Андріївка, Балаклійський район, Харківська область (продовження)
В роки розгортання в країні масового колгоспного руху в Андріївці було організовано колгосп «Червоний Донець», на чолі якого став місцевий активіст П. В. Куценко. На базі комуни в Єгорівці був створений колгосп «Заповіт Леніна». Колгосп «Шлях до нового життя» очолив М. Д. Бутко, а ім. 8 Березня — М. Г. Підосиновський. Колгоспи створювалися в умовах нещадної боротьби проти куркульства. Куркулі кілька разів підпалювали садибу голови колгоспу «Червоний Донець» П. В. Куценка. Спалили вони і будинок голови сільради С. О. Крячка. Під час пожежі загинув і сам С. О. Крячко.
Не все відразу ладилося в молодих колгоспах. Не було досвіду господарювання, не вистачало техніки. Щоб зміцнити колгоспи, багато зусиль докладали працівники Балаклійського райкому партії,— з 1931 року Андріївський район увійшов до складу Балаклійського району. «Після приєднання до Балаклійського району Андріївського та Савинського,— записано в протоколі бюро Балаклійського райкому партії від 11 березня 1931 року,— район у розширених межах продовжує розвивати успіх у справі колективізації». Разом з тим для зміцнення існуючих колгоспів пропонувалося: висунути на посаду голів колгоспів старих колгоспників, членів КНС та провести роботу по добровільному укрупненню колективів.
Через місяць райком партії зобов’язав працівників Балаклійської МТС посилити вплив на господарську діяльність колгоспів, зосередивши максимум уваги на організацію праці в них.
Вже в січні 1932 року газета «Соціалістичні лани» — орган Балаклійського райкому КП(б)У і виконкому районної Ради депутатів трудящих — писала, що «колгоспники артілі ім. 8 Березня Андріївської сільради вперто борються за почесне місце в лавах передових колгоспів району. Артіль перша своєчасно закінчила сівбу зернових і цукрового буряка». В тій же газеті в грудні 1932 року повідомляють, що за трудові успіхи на районну Червону дошку занесено колгоспи «Червоний Донець», «Шлях до нового життя». В колгоспах Андріївки з’явилися перші ударники соціалістичних ланів: І. М. Бутко, Й. А. Бардаков, Я. Е. Кондрашова та багато інших.
За роки довоєнних п’ятирічок колгоспи селища зміцніли. Зростали прибутки колгоспників. В Андріївці з’явилися установи і підприємства, про які дореволюційне село не могло навіть мріяти. Тут збудували електростанцію, маслозавод, організували МТС. До послуг трудящих були лікарня, дитяча консультація. До революції тут діяла двокласна школа, в якій навчався 141 учень. Тепер же в школах Андріївки здобували знання понад 1200 учнів. Багато жителів селища закінчили вищі навчальні заклади країни. Високі командні пости в Червоній Армії посідали колишні андріївські бідняки Я. Підосиновський та Г. Чаговець. Дочка селянина-бідняка Ф. М. Міщенко, вчителька Андріївської школи ім. Пушкіна, була удостоєна високої урядової нагороди — ордена Трудового Червоного Прапора. Тільки Радянська влада могла відкрити широкий шлях і для сина селянина-бідняка з Андріївки —П. Ю. Шелеста (народився 14 лютого 1908 року), нині члена Політбюро ЦК КПРС, першого секретаря ЦК КП України. Після закінчення радпартшколи в м. Ізюмі П. Ю. Шелест працював секретарем Боровського райкому комсомолу Харківської області. У 1928 році він вступив до лав КПРС, згодом закінчив Маріупольський металургійний інститут. З 1937 року П. Ю. Шелест працював на харківському заводі «Серп і молот» начальником цеху, начальником виробництва і головним інженером. Тут його обирають членом партійного комітету, депутатом Харківської міської Ради депутатів трудящих. Напередодні Великої Вітчизняної війни П. Ю. Шелест працював секретарем Харківського міськкому партії, після війни — директором заводу у Ленінграді, а потім у Києві, з 1957 року Ц. Ю. Шелест — перший секретар Київського обкому КП України, з липня 1963 року — перший секретар ЦК КП України.
Заможно жило населення Андріївки до Великої Вітчизняної війни. Люди, пізнавши радість вільної праці, відчули силу рук своїх, кували на вільній землі своє щастя.
Радісні перспективи ніс 1941 рік. В колгоспах Андріївки були вчасно проведені польові роботи, колгоспні лани обіцяли щедрий урожай. День 22 червня 1941 року припав на неділю — вихідний. І коли на мирні будинки Києва, Одеси, Севастополя вже падали перші фашистські бомби, в Андріївці ще все дихало покоєм. На мальовничих берегах Дінця завмерли рибалки, відпочивали після останніх екзаменів школярі. А на західних кордонах країни вже все клекотіло у вогні. З перших днів війни до лав Червоної Армії стали тисячі патріотів Андріївки. В жовтні 1941 року на схід евакуювались державні установи, вивозились колгоспне майно, худоба. А населення, яке залишилося в селищі, зводило оборонні споруди на берегах Дінця.
Після жорстоких боїв 7 грудня 1941 року Андріївка була тимчасово окупована фашистськими військами. Свою «діяльність» гітлерівці розпочали з того, що розстріляли 12 депутатів місцевої Ради. Згодом, за доносом зрадників, фашисти заарештували 61 активіста. Майже всі вони були розстріляні або замордовані у фашистських катівнях. Загинули активісти, ударники праці, партизани часів громадянської війни А. К. Десятник, І. Г. Курочка, М. А. Лещенко, А. А. Мошура, П. І. Дуб, Т. П. Петренко. На каторжні роботи в Німеччину з Андріївки за час окупації вивезено 635 юнаків і дівчат.
В селищі фашисти утворили два табори військовополонених радянських солдат і офіцерів. В’язні цих таборів щодня вмирали на холодній цементній підлозі. Пораненим не подавали ніякої медичної допомоги. Андріївці добре пам’ятають, як фашисти і поліцаї знущалися з поранених, хворих солдат і офіцерів Радянської Армії — їх запрягали в кінні сани і напівроздягнених примушували возити дрова з лісу і воду з Дінця. А коли жителі селища намагалися передати в’язням продукти, німці розстрілювали їх з автоматів.
Відступаючи з селища, німці палили житлові будинки, громадські споруди. У двір 2-ї Андріївської селищної Ради вони зігнали 200 місцевих жителів і розстріляли їх. Випадково врятувався лише 14-літній хлопчик Андрій Ріг.
Та ніякими звірствами загарбники не могли залякати радянських людей. Багато жителів селища пішли в партизанський загін, який діяв на території Балаклійського району. Партизанами були андріївці Н. П. Ященко, А. В. Цміль. їм не довелося дожити до світлих днів перемоги. Схоплені гітлерівцями під час виконання бойового завдання, вони в грудні 1942 року були розстріляні. За зв’язок з партизанами фашисти повісили на центральній площі селища робітника Д. П. Шейка. Три дні вони забороняли зняти тіло патріота, на грудях якого висіла дощечка з написом «партизан». П. К. Чергина, П. І. Сухомлина, Д. Скаргу розстріляно за те, що допомагали партизанам та військовополоненим. Доручення командування партизанських загонів часто виконувала Ф. Є. Бовт. Вона ходила на зустрічі з партизанами, і німці дізналися про це. Коли фашисти та поліцаї прийшли арештувати її, мужня патріотка кинула в них гранату. Ф. Є. Бовт була схоплена і розстріляна, а її син відправлений на каторгу до Німеччини.
Велику мужність виявили під час війни жителі Андріївки в лавах Радянської Армії. Героїчними подвигами відзначився житель Андріївки полковник Радянської Армії Герой Радянського Союзу Б. Д. Шевченко.
Борис Дмитрович Шевченко народився 29 вересня 1904 року в бідній селянській сім’ї. Наймитував він у поміщика Лісовицького, в місцевих куркулів. Лише за часів Радянської влади зміг бідний селянський хлопець закінчити школу. Борис став комсомольцем і працював на заводах у Харкові. А з 1932 року комуніст Шевченко зв’язав своє життя з Червоною Армією. Перед війною він закінчив Військову академію ім. Фрунзе. З перших днів війни Б. Д. Шевченко брав активну участь у боях з фашистами на різних фронтах. Він воював на Курській дузі; дивізія, начальником штабу якої був Б. Д. Шевченко, в числі перших вийшла на берег Дніпра і форсувала його. За особистий героїзм, уміле керівництво військами, проявлене в боях при форсуванні Дніпра, Указом Президії Верховної Ради СРСР полковник Б. Д. Шевченко був удостоєний найвищої нагороди — звання Героя Радянського Союзу. В жорстоких боях за визволення Вінниці на початку 1944 року він загинув смертю героя. Андріївці свято шанують пам’ять свого земляка. Його ім’ям названа нова школа-красуня, будівництво якої завершене влітку 1965 року.
Відзначився також один з перших секретарів комсомольської організації в Андріївці, нині капітан 1-го рангу в запасі К. М. Гавриш. За бойові подвиги він удостоєний 16 урядових нагород. Полковник Б. І. Пивовар, старший сержант В. І. Гордієнко, сотні відомих і невідомих героїв, жителів селища Андріївки, йшли на бій в грізні роки війни за свободу і незалежність нашої Батьківщини. За відвагу і мужність, проявлені в боях з фашистськими загарбниками, 512 андріївців нагороджено орденами і медалями.
9 лютого 1943 року Андріївку визволено від фашистів. Все тут було зруйновано планомірно, з прусською педантичністю. Людям, які взялися за відбудову зруйнованого господарства, треба було починати заново.
Один з найактивніших учасників колгоспного будівництва в селищі, голова колгоспу «Червоний Донець» до 1950 року, тепер пенсіонер, П. В. Куценко розповідає: «Повернулися ми з евакуації, подивилися на те, що залишилося від нашого колгоспу після вигнання німців, і за голови схопилися. Замість громадських будівель — руїни, попелища. Земля позаростала бур’янами. Ні худоби, ні плуга, ні сівалки… А починати господарювати треба.
На допомогу прийшла держава. Одержали ми насіннєву позичку. Привезти з станції насіння не було чим, носили мішками на плечах. В першу весну 1943 року спромоглися засіяти лише 200 гектарів з 1680 закріпленої за колгоспом землі. Та й ці гектари в більшості були скопані лопатами».
В такому ж стані були й інші колгоспи селища. Але труднощі не лякали людей. Одне бажання запалювало всіх — швидше покінчити з ненависним ворогом, відбудувати зруйноване господарство.
До дня Перемоги всі колгоспи селища освоїли довоєнні посівні площі. Почала працювати машинно-тракторна станція, відновлювалося громадське тваринництво. Поверталися і включалися в роботу демобілізовані з Радянської Армії воїни. Вже в 1948 році андріївські колгоспи продали державі стільки хліба, скільки продавали його до війни.
Партійні та комсомольські організації, місцеві органи Радянської влади провели величезну організаторську роботу, зуміли мобілізувати трудящих на виконання завдань партії і уряду по збільшенню виробництва хліба та інших сільськогосподарських продуктів.
Багато було зроблено, щоб якнайшвидше відбудувати зруйнований житловий фонд, організувати торгівлю, упорядкувати селище. Ще в травні 1945 року громадськість селища виступила ініціатором масового руху за чистоту і культуру населених пунктів Харківщини. Цей патріотичний почин, схвалений Харківським обласним комітетом партії, відіграв велику роль у відбудові та впорядкуванні сіл області.
В 1954 році в Андріївці залишалося два колгоспи — ім. Горького і «Дружба». На той час вони стали економічно міцними господарствами. В останні роки андріївські колгоспи злилися і були реорганізовані в одне велике господарство — радгосп «Горьківський», що спеціалізується на виробництві овочів і тваринництві. За 1965 рік трудівниками радгоспу «Горьківський» на кожні 100 га сільськогосподарських угідь вироблено по 268 цнт молока, а на кожні 100 га ріллі — по 35,5 цнт м’яса.
В радгоспі працюють багато передовиків сільського господарства, імена яких відомі далеко за межами району. Понад 20 років трудиться на свинофермі Є. Р. Одокієнко. В 1958 році вона від кожної свиноматки одержала по 28 ділових поросят, за що була удостоєна високої урядової нагороди — ордена Трудового Червоного Прапора. Хоч Є. Р. Одокієнко вже літня жінка, але вона є прикладом в роботі для всього колективу радгоспу. Серед механізаторів відзначається В. Я. Мєховцов.
Повагою хліборобів користується і бригадир городників Я. С. Шевченко. Його бригада кожного року збирає в середньому по 100 і більше центнерів овочів з гектара. Свинарка Г. І. Щербак, тваринник І. В. Черешник, рільник О. І. Синецький, чабан О. І. Мілько, доярки Є. Є. Кущ, М. С. Колісник — на них рівняється трудолюбивий колектив андріївського радгоспу «Горьківський».
Добру славу в районі своєю, роботою завоював також колектив Андріївського відділення «Сільгосптехніки». Це сучасне промислове підприємство, спеціалізоване на ремонті тракторних моторів. Здійснюючи рішення березневого Пленуму ЦК КПРС, квітневого Пленуму ЦК КП України 1965 року та Директиви XXIII з’їзду КПРС, трудящі Андріївки самовіддано борються за дальший розвиток сільського господарства.
Сьогоднішня Андріївка — велике робітниче селище. Важливе значення для розвитку його економіки мали відкриття і експлуатація Шебелинського родовища природного газу, розташованого поряд з Андріївкою. Кожний кубічний метр газу виділяє близько 10 грамів конденсату — цінної сировини для хімічної промисловості. Основним споживачем конденсату є Андріївський газобензиновий завод, збудований в 1960 році. Ректифікаційні установки заводу виробляють з конденсату високооктановий бензин, мастила, зріджений газ, які йдуть для потреб народного господарства країни. Колектив заводу широко розгорнув змагання за звання підприємства комуністичної праці. Високе звання ударника комуністичної праці вже здобули близько 200 працівників заводу.
Значними промисловими підприємствами селища, що стали до ладу в останні роки, є молокозавод, хлібозавод, харчокомбінат. Значно зросли, технічно реконструювались цегельний завод, торфоартіль. Виробництво цегли тепер доведено до 5 мільйонів штук на рік, а торфоартіль збільшила виробництво продукції вдвоє.
У роки нової п’ятирічки в селищі заплановано побудувати нові промислові підприємства — завод по ремонту автомобільних шин та фабрику дитячого одягу.
З освоєнням Шебелинського газового родовища з Андріївки до районного центру м. Балаклії прокладено асфальтований шлях, в самому селищі збудовано багато житлових будинків.
Колись маленька станція Шебелинка стала великим перевалочним пунктом вантажів, які поступають газопромисловому управлінню, Шебелинській експериментальній конторі електробуріння, Зміївській ДРЕС та іншим промисловим підприємствам. Широкий розмах промислового будівництва сприяє швидкому збільшенню населення Андріївки.
Невпізнанно змінилося культурне обличчя селища. Якихось 50 років тому тут важко було знайти письменну людину, рідко хто міг вивести на папері своє прізвище. Сьогодні в селищі працюють понад 400 спеціалістів різних галузей з середньою і вищою освітою. В середній, двох 8-річних, початковій школах навчаються 2200 учнів, а робітнича молодь має можливість одержати середню освіту у вечірній школі. Хорошим подарунком андріївській дітворі стала нова школа на 980 місць. Незабаром буде завершено будівництво ще однієї нової школи на 600 місць.
Велику роботу серед населення провадять працівники 14 культосвітніх закладів селища. 10 бібліотек мають книжковий фонд, який налічує 41 тисячу книг. Послугами бібліотек користуються близько 4 тисяч жителів. У бібліотеках запроваджуються нові форми роботи — вільний доступ до книжкового фонду, пересувки, праця на громадських засадах. Щодня листоноші розносять трудящим 4900 примірників газет, 770 примірників журналів.
Справжніми центрами культурного відпочинку стали два клуби. Виступи місцевих аматорів сцени з задоволенням дивляться не тільки в селищі, а й навколишніх селах та в районному центрі. В клубах часто проводяться вечори відпочинку, вечори слави передовиків, вшанування ветеранів праці.
У 1960 році збудовано новий широкоекранний кінотеатр «Україна». Красивий, зручний, устаткований найновішою апаратурою, кінотеатр був би до лиця будь-якому місту.
Ще в 1913 році земство збудувало в Андріївці лікарню. 1 лікар, 1 фельдшер, 6 санітарів — весь штат, який мав дбати про здоров’я місцевих жителів. Чи ж треба дивуватись, що хвороба була постійною гостею в бідняцьких хатах. Сьогодні в Андріївці — лікарня на 75 ліжок, яка має хірургічне, пологове, терапевтичне, інфекційне та інші відділення. Крім лікарні, в селищі працюють 3 фельдшерсько-акушерські пункти, два рентгенкабінети, фізіотерапевтичний кабінет, клінічна амбулаторія, аптека, 6 аптечних пунктів. Про здоров’я населення Андріївки піклуються 136 медичних працівників. Місцеві хірурги, користуючись найновішим обладнанням і інструментами, роблять в лікарні складні операції.
Селище повністю радіофіковано і електрифіковано.
За післявоєнні роки воно зросло, упорядкувалося. Особливо широко розгорнулося індивідуальне житлове будівництво. Виросло 900 нових добротних, збудованих за типовими проектами будинків. Лише за останні роки виникло 18 нових вулиць. А житловий комунальний фонд за роки Радянської влади зріс на 40 тисяч квадратних метрів.
Великі роботи ведуться по благоустрою, прокладаються тротуари, заасфальтовані вулиці Садова і Фрунзе. На центральній площі селища закладено парк ім. В. І. Леніна, в якому на кошти жителів споруджено пам’ятник тим, хто загинув у роки Великої Вітчизняної війни в боях за свободу і незалежність нашої Батьківщини.
Заможно, радісно, культурно живе населення Андріївки. З кожним роком зростає роздрібний товарооборот. Великим попитом користуються меблі, холодильники, телевізори, радіоли, мотоцикли, моторолери. В особистому користуванні громадян селища 6 легкових автомобілів, 50 мотоциклів, 2500 велосипедів, 2000 радіоприймачів, 400 телевізорів. До послуг трудящих поштове відділення, телеграф, телефон, широка сітка майстерень побутового обслуговування.
Вже два роки підряд Андріївська Рада завойовує перехідний Червоний прапор Харківської обласної Ради депутатів трудящих і обласного комітету профспілок держустанов. Цієї високої відзнаки андріївці удостоєні за добре поставлену організаційну роботу Ради, за зразкове виконання всіх планів по розвитку народного господарства, за високу культуру селища і зразковий порядок.
Натхнені історичними рішеннями XXII та XXIII з’їздів КПРС, величною програмою будівництва комунізму в нашій країні, трудящі Андріївки широким фронтом ведуть наступ за високі виробничі показники. В авангарді йдуть 224 члени і кандидати партії, об’єднані в 12 партійних організаціях, сотні комсомольців, велика армія активістів. Вони мобілізують трудящих на здійснення рішень партії і уряду по виконанню народногосподарських планів, ведуть широку організаторську і масово-політичну роботу серед трудящих селища. В Андріївці створено раду секретарів партійних організацій, яка має координувати роботу всіх комуністів у вирішенні питань, які стосуються населення усього селища.
Велику роботу проводить селищна Рада, у складі якої створено 7 постійних комісій. Немає в житті трудящих селища жодного важливого питання, яке б не вирішувалося Радою, її комісіями, депутатами. Лише за 1964 рік відбулося 6 сесій селищної Ради, 22 засідання її виконкому. На них були розглянуті питання, спрямовані на успішне виконання планів промислового і сільськогосподарського виробництва, на поліпшення благоустрою селища, піднесення матеріального добробуту трудящих.
В цій роботі активну участь беруть ветерани революційного руху, партизанської боротьби, колективізації. Колишній боєць партизанського загону П. М. Малихіна С. І. Чаговець обраний головою товариського суду, а колишній секретар районного виконавчого комітету в Андріївці С. Я. Пивовар секретарює в цій авторитетній в селищі громадській установі. Не відходять від громадських справ старий комуніст Я. Ф. Кринський, ветеран колгоспного руху П. В. Куценко та багато інших товаришів, життя яких є гідним прикладом для наслідування молоді селища.
Радісне сьогодні Андріївки, прекрасне її майбутнє. Воно яскраво виражене в перспективних планах розвитку народного господарства, в генеральному плані забудови селища, в натхненній праці тисяч андріївців — активних бійців за велику справу Комуністичної партії.
Д. КЛОЧАН