Онуфріївка, Онуфріївський район, Кіровоградська область
Онуфріївка — селище міського типу, центр селищної Ради, розташоване на берегах річки Сухого Омельничка, за 119 км від обласного центру і за 9 км від залізничної станції Павлиш. Населення — 4 тис. чоловік. Селищній Раді підпорядковане село Воля.
Поселення засноване на початку XVII ст. запорожцями на місці зимівника козака Онуфрієнка. Як і на жителів інших населених пунктів війська Запорізького, на онуфріївців Кошем було накладено повинності. Вони полягали у виконанні сторожової служби.
В часи визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. тут була вже чимала слобода, мешканці якої брали участь у походах Богдана Хмельницького. Протягом тривалого часу Онуфріївка не раз зазнавала наскоків, грабежів і руйнувань від кримських татар та польських магнатів. Незважаючи на це, населення її зростало за рахунок розорених селян-утікачів з Волині, Галичини, Бессарабії, яких приваблювали великі масиви незайманого степу, луки, річка, багата на рибу. Місцеві жителі займалися тваринництвом, хліборобство було розвинуте менше. Щороку восени тут відбувалися великі ярмарки, на які приїздили кременчуцькі та київські купці.
1752 року, із створенням військових поселень у південних степах, територія сучасного Онуфріївського району ввійшла до складу Нової Сербії. Пізніше, коли Катерина II роздавала великі земельні угіддя своїм вельможам, чиновникам, офіцерам, Онуфріївка стала власністю Хорвата. У 70-х роках XVIII ст. її придбав землевласник М. І. Камбурлей, а 1820 року вона належала поміщику Толстому. З 1850 року це вже містечко, в якому 1859 року налічувалося 228 дворів і 1348 жителів. Більшість населення займалося землеробством.
Реформа 1861 року не виправдала сподівань трудящих мас. В Онуфріївці та в сусідньому селі Лангівці налічувалось 515 селян-кріпаків чоловічої статі та 177 дворових. Земельні наділи, що становили 3,5 десятини на ревізьку душу разом з садибою і вигоном, одержали лише 499 господарств. Це були найгірші ділянки. «Скільки землі було в користуванні селян, точно визначити неможливо, тому що їхні ділянки були в різних місцях мізерними смужками»,—записано в уставній грамоті 1863 року. За одержані наділи селяни повинні були виплатити 74 850 крб. сріблом. Свій борг державі, що становив близько 60 тис. крб., вони мусили внести протягом 49 років. Та треба було ще протягом десяти років виплатити поміщикові 14 850 крб. Отже, селяни залишалися в залежності від поміщиків, все більше їх розорювалося, тоді як поміщицькі й куркульські господарства міцніли. В економії графа, який тільки в Онуфріївці володів 3299 десятинами землі, використовувалася досконала на той час техніка — залізні плуги, лущильники, жниварки тощо, застосовувалася агротехніка, при маєтку діяла навіть метеорологічна станція. На фермах вирощувалися арденські коні, сіра українська велика рогата худоба, вівці породи рамбулье. Від них землевласник також одержував великі прибутки. В Онуфріївці було ще 5 поміщиків, які мали 8395 десятин землі. У той же час 247 селянських дворів мали лише 1348 десятин землі, з кожних 100 — 33 були безземельними. Нерідко селяни вдавалися до відробітної оренди, одержуючи орну землю за «другу копу», тобто за половину врожаю. Бідняки зовсім не могли орендувати землю, тому що не володіли тяглом і реманентом. Луги і пасовища належали поміщикові, селянам доводилося за випас корови платити, або відробляти в економії (зібрати хліб з десятини посіву). Відсутність реманенту і худоби спричинювала низькі врожаї. Якщо в 1897 році селяни збирали з десятини 54 пуди зернових, а в 1898 — 36, то в 1899 — вже 27, а 1900 — 22,9 пуда. Бідняки й надалі змушені були працювати у поміщиків і куркулів, віддавати в найми дітей за мізерну плату. Так, підліток, що працював у 1893/94 сільськогосподарському році, щомісяця одержував по 2,5—3 крб., а поденно — 14—15 коп. 79 господарств жили за рахунок наймитування, поденщини. Доводилося також відбувати численні натуральні повинності — підводну, шляхову та багато інших. Чимало розорених селян йшли на заробітки — найчастіше на строкові весняні й літні роботи до Таврії, на Херсонщину, поповнювали ряди пролетарів у містах.
У 80-х роках XIX ст. в Онуфріївці було 2026 чоловік населення. Тут налічувалося 27 дрібних промислових підприємств, 16 торговельних закладів, тричі на рік збиралися ярмарки.
Розвиток капіталізму в сільському господарстві, розширення поміщицького землеволодіння, зміцнення куркульства спричиняли поглиблення класового розшарування, викликали невдоволення селян існуючим ладом. На сільській сходці в січні 1897 року селянин 1.1. Дорошенко на вимогу дати коней для армії вигукнув: «Я коней не дам, хай цар вимагає у тих, кому дав багато землі. Мені землі не дав, то й підводи не дам! А хто прийде за підводою, нехай і сам цар, то застрелю!»
В 1905—1907 рр. агітацію серед населення вели уродженець Онуфріївки Т. Д. Дерибас (1883—1939), який працював робітником на Кременчуцькій тютюновій фабриці і ще в 1903 році вступив до лав РСДРП, селяни П. О. Відмич, Д. Г. Ковальський та інші. В містечку не раз відбувалися стихійні мітинги, а в кінці червня 1905 року у волості сталося кілька заворушень. В Онуфріївці біднота і наймити захопили частину поміщицького маєтку, в липні ці спроби повторилися. Щоб запобігти дальшим виступам, поміщик викликав з губернського центру ескадрон драгунів, які люто розправилися з селянами, що розбирали поміщицьку худобу, хліб, реманент і рубали ліс. Організаторів селянських заворушень було заарештовано, Д. Г. Ковальського відправлено до нерчинської в’язниці, П. О. Відмича і Т. Д. Дерибаса заслано до Сибіру. Згодом Т. Д. Дерибас став професіональним революціонером. Під час Великої Жовтневої соціалістичної революції він — один з керівників Троїцької повітової більшовицької організації в Оренбурзькій губернії. В роки громадянської війни — начальник політвідділу дивізії та заступник начальника політвідділу армії. В 1934 році на XVII Всесоюзному з’їзді партії його обрано кандидатом у члени ЦК ВКП(б). З 1935 року був комісаром держбезпеки 1-го рангу. Нагороджений орденом Леніна та двома орденами Червоного Прапора.
Після столипінської аграрної реформи посилювалося безземелля і зубожіння селян. Чимало хліборобів неспроможні були виплачувати податки. На повітових земських зборах у 1911 та 1912 рр. серед численних боржників називали багатьох онуфріївців.
Переважна більшість селян жила в тісних хатах (частіше з однієї кімнати), 20 родин тулилися в землянках. Єдиними цегляними спорудами в містечку були церква і поміщицькі будинки та служби. По медичну допомогу хворі зверталися до Павлиської лікарні. Великою була смертність, особливо дитяча. Так, у 1898 році в селі народилося 268 дітей, а померло — 229. Часто спалахували епідемії дифтерії, кіру, віспи, скарлатини. Влітку 1910 року 67 чоловік захворіли на холеру, 37 з них померли. Медичний відділок відкрився тут лише 1912 року. З кожної тисячі жителів Онуфріївської волості тільки 157 користувалися його послугами.
У 1874 році в звичайній селянській хаті почала працювати земська школа, при якій через 8 років відкрито ремісниче відділення. Та тільки незначна кількість селянських дітей могла її відвідувати. Навіть ті, яким пощастило записатися до школи, часто не ходили на заняття, бо не мали одягу, взуття, були зайняті на роботі в господарстві. Ось чому більшість дітей шкільного курсу не закінчувала. Так, 1887 року в школі було 116 учнів, а закінчили її лише 6. 1894 року з 109 учнів випущено 4. Саме цим пояснюється те, що в 1886 році з 2026 жителів містечка лише 54 чоловіки і 12 жінок вміли читати й писати.
Перша світова війна призвела до дальшого зубожіння населення. В 1916 році на 537 господарств було 213 корів і лише 192 володіли кінською упряжкою. 109 селянських дворів мали до однієї десятини посіву, 101 — до трьох. Поміщику ж належало 17 685 десятин землі, з них 3299 десятин — в Онуфріївці. Після Лютневої буржуазно-демократичної революції селяни не отримали очікуваної землі.
З радістю трудящі зустріли звістку про перемогу Великого Жовтня. Та в грудні 1917 року Онуфріївку зайняли війська Центральної ради. Наприкінці січня 1918 року їх вибили звідси. У лютому в селі встановлено Радянську владу і створено вол ревком, який приступив до розподілу поміщицької землі між селянами. Та завершити цю роботу не вдалося. В березні село захопили австро-німецькі окупанти, які відновлювали старі порядки. Населення чинило їм опір. Влітку сформувався місцевий партизанський загін під командуванням К. С. Назаренка, до якого вступило багато онуфріївців, серед них Д. Г. Ковальський, Л. П. Луц, С. П. Калантаївський, І. П. Соломка й інші. Активну участь у його створенні взяв колишній моряк Чорноморського флоту Ф. Г. Третяк, який прибув сюди з Кременчука. Загін розгорнув боротьбу проти інтервентів та гетьманців. Занепокоєні його діями, австрійські карателі в жовтні обстріляли Онуфріївку, зруйнували багато будинків, завдали селу збитків на суму понад 11 тис. крб. Онуфріївці боролися з ворогами революції в загонах Червоного козацтва, куди в січні 1919 року вступили М. Я. Сагайдак, Д. Ю. Сажка, М. Н. Мокрий, І. В. Галактіонов, І. К. Котолуп, П. Ошека та інші. В 1920 році М. Я. Сагайдак став політруком 44-го кавалерійського полку Червоного козацтва (нині він персональний пенсіонер, живе в м. Москві). У червоно-партизанських та червоногвардійських загонах воювали М. Котолуп, В. Ф. Долина, О. В. Смішко, С. А. Долина.
Після вигнання австро-німецьких окупантів і петлюрівців, що змінили їх, у лютому 1919 року в Онуфріївці встановилася Радянська влада. Відновив свою діяльність волревком, 4 травня створено партійний осередок. Вони розподілили поміщицьку землю між селянами. На душу припало по 1,5—2 десятини.
Та в серпні 1919 року село захопили денікінці. Голова волревкому Д. Г. Ковальський, який за завданням Олександрійського повітового революційного комітету залишився тут на нелегальному становищі, проводив революційну роботу. В середині листопада Онуфріївський партизанський загін разом з загоном Ф. Г. Третяка з допомогою жителів села вигнав білогвардійців. Щоб розгромити партизанів, вороже командування направило сюди карателів. Патріоти, в яких не вистачало зброї і боєприпасів, з боєм залишили село та відійшли на Кам’яні Потоки. Білогвардійці вчинили жорстоку розправу над населенням. Вони розстріляли завідуючого земельним відділом волревкому В. Л. Чорного, партизанів К. С. Назаренка і С. Г. Буланка, повісили В. Ф. Долину, порубали робітника І. Г. Пузя. За відмову Л. К. Кохна виказати, де живуть партизани, вбили його 6-річного сина. 28 дворів було спалено.
У грудні 1919 року Онуфріївку визволили частини Червоної Армії. Відновили роботу партійний осередок, ревком, що згодом передав свої повноваження Раді робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. Налагоджувалося мирне життя. Завершився розподіл поміщицької землі. Велику роботу щодо згуртування бідняцьких і середняцьких мас, залучення їх до соціалістичного будівництва провів комітет незаможних селян, створений влітку 1920 року. Він влаштовував пункти безкоштовного харчування дітей сільської бідноти, допомагав незаможним селянським господарствам посівним матеріалом, звільняв їх від сільськогосподарського податку. Разом з тим онуфріївцям довелося вести напружену боротьбу з куркульськими бандами, від яких загинуло багато їх односельців. У серпні на село напала банда Клипача, забрала майно в населення, порушила телеграфний зв’язок з повітовим містом. 17 вересня тут пройшла банда, яка діяла на перегоні Павлиш — Користівка. Вона теж пограбувала мешканців і зруйнувала телефонну станцію. Та, незважаючи на труднощі, в 1920 році жителі села виконали план продрозверстки і здали державі 6 042 пуди хліба. Для допомоги селянам 1921 року в колишньому поміщицькому маєтку утворилася агробаза. Тісні зв’язки встановилися у населення з Червоною Армією. 26 січня 1922 року в селі розпочався двотижневик допомоги Червоній Армії: онуфріївці шили білизну, верхній одяг, матраци тощо. Голодного 1922 року, рятуючи дітей, органи Радянської влади відкрили в селах харчопункти, де видавалися хліб і гарячі страви, провели тиждень допомоги голодній дитині.
Сільська Рада, партосередок і комсомольська організація (оформилася у квітні 1921 року з 12 чоловік) приділяли основну увагу здійсненню соціалістичних перетворень на селі. Створений 1923 року радгосп «Онуфріївка» став прикладом соціалістичного господарювання. 27 червня 1927 року засновано перше машинно-тракторне товариство «Орач», до якого увійшло 16 чоловік. Воно одержало від держави на пільгових умовах трактор і механічну молотарку. В налагодженні його роботи та використанні техніки допомагав онуфріївський радгосп.
Значну роль у соціалістичному будівництві в селі відігравали профспілки. Ще 1923 року в радгоспі «Онуфріївка» оформився профспілковий осередок з 8 чоловік. В кінці 20-х років тут виникли профспілкові організації сільськогосподарських робітників, працівників лісового господарства, торгівлі. Вони вели роз’яснювальну роботу серед селян, сприяли піднесенню їх політичної свідомості.
Село було розподілене на «десятихатки» і «п’ятихатки», де тричі на тиждень проводилися заняття. Діти навчалися в початковій школі, яка 1924 року стала семирічкою. У грудні комсомолки А. Долиніна та Є. Смішко організували при ній перший піонерський загін. Юнаки й дівчата відремонтували приміщення для сільського клубу, організували роботу гуртків художньої самодіяльності. Авторитет комсомолу серед молоді зростав. За вісім місяців 1925 року комсомольська організація збільшилася вдвічі. Кременчуцький окружний партком не раз відмічав її роботу.
Почало працювати товариство «Геть неписьменність», члени якого організували па кутках навчання односельців. У лютому 1928 року за їх активною участю відкрито школу селянської молоді, а в листопаді з ініціативи культкомісії при сільраді почав працювати сільськогосподарський гурток. Депутати сільради в січні того ж року ухвалили надати допомогу бідноті у харчуванні дітей. 249 дітям було призначено спеціальні продуктові пайки.
У 1928 році в селі організовано 2 ТСОЗи: «Жовтнева перемога» і «Червоний перевал». За рахунок державного кредиту вони придбали 2 трактори і сільськогосподарський реманент. Наступного року утворилася онуфріївська промислова артіль «Коваль і слюсар», що ставила своїм завданням допомагати ТСОЗам та некооперованому селянству в ремонті сільськогосподарського реманенту. На початку 1930 року на базі ТСОЗів виник колгосп ім. Т. Г. Шевченка.
Дійово допомагали першим колективним господарствам робітники Крюківських вагонних майстерень, які цілими бригадами приїздили сюди ремонтувати машини і збирати врожай. Комуніст-двадцятип’ятитисячник Д. П. Комлик брав участь у проведенні колективізації в Онуфріївці.
21 січня 1930 року на траурно-пленарному засіданні сільради, присвяченому пам’яті В. І. Леніна, разом з представниками партійних, профспілкових, громадських організацій та активу села прийнято рішення: «Ще міцніше з’єднаємо навколо партії Леніна, навколо ленінської науки — ленінізму наймитсько-бідняцькі і середняцькі маси. Кращим вшануванням пам’яті В. І. Леніна буде виконання ленінського кооперативного плану». Багато зробили для здійснення цих завдань партійні організації, що оформилися при колгоспі й радгоспі 21 листопада 1930 року. 14—20 лютого 1931 року в Онуфріївці відбувся районний з’їзд Рад (з 1923 року Онуфріївка — центр району), на якому відмічалося, що рух селянства за колективні форми господарювання набрав широкого розмаху. До колгоспу пішов середняк. До весни 1931 року в Онуфріївці організувалося вже п’ять колгоспів, які об’єднували більшість селянських господарств. Та економіка їх була ще слабкою. Того ж року всі артілі села об’єдналися в одну — «Заповіт Шевченка», до якої увійшло 600 селянських дворів, що були поділені на 10 виробничих бригад. В 1933 році колгосп «Заповіт Шевченка» добився значного підвищення врожайності сільськогосподарських культур, на трудодень було видано більше 4 кг хліба. Родина О. П. Кохна виробила 1032 трудодні і одержала 268 пудів зерна. І. Прилипко з дружиною заробили 131 пуд хліба.
У 1934 році в Онуфріївці замість одного утворилося два колективних господарства: «Заповіт Шевченка» та ім. Калініна (його очолив робітник — двадцятип’ятитисячник О. І. Дреков). Хлібороби ударною працею зміцнювали економіку артілей. Тоді ж О. Г. Чорна з колгоспу ім. Калініна надоїла від кожної корови по 3250 літрів молока. Вона була прикладом стахановського ставлення до праці, брала участь в обласних і республіканських нарадах передових тваринників, а 1936 року — в республіканському зльоті ударників-тваринників у Харкові. З кожним роком ширився стахановський рух. У 1940 році стахановцями стали 65 трудівників артілей, в 1941 — 123.
Колгоспники з піднесенням включилися в змагання за право взяти участь у Всесоюзній сільськогосподарській виставці. Соціалістичне змагання дало добрі наслідки. На молочнотоварній фермі артілі ім. Калініна одержували в середньому від корови по 2161 кг молока, а на свинофермі — по 17,8 поросят від свиноматки. В 1939 році колективи занесені до Книги пошани ВСГВ, а в 1940 році — свинарки М. М. Синенко і Я. Д. Калантаївська, доярка О. І. Соломка, завідуючий молочнотоварною фермою В. І. Шевелюк.
Велику технічну допомогу колгоспам подавала Онуфріївська МТС. У 1940 році в артілях, закріплених за нею, 60 проц. робіт на оранці і 55 проц. на сівбі виконували трактори. Зміцнювалася економіка радгоспу «Онуфріївка». З 1933 року при ньому почав діяти політвідділ, посилилася масова робота серед працюючих, видавалася газета «За зразковий свинорадгосп». Господарство стало одним з кращих у Харківському свиноводтресті. Про його успіхи писали робітники Онуфріївки 25 січня 1934 року в рапорті XVII з’їзду ВКП(б). Тут виріс великий загін трактористів-стахановців. У 1936 році, наприклад, М. Я. Лашко, М. Тимофеев і М. С. Дичко на сівбі виконували денну норму на 250 проц. Восени того ж року радгосп на міжрайонній сільськогосподарській виставці в Кременчуку за високі врожаї зернових одержав диплом 2-го ступеня. Господарство допомагало також і місцевим артілям. Зокрема, у 1933 році на колгоспних ланах працювала робітнича бригада радгоспу, його 4 трактори і 13 кінних сівалок. За високі показники в праці учасниками ВСГВ 1940 року були від радгоспу «Онуфріївка» коваль А. Й. Заїка, тракторист М. А. Прилипко, доярка Г. Г. Гриценко, свинарка Г. Я. Прилипко.
Трудящі села відгукувалися на важливі міжнародні події. У лютому 1934 року тут проведено збирання коштів для родин учасників пролетарського повстання в Австрії, а 1936 року — до фонду допомоги республіканській Іспанії, причому службовці ухвалили відрахувати до нього один процент місячного заробітку. Зростала активність радянських людей, все більше їх залучалося до громадського життя. 25 жовтня 1936 року в селі відбувся VIII районний з’їзд Рад, учасники якого обговорили й одностайно схвалили проект нової Конституції СРСР.
За роки Радянської влади зріс добробут селянства. Так, у 1941 році колгоспники артілі ім. Калініна одержали на трудодень по 4,5 кг зерна і по 1,5 крб. 18 жовтня 1927 року в селі відкрито районну лікарню на 20 ліжок та амбулаторію. Крім початкової і семирічної шкіл у 1927/28 навчальному році працювала школа селянської молоді, де навчалося 69 учнів. Сільрада забезпечила дітей бідноти і наймитів взуттям, одягом, навчальним приладдям. У червні 1930 року відкрилася вечірня школа наймитської молоді, учням якої виплачувалися стипендії. На 15 листопада 1931 року серед дорослого населення було 255 неписьменних і 103 малописьменних. З ними працювали члени товариства «Геть неписьменність», що діяло при сільраді. До 1935 року неписьменність у селі було ліквідовано. В 1933 році Онуфріївську семирічну школу реорганізовано в десятирічну, яку відвідували 630 учнів. 1940 року в ній працювало 29 вчителів. Чимало онуфріївців навчалося у вищих навчальних закладах. Так, одного з передовиків артілі ім. Калініна Г. Г. Чорного було відряджено на навчання до Київського ветеринарного інституту.
В січні 1930 року в селі відкрито клуб, при якому працювали гуртки художньої самодіяльності: драматичний, танцювальний, хоровий. Готуючись до фестивалю пісні, музики і танцю, літгуртківці збирали й записували місцеві пісні, легенди, казки, прислів’я тощо. Районна бібліотека, що налічувала понад 30 тис. томів, проводила читацькі конференції. Діяла кіноустановка. 1929 року, в день 12-ї річниці Великого Жовтня, село одержало електричний струм.
Та мирну працю радянських людей обірвав розбійницький напад фашистської Німеччини. У перший день війни в Онуфріївці відбувся багатолюдний мітинг, на якому колгоспники, робітники, представники інтелігенції заявили про готовність стати на захист рідної Батьківщини. Учасник боїв на Халхін-Голі Г. О. Савдот і багато інших жителів села звернулися до військкомату з проханням зарахувати їх добровольцями до Червоної Армії. З наближенням ворога правління й партійні організації колгоспів організували вивезення худоби, машин та іншого колгоспного майна на схід.
6 серпня 1941 року фашисти захопили село. На околиці Онуфріївки вони розстріляли понад 120 жителів різних населених пунктів Онуфріївського району. Населення чинило опір окупантам, приховувало зерно, худобу, псувало телеграфний зв’язок, трактори і реманент, не виходило на роботу. Ю. Ш. Омаров з Дагестану, що завідував хірургічним відділенням районної лікарні, врятував багатьох юнаків і дівчат від фашистської каторги, видавши їм фіктивні довідки про хворобу. Після визволення Онуфріївки Ю. Ш. Омаров пішов до лав Червоної Армії.
23 листопада 1943 року на околицях села з’явилися розвідники з підрозділу лейтенанта Колесникова, щоб виявити вогневі точки ворога. Виконавши бойове завдання, вони поверталися назад, але несподівано зіткнулися з великим загоном гітлерівців. Зав’язався бій. Кілька разів радянські воїни намагалися прорвати кільце оточення, але заважав вогонь кулемета. Найближче до нього лежав шістнадцятирічний Толя Комар з м. Слов’янська. Бійці бачили, як хлопець поповз уперед і кинув гранату. Та коли вони ще раз пішли в атаку, кулемет знов ожив. Тоді Толя Комар підвівся на весь зріст, зробив кілька кроків і впав на смертоносне дуло. Він повторив подвиг Олександра Матросова. Юний розвідник А. Г. Комар був посмертно нагороджений орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня. 1967 року на місці його загибелі споруджено обеліск з барельєфом героя.
Перемагаючи опір ворога, з’єднання 53-ї армії 2-го Українського фронту 23 листопада 1943 року вигнали з Онуфріївки німецько-фашистських загарбників. Останки розстріляних та замордованих радянських людей з почестями поховали в братській могилі на території місцевого парку. 51 радянський воїн віддав своє життя за визволення села. їм споруджено пам’ятник.
Понад 920 жителів Онуфріївки воювали на фронтах Великої Вітчизняної війни. Більше 400 з них нагороджені. У 1966 році в центрі села звівся обеліск Слави. На 3 мармурових плитах золотом сяють прізвища 310 онуфріївців, які загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни. Щороку 9 травня тут збираються дорослі і діти, щоб вшанувати пам’ять полеглих у боротьбі з фашистами.
Після визволення село лежало в руїнах. За роки тимчасової окупації гітлерівці зруйнували більшість адміністративних і житлових будинків, районну лікарню, бібліотеку, висадили в повітря механічний млин, попсували трактори, комбайни та інші машини Онуфріївської МТС, а обладнання майстерень вивезли до Німеччини. Тільки в колгоспах «Заповіт Шевченка» та ім. Калініна вони знищили господарських будівель та сільськогосподарського реманенту на суму понад 756 тис. карбованців.
У грудні 1943 року відновила роботу сільська Рада, в якій з 27 депутатів залишилося лише 16, в основному жінки й літні чоловіки. При сільраді утворилися комісії: тваринницька, фінансова, охорони здоров’я, культури й побуту та інші. На засіданнях сільради голови колгоспів ім. Калініна та «Заповіт Шевченка» постійно звітували про хід підготовки до господарських кампаній, відбудову господарств. Почали діяти районний комітет партії, райком комсомолу, райвиконком, партійні організації в установах, які проводили велику організаторську та політико-виховну роботу серед населення. В березні 1944 року комуністи села об’єдналися в територіальну парторганізацію. З лютого почала виходити районна газета «Ударна праця» тиражем 900 примірників.
Сільськогосподарський реманент весною 1944 року колгоспні умільці зібрали з окремих деталей та військової техніки, що залишилася на полях боїв. Онуфріївський райком комсомолу створив комсомольсько-молодіжні бригади для його ремонту, підготовки тягла, збирання серед трудящих посівного матеріалу, заготівлі кормів тощо. В артілях працювали в основному жінки. Серед 60 трактористів, яких у березні 1944 року підготувала Онуфріївська МТС, було лише два чоловіки. Під час весняної сівби 1944 року тракторів і пального не вистачало. Орали коровами. Врожай на площі 122 га збирали серпами і косами* 2. У колгоспі ім. Калініна на фермі великої рогатої худоби налічувалося лише 19 голів, на свинофермі — 7. Та з допомогою трудівників братніх республік господарства швидко відбудовувалися. З областей РРФСР, зокрема з Алтайського краю, колгоспники одержали робочу худобу, корів, овець. Вже у вересні 1944 року в артілі ім. Калініна було 4 тваринницькі ферми, 100 голів великої рогатої худоби. За перевиконання завдань у розвитку тваринництва колгосп того року одержав перехідний Червоний прапор обкому КП(б)У. Його трудівники виростили також у середньому на гектарі по 24 цнт озимої пшениці, а комсомольсько-молодіжна ланка М. С. Волошиної — по 31 цнт, за що одержала Похвальну грамоту Наркомзему СРСР, двічі була нагороджена грамотами обкому ЛКСМУ. У соцзмаганні за успішне проведення сільськогосподарських робіт 1944 року активну участь брали комсомольці, яких на той час у колгоспі ім. Калініна налічувалося 45.
Того ж року онуфріївські артілі значно перевиконали план хлібозаготівель до фонду Червоної Армії. Хліб додатково здавали й колгоспники, зокрема П. К. Кохно — 50 пудів зерна. Учителі та учні середньої школи взяли шефство над госпіталем. Для поранених бійців вони зібрали чимало продуктів. Партія й Уряд достойно оцінили самовіддану працю жителів села на відбудові зруйнованого фашистами господарства, їх допомогу Червоній Армії. 46 працівників Онуфріївської МТС, 122 члени колгоспів «Заповіт Шевченка» та ім. Калініна, 50 службовців нагороджені медаллю «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.».
Питання розвитку господарства, організаційно-масової та політико-виховної роботи не знімались з порядку денного партійних організацій радгоспу та колгоспів (1945 року в артілі ім. Калініна створено первинну парторганізацію з 8 комуністів, 1946 року в «Заповіті Шевченка» — з 6 комуністів). Комуністи очолювали найважливіші ділянки виробництва, під час проведення сільськогосподарських кампаній особисто відповідали за виконання окремих робіт. В 1946 році артілі села освоїли довоєнні посівні площі. Колгосп ім. Калініна за успіхи в розвитку тваринництва одержав перехідний Червоний прапор обласної Ради депутатів трудящих. Господарства району 1947 року отримали від держави 17 автомашин, 20 нових гусеничних тракторів, 12 тракторних сівалок і багато іншої техніки.
Ширилося соціалістичне змагання серед трудівників села. В листопаді 1947 року його переможцями визнані друга тракторна бригада Онуфріївської МТС, що виробила на трактор по 971 га, та сьома, яка виробила по 832 га. В наступному році свинарки М. І. Кохно та О. Т. Кремса одержали від кожної свиноматки по 15,5 ділових поросят, а пастух В. Т. Кремса досяг щодобового приросту на одну голову по 800 грамів.
Депутати сільської Ради разом з партійною організацією провели значну роботу щодо піднесення творчої активності мас. 30 листопада 1948 року на сесії районної Ради депутатів трудящих в обговоренні питання «Про стан організаційно-масової роботи в сільських Радах району» відмічалося, що депутати Онуфріївської сільради «самі беруть активну участь в роботі на селі та залучають до справ широкий актив трудящих». У 1952 році, крім 25 депутатів, при комісіях сільради працювало 85 активістів, а в районній Раді, крім 35 депутатів,— 80 чоловік. Сільська і районна Ради приділяли постійну увагу братерському єднанню народів нашої багатонаціональної Вітчизни. Відзначаючи 300-річчя возз’єднання України з Росією, присутні на засіданні районної Ради депутатів трудящих у своєму рішенні ухвалили: «Своєю чесною працею ми будемо кріпити дружбу народів країни, силу і могутність оплоту миру в усьому світі… ще тісніше згуртуємося навколо Комуністичної партії, її Центрального Комітету і Радянського уряду». Депутати Ради постійно звітували перед виборцями про свою роботу. За пропозиціями виборців в Онуфріївкі збудували міст через річку, господарський магазин, перукарню, проклали шосейну дорогу. За ініціативою депутатів споруджено приміщення для районної бібліотеки, корпус лікарні, готель та ін. Між Онуфріївською і Попівською сільрадами розгорталося змагання за дострокове виконання плану розвитку народного господарства в 1959—1965 рр. Виконання зобов’язань постійно контролювали сесії Ради, а також 4 постійні комісії, в яких, крім 14 депутатів, брали участь 23 активісти.
Ще 16 серпня 1950 року два колгоспи села об’єдналися в один — ім. Будьонного (з 1959 року — ім. Щорса). За ним закріплено 4447 га земельних угідь, у т. ч. 3093 га орних. У ювілейному 1967 році трудівники артілі виробили на 100 га сільськогосподарських угідь по 72,3 цнт м’яса, 327,9 цнт молока, на кожні 100 га посівів зернових одержали 19,8 тис. яєць.
Значно зміцніла економіка господарства за останні два десятиріччя.
В 1970 році вже вироблено на 100 га угідь по 64,2 цнт м’яса, 330 цнт молока, продано державі 12 460 цнт хліба.
На початку дев’ятої п’ятирічки середній урожай зернових становив 28,7 цнт з га, зокрема, пшениці — по 31,4 цнт, кукурудзи — по 33,3 цнт, цукрових буряків — по 230 цнт. Артіль мала 1727 голів великої рогатої худоби, у т. ч. 660 корів. Надої молока зросли до 2260 літрів від фуражної корови. На 100 га сільськогосподарських угідь вироблено по 348 цнт молока. Це дало можливість продати державі 1971 року 982 цнт м’яса, що становило 192 проц. плану. На 188 проц. виконано план продажу яєць. За успіхи в розвитку тваринництва колгосп одержав перехідний прапор РК КП України.
Зросли й грошові надходження в господарстві. 1971 року чистий прибуток становив 270 тис. крб., неподільні фонди — понад 1,6 млн. крб. (тобто вдвоє більше, ніж 1960 року), рентабельність — 35,7 проц. Відповідно збільшилася й оплата людино-дня — в середньому до 3,69 крб. Господарство має 59 тракторів, 16 комбайнів, 20 вантажних машин. Діють нова механічна майстерня, оснащена токарними, свердлильними і фрезерними верстатами, електрозварювальною апаратурою, кормокухня, вальцьовий млин, олійня. Споруджено малу зрошувальну систему. За роки восьмої п’ятирічки в артілі збудовано 4 корівники, широкорядний свинарник, гараж, будинок для механізаторів, прокладено два кілометри шляху з твердим покриттям.
Авангардна роль у колгоспі ім. Щорса належить партійній організації, що об’єднує 30 комуністів. їхніми надійними помічниками є 34 комсомольці. Головою колгоспу з 1958 року працює тридцятитисячник, комуніст М. Л. Скляр. За доблесть, виявлену у Великій Вітчизняній війні, його нагороджено орденом Червоної Зірки і шістьма медалями, а за трудові успіхи — орденами Трудового Червоного Прапора і «Знак Пошани».
Значних успіхів досяг і радгосп «Онуфріївка», який з квітня 1947 року реорганізовано у державний кінний завод № 175. Велику увагу приділяв господарству-Маршал Радянського Союзу С. М. Будьонний, який у 1948 і 1951 рр. відвідав його і дав багато цінних порад працівникам. На час свого заснування завод мав лише кілька звичайних споруд, 8 різнотипних тракторів, 5 автомашин, 19 коней, 76 волів, електростанцію на 78 тис. квт.-год. Загальна сума основних його фондів становила. 362 тис. крб. 1972 року за кінним заводом закріплено 3628 га землі. Він має 95 тракторів, 17 комбайнів, 32 вантажні автомашини, 215 електромоторів. У стайнях —-260 племінних коней чистокровної верхової породи, які здобули заслужену славу не тільки в СРСР, а й за рубежем. Тренер А. М. Нечай за самовіддану працю в 1966 році нагороджений орденом «Знак Пошани». Чимало призів виборов-на всесоюзних і міжнародних змаганнях майстер спорту жокей В. І. Кубрак. Протягом восьмої п’ятирічки кінний завод завоював 63 традиційні іменні і міжнародні, призи. Кіннотники виступали в Москві, Львові, Парижі, Будапешті, Празі, Берліні. В 27 міжнародних змаганнях наїзники зайняли половину призових місць., їм належить 5 рекордів швидкості бігу коней чистокровних порід. В 1970 році на Всесоюзних кінно-спортивних змаганнях кінний завод зайняв друге місце по чистокровних скакунах. Як переможець всесоюзного конкурсу на кращу постановку племінної справи в тваринництві його колектив нагороджено дипломом 1-го ступеня Міністерства сільського господарства СРСР, премійовано грошима та автомобілем «Волга». На 807 га зрошуваних земель господарство вирощує нові сорти пшениці — Аврора і Кавказ. Основні фонди кінного заводу в порівнянні з 1947 роком зросли більше ніж у 10 разів і становлять понад 3,7 млн. крб. Тільки протягом першого року дев’ятої п’ятирічки вироблено продукції на суму 1719 тис. крб. В засіки Батьківщини засипано 1655 тонн зерна, здано 1175 тонн молока, 378,2 тонни м’яса. За успіхи, досягнуті у справі розвитку господарства, до районної Ленінської книги трудової слави занесено кінчастину заводу, механізовану ланку Л. М. Ревенка, телятницю М. О. Морозову, комбайнера Ю. О. Якимчука, тракториста С. А. Прилипка.
Є в селищі міжколгоспна будівельна організація, створена 1959 року. Її матеріально-технічна база складається з 19 вантажних автомашин, 9 тракторів, потужної будівельної техніки. Вона має свій цегельний завод, столярну майстерню, цех виготовлення залізобетонних конструкцій, кар’єр тощо.
Готуючи гідну зустріч 50-річчю утворення СРСР, трудівники селища включилися у боротьбу за високі врожаї. Колгосп ім. Щорса зобов’язався зібрати 43 300 цнт зерна, продати державі 22 960 цнт зернових, 19 970 цнт цукрових буряків, 570 цнт м’яса, 13 180 цнт молока, а кінний завод № 175 — виробити 3617 цнт м’яса, 14 850 цнт молока.
23 трудівники Онуфріївки за самовіддану працю нагороджені орденами й медалями СРСР. Серед них орденом Леніна — робітник радгоспу П. С. Різник, працівник насіннєвої лабораторії О. М. Горобець, учителька О. В. Ткач; орденом Трудового Червоного Прапора — директор кінного заводу В. А. Павленко, перший секретар РК КП України В. Д. Іванов, директор середньої школи М. О. Долина, телятниця кінного заводу М. О. Морозова, тракторист С. А. Прилипко, свинарки П. Т. Кремса і М. М. Синенко, лісник П. К. Сірченко. 262 робітники, колгоспники і службовці, що вийшли переможцями у змаганні на честь Ленінського ювілею, в 1970 році нагороджені ювілейною медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна». 119 онуфріївців вибороли право називатись ударниками комуністичної праці. Чотири колективи селища (два на кінному заводі № 175, один в «Міжколгоспбуді» і один — в побуткомбінаті) здобули звання колективів комуністичної праці.
Підвищився добробут жителів. У колгоспі ім. Щорса 1971 року середньомісячний заробіток механізаторів становив 100 крб., свинарок — 116 крб., доярок — 139 крб., а середньорічна зарплата робітника кінного заводу — 1355 крб. Зросли грошові заощадження населення. В 1972 році 2296 вкладників зберігали в ощадкасі близько 1773 тис. крб. Через роздрібну торгівлю в 1971 році реалізовано товарів на 2700 тис. карбованців.
21 травня 1968 року Онуфріївку віднесено до категорії селищ міського типу. Невпізнанним став населений пункт за роки Радянської влади. Тільки з 1950 року з’явилося 10 нових вулиць. За рахунок державних капіталовкладень та коштів селищної Ради у восьмій п’ятирічці зведено 6 двоповерхових житлових будинків на 38 квартир. Робітники, колгоспники і службовці збудували на власні заощадження 64 добротні цегляні будинки. Колгосп ім. Щорса для хліборобів спорудив 49 будинків, для працівників ферми — будинок тваринника, в якому є їдальня, магазин, профілакторій, лазня, кінозал на 150 місць. Відкрито ленінську кімнату. «Міжколгоспбуд» збудував 2 гуртожитки на 50 чоловік. Окрасою райцентру є триповерховий будинок адміністративних установ, двоповерхові приміщення універмагу та побутового комбінату. В центрі селища піднявся молодий сквер, розбитий на честь 50-річчя Радянської влади. В день 100-річчя з дня народження В. І. Леніна посаджено дубовий гай. Чудовим місцем відпочинку, масових гулянь, спортивних змагань став закладений 1884 року Онуфріївський дендропарк, який розкинувся на площі 124 га і є справжнім зразком садово-паркової архітектури кінця XIX ст. Тут росте близько 150 порід різних дерев і кущів. У 1950 році в пам’ять воїнів, які загинули у Великій Вітчизняній війні, визволяючи Онуфріївку, посаджено нову осокорову алею. На берегах ставків розташовані піонерські табори. Постановою Ради Міністрів УРСР у 1960 році Онуфріївський парк оголошено заповідником.
У селищі є районна лікарня на 130 ліжок, яку обслуговують 17 лікарів і 65 працівників середнього медичного персоналу. При поліклініці працюють 13 кабінетів, клінічна лабораторія. Тривалий час обіймав посаду головного лікаря Онуфріївської лікарні нині доктор медичних наук, учень професора М. М. Амосова І. М. Сліпуха. 1953 року в селищі відкрився дитячий садок на 25 дітей. У дитячому комбінаті виховується 205 малюків, трудяться 7 медсестер, 3 вихователі з вищою і середньою освітою.
В Онуфріївській середній школі 47 педагогів навчають 600 дітей. Тут добре обладнані кабінети хімії, фізики, біології, машинознавства, ленінська кімната, кімната бойової і трудової слави, т. зв. мала Третьяковка. Міцна дружба зв’язує учнів Онуфріївської і Слов’янської середньої школи № 11, де вчився Толя Комар. Не раз дорогим гостем піонерів була мати героя. За успіхи у навчально-виховній роботі школу з нагоди 100-річчя з дня народження В. І. Леніна занесено до районної Ленінської книги трудової слави. В 1969 році в селищі відкрито музичну школу, в якій навчається 111 дітей.
При будинку культури працюють педагогічний університет для батьків, школа молодого батька, лекторій товариства «Знання», політичний клуб «Планета сьогодні», районний театр народної творчості. Молодь відвідує драматичний, хоровий, музичний, танцювальний гуртки. Хор лікарні не раз виходив переможцем районних олімпіад і брав участь в обласних оглядах.
Невпинно зростає потяг людей до духовної культури. Жителі селища користуються 25-тисячним книжковим фондом бібліотеки для дорослих і 20-тисячним фондом дитячої бібліотеки. На тисячу чоловік населення в 1972 році передплачено 1960 примірників газет і журналів. З 1932 року тут видається районна газета «Соціалістичне село».
Підвищенню політичної свідомості та економічних знань трудящих сприяє вивчення теорії марксизму-ленінізму. В Онуфріївці працюють 4 школи основ політичних знань, 10 шкіл основ марксизму-ленінізму, чотири теоретичні семінари, школа партійно-господарського активу. В селищі 305 комуністів (і 7 первинних парт-організацій), 484 комсомольці (15 первинних організацій), понад тисяча членів профспілок.
До селищної Ради в червні 1971 року обрано 54 депутати, у т. ч. 25 робітників, 19 колгоспників, 10 службовців. Серед них 26 комуністів, 4 комсомольці. Всі вони працюють у шести постійних комісіях, які організовують соціалістичне змагання виробничих колективів, спрямовують їх на дострокове виконання господарських планів, вирішують питання економічного, політичного і культурного життя. Виконком селищної Ради регулярно проводить сесії, допомагає в роботі депутатам, а також громадським організаціям.
Уродженцями Онуфріївки є Г. В. Сурмило — професор Московського гірничого інституту, С. І. Кобиляцький, який працює на відповідальній роботі у Раді Міністрів УРСР.
Натхнені рішеннями XXIV з’їзду Комуністичної партії Радянського Союзу, трудящі селища докладають багато зусиль для дострокового виконання завдань дев’ятої п’ятирічки, що створить передумови для дальшого економічного і культурного зростання Онуфріївки.
М. О. ДОЛИНА, В. О. ЦИСЬ