставлено п’єсу.
Революційні перетворення на селі зустрічали запеклий опір куркулів. Вони протестували проти розподілу землі пропорційно до кількості членів сім’ї, вимагаючи розподілу її залежно від наявної кількості худоби, зривали збирання податку. Через недостатню організованість сільської бідноти куркулям вдалося навіть протягти своїх ставлеників до Ради.
Поступово становище в селі змінювалося. 28 березня тут створено з членів партії і співчуваючих комуністичний осередок, до якого ввійшли І. П. Козаченко, І. І. Александров, Г. Н. Дерека, О. І. Колесников, М. І. Лахтаренко, Н. Ф. Лахта-ренко, А. Ф. Лахтаренко, І. Г. Половинка, К. Хорошайло, П. Д. Хорошайло, І. І. Каплун. Головою осередку обрано Г. Н. Дереку, секретарем І. І. Александрова.
Партосередок домігся виведення куркулів з складу Ради. З ініціативи комуністів 27 квітня 1919 року в селі створено комітет бідноти, очолений Н. І. Дерекою (голова), М. П. Колесниковим, Я. К. Щербиною. Позиції бідноти в селі зміцніли. Вона почала активніше виступати проти куркулів.
В червні 1919 року Сергіївку захопили денікінці. Радянську владу в селі і всі її здобутки білогвардійці оголосили ліквідованими. Була відновлена приватна власність на землю. За поміщицьку землю, якою користувалися селяни, потрібно було сплачувати високу орендну плату. Крім того, стягувалися натуральні податки на користь білої армії.
Денікінський режим викликав рішучий протест бідноти і середняків Сергіївки. Під керівництвом П. Д. Хорошайла в серпні 1919 року знову створюється партизанський загін, куди ввійшли П. В. Хорошайло, С. В. Ростовський, М. І. Лахтаренко, І. Г. Половинка, І. О. Колесник та інші. Партизани закликали селян уникати мобілізації, саботувати здачу хліба і фуражу.
На кінець грудня 1919 року Червона Армія визволила Сергіївку від денікінців. Влада в селі переходить до ревкому, який підготував і провів у березні 1920 року вибори до Сергіївської волосної Ради.
Утворений в червні 1920 року комнезам (його очолив М. І. Лахтаренко) сприяв волвиконкомові в здійсненні аграрних перетворень на селі. Майно і землю поміщиків було взято на облік, а реманент передано на прокатний пункт. KHС склав списки безземельних і малоземельних. їх в першу чергу наділили землею, худобою і посівним матеріалом. Земельні надбавки одержали і середняки. У куркулів вилучили надлишки землі. Куркулі та інші контрреволюційні недобитки, які створювали бандитські загони, всіляко перешкоджали проведенню земельної реформи, зривали продрозверстку. В липні 1920 року махновці, вдершись у село, знищили списки на наділення землі, пограбували волосну касу. 4 вересня тут побувала банда Савонова, на початку 1921 року — банда Ф. Дудька. Вони відбирали в селян продовольство, худобу, фураж.
Дуже позначився на становищі села неврожай 1921 року. Восени 1921 року в Сергіївці було засіяно всього 17 десятин озимих, тоді як у 1917 році засівалося 123 десятини. Не вистачало насіння. 79 господарств села зовсім не мали робочої худоби. У 1922 році з допомогою держави селяни засіяли 1022 десятини.
У 1923 році в Сергіївці діяла сільськогосподарська кооперація, незабаром до неї ввійшло 669 чоловік. Щорічний обіг кооперації становив 30—60 тис. крб., в т. ч. 7—8 тис. крб. за продаж продукції сільського господарства, а решта — кредити, за рахунок яких біднота і середняки купували сільськогосподарський реманент.
Так, у першій половині 1925 року вони одержали в кредит 16 косарок, 7 віялок, 5 бричок тощо. В Сергіївці діяло ще одне кооперативне об’єднання, яке торгувало промисловими товарами.
На кінець відбудовного періоду господарське становище села поліпшилося. 1925 року освоєно всі посівні площі. Зросло поголів’я худоби. Під керівництвом комуністів ще більше зміцнилася сільськогосподарська споживча кооперація. В центрі уваги діяльності сільської Ради був захист інтересів бідноти. Договори про найми батраків реєструвалися в сільраді, яка стежила за виконанням їх з боку куркулів.
В 1923—1925 рр. Сергіївка була центром Сергіївського району Бахмутського округу, до якого входило 5 колишніх волостей, у т. ч. і Сергіївська. Тут перебував райвиконком, райком партії, було створено дві профорганізації — районне відділення «Всеробітземлісу» і спілка радянських робітників. З березня 1923 року діяло дві парторганізації — при райвиконкомі і при сільраді. Сільська парторганізація складалась з 12 членів і кандидатів у члени партії.
В 1921 році в селі сформувалася комсомольська організація, до якої вступили Ю. П. Козаченко, Д. Т. Канишев, Ф. В. Карачаров, В. М. Герасименко, О. В. Редько та інші. Комсомольська юнь зростала — 1926 року ряди організації налічували 61 члена.
Комуністи й комсомольці входили до складу сільради, виконкому Ради і до його п’яти постійних комісій (земельної, фінансової, благоустрою і санітарної, культурно-освітньої та добровільних товариств). Вони дбали не тільки про відбудову народного господарства, а й про поліпшення побутового й культурного обслуговування на селі. У 1923 році з 464 чоловіків грамоту знали тільки 50 проц. Серед жінок письменних було ще менше: з 477 лише 67 (17 проц.). Було створено пункти лікнепу, організовані індивідуальні і групові заняття з неписьменними. Поліпшилась робота школи. В 1923 році початкову школу в селі реорганізували в семирічку. В ній навчалось 266 із 303 дітей шкільного віку.
Комсомольці створили місцеві організації товариств МОДР, «Аерохім», «Друг дітей». Під керівництвом учителів вони працювали в школах і гуртках лікнепу, в сільбуді, організовували лекції і диспути на антирелігійні, природничо-наукові та суспільно-політичні теми. Комсомольська організація шефствувала над створеною в 1924 році піонерською організацією. При сільбуді працювали гуртки художньої самодіяльності. Сільські аматори ставили п’єси «Наймичка», «Бурлака» І. К. Тобілевича (Карпенка-Карого), «Назар Стодоля» Т. Г. Шевченка, та інші.
Поліпшувалося медичне обслуговування. У 1928 році в Сергіївській лікарні працювали три лікарі, три фельдшери та інші медпрацівники.
Зміни на краще в селі відчувались всюди. Проте в невеликому індивідуальному господарстві праця залишалася малопродуктивною. Не підвищувалась агротехніка землеробства, купувати машини селянин теж не міг. До 1927 року на території, підпорядкованій Сергіївській сільраді, з 574 господарств близько половини (297) були бідняцькими, 255 дворів — середняцькими і 22 господарства (4 проц.) — куркульськими.
Бідняки й середняки дедалі більше переконувалися, що шлях до заможного життя єдиний — через створення колективних господарств. У 1927 році в Сергіївці організовується ТСОЗ ім. Г. І. Петровського. Того ж року створюється комуна «Червона зірка», головою якої був комуніст Я. Д. Козаченко. В 1928 році на засіданні бюро комуністичного осередку розглянуто питання про хід організації колективних господарств. Для поліпшення керівництва колективізацією в селі створено оргбюро, в яке ввійшли М. П. Ростовський, П. Половинка та інші. В 1929 році комуну «Червона зірка» реорганізовано в артіль. Її головою став двадцятип’ятитисячник, робітник з м. Костянтинівки М. Смиренський. Вона поповнилася новими членами. В 1929— 1931 рр., крім артілі «Червона зірка» (з 1931 року — ім. Й. В. Сталіна), в селі виникли колгоспи «Шлях до комуни», «Краммашбуд», ім. Г. І. Петровського, «Червоний партизан».
Колективізація відбувалася в умовах гострої класової боротьби. Куркулі пролазили до колгоспів, калічили колгоспну худобу, псували насіння. Від їх рук постраждав активіст І. С. Хорошайло. Класові вороги були викриті і виселені з села.
Перехід до колективного господарства в селі в основному завершився 1931 року. В 1930 році в Сергіївці створено Краматорську МТС. У 1935 році вона вийшла на перше місце в області щодо виробітку на трактор і врожайності полів. За наслідками соціалістичного змагання 1936 року МТС посіла перше місце в країні. У 1939 році Ф. І. Решетов за вміле керівництво машинно-тракторною станцією нагороджений орденом «Знак Пошани». У 1937 році за почином Паші Ангеліної в Сергіївці створили дві жіночі тракторні бригади, до яких увійшли В. Т. Ростовська і Г. М. Циганкова (бригадири), О. П. Кононенко, Т. Г. Тютюнник, М. І. Карпова, М. П. Федосова, А. Білик.
Праця селян стала набагато продуктивнішою. Поліпшився обробіток грунту, зросли врожаї. 1939 року колгоспи Сергіївки зібрали по 18,8 цнт зернових з гектара, а колгосп «Червоний партизан» — по 21,1 цнт. За вирощення високих урожаїв ланкова Є. С. Савченко у 1939 році нагороджена орденом Леніна. Збільшувалась оплата колгоспного трудодня. У 1939 році вона становила 5,6 кг зерна, 1 кг соняшнику та 1 крб. 77 копійок.
Зростала культура колгоспної Сергіївки. Було покінчено з неписьменністю. До 1935 року в селі працювала семирічна школа. За ініціативою парторганізації її реорганізовано на середню. В 1938 році тут навчалося 320 учнів. За 1938—1941 рр. десятирічку закінчили 82 учні.
На початку 1939 року село стало центром Андріївського району. 25 грудня 1939 року на основі нової Конституції СРСР обрано сільську Раду в складі 30 депутатів. На першій сесії Ради в січні 1940 року обрано виконавчий комітет на чолі з Г. Л. Курасовим. Виконком Ради і постійні комісії провели велику роботу по дальшому розширенню сільськогосподарського виробництва та благоустрою села. 1939 року почалась електрифікація Сергіївки від місцевої електростанції, а в наступному році село повністю радіофікували.
В перші ж дні Великої Вітчизняної війни життя в селі перебудувалось на воєнний лад. Більшість військовозобов’язаних пішли до Діючої армії. Був створений винищувальний батальйон. До нього ввійшли Ф. І. Решетов (командир), В. С. Мороз, Я. Д. Козаченко, Т. І. Томах, І. І. Забірченко, В. П. Ростовський та інші. Вони охороняли державні установи села, колгоспні будівлі, а потім влились до регулярних частин Червоної Армії. З наближенням ворога проведено евакуацію техніки МТС і майна колгоспів.
23 жовтня 1941 року Сергіївку захопили німецькі загарбники. Настали чорні дні насильства і сваволі окупантів. Колгоспи були пограбовані, а школа і клуб перетворені на склади й конюшні. Для дорослих і дітей окупанти ввели трудову повинність. Молодь виганяли на каторгу до Німеччини. Комуністів і безпартійних активістів розстрілювали або відправляли в концтабори. Так загинули А. М. Берник, І. І. Сосновенко, С. І. Лахтаренко, М. Ю. Діброва, М. Дідущенко, комсомолець В. Воробйов та інші. На жителів окупанти накладали непосильні податки: по 600 літрів молока, 120 штук яєць, півсвині, 150—200 кг картоплі з двору тощо.
Багато сергіївців боролися з ворогом в рядах Діючої армії. Велику мужність і відвагу проявив Герой Радянського Союзу льотчик П. Я. Кривень. У 1943—1944 рр. П. Я. Кривень брав участь у визволенні Кубані, Криму, Білорусії. На своєму «ІЛ-2» він зробив 127 успішних бойових вильотів, знищив літак противника, 21 танк, 2 залізничних ешелони, 48 автомашин тощо. Виконуючи бойове завдання, 20 січня 1945 року мужній льотчик загинув.
Відзначився в боротьбі з ворогом М. Ф. Хорошайлов. В Сергіївській середній школі він очолював комсомольську організацію. З 1938 року навчався на історичному факультеті Харківського державного університету. 22 червня 1941 року М. Ф. Хорошайлов склав останній іспит, за 3-й курс. Прямо з університету юнак прийшов на призовний пункт і попросив направити його в Діючу армію. «Мій маршрут був один за всі роки війни,— розповідає він,— фронт — госпіталь, госпіталь — фронт». В кінці війни Микола Федорович дістав тяжке, четверте поранення: три переломи, 26 осколків. Тепер доктор історичних наук, професор М. Ф. Хорошайлов завідує кафедрою історії КПРС Донецького університету.
Багато сергіївців брали активну участь у діях партизанських загонів. Механік — водій танку І. І. Хорошайло під Могилевом потрапив у полон. Разом з товаришами він утік з концтабору і в селі Студянці біля м. Бяле-Подляскі в Польщі вступив до партизанської групи, яка спочатку налічувала 20 чоловік, а згодом — 118. Вони спалили будинок поліції, знищили кілька машин з боєприпасами і солдатами. Згодом, в листопаді 1942 року народні месники перебралися через Буг і вступили до партизанської бригади ім. С. М. Кірова, що діяла на Поліссі у Наровлянському районі. Тут Іван Іванович був помічником командира взводу розвідки. Пізніше бригада ввійшла до складу регулярних частин 1-го Українського фронту і І. І. Хорошайло брав участь у визволенні Львова, Кракова, штурмі Берліна.
В грізні роки війни 415 сергіївців захищали Батьківщину, 82 з них нагороджені орденами і медалями СРСР, 205 загинули на фронті. Серед них С. І. Редько та його сини Василь і Володимир; Федір, Іван і Григорій Павленки; Максим і Григорій Козленки; Олексій, Олександр й Іван Толмачови. В пам’ять про загиблих односельчан у 1967 році споруджено обеліск з меморіальною дошкою, де навічно вписані їхні імена.
7 лютого 1942 року радянські війська в ході здійснення Барвінково-Лозівської операції вибили гітлерівців з Сергіївки. Але в той час наші частини не мали достатніх сил і засобів для розвитку наступу, і 21 лютого фашисти знову захопили село.
8 вересня 1943 року Сергіївка остаточно визволена від німецько-фашистських загарбників. 260 радянських воїнів, що віддали життя за Країну Рад, поховані в парку в братській могилі. Серед них — Герой Радянського Союзу сержант В. І. Маринін, офіцери М. М. Семенов, В. М. Васильчук, сержанти К. С. Робко, І. С. Канішев, рядові П. М. Бірюков, О. І. Барков, В. О. Жирков, Амурат Курбалов, Л. О. Фесенко та ін. У 1945 році на могилі встановлено пам’ятник.
Село дуже потерпіло від окупантів. Зруйновано багато будинків, майже всі споруди МТС і колгоспів. Фашисти завдали колгоспам Сергіївки збитків на суму 50 919 тис. крб. Відбудовувати господарство доводилось у виключно важких умовах: не було робочої худоби, тракторів, насіння.
Одразу ж приступили до роботи радянські установи. У вересні відновив свою діяльність райвиконком та інші районні організації. Тоді ж вийшов перший номер газети «Колгоспне поле». В жовтні розпочалися заняття в школі. Відкрилася поліклініка.
Колгоспники артілей ім. Г. І. Петровського, «Червоний партизан», ім. Й. В. Сталіна, «Краммашбуд», «Шлях до комуни» почали героїчну роботу по відродженню господарства. Радянська держава і трудящі східних районів допомогли сергіївцям кіньми, машинами і запасними частинами. Була одержана насіннєва позичка. Уже до 1948 року колгоспи села освоїли довоєнну посівну площу, відбудували тваринницькі ферми тощо. Проте врожаї збирали невисокі — по 8—9 цнт зерна з га. Від корів надоювали по 800—900 літрів молока.
Потреба дальшого розвитку агротехніки і механізації сільського господарства викликали необхідність об’єднання колгоспів. У 1950 році п’ять колгоспів Сергіївки об’єдналися в один — ім. А. О. Жданова, перейменований у 1963 році на «Краматорський». Укрупнене господарство мало 6180 га землі. В ньому працювало
590 членів. Об’єднались і парторганізації колгоспів. В парторганізації колгоспу ім. А. О. Жданова в 1950 році було 8 комуністів і 3 кандидати в члени партії, які наполегливо домагалися зростання показників сільськогосподарського виробництва. Загальний прибуток господарства становив в 1953 році 1261 тис. карбованців.
Дальші успіхи хліборобів Сергіївки були пов’язані з реалізацією рішень вересневого (1953 р.) Пленуму ЦК КПРС. В 1955—1958 рр. збудовано за рахунок колгоспу 2 свинарники на 700 голів, 4 корівники на 800 голів, 3 кормокухні, гараж на 20 автомашин, механічну майстерню, 3 птахоферми, а також їдальню і 2 крамниці.
На основі дальшої механізації сільськогосподарських робіт і поліпшення обробітку землі в ті роки серед механізаторів виник рух за вирощування сільськогосподарських культур без застосування ручної праці. В 1958 році тракторист М. О. Несчетний сам обробляв 50 га кукурудзи і зібрав з гектара по 30 цнт зерна. Всього в 1958 році колгосп виростив 43,3 тис. цнт зернових (по 21,1 цнт з га), одержав 881 тис. кг молока і по 52 цнт м’яса на 100 га угідь. Прибуток колгоспу порівняно
3 1953 роком збільшився в три рази. Це дало змогу перейти на щомісячне авансування колгоспників і підвищити оплату праці. На трудодень видано по 1,8 кг зерна і по 3 крб. 43 копійок.
В 1958 році колгосп закупив сільськогосподарські машини: 15 тракторів, 7 зернових комбайнів та ін. Все ширше почала впроваджуватися у виробництво електроенергія. Тільки за 1958 рік її витрачено 73 тис. квт.-год.
Велике значення для дальшого розвитку колгоспу мали рішення березневого (1965 р.) Пленуму ЦК КПРС і XXIII з’їзду КПРС. Поліпшилось планування господарства. Були відновлені пари, почали висівати більш урожайні сорти, наприклад, озиму пшеницю Миронівська 808, краще удобрювали грунт.
Механізація виробничих процесів сприяла зростанню продуктивності праці колгоспників. В дореволюційному 1916 році 12,5 тис. десятин землі Сергіївської волості, що були під посівом, обробляло майже все наявне працездатне населення 2470 чоловік з 2593. В колгоспі ж «Краматорському», що об’єднав близько половини цієї площі, польові роботи тепер виконують 90 чоловік: трактористи, комбайнери, шофери. Оранка, посів, внесення добрив, збирання зернових, кукурудзи, соняшнику, роботи на току, переробка кормів, постачання води та багато інших виробничих процесів механізовано повністю. Затрати людської праці з кожним роком зменшуються. В колгоспі 30 тракторів, 7 зернових, 6 кукурудзозбиральних і 4 силосозбиральних комбайнів, 19 вантажних автомобілів тощо. На фермах, токах і в майстернях працюють 125 електромоторів загальною потужністю в 820 квт. Тільки на виробничі потреби щорічно витрачається понад 250 тис. квт.-год. електроенергії.
Зміцнюється зернове господарство. В 1967 році колгосп зібрав 47,2 тис. цнт зерна — пересічно по 22 цнт з га. Навіть посушливого 1968 року зібрано по 19,2 цнт зернових і 20 цнт соняшнику з гектара. А бригада № 1, очолювана комуністом В. П. Кутейком, виростила по 25,5 цнт зернових і 33,7 цнт кукурудзи.
Успіхи в рослинництві забезпечили міцну кормову базу громадському тваринництву. В 1967 році вироблено на 100 га угідь по 76,3 цнт м’яса і 440 цнт молока. За надоями молока колгосп посідає тепер одне з провідних місць у районі. Змагаючись за гідну зустріч 100-річчя з дня народження В. І. Леніна, працівники молочних ферм колгоспу домоглися першості по району за підсумками соціалістичного змагання у першому півріччі 1969 року. За цей строк на кожні 100 га угідь одержано 294,2 цнт молока, тобто на 18,1 цнт більше, ніж за відповідний період попереднього року.
Колгосп успішно виконує і перевиконує завдання по виробництву і продажу державі сільськогосподарської продукції, накреслені XXIII з’їздом КПРС. У 1967 році продано державі зерна 1529 тонн при плані 1450, молока — 1916 тонн замість запланованих 1700, м’яса — 455 тонн замість 300 тонн.
Праця колгоспників добре оплачується. В 1967 році на це виділено 605 тис. крб.— 57 проц. валового прибутку колгоспу. Оплата людинодня пересічно становила 4 крб. 35 коп. Колгоспник може придбати певну кількість сільськогосподарських продуктів пропорційно до заробітку, з оплатою по собівартості. Середній річний заробіток працюючого колгоспника становив у 1967 році 1120 крб. Так, наприклад, тракторист П. А. Забірченко заробив за рік 1600 крб., а бригадир І. В. Кропивний — 2720 крб. У 1968 році колгоспники одержали за свою працю 716 тис. крб. з валового доходу колгоспу. Крім того, вони мали певні прибутки і з свого особистого підсобного господарства.
За досягнуті успіхи в розвиткові тваринництва, збільшенні виробництва і заготівель м’яса, молока та вовни багато колгоспників нагороджені орденами і медалями Союзу РСР. Двома орденами Леніна нагороджений голова колгоспу М. А. Підкуйко, орденом Трудового Червоного Прапора — бригадир комплексної бригади І. В. Кропивний і його помічник В. С. Марунько, а також ланковий П. І. Швайко. Орденами й медалями відзначені й інші колгоспники.
Парторганізація колгоспу, що налічувала в 1968 році 54 комуністи, намітила нові завдання щодо дальшого зростання сільськогосподарського виробництва. Особлива увага приділяється підготовці умов для «малого зрошення» і підвищення механізації виробничих процесів.
Здійснення намічених заходів приносить добрі результати. У 1969 році колгосп зібрав по 29 цнт зернових з площі 1926 га. Ланки механізаторів Л. І. Стеблянка, Д. Г. Горгуля, О. М. Михайлика, які вирощували кукурудзу без затрат ручної праці, одержали її по 50—60 цнт. Колгосп продав державі 1600 тонн зерна. На кожні 100 га угідь в 1969 році вироблено по 71 цнт м’яса і 550 цнт молока. Багато доярок домоглися надоїв молока понад 3 тис. кг на кожну корову. Свою п’ятирічку працівники колгоспних ферм завершили в 1969 році. До 100-річчя з дня народження В. І. Леніна виконано завдання п’ятирічки по продажу державі сільськогосподарської продукції.
Отже, за післявоєнні роки колгосп значно розширив сільськогосподарське виробництво. Майже в 3 рази зросли врожаї зернових і соняшнику, в 2—2,5 раза збільшились надої молока і виробництво м’яса.
Успіхи колгоспу — результат наполегливої праці трудящих. Перед ведуть комуністи, з них 19 працюють у тваринництві, 14 — в рільничих бригадах, 15 — механізаторами. Доярка Г. Г. Верейчикова в 1969 році надоїла по 3134 кг молока, Г. Г. Шелудченко — по 2766 кг. Тракторист А. Г. Кулішов виробив трактором Т-74 784 га умовної оранки, а Г. М. Бабенко перевіз 2208 тонн різного вантажу. Комуніст Г. Є. Лесик понад 22 роки керує городньою бригадою.
Колгосп «Краматорський» — основне господарство Сергіївки. Але, крім нього, в селі є й підприємства, організації, що обслуговують потреби сільського господарства чи сільських жителів. Завдяки підвищенню продуктивності праці значно більше працівників вивільняються з сфери сільськогосподарського виробництва. До революції в Сергіївці хліборобством займалося майже все населення села, а в 1968 році — тільки половина працездатних. Решта працюють на підприємствах Краматорська і Дружківки, куди регулярно курсують автобуси, а також в різних організаціях села. З 1957 року в Сергіївці міститься Краматорська міжколгоспна будівельна організація, що обслуговує 6 колгоспів. Значна кількість сергіївців — працівники «Сільгосптехніки». В Сергіївському ССТ, яке має 12 крамниць, 2 їдальні, 4 буфети, зайняті 65 чоловік.
У 1959 році ліквідовано Андріївський район. До 1962 року Сергіївка належала до Краматорського, а згодом (з січня 1963 року) — Слов’янського району і є центром сільради. Сільську Раду з 1958 року очолює К. Т. Редько. Село електрифіковане. На виконання наказу виборців, тільки в 1965—1968 рр. споруджено 5 нових крамниць, їдальню, прокладено 7 км тротуарних доріжок. 1970 року сільські жителі одержували 3378 примірників газет і журналів.
В своїй діяльності Рада спирається на широкий актив. Разом з територіальною парторганізацією (1970 року вона мала 14 комуністів і 2 кандидати в члени партії) сільрада провадить велику політико-виховну роботу серед населення. Добре працюють у Сергіївці вуличні комітети.
На вулицях села всюди зелень, охайні будинки, чисті двори. В цьому заслуга жителів. Після трудового дня вони збираються разом з членами вуличних комітетів і’ радяться, як зробити своє село ще кращим. Тільки в 1966 році в Сергіївці висаджено понад 8 тис. дерев.
В селі є дільнична лікарня на 75 ліжок і амбулаторія, де працюють 5 лікарів і 30 середніх медпрацівників. Особливою повагою населення користується активний учасник громадянської війни, член КПРС з 1927 року, заслужений лікар УРСР М. А. Андрієнко. Ось уже 22 роки працює він терапевтом в Сергіївській лікарні.
За післявоєнний час середню школу в Сергіївці закінчили близько 400 чоловік. Випускники школи працюють у рідному колгоспі, на підприємствах Краматорська, на будовах Сибіру. 47 колишніх випускників стали вчителями, 56 — інженерами, 7 — лікарями. В 1970 році в середній школі 418 дітей навчав і виховував колектив з 25 вчителів. В Сергіївці з 1935 до 1965 року працював учитель-комуніст В. І. Поляков. Його невтомну працю в навчанні селянських дітей високо оцінив Радянський уряд: у 1950 році він нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора, а в 1953 році — орденом Леніна. Вчителі беруть активну участь у громадському житті села: багато хто з них є агітаторами, членами сільського відділення товариства «Знання».
Улюблене місце відпочинку трудящих — палац культури. Тут працює драматичний гурток і гурток баяністів, демонструються кінофільми, виступають художні колективи інших міст і сіл. Завжди великий успіх має вокальний ансамбль «Усмішка». Хорошим порадником для читачів є бібліотека, що налічує 24,7 тис. книг.
Своєю працею сергіївці змінили обличчя села. В майбутньому воно стане ще кращим, а життя селян — радіснішим і багатшим.
Р. Д. ЛЯХ, О, К. СОЛОДУХІНА