Харків в період соціалістичної реконструкції
У 1935 році було завершено будівництво гіганта машинобудування — Харківського верстатобудівного заводу — одного з найпотужніших машинобудівних підприємств країни. Перед війною він давав більше продукції, ніж уся верстатобудівна промисловість Росії в 1913 році.
У другій п’ятирічці в Харкові поряд з заводам гігантами — турбогенераторним і верстатобудівним — будувалися й такі, як «Електроверстат», завод різальних інструментів, електротехнічний завод, велосипедний, лекально-інструментальний та інші.
Докорінно змінилися після реконструкції харківські заводи: «Світло шахтаря», паровозобудівний, ХЕМЗ та інші, які стали велетнями радянського машинобудування. Так, у 1916 році Харківський електромеханічний завод розміщувався на 18 гектарах і мав площу виробничих приміщень 25 тис. кв. м. Устаткування заводу складалося з 950 верстатів; завод випускав мотори невеликих потужностей, недосконалих конструкцій. У 1935 році завод займав 36,7 га, а площа його виробничих приміщень становила 106 тис. кв. м. Обладнання заводу складалося з 1600 верстатів. Поряд з моторами різних потужностей завод почав випускати теплові турбіни в 56 тис. і 100 тис. квт, потужні генератори, складну електротехнічну апаратуру для автоматизації доменного управління тощо. Якщо продукція заводу в 1913 році становила 13 млн. карбованців, то в 1935 році вартість її дорівнювала вже 141 млн. карбованців. 34 ударним будовам країни надсилав ХЕМЗ свою продукцію.
Спорудження нових і реконструкція існуючих підприємств докорінно змінило структуру промисловості міста. Металообробна і машинобудівна промисловість розвивалась у 3—5 разів швидше, ніж усі інші галузі промисловості Харкова. Її швидке зростання забезпечило умови для піднесення легкої промисловості, яка до 1940 року виросла порівняно з 1913 роком у 10 разів. Розвивалися й інші галузі. Дрібні, напівкустарного типу підприємства перетворились на великі механізовані фабрики: кондитерська — «Жовтень», поліграфічна — ім. Фрунзе та інші.
Бурхливо розвивався залізничний транспорт. Харківський залізничний вузол по технічному обладнанню став одним із найпотужніших і передових на Україні. На транспорті зросли чудові майстри швидкісного водіння вантажних і пасажирських поїздів: А. П. Лантух, А. С. Чорнобаєв, К. І. Даниленко, М. Я. Шаров, О. Г. Яковлев, В. П. Мазниця та багато інших.
Соціалістичний Харків за темпами індустріалізації займав перед війною одне з перших місць серед промислових центрів країни.
Освоєння нової техніки і технологічних процесів настійно вимагало підвищення культурно-технічного рівня робітників. На початку квітня 1931 року ударники механічного цеху заводу «Світло шахтаря» звернулися до всіх робітників міста з закликом: «Встановити для кожного трудящого певний мінімум технічних знань, зробити справу ліквідації технічної неписьменності загальнодержавним та громадським обов’язком». Цей заклик був широко підхоплений, і вже на кінець року різними формами технічного навчання було охоплено майже 80 процентів робітників Харкова.
Збагатилося новими формами соціалістичне змагання. З ініціативи Московської партійної організації навесні 1929 року розгорнулося змагання між робітниками Москви і Харкова. Колектив ХЕМЗу одержав виклик на змагання від робітників Ленінградського заводу «Электросила». Систематичні взаємні відвідування різних підприємств РРФСР і України, обмін досвідом зміцнювали братерську єдність трудящих країни, сприяли успішному виконанню народногосподарських завдань. За прикладом колективу Ленінградського машинобудівного заводу ім. В. І. Леніна на харківських підприємствах у лютому 1932 року було утворено і працювало 4347 госпрозрахункових бригад, які охоплювали понад 45 тис. робітників. На багатьох підприємствах країни набув поширення рух багатоверстатників, що зародився в 1939 році за почином комуністів Харківського верстатобудівного заводу.
Трудова слава харківських машинобудівників невпинно зростала, пишно розквітало щасливе й культурне життя харків’ян. Поліпшувались матеріально-побутові умови життя трудящих.
Всі вони були учасниками великих перетворень, що відбулися в Харкові після Великої Жовтневої соціалістичної революції. Чимало з них власними руками в 20— 30-х рр. на місці колишніх бараків на околицях за проектами архітекторів М. Ф. Покорного, Г. Г. Вегмана, О. Г. Молокіна та інших споруджували нові благоустроєні житлові масиви «Новий побут», «Червоний промінь», студентське містечко, Орджонікідзевський район. У 1925—1933 рр. сформувався новий центр міста — площа Ф. Е. Дзержинського.
Саме тоді були зведені такі красені, як Червонозаводський театр (тепер Палац культури ХЕМЗу), будинок Держпрому, колишній Будинок проектів (тепер Державний університет) та інші.
Планомірно розвивалося і міське господарство. На 300 км простягнувся водопровід. Газ, електрика, радіо міцно ввійшли в побут харків’ян. Замість візника і конки з’явилися ширококолійний трамвай, автобуси і тролейбуси. Площа зелених насаджень збільшилась на 2400 гектарів.
Велика увага приділялась охороні здоров’я трудящих. До революції у Харкові витрати на охорону здоров’я становили 69 коп. на дорослу людину на рік, а в 1937 році — 60 крб. 16 коп. Асигнування на охорону здоров’я населення в 1934 році становили 44,6 млн. крб., а в 1938 році зросли до 121,9 млн. крб. Щороку асигновувались мільйони карбованців для допомоги багатодітним матерям. У санаторіях та будинках відпочинку лікувались і відпочивали десятки тисяч харків’ян.
На всіх етапах розвитку міста Комуністична партія і Радянський уряд невтомно дбали про підвищення освітнього і культурного рівня народу.
Відразу після громадянської війни розгорнулась широка боротьба з безпритульністю дітей. На Харківщині почалась організація дитячих колоній. В місті організовувались осередки товариства «Друг дітей».
У складних умовах відбудовного періоду в житті міста були зроблені перші кроки по шляху культурної революції.
Важливим завданням, що стояло перед трудящими міста в галузі розвитку культури, була ліквідація неписьменності серед дорослого населення.
21 травня 1921 року уряд Радянської України видав декрет про ліквідацію неписьменності серед дорослого населення республіки. Партійна організація Харкова приділяла велику увагу роботі лікнепів. Було встановлено єдиний план роботи пунктів ліквідації неписьменності в місті. Сотні й тисячі дорослих харків’ян почали вчитися. До боротьби з неписьменністю було залучено всю інтелігенцію міста.
Розвивалась народна освіта. Уже на кінець 1930/31 навчального року в Харкові всі діти віком від 8 до 11 років були охоплені навчанням, а в 1932/33 — завершено впровадження загального обов’язкового семирічного навчання. У кількатисячному колективі педагогів працювало чимало заслужених учителів республіки. Тут працював і видатний радянський педагог талановитий письменник А. С. Макаренко, з ім’ям якого пов’язана діяльність дитячих колоній ім. Горького та ім. Дзержинського. Його методи творчо впроваджуються в радянській школі, широко визнані в школах інших соціалістичних країн.
З метою підготовки радянської інтелігенції з робітничого класу 7 березня 1921 року РНК УРСР видала декрет про організацію робітничих факультетів (робітфаків). Перший робітфак на Україні відкрили при Харківському технологічному інституті. В 1924 році був перший випуск Інституту народної освіти. У квітні 1922 року на базі Вищої партійної школи ЦК КП(б)У в Харкові утворили вищий партійний навчальний заклад — Комуністичний університет імені Артема. Перший випуск цього закладу відбувся у 1925 році.
Велику роботу по вивченню історії Великої Жовтневої соціалістичної революції на Україні та історії КП(б)У провадила спеціальна Комісія при ВУЦВК (Істпарт), створена в 1921 році. Друкованим органом Істпарту був журнал «Літопис революції».
Для пропаганди марксистсько-ленінських ідей, боротьби проти буржуазної ідеології, підготовки марксистських кадрів у галузі суспільних наук в 1921 році у Харкові було засновано науково-дослідну кафедру марксизму і марксознавства, реорганізовану в 1922 році в Український інститут марксизму, а в 1924 році — в Український інститут марксизму-ленінізму. На його базі в 1931 році створено Всеукраїнську асоціацію марксистсько-ленінських науково-дослідних інститутів.
Важливу роль в залученні вчених до розв’язання проблем розвитку соціалістичної економіки відіграв І Всеукраїнський з’їзд робітників науки в справі вивчення продуктивних сил і народного господарства України, що відбувся 28 грудня 1924 — 5 січня 1925 року в Харкові.
Республіканська партійна преса, що видавалася у Харкові, зокрема, журнали «Більшовик України», «Прапор марксизму-ленінізму», «За марксистсько-ленінське природознавство» та інші, відіграли значну роль в пропаганді і розвитку марксистсько-ленінської думки на Україні.
Протягом 1929—1931 рр. у Харкові було організовано 23 інститути. У 1930 році з 27 000 студентів вузів 7782 чоловіки були послані на навчання партійними і комсомольськими організаціями. В 1940/41 навчальному році в 36 вузах міста вже навчалося 30768 студентів. Тільки в університеті та медичному інституті в 1940 році налічувалося більше студентів, ніж у всьому дореволюційному Харкові.
За передвоєнні роки навчальні заклади міста випустили понад 100 тис. спеціалістів. Близько 1000 спеціалістів щороку почав випускати технологічний інститут. В 1929 році цей інститут реорганізовано в політехнічний, а в 1930 році на базі окремих його факультетів створено 6 самостійних інститутів.
У підготовці кадрів для сільського господарства велика заслуга належала Харківському сільськогосподарському інституту. За роки довоєнних п’ятирічок інститут перетворився на великий центр підготовки спеціалістів сільськогосподарського виробництва і багатогранної дослідницької роботи. В ньому працювали відомі вчені В. Я. Юр’єв, О. Н. Соколовський, М. М. Кулешов, О. А. Яната та інші. Групу викладачів інституту в 1941 році було нагороджено орденами за видатні досягнення в розвитку сільськогосподарської науки і виробництва.
У місті на початок 1940 року було 46 науково-дослідних інститутів, що проводили велику наукову роботу.
Багато сил віддавали розвиткові науки і вихованню молодих кадрів радянських спеціалістів видатні вчені Харкова.
Академіки АН УРСР Г. Ф. Проскура — фахівець з питань теорії гідродинаміки, газових і водяних турбін, насосів і компресорів, літературознавець О. І. Білецький, мовознавець Л. А. Булаховський; заслужені діячі науки УРСР, геолог, професор Харківського університету Д. М. Соболев, математик, академік Д. М. Синцов. Виросла ціла плеяда видатних вчених — фізики К. Д. Синельников, А. К. Вальтер, О. І. Лейпунський, астроном М. П. Барабашов, біохімік І. М. Буланкін, вчений в галузі машинознавства і сільськогосподарської механіки М. І. Медведев та багато інших.
У перші ж роки після встановлення Радянської влади на Україні Харків став центром літературного життя і видавничої справи в республіці. Тут в умовах гострої ідеологічної боротьби виникло багато різних літературних об’єднань і груп: ВУСПП, «Молодняк», «Гарт», «Плуг», «Вапліте», «Політфронт», «Західна Україна».
Вже 29 грудня 1917 року ВУЦВК прийняв декрет про Державне видавництво, яке займалося випуском політичної і художньої літератури. В Харкові працювали республіканські видавництва — Держвидав, «Пролетарий», «Книгоспілка», «Радянський селянин».
За постановою ЦК КП(б)У в 1924 році було створено єдину редакцію при журналі «Червоний шлях» для перекладу творів В. І. Леніна на українську мову і згодом було видано 42 праці В. І. Леніна українською та російською мовами.
В Харкові у 1934 році відбувся І з’їзд письменників республіки, на якому створено Спілку радянських письменників України. З Харковом пов’язані життя і творчість багатьох радянських письменників України: В. М. Блакитного, О. А. Слісаренка, І. К. Микитенка, А. В. Головка, О. В. Донченка, О. І. Копиленка, О. Є. Корнійчука, Ю. І. Яновського, П. Й. Панча, В. М. Сосюри, О. Вишні та багатьох інших.
Харків і харків’яни, їхні славні революційні традиції і трудовий героїзм стали однією з провідних тем творчості радянських письменників. В серії нарисів О. С. Серафимович зображував події громадянської війни. Місту напередодні відбудови присвятив цикл поезій «Харків» П. Г. Тичина, про харків’ян — героїв п’ятирічок — писали О. І. Копиленко («Народжується місто»), І. Л. Муратов («Важкий прогін»), Л. С. Первомайський («Балада про залізного виконроба Мельникова»), Т. Г. Масенко («Бетоняр Мусін»), Н. Л. Забіла («Тракторобуд») та інші.
Радянська влада відкрила перед трудящими широкий шлях до знань, здобутків культури і мистецтва. За роки Радянської влади бурхливо розвивалось театральне мистецтво. Напередодні Великої Вітчизняної війни у місті працювало 14 театрів. Провідне місце серед них належало українському драматичному театрові ім. Т. Г. Шевченка (тепер Харківський державний ордена Леніна академічний український драматичний театр ім. Т. Г. Шевченка). Цей театр бере свій початок від Київського театру «Березіль», фундатором і художнім керівником якого був О. С. Курбас. В 1926 році театр переїхав до Харкова. В 1933 році художнім керівником театру став М. М. Крушельницький. У 1934 році театр перейменовано в Харківський державний український драматичний театр ім. Т. Г. Шевченка. Визначними виставами театру в довоєнні роки були «Загибель ескадри», «Платон Кречет», «Богдан Хмельницький» О. Є. Корнійчука, «Васса Железнова» О. М. Горького, «Гроза», «Ліс» О. М. Островського та інші. В колективі цього театру працювали прославлені майстри сцени: І. О. Мар’яненко, Н. М. Ужвій, А. М. Бучма, Д. С. Антонович, В. М. Чистякова та інші. В 1931 році засновано театр ім. Революції.
Державний академічний театр опери і балету ім. Лисенка створений у 1925 році на базі оперного театру, що існував тут. Свого розквіту театр досяг за радянського часу, коли в ньому були співаками Т. С. Козловський, Б. Р. Гмиря, 3. М. Гайдай, М. С. Гришко, М. І. Литвиненко-Вольгемут, І. С. Паторжинський, що виступали в загальновідомому класичному і сучасному репертуарі. Серед кращих вистав театру того часу «Борис Годунов» М. П. Мусоргського, «Галька» Ст. Монюшка, «Абе-салом і Етері» 3. П. Паліашвілі, «Пікова дама», «Лебедине озеро» П. І. Чайковського та інші.
У 1933 році засновано Харківський державний російський драматичний театр (у 1949 році йому присвоєно ім’я О. С. Пушкіна). Тут працювали заслужені і народні артисти РРФСР М. І. Петров, М. М. Синельников; з 1936 року художнім керівником театру став О. Г. Крамов. В числі кращих довоєнних вистав були: «Чапаев» за Д. А. Фурмановим, «Оптимістична трагедія» Вс. Вишнежзького, «Далеке» О. М. Афіногенова, «Людина з рушницею» М. Ф. Погодіна, «Ваграмова ніч» Л. С. Первомайського та інші.
Сила радянського мистецтва в його тісному зв’язку з життям. Творчі працівники харківських театрів були на передньому краї боротьби за соціалізм. Частими гостями бували вони на промислових підприємствах і в селах. Ініціаторами культурного шефства над селом були артисти Харківського державного оперного театру: Дуленко, Дмитрієва, Аркадьєв та інші.
У перші післяжовтневі десятиріччя Харків став центром мистецького життя УРСР. В галузі образотворчого мистецтва тут працювали талановиті майстри живопису, скульптури і графіки: М. С. Самокиш, С. М. Прохоров, О. О, Кокель, М. Г. Бурачек, І. М. Шульга.
У 1927—1928 рр. в Харкові засновано Художній інститут (з 1963 р.— художньо-промисловий), який виховав багатьох майстрів різних жанрів образотворчого і прикладного мистецтва.
Глибокі зрушення в економіці, суспільно-політичних відносинах, культурі, що відбулися в соціалістичному Харкові вироки індустріалізації і довоєнних пятирічок, яскраво демонстрували невичерпні можливості соціалістичної системи, велику перетворюючу силу ідей Комуністичної партії. Волею Комуністичної партії, самовідданою працею робітників і трудящих Харків став містом могутнього технічного прогресу і бурхливого розвитку культури, де натхненно трудяться і щасливо живуть справжні творці історії, володарі своєї долі.
«В Харкові ми побачили, як перетворюється в життя теорія марксизму-ленінізму»,— заявили робітникам ХТЗ члени іспанської республіканської делегації, що відвідала місто у травні 1938 року.
Стахановець ХТЗ М. Колесник, висловлюючи думки й почуття, якими жили в той час робітники міста, сказав: «Тепер мені всі права дано. І нема в мене кращої мрії, немає іншого бажання, як виправдати високу честь і звання будівника соціалізму».
Значно зросла і громадсько-політична активність трудящих. Вибори до Верховної Ради СPCP і Верховної Ради УРСР проходили у Харкові в обстановці великого політичного і виробничого піднесення. Переміг на виборах блок комуністів і безпартійних. 24 грудня 1939 року сотні харків’ян — передовиків промисловості, транспорту, представників інтелігенції — були обрані до місцевих Рад.