Івано-Франківська область у роки Великої Вітчизняної війни
1 листопада 1939 року позачергова п’ята сесія Верховної Ради СPCP, обговоривши заяву Повноважної Комісії Народних Зборів, до якої входили й представники Прикарпаття — лісоруб Г. В. Гаврищук, селянки Г. П. Владика, Г. Г. Гоголь та інші, задовольнила бажання західноукраїнського населення й прийняла історичний закон про включення Західної України до складу Союзу РСР з возз’єднанням її з УРСР. 15 листопада 1939 року позачергова третя сесія Верховної Ради УРСР затвердила закон «Про прийняття Західної України до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки».
На Прикарпатті розгорнулося соціалістичне будівництво. ЦК ВКП(б) і ЦК КП(б)У надіслали сюди групу комуністів. Партійна організація швидко зростала за рахунок кращих представників робітничого класу і трудового селянства. В червні 1941 року в області вже налічувалося 4,5 тисяч комуністів.
У січні 1940 року запроваджено новий адміністративний поділ. В області створено 37 районів, 2 міські Ради обласного підпорядкування, 10 селищних і 720 сільських Рад. 24 березня 1940 року трудящі Прикарпаття вперше взяли участь у виборах вищих органів державної влади. Депутатами Верховної Ради СРСР вони обрали колишнього члена КПЗУ М. О. Семанишина, робітника В. Г. Годованця, лісоруба Г. В. Гаврищука, селянок Г. Г. Гоголь, Г. П. Владику, Верховної Ради УРСР — робітника Ю. І. Дем’янчука, селян-бідняків М. О. Дідик, О. Я. Сенюк, М. І. Сенюк, М. І. Капця, Ю. Й. Пантелюка, С. В. Букатчука та ін. У грудні того ж року відбулися вибори до місцевих Рад депутатів трудящих. До них обрали 12 824 депутати.
На промислових підприємствах і в установах до початку 1940 року було зареєстровано 550 профспілкових організацій, що об’єднували 27 487 членів.
Наприкінці 1939 року на Прикарпатті створено обласну комсомольську організацію. Вона швидко зростала і завоювала серед міської і сільської молоді заслужений авторитет. У звітній доповіді ОК ЛКСМУ на першій обласній комсомольській конференції, яка відбулася у вересні 1940 року, перший секретар обкому комсомолу П. Т. Тронько наводив яскраві приклади самовідданої праці молодих будівників нового життя. Кращими серед них називались комсомольці Дмитро Клим, Петро Кайкан, Олена Смеречук, Марія Дідик, Марія Ридз, брати Майданські.
Під керівництвом обласної партійної організації розгорнулася реконструкція старих промислових підприємств, будувалися нові фабрики й заводи. Протягом 1940 року відкрито 170 нових підприємств. Видобуток нафти зріс на 81 проц., озокериту — в два рази, заготівля деревини — в три рази проти 1938 року. На базі кустарних промислів організовано 22 райпромкомбінати, а там, де було художньо-промислове виробництво, створено артілі або підприємства.
Корінні зміни сталися і в сільському господарстві. Між 47 тисячами безземельних і малоземельних селянських господарств розподілено 178,6 тис. га поміщицьких і церковних земель. На селі розпочалось соціалістичне будівництво. В області було створено 11 радгоспів, 25 машинно-тракторних станцій. Уже в 1940 році MTС обслужили 28 463 селянські господарства.
Трудове селянство краю ставало на шлях колективного господарювання. Перший колгосп імені 17 вересня було створено в селі Буківній Тлумацького району 15 березня 1940 року. Головою його колгоспники обрали колишнього члена КПЗУ М. Я. Карпаша. На кінець року в області налічувалося 73 колгоспи, а до червня 1941 року їх було вже 295, які об’єднували 24 749 селянських господарств.
За Радянської влади трудящі Прикарпаття почали користуватися безплатною медичною допомогою. В області працювали 56 лікарень, 92 поліклініки і амбулаторії, 5 пологових будинків, 4 тубдиспансери, 274 фельдшерські і акушерські пункти, 11 санаторіїв, була запроваджена широка сітка жіночих і дитячих консультацій, дитячих садків і ясел.
На нових засадах розгорталося культурне будівництво. У школах запроваджувалося безплатне загальне навчання, ліквідовувалася неписьменність серед дорослого населення. В 1940—1941 навчальному році в області було 957 шкіл. Для підготовки кадрів організовано 10 середніх спеціальних навчальних закладів і 6 училищ трудових резервів. У Станіславі розпочав роботу учительський інститут. Були відкриті два театри в Станіславі і Коломиї, обласну філармонію, обласний будинок народної творчості та інші культосвітні заклади. Кіно, радіо, книги, періодична радянська преса стали доступні всім трудящим.
Радянська влада відкрила шлях для розвитку народних талантів. У містах і селах області організовувались мистецькі колективи, гуртки художньої самодіяльності. До них залучалися широкі кола населення. Свої творчі успіхи при-карпатці продемонстрували на обласній виставці народного мистецтва, яка відбулася в 1940 році. Гуцульські народні вироби того ж року експонувалися на виставках в Москві, Києві та інших містах СРСР.
Добру славу завоював Гуцульський ансамбль пісні і танцю, який організовано в 1940 році з кращих учасників аматорських гуртків. З великим успіхом ансамбль виступав на Прикарпатті і за межами області — Києві, Москві, Азербайджанській та Вірменській союзних республіках.
Вільне, радісне життя, яке дала Радянська влада трудящим молодої області порушилось віроломним нападом гітлерівської Німеччини на Країну Рад. З першого дня Великої Вітчизняної війни Прикарпаття прийняло на себе удар фашистських агресорів. Мужньо зустріли ворога радянські воїни. Молодший лейтенант Л. Г. Бутелін у поєдинку з гітлерівцями над Галичем протаранив німецький бомбардувальник. Бійці 17-ї застави Надвірнянського прикордонного загону, якою командував лейтенант Тихоненко, і Коломийської окремої комендатури на чолі з майором Р. І. Філіпповим майже тиждень стримували шалений натиск переважаючих сил ворога.
Станіславський обком КП(б)У розробив заходи щодо подання активної допомоги військовому командуванню в організації відсічі фашистським загарбникам. Підприємства й установи стали працювати для потреб фронту, понад 600 комуністів влилися у діючу армію. Добровольцями в армію вступали комсомольці, робітники й селяни багатьох міст і сіл. В населених пунктах для боротьби з диверсантами створювалися винищувальні загони.
Захопивши Прикарпаття, фашисти включили його до складу т. зв. генерал-губернаторства і встановили жорстокий режим. Переслідування радянських активістів переросло у масове винищення населення. Села й міста стали свідками найстрахітливіших злочинів окупантів і оунівців. З особливою жорстокістю вони катували комуністів і комсомольців. У містах області були створені концентраційні табори, гетто, куди зганялися десятки тисяч людей. На Прикарпатті окупанти фізично знищили. 223 920 громадян. На каторжні роботи до Німеччини вивезли 68 361 чоловіка.
З допомогою українських буржуазних націоналістів гітлерівці відновили на Прикарпатті капіталістичні порядки. У 46 тисяч селянських господарств вони відібрали 52 тис. га землі і передали поміщикам, уніатській церкві та куркулям. 295 колгоспів перетворили на т. зв. лігеншафти, де запровадили примусові роботи. Для населення було встановлено понад 25 видів різних данин і повинностей.
Водночас фашисти конфісковували майно, худобу, продовольство, внаслідок чого за роки окупації поголів’я великої рогатої худоби в області скоротилося на 53,4, коней — на 45,2, свиней — на 83, овець — на 63 проценти. Культурно-освітні і лікувальні заклади були розорені.
З дикою ненавистю знищувались радянські твори літератури, науки і мистецтва.
Трудящі краю не корилися фашистському режимові й піднімалися на боротьбу проти окупантів та оунівських бандитів. Вони ховали від загарбників худобу, хліб, відмовлялися їхати до Німеччини й виконувати примусові роботи. Опір трудящих спрямовували й очолювали комуністи, колишні члени КПЗУ, комсомольці, активісти.
У липні 1941 року ЦК КП(б)У відрядив на Прикарпаття групу комуністів. Ставилось завдання, щоб вони створили й очолили підпільний обком партії. Його секретарем було затверджено голову виконкому Станіславської районної Ради депутатів трудящих Ю. С. Безкровного, а членами обкому — секретаря того ж райвиконкому В. П. Єфремова та секретаря Перегінського РК КП(б)У В. І. Андрієнка. В складних умовах обкому доводилось розгортати агітаційно-пропагандистську роботу, організовувати трудящих на боротьбу проти гітлерівців. Гестапо вдалося напасти на слід підпільників. Ю. С. Безкровного та В. П. Єфремова було схоплено і після жорстоких катувань страчено в листопаді того ж року.
На Покутті діяла Заболотівська районна підпільна комуністична організація, яку очолював секретар Заболотівського райкому комсомолу І. І. Голубцов, що входив до складу групи Ю. С. Безкровного. Вона вела збройну боротьбу та широку антифашистську агітацію. Підпільні антифашистські групи, очолені комуністами й комсомольцями, діяли також в інших районах області. Косівське антифашистське підпілля очолював голова художньо-промислової артілі М. Ф. Кіщук, Кінашівське — колишній член КПЗУ П. М. Сірко, Конюшківське — колишній член КПЗУ В. Л. Печарський, Чорноославське — депутат обласної ради Н. М. Чуревич.
Активно виступали проти окупантів підпільні комсомольські організації. їх очолювали в Зеленій Надвірнянського району О. Д. Смеречук, у Солотвині Богородчанського району — Й. М. Бергенфельд, у Кінашеві Галицького району — О. Ф. Недобиток та ін. В антифашистському опорі на території області безпосередню участь брали майже 5 тис. чоловік.
Радо зустрічали прикарпатці партизанське з’єднання С. А. Ковпака, яке влітку 1943 року здійснювало знаменитий Карпатський рейд. Народні месники по території області пройшли з боями від Більшівців до гірського села Поляниці, побувавши у 518 населених пунктах. Населення допомагало їм продуктами, одягом, переховувало й лікувало поранених. У з’єднанні С. А. Ковпака перебували М. О. Іваночко, К. М. Ільків, Г. І. Ткачук, І. С. їжак, П. М. Мельник, Д. П. Самокіщук, М. П. Коржук та інші прикарпатці.
Проти партизанів фашистське командування кинуло великі військові сили. Кілька днів у горах тривали кровопролитні бої. В ніч на 4 серпня партизани завдали удару по головних силах окупантів у Ділятині і вирвалися з оточення. В бою біля села Заріччя загинув комісар з’єднання генерал-майор С. В. Руднєв, якому посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Після Карпатського рейду значно активізувалася діяльність патріотичних антифашистських груп і організацій в області.
Наприкінці березня 1944 року війська 1-го Українського фронту форсували Дністер, вступили в Городенку й почали на Прикарпатті громити ворога. Незабаром у визволеному Снятині розгорнули діяльність обласні партійні і радянські органи. Трудящі визволених районів під керівництвом обкому партії, який очолював М. В. Слонь, дружно взялися за відбудову зруйнованого господарства, подаючи всебічну допомогу фронту.
На початку жовтня 1944 року Червона Армія повністю очистила область від фашистських окупантів. Радянські війська, які брали участь у визволенні Прикарпаття, очолювали такі видатні воєначальники й політпрацівники, як Л. І. Брежнєв, А. А. Гречко, О. О. Єпішев, Є. П. Журавльов, М. Ю. Катуков, К. G. Москаленко. Багатьом з’єднанням і частинам присвоєно найменування «Прикарпатських», «Карпатських» і «Станіславських». В боях за визволення області брали участь сини й дочки багатьох народів нашої Батьківщини. Тут повторили безсмертний подвиг Олександра Матросова абхазець В. Д. Пачуліа і українець В. М. Майборський. Звання Героя Радянського Союзу за визволення Прикарпаття удостоєні А. Є. Землянов, О. П. Коряков, В. О. Лаврищев, М. П. Новиков, М. Й. Гавришко, Т. О. Симаков, М. К. Москальов, П. С. Юхвітов та ін. Тисячі прикарпатців героїчно билися з ворогом на фронтах Вітчизняної війни. Багато з них відзначені урядовими нагородами, а М. В. Василишину, І. І. Дворському та І. М. Тимчуку присвоєно звання Героя Радянського Союзу.