Алушта, Кримська область (продовження)
1938 року в районі працювало 20 державних підприємств, більшість яких містилася в Алушті: взуттєві і кравецькі майстерні, завод безалкогольних напоїв, хлібопекарня, ремонтна контора, металообробні майстерні, друкарня, електростанція, водонапірна станція тощо. На підприємствах міста трудилося 316 робітників. 308 чоловік було зайнято в 7 промислових артілях. Діяло 7 підприємств громадського харчування. 1940 року утворено промкомбінат.
Водночас багато робилося в справі дальшого розвитку і реконструкції курортного господарства. За даними на 1 червня 1934 року в Алуштинському районі налічувалося 17 курортних закладів — санаторіїв, пансіонатів і будинків відпочинку, з загальною кількістю 4518 ліжок, у т. ч. 1150 ліжок у загальнопрофілактичних санаторіях, 850 — у туберкульозних, 1065 — у пансіонатах, 1453 — у будинках відпочинку.
В наступні роки було побудовано нові здравниці: санаторії «Комуніст» (працівників преси України), «Червоне Криворіжжя», ім. М. Горького, санаторій матері й дитини «Медсантруд», будинки відпочинку «Метро», вчителів України, командного складу Харківського військового округу, Народного комісаріату харчової промисловості РРФСР. 1940 року в усіх двадцяти здравницях Алуштинського району відпочивало й лікувалося понад 38 тис. трудящих і їх дітей (1913 року в Алушту приїздило на відпочинок близько 3500 чоловік). У здравницях, розташованих у місті, працювало 26 лікарів.
Щорічно Алушту відвідувало понад 5 тис. туристів. Тут схрещувалися майже всі кримські маршрути. 1934 року відкрито одну з найбільших у Криму туристських баз товариства пролетарського туризму й екскурсій, перетворену згодом на Будинок туриста ВЦРПС. Улюбленим місцем походів і захоплюючих екскурсій став заснований 30 липня 1923 року Кримський державний заповідник ім. В. В. Куйбишева (тепер заповідно-мисливське господарство). Директором його працював О. В. Мокроусов, уславлений герой громадянської війни, колишній командир кримських партизанів 1920 року.
Рік у рік впорядковувалося місто. Якщо у 1926 році лише набережна Алушти освітлювалася електрикою, то 1928—1932 рр. електроенергію одержали санаторії і будинки відпочинку, підприємства місцевої промисловості, житлові будинки. Було заасфальтовано дорогу в Робітничий куточок, набережну, забруковано деякі вулиці. Успішно розв’язувалася проблема водопостачання міста — 1928 року закінчено будівництво першої черги водопроводу. В другій п’ятирічці поліпшено і гудроновано шосе Алушта—Сімферополь, заасфальтовано вулицю Леніна, на набережній споруджено автобусну станцію. Влітку між Алуштою і Ялтою курсували невеликі пасажирські пароплави.
1939 року населення Алушти становило вже 9817 чоловік. У роздрібній торговельній мережі налічувалося 50 крамниць, ларків і кіосків, упорядковано ринок. У місті діяла контора зв’язку, телефонна станція, радіотрансляційний вузол на 787 точок. 1940 року було 2 лікарні, тубдиспансер на 118 ліжок, поліклініка, 2 амбулаторії, жіноча й дитяча консультації, санітарно-бактеріологічна лабораторія, аптека. В цих закладах трудилося 22 лікарі, 12 фельдшерів та акушерок. 8 дошкільних закладів охоплювали 240 дітей. Діяли 2 загальноміські фізкультурні майданчики, 21 майданчик у будинках відпочинку і санаторіях, 5 шкільних та ін. В Алушті жив і працював доктор медичних наук М. М. Конопльов, який багато зробив для розвитку охорони здоров’я жителів міста.
У вересні 1939 року в місті було 2 середні й одна початкова школи, в 1940 році відкрилася ще й семирічна. У всіх навчальних закладах 67 учителів навчали 1676 дітей. На медичному робітфаці 1933 року навчалося 273 чоловіка.
Культурно-освітню роботу серед населення провадили міський Будинок культури ім. Чкалова, 3 профспілкові клуби, краєзнавчий музей, будинок піонерів. У місті діяли 2 кінотеатри, а в санаторіях, будинках відпочинку і при клубах — 13 звукових кіноустановок. У міській, дитячій і 17 бібліотеках здравниць налічувалося 40,3 тис. книг і журналів. З 1931 року видавалася районна і міська газета «Ленін єли» («Ленінський шлях»).
8 серпня 1927 року Алушту відвідав В. В. Маяковський. Влітку наступного року Маяковський знову прибув до міста. У середині липня 1928 року тут побував О. М. Горький. На пам’ять про перебування Горького в Алушті мешканці міста назвали його іменем одну з здравниць та вулицю. 1937 року до 100-річчя від дня смерті О. С. Пушкіна поблизу причалу по вулиці Леніна встановлено пам’ятник поету.
В усіх трудових і культурних досягненнях народу авангардна роль належала партійним організаціям, які скеровували сили алуштинців на ударну працю, дострокове виконання завдань п’ятирічних планів. Алуштинська районна партійна організація швидко зростала: якщо в січні 1938 року в ній налічувалося 198 членів і 95 кандидатів у члени ВКП(б), то на 1 лютого 1940 року — вже 345 членів і 268 кандидатів, об’єднаних у 50 первинних організаціях, трьох кандидатських групах та одній партійно-комсомольській групі. В місті було 32 первинні партійні організації
і 3 кандидатські групи, в які входило 214 членів і 138 кандидатів у члени партії. Велику допомогу комуністам подавали 48 комсомольських організацій у складі 1265 членів ВЛКСМ (1939 рік). На кінець 1940 року в Алуштинському районі налічувалося близько 5 тис. членів профспілок.
Після віроломного нападу гітлерівської Німеччини на Радянський Союз партійні, радянські та господарські організації Алуніти всю свою діяльність підпорядкували інтересам фронту. Підприємства налагодили випуск продукції для потреб армії. У зв’язку з тим, що на фронт пішло понад 2 тис. мешканців, переважно чоловіків, на підприємства прийшло багато жінок. Наприкінці липня 1941 року сформовано перший батальйон 37-ї бригади народного ополчення, яким командував комуніст В. О. Бородавкін. На початку вересня приступила до роботи районна комісія збирання теплого одягу для бійців Червоної Армії. Директор заповідника О. В. Мокроусов очолив народне ополчення, в жовтні 1941 року його затверджено командуючим партизанським рухом Криму. В тривожні дні жовтня, коли точилися жорстокі бої з фашистськими військами в районі Перекопського перешийка і під Ішунню, з Алуніти під керівництвом райкому партії, міськради і райвиконкому евакуювали поранених, жінок, дітей, а також майно санаторіїв.
4 листопада 1941 року частина 15-го винищувального батальйону під командуванням прикордонника лейтенанта Дудкіна прийняла бій на підступах до Ангарського перевалу. Батальйон змушений був відступити до урочища Узень-Баш, де зосереджувався Алуштинський партизанський загін (командир — директор винорадгоспу «Алушта», член партії з 1917 року С. Ю. Іванов, комісар — секретар райкому партії В. Г. Єременко, начальник штабу — учитель середньої школи комуніст К. А. Лусков). Велику роль у зміцненні боєздатності загону відіграли воїни Червоної Армії, моряки флоту, які не встигли під час відступу пробитися до Севастополя (100 чоловік). Із 160 партизанів було сформовано шість бойових груп. Секретарем парторганізації загону обрали М. Я. Луніна, заступника голови Алуштинського райвиконкому, уродженця Севастополя.
В той же день, 4 листопада до Алушти вдерлися гітлерівські війська. Майже кожного ранку в парку санаторію «Металіст» фашисти вбивали радянських людей. Окупанти розстріляли тут понад 150 чоловік. Загарбникам запопадливо допомагали їх поплічники — татарські буржуазні націоналісти. Всіх городян від 14 до 65 років примушували працювати, особливо на земляних роботах. Населення міста голодувало. А коли алуштинці йшли в села, щоб обміняти одяг на продукти харчування, поліцаї із зрадників-татар влаштовували на них облави, відбирали продукти.
З перших днів фашистської окупації партизани розгорнули активну боротьбу проти ворога. Вони несподівано нападали на дороги, знищуючи ворожі машини з боєприпасами, пальним і продовольством. Використавши дезертирів-татар, що втекли із партизанського загону і виказали фашистам місце розташування баз партизанів, 300 карателів 26 листопада 1941 року почали наступ на партизанський табір поблизу урочища Ай-Йорі, гори Ураги, урочища Яман-Дере. Відірвавшись від переслідувачів і забравши поранених, партизани змушені були відійти на Бабуган-Яйлу, до кошари колгоспу «Пам’ять Ілліча». В ці дні від рук карателів загинули комуністи В. В. Котас, А. В. Гур’єв, Н. К. Сніжкова.
За дев’ять місяців Алуштинський загін брав участь у 9 боях, 48 бойових операціях. Народні месники знищили 45 автомашин, висадили в повітря 11 мостів, електростанцію, зруйнували дорогу й водопровід, знищили 269 солдатів і офіцерів ворога. На початку липня 1942 року до Алуштинського партизанського загону влилася частина партизанів із Сімферопольського. Командиром об’єднаного загону став старший політрук, комуніст О. Д. Махнєв, начальником штабу — П. В. Макаров.
У той же час в Алушті виникла підпільна патріотична група, до якої входили комуністи 3. Ф. Івочкіна та І. В’ялова, безпартійні М. Томілін, М. Павлюченко, П. Я. Ярморченко та інші. Патріоти розповсюджували серед населення листівки. М. Павлюченко змонтував радіоприймач і підпільники протягом кількох місяців слухали зведення Радінформбюро. Для зв’язку партизанського загону з підпіллям в Алушту відрядили С. А. Гончаренко, колишню медсестру 15-го винищувального батальйону. Наприкінці січня 1943 року кілька зведень Радінформбюро потрапило до рук провокаторів. Увечері 27 січня вороги схопили членів підпільної патріотичної групи. 18 днів знущалися над ними кати з гестапо. 13 лютого І. В’ялову, 3. Івочкіну і М. Павлюченка гітлерівці розстріляли під горою Кастель. Напередодні визволення міста, 10 квітня 1944 року фашисти вчинили новий злочин: за читання газети «Красный Крым» вони в Нікітському ботанічному саду стратили 48 жителів Алуніти, а трупи їх кинули в колодязь.
15 квітня 1944 року частини Червоної Армії з участю 4-ї бригади партизанів під командуванням X. К. Чуссі визволили Алушту. Вийшовши з лісу, партизани блокували південнобережне шосе і брали участь у розгромі ворожого угруповання на схід від міста. Водночас з наступаючим зі сходу вздовж узбережжя Таганрозьким полком 339-ї Ростовської Таманської стрілецької дивізії Окремої Приморської армії (командир дивізії — полковник Г. Т. Василенко, згодом генерал-лейтейант, Герой Радянського Союзу), в Алушту вступили мобільний загін 2-ї гвардійської стрілецької дивізії (командир дивізії — полковник Н. С. Самохвалов) тієї ж армії і 26-а мотострілецька бригада 19-го танкового корпусу зі складу військ 4-го Українського фронту, які завдали удару фашистам з півночі через Ангарський перевал. У бою за Алушту відзначився також 15-й гвардійський стрілецький полк Таманської дивізії (командир Г. С. Кравцов). Артилеристи Таганрозького полку потопили дві баржі, що вивозили ворожі війська. Полк румунів здався в полон.
Велику роботу щодо відбудови Алушти розгорнули міська Рада, райком партії і райком комсомолу, які відновили свою діяльність у перші ж дні після її визволення. Фашистські загарбники завдали величезних збитків місту. Вони спалили і зруйнували 18 здравниць. Із 168 будинків курортного фонду Алуштинського району в руїнах лежали 1346. Гітлерівці зруйнували також будинки райкому партії, райвиконкому, міськради, Держбанку, кінотеатру, Будинок культури ім. Чкалова, середню школу, міську водолікарню, будинок зв’язку, музей заповідника, краєзнавчий музей з усіма експонатами. Вони пограбували бібліотеки письменника С. М. Сергєєва-Ценського і будинків відпочинку, обладнання клубів, кінотеатрів і культурно-освітніх закладів усіх здравниць курорту. Фашисти розстріляли і закатували понад 500 алуштинців, 231 жителя вивезли до Німеччини.
В першій половині липня 1944 року в Алушту і район прибуло 56 комуністів. У місті було створено 5 первинних парторганізацій, під керівництвом яких алуштинці дружно взялися за відбудову зруйнованого ворогом господарства. Влітку стали до ладу електростанція, телефонна станція, почав діяти радіовузол. У жовтні дали першу продукцію промкомбінат, швейна артіль ім. IX з’їзду ВЛКСМ6. 38 бригад відбудовували підприємства, школи, лікувальні заклади тощо. В 1944/1945 навчальному році вже працювали неповна середня, початкова школи, відкрито дитячий будинок.
За роки четвертої п’ятирічки відбудовано промкомбінат, хлібокомбінат, контору зв’язку, друкарню, чотири промартілі. Відновили свою роботу Алуштинська МТС, колгосп «Пам’ять Ілліча» (з 1957 року приєднаний до винорадгоспу «Алушта»), Алуштинський винорадгосп, радгосп «Лаванда», який згодом перетворено на ефіроолійний радгосп-завод, риболовецький колгосп. Директором радгоспу «Алушта» тривалий час працював колишній командир Алуштинського партизанського загону С. Ю. Іванов, нагороджений орденом Червоного Прапора і двома орденами Трудового Червоного Прапора.
Влітку 1946 року курортний сезон розпочали 7 санаторіїв і будинків відпочинку. З 1946 по 1950 рік стали до ладу великі санаторії «Червоне Криворіжжя», «Метро», ім. 9-го Травня, «Лісу і сплаву», «Кучук-Ламбат», два нові корпуси санаторію «Робітничий куточок», будинки відпочинку «Харчопром» і Московської академії бронетанкових військ. Якщо 1946 року в здравницях налічувалося 978 ліжок, то 1947 року кількість їх зросла до 1263. 1949 року в алуштинських санаторіях і будинках відпочинку лікувалося й відпочивало близько 15 тис. робітників, службовців, учених, воїнів Радянської Армії.
На 1950 рік лікувальну і профілактичну роботу в Алушті проводили поліклініка, міська й інфекційна лікарні, протитуберкульозний диспансер. Діяли середня і неповна середня школи, будинок культури, зимовий і літній кінотеатри. Почали працювати Кримський державний заповідник, метеорологічна станція. У відбудові зруйнованого війною народного господарства міста брали участь трудящі всієї країни. Тут, разом з росіянами та українцями, трудилися білоруси, молдавани, грузини, вірмени та ін. На кінець п’ятирічки відбудову міста-курорту було успішно завершено.
Після включення Криму до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки ЦК Комуністичної партії України і Рада Міністрів республіки вжили конкретних заходів щодо дальшого розвитку сільського господарства, міст і курортів Кримської області. На кінець 1955 року на Алуштинському курорті працювало 8 загальнотерапевтичних санаторіїв і 4 будинки відпочинку. Закінчено будівництво корпусу на 120 місць у пансіонаті «Скеля» (з 1971 року — «Алушта» на 800 місць), 1959 року почали працювати будинок відпочинку «Укоопспілки» на 150 чоловік і новий корпус у санаторії «Робітничий куточок», у роки семирічки — будинок відпочинку «Колгоспник» — перша в Криму велика здравниця, збудована за рахунок кооперування коштів колгоспів Кримської і Запорізької областей. Санаторій «Червоне Криворіжжя» ввійшов до складу курортної поліклініки. З 1959 по 1965 рік у місті споруджено 76 об’єктів санаторно-курортного призначення й понад 21 тис. кв. метрів житлової площі. Капітальні вкладення в будівництво міських об’єктів становили 52 841 тис. крб., у т. ч. на санаторно-курортні — 17032 тис. карбованців.
Дальшого розвитку набувала місцева промисловість. У минулому невелика деревообробна артіль «Лісова праця» в 60-і роки перетворилася на меблеву фабрику. Міський комбінат побутового обслуговування, що об’єднав у свій час артілі «Схід» та ім. IX з’їзду ВЛКСМ, ще в 50-і роки став великим підприємством з добре устаткованими приймальними пунктами, численними філіалами, пунктами прокату. 1969 року механізовано хлібокомбінат і пральню, реконструйовано молокозавод і харчокомбінат, збільшилася потужність ефіроолійного радгоспу-заводу. На околиці Алушти, в т. зв. Поповій балці, за межами курортної зони, з’явилася вулиця, забудована спорудами близько десяти підприємств і промислових баз.
Визначними трудовими досягненнями зустріли алуштинці 50-річчя Радянської влади. Промисловість міста випустила продукції на 16,5 мли. крб., перевиконавши план 1967 року. Обсяг капіталовкладень у будівництво становив 9,4 млн. крб. Десяти передовим колективам Алуніти — санаторію Міністерства оборони СРСР, будинку відпочинку «Колгоспник», меблевій фабриці (в 1971 році її перетворено на цех Кримського меблевого об’єднання), Курортторгу, будівельному управлінню-37 та ін. було вручено на вічне зберігання пам’ятні Червоні прапори міськкому КП України і міськвиконкому. За п’ять років, з 1966 по 1970, підприємства міста дали промислової продукції на 64,4 млн. карбованців.
Добре справилися з поставленим завданням трудівники винорадгоспу «Алушта». План восьмої п’ятирічки щодо врожайності винограду і фруктів вони виконали за чотири роки. В зв’язку з об’єднанням в грудні 1969 року радгоспу «Алушта» з радгоспом «Лучисте» площа виноградників тут зросла до 790 га. В машинному парку налічується понад 60 тракторів і 36 автомобілів. Середньорічна врожайність винограду збільшилася до 56,9 цнт з одного га у 1966—1970 рр.; середньорічна врожайність фруктів (кісточкових) становила 54,2 цнт. Прибуток господарства за цей час зріс з 525 тис. до 1,5 млн. крб. Понад 20 років трудяться тут бригадири В. В. Руднєва, нагороджена в 1966 році орденом Леніна і в 1971 — орденом Трудового Червоного Прапора, і Л. О. Білодон, удостоєна в 1971 році ордена Жовтневої Революції. 1965 року бригада В. В. Руднєвої зібрала по 136 цнт винограду з га, а бригада Л. О. Білодон у 1969 році — по 102 цнт. Алуштинський ефіроолійний радгосп-завод вирощує лаванду і троянду, він виробляє щороку понад 7 тонн лавандової та 200 кг трояндової олії, що використовується у парфюмерній промисловості країни, а також експортується в Японію, Францію, Англію, на Кубу.
Значно зросла оплата праці. Середньорічний заробіток робітника у 1970 році дорівнював 117 крб., виноградаря — 154, тракториста — 161, робітника винозаводу — 118 карбованців.
Повсякденне піклування партії й уряду про здоров’я трудящих наочно виявилося на прикладі дальшого розвитку Алуштинського курорту. Указом Президії Верховної Ради УРСР від 10 червня 1964 року Алушту віднесено до категорії міст обласного підпорядкування. Цим же указом Алуштинський район було ліквідовано. Утворилася т. зв. Велика Алушта, до складу якої ввійшли місто Алушта, селище міського типу, 5 сільських Рад з 34 населеними пунктами. Число місць у здравницях міста за період з 1966 по 1970 рік збільшилося на 9607. Споруджено 2 будинки відпочинку, 6 пансіонатів, турбазу, 7 піонерських таборів, 6 тимчасових баз відпочинку. В місті з’явилися такі великі здравниці, як будинки відпочинку «Північна Двіна», «Дубна», профілакторій «Політ», пансіонати «Дніпро», «Москва», «Обрій», «Нева», «Кристал», «Казка», турбаза «Схід», лікувальний корпус в Алуштинському санаторії Міністерства оборони СРСР на тисячу відвідувань на день та інші. З 1 жовтня 1971 року створено Алуштинську територіальну Раду для управління курортами профспілок. їй підпорядковані здравниці Алушти і Феодосії.
Алушта по праву вважається центром туризму. В місті функціонують турбази «Чайка», «Схід», «Мир», «Карабах», «Ангарський перевал», туристський табір ЦК ЛКСМУ «Юність», 8 спортивно-оздоровчих таборів. Тут щорічно проводять свою відпустку понад 45 тис. радянських людей і зарубіжних туристів. Діють також 20 піонерських таборів.
У місті налічується 46, а на території Великої Алушти — 82 курортні заклади — санаторії, пансіонати, будинки відпочинку, студентські та піонерські табори. Кількість відпочиваючих у здравницях міста за роки восьмої п’ятирічки становила 1075 тис. чоловік.
За успіхи, досягнуті у виконанні завдань восьмої п’ятирічки, ордена Жовтневої Революції удостоєно почесного громадянина Алушти бригадира комплексної бригади будівельного управління-37 І. Ф. Хайленка, орденом Трудового Червоного Прапора нагороджено 7 чоловік, орденом «Знак Пошани» —17, медалями «За трудову доблесть» і «За трудову відзнаку» — 22 чоловіка. 1660 алуштинців нагороджено ювілейною медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна».
Самовіддано трудяться алуштинці над виконанням планів дев’ятої п’ятирічки. 1972 року підприємства міста випустили промислової продукції на 17 млн. крб. У 1971 році здано в експлуатацію фабрику іграшок і сувенірів. 1972 року вона ввійшла у виробниче об’єднання «Таврія», яке охоплює чотири підприємства трьох міст — Ялти, Алушти і Севастополя. Фабрика устаткована найновішою технікою, одержаною з РРФСР, Білорусії, Грузії, Одеси, Києва, а також з НДР і Польської Народної Республіки. Це дало змогу вже в 1972 році випустити продукції на 1360 тис. крб., а в першій половині 1973 року — на 1058 тис. крб. Почалася реконструкція молокозаводу, хлібокомбінату, харчокомбінату. Перевиконали план транспортники міста. Колектив будівельників будівельно-монтажного управління-630 споруджує Ізобільненське водосховище. Воно даватиме Алушті щодоби по 30 тис. куб. літрів води, відкриє перспективи бурхливого розвитку міста-курорту. Намічено строк його здачі — 1980 рік. Будівельники цього управління багато будують і в місті. Вони спорудили 660 метрів берегоукріплювальної смуги і штучних пляжів, бетонне приміщення холодильника-овочесховища місткістю 2 тис. тонн. Добре працювали і трудівники радгоспу. 1971 року члени бригади В. В. Руднєвої зібрали по 145,3 цнт фруктів з га (план 78 цнт). У 1972 році число місць у здравницях міста збільшилося ще на 622. Кількість відпочиваючих становила понад 250 тис. чоловік.
Під керівництвом міської партійної організації і Ради депутатів трудящих розгорнувся рух за перетворення Алушти в місто високопродуктивної праці, високої культури і зразкового громадського порядку. Трудівники 100 підприємств, здравниць, будівельних організацій включилися в змагання за звання колективів, бригад та ударників комуністичної праці. 1971 року цього звання домоглися 50 виробничих бригад і колективи двох санаторіїв. На підприємствах трудяться понад тисячу ударників комуністичної праці. У соціалістичному змаганні, що розгорнулося на честь 50-річчя утворення СРСР, першість завоювали колектив будівельно-монтажного управління-630 тресту «Укргідроспецбуд», трудівники винорадгоспу «Алушта» і санаторію «Робітничий куточок». Звання кращої за професією домоглася комплексна бригада будівельно-монтажного управління-630, якою керує О. П. Сенновський. Звання кращого токаря удостоєно П. А. Шлапака та ін. До «Золотої книги» Кримської області занесено колективи тролейбусного парку та санаторію Міністерства оборони СРСР. На обласну Дошку пошани — колективи пансіонату «Алушта» і Курортторгу.
Рік у рік зростає й впорядковується місто. З 1961 року поряд з меблевою фабрикою виріс житловий масив п’ятиповерхових будинків. З 1966 по 1970 рік зведено 184 будинки, в т. ч. 65 об’єктів санаторно-курортного призначення, школи в Алушті, селищі Фрунзенському і в селі Рибачому, 7 дитячих садків, 5 клубів, лікарню, 23 магазини, 22 їдальні й кафе, кілька об’єктів побутового і комунального обслуговування. 1972 року споруджено 9 будинків, у т. ч. будинок побуту, гуртожиток, 5 магазинів тощо. У 1967 році реконструйовано набережну. Її прикрашає білокам’яна ротонда й алея з ленкоранської акації, кедрів і кленів. На колишніх
пустирях розбиті сквери і квітники. Об’їзна дорога, проведена в 1961 році, вивільнила Алушту від численного потоку машин. На березі моря впорядковано лікувальні пляжі. 1957 року розширено Приморський парк у місці, де встановлено пам’ятник комісарам Республіки Тавріди. Розплановані тераси, споруджені фонтани. Майже всі міські вулиці заасфальтовано, освітлено околиці міста. 1970 року, до 100-річчя з дня народження В. І. Леніна, в місті з’явилася нова центральна площа. Її прикрашає універмаг «Алушта», тут буде споруджено Будинок Рад. У 1972 році реконструйовано центральну магістраль — вулицю ім. Леніна; значно розширено її проїзну частину, прокладено красиві плиткові тротуари.
Великою трудовою перемогою робітничих колективів Дорожного ремонтно-будівельного управління-47, Будівельного управління-37 та —78 інших було закінчення будівництва і пуск у переддень 42-ї річниці Великого Жовтня першої в країні гірської тролейбусної траси Сімферополь — Алушта. Згодом її продовжено до Ялти. Алуштинський тролейбусний парк налічує 55 машин, що курсують за восьми маршрутами. Збільшила перевезення пасажирів автостанція, нове приміщення якої з скла і бетону споруджено в 1962 році. Автобуси курсують на п’яти міських, десяти приміських і шести міжміських маршрутах. Від морського пасажирського причалу теплоходи і катери, а в розпал курортного сезону — швидкохідні судна на підводних крилах типу «Ракета», «Стріла» відчалюють до Севастополя, Судака, Гурзуфа, Ялти, Сімеїза та ін. пунктів узбережжя.
Міськком партії і міськрада велику увагу приділяють дальшому розвиткові торгівлі та громадського харчування. У восьмій п’ятирічці товарооборот мережі торговельних підприємств становив 140,5 млн. крб. У 1973 році в місті діяло 86 підприємств громадського харчування, 75 магазинів і павільйонів. 15 840 алуштинців є вкладниками ощадної каси, сума їх вкладів становить 10,3 млн. карбованців.
Міська лікарня на 250 ліжок і поліклініка обладнані сучасною медичною апаратурою. В Алушті є також диспансер з стаціонаром і пункт охорони здоров’я. У них трудяться 101 лікар, 255 медсестер і фельдшерів, а разом з тими, що працюють у здравницях — 251 лікар і 650 медпрацівників з середньою освітою. Звання заслуженого лікаря УРСР присвоєно головному лікарю санаторію «30 років Жовтня» О. М. Ушаковій, начальнику Алуштинського санаторію Міністерства оборони СРСР О. П. Рамішвілі та завідуючій онкологічним кабінетом міської поліклініки 3. І. Кестер. О. М. Ушакова, 3. І. Кестер та старша медсестра П. П. Зубова — почесні громадянки міста. У 8 дитячих садках і дошкільних закладах міста виховуються 1300 дітей. 1972 року став до ладу новий дитячий комбінат на 280 місць. У 1957 році споруджено добре устаткований стадіон «Спартак», є дитячо-юнацька спортивна школа.
В Алушті — 2 середні загальноосвітні школи на 2685 дітей, де працюють 143 вчителі. Школа № 2, яку відкрито 1 вересня 1970 ;року,— це цілий навчальний комплекс. Крім п’ятиповерхового навчального корпусу, тут збудовано окремі приміщення великого спортивного й актового залів, їдальні й кухні, душеві, роздягальні. В цій школі — 72 вчителі і 1365 учнів. У школі робітничої молоді навчається 160 чоловік, працює 8 учителів.
Крім того, в місті є дитяча музична школа, торговельно-кулінарне училище, палац піонерів, станція юних техніків і станція юних натуралістів. За досягнуті успіхи в розвитку народної освіти 11 учителів міста удостоєні урядових нагород, 2 — заслужені вчителі Української та Білоруської РСР, 72 нагороджені значком «Відмінник народної освіти». 1952 року в Алушті засновано Кримську гірсько-лісову станцію Всесоюзного науково-дослідного інституту лісового господарства.
Велику культурно-освітню роботу проводять будинок культури з залом на 200 місць, клуб будівельників. Є 3 широкоекранні й широкоформатний кінотеатри, 19 кіноустановок, курортний зал, 35 бібліотек з книжковим фондом понад 170 тис. примірників. Широку популярність завоював колектив художньої самодіяльності клубу будівельників. Аматорський театр санаторію Міністерства оборони СРСР удостоєний звання народного театру. З 1970 року працює бюро подорожей та екскурсій. У 1972 році воно обслужило більш як 11,5 тис. екскурсійних груп (понад 300 тис. чоловік). У міському відділені товариства «Знання», створеному в 1947 році,— 596 лекторів. Велику роль у збереженні рослинного і тваринного світу відіграє Кримське заповідно-мисливське господарство, правління якого міститься в Алушті. При ньому є музей природи гірського Криму.
Партійні та комсомольські організації приділяють багато уваги патріотичному вихованню трудящих.
З 1966 року в Алушті діє міське відділення Українського товариства охорони пам’ятників історії й культури, яке налічує 4545 чоловік, об’єднаних у 36 первинних організаціях. На вулиці Леніна 9 травня 1968 року відкрито монументальний пам’ятник борцям за Радянську владу, що загинули в роки громадянської і Великої Вітчизняної воєн. Образи героїв відтворені в кольорових мозаїчних панно. На пам’ятнику напис: «Мужності борців, що полягли в боротьбі за Радянську владу». На пам’ять про уродженця Алушти льотчика М. Г. Саранчева, якому в 1940 році за героїзм, виявлений у боротьбі з білофіннами, присвоєно звання Героя Радянського Союзу, на вулиці, названій ім’ям героя, зведено стелу з діабазу. За пропозицією трудящих М. Г. Саранчева з 1971 року зараховано почесним робітником-виноградарем винорадгоспу «Алушта», його заробітну плату перераховують у фонд миру. На одному з корпусів санаторію «Робітничий куточок» встановлено меморіальну дошку на честь партизана-розвідника М. Я. Глазкрицького. В Алушті є вулиця Партизанська, вулиці, названі іменами партизанів М. Я. Горбачової, повішеної фашистами 24 листопада 1941 року, Н. К. Сніжкової, С. Г. Пуцатова, І. В. Крапивного — уродженця Алушти, командира 10-го партизанського загону. Колишню Генуезьку вулицю перейменовано на честь визволення міста від фашистських загарбників на вулицю ім. 15 квітня. За великі заслуги перед Радянською Батьківщиною і героїзм, проявлені в роки громадянської та Великої Вітчизняної воєн, за самовіддану працю 81 алуштинця удостоєно урядових нагород, серед них старих більшовиків К. Ф. Мінаєва, Ф. Ф. Бистрольотова, Г. Г. Кулешова нагороджено орденами Трудового Червоного Прапора, Червоної Зірки.
22 квітня 1970 року, в день 100-річчя з дня народження В. І. Леніна, біля нового будинку середньої школи № 2 в районі Судацького шосе відкрито пам’ятник вождю. У зв’язку з 30-річчям з дня смерті О. М. Горького великому пролетарському письменнику в Приморському парку встановлено пам’ятник. 1962 року в будинку С. М. Сергєєва-Ценського створено літературно-меморіальний музей. Алуштинці пишаються своїм земляком, який за видатні заслуги в розвиткові вітчизняної літератури був обраний дійсним членом Академії наук СРСР, нагороджений орденом Леніна, двома орденами Трудового Червоного Прапора та багатьма медалями. 23 квітня 1966 року в парку пансіонату «Слава» (нині санаторій), йому відкрито пам’ятник, виконаний за проектом народного художника СРСР, академіка М. В. Томського. Велику виховну роботу проводить філіал Кримського краєзнавчого музею, відкритого в квітні 1971 року на базі народного історико-революційного музею, що виник у 1966 році. Учасники Великої Вітчизняної війни і партизанського руху в Криму часто виступають у колективах трудящих і перед школярами. З молоддю, учнями часто зустрічається також ветеран партії, боєць революції, колишній червоноармієць Таманської армії І. О. Кривоконь (нині він мешкає в Алушті). У місті живуть також Герої Соціалістичної Праці В. М. Кононенко і Н. О. Тихонова, Герої Радянського Союзу С. П. Бедненко і В. 3. Строков, кавалери двох орденів Леніна — П. А. Лаврентьева і М. В. Тушавіна, 35 кавалерів ордена Леніна.
За восьму п’ятирічку на Алуштинському курорті відпочивало 7751 чоловік, більш ніж з 50 країн світу, а з фінським містом Яянекоскі встановлено постійний дружній зв’язок. Лише 1972 року в Алушті провели свої відпустки 1985 трудящих з 65 країн світу. Багато жителів Алушти — добровільні вкладники в Радянський фонд миру. Близько 300 чоловік ввійшло до ініціативних груп, створених на підприємствах, у здравницях, при будинкоуправліннях. Понад 260 тис. крб. внесли трудящі Алушти відтоді, як діє в місті комісія сприяння Радянському фондові миру. їх високий ентузіазм відзначено почесними грамотами, медалями.
Про активну участь трудящих у громадсько-політичному житті свідчить зростання рядів партійної і громадських організацій. На початок липня 1973 року на підприємствах, будовах, в організаціях та установах міста налічувалося 2525 комуністів, об’єднаних у 118 первинних організаціях. У 91 комсомольській організації було понад 3,2 тис. комсомольців.
До складу міської Ради депутатів трудящих у 1973 році обрано 144 депутати. При міськвиконкомі працюють 11 постійних комісій. На сесіях, засіданнях виконкому міськради розглядаються важливі питання розвитку міста-курорту. Лише на благоустрій міста міськрада в 1973 році виділила 515 тис. крб., територіальна Рада — 70 тис. крб. Асигнування на охорону здоров’я, народну освіту й культуру становлять 3,2 млн. крб. Передбачена побудова нових спальних корпусів, клубів, їдалень і плавальних басейнів у будинках відпочинку «Північна Двіна», «Юність», «Укоопспілка» у в пансіонаті «Кристал». У дев’ятій п’ятирічці буде споруджено санаторій «Мигдалевий гай» на тисячу місць. Намічено зведення будинку побуту на 120 робочих місць у «Робітничому куточку», будинку культури на 800 місць. На дальше укріплення узбережжя виділено 5,5 млн. крб. Розгорнуто будівництво нового житлового масиву на місці нинішньої Іллічівки. Багато зробив для міста В. І. Хромих, що протягом 20 років працював на громадських засадах заступником голови міськвиконкому Алуштинської Ради. Його іменем названо одну з вулиць.
Партійна організація міста, міська Рада, всі трудящі спрямовують свої зусилля на те, щоб перетворити Алушту на кращий курорт країни, на місто високопродуктивної праці, високої культури і зразкового громадського порядку.
Є. Г. БОЛЬШАКОВ, Л. І. ВОЛОШИНОВ, Г. С. ПЕРЕПЕЛИЦЯ