Олексіївка, Бобринецький район, Кіровоградська область
Олексіївка — село, центр сільської Ради, розташоване за 8 км на схід від м. Бобринця по берегах річки Сугоклії — правої притоки Інгулу, і за 45 км від залізничної станції Долинська. Населення — 835 чоловік. Сільській Раді підпорядковані також населені пункти Борисівна, Грушка, Заводське, Кам’яне, Київське, Мюдівка, Надеждівка, Приінгульське, Сугокліївка, Шевченка, Южне.
Поблизу Олексіївки виявлено залишки поселення доби неоліту (IV тисячоліття до н. е.) та досліджено скіфський курган IV ст. до н. ери.
На землях нинішньої Олексіївки в XVII ст. розташовувалися зимівники запорізьких козаків. 19 травня 1777 року царський уряд подарував надвірному радникові Алексееву 10 260 десятин землі, на якій розміщались зимівники С. Залізняка, Москаленка, Т. Толстика та інших. Через 5 років поміщик продав свій маєток Родзянкам. Село, що дістало назву Олексіївки, розросталося. У 1838—1840 рр. сюди переселили кріпаків з Валківського повіту Харківської губернії, осідали тут і прийшлі люди. Крім того, в селі залишилися й козаки. Нові власники села поміщики Кир’якови заснували тут ще 1832 року суконну фабрику, на якій застосовувалася праця кріпаків. Становище кріпаків, особливо дворових людей, було дуже тяжким. Навіть один з царських чиновників змушений був у 1858 році констатувати, що: «Селяни не мають ніякого господарства, ані господарських будівель, устаткування, а живуть на подвір’ї поміщика і мешкають у будинку, частина якого зайнята під панську кухню; перетворені поміщиком Федюхіним у дворових, селяни цілий тиждень працюють у полі на користь поміщика».
Під час реформи 1861 року олексіївським селянам наділялося по 0,72 десятини на ревізьку душу. Крім того, їм надавалося право купити або взяти в оренду ще по 2,32 десятини землі. Придбати землю додатково змогли лише 34 ревізькі душі. Таким чином, значна кількість колишніх кріпаків залишалася малоземельною. У 80-х роках XIX ст. в Олексіївці з 264 селянських господарств 161 засівало від 1 до 3 десятин, у той час як 8 — мали від 10 до 50 десятин посіву. Безкінних і однокінних дворів було 44, а 25 заможних хазяїв зосереджували у своїх руках 173 робочих коней і волів. Частина селянських господарств перебувала на грані цілковитого зубожіння. Дуже поширеною була оренда землі. Селяни, шукаючи виходу з малоземелля, вдавалися до оренди поміщицької землі. Тільки 1884 року в оренду здавалося 773 десятини орної та 430 десятин сінокосної землі, з них 228 десятин за гроші.
Після 1861 року поблизу Олексіївки на дільниці Плоскому Камені було виявлена поклади каоліну. Купець Кузнецов 1879 року придбав у поміщика 100 десятин землі для розробки цієї сировини. У 1881 році поблизу Вертієвої балки відкрили кар’єр, де видобували глину. В цьому кар’єрі працювало чимало збіднілих жителів села. Було збудовано невеликий завод, контора якого розміщалася в Бобринці. Продукція відправлялася для виготовлення фарфорових і фаянсових виробів до Москви й Риги.
Гостре малоземелля, соціальне безправ’я штовхало бідноту до боротьби проти поміщицького ладу. Восени 1905 року місцеві селяни припинили роботу. Коли ж поміщики найняли робітників з Бобринця, страйкуючі примусили власників маєтків позбавити роботи цих людей.
З утворенням 1899 року Олексіївської волості в самій Олексіївці збільшилася кількість населення. Якщо за переписом 1896 року село мало 313 дворів і 1730 жителів, то вже в 1916 році тут налічувалося 477 дворів і 2323 чоловіка. Вкрай незадовільним було медичне обслуговування. Медичного закладу село не мало, хворі зверталися до лікарні в Бобринці, яка не могла обслужити навіть мешканців свого міста. Через це в 1896 році у Бобринецькій волості (куди входила й Олексіївка) медичну допомогу могли одержати лише 199 селян з 10006. У 1904 році з числа хворих, що потребували стаціонарного лікування, змогли скористатись ним лише 13,6 проц. Низький рівень санітарного стану призводив до масових захворювань, особливо серед дітей. 1904 року в Олексіївці зареєстровано 717 хворих дітей.
1885 року в селі було всього 44 чоловіка письменних і малописьменних, серед них лише дві жінки. В 1891 році селяни на власні кошти орендували старе й темне приміщення, де розмістилася земська школа. Навчалося в ній 108 дітей, з них 12 дівчаток. Через тісноту приміщення частина дітей не могла потрапити до школи. Багато дітей через скрутні обставини вдома не могли закінчити навчання. 1897 року, наприклад, школу покинули 39 хлопчиків та дівчаток, і лише шестеро дітей закінчили її. В 1907 році школа відійшла до земства. Того ж року при ній засновано учнівську бібліотеку, фонд якої становив 230 книжок. У селі з 1893 року працювала ще однокласна церковнопарафіяльна школа, де навчалося 43 учні.
Столипінська реформа призвела до ще більшого розорення селян, особливо бідноти. На 1913 рік 417 незаможних господарств волості обробляли 640 десятин землі, що в середньому становило 1,53 десятини на господарство. Через нестачу тягла, реманенту селянські наділи давали низькі врожаї. У пошуках кращої долі з волості протягом 1908—1912 рр. виїхало 226 чоловік.
Трудящі Олексіївки радісно зустріли звістку про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. На початку лютого 1918 року в селі встановлено Радянську владу, створено ревком. Та революційні перетворення перервала австро-німецька окупація, яка тривала з кінця березня до листопада 1918 року. Восени війська окупантів втекли з села, але владу захопили петлюрівці. На початку грудня того ж року Лозуватський партизанський загін в кількості 60 чоловік (командир О. Т. Бусуйко) вибив їх з села. Було заарештовано поміщицьких управителів маєтками і поміщика Будерацького. Але після того, коли партизанський загін рушив на Бобринець, в Олексіївку знову ввірвалися петлюрівці. У січні 1919 року, після їх розгрому, в Олексіївці обрано волосний виконавчий комітет. Його головою обрали Г. І. Ярового. При волвиконкомі організували земельний комісаріат, до якого увійшло четверо селян. У маєтках колишніх поміщиків волвиконком конфіскував 29 тис. пудів зерна, з них 18 тис. пудів відправив у розпорядження Єлисаветградського повітового виконкому, а решту розподілив між бідняцькими господарствами з умовою повернення позики з урожаю. За рахунок конфіскованого у багатіїв зерна було подано допомогу продовольством, а також і тяглом голодуючим сім’ям. Щоб запобігти спекуляції хлібом, до якої вдавались куркулі, волвиконком взяв на облік хлібні лишки й категорично заборонив їх продаж.
Всі заходи волвиконкому активно підтримувала Олексіївська Рада селянських депутатів, вибори до якої відбулися 29 квітня 1919 року. Наприкінці весни, у зв’язку з григор’євським заколотом, підняли голову місцеві контрреволюціонери. В травні 1919 року вони захопили владу в селі, але вже в липні їх було розгромлено. У проведенні сільськогосподарських робіт волвиконком дійово допомагав бідняцьким господарствам. За його розпорядженням у серпні 1919 року для обмолоту хліба взято всі наявні в селі молотарки. Для ремонту сільськогосподарського інвентаря організували слюсарну і ковальську майстерні.
Та радянське будівництво ва селі знову було перервано. Влітку 1919 року Олексіївку захопили денікінці, які відновили поміщицьке землеволодіння. Почалися переслідування активістів, масові грабежі населення. Після вигнання білогвардійців 28 січня 1920 року створено волревком у складі Ф. І. Гавриша (голова), Н. А. Шпирка, Й. К. Остроушенка. Волревком організував допомогу господарствам незаможників і родинам червоноармійців насінням, фуражем, інвентарем. Заможні господарства було зобов’язано власним тяглом та інвентарем обробляти землю і збирати врожай на наділах червоноармійських родин. 19 березня волревком передав свої повноваження волосному виконавчому комітету. При ньому створили відділи: управління, земельний, народної освіти, соціального забезпечення та ін. Військовим комісаром призначено Н. А. Шпирка. Волвиконком негайно приступив до розподілу землі між селянами, 14 серпня провів вибори народного суду. Бідняки одержали по 1,5—1,8 десятини на їдця. 25 липня 1920 року в Олексіївці створено прокатний пункт. Виникли кредитне і споживче товариства. Незаможне селянство лише через кооперативні об’єднання, які одержували значну допомогу від держави у формі кредиту, мало змогу підвищувати продуктивність власного господарства. В Олексіївці та двох ближніх селах 11 серпня 1920 року створено агрономічні центри. За кожним з них закріпили по 30 десятин колишньої поміщицької землі. Одночасно засновано і радгосп, якому виконком виділив 300 десятин землі.
29 вересня 1920 року в Олексіївці відбувся волосний з’їзд Рад, на якому обрано новий склад волвиконкому. Головою обрали О. С. Давиборща. На початку жовтня 1920 року створено волосний КНС (голова О. Коваль). Від волкомнезаму делегатом на 11-й Всеукраїнський з’їзд КНС обрали бідняка Н. Т. Жиленка.
Партійний осередок оформився в селі 3 листопада 1920 року. До його складу -спочатку увійшло 3 чоловіка. Через рік кількість комуністів в осередку збільшилася до 6. Комуністи села та волкомнезам багато уваги приділяли виконанню планів продрозверстки. Лише в 1920 році селяни волості здали державі 71 670 пудів зерна. В липні 1921 року волкомнезам встановив контроль над роботою млина, з фонду продподатку він відрахував найбіднішим селянам 2,5 проц. зерна. Проводились суботники по заготівлі палива. З ініціативи комуністів у листопаді 1922 року в Олексіївці організовано комсомольський осередок, секретарем якого обрали М. В. Савенка. Все більше до громадського життя залучалися жінки.
Поступово відбудовувалося зруйноване під час війни господарство. Навесні 1923 року в Олексіївці було засіяно 900 десятин пшеницею, 1100 десятин ячменем, 700 — житом і 115 — соняшником. Завдяки наполегливій роботі волкомнезаму, комуністів і комсомольців в рахунок продподатку олексіївці здали в 1923 році понад 15 тис. пудів зерна і понад 27 тис. крб. Радянські органи докладали багато зусиль до поліпшення умов життя бідноти, але становище значної її частини залишалося ще важким. Так, у 1924—1925 рр. з 520 господарств, що були в селі, 307 становили середняцькі, 125 бідняцькі. Погано було з тяглом: коней і волів не мали 215 дворів, по одному коню було у 104. Не вистачало й сільськогосподарського інвентаря — на 4122 десятини припадало 192 плуги, 130 букерів. 83 бідняцькі сім’ї потребували допомоги хлібом та іншими продуктами харчування. Таким становищем сільської бідноти намагалися скористатися куркулі: всього за три снопи з копи вони забирали в неї в оренду землю. Сільські глитаї приховували від органів влади ці договори.
Волкомнезам, партосередок проводили велику роз’яснювальну роботу серед селян. Вони пропагували створення різних форм колективних об’єднань. 1922 року в селі виникла каса взаємної допомоги, яка через 4 роки налічувала 203 члени, створено сільське споживче товариство, до якого увійшло 258 чоловік. Тоді ж засновано і кредитне товариство, кількість членів якого налічувала 95 чоловік. У зміцненні кооперативних об’єднань велика роль належала державі. Тільки 1924 року Олексіївське ССТ одержало від держави 4202 крб. довгострокового кредиту.
Поступово олексіївська біднота і частина середняків переконувалися в перевазі колективного господарювання. У 1924 році виникають перші виробничі об’єднання.
23 червня 15 бідняцьких господарств об’єдналися в артіль ім. Леніна, її головою обрали С. К. Остроушенка. Господарство мало 108,4 десятини землі. 10 жовтня 1925 року засновано машинно-тракторне товариство, яке мало 55 десятин власної та 43 десятини орендованої землі. Члени товариства на пайові внески за допомогою-державного кредиту придбали у Бобринецькому ССТ трактор «Фордзон».
Багато уваги приділялося поліпшенню охорони здоров’я трудящих. В листопаді 1924 року почав діяти фельдшерсько-акушерський пункт. В роки громадянської війни школа працювала з перервами. Австро-німецькі окупанти вирубали сад, спалили все шкільне обладнання. Навесні 1920 року почалося заняття в 4 класах трудової школи, де навчалося 135 дітей. Для забезпечення учнів і вчителів продуктами харчування сільрада закріпила за школою 12 десятин землі. В лютому 1921 року в селі відкрито дитячий будинок для безпритульних дітей з Донбасу. В розгортанні освітньої роботи в селі активну участь брали вчителі, культармійці.
Ще наприкінці квітня 1923 року в Олексіївці засновано сельбудинок. Спочатку його актив становив лише 15 чоловік, але через рік він збільшився до ста. Тут працювали гуртки політграмоти, сільськогосподарський, світознавства, атеїстичний, драматичний. Політгурток охоплював 25 чоловік, у т. ч. 5 комуністів і 10 комсомольців, атеїстичний — 47 чоловік. Члени гуртка світознавства організували для односельців лекції з природознавства. Драматичний гурток підготував 14 вистав на революційні і побутові теми. Урочисто відзначалися революційні свята, випуски школи лікнепу, початок і завершення сільськогосподарських робіт. 13 липня в Олексіївці відзначали свято Першого снопа і Дня кооперації. Об 11 годині біля сільради вишикувалась колона: чоловіки з косами і серпами, жінки з граблями. Під звуки оркестру колона вирушила в поле, де відбувся короткий мітинг. А після цього почалося змагання косарів, снопов’язальниць тощо. Урочисто відзначався і День кооперації — драмгуртківці показали свою виставу, відбулося народне гуляння.
Партійний осередок і волвиконком у своїй багатогранній роботі опирались на комсомол та масові добровільні товариства трудящих: «Друг дітей», «Червоний Хрест», МОДР. Комсомольська організація багато уваги приділяла зміцненню зв’язків молоді села з червоноармійськими частинами і робітниками. Лише за півроку (жовтень 1923 — квітень 1924 року) з ініціативи сільської молоді відправлено десятки пудів хліба до різних фондів — допомоги Червоному флоту, Червоній Армії, Червоному Хресту, студентству, безпритульним дітям, матерям пролетарів зарубіжних країн, а також 14 тис. крб. дитячим будинкам. Комсомольці були шефами однієї з військових частин Червоної Армії.
Все більше селян залучалося до колективної праці. У 1926 році створено молочне і машинно-тракторне товариства, останнє налічувало 17 членів і мало 153 десятини землі. 16 червня 1927 року виникло друге машинно-тракторне товариство — «Комунар», до якого увійшло 25 чоловік, мало воно 190,7 десятини та одного трактора. У квітні 1928 року товариство «Комунар» перейшло на статут ТСОЗу. Наприкінці року 105 бідняків і середняків об’єдналися в сільськогосподарську артіль «Комунар». Тягла було обмаль — 5 коней, 9 волів. Правління артілі через державний банк одержало 4673 крб. довгострокового кредиту на придбання сільськогосподарських машин і робочої худоби. В травні 1929 року виникла артіль ім. Шевченка, до якої увійшло 54 господарства. 21 жовтня того ж року на основі двох ТСОЗів утворився колгосп ім. Леніна. Він об’єднав 90 господарств і користувався 453 десятинами землі, головою правління був обраний К. 3. Жиленко. 9 липня 1929 року на Статут сільськогосподарської артілі перейшов ТСОЗ ім. Петровського, а восени — ТСОЗ ім. Шевченка. У 1930 — 1932 рр. олексіївські колгоспи об’єдналися у дві великі артілі — ім. Ворошилова та ім. Орджонікідзе.
На початок 1936 року до артілі ім. Орджонікідзе входило 298 господарств, що мали 487 працездатних колгоспників, артіль ім. Ворошилова об’єднала 37 господарств з 68 працездатними. Поля артілей обслуговували трактори Бобринецької МТС. Набувало розвитку і громадське тваринництво. Так, колгосп ім. Орджонікідзе на той час мав уже 130 коней, 150 голів великої рогатої худоби, 127 свиней і 507 овець. 1938 року передовий чабан того ж колгоспу К. А. Сова від 183 вівцематок одержав 260 ягнят. Працю чабана високо оцінив Радянський уряд, нагородивши орденом «Знак Пошани». Його ім’я та ім’я ланкової С. І. Будяненко занесено в 1940 році до Книги пошани ВСГВ. До цієї книги у 1939 та 1940 роках вписано також прізвища голови колгоспу Н. І. Гавриша, конюха Ю. А. Решетняка. Такої ж честі удостоєний колектив рільників з артілі ім. Ворошилова (бригадир X. Є. Рудак). У 1939—1940 рр. колгосп ім. Орджонікідзе був учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки.
З року в рік розвивалося артільне господарство села. На полях колгоспу ім. Орджонікідзе працювало 4 трактори, 19 сівалок, 25 плугів, 153 робочих коней. В артілі набувало розвитку садівництво і виноградарство. На тваринницьких фермах доглядали 286 голів великої рогатої худоби, 140 свиней, 687 овець. Набувало розвитку птахівництво.
Зміцнення економіки господарств сприяло підвищенню добробуту селян. 1938 року артіль ім. Орджонікідзе одержала прибутків від рослинництва і тваринництва близько 300 тис. крб. Це дало можливість видати колгоспникам по 8,3 кг зерна на трудодень, відрахувати кошти на поліпшення культурно-побутового обслуговування трудящих. Колгоспники добре розуміли, що дала їм Комуністична партія, Радянська влада. Передовий чабан, орденоносець К. А. Сова писав у районній газеті: «Тяжко й згадувати своє минуле життя. Нас було 5 чоловік у батька, жили у злиднях, в темряві. Працював я у пана чабаном. Тепер 9 років працюю в колгоспі ім. Орджонікідзе. Люблю свою роботу. Живу заможно, маю добру хату і в хаті — достаток. За старанну працю уряд нагородив мене орденом. Чи міг я сподіватись на таке за старої влади?! Я щиро вдячний партії і уряду, що так добре жити в країні соціалізму». Завдяки сумлінній праці колишні бідняки стали відомими, всіма шанованими людьми. Це — доярка, делегат II з’їзду колгоспників-ударників Г. Ф. Чередниченко, трактористка II. П. Бондаренко, колгоспники Д. С. Копотій, О. І. Антоненко.
1935 року в селі діяв фельдшерсько-акушерський пункт, медичну допомогу подавали 4 медпрацівники. У семирічній школі 1939 року навчалося 280 учнів. Діяли колгоспний будинок, чотири червоні кутки, хата-лабораторія.
Мирну, творчу працю радянських людей перервав підступний напад німецько-фашистських військ на нашу країну. З перших днів війни на фронт пішло 218 жителів села. Колгоспники, що залишилися, самовіддано працювали на полях і фермах. Всі чотири бригади артілі ім. Орджонікідзе на збиранні врожаю виконували денне завдання на 125 проц. Колгоспниці Є. А. Будяненко, Г. X. Леба, Є. С. Коваль щоденно в’язали по 8 кіп снопів замість 5 за нормою. 8 серпня 1941 року в село вдерлися фашистські загарбники. Почався масовий грабіж — гітлерівці забирали хліб, худобу, колгоспне майно, а також особисте майно колгоспників. Молодь вивозили в рабство до Німеччини. Безчинству окупантів не було меж. У серпні 1941 року всім сільським дівчатам наказали з’явитися в приміщення, де пиячили фашистські офіцери. Коли жодна з них не прийшла, озвірілі гітлерівці організували облаву, під час якої розстріляли чотирьох колгоспників. Увечері того ж дня вони закатували сільську вчительку. 2 вересня німецькі солдати вбили старого колгоспника О. Мироненка і його 12-річного онука. Замучена була також і дружина колгоспника Г. М. Савина.
16 березня 1944 року воїни 93-ї і 113-ї стрілецьких дивізій 57-ї армії визволили село від загарбників. За час окупації гітлерівці завдали селу великої шкоди. Матеріальні збитки становили близько 7,7 млн. крб. 120 олексіївців загинуло в боротьбі проти фашизму на фронтах Великої Вітчизняної війни.
Колгоспники одразу приступили до відбудови зруйнованого ворогом господарства. Не вистачало техніки, худоби й посівного матеріалу. В обох артілях залишилося 30 плугів, 13 кінних сівалок, 130 борін і 6 коней. На початок весняних польових робіт в Олексіївці було всього 47 чоловіків — здебільшого похилого віку, та 285 жінок, на плечі яких ліг основний тягар відбудовних робіт. У 1944 році жінки виробили 87 900 трудоднів. Чималу допомогу колгоспам надали підлітки, вони виробили 2892 трудодні. Добре допомогла сільським трудівникам тракторна бригада Бобринецької МТС. Механізатори зорали 732 га і засіяли 250 га. Колгоспники обох господарств одержали в середньому по 11,5 цнт пшениці та по 17 цнт жита на кожному гектарі посіву і здали державі 5709 цнт зерна. Трудівники артілі ім. Ворошилова додатково передали до фонду оборони 100 цнт хліба. Дуже важко було відновлювати колгоспне тваринництво. Наприкінці 1944 року в артілі ім. Орджонікідзе налічувалося всього 16 корів, 196 голів птиці. У відродженні тваринництва допомагала держава. 1945 року тут виробили 885 кг м’яса та 17 698 кг молока. Глибоке розуміння своїх обов’язків, радянський патріотизм стали основою трудових успіхів колгоспників. У 1944—1945 рр. самовіддано працювали колгоспниці Н. М. Єременко, Г. П. Гурбенко, Є. Т. Сірик, П. П. Чередниченко, М. Є. Гавриш та інші. Н. М. Єременко трудящі виявили велике довір’я, обравши її 1945 року до складу районної Ради депутатів трудящих.
Протягом 1945—1946 рр. методом народної будови в Олексіївці завершено ремонт пошкоджених за час окупації приміщень школи, клубу, фельдшерсько-акушерського пункту. Заліковуючи рани, заподіяні війною, колгоспники подавали братню допомогу артілям інших районів області та республіки. У березні 1945 року вони надіслали 150 цнт посівного зерна колгоспникам Рівнянського (нині Ново-українського) району, а протягом літа надсилали зерно у визволені райони західних областей України. В середині серпня було створено комісію, яка організувала фонд допомоги інвалідам війни, дітям-сиротам та потерпілим від окупації родинам.
У листопаді 1945 року при Олексіївській сільській Раді створено партійну організацію, до якої ввійшло 5 комуністів, наступного року при семирічній школі — партійно-комсомольську групу, в якій було 3 члени партії. Комуністи вели перед у відродженні колгоспного господарства. 1947 року олексіївські артілі досягли довоєнного рівня. Площа посіву зернових на той час становила 1980 га, з них під озимою пшеницею було близько 900 га. Збільшилася кількість сільськогосподарського реманенту. Господарства мали 26 плугів, 14 сівалок, 13 жаток, 8 двигунів загальною потужністю 90 кінських сил, 63 коней. Поступово відновлювалося громадське тваринництво. Обидві артілі 1947 року мали 194 голови великої рогатої худоби (у т. ч. 32 корови), 60 овець, 20 свиней. Валове виробництво продуктів тваринництва того ж року на 100 га сільськогосподарських угідь становило понад 15 цнт м’яса та близько 400 цнт молока. Будівельні бригади відремонтували 12 тваринницьких приміщень і 9 зерносховищ. Прибутки артілей 1947 року дорівнювали 432 132 крб. 1949 року село одержало електроенергію від Борисівської міжколгоспної гідроелектростанції на Інгулі.
Останній рік четвертої п’ятирічки колгоспники Олексіївки завершили значними показниками в рослинництві і тваринництві. Цьому сприяло об’єднання 1950 року колгоспів в один — ім. Орджонікідзе. Артіль стала великим господарством, за яким закріплено 4555,7 га сільськогосподарських угідь. Перевиконання планів виробництва зерна, збільшення поголів’я худоби дало змогу підвищити виробництво м’яса в два рази, молока — в 3,5 раза проти 1947 року. Колгосп став мільйонером — прибутки його становили 1 061 620 карбованців.
Значних успіхів досягнуто й у розвитку культосвітніх закладів села. На початок 1952 року повністю виконано закон про загальне семирічне навчання. Під час фашистської окупації школа була напівзруйнована, отже відновити після визволення навчання в усіх десяти класах не було можливості. Перший випуск десятикласників відбувся у 1956 році. У 1949 році відновила роботу бібліотека. Завідуюча бібліотекою Л. С. Гуріна створила пересувні бібліотечки в тракторній бригаді, на фермах, організовувала читацькі конференції. За допомогою бібліотечного активу при клубі влаштовувалися літературно-художні вечори, огляди художньої, науково-популярної і атеїстичної літератури. З 1947 року в сільському клубі працювала кінопересувка. При клубі діяли хоровий, драматичний та шахово-шашковий гуртки.
У відбудові й розвитку сільського господарства, благоустрою села значна роль належала депутатам Олексіївської сільради. 1952 року їх було 17 чоловік, у т. ч. 6 комуністів. Вони згуртували навколо себе численний актив. При сільвиконкомі діяли комісії: сільськогосподарська, фінансово-бюджетна, культмасова та інші. Депутат Д. X. Леба очолив бригаду будівельників, яка 1951 року спорудила корівник і телятник на 220 голів худоби. Депутат О. Я. Редькіна одержала того ж року по 14 ділових поросят від кожної з дев’яти свиноматок, свинарка Я. С. Коваль виростила по 21 поросяті від кожної свиноматки. Виконком мобілізував громадськість села на озеленення вулиць, шляхів, ремонт польових лісосмуг.
Партія і уряд високо оцінили працю трудівників. Кращим колгоспникам вручені урядові нагороди. У 1950 році комбайнери П. Д. Шашников та О. М. Великий, які намолотили по 7 тис. цнт зерна, удостоєні ордена Трудового Червоного Прапора. 1951 року комбайнера П. Д. ПІашникова відзначено другим орденом Трудового Червоного Прапора, такої ж нагороди удостоєна і пташниця Н. П. Жук. На обласну Дошку пошани у 1956 році занесено прізвище доярки А. П. Гнатенко.
За роки п’ятої п’ятирічки трудівники села добилися дальшого піднесення сільськогосподарського виробництва. Набагато збільшилося виробництво кормових культур, зеленої маси і зерна кукурудзи, ячменю, що стало основою дальшого піднесення тваринництва. 1959 року на 100 га сільгоспугідь було вироблено 463 цнт м’яса і 102,3 цнт молока, а на 100 га зернових одержано 13,6 тис. яєць. Вирощення дешевих кормів, запровадження комплексної механізації на тваринницьких фермах сприяли зниженню собівартості продукції. 1956 року в центрі Олексіївки споруджено сільську електростанцію, яка давала струм господарству та в будинки колгоспників; пізніше село підключено до лінії державної електромережі.
З 1968 року колгосп спеціалізується на виробництві пташиного м’яса і яєць. Розпочалося спорудження птахофабрики на 35 тис. курей-несучок. Збудовано кормоцех, в якому повністю механізовано виробничі процеси, а також будинок для тваринників. Завершується спорудження ще двох пташників і брудера. Виробництво яєць у 1970 році становило понад 1 млн. штук, поголів’я птиці досягло 50 тис. За перевиконання зобов’язань у виробництві яєць колгосп напередодні 100-річчя від дня народження В. І. Леніна нагороджений перехідним Червоним прапором райкому КП України і райвиконкому, 41 трудівника відзначено медаллю «За трудову доблесть. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна».
Правління колгоспу вміло поєднує в соціалістичному змаганні моральні та матеріальні стимули. Виробництво м’яса у 1970 році зросло порівняно з 1960 роком у 2,5 раза, молока — у 2,8 раза. Збільшилися і щорічні грошові прибутки за цей же час: від рослинництва — близько 450 тис. крб., від тваринництва — 500 тис. крб. Завдяки цьому в колгоспі провадиться інтенсивне будівництво. Протягом 1960—1971 рр. споруджено 18 тваринницьких приміщень, зерносховище, господарські приміщення на польовому стані тракторної бригади, автогараж, майстерні для поточного ремонту тракторів і сільськогосподарського інвентаря, а також будинок для механізаторів. Трудівники колгоспу взяли на себе зобов’язання досягти у дев’ятій п’ятирічці врожайності зернових на кожному гектарі посіву — 26 цнт, добитися виробництва молока на 100 га сільськогосподарських угідь — 350 цнт, м’яса — 40 цнт, яєць — 150 тис. штук на кожні 100 га зернових. Підсумки першого року п’ятирічки показали, що колгоспники свого слова додержують. За 1971—1975 рр. намічено ввести на повну потужність птахофабрику, здійснити механізацію молочнотоварної ферми, прокласти дорогу з твердим покриттям від села до містечка тваринників.
Великі кошти вкладає колгосп у будівництво культурно-побутових закладів. Споруджено сільмаг, продуктовий магазин, відділення зв’язку, фельдшерсько-акушерський пункт, дитячі ясла на 120 місць, артільну контору, їдальню. Для середньої школи збудовано спортивний комплекс, майстерню, хімічний кабінет і кабінет механізації, а також будинок для вчителів. Одержання високих прибутків дало змогу збільшити оплату праці трудівників села. У 1971 році за людино-день механізатор одержував 4 крб. 79 коп., доярка — 4 крб. 90 копійок.
Докорінно змінився побут жителів Олексіївки. Вони мають телевізори, пральні машини, мотоцикли, багато будинків хліборобів газифіковано. В Олексіївській середній школі навчається 250 учнів, працює 25 учителів і вихователів. З 1956 року середню освіту здобули в селі 429 дівчат і юнаків. Вихованці школи працюють у різних галузях народного господарства і культури. В Олексіївці діє консультативний пункт Бобринецької заочної середньої школи.
В мальовничому сквері поблизу середньої школи встановлено обеліск воїнам-визволителям, які загинули в боях за село в роки Великої Вітчизняної війни.
До послуг місцевих жителів — будинок культури, нове приміщення якого споруджено 1964 року. Він має зал на 400 місць, бібліотеку з фондом 7 тис. книг. При будинку культури діють хоровий і драматичний колективи, духовий оркестр.
У досягнутих успіхах велика заслуга партійної організації, яка налічує 39 комуністів, а також сільської Ради депутатів трудящих. Вірними помічниками партійної організації є комсомольці, яких у селі 72 чоловіка.
Здійснення величних накреслень XXIV з’їзду КПРС в розвитку соціалістичної економіки і культури — найважливіше завдання трудящих Олексіївки.
І. О. БУБЛИК, Г. П. ШАТАЛОВ