Красне, Скадовський район, Херсонська область
Красне (до 1830 року — Второ-Приморське) — село, центр сільської Ради. Розташоване на березі Джарилгацької затоки, за 12 км від районного центру. Населення 2596 чоловік. Сільраді підпорядковані селище Степне, села Володимирівна, Лиманське, Новоросійське.
Найбільш давні сліди перебування людини на території сучасного села виявлено під час археологічних розкопок курганів, розташованих неподалік Красного. Тут знайдено численні поховання епохи бронзи, деякі з них перекриті дерев’яним накатом, встеленим зверху шаром камки (морської трави). В похованнях середньовічних кочівників знайдено уламки залізного ножа і бляхи, а також металеві залишки кінської збруї.
Перші письмові відомості про село датуються 1807 роком, коли поміщику Овсянико-Куликовському було відмежовано 17,8 тис. десятин землі на морському березі біля урочища Красного Кургану.
Економія одержала назву Второ-Приморської дачі. Вже в серпні 1809 року тут було близько 50 дворів, де проживало 90 кріпаків, завезених поміщиком з центральних губерній Росії.
Село швидко зростало — 1822 року в ньому налічувалося 972 жителі (514 чоловіків і 458 жінок)2. Згодом поміщик продав частину кріпаків і землі. За даними межування 1841 року, тут залишилося 537 мешканців, а земельна площа становила 15,5 тис. десятин. Значна частина угідь була непридатною для хліборобства, це — болота, солонці. В першій половині XIX ст., у зв’язку з розширенням виробництва хліба на продаж, поміщик збільшив площі під посіви пшениці та ячменю.
1857 року в Приморському й Краснянському маєтках зерновими культурами засіяли 9 тис. десятин. Того ж року поміщик продав 14,2 тис. четвертей зерна.
Основними заняттями жителів було скотарство, а також хліборобство і рибальство. Примітивний обробіток землі, малородючі грунти, відсутність добрив спричинялися до низької врожайності — з десятини селяни одержували пересічно по 10—12 пудів. Хліба звичайно не вистачало до нового врожаю. Кріпаки виконували на користь поміщика численні повинності, насамперед панщину. Селяни, позичаючи в поміщика збіжжя, потрапляли до нього у ще більшу кабалу. Часто відбувалися зіткнення селян з адміністрацією економії за толоку, яка теж належала поміщикові.
Внаслідок проведення селянської реформи 1861 року колишні кріпаки Красного одержали по 6,5 десятини польової землі на ревізьку душу — всього близько 3 тис. десятин. За це вони повинні були протягом 49 років сплачувати по 3319 крб. 20 коп. щорічно. Реформа не ліквідувала селянських злиднів і малоземелля. Щороку поглиблювалася диференціація села. Так, на 1885 рік тут налічувалося 247 дворів, з них 29 зовсім не засівали польової землі, а 14 не мали ніякої худоби. 48 засівали по 5—10 десятин землі і мали 64 коней, 11 волів, 44 корови тощо. 132 селянські двори засівали від 10 до 25 десятин, у них було 108 плугів, 325 робочих коней, 84 воли, 173 корови. 38 заможних господарств обробляли по 25—50 десятин, кожне з них мало плуга. В них було 126 робочих коней, 36 волів, 82 корови.
Бідняки, які зовсім не мали або ж мали обмаль землі, змушені були йти в найми, заробляючи за сезон (5 місяців) 40—50 крб.; праця жінок оцінювалася удвічі дешевше. Не кожен господар міг орендувати землю, бо плата за десятину становила пересічно 15 карбованців.
Тяжке економічне і політичне становище штовхало селянську бідноту на боротьбу за краще життя. Ця боротьба посилилася під час першої російської революції 1905—1907 рр. У листопаді—грудні 1905 року жителі Красного брали участь у розгромі економій Вассала і Шредера. Учасників виступу перестріли серед степу козаки, роззброїли та під конвоєм привели до сусіднього села, де селяни протягом 5 днів, аж до відправки в Херсон, сиділи у сараї майже без їжі і теплого одягу. В херсонській тюрмі вони пробули півроку, внаслідок чого їхні господарства остаточно занепали. В ті роки в селі поширювалася нелегальна література. Так, 5 вересня 1906 року місцевий урядник конфіскував посилку на ім’я одного з жителів Красного, в якій виявлено 23 примірники прокламацій революційного змісту.
Столипінська аграрна реформа сприяла посиленню класового розшарування селянства. Одержали позичку в селянському банку й заснували хутори лише куркулі. Розорена біднота змушена була продавати наділи і йти на заробітки.
Село лишалось адміністративним центром волості, на початку XX ст. тут проживало понад 2 тис. чоловік. Щороку відбувався ярмарок, працювало десяток торговельних підприємств, 6 вітряків. Населення жило в хатах-мазанках, зроблених з саману, критих морською травою. Ні одного будинку не було під черепицею.
Медичну допомогу населенню Красного і всієї волості до 80-х років XIX ст. надавала Збур’ївська дільнична земська лікарня, розміщена за 50 верстов од села. Згодом жителів волості — понад 4,3 тис. чоловік — обслуговував один земський фельдшер. Звичайно, дійової допомоги населенню надати він не міг.
Двокласну сільську школу відкрили у Красному 1878 року. Відвідували її переважно діти заможних батьків. 1890 року тут навчалося 98 дітей (з них лише 14 дівчаток), хоч населення Красного перевищувало на той час 1,7 тис. чоловік.
Надії на нове життя принесла трудящим звістка про повалення ненависного самодержавства. Та пройшло небагато часу і селяни на власному досвіді переконалися, що Тимчасовий уряд неспроможний вирішити найпекучіших питань про землю і мир.
Представники Красного брали участь у одному з т. зв. з’їздів селян і землевласників для врегулювання земельних відносин, що відбувся 7 травня 1917 року. Скликаний з ініціативи меншовицької повітової Ради селянських депутатів і повітового комісара, з’їзд не міг розв’язати земельного питання в інтересах трудящих. Боротьба селян продовжувалася. Самочинні захвати поміщицьких земель, виступи селян посилилися з осені 1917 року.
Перемога Жовтневого збройного повстання в Петрограді, декрети про мир і землю викликали хвилю революційного ентузіазму. Радянську владу в Красному встановили у січні 1918 року. Трудящі розпочали здійснення зрівняльного розподілу землі.
Та недовго тривало мирне життя. У квітні 1918 року село окупували австро-німецькі війська, які відновили дореволюційні порядки. Трудящі Красного піднялися на боротьбу проти окупантів. Багато з них поповнювали лави партизанських загонів. Після вигнання загарбників наприкінці 1918 року в селі відновилася Радянська влада. Та в січні 1919 року Красне опинилося в зоні англо-французької інтервенції. Боротьбу трудящого селянства проти інтервентів, Директорії та білогвардійців очолив ‘Дніпровський повітовий підпільний партійний комітет. Під керівництвом есерів місцеві куркулі підняли антирадянський заколот, який охопив Красне та волость. Партизани з загону П. І. Тарана за активною підтримкою населення успішно ліквідували його.
Влітку 1919 року село захопили денікінці, які були вигнані радянськими військами в січні 1920 року. Мирний перепочинок і тепер тривав недовго. В червні 1920 року село захопили врангелівці. Лише наприкінці жовтня 1920 року в Красному назавжди встановилася Радянська влада, почав діяти ревком.
Відбудова господарства села проходила в умовах куркульського бандитизму, голоду, що насунувся на країну. Обрана навесні 1921 року Рада селянських депутатів у зв’язку з таким становищем передала свої повноваження ревкому. У серпні почав діяти комітет допомоги голодуючим, який вилучав надлишки хліба у куркулів і розподіляв їх серед бідноти. В умовах розрухи, неврожаю й голоду жителі Красного не забували російських братів — жителів центральних районів Росії. 4 вересня 1921 року, зібравшись на волосну конференцію, працівники освіти і культури ухвалили подати матеріальну допомогу голодуючим Поволжя. З вересня і до кінця року вони відчисляли голодуючому населенню 10 проц. своєї зарплати. До цього фонду надходили також кошти від вистав і концертів. У жовтні 1922 року в селі створено дитячий будинок.
Вже 1921 року в селі діяло 8 невеликих кустарних підприємств, де працювало 25 чоловік. Під керівництвом органів Радянської влади проведено зрівняльний розподіл землі. Незаможні селяни Красного, об’єднавшись 1922 року в комнезам, виступали ініціаторами будівництва нового життя. У липні, зібравшись на волосний з’їзд, комнезамівці обговорювали питання колективного господарювання, ділилися хай невеликим досвідом у цьому питанні.
Активно працювали, несли нове в життя й побут селян комуністичний і комсомольський осередки, що виникли 1921 року. Коло питань, що їх вирішували комуністи й комсомольці, було дуже широким: сюди належали виробничі завдання, робота серед наймитів, керівництво діяльністю членів профспілки «Всеробітземліс», культурно-освітні справи, антирелігійна пропаганда, соціалістична перебудова сільського господарства тощо. У серпні 1924 року комсомольці, зібравшись у сель-буді, святкували зорини дочки незаможника Миронова. Секретар партійного осередку привітав молодих батьків, дитині подарував від сельбуду 10 аршин тканини та 15 фунтів цукру, від сільради — 10 пудів хліба, від кооперації — 3 крб. грішми.
Одним з першочергових завдань Радянської влади було здійснення культурної революції, насамперед — ліквідації неписьменності. Уже 1920 року в Красному відкрили трудову школу, в якій працювало 5 учителів, вона мала 6 десятин землі. Комітет допомоги, який діяв при школі, провів значну роботу щодо зміцнення її навчально-матеріальної бази. Було організовано також 3 школи для ліквідації неписьменності, відкрито 2 бібліотеки — шкільну і народну, хату-читальню. Успіх серед населення мали виступи драматичного гуртка. Питання народної освіти, підвищення методичного рівня викладання в школах, поліпшення умов праці вчителів розглядалися на волосному з’їзді членів профспілки працівників освіти в січні 1922 року. Помічниками вчителів у ліквідації неписьменності серед дорослого населення були комсомольці і члени профспілки.
Перше колективне господарство — ТСОЗ «Червоний трактор» виникло у Красному навесні 1926 року. Воно об’єднувало 11 в основному незаможних господарств села. 1928 року до товариства вже входило 18 дворів, а на його полях працював трактор. Площа сільськогосподарських угідь становила 188 га. В травні 1928 року створено ТСОЗ «Хвиля революції», в який об’єдналося 80 селян. Йому виділили 223,75 га землі. В березні 1929 року засновано машинно-тяглове товариство «Допомога», яке об’єднувало 7 дворів (34 їдці) і мало 119 га землі. Питання про суцільну колективізацію сільського господарства обговорювалося на розширеному пленумі Ради. На початку 1930 року 48 господарств, у т. ч. 37 бідняцьких, об’єдналися в колгосп «21 січня». Навесні того ж року виникла артіль «Червоний плуг», яка об’єднала 334 господарства. Її очолив Ф. Волошин (загинув у Великій Вітчизняній війні). Значно зріс та організаційно зміцнів колгосп «Червоний трактор», яким керував Я. М. Кузнецов, тепер пенсіонер.
Куркулі намагалися всіляко перешкодити колективізації — труїли колгоспних коней, в артілі «Червоний трактор» спалили конюшню. У 1930 році вони вбили комуніста, члена виконкому сільради О. 3. Кору. Незаможники повели нещадну боротьбу з класовими ворогами, особливо небезпечних було виселено за межі району. Колективізація в основному завершилася до 1933 року,— 3 краснянські артілі об’єднували 443 двори, мали в користуванні 5,9 тис. га землі.
Незважаючи на труднощі, колгоспники наполегливо працювали. Під час сівби 1932 року краснянські артілі вийшли в число кращих у Скадовському районі. Вони вирощували бавовник і зернові культури. До 1936 року артілі стали організаційно міцними, великими господарствами. На їх полях працювала значна кількість сільськогосподарської техніки. Праця окрилювала людей. Серед них ширився стахановський рух. У ті роки передовики змагання одержували на чорних парах по 35— 40 цнт зернових з га. Праця Є. Соловей, М. Портної, О. Волошиної була відзначена урядовими нагородами. 1940 року артіль «Червоний трактор» мала 280 тис. крб. прибутку, «Червоний плуг» — 320 тис. крб. Достаток прийшов у кожний дім. Колгоспники одержували на трудодень по 3—5 крб. грішми і по 3 кг зерна.
Велику роботу провадила сільська Рада. Вона розглядала і вирішувала питання хлібозаготівель, проведення сільськогосподарських кампаній, оподаткування та багато інших. Багато сил доклали депутати, щоб здійснити план, затверджений навесні 1927 року: відкрити млин, створити медичну дільницю, побудувати театр і школу, озеленити село.
В листопаді 1929 року проведено перереєстрацію неписьменного і малописьменного населення, створено групу товариства «Геть неписьменність». В селі працювали гуртки і школи лікнепу, діяли дитячі ясла і дитячий майданчик. У 1929 році тут відкрито амбулаторію, яку обслуговували лікар і фельдшер. Діти трудящих навчалися в семирічній школі, яка охоплювала близько 200 дітей. Місцем культурного відпочинку жителів стали сільський клуб, бібліотека, хата-читальня. Молодь, збираючись вечорами у клубі, охоче брала участь у роботі хорового, танцювального і драматичного гуртків.
«Все для фронту, все для перемоги»,— під таким девізом жили краснянці з першого дня Великої Вітчизняної війни. Понад 700 жителів села зі зброєю в руках пішли захищати Батьківщину. Місця чоловіків у тилу займали жінки. Вони сідали за кермо трактора, водили комбайни, виконуючи і перевиконуючи виробничі норми. Колгоспники встигли зібрати врожай і здати хліб державі. Коли ворог наблизився до Дніпра, в глибокий радянський тил було переправлено артільну худобу, частину сільськогосподарських знарядь і зерна.
14 вересня 1941 року фашисти окупували Красне. Було заарештовано 27 чоловік, з них 7 активістів розстріляно. Терор і знущання стали звичайними явищами в житті села. Понад 150 юнаків і дівчат вороги насильно відправили на каторжні роботи до Німеччини. Багато з них не .повернулися до села — загинули у фашистській неволі.
З листопада 1943 року село визволено від окупантів. За мужність і героїзм, проявлені на фронтах Великої Вітчизняної війни, понад 350 вихідців з села відзначено бойовими нагородами. Як вічна згадка про тих, хто не повернувся з фронтів війни, стоїть у парку села пам’ятник, біля якого ніколи не в’януть квіти.
Відродження зруйнованого фашистами господарства відбувалось у складних умовах. В селі не лишилося жодного трактора, не було тяглової сили. Колгоспники орали поля власними коровами. Але їхня самовіддана праця мала добрі наслідки — тисячі пудів хліба врожаю 1944 року краснянці надіслали для потреб фронту. Всі три артілі того року відправили продукти підшефній шахті № 5-біс тресту «Ворошиловградвугілля». Трудівникам села допомагала держава. Артілі одержали кредити, а також 1,5 тис. цнт насіннєвої позики.
Після переможного закінчення війни до села повернулися демобілізовані воїни. Вони активно включилися у відродження Красного.
Завдяки героїчній праці колгоспників усі три артілі до листопада 1945 року виконали плани здачі державі сільськогосподарських продуктів.
Зростала технічна оснащеність господарств, виростали кадри спеціалістів. Відбудова господарства завершилася до 1950 року. Село забудовувалося. Почали працювати клуб, бібліотека, школа. Проведено електрифікацію і радіофікацію села.
Навесні 1950 року артілі «Червоний трактор», «Червоний плуг» та «21 січня» об’єдналися в одну — ім. Карла Маркса. Це дало можливість ширше запроваджувати найновіші досягнення агротехнічної науки, краще використовувати сільськогосподарську техніку, прискорити механізацію та електрифікацію всіх галузей сільськогосподарського виробництва, особливо після реорганізації 1958 року МТС і закупки колгоспом 40 тракторів, 27 комбайнів та іншої техніки.
На поля об’єднаної артілі 1961 року прийшла вода з Дніпра. У зв’язку з цим відбулися значні зміни в структурі господарства. 32,6 проц. земель зрошувалися. Провідною зерновою культурою стала озима пшениця, яка займає третину всього посівного клину.
В 1965 році на базі артілі ім. Карла Маркса створено радгосп «Комсомольський». Це багатогалузеве високомеханізоване господарство зерно-тваринницького напряму займає 7,2 тис. сільськогосподарських угідь, у т. ч. 6,3 тис. га орної землі. Велика кількість техніки — 64 трактори, 29 комбайнів, 2 бульдозери, 7 зерноочисних машин, 49 автомашин — працює на його полях. Ці цифри набирають ще більшої ваги, якщо згадати про ті десять возів, з якими починали господарювати колгоспники після закінчення Вітчизняної війни. На поля прийшла нова сільськогосподарська культура — рис, урожай якого протягом 1964—1968 рр. пересічно становив 60,2 цнт з га. Культура рису виявилася економічно вигідною. Його висівають переважно на колишніх солончакових грунтах. Радгосп став дослідним господарством для вирощування різних сортів рису. В 1965 році він одержав 700 тис. крб. чистого прибутку.
Правильне застосування агротехніки і мінеральних добрив, раціональна організація праці, а також зрошення полів забезпечують одержання високих сталих урожаїв сільськогосподарських культур. 1967 року урожай озимої пшениці на богарних землях становив 26 цнт з га, на поливних — 41,1 центнера.
В радгоспі створено міцну кормову базу для тваринництва, що позитивно вплинуло на його продуктивність. У 1968 році план виробництва м’яса виконано на 104 проц. Передовий чабан радгоспу П. С. Яценко від кожної вівці (їх б отарі 750) настриг по 4,5 кг вовни.
Виконуючи завдання восьмої п’ятирічки, трудівники радгоспу «Комсомольський» включилися в соціалістичне змагання на честь 50-річчя Радянської влади та 100-річчя з дня народження В. І. Леніна. Вони досягли великих успіхів у виробництві та заготівлі продуктів сільського господарства. 1970 року робітники зібрали пересічно по 40,1 цнт озимої пшениці з кожного га, 57,2 цнт рису, 500 цнт буряків, 267 цнт овочів. На 1 січня 1971 року радгосп мав 6 тваринницьких ферм. П’ятирічний план заготівлі м’яса виконано на 142,4 проц., вовни — на 114 проц., яєць — на 261 проц. Завершується спорудження нового тваринницького комплексу. Готуючи гідну зустріч XXIV з’їзду Комуністичної партії Радянського Союзу, працівники радгоспу взяли підвищені зобов’язання щодо продажу державі продуктів тваринництва. Свого слова вони дотримали.
Уряд достойно оцінив творчу працю робітників радгоспу, нагородивши в 1966 році 15 чоловік орденами і медалями Союзу РСР. Ланковій-рисівнику Л. Н. Дудченко, керуючому третім відділком радгоспу В. Г. Дячейку присвоєно високе звання Героя Соціалістичної Праці. Орденом Леніна відзначено директора радгоспу М. А. Зленка.
Партійна організація села об’єднує 77 комуністів, з них 62 працюють у радгоспі. Вони передові у виробничій діяльності, завжди там, де найскладніше, найважче. Комуністи активно пропагують серед населення рішення партійних з’їздів, докладають усіх зусиль до перетворення їх у життя, беруть активну участь в удосконаленні форм організації праці. На відкритих партійних зборах підводяться підсумки соціалістичного змагання між відділками, ланками, окремими робітниками.
Діяльність партійної організації нерозривно пов’язана з роботою сільської Ради депутатів трудящих. У центрі уваги депутатів — питання виробництва, культурно-освітньої роботи, підвищення добробуту та організації побутового обслуговування населення, впорядкування й озеленення села.
Заможним стало життя у Красному. Про це свідчить, зокрема, висока оплата праці. 1970 року, наприклад, Л. Н. Дудченко за 209 робочих днів заробила 2500 крб. і одержала тонну рису. Доярки радгоспу щомісяця заробляють пересічно по 90 карбованців.
Невпізнанним стало село. Робітники й службовці живуть у просторих, світлих будинках, критих черепицею. 30—40 сімей щороку справляють новосілля. Закінчено будівництво двоповерхової середньої школи, готелю. Прокладено 15 км тротуарів, 4 км бетонованого шляху. Розростаються парки, сквери. Житла робітників оточені садами й виноградниками.
В селі діють лікарня на 40 ліжок, аптека. Діти дошкільного віку виховуються у дитячих закладах. У середній школі навчається близько 500 юних мешканців Красного. Книжковий фонд двох бібліотек налічує близько 14 тис. книг. Тут є літній кінотеатр на 700 і клуб із залом на 300 місць. Молодь відвідує гуртки художньої самодіяльності.
На березі Джарилгацької затоки виросло велике піонерське містечко, в якому щоліта відпочивають діти робітників Криворізького металургійного комбінату. До Красного на відпочинок приїздять сотні трудящих з різних областей Радянського Союзу. Скоро це село стане частиною великої Причорноморської зони курортів.
В роки дев’ятої п’ятирічки в селі завершиться спорудження двоповерхового адміністративного приміщення, будинку культури із залом на 600 місць, нового корпусу лікарні на 50 ліжок, дитячого садка на 90 місць. Накреслення партії й уряду в розвитку економіки й культури успішно здійснюються самовідданою працею трудящих села.
А. І. ЄРЬОМКІН, В. В. ТИМОШЕНКО
Микола
| #
Да я повню, що наші бать працювали, відпочивали, ходили клуб, гуртом празнували новий год разом. Після фільму довго обговорювали стоя біля клубу всі питання, збиралися сільскі збори,піднімалися та обговорювалисся питання житєдіяльності села.Піднімали та підтримували молодь.Вобщим село жило процвітало люди тянулися туди. Щас глянте що робиця все розбито корупція сільської раді землі позабирали не законом шляхом, місця відпочинку та пляжи засрали бурьяни вище людей. душа болить коли ти на цій землі робив пацаном збирав хліб садив дерева, приносив пользу помагав піднімати та процвітати селу в якому ти живеш — а тепер тебі якась скотина називаясь фермер говорить що тебі тут заборонено пересуватися Косити траву ловити рибу. В общим глянте що робиться молодь тікає старики доживають своє як можуть. Моя думка що сілький голова тільки відпрацьовує свої гроші.Скажуть що тепер час важкий не чого недають брехня менше в свій карман ложили. Я з вертаюсь до всіх у кого болить душа за це цікаве, добре,найзвичайне село КРАСНЕ. Нехай приїде голова Херсонської області пройдеця по селі, біля моря і скаже як це село згадели деякі люди за час вільної України.
Reply