Старогнатівка, Тельманівський район, Донецька область
Старогнатівка (старі назви Гюрджі, Дубівка, Гнатівка) — село, центр сільської Ради, якій підпорядковане село Новогригорівка. Розташоване на річці Дубівці за 25 км від районного центру Тельманового. Має регулярне автобусне сполучення з Донецьком, Волновахою і Тельмановим. Населення — 3113 чоловік.
Село заснували у 1782 році грузини і волохи, вихідці з Бахчисарая, Кафи, Карасубазара, Гезлева, Великої Кара-Коби, Султан-Сали, Бешутки та інших місць Криму. На виїзд в Росію зареєструвалось 380 чоловік: 219 грузинів і 161 волох. Однак багато з них померло в дорозі від злиднів і хвороб. Новому поселенню, яке спочатку налічувало всього 24 землянки, дали ім’я митрополита Ігнатія. Воно входило до складу Маріупольського повіту. «Старою» Гнатівку почали називати після того, як у 1885 році волохи відокремились і заснували своє село Новогнатівку. В офіційних документах минулого століття Старогнатівка іменувалася ще Грузинською слободою. Іноді її називали Дубівкою. За час багатовікового гніту кримського хана і місцевих багатіїв грузини втратили свої національні звичаї, мову, розмовляли по-татарськи і вважали себе греками або греко-татарами. Проте серед жителів Старогнатівки й досі побутує назва Гюрджі, що по-грузинськи означає Грузія. Місцеві старики називають себе гюрджулер, а старожили навколишніх сіл, виїжджаючи до Старогнатівки, часто кажуть: «їдемо в Гюрджі».
Переселенці одержали права державних селян. їхнє майно було перевезене за рахунок казни, на кошти якої сплачувалися й борги кримському хану. Прибулим виділили досить землі, вони розводили худобу, насаджували сади, вільно торгували. На десять років їх звільнили від податків і від різних служб, в т. ч. й від військової. Неімущих поселян держава протягом року забезпечувала житлом, продовольством, посівним матеріалом, худобою.
У 1882 році населенню Старогнатівки, що налічувало 1255 чоловік, належало 3423 десятини землі. Якщо 1882 року господарства Старогнатівки мали 578 голів худоби, 99 коней і 504 вівці, то в 1902 році — 1723 воли, 745 коней, 993 корови, 5796 овець і 188 свиней. У селі на цей час уже було 15 млинів, 5 кузень, 5 крамниць, шинок і оптово-горілчаний склад. Швидкий економічний розвиток Старогнатівки супроводжувався процесом розшарування селян. Зросла сума боргів незаможних господарств казні. На 1 січня 1882 року вона становила 11 147 крб. 65,5 коп. Того ж року 65,5 десятини землі в Старогнатівці оброблялись з борозни чи з копи силами найманих робітників. Про глибоке розшарування селян свідчать і такі дані: за переписом 1901—1902 років з 634 господарств Старогнатівки 365 мали земельні ділянки від 5 до 20 десятин, 263 — від 25 до 50 десятин, 6 господарств — понад 50 десятин. 12 хазяїв використовували найману робочу силу, 116 не мали будь-якого реманенту, 206 — плуга й букера, 78 — худоби. Після проведення столипінської аграрної реформи 3692 чоловіка, що проживали у 668 дворах Старогнатівки, одержали землі по 14,3 десятини на душу4. Більшість незаможних сімей, виділившись, не могла її обробити і змушена була здавати свої наділи в оренду або продавати за безцінь. Кількість незаможних поповнювалась також за рахунок зрослого припливу батраків з інших губерній. Якщо в 1908 році до Старогнатівської волості з Катеринославської, Полтавської і Курської губерній прибуло 374 робітники, то в 1909—4365.
Вкрай поганим було медичне обслуговування населення. У 1880 році в Старогнатівці спалахнула епідемія дифтериту, й управі довелося звернутися за допомогою до катеринославських лікарів. У лікарні на 10 ліжок, відкритій 1881 року, що обслуговувала і навколишні села, працювали лікар, фельдшер і акушерка. Особливо часто жителі села хворіли на малярію. У 1889 році тут народилося 212 чоловік, а померло 148, в т. ч. дітей до п’яти років — 76. У 1891 році штат лікарні збільшили на 1 фельдшера, а число ліжок — до 16. Однак приміщення не відповідало елементарним санітарно-гігієнічним вимогам. Інфекційне відділення лікарні не було ізольоване від інших, поряд розміщувалася кухня. 1907 року лікарня обслуговувала 5 сіл, де проживало 21 640 чоловік. У 1910 році багато людей скосила епідемія холери.
Школу в Старогнатівці відкрили тільки 1871 року. Її відвідували в основному діти багатіїв. Діти бідноти в дощ і негоду через відсутність теплого одягу, взуття, як правило, до школи не ходили. Багатьом з них так і не вдавалося здобути освіту, оскільки батьки змушені були віддавати дітей в найми чи навчати ремеслу. За даними Маріупольської повітової земської управи, старогнатівська школа, де навчалося до 200 учнів, протягом 1881—1896 рр. випускала лише 4 чоловіка на рік. У 1905 році в селі відкрили другу школу. Однак місць, як і раніше, не вистачало, і багато дітей залишилося поза школою. У 1907—1908 навчальному році не прийняли до школи 76 дітей, у наступному — 90. З 1909 року в селі працювала земська народна бібліотека, книжковий фонд якої становив 472 примірники. Бібліотека одержувала 2 журнали, газету. Але через неписьменність переважної більшості жителів Старогнатівки користувалися нею лише 286 осіб, з них 253 чоловіки і 33 жінки.
Обираючи волосну земську управу після ліквідації царизму, селяни сподівались, що вона виступатиме на захист їх інтересів, насамперед дасть землю. Та до складу Старогнатівської волосної земської управи увійшло 25 чоловік, з них більшість куркулі. Кращі землі належали куркулям, і вони, як і досі, експлуатували бідноту і батраків. Так, Коджаспірова мала 220 десятин власної та близько 200 десятин орендованої землі, 4 будинки, вітряний млин, 20 коней, 16 пар волів, 600 овець тощо. В її господарстві постійно працювали десятки наймитів.
Звістку про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції до Старогнатівки принесли наприкінці 1917 року по-революційному настроєні І. С. Качалов, П. Є. Імерелі, Ю. І. Шаповалов, А. К. Атаманов, Ф. X. Сагіров, І. І. Черкес, К. Д. Хорхулу, які повернулися з фронту. Вони познайомили трудівників села з ленінськими декретами про землю і мир, встановили зв’язок з Маріупольським комітетом РСДРП(б) і під його керівництвом почали готуватися до збройної боротьби за нову владу. Делегатом від жителів Старогнатівки на з’їзд селянських депутатів Катеринославської губернії був посланий Л. Ю. Тума — уродженець села, середняк. Повернувшись, він разом з іншими фронтовиками і бідняками очолив боротьбу за встановлення Радянської влади в селі.
Наприкінці січня 1918 року відбулися вибори до Ради. Першим головою Старогнатівської сільської Ради обрали Л. Ю. Туму. Однак уже в квітні 1918 року село захопили австро-німецькі війська. Влада старости підтримувалася вартою — гетьманським карально-поліцейським органом. Після вигнання інтервентів і ліквідації гетьманшини у листопаді 1918 року до Старогнатівки вдерлися денікінські війська. Завдяки агітації селян-активістів була зірвана мобілізація дорослого чоловічого населення у денікінську армію. А на початку березня 1919 року в селі створили підпільну групу, до складу якої входило понад 60 чоловік. За завданням Юзівської підпільної більшовицької організації народний учитель Старогнатівки М. Т. Давидов сформував у селі Новотроїцькому (тепер Волноваського району) партизанський загін. На початку березня 1919 року разом з місцевими повстанцями загін вибив із Старогнатівки денікінців. В день визволення села був проведений мітинг, на якому виступив М. Т. Давидов із закликом відновити Радянську владу і активно боротись проти контрреволюції. Був створений ревком. Його головою і військовим комісаром обрали Л. Ю. Туму. Після мітингу почався запис добровольців до партизанського загону. Бажаючих виявилося дуже багато, майже всі вони прийшли із зброєю. Загін вже налічував 1500 піхотинців і 300 кавалеристів. Заступником командира і командиром кавалерійського ескадрону затвердили Г. 3. Сагірова, комісаром — І. Тютюнника, командиром першого батальйону — І. В. Павлюченка, другого — Науменка, третього — І. Л. Чубарова. Загін провів багато боїв з петлюрівцями і каральними білогвардійськими частинами у Маріупольському повіті і Таганрозькому окрузі, відновлюючи у селах Радянську владу. Старогнатівський ревком поповнював загін людьми, забезпечував його продовольством і фуражем. 20 травня 1919 року члени ревкому виїхали з частинами Червоної Армії, які залишили село.
Після визволення Старогнатівки від денікінців у січні 1920 року в селі оформився партійний осередок, який спершу налічував близько 20 чоловік. До його складу входили Л. Ю. Тума, І. Ю. Тума, І. С. Качалов, П. Є. Імерелі, І. І. Черкес та ін. Був створений ревком, який разом з комуністами активно боровся з контрреволюціонерами, бандитами, дезертирами, провокаторами, спекулянтами, розподіляв посівний матеріал між незаможними господарствами. Комуністи і члени ревкому Старогнатівки піднімали трудівників села на відродження господарства, на будівництво нового життя, свідомо і вдумливо перетворювали в життя постанови Радянської влади. Жителі Старогнатівки охоче давали продовольство і фураж для Червоної Армії. Тільки з 27 січня по 28 лютого 1920 року волость відправила для 3-ї стрілецької дивізії 13-ї армії близько 300 пудів пшениці, 989 пудів ячменю, 99 пудів соняшнику, 160 пудів сала, близько 550 пудів м’яса.
21 березня 1920 року відбулись вибори до Старогнатівської Ради, яка організувала допомогу сім’ям червоноармійців і тим, хто дуже бідував, а також проведення польових робіт, виконання продрозверстки. Почали працювати ковальсько-колісні, бондарські, столярно-теслярські, шевські і повстяні майстерні.
Старогнатівський волосний виконком дбав також про поліпшення медичного обслуговування населення, про пожвавлення культурно-освітньої роботи. У серпні 1920 року для ремонту шкіл створили комісію із членів Ради. Були мобілізовані усі муляри, теслярі, пічники, штукатури, ковалі. Крім інших продуктів харчування, виконком на підставі свого рішення у червні 1920 року передав дитячому садку мед, що надійшов з пасіки, і 10 пудів яблук з орендованого саду.
З ініціативи партосередку 26 липня 1920 року в селі був створений комітет незаможних селян. Першим його головою став більшовик Н. А. Ахпаш. КНС організував допомогу сім’ям червоноармійців, сиротам, вдовам і найбіднішим селянам, вживав заходів для забезпечення службовців села продуктами харчування. Наприкінці вересня 1920 року Старогнатівку захопили врангелівці. 6 жовтня 1920 року, після визволення села Червоною Армією, виконком відновив свою роботу, але вже на другий день був перетворений на ревком у зв’язку з тим, що село перебувало у фронтовій смузі. До складу його увійшли всі члени виконкому. Було проведено мобілізацію до Червоної Армії. Партійна організація протягом 1920 року послала на фронти громадянської війни 15 комуністів. Поряд з діяльністю по мобілізації молоді на фронт, налагоджуванням сільськогосподарського виробництва, комуністи розгорнули культурно-масову роботу. Зміцненню Радянської влади активно сприяла місцева інтелігенція: вчителі, медперсонал, агроном. З—4 рази на тиждень вони читали лекції на загальноосвітні, медичні і агрономічні теми. У 1920 році в селі відкрито бібліотеку, хату-читальню, організовано культурно-освітні і драматичні гуртки. Кошти від платних постановок і виступів учасників художньої самодіяльності використовували для обладнання клубу.
В дуже складних умовах переходу до мирного будівництва, а саме в січні 1921 року, відбулися загальні збори жителів Старогнатівки, які обрали сільську Раду на чолі з Л. Ю. Тумою. Старогнатівська Рада і волосний виконком (голова — комуніст С. Ф. Канча), обраний 22 лютого 1922 року, організували насамперед боротьбу з контрреволюційними бандами, які зривали заходи Радянської влади, тероризували населення. У 1921 році під час одного з нальотів бандити зарубали трьох активістів Старогнатівки — X. І. Імерелі, С. М. Шаповалова, А. Т. Топалова. Для боротьби з бандами у Старогнатівку був посланий спеціальний загін з Маріуполя, якому допомагали місцеві активісти. Відчутними були продовольчі труднощі. Радянські органи вживали заходів щодо забезпечення голодуючих продуктами харчування. Наприкінці січня 1923 року старогнатівці змогли допомогти навіть голодуючим інших районів республіки. Згідно постанови ВУЦВКу від 19 липня 1922 року вони внесли в єдиний додатковий двофунтовий збір 785 пудів жита.
Комуністи і КНС багато робили для розвитку на селі простих форм кооперації — споживчої, кредитної, збутової, постачальної, переконуючи селян у необхідності соціалістичної перебудови сільського господарства. Ще в 1922 році за ініціативою комуністів, волосного виконкому Рад у Старогнатівці було створено дослідну ділянку для пропаганди серед селян передових методів ведення господарства, а також два колективи — «Червона зірка» і «Червоний прапор». 700 господарств, переважно бідняцьких, користувались пільгами, які надавала Радянська влада. Тільки протягом 1922—1923 рр. 760 чоловікам було видано 5185 пудів насіннєвої позики на суму 3730 крб. У 1925 році комітет взаємодопомоги розподілив із своїх фондів 25 крб., 150 пудів зерна, 125 пудів соняшнику серед тих, що найбільше потребували допомоги. Збільшилася посівна площа: У 1924 році засівалося 10 243 десятини землі. Безземельні і малоземельні члени КНС додатково одержали із вилучених у куркулів земельних надлишків наділи з розрахунку 2 десятини на душу. Бракувало сільськогосподарського інвентаря. КНС, який у 1924 році налічував 123 чоловіка, мав у своєму розпорядженні всього два коня, 16 волів, 23 корови, 22 вівці, 10 голів худоби, 7 плугів, 7 букерів, 6 борін, сівалку, 4 косарки і 3 віялки. У 1924 році він засіяв 250 десятин зерновими і 5 соняшником. У його фонд було відведено 30 десятин сінокосу. 1925 року незаможники мали вже 33 плуги, 16 букерів, 4 сівалки. Цього ж року в селі з’явився перший трактор марки «Фордзон», за руль якого сів колишній коваль Ю. К. Кацель. Насамперед оброблялися поля сільської бідноти.
1924 року споживча кооперація і сільськогосподарське товариство об’єднували 125 жителів села. У 1925 році споживча кооперація, до якої вступило вже 50 проц. населення, повністю задовольнила його потреби в необхідних товарах. Приватна торгівля поступово витіснялася. Споживча кооперація успішно справлялась і з заготівлею посівного матеріалу. Сільськогосподарське товариство контролювало роботу вітряних і парових млинів, маслоробні, сироварні, відкрило магазин для забезпечення селян товарами, купувало зерно для посіву тощо.
У своїй масово-політичній роботі комуністи приділяли значну увагу ліквідації неписьменності серед трудівників села. 1925 року у Старогнатівці функціонувало товариство «Геть неписьменність», працювало дві школи лікнепу і група малописьменних прискореного типу, де вчилося близько 100 чоловік. Школи Старогнатівки були відремонтовані, обладнані і забезпечені паливом. У будинку культури раз на тиждень демонструвались кінофільми, систематично читались лекції. Активну участь у культурно-освітній роботі брала комсомольська організація, яка виникла в 1921 році. Молодь організувала хороший драматичний колектив, струнний оркестр. Комсомольці К. І. Мате, Д. І. Шермазан, К. Ю. Шермазан, П. І. Ахпаш, Ф. Ю. Шерма-зан, І. І. Імерелі, М. Д. Старшина та ін. були ініціаторами електрифікації та радіофікації села. Перша побудована ними електростанція, яка складалася з динамомашини і щитка управління, до 7-х роковин Великого Жовтня дала електричний струм. А 7 листопада 1927 року споруджена молоддю радіостанція, настроєна на хвилю радіостанції Комінтерну, вперше донесла до жителів голос диктора.
Завдяки повсякденній агітації партосередку, що налічував у 1925 році 18 комуністів, Ради і комсомольської організації, до складу якої входили 13 юнаків і дівчат, селяни Старогнатівки робили дальші кроки по шляху відродження господарства. З ініціативи і з безпосередньою участю комуністів у 1925—1926 рр. були створені ТСОЗи «Жовтневі сходи» і «Червоний партизан», які об’єднували 55 господарств. У цей час у Старогнатівці з 925 господарств 60 були заможними, 600 — середняцькими і 265 — бідняцькими. У період масової колективізації всі ТСОЗи перейшли на статут сільськогосподарської артілі. 1929 року в селі організували колгосп «Паризька комуна» (голова комуніст М. П. Первенко), який мав 1200 га землі. У 1931 році колгосп «Паризька комуна» об’єднався з сусідніми артілями ім. Ворошилова, «Нове життя» в одне колективне господарство ім. Ворошилова. Проте створення його було передчасним. Не вистачало техніки, не було досвіду керівництва великим господарством. Тому в 1933 році артіль ім. Ворошилова розукрупнилася, і на її базі організувалися «Зоря», «Правда», ім. Ворошилова, а трохи пізніше — «Паризька комуна» і «Заповіти Ілліча». Зростанню й зміцненню колгоспного виробництва сприяла Старогнатівська МКС (машинно-кінна станція), яка забезпечувала колгоспи сільськогосподарським інвентарем і кіньми. Допомагала артілям технікою і спеціалістами також Старокаранська MTС, переведена в 1931 році до Старогнатівки.
У передвоєнні роки одним із кращих господарств був насінницький колгосп «Зоря», який протягом 28 років очолював більшовик А. К. Атаманов. Завдяки сумлінній і творчій праці хліборобів підвищувались культура виробництва, врожайність полів. Колгосп мав племінну вівцеферму. Споруджувались капітальні виробничі приміщення. У передвоєнні роки колгосп став мільйонером. Великих успіхів досягла артіль «Правда», де головою був І. П. Попович. У 1939 році колгоспники одержали по 9 кг хліба на трудодень. Під час передвоєнних п’ятирічок передовиками Старогнатівки були рільник І. Ф. Сухоруков, тваринники Д. Ю. Атаманов і Ф. І. Узун, доярка О. А. Капацина та багато інших.
Поряд із зростанням громадського господарства колгоспів підвищувався культурний рівень трудівників Старогнатівки. У 1938 році в селі відкрилась середня школа. При клубі були організовані гуртки художньої самодіяльності, регулярно демонструвались кінофільми, була бібліотека з великим вибором художньої і сільськогосподарської літератури. З 1930 року в селі працював сільськогосподарський технікум.
У 1939 році Старогнатівка з Старокаранського району була передана Волноваському, до складу якого входила до 1959 року. У грудні 1939 року під керівництвом партійної організації, в обстановці великого політичного і трудового піднесення відбулися вибори до місцевої Ради на основі нової Конституції СРСР. Головою виконкому сільської Ради обрали комуністку А. П. Імерелі.
22 червня 1941 року у зв’язку з нападом фашистської Німеччини на Радянський Союз у селі проведено мітинг, на якому комуністи закликали жителів Старогнатівки стати на захист Соціалістичної Батьківщини. Майже всі чоловіки Старогнатівки пішли до лав Червоної Армії. 13 жовтня 1941 року фашисти окупували Старогнатівку. Почались звірства і безчинства.
В перші ж дні були розстріляні активісти села С. І. Негоц, Л. С. Мате, А. Ф. Папуна, К. X. Беро і Т. Ю. Па-пуна. В селі діяла молодіжна патріотична група, до складу якої увійшли колишні школярі і молоді робітники І. Л. Верміяш, В. В. Рубек, В. Г. Душка, П. К. Манха, С. Є. Тохтамиш, В. Л. Хаджинов, Д. П. Канча і вчителька Л. І. Нефедовська. Під керівництвом С. В. Станкевича і Д. К. Манхи група розповсюджувала рукописні антифашистські листівки, збирала зброю та боєприпаси, виготовила саморобний радіоприймач.
9 вересня 1943 року 92-й винищувальний протитанковий полк під командуванням підполковника Б. П. Робула і 63-я козача дивізія визволили Старогнатівку від німецько-фашистських загарбників. У цих боях полягло 53 радянські воїни та 50 жителів села. Всі вони поховані у братській могилі поряд з могилою односельчан, які загинули на фронтах громадянської війни. Пам’ятають жителі Старогнатівки і про своїх 170 земляків, які загинули смертю хоробрих на фронтах Великої Вітчизняної війни.
Одразу ж після визволення в селі була створена територіальна партійна організація, до якої входило 15 комуністів, відновилася робота Ради депутатів трудящих, діяльність комсомольської організації. Це були тяжкі часи. Село лежало в руїнах. Крім того, гітлерівці вивезли в Німеччину 27 чоловік, 5 — розстріляли і 37 — закатували. Колгоспи були розорені. Не вистачало робочих рук. Старики, жінки і підлітки носили на плечах зі станції Карань посівний матеріал, поля обробляли волами і коровами. Велику допомогу трудівникам у відбудові господарства подала держава. З усіх республік СРСР до Старогнатівки почали надходити посівний матеріал, техніка. Старокаранська МТС швидко поповнилася тракторами та іншими машинами. Колектив МТС уже в 1944 році виконав план на 100 проц. Першими відродили своє господарство колгоспники «Зорі», потім — «Правди», ім. Ворошилова, «Паризької комуни», «Заповітів Ілліча» . Артіль «Зоря» уже в 1947 році досягла довоєнного рівня щодо освоєння посівних площ і врожайності. 1947 року колгосп «Правда» засіяв озиминою 474 га замість 17 га у 1944 році і мав 170 голів великої рогатої худоби, тоді як у 1944 році її налічувалось лише 28 голів. У 1947 році хлібороби «Зорі» викликали на соціалістичне змагання за високий урожай колгоспників «Правди». Переможцем вийшла артіль «Зоря». У 1948 році бригадир городньої бригади колгоспу «Правда» Д. М. Черкес зібрав по 260 цнт помідорів, по 250 цнт капусти, И. Б. Содель виростила по 140 цнт картоплі з кожного гектара.
Партійна організація зробила багато для розгортання соціалістичного змагання. Для хліборобів були створені гуртки агротехнічного навчання. У колгоспі «Зоря» систематично працював агітколектив з 12 чоловік, в артілі «Правда» — 10 агітаторів.
Під час посівної і жнив у колгоспі «Зоря» на Дошці показників широко висвітлювався хід соціалістичного змагання. Імена переможців заносились на Дошку пошани.
1950 року артілі об’єднались. На базі п’яти колгоспів створили два — «Зоря комунізму» та ім. Ленінського комсомолу. Через чотири роки колгоспники вирішили об’єднати і їх. Новій артілі присвоїли ім’я М. І. Калініна. Партійна організація, яка налічувала 32 комуністи, Рада, правління колгоспу і комсомольська організація мобілізовували трудівників села на дальше піднесення багатогалузевого господарства. Об’єднання артілей дало можливість раціональніше використовувати техніку, кадри спеціалістів. При реорганізації МТС колгосп придбав її майстерні, техніку. З кожним роком підвищувалася урожайність полів і продуктивність тваринництва. Господарство мало 10 958 га землі, з них — 10 189 га сільськогосподарських угідь. Розширювалась і зростала його матеріально-технічна база. В артілі було 81 трактор, 14 комбайнів, 46 вантажних, легкових і спеціальних автомашин, 173 електродвигуни потужністю 1465,4 квт.-год. Підвищився рівень механізації робіт. У 1956 році надій молока від кожної корови становив 2040 літрів. 1960 року державний план закупок зерна разом з кукурудзою був виконаний на 100 проц., соняшнику — на 113 і овочів — на 100 проц. У колгоспі велику увагу приділяють зрошенню земель. У 1965 році понад 300 га одержали вологу із спорудженого штучного озера, площа якого дорівнювала 1500 тис. куб. метрів. Крім цього, спорудили ще дві водойми — на 1 млн. куб. метрів. У всіх водоймах розводять цінні породи риб.
Збільшуються доходи господарства. У 1968 році прибуток його становив понад 1981 тис. крб. 50 проц. бюджету артілі ім. Калініна використовується на заробітну плату колгоспників. У 1968 році хлібороби одержали на людино-день по 3 крб. 63 коп. Решта доходу витрачається на спорудження господарських і культурних об’єктів, на придбання техніки і створення зрошуваних ділянок, будівництво тваринницьких приміщень, купівлю племінної худоби тощо. У 1968 році в артілі було 15 корівників, 12 телятників, 5 свинарників, 4 вівчарні, 3 птахоферми і 5 конюшень. Будівлі тваринницьких ферм утворюють у кожній бригаді містечка, згруповані навколо механізованих цехів кормоприготування. Працюють вальцьовий млин і маслоробний завод.
Партійна організація села, яка налічує 109 членів і 2 кандидати в члени КПРС, і 115 комсомольців очолюють змагання за комуністичну працю. У цьому змаганні беруть участь 1513 трудівників села, 841 хліборобу вже присвоєне звання ударника комуністичної праці, з них більшість комуністів і комсомольців. Молочнотоварні ферми № 1 і 5 удостоєні звання колективів комуністичної праці.
У колгоспі ім. Калініна трудяться чудові майстри своєї справи — механізатор Ю. М. Бегалі, доярки М. Натарина, С. І. Тума, П. С. Дарагач, свинарка В. В. Пичахчі, бригадир Ю. А. Томалах, обліковець рільничої бригади депутат Тельманівської райради депутатів трудящих О. І. Бостанжі та багато ін. За самовіддану працю Радянський уряд нагородив орденами і медалями багатьох колгоспників. Ордена Леніна удостоєні колишні голови колгоспу Ф. Г. Христенко та А. К. Атаманов, колгоспники Г. Є. Караулова, В. С. Турта, С. Ф. Беро. Орденом Трудового Червоного Прапора нагороджені колишній бригадир третьої комплексної бригади Д. К. Натарин і колгоспники С. Ф. Топалов, П. С. Тиртих та інші. Рік у рік розширювалась, впорядковувалась Старогнатівка. Рада депутатів трудящих приділяє велику увагу господарському і житловому будівництву. Тільки з 1965 по 1968 рік відсвяткували новосілля 168 сімей колгоспників. Красиві, добротні будинки з верандами, окремими флігелями і господарськими спорудами не можна порівняти з колишніми халупами. До будинків та до тваринницьких ферм колгоспу їм. Калініна прокладено водопровід, а по селу — 12 км доріг і 7 км тротуарів з асфальтовим покриттям.
У центрі села — велика площа, на якій розбито сквер. Тут відбуваються мітинги і збори, народні гуляння. Палац культури, службові і адміністративні будинки оточені клумбами. Тільки протягом 1966—1968 рр. на території села висаджено 4 тис. дерев. Впорядковано і другу площу, на якій споруджено автобусну станцію. З обласним центром Старогнатівка сполучена асфальтовою дорогою, по якій регулярно курсують автобуси, з них два колгоспні. В селі є своя пекарня, будинок побуту. Товарообіг продовольчого, двох промтоварних і господарського магазинів у 1968 році становив 1342,7 тис. крб. На честь 50-річчя Великого Жовтня була відкрита світла і простора, добре обладнана їдальня на 50 місць. У торговельній мережі працюють 30 продавців, більшість яких має середню спеціальну освіту. Тепер не новина, коли хлібороб купує мебльовий гарнітур, піаніно, холодильник, телевізор і мотоцикл. Майже кожна сім’я має телевізор, в особистому користуванні колгоспників понад 50 легкових автомобілів, близько 500 мотоциклів.
У сільській лікарні працюють 4 лікарі і 21 медичний працівник з середньою освітою. Лікарня постійно поповнюється новим обладнанням, має автомашину швидкої допомоги. Завдяки великій профілактичній роботі ліквідоване страшне нещастя тутешніх місць — малярію. Протягом багатьох років головним лікарем сільської лікарні працювала заслужений лікар УРСР Т. П. Яровицька. З великою повагою ставляться старогнатівці до медичної сестри С. І. Каналової, яка також пішла на заслужений відпочинок. Для малюків у селі відкрито 5 ясел і дитячий садок. Щороку влітку для учнів старших класів на території 2-ї бригади створюються табори праці і відпочинку. Тут діти живуть, працюють, харчуються в просторій і світлій їдальні і відпочивають у впорядкованому палатковому містечку. Для учнів початкових класів організований пришкільний табір.
У Старогнатівській середній школі працюють 36 учителів. З глибокою вдячністю говорять жителі про учительський колектив. Так, А. І. Дограмаджі та X. І. Гуртова віддали 30 років життя складній і благородній справі навчання і виховання підростаючого покоління. У школі навчається 535 дітей. Є добре обладнані хімічний і фізичний кабінети. За післявоєнний період середню школу закінчили 527 чоловік, восьмирічну освіту здобули 923. Багато випускників школи самовіддано трудяться у рільничих і городніх бригадах, на тваринницьких фермах колгоспу. 35 чоловік здобули вищу і середню агрономічну освіту, понад 30 — вищу і середню медичну освіту, 35 стали вчителями, 23 працюють інженерами і техніками, 16 закінчили гірничий технікум, 3 присвоєно вчений ступінь кандидата наук. З Старогнатівки вийшли командири Радянської Армії, вчені, керівники великих господарств. М. Т. Давидов став генерал-майором, С. М. Сачлі — доктором сільськогосподарських наук, Ф. Ф. Коджеспіров — кандидатом фізико-математичних наук. І. 3. Сагіров — працює головою колгоспу ім. XXI з’їзду КПРС Волноваського району, М. М. Фодлаш — головою артілі ім. Леніна Тельманівського району.
Працюючій молоді також створені умови для підвищення своєї освіти. Так, у 1967 році закінчив Дніпропетровський сільськогосподарський інститут і одержав диплом агронома колишній бригадир третьої комплексної бригади Д. К. Натарин, пізніше обраний головою колгоспу «40 років Жовтня» Волноваського району. Того ж року закінчив Дніпропетровський сільськогосподарський інститут обліковець третьої комплексної бригади К. Д. Балабанов, агроном колгоспу Д. Ф. Сагіров та ін. Диплом хірурга одержав колишній тваринник колгоспу С. І. Пичахчі, тепер головний лікар Старогнатівської сільської лікарні. Всього в селі трудиться понад 80 чоловік з вищою і середньою освітою.
Значну виховну роботу серед жителів Старогнатівки провадить колектив сільської бібліотеки. Книжковий фонд її налічує понад 8 тис. томів. 700 чоловік колгоспників, інтелігенції села — постійні читачі бібліотеки. Вона має затишний читальний зал. Тут постійно пропагують новинки літератури, провадяться тематичні вечори, читацькі конференції, диспути. Під час польових робіт актив бібліотеки організовує книжкові пересувки, проводить голосні читання і бесіди за матеріалами газет і книг у бригадах і на фермах, створює стенди-виставки літератури до знаменних дат, випускає «Листки трудової слави», «Блискавки».
Палац культури, споруджений у 1961 році, має зал для глядачів на 500 місць, стаціонарну широкоекранну кіноустановку, танцювальний зал, кімнати для занять гуртків. Молодь села бере активну участь у хоровому, драматичному і танцювальному гуртках. У палаці культури часто виступають гості — артисти професійних театрів. Працюють секції: стрілецька, настільного тенісу, вільної боротьби, обладнано клас радіотелеграфу на 24 робочі місця, створена любительська фотокіностудія колгоспу ім. Калініна.
Важливим засобом патріотичного виховання трудящих є вивчення історії рідного краю. При палаці культури створено кімнату бойової й трудової слави, в якій зібрано значний матеріал про історію села. В її експозиції відображений шлях жителів Старогнатівки від сивої давнини до сьогоднішніх днів, їх звершення за роки Радянської влади.
Я. П. БАШЕВОЙ, В. Г. ДУШКА