Наука у 1900 — 1917 рр.
На початку XX століття наукова думка в Росії розвивалась у несприятливих умовах. Дедалі настійніше давала себе знати гостра суперечність між можливостями прогресивної науки і загниваючим, віджилим свій вік соціальним ладом, що гальмував розвиток науки й культури. Передові вчені намагались подолати перешкоди, що створювались пануючими експлуататорськими класами, прагнули поставити науку на службу народові.
І в тяжких умовах дореволюційної дійсності передові вчені Києва внесли помітний вклад у розвиток російської і української культури. Це можна сказати насамперед про вчених, які працювали в галузі математики, фізики, хімії, біологічних, медичних і технічних наук.
На початку XX століття в Києві високого рівня досягла математика. На її розвиток важливий вплив справляла петербурзька математична школа. У 1902 році в Київському університеті почав працювати один з представників цієї школи, учень великого російського математика П. Л. Чебишова — Д. О. Граве. Тут він створив першу в Росії наукову школу в галузі алгебри, головним напрямом якої став найважливіший відділ сучасної алгебри — теорія груп.
Із школи Граве вийшов ряд визначних спеціалістів в галузі алгебри, теорії груп і чисел і насамперед видатні радянські алгебраїсти М. Г. Чеботарьов, Б. М. Делоне, О. Ю. Шмідт. У 1913 році Шмідт написав книгу «Абстрактна теорія груп», яку дуже високо оцінив Граве, назвавши її «видатним явищем в усій світовій літературі». За його пропозицією Шмідту була присуджена премія імені заслуженого професора І. І. Рахманінова.
Продовжувачем традицій київської фізичної школи М. П. Авенаріуса на початку XX століття був Й. Й. Косоногов. Найважливіше значення з робіт Косоногова має вивчення оптичного резонансу і дослідження електролізу за допомогою ультрамікроскопа. Одночасно з Й. Й. Косоноговим на кафедрі фізики й геофізики Київського університету працював професор Г. Г. Де-Метц, визначний спеціаліст в галузі оптики. Роботу в університеті він сполучав з викладанням фізики в політехнічному інституті. Його плодотворна діяльність розгорнулась повною мірою пізніше, в радянський час.
Наприкінці XIX і на початку XX століття великого розвитку досягла у Києві хімічна наука. Професор університету С. М. Реформатський створив київську школу хіміків-органіків, з якої вийшов ряд визначних вчених (В. П. Яворський, І. К. Мацуревич та ін.). Йому належить важливе наукове відкриття, відоме під назвою «реакції Реформатського». У 1910 році за його ініціативою в Києві засновується фізико-хімічне товариство, яке він очолив.
Крім університету, важливим центром наукових досліджень з хімії став політехнічний інститут, що мав у своєму складі спеціальне хімічне відділення. На початку XX століття тут працювало кілька визначних вітчизняних хіміків (М. І. Коновалов, В. О. Плотников, В. Г. Шапошников, А. В. Думанський, Л. В. Писаржевський та інші).
Помітний слід у розвитку геолого-мінералогічних наук на Україні лишив видатний російський геолог і палеонтолог М. І. Андрусов. У 1904—1912 рр. він був професором Київського університету. Праці його широко відомі і не втратили свого значення до нашого часу. В 1910 році Андрусова було обрано членом-кореспондентом Петербурзької Академії наук, а в 1914 році — академіком.
Великий вклад внесли вчені Києва і в розвиток біологічних та сільськогосподарських наук. Світове значення мають відкриття і дослідження в галузі ботаніки учня К. А. Тімірязєва — С. Г. Навашина. У 1894—1915 рр. він працював у Київському університеті, де створив наукову школу з цитології та ембріології рослин.
Майже одночасно з ним на кафедрі ботаніки працював інший талановитий вчений К. А. Пурієвич. Він провадив дослідження в галузі анатомії і фізіології рослин. Важливе значення мають його праці по фотосинтезу і фізіології проростання насіння.
Значну роль у розвитку фізіології рослин у Києві і на Україні відіграла кафедра ботаніки політехнічного інституту. Організатором і незмінним керівником її понад ЗО років був один з видатних учнів К. А. Тімірязєва — Є. П. Вотчал. При кафедрі він створив першокласну лабораторію. У своїй науковій діяльності Вотчал тісно пов’язував теорію з практикою. У нього було багато послідовників, з яких пізніше утворилась провідна група фізіологів рослин на Україні.
Кафедрою рослинництва в Київському політехнічному інституті керував професор П. Р. Сльозкін — один з видних учених, організатор ряду сільськогосподарських закладів на Україні. Кафедру зоотехнії посідав видатний представник сільськогосподарської науки М. П. Чирвинський. На кафедрі зоології з 1912 року працював визначний вчений — біолог, зоолог, ембріолог, акліматизатор рослин, сучасник і послідовник І. В. Мічуріна — М. Ф. Кащенко.
Винятково важливе значення в розвитку вітчизняної науки мали праці зоологів Київського університету О. О. Коротнєва і О. М. Сєверцова. О. О. Коротнєв працював у Києві з 1887 по 1915 рік. Його великою науковою заслугою є дослідження озера Байкал, а також організація Вілла-Франкської зоологічної станції на Середземному морі (південь Франції). О. М. Сєверцов був професором Київського університету в 1902—1911 рр. Він працював у галузі порівняльної анатомії і фізіології, розробляючи еволюційну теорію походження тварин.
Великий вклад внесли вчені Києва в розвиток медичної науки. На медичному факультеті університету в цей час працювало чимало видатних спеціалістів. Кафедру патологічної анатомії в 1895—1912 рр. посідав талановитий вчений В. К. Високович. Як патологоанатом він стоїть в ряду найпередовіших дослідників свого часу. Його по праву називали «королем патологів».
Важливі заслуги має Високович і в галузі бактеріології.
Ним написано близько 70 наукових праць.
Кафедрою нормальної фізіології керував професор С. І. Чир’єв — вчений із світовим ім’ям, що опублікував багато наукових праць, головним чином з електрофізіології. Видатним електрофізіологом був також В. Ю. Чаговець, що посів кафедру після Чир’єва.
Одним з учнів Чир’єва був видатний український терапевт Ф. Г. Яновський. Одночасно з Яновським в університеті працював інший визначний терапевт — В. П. Образцов. Яновський і Образцов створили у Києві оригінальну терапевтичну школу, що відіграла важливу роль у дальшому розвитку вітчизняної терапії. З неї вийшло чимало видатних учених, наукова діяльність яких повною мірою розгорнулась після Жовтневої революції.
Визначним представником вітчизняної хірургії початку XX століття був професор Київського університету М. М. Волкович. Він написав понад сто наукових праць. У 1908 році Волкович заснував Київське хірургічне товариство і протягом 20 років керував його роботою.
Київський політехнічний інститут був одним з центрів вітчизняної інженерно-технічної думки. На початку XX століття на механічному відділенні інституту сформувалися дві наукові школи. Перший директор інституту В. Л. Кирпичов був основоположником школи будівельної механіки. Інша наукова школа, створена на кафедрі технології машинобудування, пов’язана з ім’ям талановитого вченого К. О. Зворикіна, який є одним з основоположників науки про різання металів.
На інженерному відділенні Київського політехнічного інституту, яке готувало інженерів шляхів, провадив науково-педагогічну роботу видатний спеціаліст в галузі мостобудування Є. О. Патон. Він опублікував десятки посібників і монографій з питань розрахунку і проектування сталевих і дерев’яних мостів, а також по відбудові мостів, склав багато проектів оригінальних конструкцій мостів, значне число яких удостоєно на конкурсах перших премій. Розбірні залізні мости системи Є. О. Патона широко використовувались в армії.
В складних соціально-політичних умовах розвивались на початку XX століття гуманітарні науки. Царизм усіма засобами намагався поставити ці науки на службу експлуататорським класам. З цією метою на професорські посади в галузі суспільних наук, як правило, допускали тільки тих, хто «продає науку на службу інтересам капіталу, тільки тих, хто згоджується проти соціалістів говорити найнеймо-вірніше безглуздя, найбезсовісніші нісенітниці і дурниці»1.
Проте в працях буржуазних істориків, літературознавців, економістів є багато фактичного матеріалу, який становить науковий інтерес і в наш час.
Професор кафедри російської історії М. В. Довнар-Запольський створив наукову школу з історії Росії XVI— XVIII століть. Він був істориком з надзвичайно широким колом інтересів. Найбільш значними є його праці з історії Литовської держави, західноруського селянства, торгівлі й промисловості Москви XVI — XVII століть та інші. У 1911 році Довнар-Запольський опублікував «Історію російського народного господарства», т. І (до XIV століття). За його редакцією вийшло кілька томів «Російської історії в нарисах і статтях».
Винятково важливе значення для вивчення далекого минулого України мають відкриття видатного українського археолога В. В. Хвойка. У 90-х роках XIX століття він відкрив і вивчив Кирилівську палеолітичну стоянку в Києві — одну з перших, що стали відомі на території України, а також пам’ятки трипільської культури на Київщині. Багато зробив Хвойко для вивчення бронзового віку, скіфських городищ і курганів, слов’янських пам’яток, історії Київської Русі.
У 1903—1914 рр. університетську кафедру російської мови і літератури посідав відомий історик стародавньої російської і української літератури В. М. Перетц. У дослідженнях київського періоду його діяльності широко використані рукописні матеріали з української поезії XVI—XVIII століть. Крім того, ним написано кілька праць з історії російського, українського та польського театрів. До нашого часу зберегли своє значення складені ним посібники з історіографії, бібліографії і текстології російської літератури.
На початку XX століття в Києві працювало кілька наукових та технічних товариств. Більшість з них існувала при університеті (у 1913 році тут було 10 таких товариств).
У 1907 році за громадською ініціативою було організовано Українське наукове товариство, яке мало на меті, згідно статуту, сприяти «розробці і популяризації українською мовою різних галузей наук»1.
У складі товариства згодом створюється кілька секцій (історична, філологічна, природничо-технічна, медична) і комісій (етнографічна, статистично-економічна, мовна). У 1907 році товариство налічувало 54 члени, а в 1912 році — 98. На засіданнях товариства і його секцій читались і обговорювались наукові доповіді, більша частина яких друкувалась у «Записках Українського наукового товариства в Києві» (у 1908—1918 рр. вийшло 18 книг), «Збірниках природничо-технічної секції» (у 1910—1918 рр. видано чотири книги) і «Збірниках медичної секції» (у 1910 — 1922 рр. випущено п’ять книг). У 1907 році до Києва із Львова було перенесено видання «Літературно-наукового вісника».
Організатори Українського наукового товариства розглядали його як зародок української Академії наук. Проте в умовах дореволюційної дійсності про таку Академію не могло бути й мови. Тільки після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції була створена в Києві Українська Академія наук, яка стала центром наукової думки і науково-дослідної роботи на Україні.