Рівне, Новоукраїнський район, Кіровоградська область
Рівне — село, центр сільської Ради, розташоване по обох берегах річки Чорного Ташлику, за 20 км на південний схід від районного центру і залізничної станції Новоукраїнка. Населення — 7189 чоловік. Сільській Раді підпорядковані населені пункти Вільне, Іванці, Лозуватка, Радісне, Чорний Ташлик.
Поселення на території нинішнього села виникло на початку XVIII ст. Козаки-запорожці, що заснували його, займалися хліборобством, скотарством, рибальством. У 30—40-х роках XVIII ст. поселення підпорядковувалося адміністрації Бугогардівської паланки Нової Січі. У 50-х роках землі по річці Чорному Ташлику царський уряд відмежував під військові поселення. З 1760 року, як стверджують історичні джерела, Рівне було сотенною слободою Новослобідського полку. З 1765 року воно входило до Єлисаветинської провінції, а з 1784 — до Єлисаветградського повіту Херсонської губернії. На цей час його мешканці перебували на становищі казенних селян.
У березні 1821 року Рівне знову стало військовим поселенням, у якому стояв другий ескадрон 1-го Українського уланського полку, а згодом розмістилося управління 2-ї волості 5-го округу Новоросійського військового поселення. Тут побудували приміщення штабу, казарми, манеж, стайні, плац-парад для військової муштри й інші споруди. Місцеві жителі, перетворені на військових поселенців, зобов’язані були займатися військовою муштрою, а також 3 дні на тиждень працювати на громадських ланах, відбувати повинності по заготівлі сіна, вівса, палива, лагодженню доріг, мостів тощо. 14 червня 1833 року, коли рівнянцям наказали орати громадське поле, вони рішуче відмовилися і не виходили на роботу протягом тижня. Не допомагали ні умовляння, ні погрози та залякування місцевого начальства. На сьомий день до Рівного прибув начальник перших восьми округів Новоросійського військового поселення. За його наказом було вчинено жорстоку екзекуцію над непокірними. Згодом він сам доповідав, що шість найбільш активних учасників заворушення тут же в його присутності прогнали крізь стрій 500 чоловік, а одинадцять осіб покарали палицею по 250 ударів кожного. В такий спосіб виступ було придушено.
У 1854 році в Рівному, де кількість населення становила 6118 чоловік, налічувалося 331 господарство першого розряду, 348 — другого розряду та 705 дворів негосподарів, становище яких було особливо тяжким. З року в рік вони дедалі більше розорялися і потрапляли в цілковиту кабалу до військового начальства та багатих поселенців. 1859 року в селі відкрився лазарет на 14 ліжок, його обслуговував один фельдшер. У школі для кантоністів, де хлопчиків змалку навчали військової муштри, на 50 учнів було лише чотири підручники.
Після ліквідації військових поселень Рівне стало державним селом, центром волості. В 1859 році з 25 тис. десятин землі, приписаної до нього, на 3772 ревізькі душі виділили лише 20,3 тис. 4,5 тис. десятин кращих угідь залишили за казною і 99 — за церквою. На 1885 рік у 2213 дворах мешкало 11 454 чоловіка. Найбільше тут проживало колишніх військових поселенців та відставних солдатів — всього 1947 дворів. Було також чотири господарства колишніх кріпаків. Решту населення становили міщани, дворяни, духовенство та купці. Переважна більшість рівнянців — 1769 сімей — займалася землеробством на надільних та громадських землях, а 278 — торгівлею, ремеслом та кустарним промислом. Відбувався процес зростання куркульських господарств за рахунок розорення і зубожіння бідноти. 473 двори в Рівному не мали посіву, 50 — засівали менше десятини, 441 — від однієї до трьох, у 574 селянських родинах не було худоби, в той час як на кожне з 80 куркульських господарств припадало від 15 до 100 десятин посіву і багато худоби. Безземельні та малоземельні селяни потрапляли в кабалу до поміщиків і куркулів. Про їх злиденне життя читаємо в книзі відомого економіста В. Ю. Постникова, який, збираючи матеріал про економічне становище селян у 80—90-х роках, двічі побував у Рівному. Економічними даними з книги В. Ю. Постникова «Південно-російське селянське господарство» користувався В. І. Ленін, коли писав працю «Розвиток капіталізму в Росії». Особливо гнітюче враження справило на В. Ю. Постникова убоге господарство Юхима Вергуна. Все його майно дослідник оцінив у 249 крб. Чотири десятини землі, кожна з яких у врожайні роки давала не більше 40 пудів жита чи 30 пудів проса, не могли прогодувати сім’ю з шести чоловік. Наприкінці 90-х років Вергун розорився ущент. Його наділ захопили куркулі. Вся родина змушена була наймитувати. Автор розповів також про одну із сходок, яка відбулася у Рівному 8 травня 1889 року. На ній розглядалося прохання 39 безземельних господарств про надання їм наділів з т. зв. резервних площ. Та домагання селян залишилися без відповіді, тому що ці землі прибрали до рук куркулі. Коли жителі села у 1888 році звернулися до повітової адміністрації з вимогою закрити шинки та пивні підвали (їх було 15), які завдають багато лиха, власті відмовили їм, посилаючись на «деякі правила акцизного статуту для великих поселень».
Ще гіршим стало життя бідняків у кінці XIX і на початку XX ст. Багато з них не могли сплачувати податків, і їхній убогий скарб продавали з молотка. Так, у січні 1896 року на покриття боргів пішло майно П. Шигаренка. Тяжке становище безземельних селян Рівного яскраво відображено в листівці, знайденій у селі 18 квітня 1904 року. Невідомий автор на прикладі однієї родини показував злидні і страждання рівнянських бідняків. Сім’я жила в хаті, стіни якої вкриті сирістю і кіптявою, піч розколота, розбите вікно затулене старою рядниною, долівка мокра. Тут же в оселі поруч з людьми знаходилася і свиня, біля якої повзала босонога дитина в розідраній сорочці. їсти нічого. Врожаю з 3 десятин орендованої землі вистачало лише на насіння та орендну плату. Листівка закінчувалася закликом підніматися на боротьбу проти поміщиків та існуючого ладу.
З кожним роком погіршувалося життя трудового селянства. Врожайність у селянських господарствах не перевершувала 20 пудів з десятини, тобто була на 40 проц. нижчою, ніж у поміщицьких. Наймитам платили копійки. На обмолоті хліба в Рівнянській волості в середньому барабанщик одержував 75 коп. за день, робітник — 56 коп., жінка — 41 коп., підліток — 24 копійки.
Все це призводило до селянських виступів проти самодержавства і поміщиків. Особливого розмаху вони набрали в роки революції 1905—1907 рр. Рівнянська біднота, керована революційною групою, створеною з допомогою єлисаветградських соціал-демократів, розподіляла поміщицькі землі і врожай з них. Землевласник Домбровський у телеграмі міністрові внутрішніх справ 9 червня 1905 року просив вжити заходів і втихомирити селян, які під керівництвом таємної організації ведуть рішучу боротьбу проти навколишніх поміщиків і забирають їхнє майно. За наказом херсонського губернатора до Рівного прибув каральний загін, а в повіті ввели стан облоги. У 1906 році в селі широко розповсюджувалися листівки, відозви та газета Херсонського губернського комітету сільських організацій РСДРП. 12 вересня у Д. К. Стоянова, який служив писарем у рівнянського пристава, було знайдено 12 примірників антиурядових відозв, які він розмножував, а потім розповсюджував серед населення. В жовтні поліція натрапила на слід друкарні, де випускалися листівки революційного змісту, і заарештувала 7 підпільників. Весною 1907 року у волості стався ряд заворушень. Робітники рівнянських пекарень і булочних у травні оголосили страйк. Вони вимагали скорочення робочого дня, підвищення заробітної плати, поліпшення умов праці.
Про класове розшарування села внаслідок столипінської аграрної реформи свідчать такі факти. Вже на 1 лютого 1908 року 124 двори вийшли з общини. У 1913 році налічувалося 1841 господарство, якому надільні землі були передані у приватну власність. З них 500 сімей одержали до 5, а 959 — до 7,5 десятини. В той же час 12 куркулів мали по 25 десятин. Шукаючи порятунку від злиднів, лише 1909 року до Томської губернії і Тургайської області з Рівного виїхала 71 родина. Селяни всіляко противилися проведенню реформи. Так, 22 травня 1912 року група селян вигнала з поля землевпорядника і його помічників, знищила поставлені ними віхи і стовпці. Викликана на місце поліція заарештувала Л. С. Доценка, М. С. Доценка, І. М. Войченка та інших.
Медичну допомогу населенню до 70-х років XIX ст. подавали лікар та фельдшер, які працювали при будинку старих. Створена пізніше медична дільниця обслуговувала кілька волостей з населенням 39 385 чоловік; тут були лікар, 2 фельдшери, акушерка. Таке становище залишалося до Великої Жовтневої соціалістичної революції. Низьким був і освітній рівень селян. У 1883 році з 11 454 жителів грамоту знали 1114. Дві земські та церковнопарафіяльну школи відвідувало до 500 дітей, а решта — близько 2,5 тис.— через відсутність приміщення та матеріальну скруту вчитися не могли. Не сталося істотних змін в галузі освіти і в наступні роки. Так, у 1904 році на 16 850 мешканців села в школах навчалося лише 788 учнів.
Під час світової імперіалістичної війни переважну більшість чоловіків було мобілізовано до армії. Селянські господарства, залишившись без робочих рук, занепадали. Після повалення самодержавства в селі почали хазяйнувати представники куркульства та буржуазно-націоналістичної інтелігенції. Створена у травні 1917 року т. зв. селянська спілка підтримувала органи Тимчасового уряду, виступила проти розподілу поміщицьких земель.
Одержавши звістку про Велику Жовтневу соціалістичну революцію, трудящі Рівного розгорнули активну боротьбу проти поміщиків та куркулів. 28 грудня 1917 року тут організувався більшовицький осередок з 18 чоловік. Було обрано партком у складі 7 чоловік. Очолив його А. Й. Калич, який з 1913 року перебував на військовій службі в Севастополі, де вступив до лав РСДРП(б), брав активну участь у революційних виступах моряків., а пізніше був делегатом II Всеросійського з’їзду Рад. В цей час три представники партійного осередку — А. Й. Калич, А. Г. Світлий, В. Д. Озерянський — взяли участь у роботі волосного з’їзду земств. А. Й. Калич виступав на ньому кілька разів, домагаючись ухвалення рішення про включення більшовицьких представників до органів управління з правом ухвального голосу та визнання Радянської влади. Делегати з’їзду, серед яких переважали куркулі, крамарі, різні «почесні» громадяни, офіцери, відхилили ці вимоги. Повернувшись додому, більшовики — учасники з’їзду — звернулися до населення з відозвою, у якій закликали до дальшої боротьби і роз’яснювали, що тільки партія Леніна може дати землю селянам. Завдяки великій агітаційній роботі в масах 10 січня 1918 року на збори осередку, присвячені обговоренню внутрішнього і міжнародного становища країни, з’явилися не тільки його члени, а й багато селян. У січні 1918 року рівнянські більшовики встановили зв’язок з Єлисаветградською організацією РСДРП(б)1 і одержали від неї революційну літературу, а також цінні вказівки щодо масово-політичної роботи на селі.
Після встановлення у лютому 1918 року Радянської влади в Рівному створено революційний комітет, який почав розподіл поміщицьких земель. Але будівництву нового життя перешкодили австро-німецькі загарбники і буржуазні націоналісти, які захопили село у березні. 2 липня вони зігнали всіх чоловіків на кладовище, вимагаючи видати більшовиків та радянських активістів. Рівнянці нікого не виказали, хоч керівники місцевих більшовиків І. В. Отрошко і О. С. Лісничий стояли тут же, в гурті. Окупанти 120 чоловік побили шомполами і сімох розстріляли. Після відступу інтервентів Рівне захопили петлюрівці. Для боротьби з ними тут восени з ініціативи більшовиків організовано підпільний повстансько-революційний комітет, який в грудні створив збройний загін із 130 чоловік. В ніч на 31 грудня він випустив відозву до бідноти сіл волості з закликом підніматися на боротьбу з контрреволюцією. 5 лютого 1919 року повстанський загін розігнав петлюрівців у Рівному, а на другий день розгромив банду з 200 чоловік. Відновилася Радянська влада, почав діяти ревком. Протягом доби було сформовано загін із 160 кіннотників і 240 піхотинців на чолі з І. В. Отрошком, який підтримував громадський порядок у Рівному і навколишніх селах, роззброював куркулів, висилав сторожові роз’їзди. Одного разу рівнянський роз’їзд затримав трьох людей. Як з’ясувалося, це були Л. Й. Картвелішвілі, відважний революціонер, а пізніше — секретар ЦК КП(б)У, і члени Одеського підпільного губкому Т. Жгенті та І. Є. Клименко. Вони пробиралися до Єлисаветграда для допомоги місцевим більшовикам. Ревкомівці розповіли їм про свої наміри, провели під охороною до повітового центру. В лютому 1919 року Рівнянський загін у складі 150 кіннотників направлено в район Помічної, де в цей час точилися жорстокі бої з петлюрівцями.
Пізніше він влився в ряди Червоної Армії. І. В. Отрошко був призначений командиром Першого Радянського Знам’янського полку.
У лютому — березні в Рівному обрано волвиконком та Раду робітничих, селянських і червоно-армійських депутатів, які очолили соціалістичну перебудову села.
Поміщицькі землі були розподілені між малоземельними і безземельними селянами. Нарізали в середньому по 1,5—1,8 десятини на їдця. 1919 року за активною участю М. К. Дячейка та Л. М. Хмеля в Рівному організовано трудову комуну, в якій об’єдналося до півтори сотні селянських господарств. Трудящі селяни всіляко підтримували Радянську владу. Багато з них йшли в червоноармійські загони, вели рішучу боротьбу з бандитизмом. Лише 28 лютого 1919 року до лав Червоної Армії вступило 700 чоловік.
В серпні Рівне захопили денікінці. Вони встановили режим жорстокого терору. Одержані селянами землі повертали поміщикам, відбирали у населення майно. Тих, хто брав участь у розподілі землі, карали шомполами, вбивали.
Після вигнання білогвардійців у січні 1920 року знову було створено ревком. Відновив роботу партійний осередок, який об’єднував 10 комуністів. Четверо з них увійшло до обраної 1 лютого сільської Ради, більшовик О. М. Заживило став її головою. 1 травня 1920 року понад 200 чоловік з червоними прапорами і революційними піснями вийшли на комуністичний суботник. До п’ятої години вечора вони ремонтували мости і приміщення клубу, впорядковували вулиці, орали городи родинам загиблих за Радянську владу. Після напруженої праці відбувся мітинг і перегляд спектаклю «Останній день Паризької комуни». Лише за 10 днів травня силами членів партії в різних частинах села проведено 5 мітингів, одну лекцію та чотири спектаклі. Значну допомогу рівнянським комуністам в їх роботі серед трудящих села надавав комсомольський осередок, створений в кінці травня 1920 року. На 25 листопада він вже налічував 30 юнаків і дівчат.
На початку липня в селі утворився комітет незаможних селян, який об’єднував близько 900 чоловік. При активній підтримці КНС Рівнянський партосередок і сільська Рада успішно втілювали в життя декрети Радянської влади: всі підприємства місцевої промисловості — пекарні, олійниці, млини тощо — було націоналізовано; у куркулів і торговців відбиралися лишки хліба, який відправлявся Червоній Армії та трудящим міст. У 1920 році засновано Рівнянсько-ганнівський радгосп «Ціммервальд». 1922 року він мав 925 десятин землі, 60 коней, 40 волів, 25 корів та 104 вівці.
Партійний осередок та сільська Рада приділяли велику увагу розвитку освіти і культури на селі. Так, вже 1920 року в Рівному працювали сім початкових шкіл та вище початкове училище, дві бібліотеки, клуб.
Революційні перетворення на селі відбувалися в умовах гострої класової боротьби. Куркулі ховали і знищували хліб, саботували розпорядження Радянської влади. Від їх рук загинули активні борці за владу Рад члени партії М. К. Дяченко, П. Г. Вовк, А. Я. Сичов. У резолюції надзвичайного з’їзду Рад Рівнянської волості, який відбувся 26 травня 1920 року, говорилося: «Ми всі пильно будемо стежити за тим, щоб у наших селах не було провокацій і контрреволюційної роботи залишків буржуазії. Будемо боротися з місцевими бандитами, що бродять по наших полях і знищують наші посіви. Повсякчас будемо підтримувати Червону Армію продуктами першої необхідності. Віддамо все для боротьби з буржуазією, останній час якої пробив». У липні 1920 року за рішенням Рівнянського волосного комітету партії на боротьбу з бандитизмом були мобілізовані всі комуністи і співчуваючі їм.
Після громадянської війни і розгрому куркульських банд трудящі села приступили до відбудови народного господарства. За новим адміністративним поділом з 1923 року Рівне стало центром новоутвореного Рівнянського району. Сільські Ради, яких у Рівному було дві — Янченська і Ламанобалківська,—і партійний осередок приділяли багато уваги кооперуванню селян. 1922 року 36 селянських господарств — членів КНС — об’єдналися в сільськогосподарську артіль, яка мала 562 десятини землі, 58 коней, 40 корів. Через 2 роки було створено ТСОЗ «Досвідчений хлібороб» та артіль «Червоний Жовтень», яка за успіхи, досягнуті в розвитку господарства, 1928 року відзначена премією окрколгоспспілки.
У 1925 році в Рівному з’явився перший трактор, а через 2 роки створено шість машинно-тракторних товариств: «Крок вперед», «Труд хлібороба», «Перше Рівнянське» та ін. Успішно господарювали члени товариства «Перше Рівнянське». Його організаторами були брати-комсомольці Петро, Андрій та Олександр Бродові. Вони згуртували навколо себе 19 незаможників. Обробляючи 99 гектарів землі, цей колектив за короткий час придбав трактора, молотарку, плуги, збирав високі на той час врожаї.
Багато уваги партійний осередок і сільські Ради приділяли народній освіті. Відкривалися школи ліквідації неписьменності. 1924 року в семи рівнянських школах навчалося 650 дітей і працювало 24 вчителі. Наступного року створено сільськогосподарську школу, в якій готували агрономів, зоотехніків, ветеринарів та інших спеціалістів. Велику культурно-масову роботу вели районний будинок культури та хата-читальня, де проводилися читки газет і журналів, працювали політичний, сільськогосподарський та гуртки художньої самодіяльності, влаштовувалися концерти. В лютому 1926 року райвиконком ухвалив рішення про відкриття в Рівному кінотеатру.
Протягом 1929—1930 рр. на базі 4 машинно-тракторних товариств — «Сакко і Ванцетті», «Крок вперед», «Праця хлібороба», «Червоний партизан» — утворилися сільськогосподарські артілі «Перша Рівнянська», яка об’єднувала 89 господарств, «Червоний хлібороб» та ін. Вже 1930 року вони достроково, до 15 жовтня, виконали план хлібозаготівель. Навесні 1932 року колективізацію селянських господарств в основному завершено — вони об’єдналися у 16 колгоспів. Важливу роль у завершенні суцільної колективізації в Рівному відіграла створена на початку 1931 року МТС1. Вже 1933 року вона мала 81 трактор, якими обробила 48 тис. га м’якої оранки, а в 1934 році — 124 трактори, 67 тракторних плугів, 10 автомашин та багато іншої техніки. Значну організаційно-господарську роботу в колгоспах села вів політвідділ Рівнянської МТС. З кожним роком господарства Рівного міцніли, зростав добробут трудівників села. У 1936 році в артілі «Третій рік п’ятирічки» був вирощений стопудовий урожай зернових, вона достроково розрахувалася з державою, колгоспники одержали по 3 кг зерна на трудодень, майже всі придбали корови. 1937 року рішенням загальних зборів відраховано у фонд Міжнародної організації допомоги борцям революції по одному трудодню з кожного колгоспника і врожай з гектара пшениці від колгоспу. Зростала трудова активність хліборобів Рівного.
Багато з них взяло участь у соціалістичному змаганні. В 1936 році його переможці — комбайнери В. А. Брюховецький, М. П. Пархоменко та їх помічники М. С. Воронов, Я. Д. Кулик —були занесені на обласну Дошку пошани. За високі врожаї, досягнення в тваринництві учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки 1939 і 1940 рр. стали 17 передових колгоспників і механізаторів Рівного, у т. ч. трактористи П. П. Красовський, М. Є. Філіпенко, які виорали понад 1000 га кожний, свинарки М. П. Моргун та С. П. Красовська, що одержали по 20 поросят від кожної свиноматки. У 1941 році право на участь у Всесоюзній сільськогосподарській виставці вже завоювали 8 колгоспів, 5 тваринницьких ферм, 70 передовиків.
Напередодні Великої Вітчизняної війни в Рівному медичне обслуговування населення здійснювали лікарня на 40 ліжок, тубдиспансер, поліклініка, аптека, в яких трудилися 6 лікарів і 12 чоловік з середньою спеціальною освітою. У середній, 3 семирічних та 6 початкових школах вчилися 1566 дітей. Добре було поставлене в них патріотичне та інтернаціональне виховання підростаючого покоління. 1936 року, коли розпочався збір коштів у фонд допомоги іспанським дітям, учні Рівнянської середньої школи №5 одними з перших внесли 135 крб. Діяльність вчителів, які працювали тут, високо оцінив Радянський уряд. У 1939 році за виховання підростаючого покоління у комуністичному дусі Г. М. Радченко нагороджено орденом «Знак Пошани». При сільському клубі діяли хоровий, танцювальний, драматичний та інші гуртки художньої самодіяльності, дві бібліотеки, радіовузол. У кінотеатрі часто влаштовувалися кінофестивалі.
Віроломний напад німецько-фашистських загарбників перервав мирну, творчу працю радянських людей. З серпня 1941 року фашисти окупували Рівне. На початку 1942 року для боротьби з фашистами патріоти створили групу, до якої входило близько 20 чоловік. Очолював її М. С. Артеменко. Підпільники мали радіоприймача, розповсюджували листівки з повідомленнями Радінформбюро, влаштовували втечу полонених червоноармійців, допомагали їм перебиратися через лінію фронту. Від рук гітлерівців загинули учасники підпілля М. С. Артеменко, К. Ф. Козерецький, О. Я. Кулик, А. Е. Кулик, Л. Я. Кулик, Ф. Е. Кулик, Г. К. Лісничий, М. А. Лісничий, О. Ю. Левченко, О. Ф. Момот, Т. Г. Плохотнюк, П. С. Чернов. 530 юнаків і дівчат були вивезені з села на каторжні роботи до Німеччини.
16 березня 1944 року полки 297-ї Слов’янсько-Кіровоградської Червонопрапорної ордена Богдана Хмельницького дивізії 25-го гвардійського стрілецького корпусу 5-ї ударної армії визволили Рівне від гітлерівців. У боях за село поліг 41 радянський воїн. Над братською могилою, де їх поховано, споруджено пам’ятник.
Близько півтори тисячі рівнянців громили ненависного ворога на фронтах Великої Вітчизняної війни, 578 з них загинуло. Особливо відзначився І. І. Кувіка, під командуванням якого саперний батальйон спорудив у ніч на 28 вересня 1943 року переправу через Дніпро, захопив плацдарм на правому березі і сім днів утримував його, відбиваючи одну за одною атаки переважаючих сил ворога. За героїзм, виявлений під час форсування Дніпра, І. І. Кувіці присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Про подвиг підрозділу під командуванням уродженця села Р. М. Кислого писала 22 грудня 1942 року червоноармійська газета «За честь Вітчизни», присвятивши йому цілу сторінку. Підрозділ був атакований 40 гітлерівськими танками. Відважні бійці знищили 10 ворожих машин, а решту змусили повернути назад. За мужність, проявлену в бою, Р. М. Кислий нагороджений орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня.
Відступаючи, фашисти зруйнували всі адміністративні будівлі, школи, лікарні, клуби, а також багато житлових будинків. Гітлерівці пограбували колгоспи і населення, забрали з Рівнянської та Семенастівської МТС 134 трактори, 54 комбайни, 37 сівалок, 23 молотарки, 97 тракторних плугів, 67 лущильників та культиваторів.
Партійні організації та три рівнянські сільські Ради, які одразу відновили свою діяльність, мобілізували жителів села на ліквідацію тяжких наслідків фашистської окупації. На всі колгоспи залишилося 4 корови, віл, кілька десятків виснажених, не придатних до роботи коней. В колгоспі «Новий хлібороб» із 130 працездатних налічувалося 10 чоловіків і 120 жінок, в артілі ім. Будьонного — 32 чоловіки і 160 жінок. Посівного матеріалу не було зовсім. Колгоспники знесли до громадського двору збережене в лиху годину зерно. В поле виходили всі, хто тільки міг, впрягали в плуги та борони своїх корів. Старі механізатори Г. П. Матвієнко, Й. В. Никонов, Т. С. Мусик та інші в розпал весняних робіт склали майже з брухту трактори, які вийшли в поле. Одними з перших в області колгоспи Рівного завершили сівбу. Особливо відзначилися трудівники артілей ім. Калініна та ім. Карла Маркса. Вони завоювали першість у соціалістичному змаганні серед колгоспників району. Того ж року в колгоспі ім. XVIII партз’їзду одержали по 19,3 цнт пшениці, ім. Калініна — по 19, ім. Будьонного — по 18,1 цнт з гектара. З урожаю 1944 року рівнянські колгоспники здали у фонд оборони 92 тис. пудів хліба і 18 тис. пудів картоплі. Героїчна праця багатьох трудівників села була відзначена медаллю «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941 — 1945 рр.». Лише в артілі ім. 43-го полку цієї нагороди було удостоєно 18 чоловік.
Як велике всенародне свято зустріли жителі села перші післявоєнні вибори до Рад. Директор Рівнянської середньої школи № 5 Т. Я. Омельченко представляла трудівників області у Верховній Раді СРСР, голова колгоспу ім. Калініна П. Ю. Викова — у Верховній Раді УРСР, вчителька Г. М. Радченко була обрана до обласної Ради. Десятки передовиків виробництва стали депутатами районної та сільських Рад.
Багато уваги приділяли депутати Рад відбудові колгоспів. Після переможного закінчення Великої Вітчизняної війни значно зросла державна допомога кредитами, будівельними матеріалами, технікою. Вже 1947 року господарства освоїли довоєнні посівні площі, відновили сівозміни. Ланкова Є. Н. Гавриленко з колгоспу ім. Калініна виростила того року по 21,2 цнт пшениці на гектарі, бригада, очолювана П. Н. Іваненком,— по 20,2 цнт; бригада 3. Г. Яреми з колгоспу ім. Леніна — по 22 цнт. За ці досягнення група передовиків сільського господарства удостоєна урядових нагород, у т. ч. ордена Трудового Червоного Прапора — 7 чоловік.
Широко розгорнулося соціалістичне змагання і серед механізаторів. На 20 серпня 1947 року тракторист І. Г. Бурлаков виконав річний план на 160, І. Я. Гуйван— на 154, С. П. Кур’ян — на 135 проц. З основних показників Рівнянська МТС того року зайняла перше місце в області і завоювала перехідний Червоний прапор обласного управління сільського господарства та обкому профспілки працівників МТС, а в 1949 році — перехідний Червоний прапор Міністерства сільського господарства СРСР та ВЦРПС і грошову премію.
В 1950 році 16 дрібних колгоспів села об’єдналися у сім великих, що сприяло більш раціональному використанню техніки, застосуванню досягнень науки і передової практики, підвищенню продуктивності праці. В усіх артілях налічувалося 2750 голів великої рогатої худоби, 1850 овець, 2618 свиней, 14 вантажних автомашин.
Найбільших успіхів у розвитку сільського господарства того року домігся колгосп ім. Калініна. Тут виростили по 19 цнт зернових з га на всій площі посіву. Річний прибуток колгоспу становив понад 700 тис. крб. Хлібороби одержали на трудодень по 3 кг хліба і по 2 крб. грішми.
Натхненником і організатором цих здобутків виступила партійна організація колгоспу, вся діяльність якої спрямовувалася на виконання виробничих завдань, організацію соціалістичного змагання. Комуністів направили на найвідповідальніші ділянки виробництва. Значну масово-політичну роботу розгорнув створений при парторганізації агітколектив. Завдяки великій організаторській і масово-політичній роботі жнива пройшли в стислі строки. Достроково, до 5 серпня, колгосп розрахувався з державою.
1957 року в Рівному на базі семи артілей створено чотири — ім. Ватутіна, ім. Калініна, ім. Чапаева та «Світанок», за якими закріплено 21 136 га сільськогосподарських угідь, з них 16 801 га орної землі. Ці господарства мають 132 трактори, 82 зернові, кукурудзозбиральні, силосні та бурякозбиральні комбайни, багато іншої техніки. В автопарках — 73 вантажних та легкових автомашини. Основні процеси електрифіковані. Інтенсивно розвивається громадське тваринництво. На колгоспних фермах налічується 6052 голови великої рогатої худоби, 10 409 свиней, 4119 овець, 21 110 штук птиці.
Рівнянські колгоспи — високорентабельні господарства. Значних успіхів вони домоглися в 1965—1970 рр. Було зібрано пересічно по 24 цнт з га зернових, зокрема озимої пшениці — по 27 цнт, кукурудзи — по 33,8 цнт. У першому році дев’ятої п’ятирічки середня врожайність основних сільськогосподарських культур становила: зернових — 33 цнт, у т. ч. озимої пшениці — 38 цнт, цукрових буряків — 286 цнт, соняшнику — 21 цнт, картоплі — 97 цнт, овочів — 111 цнт з га. На 100 га сільськогосподарських угідь вироблено по 387 цнт молока, по 98 цнт м’яса, по 77,4 кг вовни та по 15 545 штук яєць на 100 га зернових. Колгосп ім. Ватутіна план продажу хліба державі виконав на 139 проц., колгосп ім. Чапаева — на 140 проц.; колгосп «Світанок» план продажу державі м’яса — на 159 проц., молока — на 110 процентів. Рік у рік зміцнюється економіка колгоспів, збільшуються прибутки. На початок 1971 року їх неподільні фонди становили понад 10 млн. крб., а річні грошові прибутки перевершили 6 млн. крб. В усіх колгоспах — понад 70 спеціалістів сільського господарства: агрономів, зоотехніків, ветеринарних лікарів, економістів, інженерів і техніків-механіків, бухгалтерів. У Рівному працюють промкомбінат, промартіль, млин, олійня. Є електростанція.
Самовіддана праця багатьох трудівників села відзначена високими урядовими нагородами. М. Г. Олексієнко удостоєний двох орденів Трудового Червоного Прапора. Орден Трудового Червоного Прапора вручено також комбайнеру колгоспу ім. Ватутіна О. Я. Романенку, трактористу колгоспу ім. Чапаева Ф. X. Костогризу.
Багато зусиль до вирішення завдань розвитку економіки і культури докладають дванадцять партійних організацій села. На початок 1972 року в їх складі налічувалося 267 комуністів, з яких 148 трудяться у сільськогосподарському виробництві. Під їх безпосереднім керівництвом працюють 12 первинних комсомольських організацій, що об’єднують 500 юнаків і дівчат. Створено раду секретарів первинних партійних організацій.
Важливу роль у виконанні рішень XXIV з’їзду Комуністичної партії Радянського Союзу, успішному здійсненні народногосподарських планів відіграє сільська Рада (1954 року в Рівному замість трьох сільрад створено одну), яку очолює кавалер ордена Жовтневої Революції Д. М. Мартинюк. 115 кращих людей села обрано до неї у червні 1971 року. При сільраді створено вісім постійних комісій, які здійснюють контроль за діяльністю колгоспів, підприємств, організацій та установ. Тільки сільськогосподарська комісія в 1971 році організувала чотири перевірки в колгоспах, на розгляд виконкому винесла питання про внесення добрив у колгоспі ім. Чапаева, збирання врожаю в колгоспі «Світанок» тощо. Велику роботу веде також комісія шляхового будівництва та благоустрою. Бюджет сільради на 1972 рік становить понад 110 тис. крб., з них більше половини планується витратити на освіту, 8,5 тис. крб. — на охорону здоров’я, близько 17 тис. на розвиток культури, понад 13 тис. — на житлово-комунальні потреби.
Рік у рік поліпшується добробут трудівників села. Заробітна плата механізаторів становить 130—140 крб. на місяць, тваринників — 120—130 крб. Відповідно зросла й купівельна спроможність населення, про що свідчить збільшення товарообороту сільських крамниць: якщо в 1962 році ними продано товарів на суму близько 1,3 млн. крб., то в 1971 році — на 4,2 млн. крб. Лише протягом 1971 року продано 70 холодильників, 323 пральні машини, 370 велосипедів, 47 мотоциклів, 141 радіоприймач, 210 телевізорів, 848 годинників. В ощадній касі 3600 вкладників зберігають понад 2,31 млн. крб. В селі збудовано школу-інтернат, кілька магазинів, новий універмаг, дві їдальні, пекарню, перукарню, приміщення міжколгоспної будівельної організації, відділення «Сільгосптехніки». Село електрифіковане і радіофіковане, прокладено водопровід і заасфальтовані тротуари. До послуг трудящих — відділення Новоукраїнського побутового комбінату.
Про здоров’я рівнянців дбають 64 медпрацівники, у т. ч. 14 лікарів. Тут є поліклініка, лікарня на 100 ліжок з хірургічним, терапевтичним, акушерсько-гінекологічним та іншими відділеннями, чотири фельдшерсько-акушерські пункти. Лише в 1969 році у колгоспі ім. Ватутіна на спорудження лікарні асигновано понад 76 тис. крб. Відкрито дитячі ясла і садки. Працюють 10 загальноосвітніх шкіл (3 середні, 2 восьмирічні та 5 початкових), у яких 1971 року 140 вчителів навчали 1700 дітей.
У сільському будинку культури на 360 місць проводяться лекції, тематичні вечори, вечори запитань і відповідей, працюють гуртки художньої самодіяльності: драматичний, духовий, вокальний, художнього читання, танцювальний, естрадний та ін. Тріо бандуристів під час республіканського конкурсу-огляду, присвяченого 100-річчю з дня народження В. І. Леніна, завоювало срібну медаль, а агіткультбригада — бронзову. Танцювальний колектив у 1971 році на обласному огляді нагороджений дипломом 1-го ступеня. В колгоспі «Світанок» за останні п’ять років збудовано палац культури на 400 місць, два бригадні клуби. При кожному колгоспі створені духові оркестри і колгоспні хори.
В селі працюють також широкоекранний кінотеатр на 430 місць та три сільські клуби з стаціонарними кіноустановками. Є історико-краєзнавчий музей на громадських засадах, створений до 50-річчя Радянської влади. Його очолює член КПРС з 1926 року М. Г. Зотов. Експозиція музею висвітлює історію села від заснування до наших днів. З часу відкриття музей відвідало понад 26 тис. чоловік, серед них жителі сіл району і навіть інших областей. Він підтримує зв’язки з музеями 10 міст, у т. ч. і з музеєм оборони м. Севастополя, а також із знатними земляками, учасниками громадянської та Великої Вітчизняної воєн. Учні листуються з родичами тих, хто віддав своє життя, визволяючи Рівне. Щороку 9 травня тисячі мешканців села, гості, рідні загиблих збираються біля пам’ятника, щоб вшанувати їх пам’ять. Тут часто відбуваються урочисті лінійки учнів, провадиться прийом у піонери.
Культурно-освітню роботу ведуть 9 бібліотек, книжковий фонд яких — близько 100 тис. томів. Щоб краще обслуговувати населення, працівники центральної бібліотеки для дорослих в колгоспах ім. Чапаева та ім. Ватутіна організували пункти обміну книг. В 1972 році на тисячу жителів села передплачено 1228 примірників періодичних видань.
В Рівному народився український радянський письменник, публіцист І. К. Микитенко (1897—1937). Його п’єси «Диктатура», «Кадри», «Дівчата нашої країни», «Бастілія божої матері» та інші увійшли до золотого фонду радянської літератури.
Рівнянці шанують пам’ять відомого земляка. Школі № 2 присвоєно ім’я І. К. Микитенка, а 1967 року в колишній садибі відкрито літературно-меморіальний музей. Тут зібрані документи, речі, фотографії, які розповідають про життєвий і творчий шлях драматурга. В селі розпочинав свою трудову діяльність письменник, доктор біологічних наук, професор Іркутського сільськогосподарського інституту С. А. Кулик, автор творів «Стальний букет», «Пригоди капітана Кузнецова» та ін. Звідси вийшли доктор медичних наук, професор Одеського державного медичного інституту ім. М. І. Пирогова А. С. Синовець, генерал-майор І. П. Соколенко, доктор біологічних наук А. М. Кулик.
Протягом 1971—1975 рр. в Рівному буде споруджено цегельний завод потужністю 22 млн. штук цегли на рік, середню школу на 640 місць та багато інших громадських приміщень. Значно зросте виробництво сільськогосподарських продуктів в колгоспах.
Нині трудящі села, розгорнувши змагання на честь 50-річчя створення СРСР, успішно вирішують завдання дев’ятої п’ятирічки і своєю працею наближають побудову комуністичного суспільства в нашій країні.
Л. Д. КИСЕЛЬГОВ, І. Я. КРИВОШЕЙ, К. Л. РИКОВСЬКА