Нижньогірський, Нижньогірський район, Кримська область
Нижньогірський — селище міського типу, центр однойменного району. Розташований у північно-східній частині Кримського півострова, за 91 км від Сімферополя. Залізнична станція Нижньогірська. З обласним центром селище зв’язане авіалінією. Населення — 8,9 тис. чоловік. Селищній Раді підпорядковані населені пункти Зелене й Лінійне.
Як свідчать археологічні розвідки, територія селища з давніх часів обжита людиною. У Нижньогірському та поблизу нього виявлені поселення й кургани з похованнями доби ранньої бронзи, а також скіфського періоду.
Точний час виникнення населеного пункту не встановлено. Відомо лише, що в XVII ст. тут, у долині річки Салгиру, існувало невелике татарське селище Сейтлер (Сегидлер), яке входило до складу Насивського кадилику Карасубазарського каймаканства. Згодом, після приєднання Криму до Росії, воно було у складі Перекопського повіту. 1805 року в Сейтлері у 8 дворах проживало 62 чоловіка. Після Кримської війни частина населення емігрувала до Туреччини.
Царський уряд роздав незаймані землі в околицях Сейтлера офіцерам — учасникам Кримської війни 1853—1856 рр. На початку 60-х років тут одержав 2 тис. десятин землі відставний підполковник Щасливцев. Він переселив сюди кілька сімей селян з внутрішніх губерній Росії. Згодом на цих землях осідали безземельні селяни, які прибували з України на заробітки. Жителі села займалися землеробством і скотарством, вирощували озиму і яру пшеницю, ячмінь, овес, просо, кукурудзу, розводили баштани, сади. Населений пункт поділявся на дві частини: Сейтлер вакуфний — татарське село на землях, які підлягали Особливій вакуфній комісії (мусульманське духовенство), і Сейтлер — економія поміщика. У 1900 році 10 сімей Сейтлера вакуфного орендували в Особливої комісії по вакуфах Таврійської губернії 77 десятин землі за гроші і одна сім’я — 3 десятини з частини врожаю. З 11 сімей, які проживали на землях економії, 9 орендували з частини врожаю 316 десятин і одна — 3 десятини за гроші. За орендовану землю селяни щороку віддавали десяту частину хліба, сіна, за випас рогатої худоби платили по 25— 30 коп. з голови, з верблюда 2—3 крб. Крім того, вони мали відпрацювати на хазяїна певну кількість днів.
1888 року в економії поміщик побудував цегельно-черепичний завод, на якому трудилися з ранку до вечора 15 чоловік. Продукція заводу — цегла й черепиця — збувалася в навколишніх селах. Після спорудження залізничної вітки Джанкой— Феодосія 1892 року стала до ладу станція Сейтлер. При ній швидко зростало селище; на 1896 рік тут мешкало 475 чоловік. Більшість жителів — переселенці з центральних губерній Росії та України — працювала в економіях поміщиків, розташованих в околицях села. Величезна кількість зерна і фруктів, які виробляли поміщицькі господарства на продаж, приваблювала до Сейтлера торговців. Наприкінці XIX ст. тут було 30 торговельних підприємств з оборотом понад 200 тис. крб. за рік. Наприкінці XIX — на початку XX ст. станція відправляла до портових міст Феодосії і Керчі близько 1,5 млн. пудів хлібних вантажів. Через Сейтлер експортувалося щороку близько 130—132 тис. пудів фруктів.
Селище забудовувалося повільно й хаотично. Трудовий люд ліпив мазанки з односхилими дахами-стелями, глиняною долівкою й невеликими віконцями. А поруч височіли цегляні будинки торговців, трактир і торгові ряди. Із зростанням населення, дедалі гострішою ставала проблема постачання його водою. 1897 року пробурили першу 292-метрову свердловину і встановили насос. У 1897 році відкрили амбулаторію, а ще через 6 років — аптеку. Більшість жителів Сейтлера не знала грамоти. Першу початкову школу засновано лише 1892 року, в якій один учитель навчав 37 учнів, переважно дітей торговців та куркулів. У грудні 1902 року в селищі відкрили на честь М. В. Гоголя безплатну народну бібліотеку-читальню, де двічі на тиждень видавали книжки й журнали.
Переважна більшість трудящого населення Сейтлера жила в страшних злиднях. Найродючіші ділянки землі належали поміщикам. В Андріївській волості, до якої з кінця XIX ст. входив Сейтлер, вони володіли 60 проц. усіх орних земель, куркулі й духовенство — 26 проц. Тяжке економічне становище, класове гноблення й політичне безправ’я породжували серед бідноти невдоволення і протест, які особливо проявилися під час революції 1905—1907 рр. Влітку 1906 року на станції у пошуках роботи зібралися сотні сільськогосподарських робітників, серед них підлітки 14—15 років. Невелике приміщення вокзалу не могло стати притулком для всіх прибулих. У червні 1906 року вони, голодні й змучені безробіттям, зажадали від місцевих властей якнайшвидшого оформлення найму і забезпечення харчуванням.
Під час першої світової війни більшість чоловіків мобілізували на фронт. Бідняцькі господарства занепадали: не було робочої сили, дошкуляли різні військові повинності. Поміщики, куркулі й торговці Сейтлера та прилеглих сіл, використовуючи продовольчі труднощі і підвищуючи ціни на сільськогосподарські продукти, наживалися.
З надією на краще життя зустріли сейтлерівці Лютневу буржуазно-демократичну революцію 1917 року. Але Тимчасовий уряд не поспішав здійснювати заходи щодо поліпшення становища трудящих. З квітня 1917 року на Сейтлер поширювалася влада Андріївського волосного громадського комітету, який складався з куркулів, поміщиків і священика. Тоді ж було створено Сейтлерський сільський комітет, що також захищав інтереси заможної верхівки.
Робітники залізничної станції, які повернулися з фронту, вантажники, розповідали населенню про лозунги більшовиків щодо припинення імперіалістичної бойні, розподілу поміщицьких земель. Фронтовики привезли з собою окремі номери газети «Правда» і читали її трудящим селища. Все це сприяло зростанню революційної активності селян і робітників селища. Коли у вересні 1917 року під час виборів гласних до Феодосійського повітового земства представники партії кадетів, які очолювали сейтлерівську дільничну виборчу комісію, не прийняли списків кандидатів у гласні від робітників і селян, трудящі організовано відмовилися взяти участь у голосуванні. Вибори було зірвано.
Радо зустріла біднота Сейтлера звістку про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. У листопаді 1917 року тут було обрано Раду солдатських і селянських депутатів (голова П. В. Данченко). З допомогою прибулих із Севастополя більшовиків-матросів Порубаєва та Соловйова почалося формування червоно-гвардійського загону. Переважали в ньому революційно настроєні робітники, селяни-бідняки, солдати й матроси. На початку січня 1918 року вони влилися до Феодосійського червоногвардійського загону під командуванням І. Ф. Федька і в його складі билися за встановлення Радянської влади не тільки в Сейтлері, але й в інших селах волості, а також на залізничних станціях по лінії Феодосія — Джанкой.
У Сейтлері Радянську владу встановлено 7 січня 1918 року. Створений ревком під керівництвом І. Ф. Рубцова втілював у життя декрети робітничо-селянської влади. Діяльність ревкому здійснювалася в складних умовах. Місцеві поміщики, куркулі й татарські націоналісти, озброєні німці-колоністи з навколишніх сіл, дізнавшись про наближення німецьких військ, наприкінці квітня 1918 року підняли заколот проти молодої робітничо-селянської влади. 28 квітня 1918 року Сейтлер загарбали кайзерівські війська, які поновили старі буржуазно-поміщицькі порядки, грабували мирне населення, відбирали худобу, зерно та ін. продукти харчування Худобу, награбовану в населення, відправляли на ковбасний завод, відкритий військовою адміністрацією в Іслам-Тереку (нині Кіровське). 17 листопада 1918 року окупанти відступили, але їх змінили денікінці і англо-французькі інтервенти. Жителі розгорнули боротьбу в тилу ворога. Денікінська контррозвідка телеграфувала в штаб 21 січня 1919 року, що в зв’язку з революційними виступами в Сейтлері туди надіслано загін Віденського полку з 30 чоловік, озброєних кулеметами.
У середині квітня 1919 року частини Червоної Армії вигнали з селища білогвардійців та іноземних інтервентів. Радянську владу було відновлено. До Андріївського волревкому увійшов представник Сейтлера П. В. Данченко. Головну увагу волревком приділяв налагодженню роботи залізничної станції, постачанню Червоній Армії коней, продовольства, фуражу. На початку травня 1919 року Феодосійська партійна організація направила сюди матроса Чорноморського флоту — комуніста Кулакова, який на мітингу розповів трудящим селища про становище в країні і в Криму, закликав вступати до 1-го Кримського батальйону. Протягом тижня до батальйону вступило 300 добровольців (загін дислокувався в Старому Криму). Командиром обрали Кулакова, заступником — В. С. Вікторова. Коли з Акмонайських позицій білогвардійці знову перейшли у наступ, батальйону довелося з запеклими боями відходити до Джанкоя. Під час однієї з сутичок загинув його командир. Батальйон переправився на правий берег Дніпра і влився до складу 3-го Українського полку, що ввійшов до 58-ї стрілецької дивізії під командуванням І. Ф. Федька.
17 листопада 1920 року, після розгрому врангелівських військ у Криму, в Сейтлері було остаточно встановлено Радянську владу. Сільревком очолив солдат 2-ї Донської дивізії Г. В. Шеврекуко. Безземельні й малоземельні селяни наділялися землею. У колишньому маєтку поміщиці Щасливцевої 1921 року створено Кримський державний лісорозсадник, першим директором його став інженер-лісівник комуніст Ф. Г. Винниченко. Ревком організовував комуністичні суботники, їх учасники ремонтували станцію і залізничні колії, млини, лазні, чистили колодязі. Відкрилися амбулаторія й аптека. У відремонтованій початковій школі навчалося 150 дітей, працювало 6 учителів. Обладнали хату-читальню. Активними культармійцями були комсомольці осередку, створеного в 1921 році, та вчителі. У куточку селянки при хаті-читальні щовівторка відбувалися заняття з жінками-делегатками. Працювали гуртки Тсоавіахіму, Червоного Хреста, МОДРу, безвірника. Підвищенню політичної активності трудящих селища сприяла преса. Сейтлерівці передплачували такі газети: «Правда», «Рабочий», «Красный Крым», «Рабочий и крестьянин». Великою популярністю користувався щотижневий журнал «Новая деревня», орган Кримського обкому партії.
20 серпня 1921 року в Сейтлері відбулися вибори до Ради робітничих і селянських депутатів. У них взяло участь усе трудяще населення. Головою сільради обрали робітника залізничної станції Г. Харахулаха. За допомогою комуністів Рада організовувала жителів на відбудову господарства села. Бідняцькі господарства, що одержали землю від Радянської влади, відчували ще гостру нестачу інвентаря, робочої худоби. Держава подавала їм допомогу, особливо сім’ям червоноармійців, які втратили годувальників. Було створено комітет взаємодопомоги, наймитський комітет і профспілку працівників землі та лісу (Робітземліс). Комсомольці вели політичну роботу серед батрацької молоді і сільськогосподарських робітників, стежили, щоб куркулі не порушували трудових договорів.
У 1921 році на землях Сейтлера організовано комуни «Вільна праця» і «Червона зірка», а 1922 року виникли комуна «Боротьба» й сільськогосподарська артіль «Праця», а також ТСОЗи «Відродження» та «Єднання». У комуні «Вільна праця» оформився партосередок, який складався з 8 комуністів. Перші колективні об’єднання були економічно слабкими і згодом увійшли до радгоспів, створених на базі поміщицьких маєтків. Комуністи й комсомольці багато зробили, щоб залучити робітників і селян до кооперації. Вони були ініціаторами створення у 1924 році споживчої кооперації та Сейтлерського сільськогосподарського кредитного товариства, яке надавало кредити своїм пайовикам, машинами обробляло їхні землі. До 1928 року споживча кооперація об’єднувала 955 членів. Поступово зміцнювалась економіка села, зростало населення. У 1926 році тут уже налічувалося 268 дворів і 996 жителів.
Після XV з’їзду ВКП(б) партійна організація і Рада спрямували зусилля на підготовку селян до масової колективізації. У січні 1928 року бідняки Сейтлера створили ТСОЗ, який наприкінці року перетворено на колгосп ім. М. В. Фрунзе. Головою його став комуніст М. Г. Мацко. Колгосп обробляв 337 га землі, мав 40 коней, трактор «Фордзон». У 1931 році господарство об’єдналося з сусідньою сільгоспартіллю ім. Кірова села Іванівни, де й розташувалася центральна садиба. Головою об’єднаного колгоспу обрали комуніста двадцятип’ятитисячника Є. М. Якуніна.
1928 року в Сейтлері створюється кущове об’єднання колгоспів, яке дбало про агрономічне й технічне обслуговування колективних господарств, а також про підготовку кадрів колгоспних працівників. Кущ складався з 13 ТСОЗів і 16 колгоспів.
У вересні 1930 року з Феодосійського було виділено Сейтлерський район. У зв’язку з новим адміністративним поділом кущ-колгосп реорганізували в райколгоспспілку. Вона приділяла велику увагу питанням організації праці в колгоспах і підготовці працівників масової кваліфікації та спеціалістів з усіх галузей сільського господарства. Так, у квітні 1932 року в Сейтлері завершили роботу курси бригадного учнівства теслярів і мулярів, бригадирів рільництва й складних машин, з бавовництва, силосування та овочівництва. Ці курси закінчило 153 чоловіка. Одночасно міжрайонні курси готували бджолярів, птахівників, зоотехніків, ветфельдшерів, ковалів, рахівників, економістів-фінансистів, а також редакторів багатотиражних газет.
Важливу роль у соціалістичному перетворенні сільськогосподарського Сейтлерського району відіграла машинно-тракторна станція, створена 1933 року. Вже через два роки в машинному парку МТС було 54 трактори і 40 комбайнів, а в 1939— 92 трактори і 56 комбайнів. Сейтлерська МТС обслуговувала 33 колгоспи. Поліпшенню її роботи сприяло організоване комуністами соціалістичне змагання серед трактористів і комбайнерів. Було створено жіночу комсомольську тракторну бригаду, яку очолила Т. Стрижевська. 1936 року в МТС налічувалося 20 стахановців. Комбайнер Є. М. Шмигаль у 1935 році нагороджений орденом Леніна . У 1939 році передовик зібрав своїм комбайном 602 га зернових і намолотив 11 187 цнт зерна. Тоді ж 9 кращих комбайнерів були направлені в колгоспи Сибіру як інструктори комбайнового збирання. 1939 року Сейтлерська МТС демонструвала високу продуктивність роботи тракторів та комбайнів на ВСГВ і була нагороджена дипломом 1-го ступеня.
Широко розгорнулася діяльність Сейтлерського державного лісорозсадника, який постачав колгоспам лісосадивний матеріал для полезахисних смуг. Площа його становила 565 га. З 1933 по 1941 рік держлісорозсадником керував комуніст двадцятип’ятитисячник П. Д. Туренко (йому в 1965 році присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці). За високі виробничі показники держлісрозсадник став учасником ВСГВ 1939 року, йому було присуджено диплом 2-го ступеня, премію 5 тис. крб. і мотоцикл, 25 стахановців брали участь у виставці наступного року.
Протягом 1931—1939 рр. побудовано: молокозавод, елеватор, інкубаторну станцію, маслоробний завод, хлібопекарню, нафтобазу, ремонтні майстерні МТС, З електростанції (селищної Ради, елеватора і держлісорозсадника), друкарню. До 1939 року вже налічувався 491 житловий будинок, з них 74—громадські житловою площею 8226 кв. метрів, замощено й заасфальтовано 3,5 км вулиць, прокладено 1,4 км водопроводу. У зв’язку з перетворенням Сейтлера на районний центр президія держплану Кримської АРСР затвердила план його забудови. Селище розросталося, впорядковувалося. Спорудили будинок Рад, будинок культури, вузол зв’язку, поліпшилося медичне обслуговування. 1939 року відкрилася лікарня на 37 ліжок, працювали 2 амбулаторії, аптека. Населення обслуговували 4 лікарі і 6 фельдшерів. На початок 1940 року Сейтлер став господарським і культурним центром великого передового сільськогосподарського району Криму. Тут проживало 3149 чоловік.
У 1939 році побудували середню школу, в якій навчалося 993 учня і працював 31 учитель. Книжковий фонд двох бібліотек становив 4950 томів. Завжди людно було в районному будинку культури й колгоспному клубі. Велику роль у громадському житті селища відігравала періодична преса, в т. ч. районна газета «Знамя соревнования», що виходила з 1931 року.
22 червня 1941 року, як тільки стало відомо про віроломний напад фашистської Німеччини на СРСР, у Сейтлері відбувся великий мітинг, учасники якого висловили готовність негайно стати на захист соціалістичної Вітчизни. У перші дні війни на фронт пішло 308 чоловік. На виробництві жінки й підлітки замінили чоловіків. Трудящі гаряче відгукнулися на заклик подати допомогу фронту. Вони віддавали до фонду оборони цінні речі, гроші, 19 трактористів другого загону Сейтлерської МТС у серпні 1941 року відрахували свій п’ятиденний заробіток.
Для боротьби з ворожими парашутистами в селищі було сформовано винищувальний батальйон, до якого ввійшло 700 чоловік. Згодом значна частина його складу відступила з військами Червоної Армії, решта поповнила партизанський загін, створений у жовтні 1941 року з 116 чоловік. Командиром загону став працівник міліції комуніст А. В. Мухамедьяров, комісаром — секретар райкому партії М. І. Пузакін. Після загибелі А. В. Мухамедьярова загоном командував І. І. Юр’єв. Сейтлерський партизанський загін входив до 2-го партизанського району Криму.
Німецько-фашистські війська захопили Сейтлер 30 жовтня 1941 року3. З перших днів окупації почалися масові арешти й страти. Гітлерівці по-звірячому вбили директора МТС М. І. Кирпаля, директора школи П. В. Колоколова та ще 193 жителів селища. За час окупації фашисти розстріляли в селищі понад 900 жителів району, вигнали до Німеччини на каторжні роботи 2 тис. чоловік. Та радянські люди не скорилися ворогові: багато патріотів пішло в партизанський загін, який діяв у горах. У ніч на 19 лютого 1942 року між станціями Сейтлер та Ічки (нині Краснофлотська) група партизанів Сейтлерського загону пустила під укіс ворожий ешелон, який складався з 19 платформ, вантажених гарматами, 8 теплушок, пульманівського вагона й паровоза.
З партизанами підтримувала постійний зв’язок підпільна патріотична організація, створена в травні 1942 року головою райвиконкому, уповноваженим обласного підпільного партійного центру І. С. Дяченком6. Патріотична група налічувала на кінець 1942 року 78 членів. З травня по серпень 1943 року в селищі діяв Сейтлерський підпільний райком ВКП(б)1. Підпільники передавали партизанам відомості про ворога, постачали їм продукта, вели антифашистську агітацію серед населення. Селяни, виконуючи вказівки старост, зв’язаних з підпільниками, зсипали в амбари менше зерна, ніж записували, розвозили його по домівках й ховали. Діяльність підпільників серед селянства, особливо щодо розвалювання створених окупантами сільських общин, була схвалена обласним підпільним партійним центром. За активну підпільну роботу І. С. Дяченко нагороджений орденом Червоного Прапора.
На фронтах Великої Вітчизняної війни проти ворога билося близько 300 сейтлерівців, 106 віддали життя за Батьківщину, 128 удостоєно високих урядових нагород. Так, О. Г. Артеменко нагороджений орденами Червоного Прапора, Червоної Зірки, Вітчизняної війни 1-го ступеня, Л. І. Караулов (тепер учитель школи № 1) — орденами Червоного Прапора, Вітчизняної війни 2-го ступеня, колишній червоногвардієць В. С. Вікторов наприкінці Великої Вітчизняної війни командував корпусом, мав звання генерал-лейтенанта, удостоєний 12 бойових орденів та медалей.
12 квітня 1944 року Сейтлер визволили від окупантів частини 51-ї армії 4-го Українського фронту. Поновили свою діяльність райком партії і райвиконком. Жителі селища робили все, щоб прискорити перемогу над ворогом. Вони зібрали 200 тис. крб. на будівництво танкової колони. Багато з них добровільно вступили до армії.
Відступаючи гітлерівці зруйнували й спалили залізничний вокзал, вузол зв’язку, середню школу, всі промислові підприємства, адміністративні й культурно-побутові будівлі. Завдяки допомозі держави, високій трудовій активності населення в 1944—1945 рр. стали до ладу залізничний вокзал, хлібопекарня, електростанція, вузол зв’язку, друкарня, майстерня MTG, якій держава виділила 43 трактори і 22 комбайни. МТС відіграла важливу роль у відродженні колгоспів району; на 1948 рік усі господарства, які обслуговувала Нижньогірська МТС (в 1945 році Сейтлер перейменовано в Нижньогірський), досягли за урожайністю довоєнного рівня. Кращим виробничникам МТС — комбайнерові І. С. Гопієнку, бригадирові Є. М. Яновському — присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Орденом Леніна нагороджені комбайнери І. С. Репало, В. С. Супруненко, І. В. Кондранцов, І. П. Левченко. 1945 року в селищі відбудували молокозавод, який виробляє вершкове масло, молоко, кефір, сметану, сир. Тоді ж створено райхарчокомбінат, засолювальну базу та райзаготконтору районного споживчого товариства, шовкопункт, інкубаторну станцію, комбінат побутового обслуговування. Відкрилися лікарня, поліклініка, середня й початкова школи, кінотеатр. У 1948 році побудували нове приміщення середньої школи.
Після Великої Вітчизняної війни для відродження знищених окупантами садів потрібно було мільйони саджанців. Тому в держлісорозсаднику почали вирощувати саджанці плодових дерев. Самовіддано працювали в господарстві робітник-комуніст В. Г. Хишко, нагороджений 1951 року орденом Леніна, робітниці О. Я. Жигалко, удостоєна ордена Трудового Червоного Прапора, та Г. О. Варченко — ордена «Знак Пошани». Уже в 1951 році колгоспи Криму одержали від розсадника 24 млн. саджанців плодових дерев. У 1954, 1956 і 1957 рр. держлісорозсадник був дипломантом ВСГВ і нагороджений бронзовою медаллю. У розсаднику ведеться науково-дослідницька робота. Тут виведено багато сортів декоративних дерев і чагарників, розроблено новий метод вирощування самшиту (буксусу) у відкритому грунті, який дістав визнання не тільки в нашій країні, але й в Англії, Румунії, Польщі, НДР.
1959 року держлісорозсадник перетворено на радгосп «Нижньогірський плодорозсадник», земельні угіддя якого розкинулися на 1269 га. Господарство має 24 трактори, 3 комбайни, 10 вантажних автомашин, 7 дощувальних установок. Радгосп постачає саджанці плодових і декоративних дерев не тільки колгоспам і радгоспам республіки — вони надходять до Вірменської, Молдавської, Казахської та Узбецької РСР. Крім того, радгосп вирощує фрукти на 361 га. Протягом семирічки радгосп тричі (1963, 1964 і 1965 рр.) здобував першість у соціалістичному змаганні розсадницьких господарств України. Директор радгоспу А. К. Мункевич нагороджений орденом Леніна. Планом за восьме п’ятиріччя передбачалося виростити й реалізувати 2626 тис. штук плодових саджанців, а продано 2869 тис. штук; фруктів зібрано 6201 тонну замість передбачених 4536 тонн. Змагаючись на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна, три бригади радгоспу завоювали звання колективів комуністичної праці, 98 чоловік стали ударниками комуністичної праці. 37 працівників радгоспу нагороджено Ленінською ювілейною медаллю. Готуючись гідно відзначити 50-річчя утворення СРСР, колектив радгоспу зобов’язався в 1972 році реалізувати 1 млн. плодових саджанців. Це зобов’язання перевиконано: 1972 року вирощено й реалізовано 1115 тис. саджанців, закладено поле плодового розсадника на 40 га. За два роки дев’ятої п’ятирічки вирощено й реалізовано 2170 тис. штук саджанців. План двох років продажу державі фруктів виконано на 111 процентів.
У зв’язку зі збільшенням виробництва сільськогосподарської продукції у колгоспах і радгоспах району в Нижньогірському реконструюються, а також будуються нові підприємства, які переробляють її. У 1957—1959 рр. реконструйовано молокозавод. За семирічку обсяг продукції, що випускає це підприємство, майже подвоївся. У восьмій п’ятирічці завод щороку виробляв вершкового масла 700—750 тонн. Підприємство добре оснащене передовою технікою. За високі якісні показники вироблюваної молочної продукції майстер І. Г. Крапивницькой нагороджений орденом Леніна.
1970 року реорганізовано у винно-соковий завод райхарчокомбінат. Колектив цього підприємства успішно виконує планові завдання дев’ятої п’ятирічки. У 1971—1972 рр. валової продукції вироблено на 11 524 тис. крб., тоді як планом передбачалося — 10 718 тис. карбованців.
У селищі збудовано цех Сімферопольського консервного заводу ім. 1 Травня, який приймає фрукти та овочі, а також здійснює їх первинну обробку. Потім продукція йде на головний завод до Сімферополя.
У восьмій п’ятирічці побудовано асфальтовий та бітумний заводи, підпорядковані «Швденшляхбуду», механізовані столярні майстерні «Міжколгоспбуду» та «Міжколгоспшляхбуду». У селищі розміщено будівельно-монтажне управління № 6 «Кримканалбуду». До 50-річчя Жовтня орденами й медалями нагороджено 10 будівельників, а бригадир монтажників М. А. Юр’єв удостоєний ордена Леніна. Змагаючись на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна, п’ять бригад управління завоювали звання колективів комуністичної праці, 55 чоловік стали ударниками комуністичної праці, 57 робітників, інженерів і техніків нагороджені Ленінською ювілейною медаллю.
У 1966 році в селищі створено також спеціалізоване будівельно-монтажне управління № 1 (СБМУ-1) «Кримканалбуду». Обсяг виконаних робіт цим колективом у восьмій п’ятирічці обчислюється сумою 11,3 млн. крб. До 100-річчя з дня народження В. І. Леніна 40 його працівників удостоєно ювілейної медалі «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна». За успіхи, досягнуті в соціалістичному змаганні на честь 50-річчя утворення СРСР, колектив СБМУ-1 «Кримканалбуду» занесено на обласну Дошку пошани.
З кожним роком змінюється вигляд селища. У післявоєнний час тут з’явилися нові вулиці: Перемоги, Шкільна та ін. Зведено будинки райкому партії та райвиконкому, готелю, кінотеатру. Тільки протягом восьмої п’ятирічки здано приміщення друкарні, вузла зв’язку, райспоживспілки, ресторану, ощадкаси, дитячий комбінат на 140 місць, двоповерхову будівлю універмагу, лікарню на 135 місць, споруджують нове приміщення будинку культури з двома залами — для глядачів і лекційним. Інтенсивно здійснюється у Нижньогірському й житлове будівництво. Поряд з добротними кам’яними особняками (їх після війни зведено близько тисячі) за роки восьмої п’ятирічки споруджено чимало багатоповерхових комунальних будинків. Крім того, на околиці селища виріс упорядкований комплекс двоповерхових і п’ятиповерхових жител будівників Північно-Кримського каналу. У п’ятиповерховому будинку розмістилися гуртожиток на 500 місць, клуб, бібліотека, їдальня, магазини, медичний пункт, перукарня. До 50-річчя Жовтня для дітей будівельників споруджено дитячий комбінат на 200 місць.
Зростають державні асигнування на задоволення культурно-побутових потреб трудящих. Витрати бюджету селищної Ради з 102 тис. крб. у 1956 році зросли до 404 тис. крб. у 1972. Головні вулиці — Леніна, Перемоги, Шкільна, Придорожня — заасфальтовано. Прокладено 13 км асфальтованих та бетонних тротуарів. Вздовж тротуарів і в 5 скверах висаджено тисячі декоративних дерев і чагарників, посаджено багато троянд та інших квітів. Майже в кожному дворі — фруктові сади, виноградні альтанки й квітники. Нижньогірський електрифіковано й радіофіковано, 1800 родин мають радіоприймачі, близько 3 тис.— телевізори. При комбінаті побутового обслуговування, обладнаному новою технікою, створено швейну, взуттєву та годинникову майстерні, приймальний пункт хімічної чистки й фотоательє.
У селищі — широка мережа торговельних підприємств: 11 магазинів, 13 ларків, 2 їдальні, ресторан «Весна». У центрі селища зведено нову двоповерхову будівлю районного універмагу, де в 10 відділах працюють 40 продавців. За останні п’ять років жителі селища придбали 20 легкових автомобілів, багато холодильників, телевізорів, радіоприймачів, килимів та інших предметів побуту.
До 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції в Нижньогірському побудована нова триповерхова добре оснащена сучасним медичним обладнанням поліклініка, розрахована на щоденний прийом 250 пацієнтів. При ній працюють дитяча й жіноча консультації, пункт швидкої допомоги. У районній лікарні (на 235 ліжок), у поліклініці і на пунктах охорони здоров’я працюють 47 лікарів, 95 фельдшерів і медсестер. У 5 дитячих комбінатах виховуються близько 800 дітей дошкільного віку Для робітників і службовців селища обладнано пляжі на берегах Північно-Кримського каналу, за 5 км на північний захід від селища.
650 жителів Нижньогірського мають середню освіту, 118 — вищу. Діти оволодівають знаннями в двох середніх школах. Працююча молодь навчається у вечірній середній школі. В усіх школах налічується 2198 учнів, їх виховання і навчання здійснюють 112 учителів. У школі № 1 до 50-річчя Жовтня створено історико-краєзнавчий музей. У селищі працює музична школа. 1973 року Нижньогірська селищна Рада асигнувала на розвиток народної освіти 252 тис. карбованців.
Міцно ввійшли у побут трудящих книги й газети. У двох районних бібліотеках (для дорослих і дітей), двох шкільних, двох профспілкових та двох відомчих налічується 16 099 книжок і журналів, ними користуються 7044 читачі. Чимало родин мають свої особисті бібліотеки. У 1972 році на одну тисячу жителів передплачувалося 1210 союзних, республіканських і місцевих газет та журналів.
Кожна сім’я одержує 3—4 періодичні видання.
У селищі — будинок культури, два профспілкові клуби, кінотеатри «Україна» на 450 місць та літній на 400 місць. У 7 гуртках художньої самодіяльності при будинку культури беруть участь 139 чоловік. Створено естрадний оркестр та балетну студію. У 1970 році на обласному огляді агіткультбригад бригада Нижньогірського будинку культури посіла одне з перших місць і нагороджена дипломом 2-го ступеня.
До 100-річчя з дня народження В. І. Леніна відкрито клуб «Ленініана». При будинку культури працює громадсько-політичний клуб «Час, події, люди», народний університет з факультетами: культури та мистецтва, медичний, торгівлі, де навчаються 96 чоловік. Велику виховну роботу серед трудящих здійснює місцева організація товариства «Знання», яка об’єднує 166 лекторів. У селищі 11 первинних організацій Українського товариства охорони пам’ятників історії та культури, а також місцеве відділення Українського товариства охорони природи, яке налічує 1300 членів.
В 1954 році споруджено пам’ятник В. І. Леніну. Нижньогірці свято шанують пам’ять воїнів, які загинули під час визволення селища. 1957 року на братській могилі урочисто встановлено пам’ятник, навколо нього розбито сквер. До 20-річчя перемоги над фашистською Німеччиною на території радгоспу споруджено пам’ятник на честь робітників К. 1. Агєєва, М. М. Рябицького та В. Ф. Палеоха, які добровільно пішли на фронт і загинули в боях на Перекопі.
Традицією стало проведення восени свята трудової слави, на якому зустрічаються ветерани праці району, щоб підбити підсумки сільськогосподарського року. Торжество супроводжується масовими народними гуляннями, концертами художньої самодіяльності, виступами професіональних артистів. Так, у 1967 році тут виступав Омський народний хор, у 1968 — Ленінградський цирк.
У побут нижньогірців увійшли нові радянські звичаї та обряди. При райзагсі оформлено кімнату щастя. Урочисто відзначається народження дитини під девізом «Здрастуй, дорога наша людино». На честь новонародженого батьки саджають деревце й доглядають його до того часу, коли їх вихованець вступить до школи, а тоді він сам продовжить ростити дерево.
Багатогранну діяльність трудящих Нижньогірського очолюють комуністи. У 29 первинних партійних організаціях об’єднано 510 комуністів, понад 300 з них зайнято в сфері матеріального виробництва. їм допомагають 696 комсомольців, об’єднаних у 21 організації.
Активно вникає в роботу нижньогірських підприємств селищна Рада, в складі якої 120 депутатів, з них 75 робітників, 45 службовців; 61 комуніст, 16 комсомольців, жінок — 53. Депутатам допомагають 8 постійних комісій, 22 народні дружини, 22 товариські суди, 22 жінради, 44 вуличні комітети та інші громадські організації.
Самовіддано працюють нижньогірці, втілюючи в життя накреслення Комуністичної партії і Радянського уряду. Завдяки їх зусиллям, постійній допомозі Радянської держави невелике степове село перетворено в селище, яке мало чим різниться від міста.
Я. І. СЕЛІВАНОВА