Судак, Феодосія, Кримська область
Судак — селище міського типу, центр селищної Ради. Розташований у південно-східній частині Криму, на березі Чорного моря, в широкій Судацькій долині. Відстань до Феодосії — 57 км. З Феодосією, Алуштою і Сімферополем зв’язаний автомобільними шляхами. Населення — 11,1 тис. чоловік. Судацькій селищній Раді підпорядковані також села Новий Світ і Сосновий Бір.
В околицях селища трапляються сліди перебування людини давніх часів: поблизу Судака знайдено знаряддя праці доби палеоліту, виявлено залишки кількох поселень доби бронзи (II тис. до н. е.), а також таврських поселень і могильників (І тис. до н. е.). У районі Судацької фортеці археологами знайдені залишки поселення IV ст. до н. е., скарби боспорських монет IV ст. до н. е.— початку IV ст. н. е. Біля підніжжя гори Сокола виявлено античне поселення III—IV ст. нашої ери.
Заснований Судак на початку III ст. У писемних джерелах є згадка про те, що тут збудовано фортецю під назвою Сугдея (212 рік нової ери). Сугдея згадується також під 997, 1026, 1087 рр. Донині в Судаку збереглися фундамент і стіни великої башти VI ст., збудованої візантійцями. В VII—VIII ст. місто було залежним від хозар.
На рубежі VIII—IX ст. Сугдея стала значним для тих часів приморським портом, одним з осередків гончарного виробництва. В першій половині IX ст. новгородський князь Бравлін, вирушивши з своєю дружиною в похід у Крим, здобув Судак.
У X—XI ст. місто — центр архієпіскопства Сугдейського. 1059 року Сугдея, очевидно, входила до складу Херсонеської феми, а в другій половині XI ст. її підкорили половці, яким вона платила данину. В цей період населення міста підтримувало торговельні зв’язки з Київською Руссю. В давньоруських джерелах, зокрема у «Слові о полку Ігоревім», Судак згадується як Сурож. Під час розкопок біля стін Сугдеї археологи знайшли кіотний хрест роботи кінця XII — початку XIII ст. Деякі дослідники вважають, що в Судаку існувала руська слобода. 1288 року купці з Судака побували у Володимирі-Волинському, а 1356 року — в Москві.
Арабський письменник Ібн-аль-Асір, розповідаючи про Судак початку XIII ст. писав, що до цього міста «…пристають кораблі з одягом, який продається, а купують дівчат і невільників, буртаське хутро, бобри та інші речі». Перський автор Ібн-аль-Бібі писав, що під час облоги Сугдеї турками-сельджука-ми у 1222 році місто захищав тисячний загін воїнів, що вартість подарунків, вручених послом Судака турецькому полководцю, сягала 50 тис. золотих. Такий великий для тих часів загін і такі дарунки могло виставити лише значне й багате місто.
Населення Сугдеї (італійці називали її Солдайєю) торгувало з Венецією і Генуєю. Перша згадка про перебування тут венеціанських купців припадає на 1206 рік. З 1287 року в місті постійно перебував венеціанський консул. У писемних джерелах тих часів Чорне море часто називають Судацьким, що є свідченням великої ролі міста як одного з центрів міжнародної торгівлі. До Судацького порту причалювали кораблі багатьох країн. У середині XIII ст. населення Сугдеї становило 8300 чоловік. Місто продовжувало торгувати Візантією. На це вказує і знайдений в околицях Сугдеї скарб візантійських монет, датованих 1261—1328 роками.
У першій половині XIII ст. Судак пограбували монголо-татарські завойовники, 27 січня 1223 року вони захопили його. Напад татар повторився 1239 року. Проте через десять років монголо-татарам довелося, можливо, через народне повстання залишити місто та його околиці. Залежність міста від монголо-татар тепер виявлялася в сплаті данини. Посол французького короля Гільйом де Рубрук, направляючись до хана Батия і проїжджаючи в 1253 році через Сугдею, писав, що він не застав тут міських начальників — вони повезли хану данину. Місто у другій половині XIII ст. карбувало власну срібну монету.
1298 року Судак захопила орда Ногая. Завойовники нападали на місто також у 1322, 1327, 1338 роках. Місто було дуже спустошене, скоротилася кількість населення, економічне життя занепало. Арабський мандрівник Ібн-Баттута, відвідавши 1333 року Сугдею, писав, що «місто це (раніше) було велике, але більша частина його … зруйнована». Скориставшись цим, 1365 року місто захопили генуезці, які ще з середини століття закріпилися на східному узбережжі Криму. Містом керував генуезький консул (він же комендант і скарбник).
З місцевого населення генуезькі власті стягували різні податки та побори, що супроводжувалося жорстокими репресіями. Деякі податки віддавалися на відкуп. Документальні джерела XV ст. відтворюють картину продажності й свавілля генуезьких властей. Жителі міста в одному з листів у Геную писали: «Нами (вже) давно керують несправедливо і тяжко карають … настійно просимо і благаємо … прислати до нас для керівництва містом таких генуезьких громадян, які б ненавиділи користолюбство». У другій половині XV ст. значні земельні угіддя в Солдайському консульстві захопили генуезькі феодали Гуаско, у володіннях яких були встановлені шибениці й ганебні стовпи. 1371 року генуезці розпочали спорудження в Судаку великої фортеці, руїни якої збереглися до наших днів. Будівництво фортеці було закінчено 1469 року. Охороняв її великий гарнізон.
Незадоволення місцевого населення генуезцями спричинилося наприкінці 1470 року до відкритого повстання. Це відомо з доповідної генуезьких урядовців на ім’я консула Кафи про придушення виступу.
Тяжке становище жителів міста ускладнювалося постійною загрозою нападу турків. У 1475 році турки, захопивши Кафу, підійшли до Судака. Після тривалої облоги вони увірвалися до фортеці й перебили її захисників. Місто на довгі роки потрапило під владу турецьких феодалів. Наприкінці XVI ст. воно було адміністративним центром лише сільського округу.
В XVII—XVІІІ ст. основним заняттям місцевого населення стало садівництво й виноградарство. Поступово навколо Судака з’явилися численні виноградники, сади, де, крім груш, яблук, вишень, черешень, росли айва, мушмула тощо.
Після приєднання Криму до Росії (1783 р.) царський уряд щедро роздавав тутешні землі титулованій знаті й великим чиновникам. У районі Судака великі земельні маєтності одержав князь Потьомкін. Судак передбачалося зробити головним містом півострова. Тут збудували дві казарми для гарнізону, вжили інших заходів для зміцнення міста, яке назвали Кирилівською фортецею. Проте незабаром цю назву було скасовано, а казарми закрито.
Після смерті Потьомкіна його землі перейшли до казни. Пізніше вони були роздані іншим прибічникам цариці.
На рубежі XVІІІ—XIX ст. цими землями володіло близько 200 поміщиків, переважно дрібних. Дехто з них почав займатися промисловим виноробством, наймаючи для сезонних робіт бідняків з кримських сіл, а також з Курської та Орловської губерній. 1849 року в містечку та його околицях вироблено 119 тис. відер вина різних сортів. За якістю вони поступалися лише винам Південного берега Криму.
Судак став одним з головних пунктів виробництва шампанських вин у Криму. Перші згадки про Судак як місце, де виробляли шампанські вина, знаходимо в джерелах за 1799 рік. Спочатку їх виготовляли небагато. З 1812 року виробництвом шампанських вин у Судаку займалися представники французьких фірм.
На початку XIX ст. у Судаку з’явилося кілька лавок, пекарня, шевська, бондарська майстерні і лимарня. В 60-х роках в ньому проживало понад 370 чоловік.
Велике значення для розвитку виноградарства мало Судацьке казенне училище виноробства, відкрите 1804 року під керівництвом видатного російського природознавця академіка Петербурзької Академії наук П. С. Палласа. Училище готувало майстрів-виноградарів і виноробів, які мали право працювати як вільнонаймані у приватних осіб. В училищі почали застосовувати нові методи садіння лози винограду на горах без поливання, садіння кущів у двох рядах, регулярне обрізування лоз тощо. Значна роль у розвитку вітчизняного виноградарства належить вченому-виноробу А. К. Воде, який 1824 року став директором училища. Він виписав із Франції та Рейнської області Німеччини 28 тис. лози винограду, запровадив садіння винограду за сортами, висаджував не більше як 600 кущів на десятину (замість 1000 кущів). Все це значно збільшило врожайність винограду. 1830 року, після відкриття аналогічного училища в Магарачі, Судацьке училище було закрите.
Після реформи 1861 року значно прискорився економічний розвиток Судака. Цьому сприяло будівництво залізниці до Севастополя, яка зв’язувала окремі райони Криму між собою, а деякі безпосередньо з Центральною Росією. Виноградарство стало провідною галуззю господарства в Судаку. Практично все трудяще населення так чи інакше було зайнято в ньому. Судацькі вина отримували золоті та срібні медалі на міжнародних виставках у Москві, Харкові, Відні, Парижі, Бордо.
У 80-х роках XIX ст. князь Л. С. Голіцин заклав у сусідньому з Судаком селі Новому Світі зразкове виноградарське господарство, де культивувалося близько 600 сортів винограду. 1882 року тут провели перші досліди виготовлення ігристих вин, а через сім років їх було випущено 60 тис. пляшок. Шампанське «Новий Світ» незабаром здобуло визнання в усьому світі, отримало нагороду «Гран-прі» в Парижі.
Під час збирання винограду і давлення вин місто оживало, сюди з’їжджалося багато людей з навколишніх сіл. Закупка вина у місцевих жителів відбувалася під час ярмарку 1 жовтня. Купували вино переважно купці з південно-західних губерній Росії. 1900 року в Судаку налічувалося 24 торговельні підприємства. Діяла пристань, через яку вивозили виноград і фрукти, багато хліба.
Місцеве населення за національністю було строкатим. Тут жили росіяни, українці, караїми, татари, греки, вірмени, французи, євреї, німці, які переселилися у 1805 році з Вюртемберга і Швейцарії й осіли тут окремою колонією, та інші.
Наприкінці XIX — початку XX ст. Судак, в якому налічувалося вже 1,5 тис. мешканців, став розвиватися і як курорт, чому сприяли чудові кліматичні умови. В Судаку майже не буває туманів, на 2 км простягнувся широкий піщаний пляж. Температура морської води через відсутність течій рівномірна. У 90-х роках XIX ст. в містечку був лише один готель, 1911 року їх діяло вже три, існував також приватний лікувальний пансіонат на 10 місць. З Феодосії в Судак щодня приїжджали пасажирські автомобілі, мальпости, лінійки, тричі на тиждень прибували пароплави з курортниками. Зручних квартир тут було дуже мало, ціни високі, дорого коштувало харчування.
Судак початку XX ст.— це людне торгове, але брудне, не впорядковане містечко. Один з сучасників писав: «Про Судак не можна сказати, чи впорядкований чи ні — він просто… без будь-якого впорядкування». Тодішнє містечко умовно поділялося на кілька частин. Безпосередньо на березі моря розміщувалися дачі й готелі, влітку тут оселялася основна маса відпочиваючих. Вище в різних напрямках петляли криві вузькі вулиці з низенькими будиночками. Далі, за 1,5 км від моря, знаходилися магазини, лавки, ресторан, пошта, телеграф, земська лікарня для жінок на 12 ліжок, аптека, земське училище. Біля стін середньовічної фортеці жили німці-колоністи. В долині, що прилягала до Судака, стояли особняки поміщиків. У першому десятилітті XX ст. містечко забудовується двоповерховими будівлями, з’являється чимало магазинів, лавок, прокладено спеціальну дорогу до пляжу. 1914 року кількість населення досягла 2 тис. чоловік.
До Судака приїздили й проживали в ньому вчені, письменники, художники, музиканти. Тут працював К. І. Габліц, автор виданої в 1785 році праці «Фізичний опис Таврійської області за трьома царствами природи». До наших днів зберігся будинок видатного російського вченого-ботаніка X. X. Стевена, засновника й першого директора Нікітського ботанічного саду, який жив тут влітку й восени, починаючи з 1835 року. Археологічні пам’ятки Криму, в т. ч. Судака, дослідив й описав 1830 року в своєму «Кримському збірнику» П. І. Кеппен. 1825 року Судацьку фортецю відвідав О. С. Грибоедов. Протягом багатьох років приїжджали і працювали тут видатний російський художник-мариніст І. К. Айвазовський, відомий художник А. М. Бенуа. Працювали тут також учні І. К. Айвазовського — К. Ф. Богаєвський, М. А. Волошин. Багато років у Судаку жив вірменський композитор О. О. Спендіарян (Спендіаров).
Трудящі Судака не стояли осторонь революційних подій, що відбувалися в країні. Дізнавшись про повалення царату, жителі містечка взяли участь у демонстрації, вимагаючи конфіскації поміщицьких земель та встановлення 8-годинного робочого дня. 16 березня 1917 року в приміщенні земського училища відбувся мітинг.
Після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції і встановлення в Криму в січні 1918 року Радянської влади в Судаку за підтримкою матросів Чорноморського флоту було створено ревком. Його очолив колишній фронтовик, що примкнув до більшовиків, чех за національністю Р. Ф. Ганц. Місцеві селяни створили збройний загін, який підпорядковувався ревкому і брав активну участь у наведенні революційного порядку, в боротьбі населення проти банд, що діяли в районі містечка.
В квітні 1918 року Судак захопили німецькі війська. Окупанти запровадили кривавий режим терору і грабежів. У цей час від рук татарських буржуазних націоналістів загинули ревкомівці Р. Ф. Ганц, Суворов, Єгоров. Наприкінці 1918 року, після відступу німецьких окупантів, Кримом оволоділи денікінці, яким всіляко допомагали англо-французькі інтервенти. Коли в травні 1919 року Червона Армія вигнала білогвардійців та іноземних окупантів, було відновлено Радянську владу, трудящі Судака обрали Раду робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. Проте наприкінці червня сюди знову ввірвалися білогвардійці.
Трудяще населення вело боротьбу за відновлення Радянської влади, допомагало партизанам. У лісах Криму діяли партизанські загони, в т. ч. й Судацький.
15 вересня 1920 року повстанці, очолювані О. В. Мокроусовим, здійснили сміливий раптовий напад на Судак, у результаті чого комендантська команда й міська варта склали зброю без опору. Було взято багато полонених, зброю, обмундирування, продовольство. Надвечір партизани повернули в гори. Перелякані розмахом партизанської боротьби, врангелівці перекинули проти партизанів у район Судака значні сили.
У листопаді 1920 року частини Червоної Армії вигнали врангелівців з Судака. Головним завданням відновлених органів Радянської влади стала відбудова господарства, перебудова його на нових, соціалістичних засадах. Працювати доводилося за тяжких умов. Під час боїв було пошкоджено великі площі виноградників і садів. Багато сил потребувала боротьба з розрухою, голодом, спекуляцією, бандитизмом.
Під керівництвом партійного осередку Судака, до складу якого 1921 року входило 10 комуністів і 3 кандидати в члени партії, організовувалися спеціальні загони для ліквідації банд, що переховувалися в лісах і горах. Волосний ревком, створений на початку грудня 1920 року, облікував винні склади й вино, майно багатіїв. Було націоналізовано 38 багатих дач, розірвано кабальні угоди селян-бідняків з куркулями. Тоді ж виникло споживче кооперативне товариство. Біднота отримала позичку зерна для посіву. Члени ревкому організували в Судаку будинок для старих та інвалідів, дитячий будинок. Було відкрито школу.
В листопаді 1923 року Судак став районним центром (Судацький район існував до 1963 року, після чого селище підпорядкували Феодосійській міській Раді). Розгорнули діяльність райком партії, райвиконком, інші районні організації. Поступово налагоджувалося економічне життя. Велику роль у розвитку виноградарства відіграв радгосп «Судак», створений на базі націоналізованих поміщицьких маєтків, розміщених навколо Судака. Колективу радгоспу доводилося переборювати значні труднощі: на виноградниках залишилися лише малопродуктивні сорти винограду, та й ті були уражені хворобами. До кінця 20-х років працівники радгоспу заклали нові виноградні плантації, омолодили старі. Партійна організація, яка в 1928 році налічувала 22 комуністи, очолила боротьбу колективу радгоспу за підвищення врожаїв винограду. Вже на початку 30-х років радгосп став одним з важливих центрів виноградарства й виноробства Криму. Існування цього великого радянського господарства позитивно відбилося на ході колективізації селянських господарств. У Судаку організувалося 3 колгоспи: «Заповіт Ілліча», ім. Тельмана, «Берлін». 1933 року в сільськогосподарських артілях району об’єднувалося 96,4 селянських дворів.
Згідно з постановою ЦК ВКП(б) і РНК СРСР від 28 липня 1936 року, в сусідньому селі Новому Світі почалося спорудження заводу шампанських вин. Через два роки підприємство вже виробило 1,1 млн. пляшок шампанського.
За передвоєнний період радгосп перетворився на велике спеціалізоване господарство. З року в рік зростала врожайність виноградних плантацій. 1938 року працівники радгоспу виростили на кожному гектарі по 143 цнт винограду замість 78,6 цнт, передбачених планом. Господарство посіло перше місце в соціалістичному змаганні серед радгоспів комбінату «Масандра», одержало першу премію ЦК профспілки садово-виноградарських радгоспів. Наступного року радгосп був учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки й одержав диплом 1-го ступеня.
Широко розгорнувся стахановський рух. Із загальної кількості 386 робітників радгоспу 196 чоловік стали стахановцями. Перед у змаганні вели комуністи (в 1939 році їх налічувалося 16, кандидатів у члени партії — 18) і комсомольці. Комуністи-робітники Овцевін, Синюков, Житкова виконували виробничі завдання на 150—200 проц. 45 з 62 комсомольців радгоспу були стахановцями. Ланка, очолювана І. Гнатенко, зібрала в 1939 році по 270 цнт винограду з кожного гектара.
Напередодні Великої Вітчизняної війни Судак уже був впорядкованим селищем (селищем міського типу він став 1929 року). 1939 року в ньому проживало 3247 чоловік. Діяла розгалужена торговельна мережа, що об’єднувала 31 підприємство. Протяжність водогону досягла 5,3 км. Велися роботи щодо вдосконалення планування, впорядкування вулиць і доріг, дальшого озеленення селища.
Незабаром після закінчення громадянської війни було відкрито амбулаторію. 1933 року її реорганізували в поліклініку, розпочала роботу лікарня на 50 ліжок. Діяла аптека. Діти дошкільного віку виховувалися в трьох дитячих садках і яслах.
Ще у 20-х роках зроблено перші кроки для відбудови й розвитку Судака як курорту: Насамперед, було взято на облік всі будівлі, придатні для розміщення в них санаторіїв і будинків відпочинку. 1924 року прийняв перших відпочиваючих будинок відпочинку Військової академії РСЧА. Інтенсивне курортне будівництво розпочалося в 30-х роках. Конкретні цілі й завдання в цьому накреслила VII районна партійна конференція, яка відбулася 1930 року. 1938 року в селищі діяло кілька санаторіїв, будинків відпочинку та піонерських таборів.
У двох середніх школах навчалося понад 1 тис. дітей, працювало 43 вчителі. У селищному будинку культури, а також у клубі радгоспу діяли гуртки художньої самодіяльності. Шанувальники книги відвідували бібліотеку, яка мала близько 6 тис. примірників. Видавалася районна газета, була друкарня.
Напад фашистської Німеччини на СРСР застав Судак у розпалі курортного сезону й сільськогосподарських робіт. Екстрене засідання бюро райкому партії, що відбулося 22 червня 1941 року, накреслило заходи до якнайшвидшої перебудови економіки відповідно до вимог воєнного часу, надання допомоги Червоній Армії. Вже в перші дні війни в Судаку почали створюватися загони й батальйони народного ополчення, а в серпні в них налічувалося 1570 чоловік. Крім того, діяли 8 сандружин, винищувальний батальйон, команда зв’язківців.
Гітлерівські війська захопили Судак 2 листопада 1941 року. Грабежі, терор, смерть принесли з собою загарбники. Боротьба з ними розгорілася з перших днів окупації. У листопаді почав діяти Судацький партизанський загін, створений з партійних і радянських активістів. Загін близько 200 чоловік очолив голова місцевого рибгоспу А. А. Сацюк.
Населення подавало всіляку допомогу десантним групам, що висадилися 16—17 січня 1942 року (під час проведення Керченсько-Феодосійської операції) під прикриттям вогню бойових кораблів. До ранку 17 січня селище було визволене. Після впертих боїв десантники, виконавши завдання, відійшли в ліс до партизанів. Фашисти жорстоко розправилися з жителями селища й узятими в полон пораненими десантниками. Вороги розстріляли групу жителів-заложників, стратили 19 сімей з с. Нового Світа. Окупантам удалося схопити другого секретаря райкому комсомолу А. В. Шпака, який під час висадки десанту керував Судацькою дружиною самооборони. Його відправили до Феодосії в гестапо, де після тяжких тортур розстріляли. Побоюючись повторення десанту, гітлерівці зруйнували всі будівлі на березі моря, вирубали дерева й кущі, поставили на пляжі дротяну загорожу й замінували берег.
Визволили Судак від ворога 14 квітня 1944 року частини 16-го стрілецького корпусу Окремої Приморської армії. Першими до селища ввійшли танкісти взводу молодшого лейтенанта Савельева з 224-го танкового полку. Танкістам удалося перешкодити німецькому гарнізону евакуюватися морем. За цей подвиг В. Л. Савельеву присвоєно звання Героя Радянського Союзу. На честь подвигу екіпажу вулиці селища названо іменем Танкістів та ім. А. Князева, старшого сержанта, командира гармати.
За роки тимчасової окупації, а також під час свого відступу німецько-фашистські загарбники завдали селищу великих збитків, знищили близько 200 жителів. Було зруйновано хлібопекарню, електростанцію, санаторії й будинки відпочинку, будинок культури, школи, лікарню. Фашисти висадили в повітря новий пологовий будинок, споруджений незадовго до початку війни, пограбували 2,3 млн. пляшок шампанського на заводі «Новий Світ». Відступаючи, вони підірвали 8 мостів, пошкодили шляхи.
Зразу ж після визволення Судака відновили свою діяльність радянські й партійні органи. До кінця квітня відбудовано пекарню, млин, взуттєвий та швейний цехи промартілі, їдальню. Протягом 1944 року було збудовано маслозавод, механізовану хлібопекарню, почали діяти райхарчокомбінат, кілька майстерень. Включившись у черкасовський рух, трудящі селища працювали щодня по 2 години на відбудові та впорядкуванні селища. За короткий час піднялася з руїн лікарня на 50 ліжок. Розпочалися заняття в середній школі, завершено ремонт кінотеатру із залом на 300 місць. Незабаром після визволення Криму в Судак прибули колгоспники-переселенці з Курської та Орловської областей, Кубані, деяких областей України.
Відбудова зруйнованого війною господарства селища завдяки всебічній допомозі держави, братніх республік, героїчній праці жителів успішно завершувалася. У 1950 році винорадгосп «Судак» виконав річний виробничий план на 106 проц., одержав надпланового прибутку 800 тис. крб. Успішно завершили рік працівники заводу шампанських вин у Новому Світі. До кінця п’ятої п’ятирічки врожайність винограду зросла з 15,7 цнт до 111 цнт з га. Собівартість одного центнера продукції знизилася з 638 до 167 крб. У радгоспі виросла ціла плеяда майстрів високих урожаїв. 1960 року всі колгоспи Судацької долини увійшли до складу винорадгоспу «Судак». Радгосп перетворився на велике підприємство, де зайнята переважна частина дорослого населення селища. З 1959 по 1969 рік площі виноградників розширилися з 396 до 897 га, а валовий збір винограду за ці роки зріс з 1165 тонн до 7735,4 тонни. 1972 року через вкрай несприятливі кліматичні умови збір винограду скоротився до 4316 тонн. Працівники радгоспу вирішили поповнити втрати цього року в 1973 році, виростити значно вищий урожай. У третьому році дев’ятої п’ятирічки було одержано з кожного гектара по 130 цнт винограду.
На плантаціях радгоспу нині ростуть такі відомі в країні сорти винограду, як Кокур, Мускат, Аліготе, Семильйон. Чимало столового винограду відправляється звідси робітникам Донбасу. Решта переробляється на винозаводі радгоспу, що є одним з найбільших в заводів винокомбінату «Масандра».
У 1965—1969 рр. на винозаводі радгоспу механізовано виробничі процеси, ліквідовано ручне вивантаження винограду, старі дробарні установки замінено новими; встановлено преси, що переробляють близько 5 тонн продукції за годину, застосовується термічний метод переробки винограду. Значна кількість виноматеріалу відправляється з селища в Москву, Ленінград, міста Прибалтики.
Продукція радгоспу удостоєна високої оцінки на міжнародних виставках; вино «Кокур Сурож» відзначено п’ятьма золотими й срібного медалями, 1971 року — Знаком якості. З золоті і 6 срібних медалей одержало на міжнародних виставках «Радянське шампанське» — продукція заводу шампанських вин «Новий Світ». З року в рік зростає випуск шампанського на цьому підприємстві. 1959 року завод виготовив 330 тис. пляшок, в 1965 — 607, а в 1970 році — понад 870 тис. пляшок «Радянського шампанського». У 1970 році завод відправив за кордон понад 250 тис. пляшок вина.
Значне місце в економіці Судака займає ефіроолійне виробництво. У селищі міститься завод-радгосп «Долина троянд», заснований ще 1932 року. Основна продукція його — лавандова й трояндова олія, в т. ч. трояндова олія Абсолю (найвищого сорту), частина якої експортується до Франції. Великих успіхів завод досяг у роки восьмої п’ятирічки. Першого року п’ятирічки було зібрано з гектара 13 цнт пелюсток троянд, а в 1970 — 22,8 цнт, лаванди — відповідно 37 і 43 цнт. Сума від реалізації продукції зросла на 60 тис. крб. У 1972 році завод виробив 19,5 кг трояндової олії Абсолю, 150 кг трояндової олії, 1050 кг лавандової, успішно виконавши план за більшістю показників.
Значний загін ударників, передовиків виробництва трудиться в радгоспах і на підприємствах Судака. Серед них — багато комуністів і комсомольців. Первинні партійні організації селища об’єднують 600 комуністів. У числі зачинателів руху за високий урожай в радгоспі «Судак» у перші повоєнні роки була комуністка М. Д. Князева, робітниця, а з травня 1946 року — бригадир, двічі Герой Соціалістичної Праці. У селищі встановлено її бюст. Комуністи очолюють також дві бригади комуністичної праці. Бригада, якою керує Б. Н. Машина, в 1970 році зібрала 257 тонн винограду при середній урожайності в радгоспі 92,8 цнт з га. Бригада Ф. К. Михайлюка зібрала з своєї ділянки 676,7 тонни при середній урожайності 137,6 цнт з га. Б. Н. Машина, Л. Г Квапель, В. Н. Сандетова за великі успіхи удостоєні звання Героя Соціалістичної Праці. За самовіддану працю в післявоєнний час орденом Леніна нагороджено 5 працівників радгоспу «Судак», орденом Трудового Червоного Прапора — 12, орденом «Знак Пошани» — 4. Комуніст М. К. Савчук, старший робітник цеху виноматеріалів заводу шампанських вин «Новий Світ», нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора.
Високими трудовими успіхами відзначили жителі селища 100-річчя з дня народження В. І. Леніна. 300 трудівників нагороджено Ленінською ювілейною медаллю. Успішно виконані зобов’язання, взяті на честь 50-річчя утворення Союзу РСР. До цієї знаменної дати в селищі завершено спорудження будинку зв’язку, універмагу, двох дитячих дошкільних закладів, 6 житлових будинків на 293 квартири.
1972 року значних успіхів добилися робітники радгоспу «Судак» у змаганні з радгоспом «Морський». Садівничу бригаду радгоспу «Судак», якою керує О. К. Нестеренко, занесено на обласну Дошку пошани. План збору фруктів того року бригада виконала на 114,8 процента.
Трудящі селища активно включились у соціалістичне змагання за дострокове виконання третього, вирішального року дев’ятої п’ятирічки. Колектив будівельної дільниці № 2 зобов’язався завершити річну програму до 23 грудня 1973 року, здати всі об’єкти лише з відмінними й добрими оцінками. Застосування т. зв. контролю, коли виконану роботу приймають робітники, які будуть продовжувати будівництво (наприклад, штукатури від малярів), позитивно впливає на якість робіт. У селищі популярні конкурси на звання «Кращий за професією». Робітники радгоспу «Судак» — виноградарі, городники, поливальники — вчаться в школах агрономічного досвіду.
Чимало зроблено для впорядкування селища. Більшість вулиць заасфальтовано. Ведуться роботи щодо поліпшення водопостачання: стали до ладу 3 нові потужні свердловини, 1 км водогону підведено до будинку відпочинку «Судак».
На вулицях встановлено сучасне освітлення. В селищі розгорнулося будівництво багатоповерхових житлових будинків, у багатьох квартирах встановлені газові плити. Про озеленення Судака турбуються всі його жителі. Лише в 1972 році було висаджено 6,3 тис. дерев і кущів, багато квітів. На честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна закладено Приморський парк. У 1972 році в селищі діяло 36 продовольчих і 15 промтоварних магазинів, 42 ларки, павільйони й кіоски, 35 підприємств громадського харчування. 1969 року відкрито сучасний за архітектурою торговельний ряд «Сугдея». За період з 1965 по 1971 рік товарооборот зріс майже в три рази й становив 17,9 млн. карбованців.
Великих успіхів досягнуто в галузі охорони здоров’я. З державного й місцевих бюджетів у 1971 році виділено на медичне обслуговування 319,7 тис. крб. У Судаку є лікарня на 100 ліжок, де працює 48 лікарів. На території Судацької селищної Ради створено 5 дошкільних закладів. У роки дев’ятої п’ятирічки за рахунок коштів, виділених радгоспами, буде збудовано новий лікувальний корпус лікарні.
За післявоєнний час зросло значення Судака як кліматичного курорту. Тут чудовий піщаний пляж. У Судаку лікують хвороби органів дихання нетуберкульозного характеру, функціональні захворювання нервової системи, серцево-судинні захворювання тощо. 1972 року в селищі діяло 6 здравниць. Санаторій Міністерства оборони СРСР — ціле містечко з гарними 4—5-поверховими будинками. Звання колективу комуністичної праці присвоєно будинку відпочинку «Судак». Тут є своє підсобне господарство, човнова станція, завершується будівництво плавального басейну. Діють також будинок відпочинку «Сокіл», пансіонати заводу «Прапор революції», «Львівський залізничник», туристський табір «Схід». У 1970 році завершено будівництво п’ятиповерхового готелю «Сурож». У роки дев’ятої п’ятирічки буде закінчено спорудження ще одного корпусу для санаторію Міністерства оборони СРСР, клубу, літнього кінотеатру та їдальні для будинку відпочинку «Судак». У 1962—1972 рр. пропускна спроможність здравниць Судака зросла більш як утроє. Під час курортного сезону 1971 року в селищі відпочило 35 тис. чоловік. В усіх здравницях трудиться 82 лікарі, серед них заслужений лікар РРФСР В. І. Мусорін, 214 працівників з середньою медичною освітою.
На території Судацької селищної Ради діє 2 школи — середня й восьмирічна, в яких навчається 1,6 тис. учнів, працює 90 вчителів. Учителька А. А. Борисова нагороджена Почесною Грамотою Президії Верховної Ради УРСР, 4 педагогам вручено значок «Відмінник народної освіти».
Підвищується культурний рівень жителів Судака. Яскравим свідченням цього є збільшення читачів у трьох місцевих бібліотеках. Бібліотеку для дорослих відвідує понад 4 тис. чоловік. Створено також бібліотеки при здравницях селища. Понад 500 мешканців є активними учасниками гуртків художньої самодіяльності, створених при 6 будинках культури і клубах. Працює широкоекранний кінотеатр із залом на 400 місць, літній широкоекранний кінотеатр, 6 стаціонарних кіноустановок у клубах і на літніх майданчиках, які вміщують понад 4 тис. глядачів. У більшості квартир є телевізори, радіоприймачі, кожна сім’я передплачує періодичні видання кількох назв.
Трудящі Судака успішно працюють на благо Батьківщини, борються за дострокове виконання завдань дев’ятого п’ятирічного плану.
С. А. СЕКИРИНСЬКИЙ