Сімеїз, Кримська область
Сімеїз — селище міського типу, підпорядковане Ялтинській міській Раді, центр селищної Ради. Розташований на Південному березі Криму, за 20 км від Ялти, за 99 км від обласного центру. Через селище пролягає автошлях. На березі моря — пристань для теплоходів. Населення — 5,5 тис. чоловік. Сімеїзькій селищній Раді підпорядковані населені пункти Берегове, Голуба Затока, Оползневе, Паркове, Понизівка.
Місцевість, де розташований Сімеїз, була заселена ще в IV тисячолітті до н. е. Біля вершини гори Ат-Баш виявлене неолітичне поселення, а на горі Кішці — двоє поселень періодів ранньої і пізньої бронзи. Перед в’їздом до Сімеїза збереглися залишки античного поселення І—ІІІ ст. У районі Сімеїза, а також біля Голубої Затоки і Оползневого досліджено двоє таврських поселень та шість могильників, що датуються 1 тисячоліттям до н. е. і першими століттями нашої ери.
На території згаданих сіл у період середньовіччя виникло кілька фортець, укріплених сховищ і могильників. Два поселення розташовувалися на горі Кішці та біля скелі Крило Лебедя (VIІІ—XI ст.). На території нинішнього парку було поселення Ай-Панда. На горі Панеа, навпроти скелі Діви, археологи дослідили монастир (залишки базілики X ст. з мозаїчною підлогою) і кам’яний склеп з тридцятьма візантійськими похованнями (VІІІ—X ст.). Генуезці, які в XІІІ—XV ст. захопили весь Південний берег Криму перебудували фортецю Панеа. Їй протистояли незахоплені фортеці на горі Кішці, укріплення біля Голубої Затоки та Оползневого. Вони й затримували проникнення генуезців углиб узбережжя.
1475 року Сімеїз захопили турки. У складі турецьких коронних володінь він перебував до Кючук-Кайнарджійського миру (1774 р.). 1778 року з Сімеїза, як і з інших поселень Криму, було переселено в Приазов’я грецьке християнське населення, що займалося хліборобством, садівництвом і виноградарством. Через 20 років після того в поселенні налічувалось 148 чоловік. Один із дослідників Криму XVIІІ ст. Габліц писав, що, незважаючи на сповідування населенням Сімеїза мусульманської релігії, розмовляло воно переважно грецькою мовою.
На початку XIX ст. Сімеїз входив до складу Махулдурської волості Сімферопольського повіту. Село складалось із двох частин: власницької дачі (т. зв. Старий Сімеїз) і казенного татарського села, де проживали державні селяни. 1805 року в 22 дворах мешкало 85 чоловіків і 63 жінки. 1828 року заводчик і землевласник І. Мальцов купив у Сімеїзі 30 десятин землі. Згодом ця площа була розширена. Своє господарство Мальцови вели на капіталістичних засадах. Значну частину їх земель (всього вони мали 567 десятин) було відведено під виноградники. На винограднику, в саду і виноробні з ранку до ночі гнули спину селяни-кріпаки з Калузької, Орловської та інших російських губерній, місцеві бідняки, а також прийшлі з України заробітчани.
На початку 60-х років XIX ст. у 38 дворах села проживало 157 чоловік. Кріпаків було відпущено на волю без землі, державні селяни, що стали «вільними десятинниками», на кабальних умовах орендували поміщицьку землю. У 80-х роках XIX ст. орендар платив 200 крб. за десятину поливної землі.
У той час як поміщики розширювали площі, зайняті під виноградом, і збагачувалися за рахунок експлуатації прийшлих робітників та місцевих наймитів, становище переважної більшості селян погіршувалося. У 80-х роках XIX ст. в Сімеїзі з 77 дворів без землі було 15. 25 господарств не мали худоби, 38 — робочої, лише по одній голові робочої худоби мали 22 двори. Тільки куркулі багатіли і вели інтенсивне господарство, маючи по 4 голови робочої худоби та сільськогосподарський інвентар. Таких у Сімеїзі було 17 господарств.
1887 року в 77 дворах Сімеїза проживало 249 чоловік. Село входило до Дерекойської волості Ялтинського повіту. Вже в другій половині XIX ст. Сімеїз привертав увагу не лише тих, хто хотів розводити виноград, а й курортників та дачників.
На всьому Південному узбережжі Криму це найбільш тепле й тихе місце. Середньорічна температура повітря досягає тут +13,6°, вода біля берега протягом 6,5 місяця тепліша від температури суші. Від пївнічних вітрів Сімеїз надійно захищає головне пасмо Кримських гір. Ще в середині XIX ст. тут насаджено парк з південною рослинністю—лавровими деревами, цілими дібровами ялівця, кипарисами, мигдалем.
На початку XX ст., крім села і т. зв. Старого Сімеїза, виник Новий Сімеїз — буржуазно-аристократичний курорт, де поселялися і куди приїздили розважатися головним чином багатії.
1900 року на замовлення власників дач інженери розробили план Нового Сімеїза, який передбачав спорудження водогону, каналізації, доріг тощо. Створене 1906 року товариство благоустрою Сімеїза упорядковувало нові вулиці, тротуари, прокладало водопровід тощо. Щоб одержати якомога більше прибутків, власники, поряд з дорогими дачами, пансіонатами санаторного типу («Бруно», «Арнольді», «Ксенія», «Дальник», «Ампір»), використовували хоч трохи придатні для житла приміщення, які здавали за високу плату. Навіть у Сімеїзькому парку на кожному кроці стояли невеличкі будиночки, т. зв. вагончики.
Цілком природно, що ціни на землю в Сімеїзі невпинно зростали. Продавалась вона на сажні. На початку XX ст. у Старому Сімеїзі за квадратний сажень на березі моря платили 60 крб., на узгір’ї — 40; у Новому Сімеїзі — 60 крб. і більше. Незважаючи на дорожнечу, кількість дач рік у рік збільшувалася. 1912 року їх було 33.
У селі на той часу 125 дворах проживало 483 чоловіка (251 чоловік і 232 жінки). Більшість місцевого населення займалася дрібною торгівлею. Становище прийшлих найманих робітників і місцевої бідноти ставало дедалі важчим. Брудні перенаселені бараки, напівтемні задушні халупи й землянки, епідемії були постійними супутниками бідняцького життя.
Під час першої буржуазно-демократичної революції в Росії в листопаді—грудні 1905 року в Сімеїзі розповсюджувалися листівки, які закликали селян-бідняків до рішучих дій, захоплення казенної землі. Управитель державними маетностями Таврійської і Катеринославської губерній 5 грудня 1905 року повідомляв вищі інстанції про те, що в Сімеїзі також неспокійно і що під керівництвом «агітаторів» готується захоплення Сімеїзької приписної дачі. Селяни, мовляв, цілком переконані в тому, що передача їм казенних земель — справа часу.
З наступом реакції після поразки революції 1905—1907 рр. значно погіршилось становище селянської бідноти, найманих робітників, прислуги. Власники дач зменшували їм заробітну плату, позбавляли роботи. Медичне обслуговування населення було платним, тому по допомогу до лікарів могли звертатися тільки заможні люди. Численними були захворювання на інфекційні хвороби, особливо серед бідняків і прийшлих робітників. Звичайним явищем вважалися захворювання на черевний тиф, особливо осінньої пори. У звітах санітарного лікаря Ялтинського повіту за 1914 рік вказувалось також, що в Сімеїзі спостерігалися спалахи не тільки черевного, а й висипного тифу та дизентерії.
Тільки незначна кількість дітей місцевого населення могла відвідувати початкову школу. Земська змішана школа (початкове училище) з російською мовою навчання почала тут працювати 1897 року. У 1905/6 навчальному році її відвідували 33 хлопчики і 12 дівчаток. Дітей навчали вчителька та піп. У наступні роки кількість учнів вменшилася. 1911 року налічувалося 14 хлопчиків і 16 дівчаток. Ще в одному земському училищі 1911 року навчалося 39 учнів. Здобували шкільну освіту одиниці.
1909 року в селищі відкрилася бібліотека, розрахована на приїжджих, що мала понад тисячу книжок, передплачувала 12 журналів.
З Сімеїзом протягом XIX ст. зв’язані імена багатьох російських та українських письменників. Проїздом тут були О. С. Пушкін (1820 р.) і О. С. Грибоедов. У березні 1885 року приїжджав Л. М. Толстой. Під час подорожування но півдню Росії восени 1891 року в Сімеїзі побував О. М. Горький. Навесні 1895 року сюди приїхав український письменник М. М. Коцюбинський, який тоді працював у державній філоксерній комісії. Тут він досліджував причини захворювання виноградників на філоксероз. У листі до українського письменника Б. Д. Грінченка М. М. Коцюбинський писав: «Працюватиму все літо поблизу Ялти, в Сімеїзі … Не буду описувати, яке враження справив на мене Сімеїз і південний берег Тавріди. Здається, ви самі добре знаєте тутешні місця …». З перших днів проживання в Сімеїзі за М. М. Коцюбинським було встановлено негласний нагляд. Письменник працював на виноградниках в Алупці і Сімеїзі, а вільний час віддавав літературній праці. Тут він закінчив оповідання «Пекоптьор».
З літературної спадщини М. М. Коцюбинського виділяються чотири новели на кримські теми: «В путах шайтана» (1899), «На камені» (1902), «У грішний світ» (1904), «Під мінаретами» (1904). Востаннє письменник приїздив у Сімеїз у червні 1911 року.
1900 року в Сімеїзі на горі Кішці виникла приватна аматорська обсерваторія Н. С. Мальцова. 1908 року за настійним проханням ученого-астронома О. П. Ганського її передано в подарунок Пулковській обсерваторії. У Сімеїзі було встановлено астрограффотографічний двокамерний телескоп з об’єктивами діаметром 120 міліметрів. Відтоді аматорська обсерваторія стала південним відділенням Пулковської. У перші роки свого існування вона мала скромне обладнання, працювало тут два астрономи-ентузіасти С. І. Білявський та Г. Н. Неуймін. У червні 1911 року С. І. Білявський виявив малу планету, а восени — яскраву комету, що дістала назву комети Білявського.
У роки першої світової війни ще більше погіршилось становище трудящих, зростало їх незадоволення існуючими порядками. На початку березня 1917 року до Сімеїза дійшла звістка про повалення самодержавства. До політичного життя потягнулися пробуджені революцією різні верстви населення. Зростав вплив більшовицьких ідей. Про це свідчить і той факт, що редакція газети «Правда» 9 травня 1917 року одержала з Сімеїза 17 крб. Влітку того ж року трудящі Сімеїза підтримали страйкуючих робітників алупкинської електростанції.
Перемога Великої Жовтневої соціалістичної революції відкрила нову сторінку в історії Сімеїза. 19 грудня 1917 року за допомогою Севастопольського військово-революційного комітету тут встановлено Радянську владу. Загін моряків, який прибув сюди, зайняв телефонну станцію і телеграф, зробив обшуку маєтку Мальцова, конфіскував зброю, роззброїв офіцерів, які перебували в госпіталі, розташованому тут ще з перших років війни.
Створений у січні 1918 року ревком розпочав запроваджувати в життя декрети Радянської влади. У наказі головного комісара націоналізованих маєтків у Криму говорилося: «Маєтки … Мілютіна, Мальцова з усім рухомим і нерухомим майном, живим і мертвим інвентарем переходять у національну власність Російської Народноі Республіки». У березні в Сімеїзі утворився комітет поселянських депутатів, який працював під контролем Алупкинського виконавчого комітету. Він схвалив постанову Алупкинської Ради про оподаткування буржуазії одноразовим податком. Вживалися заходи до конфіскації у багатіїв золота, маєтків і великих будинків. Трудящим надавалися квартири, поліпшувалось їх матеріальне становище.
Та радянське будівництво було перерване навалою німецьких окупантів, які наприкінці квітня 1918 року захопили селище. У листопаді у Сімеїз увірвалися англо-французькі інтервенти, які також запровадили режим кривавого терору і насильства. Власники дач і пансіонатів, поміщики, контрреволюційне офіцерство і татарські буржуазні націоналісти за допомогою інтервентів намагалися реставрувати старі порядки.
У квітні 1919 року Ялтинський повіт було визволено від білогвардійців. Однак наприкінці червня денікінці знову захопили Крим.
Після розгрому в листопаді 1920 року врангелівщини створений у Сімеїзі ревком, що підпорядковувався Алупкинському волосному ревкому, вживав заходів до збереження лісових і паркових багатств, сільськогосподарського інвентаря. Землі великих приватних власників перейшли до новоорганізованого радгоспу. Частину землі було залишено для розподілу між бідняками. В січні 1921 року в селищі виникло вісім трудових артілей. Кожна з них об’єднувала від 6 до 10 дворів. Для посіву новоутвореним господарствам і селянам Радянська держава подавала допомогу насінням. Протягом 1921—1922 рр. у власників відібрано і передано трудящим 4 особняки, 2 дачі, хлібопекарню, гараж. Провадилися землеустрій, наділення землею насамперед безземельних й малоземельних селян. Розгорнула діяльність споживча кооперація, що охоплювала 90 проц. населення. 1926 року працювали артілі: рибалок, виноградарів, олійня, що підпорядковувалася комітету взаємодопомоги, та інші
До 25 січня 1921 року по Сімеїзькому підрайону складено державний план організації санаторіїв і будинків відпочинку на базі націоналізованих пансіонатів і дач, а до 31 січня відбудовано колишні приватні пансіонати «Дальник», «Ампір». Санаторії групували за профілями й передавали у відання територіального курортного управління. Вже навесні 1921 року в Сімеїзі розгорнули діяльність три санаторії: № 39, (згодом — санаторій ВЦРПС № 4; нині «Примор’я»), № 40 (потім називався «Молот»; нині один з корпусів санаторію ім. Семашко), № 42 (нині один з корпусів санаторію ім. Леніна). Двері здравниць гостинно розчинилися для робітників і селян, бійців Червоної Армії, які потребували лікування. 1921 року в Сімеїзі вже діяло 5 санаторіїв Переборюючи труднощі, пов’язані з посухою і голодом, жителі Сімеїза намагалися створити необхідні умови для відновлення здоров’я поранених і хворих червоноармійців, робітників і селян.
У справі становлення та розвитку нового радянського курорту основну турботу взяв на себе Радянський уряд. 1924 року колишній будинок Мальцева переобладнано на протитуберкульозний санаторій «Ай-Панда» (нині дитячий санаторій «Піонер»). На базі колишніх приватних пансіонатів «Бруно», «Арнольді», «Ксенія» створено державний пансіонат на 500 місць. Через рік відкрився санаторій «Червоний маяк», а в приміщенні санаторію «Молот» — курортна поліклініка з фізіотерацевтичним кабінетом і водолікарнею. 1926 року в Сімеїзі вже діяло 10 санаторіїв.
1922 року в Сімеїзі організувався комуністичний осередок, який об’єднував 4 члени і 6 кандидатів у члени партії, з них два робітники, решта — селяни-бідняки. Комуністи й комсомольці (комсомольська організація оформилася 1921 року) провадили велику масово-політичну й організаторську роботу серед селянства Сімеїза та його околиць, а також серед працівників санаторіїв і відпочиваючих. Під керівництвом комуністів 1922 року проведено мітинг, присвячений 5-й річниці перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції. Успішно пройшов «тиждень дитини», під час якого відбувся суботник. Зароблені гроші відраховувались на користь дитячих будинків. З 1924 року в Сімеїзі відбувалися делегатські збори жінок, на яких розглядалися питання міжнародної політики і внутрішнього життя країни.
У жовтні 1925 року відкрилася амбулаторія, що обслуговувала також населення сусіднього села Лімен. 1921 року в Сімеїзі працювали дві, а 1926 — три школи. У січні 1924 року взято на облік усіх неписьменних віком до 30 років. При хаті-читальні працював пункт для ліквідації неписьменності. Центром політичної і культурно-масової роботи в перші роки Радянської влади став робітничий клуб, урочисто відкритий 28 грудня 1920 року. Присутні тут жителі Сімеїза одностайно ухвалили надіслати вітальну телеграму В. І. Леніну. При клубі працювали гуртки, театральна секція і пересувний ляльковий театр, діяла бібліотека. У дитячому садку виховувалось 127 дітей.
За даними всесоюзного перепису населення 1926 року у 174 дворах Нового Сімеїза проживав 591 чоловік. Крім того, при Сімеїзькій обсерваторії у 10 дворах жив 31 чоловік та у 103 дворах села Сімеїза — 622 чоловіка. У лютому 1926 року відбулися вибори новоствореної Сімеїзько-Ліменської сільської Ради. Тоді на території, підпорядкованій сільській Раді, проживало 1567 чоловік, працювало 9 членів і кандидатів у члени партії та 13 комсомольців. При сільській Раді діяли секції благоустрою та охорони здоров’я, сільськогосподарська, торговельно-кооперативна, фінансово-податкова, культурно-освітня.
Нове життя утверджувалося в упертій класовій боротьбі трудящих проти куркульства, татарських буржуазних націоналістів, які намагалися зірвати соціалістичне будівництво. Та всі ворожі вилазки викривались і знешкоджувались радянською громадськістю.
У 1929 році для всього Сімеїза створено одну курортно-селищну Раду. Зростав і зміцнювався партійний осередок, який на 1 листопада цього року об’єднував 39 членів і кандидатів у члени партії. Великою була роль комуністів у підготовці населення до колективного господарювання. Наприкінці листопада 1929 року в Сімеїзі організувався колгосп ім. Калініна, в якому об’єдналися 111 господарств, у т. ч. 72 бідняцько-наймитські. За ним було закріплено 128 га землі, у т. ч. 42 га під виноградом, 22 га під тютюном. Колгосп займався переважно виноградарством, мав також тваринницьку ферму та риболовецьку бригаду. Багато робилося в справі механізації основних галузей виробництва, використання мінеральних добрив. 1932 року колгосп зорав 4 га цілини, розкорчував 2 га заростей. З допоміжних підприємств він мав виноробню, винний льох, механізований склад тютюну. 1 Комуністи й комсомольці були ініціаторами й організаторами соціалістичного змагання між бригадами та з сусіднім алупкинським колгоспом. За ударну роботу в період весняної посівної 1932 року артіль ім. Калініна нагороджено Червоним прапором Ялтинського райкому партії, райвиконкому та райколгоспспілки. Це був один з передових колгоспів району. За успіхи в господарському розвитку він не раз одержував премії. Колгосп мав їдальню, дитячі ясла, хату-читальню з радіоустановкою, в будинках жителів було електричне освітлення.
За Радянської влади почався розквіт Сімеїзького відділення Пулковської астрономічної обсерваторії. Згідно з рішенням Радянського уряду їй передано великий телескоп, що дало можливість піднести наукові дослідження на вищий рівень. Збільшилася кількість штатних працівників обсерваторії, наукові дослідження вчених, які тут працювали, дістали широке визнання. Г. А. Шайн 1939 року став дійсним членом Академії наук СРСР, обирався членом багатьох іноземних академій і наукових товариств. Плідно працювала також П. Ф. Шайн. 1928 року вона відкрила малу планету, що згодом дістала 1112-й порядковий номер. Це була перша занумерована планета, відкрита жінкою.
За роки перших довоєнних п’ятирічок обсерваторія стала основним астрофізичним центром СРСР і однією з найбільших обсерваторій Європи. Вчені одержали кілька тисяч спектрограм, дослідили променеві швидкості багатьох сотень зірок, відкрили понад 120 малих планет, 8 комет, близько 40 спектрально-подвійних і понад 300 перемінних зірок. За 12 років роботи в галузі дослідження променевих швидкостей багатьох сотень зірок Сімеїзька обсерваторія зробила набагато більше, ніж інші європейські.
В селищі розгорталося курортне будівництво. 1934 року на місці, де колись розміщувався госпіталь Червоного Хреста, з’явився корпус нервово-соматичного санаторію для працівників авіаційної промисловості. Здравниці було присвоєно ім’я П. Й. Баранова, начальника Головного управління авіаційної промисловості, який загинув 1933 року під час повітряної катастрофи. Після введення в дію цього санаторію в Сімеїзі працювало 11 здравниць на 2500 місць. Пропускна спроможність курорту досягла 15 тис. чоловік у рік, обслуговуючий персонал налічував близько 600 чоловік. Висококваліфіковані кадри медичних працівників, віддавали свої сили і досвід справі охорони і зміцнення здоров’я радянських людей.
У передвоєнні роки в селищі розширено Приморський парк, обладнано пляж біля скелі Діви, заасфальтовано вулиці та спуск від Севастопольського шосе, споруджено нові житлові будинки. Центральну вулицю селища — Ленінський проспект — прикрасила кипарисова алея, на якій 1931 року відкрито пам’ятник В. І. Леніну.
Селище мало свою амбулаторію, жителів обслуговувала і Кореїзька лікарня. Було ліквідовано неписьменність, усі діти шкільного віку вчилися. 1940 року працювали дві неповні середні школи, де 18 учителів навчали 472 учні.
В Сімеїзі відпочивали й лікувалися відомі радянські письменники. 1924 року тут побував автор «Чапаева» Д. А. Фурманов У санаторії ім. Семашка лікувався український письменник-сатирик Остап Вишня, який тут писав свої «Кримські усмішки». У 1927 році в курортному залі Сімеїза не раз виступав В. В. Маяковський. У 30-і роки в Сімеїзі побував і К. Г. Паустовський. Враження після відвідання обсерваторії знайшли відображення в його оповіданні «Сузір’я Гончих Псів». Чимало натхненних рядків присвятили Сімеїзу радянські поети Володимир Луговськой, Михайло Светлов, Ілля Сельвінський, які відвідували його в різні роки. У Сімеїзі побував Ю. В. Кондратюк— радянський вчений-винахідник, один з перших творців і дослідників ракетної техніки.
У перші дні Великої Вітчизняної війни більша частина чоловічого населення Сімеїза пішла на фронт. Здравниці, де були тимчасово розташовані військові госпіталі, восени 1941 року евакуювалися на Кавказ. У жовтні почалася евакуація обсерваторії.
8 листопада 1941 року фашистські загарбники окупували Сімеїз. Кожному, хто порушував установлений ними «новий порядок», загрожував розстріл. Гітлерівці знущались над радянськими людьми, виганяли молодь на каторжні роботи до Німеччини. Від їх рук загинув механік обсерваторії А. А. Котов.
У травні 1943 року в Сімеїзі організувалась підпільна патріотична група на чолі з Г. С. Леоненком. До неї входили В. М. Дєвішева, Л. А. Єрмаков та інші. Вони діставали газету «Красный Крым», партизанські листівки і розповсюджували їх серед населення. Добувши радіоприймач, патріоти приймали зведення Радінформбюро, переписували їх і поширювали серед населення. Від підпільників жителі селища дізнавалися про становище на фронтах Великої Вітчизняної війни.
Учасники підпілля підтримували тісні зв’язки з партизанами, виконували їх завдання аж до приходу Червоної Армії.
Весна 1944 року принесла трудящим Криму визволення від фашистського рабства. 16 квітня Сімеїз визволили частини 16-го стрілецького корпусу Окремої Приморської армії під командуванням генерал-майора К. І. Провалова і 26-ї мотострілецької бригади 19-го танкового корпусу під командуванням полковника А. П. Храповицького. Стрімке просування радянських військ і злагоджені дії партизанів не дали ворогові повністю зруйнувати селище. На головному проспекті Сімеїза, де населення зустрічало воїнів-визволителів, майоріли червоні прапори, збережені піонером Л. Єрмаковим (нині Л. А. Єрмаков працює лікарем у Сімеїзі).
Серед багатьох жителів Сімеїза, які відважно билися з ненависним ворогом на фронті, артилерист, гвардії сержант Н. Т. Васильченко, удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Бойовий путь пройшов учений-астроном І. Г. Мойсеєв. Він відважно бився проти ворога у партизанських загонах України, Білорусії, Молдавії, брав участь у Словацькому повстанні 1944 року, боровся за визволення Чехословаччини. У листопаді 1967 року в центрі селища встановлено пам’ятник 15 сімеїзцям, які загинули в роки Великої Вітчизняної війни.
Окупанти заподіяли селищу великої шкоди: тільки комунальному господарству — на суму 3270 тис. крб. Були зруйновані школи, амбулаторія, літній курортний зал, винні погреби, клуб. Значні пошкодження дістали санаторії ім. Баранова, ім. Фрунзе, ім. Леніна, «Ай-Панда» та інші. У Ліменській долині фашисти знищили санаторій працівників залізничного транспорту, а саму долину замінували. Великих збитків завдали окупанти обсерваторії — на суму 9165 тис. крб. Вони спалили головне її приміщення, а наукову бібліотеку, все обладнання, в т. ч. й 40-дюймовий рефлектор, вивезли до Німеччини. Навесні 1945 року залишки обладнання знайдено в Потсдамській обсерваторії. Всі цінні прилади були зіпсовані, велике дзеркало рефлектора мало на поверхні тріщини і вибоїни: фашисти «розстріляли» його і поштрикали багнетами.
Заліковувати рани, завдані війною й окупацією, сімеїзцям постійно допомагала Радянська держава. У 1944 році, незабаром після визволення, відновила діяльність селищна Рада. Колгосп ім. Калініна поповнився переселенцями з Ростовської області. Тим, хто прибув, було надано житло, худобу, грошову позику. Вже 1945 року колгоспники зібрали 428 цнт винограду (здали державі 211 цнт замість 200 цнт за планом), досягли запланованої урожайності. Завдяки цьому колгосп одержав 588 тис. крб. прибутку проти 452 тис. за планом. Застосування механізмів і передової агротехніки дало змогу тютюнницькій бригаді потроїти площу засіву тютюном-дюбеком.
1946 року члени сільськогосподарської артілі ім. Калініна закликали всіх колгоспників і колгоспниць переселенських артілей Криму розгорнути соціалістичне змагання за одержання високих урожаїв тютюну, винограду, фруктів і овочів, збільшення поголів’я та продуктивності тваринництва. Бюро Кримського обкому схвалило ініціативу колгоспників і запропонувало широко обговорити звернення на загальних зборах у колгоспах. 1947 року за вирощення високого врожаю винограду ланкова колгоспу ім. Калініна О. Д. Віллерова (зібрала 51,3 цнт з га), бригадир О. О. Григоренко (48,4 цнт з га), В. Ф. Губська (53,3 цнт з га) нагороджені орденом Трудового Червоного Прапора.
У 1948 році план урожайності винограду виконано на 102, картоплі — 107, овочів на 187,3 проц. Надої молока на одну фуражну корову становили 1544 кг (за планом 1100 кг). За досягнення високих показників у праці в 1950 році ордена Леніна удостоєно ланкового колгоспу М. Д. Блинова, який виростив 62,5 цнт винограду на 1 га та І. М. Кир’янова (62,4 цнт). Другий орден Трудового Червоного Прапора вручено О. Д. Віллеровій та О. О. Григоренко. 1965 року продукція Сімеїзького винозаводу завоювала першість по комбінату «Масандра», а наступного року винороб заводу Н. І. Ємець, яка багато років працює над підвищенням якості виноробної продукції, нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора.
Колгосп ім. Калініна 1957 року увійшов до складу створеного в системі винокомбінату «Масандра» радгоспу «Лівадія». У західній частині селища розмістилися два його відділки, трудівники яких рік у рік добиваються високих урожаїв винограду.
Ще 1945 року Радянський уряд ухвалив перетворити Сімеїзьке відділення Пулковської астрономічної обсерваторії на самостійну наукову установу — Кримську астрофізичну обсерваторію Академії наук СРСР. Директором її став академік АН СРСР Г. А. Шайн. До 1948 року обсерваторію було відбудовано. Відновились традиційні спостереження за малими планетами. Г. А. Шайн та В. Ф. Газе розпочали дослідження газових і пилових туманностей, розпорошених у світовому просторі.
Багато уваги приділялося відбудові й розгортанню нових санаторіїв, розвитку курортної справи. У середині 1955 року за підсумками соціалістичного змагання Сімеїз посів перше місце серед курортних селищ Криму. На той час тут у 10 здравницях відпочивало 2 тис. чоловік. Після розподілу Південнобережжя Криму на курортні зони в Сімеїзі розмістилися протитуберкульозні санаторії, в їх числі три дитячі: ім. Леніна, «Піонер», «Москва», розташовані в парку поблизу моря. У базову здравницю ім. Леніна направляються підлітки від 14 до 18 років з усіх союзних республік. Вони перебувають тут до цілковитого клінічного одужання. В усіх трьох санаторіях є школи, після закінчення яких діти отримують атестат зрілості, а також свідоцтво про набуту спеціальність столяра, кіномеханіка, майстра пошиття одягу. Серед санаторіїв для дорослих найбільший — ім. М. О. Семашка. Тут споруджено новий комфортабельний спальний корпус, кліматопавільйон для сну на березі моря. Лікуються тут, як і в інших санаторіях, трудящі з усіх кінців Радянського Союзу.
Чимало досвідчених людей трудиться на курорті. Так, у санаторії «Червоний Маяк» працює заслужений лікар Української РСР Є. Г. Закутна. Під час Великої Вітчизняної війни її нагороджено орденами Великої Вітчизняної війни 2-го ступеня, Червоної Зірки та багатьма медалями. Вона очолює наукову роботу по визначенню ефективності лікування хворих в умовах Сімеїза. Є. Г. Закутна обиралася депутатом Верховної Ради СРСР 6-го і 7-го скликань.
У санаторії «Примор’я», створеному після війни на базі колишнього санаторію ВЦРГІС № 4, основним методом лікування туберкульозу є хірургічний. Лікарі санаторію — учні таких відомих майстрів своєї справи, як М. М. Амосов та Л. К. Богуш, що свого часу зробили в операційній «Примор’я» не одну складну операцію.
Восени 1961 року відкрито великий світлий корпус наймолодшої сімеїзької здравниці — ім. XXII з’їзду КПРС. Це один з найкращих, найкомфортабельніших санаторіїв Південнобережжя, де під керівництвом заслуженого лікаря УРСР
- М. Белітченко успішно застосовуються останні досягнення медицини, найновіші методи лікування.
Тривалий час у селищі відчувалася гостра нестача прісної води. Прохідники-метробудівці Москви пробурили крізь кам’яну товщу довгий тунель, що з’єднав північний схил Головного пасма з південним. Тунелем і прийшла на узбережжя прісна вода. У 1967, ювілейному році будівельники БУ-36 тресту «Ялтаспецбуд» дали дорогу одному з відгалужень цього водопроводу до Сімеїза. Було вирішено й енергетичну проблему. Після введення в дію електролінії Кацивелі — Кастрополь утворилося єдине енергетичне кільце Південнобережжя.
В період підготовки до 100-річчя з дня народження В. І. Леніна трудові колективи здравниць і установ успішно виконали соціалістичні зобов’язання, взяті на честь цієї дати. Колективу санаторію ім. В. L Леніна вручено Ленінську ювілейну Почесну Грамоту ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС. Було споруджено 50-квартирний будинок для жителів селища, нове приміщення відділення зв’язку, заасфальтовано вулиці ім. Горького, Морську, Приморську, висаджено 5 тис. дерев і 3 тис. кущів, реконструйовано кінотеатр «Чорноморець», обладнано спортивні й дитячі майданчики. В усіх здравницях та установах групи політінформаторів організовували ленінські читання, зустрічі з ветеранами Великої Жовтневої соціалістичної революції, громадянської і Великої Вітчизняної воєн. Цикл лекцій, присвячений відтворенню образу В. І. Леніна в літературі, музиці, живопису, ліг в основу випусків щомісячного усного журналу «Час, події, люди», організованого Сімеїзьким клубом медичних працівників. У селищі широко впроваджуються нові соціалістичні обряди.
На початку 1973 року на території Сімеїзької селищної Ради діяло 10 санаторіїв: ім. Леніна, ім. XXII з’їзду КПРС, ім, Баранова, ім. Семашка, «Примор’я», «Піонер», «Москва», «Червоний Маяк», «Голуба Затока», «Кастрополь», пансіонат «Криворізький гірник», будинок відпочинку «Понизівка». До послуг жителів і відпочиваючих — 23 бібліотеки, 3 клуби, 2 кінотеатри і 26 кіноустановок, 39 магазинів, ларки, багато їдалень і кафе.
У селищі працює амбулаторія, жителів обслуговує також розташована неподалік Кореїзька лікарня, є дитячий садок і ясла.
Діти шкільного віку (близько 800) вчаться в середній та восьмирічній школах. При середній школі створено музей бойової слави, на стендах якого знайшли відображення сторінки революційного літопису Криму і, зокрема Сімеїза, за минуле півстоліття. Великий інтерес викликає розділ, присвячений періоду Великої Вітчизняної війни, пошукам невідомих героїв червоними слідопитами.
У санаторії ім. В. І. Леніна до 50-річчя утворення СРСР відкрито музей інтернаціональної дружби. Кожен, хто приїздить із союзних республік, залишає тут, на спеціальних стендах, фотографії, що відображують життя, побут і працю трудящих цих республік, їхні виробничі успіхи.
Широкою популярністю користуються в Сімеїзі будинок-музей М. М. Коцюбинського, де в 1911 році жив видатний український письменник і громадський діяч, революціонер-демократ, і дитяча бібліотека його імені, що налічує 3,4 тис. книжок.
Центром культурно-масової роботі в селищі вже давно став місцевий клуб. Сюди, на концерти художньої самодіяльності, на вечори відпочинку збираються жителі й відпочиваючі Сімеїза та сусідніх населених пунктів: Оползневого, Голубої Затоки, трудівники радгоспу «Лівадія». Клуб став методичним центром організації культурно-освітньої і політично-масової роботи в усіх здравницях Сімеїза. Культпрацівники приходять сюди, щоб обмінятися досвідом роботи, підвищити свою кваліфікацію.
Важливі наукові відкриття зроблено в 50-х роках у Сімеїзькій обсерваторії. Так, академік А. Б. Сєверний з групою сімеїзьких науковців зайнявся вивченням актуальних проблем фізики Сонця. У цій галузі досліджень обсерваторія незабаром вийшла на перше місце в Радянському Союзі. У другій половині 50-х років центр науково-дослідної роботи переміщено в смт Научний поблизу Бахчисарая. У Сімеїзі лишилося тільки відділення Кримської астрофізичної обсерваторії. Але й Сімеїз не втратив свого значення у вітчизняній і світовій науці. У середині 60-х років тут створено відділ радіоастрономії Кримської астрофізичної обсерваторії, очолений кандидатом фізико-математичних наук І. Г. Мойсеевим. 1966 року в Сімеїзі, на самому березі затоки, встановлено один з найбільших у світі 22-метровий радіотелескоп для дослідження міліметрових радіохвиль. Завдяки цьому вивчається радіовипромінювання Сонця, Венери та інших радіоджерел. З допомогою радіотелескопа-22 вперше проведено важливі дослідження, що дають змогу швидше визначати і завбачувати «сонячну погоду», вчасно повідомляти про радіаційну активність під час космічних польотів, про порушення радіозв’язку, магнітні бурі тощо.
1969 року в жовтні науковці Сімеїза провели разом з американською національною обсерваторією Грін Бенк, що знаходиться у штаті Вірджінія, унікальне дослідження нових космічних об’єктів — квазарів. Протягом 1970—1972 рр. у співдружності з Інститутом космічних досліджень АНСРСР тут вивчались нові «спалахуючі» радіоджерела. Тоді ж група вчених Астрономічного інституту ім. Штернберга, а також Інституту космічних досліджень під керівництвом доктора фізико-математичних наук Н. С. Кардашова при допомозі РТ-22 «оглянула» весь небосхил, щоб віднайти нові джерела радіовипромінювання. У радянській і зарубіжній науковій літературі Сімеїз значиться як важливий дослідний астрофізичний центр.
У плані перспективного розвитку здравниць Південного берега Криму Сімеїзу відводиться роль провідного протитуберкульозного курорту. У Ліменській долині, де нині розміщено санаторій «Голуба затока», споруджується найбільше в Криму містечко відпочинку. Тут виростуть висотні спальні корпуси, з’являться плавальні басейни, курортні зали, їдальні, ресторани, кафе, спортивні комплекси, канатна дорога на пляж, кемпінг. Тільки протягом трьох літніх місяців у Сімеїзі зможуть відпочити 35 тис. чоловік.
За планом 9-ї п’ятирічки в Сімеїзі будуються два великі житлові будинки на 100—120 квартир, реконструюється водопостачання. Розпочався транзитний автомобільний рух між Сімеїзом і Ялтою по новій дорозі. У районі Генуезької фортеці споруджується видовий майданчик.
14 первинних партійних організацій, які об’єднують 226 чоловік, йдуть в авангарді боротьби за втілення в життя накреслень партії та уряду.
Велику роботу в селищі і на курорті провадить селищна Рада. Серед її депутатів — 68 робітників, 29 працівників охорони здоров’я; 55 комуністів, 20 комсомольців; 55 жінок. Депутатами Ради є Герой Радянського Союзу, електрик санаторію «Червоний Маяк» Н. Т. Васильченко, Герой Соціалістичної Праці, садівник винорадгоспу «Лівадія» К Й. Фоменко. Очолює виконком селищної Ради депутат чотирьох останніх скликань, учасник Великої Вітчизняної війни старожил Сімеїза Є. І. Борисов. Проводяться виїзні сесії виконкому в селах Бекетовому і Оползневому. Щокварталу виконком обговорює роботу різних установ і підприємств курорту. Особливо багато зроблено для упорядкування селища, на що тільки 1972 року асигновано 60 тис. крб. Селищна Рада, змагаючись із Гурзуфською селищною Радою, провадить місячники озеленення й благоустрою спортивних майданчиків, організації різних виставок, свят праці та пісні.
Біля пам’ятника великому вождеві революції В. І. Леніну, відкритого 1957 року, в урочисті святкові дні збираються юні піонери і комсомольці, щоб проголосити слова клятви вірності Вітчизні.
Трудящі Сімеїза, як і весь радянський народ, втілюючи в життя накреслення XXIV з’їзду КПРС, завойовують нові рубежі в розвитку економіки, науки, культури, вносять свій гідний вклад у будівництво комунізму в нашій країні.
Т. М. БАРСЬКА, Г. А. ЯЦЕНКО