Вовчанськ, Вовчанський район, Харківська область (продовження)
У період другої п’ятирічки багато було зроблено для розвитку промислового виробництва і комунального господарства міста. Закінчилось будівництво нового цегельного заводу. В 1937 році почала працювати фабрика дитячого взуття, створено дві промислові артілі — одну по виробництву кондитерських виробів, другу — по пошиву і ремонту одягу. Поповнились новою технікою та значно розширились інші підприємства. Це дало змогу значно збільшити випуск продукції. Держолійзавод, наприклад, на кінець п’ятирічки давав продукції у два з лишком рази більше, ніж у 1932 році. В цілому в місті і районі у 1937 році було випущено продукції на 29,4 проц. більше, ніж у 1936 році, а продуктивність праці підвищилась на 7,7 процента.
Успішне виконання виробничих планів вирішувалось людьми, їх героїчною працею в ім’я побудови соціалізму. В місті з кожним днем ширилось змагання за успішне виконання завдань другої п’ятирічки. Якщо у 1935 році на підприємствах міста і району було 213 стахановців, то в 1936 році — уже 616 чоловік. Перед вели колективи держолійзаводу і ткацької фабрики. Зачинателями стахановського руху на держолійзаводі були робітники С. О. Красовський, В. М. Красовський, С. Голоденко, які виконували норми на 110—160 процентів. На ткацькій фабриці ткаля М. В. Усова виконувала норму на 160—180 проц., мотальниця Г. П. Лебеденкова — на 150—175, розмотувальниця Я. М. Резникова — на 130—150 процентів. Усі вони не мали браку в роботі.
Було досягнуто значних успіхів у піднесенні матеріального добробуту трудящих, у розвитку культури і охорони здоров’я. У 1937 році порівняно з 1936 роком заробітна плата у промисловості району збільшилась на 10,6 проц., а за роки другої п’ятирічки — в 2,1 раза.
В місті було відкрито нові магазини: меблевий, продовольчий, промтоварний та інші.
Поліпшено медичне обслуговування населення. Якщо в 1934 році на потреби охорони здоров’я в районі витрачено 899 тис. крб., то в 1937 році — близько 2 млн. крб. Збудовано два приміщення для дитячих ясел.
У 1936 році у Вовчанську відкрито нову семирічну школу. А всього в місті і районі працювало 58 шкіл, з яких 3 середні і 22 семирічні.
З 1937 року в місті почалась демонстрація звукових фільмів, у 1935—1937 рр. у Вовчанськ на гастролі приїздив Харківський державний театр, у репертуарі якого були п’єса «Наталка Полтавка», опера «Запорожець за Дунаєм» та інші. Театр обслуговував і села району. В місті працювало кілька бібліотек, їх книжковий фонд становив близько 77 тис. томів. Трудящі брали активну участь у художній самодіяльності. В місті і районі працювало 37 драматичних, 44 хорових, 29 музичних, 28 літературних і 5 танцювальних гуртків при клубах.
У різних галузях господарства і культури дедалі зростала кількість спеціалістів, які закінчили радянські вузи і технікуми. В 1936 році в місті і районі було 535 учителів, 54 агрономи, 35 зоотехніків, 45 лікарів, 130 інженерно-технічних працівників. У Вовчанську працювало 3 технікуми — педагогічний, механізації сільського господарства і медичний. В 1937 році технікуми підготовили 149 учителів і вихователів для дошкільних закладів, 48 механіків, 72 медпрацівники середньої кваліфікації; в районі було підготовлено 256 шоферів.
У третій п’ятирічці промисловість Вовчанська набула дальшого розвитку. Розгорнулося спорудження заводу будматеріалів. В 1939 році відкрито дві майстерні: ковальську і слюсарно-механічну, розширено взуттєву фабрику, завдяки чому вона збільшила випуск продукції майже в три рази. З 1938 року ткацька фабрика почала освоювати виробництво килимів.
У Вовчанську провадилась велика робота по зміцненню оборони країни. У місті працював аероклуб, автомотоклуб, школа медсестер. В організаціях Тсоавіахіму трудящі міста вивчали військову справу, готувались стати активними захисниками своєї Батьківщини.
22 червня 1941 року віроломним нападом фашистська Німеччина розв’язала війну проти Радянського Союзу. Мужньо піднялись на захист своєї Батьківщини трудящі Вовчанська. В місті організовано відбулась мобілізація в ряди Радянської Армії. У її ряди з перших же днів війни добровільно вступили 552 комуністи. Підприємства перейшли на випуск продукції для потреб армії.
У вересні 1941 року під керівництвом райкому партії з числа трудящих, які не підлягали призову, було створено 4 партизанські загони. Разом з військовими частинами вони брали участь в обороні Вовчанська.
На початку листопада 1941 року гітлерівцям на кілька днів удалося захопити Вовчанськ. Але частини Радянської Армії завдали ворогові відчутного удару, визволили місто і багато сіл району. Трудящі прифронтового Вовчанська подавали велику допомогу військовим частинам продуктами, фуражем, транспортом тощо. За період з листопада 1941 до початку квітня 1942 року населення зібрало близько 200 тис. крб. для будівництва танкової колони і ланки літаків-винищувачів.
10 червня 1942 року фашистські війська вдруге вдерлися у Вовчанськ. Його тимчасова окупація на цей раз тривала до 10 лютого 1943 року. Гітлерівці заподіяли місту величезної шкоди. Вони зруйнували всі промислові підприємства, залізничну станцію, багато житлових будинків та інших споруд, пограбували колгоспи, радгоспи, машинно-тракторні станції.
Радянські люди, які залишилися на тимчасово окупованій території, робили все для того, щоб наблизити час перемоги над німецькими загарбниками. Спираючись на підтримку і допомогу місцевих жителів, у Вовчанському районі діяв партизанський загін під керівництвом І. А. Шепелева, який напередодні війни працював інструктором райкому партії. Комісаром загону був В. Є. Голуб, начальником штабу — А. Я. Нижегородов. Загін, що налічував понад 40 чоловік, базувався в Рубіжанському і Старицькому лісах. Партизани порушували комунікації ворога, висаджували в повітря мости, руйнували шляхи, нападали на ворожі автоколони. Однією з ланок партизанської діяльності була агітаційна робота серед населення.
Мужньо боролися проти ворога на фронтах Великої Вітчизняної війни жителі Вовчанська.
Як тільки Вовчанський район був визвольний від окупантів, пішла на фронт М. 3. Щербаченко. Перше бойове хрещення вона одержала під Гребениківкою на Сумщині. В одному з боїв санінструктор роти М. Щербаченко була поранена, але не кинула поля бою і продовжувала подавати допомогу пораненим бійцям. За виявлену мужність її нагородили медаллю «За відвагу». М. Щербаченко — учасниця форсування Дніпра. Майже цілу добу гітлерівці штурмували висоту, на якій закріпилися радянські воїни. В цих боях санінструктор М. Щербаченко винесла з-під вогню понад 120 поранених воїнів. За подвиг на Дніпрі вона удостоєна високого звання Героя Радянського Союзу. Зараз М. Щербаченко, закінчивши школу юристів, живе і працює в м. Чернігові.
Після визволення міста 10 лютого 1943 р. трудящі приступили до відбудови зруйнованого господарства. До літа 1943 року тут вже почали працювати хлібозавод, м’ясокомбінат, промкомбінат, цегельний завод, промартіль «Рекорд». Почалась відбудова електростанції, млина, держолійзаводу. Були відкриті кінотеатр, районний Будинок культури, районна і дитяча бібліотеки. Провадились великі роботи по відновленню діяльності шкіл і медичних закладів. Розгортали роботу колгоспи, радгоспи, MTС району. Весною 1943 року було засіяно 13,5 тис. га зернових.
Велику допомогу в справі відбудови зруйнованого господарства подавали району братні народи СРСР, особливо великий російський народ. З Москви та інших міст РРФСР до Вовчанська прибували спеціалісти для відбудови промислових підприємств. Трудящі східних областей країни допомагали технікою. Зокрема, з Поволжя в 1943 році було одержано 77 тракторів, 125 коней, 518 голів великої рогатої худоби, 2367 овець, 228 свиней, понад 11 тис. голів птиці, 3,5 тис. цнт зерна, 8 тис. цнт картоплі, 3,5 тис. кубометрів будівельних матеріалів г.
Трудящі міста все робили для допомоги фронту, для переможного завершення війни. За першу половину 1944 року пройшли військову підготовку 662 чоловіки, які пішли в ряди Радянської Армії. Було підготовлено 30 медсестер, 44 санітарки, 52 телеграфістки. Завдяки активній участі трудящих міста в приміщеннях педучилища і дитячої технічної станції було обладнано евакогоспіталь, який у серпні 1944 року прийняв поранених воїнів. Жителі Вовчанська і району зібрали у фонд Головного командування 1 млн. 800 тис. крб., реалізували більш як на 1 млн. крб. облігацій Другої державної воєнної позики.
В 1944 році ще ширше розгорнулися відбудовні роботи. Влітку стали до ладу держолійзавод, ткацька фабрика, завод будівельних матеріалів, два млини. З ініціативи робітників держолійзаводу на всіх підприємствах міста розгорнулося змагання за збільшення випуску продукції. Зразки героїчної праці показували ініціатори змагання — робітники олійзаводу С. О. Красовський, С. І. Кравченко, А. Д. Безвесильна та інші, які виконували норми на 120—180 процентів. У процесі змагання жаровщик заводу С. О. Красовський домігся зменшення олійності макухи до 7,5 проц., замість 8,5 проц. по плану, що мало велике економічне значення.
Налагоджувалось міське господарство. В 1944 році було відбудовано 9446 кв. м житлової площі, районну лікарню і три дитячі будинки. Почав працювати літній театр. Відновилися заняття у педагогічному училищі, технікумі механізації сільського господарства. У місті і селах району почали працювати 56 шкіл, де навчалось 8112 дітей.
Незважаючи на великі труднощі, викликані війною, радянська держава виділяла чимало коштів для відбудови зруйнованого господарства міста. На кінець 1945 року тут працювали майже всі промислові підприємства. До 1950 року в місті була завершена не тільки відбудова старих промислових підприємств, але й створено ряд нових, зокрема обозобудівний завод, мебльову артіль, розширено промкомбінат, перейменований у 1946 році в швейно-взуттєвий комбінат. У 1949 році тут встановили одержане з Ленінграда та інших міст країни нове устаткування, що дало змогу значно збільшити випуск взуття і швейних виробів.
У 1950 році три з чотирьох колгоспів Вовчанська (ім. Куйбишева, ім. Будьонного та ім. Паризької комуни) об’єдналися в одну сільськогосподарську артіль ім. Куйбишева. Головою правління її було обрано А. М. Маслова, який з 1934 року очолював колгосп ім. Куйбишева і віддав багато сил і енергії розвитку колгоспного виробництва.
У роки відбудови були проведені великі роботи по благоустрою Вовчанська. Силами громадськості в місті було створено кілька скверів, посаджено 7 тис. дерев, капітально відремонтовано вулицю Кірова тощо.
Протягом наступних років у місті велика увага приділялася розвитку промислового виробництва. На обозобудівному заводі було встановлено нові спеціальні верстати, одержані з Уралу і Сибіру. Випуск продукції тут у 1955 році зріс більше ніж удвоє порівняно з 1951 роком, а на кінець 1958 року був потроєний. Найновішими засобами механізації обладнаний швейно-взуттєвий комбінат, перетворений у 1952 році у взуттєву фабрику, яка в 1957 році випускала понад 750 тис. пар взуття. На ткацькій фабриці було встановлено понад 30 нових ткацьких верстатів, збудовано складські приміщення та інші об’єкти. В 1955 році Вовчанську текстильну фабрику як одне з передових текстильних підприємств відвідала чеська делегація.
Трудящі м. Вовчанська брали активну участь у створенні великих новобудов, що зводилися в країні після війни. Більше 30 водіїв автомашин Вовчанського автогосподарства працювали на будівництві Волго-Донського судноплавного каналу. Восени 1954 року понад 50 водіїв виїжджали збирати врожай на цілинних землях Алтайського краю. В 1955 році Вовчанське автогосподарство налічувало 100 автомашин і значно розширило обсяг перевезень у місті і за його межами.
Після вересневого Пленуму ЦК КПРС (1953 р.) трудящі Вовчанська посилили допомогу трудівникам села у піднесенні сільського господарства. Всі промислові підприємства, великі установи міста встановили шефство над колгоспами, подаючи їм систематичну та всебічну допомогу. Тільки за кінець 1953 і початок 1954 року з Вовчанська було направлено на керівну роботу в колгоспи 8 чоловік. Колгосп ім. Куйбишева в 1954 році очолив О. X. Зубов, який до цього працював заступником голови виконкому райради депутатів трудящих. Наприкінці 1958 року з колгоспом ім. Куйбишева об’єднався місцевий колгосп ім. Артема.
Визначні зміни в усіх галузях економіки і культури відбулися у Вовчанську в роки боротьби за виконання семирічного плану, який був важливим етапом у створенні матеріально-технічної бази комунізму.
Згідно з Директивами XX з’їзду партії, які передбачали широке впровадження екстракційного методу одержання олії з насіння, на держолійзаводі збудовано великий екстракційний цех. З введенням його в дію у 1961 році значно збільшився випуск продукції. У 1962 році вироблено 27,2 тис. тонн олії, в 1963 — понад 32 тис. тонн, що майже в 22 рази більше, ніж усі олійниці у 1913 році, а в 1965 році — 50 332 тонни олії. З невеликого кустарного підприємства олійний завод, реконструйований в олійно-екстракційний завод, перетворився за роки Радянської влади у велике сучасне високомеханізоване підприємство. Технічно переобладнані й інші підприємства. На м’ясокомбінаті збудовано холодильник місткістю в 132 тонни одночасного зберігання м’ясопродуктів, реконструйовано м’ясожировий цех, виробнича потужність якого доведена до 10 тонн за зміну, а також птахо-забійний і ковбасний цехи.
Реконструйовані також обидва млинзаводи, а також цегельні підприємства, завдяки чому їх виробництво збільшилося до 16 млн. штук цегли на рік. З 1960 року цегельні і вапняний заводи об’єднано в одне підприємство — завод будматеріалів.
Великі зміни сталися на колишній ткацькій, тепер текстильній, фабриці. Застарілі ткацькі верстати замінені новими, автоматичними. В 1964—1965 рр. встановлено близько 100 нових машин. Фабрика випускає тепер тканини високої якості.
Завдяки технічній реконструкції взуттєва фабрика подвоїла випуск продукції порівняно з 1956 роком. У 1959—1965 рр. тут створено два нових цехи, поповнено парк технологічного, енергетичного і підйомно-транспортного устаткування. Тепер у Вовчанську 22 промислові, транспортні та будівельні підприємства, на яких працює понад 4 тис. робітників. У 1965 році промислові підприємства міста випустили продукції на 65276,6 тис. крб., або в 2,7 раза більше, ніж у 1958 році.
Трудящі міста широко розгорнули змагання за високе звання колективів і ударників комуністичної праці. На текстильній фабриці почесне звання комуністичних у 1964 році було присвоєно шести бригадам, в яких працювало понад 150 чоловік. Найкращою з них вважають бригаду М. Т. Вовчанського: робітники її показують зразки високої продуктивності праці на виробництві і комуністичної поведінки в побуті. Заслуженою пошаною користується в місті бригада комуністичної праці взуттєвої фабрики, яку очолює Г. М. Шмоніна. За 1965 рік ця бригада заощадила 24,9 тис. кв. дециметрів шкіряних товарів, з яких додатково виготовлено 2500 пар легкого взуття.
Всього у Вовчанську звання ударника комуністичної праці присвоєно 350 робітникам і службовцям, більш як 30 бригадам, змінам і дільницям.
На підприємствах Вовчанська протягом багатьох років працює велика група кадрових робітників, які своєю працею, прикладом і досвідом вносять значний вклад у справу побудови комунізму в нашій країні. На олійно-екстракційному заводі понад 36 років працює жаровщиком В. М. Красовський, який підготував багато молодих спеціалістів. Понад 30 років працює тут К. С. Жерновенко. Від рядової робітниці вона виросла до начальника пресового цеху. В 1947 році після повернення з армії прийшов на завод слюсарем В. В. Усов, а зараз він інженер по технічній інформації. З 1928 року працюють на текстильній фабриці П. Г. Цимбол і С. І. Шевченко. Разом вони прийшли різноробами на будівництво фабрики, разом з усім колективом, не покладаючи рук, працювали над розв’язанням багатьох складних питань фабричного виробництва. Від рядових робітників вони виросли до майстрів. Невипадково протягом багатьох років комуніст П. Г. Цимбол очолює партійну організацію фабрики, а комуніста С. І. Шевченка робітники фабрики багато років підряд обирають членом фабричного комітету. Заслуженою пошаною тут користується ткаля Л. М. Колесникова, яку трудящі Вовчанського району обрали депутатом обласної Ради, помічники майстрів П. Я. Самороков, М. А. Паляничко та інші. На обозобудівному заводі зразки комуністичної праці показують столяр П. І. Бондаренко, наладчик устаткування П. І. Чигринов та інші.
За останні роки економічно зміцнів вовчанський колгосп ім. Куйбишева, який об’єднує 552 селянські господарства, має 5102 га сільськогосподарських угідь, в т. ч. орної землі 3574 га. Це багатогалузеве господарство зерно-бурякового напряму, з розвиненим м’ясо-молочним тваринництвом. Якщо в 1951—1956 рр. середня врожайність зернових становила 12—14 цнт з га, в 1958—1962 рр.— 18—20 цнт, то в 1964—1965 рр.— близько 22 центнерів. У 1965 році на колгоспних фермах налічувалось 1871 голова великої рогатої худоби (в т. ч. 650 корів), а також 965 свиней, 586 овець. Колгосп мас 24 трактори, 18 комбайнів, 16 автомашин, близько 30 електромоторів. За роки семирічки доходи колгоспу зросли більше ніж у півтора раза і становлять 775,2 тис. крб. Неподільні фонди — 932,3 тис. крб. У 1965 році на оплату праці колгоспників було витрачено 344,3 тис. крб. Протягом багатьох років колгоспники одержують оплачувані відпустки, 230 колгоспників — пенсії.
В артілі працює чимало передовиків, які добиваються високих показників у роботі. Це майстри високих урожаїв М. І. Бібікова, Ф. Г. Стрижакова, О. Г. Медведева, Ю. Ф. Радченко, тваринники О. Я. Дудкіна, Ю. С. Рула, О. Ф. Лазебна, Г. О. Завьялова, І. С. Пісоцький та інші. Доброї слави здобув голова колгоспу О. X. Зубов, який віддає багато сил розвитку колгоспного виробництва.
Великі зрушення відбулися у Вовчанську в роки семирічки в галузі культурного будівництва. В місті збудовано два приміщення для восьмирічних шкіл, а всього тут є три восьмирічні і п’ять середніх шкіл, школа робітничої молоді. В них навчається близько 4 тис. учнів, працюють 274 вчителі. Багато років працюють в місті технікум механізації сільського господарства і медичне училище.
У Вовчанську діє велика мережа культурно-освітніх закладів: кінотеатр, Будинок культури, 8 профспілкових клубів. У міському літньому саду є зал для демонстрації кінофільмів, добре обладнаний дитячий майданчик. При клубах працює 30 гуртків художньої самодіяльності, в них беруть участь близько 500 чоловік. У 39 бібліотеках налічується майже 230 тис. книг. Місто повністю радіофіковане. Тепер у Вовчанську працює 75 лікарів і 190 медичних працівників середньої кваліфікації. В лікарні є 12 лікувальних відділень.
Трудящі Вовчанська у першій половині дня одержують такі центральні газети, як «Правда», «Известия» та інші. До 1917 року тут виходила російською мовою незначним тиражем газета «Волчанский земский листок», що надавала свої сторінки для виступів представникам тільки експлуататорських класів. З 1918 року в місті почала виходити газета повітової Ради робітничих, солдатських і селянських депутатів. Тепер газета «Хлібороб» виходить на 4 сторінках значним тиражем. У ній друкуються статті передових людей міста і району — трудівників заводів, фабрик, колгоспів, радгоспів.
Невпізнанно змінився зовнішній вигляд міста. Воно чітко сплановане, має рівні, добре озеленені вулиці. В центрі упорядковано проїжджі частини вулиць, тротуари заасфальтовано або вкрито плиткою. Останнім часом і на околицях міста вулиці роблять з твердим покриттям. В 1964 році у Вовчанську завершено будівництво двох залізобетонних мостів через річку Вовчу. В роки семирічки збудовано 20 багатоквартирних будинків, 568 будинків спорудили робітники і службовці. В наступні роки поряд з розвитком промисловості передбачено реконструювати центральну частину міста. Такий проект уже підготував Харківський філіал інституту «Діпромісто». В основу реконструкції покладено принцип поступової заміни старих одноповерхових будинків багатоповерховими, які матимуть всі вигоди. Намічено створити кілька мікрорайонів, у кожному з яких будуть школи, дитячі садки і ясла, магазини, спортивні майданчики тощо. Деякі підприємства будуть перенесені з житлової зони за межі міста.
Трудящі Вовчанська, як і всієї країни, натхнеш Програмою КПРС, рішеннями XXIII з’їзду, Пленумів ЦК партії, наполегливо працюють над тим, щоб внести свій гідний вклад у розв’язання головного завдання партії і народу — створення матеріально-технічної бази комунізму.
П. Ф. РЕШОДЬКО, М. А. ЩУКІН