Ровеньки, Луганська область (продовження)
З першого дня Великої Вітчизняної війни лозунг «Все для фронту, все для перемоги!» став основним законом життя трудівників міста.
У липневі дні 1941 року в міському парку культури і відпочинку відбулися багатолюдні мітинги, присвячені проводам ровеньківців на фронт. Відразу після мітингів майбутні захисники Батьківщини йшли в Луганськ, де формувалася шахтарська дивізія. Понад 60 проц. комуністів і комсомольців Ровеньок взялися за зброю в перші дні війни. Серед них були гірники І. Є. Довженко, К. І. Сереженко, майстер зв’язку Д. X. Друпов, учитель П. А. Семенко, бухгалтер П. П. Клименко і багато інших.
В місті створювалося народне ополчення. Незабаром в його рядах налічувалося 6500 чол. У шахтах Ровеньок, ставши на зміну гірникам, які пішли на фронт, працювали ветерани праці, жінки, підлітки. Незважаючи на труднощі воєнного часу, шахти не знижували темпів роботи. В липні 1941 року середньодобовий видобуток вугілля по тресту «Фрунзевугілля» зріс проти травня того самого року на 500 тонн.
«У моїй бригаді,— згадує кадровий робітник бригадир А. М. Скляров,— працювало п’ять чоловіків, дев’ять жінок і підлітків. Середньозмінний наряд становив 65 тонн. Він був розрахований на бригаду професійних гірників. Проте я не пам’ятаю такого дня, щоб ми не виконали завдання. Жінки і підлітки в роботі не відставали від кадрових шахтарів. Ні артилерійські обстріли, що почалися, коли фронт наблизився до міста, ні нальоти ворожої авіації не зломили бойового духу шахтарів і шахтарок».
Для потреб фронту працювали й інші промислові підприємства міста. Робітники центральних електромеханічних майстерень і Ровеньківської МТС почали виготовляти корпуси мін і організували ремонт стрілецької зброї. Вже за перший рік війни вони виготовили 14 тис. корпусів мін і відремонтували понад 100 тис. гвинтівок. Робітники Ровеньківської МТС виявили велику винахідливість, пристосувавши верстати для виготовлення окремих частин стрілецької зброї. Ровеньківський хлібозавод щодня давав для фронту 3 тонни сухарів.
Виявляючи високе почуття любові до Батьківщини і героїчної Червоної Армії, комсомольські організації району зібрали протягом першого року війни на будівництво танкової колони ім. Ленінського комсомолу 242 тис. крб. Понад 100 тис. крб. було внесено на будівництво авіаескадрильї. Всього ж за роки війни трудящі Ровеньок з своїх особистих заощаджень внесли в фонд нашої перемоги 30 млн. крб. Тисячі ровеньківців брали участь у спорудженні оборонних рубежів на річці Міус і в інших районах.
У серпні 1941 року фашистські війська наблизилися до Донецького басейну. Почалася евакуація всього цінного устаткування. Верстати, підйомні машини, насоси, мотори вантажили на залізничні платформи і вивозили вглиб країни. Проте ворога було спинено біля воріт Донбасу, і підприємства міста працювали далі у важких умовах прифронтової смуги.
У ці грізні дні в Ровеньківський райком партії і райком комсомолу надходили щодня сотні заяв від трудівників з проханням послати їх на фронт. Удень і вночі тривали роботи на будівництві оборонних рубежів навколо міста. Комсомольці обслуговували військові госпіталі. Молоді патріоти — Клара Стрюк, Зіна Филипенко, Анатолій Пушкаренко —ходили в розвідку, доставляючи радянському командуванню цінні відомості. Валя Фартушна, яка кілька разів переходила лінію фронту, загинула смертю хоробрих.
Але гітлерівцям вдалося прорвати нашу оборону. 18 липня 1942 року фашисти зайняли Ровеньки. Напередодні окупації ворожі бомбардувальники протягом чотирьох днів бомбили місто. Під час нальотів загинуло понад дві тисячі мирних громадян.
З приходом окупантів у місті почалися арешти і розстріли. Було по-звірячому замучено залишених для підпільної роботи комуністів П. К. Анащенка, В. Д. Луганського, І. П. Родіонова, А. Я. Проценка і командира партизанської групи С. Я. Яковлева.
Проте ровеньківців не зломили розстріли і арешти. На шахті «Михайлівна» Р. А. Долголенко та його син Петро організували саботаж виконання розпоряджень німецького командування. Населення міста уперто зривало наказ бургомістра про відновлення робіт на шахтах. За це у вересні 1942 року було заарештовано близько 150 ровеньківських гірників.
На шахті № 5 патріоти зірвали пуск підстанції. Ризикуючи життям, робітники заховали від гітлерівців 15 електромоторів, кабель, трансформатори та інше електроустаткування.
Розлючені фашисти і далі жорстоко розправлялися з населенням. За час окупації Ровеньок вони розстріляли і замучили 832 чоловіка, вигнали на каторгу в Німеччину сотні людей. В самому лише Михайлівському таборі (за 6 км на захід від Ровеньок) за півмісяця до визволення міста гітлерівці вбили 117 полонених червоно-армійців. Багато ув’язнених померло від хвороб і виснаження.
6 лютого 1943 року в одну з камер гестапівської тюрми, що містилася в підвалі Ровеньківської районної лікарні, штовхнули змучених катуваннями юнаків і дівчат. Серед них були члени краснодонської підпільної комсомольської організації
«Молода гвардія» Люба Шевцова, Олег Кошовий, Семен Остапенко, Віктор Суботін, Дмитро Огурцов. Молодогвардійці стійко трималися до останніх хвилин життя, зберігаючи віру в перемогу свого народу. Олег Кошовий на допиті у шефа ровеньківської польової жандармерії Вернера під час жорстокого катування вигукнув: «Однаково ви загинете, фашистські гади! Крах приходить вам, а наші вже близько!». Побитих, змучених під час допитів членів «Молодої гвардії» гітлерівські кати розстріляли в Гримучому лісі напередодні визволення міста.
17 лютого 1943 року війська Південно-Західного фронту визволили Ровеньки від німецько-фашистських загарбників. У боях за місто брали участь частини 203-ї стрілецької дивізії (командир полковник Г. С. Зданович), 333-ї стрілецької дивізії (командир полковник М. І. Матвеев), а також 39-а танкова бригада (командир полковник Ф. В. Румянцев) і 56-а мотострілецька бригада (командир підполковник О. Я. Кравцов). На міській площі відбувся мітинг, присвячений зустрічі з воїнами-визволителями. Після мітингу населення міста і воїни Радянської Армії взяли участь у похороні патріотів, розстріляних у Гримучому лісі. їх останки було перенесено у сквер, названий пізніше Молодогвардійським.
Величезної шкоди завдали гітлерівські загарбники Ровенькам. Центр міста було перетворено в руїни. Спалено будинки трьох шкіл, Держбанку, Будинку політичної освіти, десятків магазинів. Відступаючи, гітлерівці висадили в повітря залізничний вокзал, маслозавод, елеватор, будинок пункту «Заготзерно», цілком знищили державний борошномельний завод. Було виведено з ладу всі вугільні підприємства. Загальна сума шкоди тільки по тресту «Фрунзевугілля» становила 50 млн. карбованців.
У перші дні після визволення міста комуністи організують трудящих на ліквідацію наслідків окупації. Життя в місті набуває нормального ритму. Буквально другого дня після визволення міста учні прийшли на подвір’я своїх зруйнованих шкіл. Відбудовні роботи проходили вдень і вночі. Восени 1943 року почалося навчання в загальноосвітніх школах міста, гірничому технікумі, школі ФЗН. Через кілька днів після визволення Ровеньок почали працювати районна лікарня, магазини, клуб. 19 лютого вийшов перший після вигнання окупантів номер газети «Вперед». Почав працювати радіовузол. У березні 1943 року однією з перших в Ровеньках була пущена шахта № 10 «Роза». Потім до ладу діючих стала шахта № 59. Наприкінці 1943 року на цій шахті вперше в районі після визволення було освоєно врубову машину. Її повів комсомолець Г. Бєляєв. Юнак виконував по дві норми за зміну. За десять місяців він нарубав 67 тис. тонн вугілля і навчив водити врубову машину більш як 20 своїх товаришів.
Над шахтами взяла шефство комсомольська організація міста, очолювана колишнім учасником Краснодонського підпілля М. Т. Щищенком. В Ровеньки за комсомольськими путівками прибували сотні ентузіастів, випускників ремісничих училищ і шкіл ФЗН. У 1944 році в Ровеньках уже працювало 50 комсомольсько-молодіжних бригад. За рік після визволення міста вони видобули понад план більше 24 ешелонів вугілля. За ударну працю і перевиконання плану видобутку вугілля в 1944 році дев’ять комсомольсько-молодіжних бригад було нагороджено почесними грамотами ЦК ВЛКСМ4, а комсомольці Б. Бєліков і М. Стежников з шахти № 28 «Венгерівка» удостоєні ордена Трудового Червоного Прапора.
Активну участь у відбудовних роботах брали жінки. Вони успішно оволодівали шахтарськими професіями. Робітниці В. Цупко, М. Буравко, Є. Филипенко виконували по півтори норми.
Старий гірник Лобівського шахтоуправління Т. Р. Ковтун звернувся з закликом до пенсіонерів стати на трудову вахту. «Я пропрацював на шахті тридцять років,— писав він у своїй заяві на ім’я начальника шахтоуправління.— Держава мене добре забезпечила. Але тепер я не можу сидіти, склавши руки». Слідом за Т. Р. Ковтуном у вибій пішли десятки літніх шахтарів.
Про ровеньківських новаторів заговорили в Донбасі. Зарубник шахти № 28 «Венгерівка» Л. Т. Голоколосов розробив і впровадив новий метод нарізування лав. Працюючи по-новому, Л. Т. Голоколосов за 1944 рік виконав п’ять річних норм. Він був удостоєний Державної премії.
Про темпи відбудовних робіт можна судити з того, що в тресті «Фрунзевугілля» на кінець війни вже діяло 13 вугільних підприємств з середньодобовим видобутком 2600 тонн. Значних успіхів було досягнуто в справі механізації цього процесу і підвищення продуктивності врубових машин. У 1945 році механізований видобуток по тресту становив 82,6 проц., а продуктивність врубових машин перевищила планову на 34,5 процента.
Поряд з вугільними відбудовувалися і інші промислові підприємства. Після визволення від окупантів було створено і пущено цехи: паперовий, гвоздильний та інші. Став до ладу також шкіряний завод.
Мужньо билися ровеньківці на фронтах Великої Вітчизняної війни. Безсмертний подвиг учинив на Житомирщині колишній ровеньківський робітник, командир 64-ї гвардійської танкової бригади, комуніст О. Ф. Бурда. До призову в Червону Армію О. Бурда працював слюсарем на шахті № 15 «Ударник». Потім він закінчив танкове училище і в перший день Великої Вітчизняної війни вже воював з ворогом. Його танкісти билися під Москвою, на Орловсько-Курській дузі, визволяли Україну. 24 квітня 1944 року в районі населеного пункту Цибулевого Житомирської області штаб його танкової бригади був оточений гітлерівцями. В руки ворога могли потрапити цінні документи.
І тоді командир бригади О. Ф. Бурда в своєму танку Т-34 вступив у бій з дванадцятьма ворожими «тиграми». Бій був нерівний. Увесь радянський екіпаж загинув, але зате штабні машини вирвалися з вогневого кільця.
Посмертно О. Ф. Бурді було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Колишній вибійник В. А. Трушин командував 61-м гвардійським стрілецьким полком. Беручи участь у прориві оборони противника біля села Калнуяй Литовської РСР, 6 жовтня 1944 року полк під командуванням В. А. Трушина завдав ворогові великих втрат у живій силі і техніці. Указом Президії Верховної Ради СРСР В. А. Трушину було присвоєно звання Героя Радянського Союзу, проте повідомлення про це не застало вже героя живим. З великими почестями його було поховано в Кудіркос-Науместіс Литовської РСР.
Високого звання Героя Радянського Союзу удостоєні також вихованці партійної і комсомольської організацій Ровеньок підполковник С. І. Титаренко, майори М. М. Покачалов, А. А. Мален, П. В. Бєліков, старший лейтенант В. Є. Ярцев.
На ознаменування річниці визволення України від німецько-фашистських загарбників вибійник шахти № 28 «Венгерівка» Л. Т. Голоколосов виконав змінне завдання на 3500 проц. 16 вересня 1945 року обласна газета «Ворошиловградская правда» повідомила про те, що вибійник шахти ім. М. Щорса Михайлівського шахтоуправління Є. Є. Петченко цілий тиждень виробляв по 5—6 норм за зміну. В 1947 році Є. Є. Петченкові було присвоєно звання почесного шахтаря, а через рік — Героя Соціалістичної Праці. Протягом двох років він виконав вісім річних норм.
Серед передових шахтарів був і врубмашиніст шахти № 3 ім. Ф. Е. Дзержинського Іван Пилипович Ізотов. Його, представника шахтарської гвардії, трудящі Ровеньківського виборчого округу в 1946 році обрали депутатом Верховної Ради СРСР.
Вступаючи в післявоєнну п’ятирічку, творчо підходили до розв’язання поставлених перед ними завдань ровеньківські шахтарі. Гірники-новатори Є. Є. Петченко з Михайлівського шахтоуправління і А. Я. Сасунов шахти № 28 «Венгерівка» внесли чималий вклад в удосконалення організації праці у вибої. В результаті цього бригадир прохідників А. Я. Сасунов почав проходити з своєю бригадою за місяць 65— 90 погінних метрів штреку при плановому завданні 30 погонних метрів.
Починання новаторів Є. Петченка і А. Сасунова швидко поширилося по всіх шахтах Донбасу.
Велику роль в удосконаленні форм організації праці відіграла постанова Ради Міністрів СРСР від 12 липня 1950 року «Про підвищення продуктивності праці, поліпшення організації виробництва і зміцнення технічного керівництва на шахтах Донбасу». Уряд запропонував вести роботи в лавах за графіком — один цикл на добу. Запроваджувалися змінні комплексні бригади.
Переведення лав на циклічну роботу дало добрі результати. Наприклад, 13-а лава шахти № 54 в серпні 1952 року за 31 день виконала 31 цикл. З лави завдовжки 78 метрів щодоби виймали 245—250 тонн вугілля замість 180—200 тонн. Уже в 1952 році на шахтах тресту «Фрунзевугілля» окремі лави замість одного циклу виконували за добу півтора-два цикли.
У місті тривало будівництво нових вугільних підприємств. Першою новобудовою післявоєнних років стала пущена в 1955 році шахта № 1—2 «Ровеньківська», найбільш механізована в тресті «Фрунзевугілля».
Важливими історичними віхами в житті ровеньківців, як і всього радянського народу, були XX—XXII з’їзди КПРС. Гірники тресту «Фрунзевугілля» одними з перших у Луганській області включилися в соціалістичне змагання за гідну зустріч XX з’їзду КПРС. У дні, коли вся країна готувала трудові подарунки з’їздові, в Ровеньках закінчували будівництво семи капітальних шахт. До ладу діючих вступили нові вугільні підприємства.
П’ятдесяті роки невпізнанно перетворили Ровеньки. Розширилися межі міста. В південно-західній його частині виросли сучасні багатоквартирні будинки селища Чернігівського, а з півночі приєдналося селище Київське. Біографія міських окраїн розпочалася в 1956 році, коли на заклик партії і по велінню своїх сердець сюди прибула молодь з різних областей України. У будівництві комсомольських шахт у Ровеньках взяло участь 6 тис. комсомольців і молоді, посланців Києва, Херсона, Чернігова і Луганська. їхніми руками поблизу міста було споруджено п’ять комсомольських шахт: «Київські-комсомольські» № 1 і № 2, «Чернігівська-комсомольська», «Херсонська-комсомольська» і «Луганська-комсомольська».
Серед молодих будівників розгорнулося соціалістичне змагання. Прохідницька бригада А. Малуша на будівництві шахти «Київської-комсомольської» № 1 за місяць виконала обсяг робіт, розрахований на два місяці. Перший успіх окрилив, і посланці Києва звернулися з закликом почати змагання за дострокове завершення будівництва комсомольських шахт.
Несприятлива осінь 1956 року ставила перед молодими будівниками шахт одну перешкоду по одній. Тільки прохідники шахти «Київська-комсомольська» № 1 заклали шийку ствола, линула злива. Два дні бушувала стихія. Каламутні потоки води затопили ствол. Коли дощ перестав, прохідники бригади А. Мовчанюка мали вирішити, що робити далі. Час не чекав. Треба було відкачувати воду, але близько не було насосів. І. Кравченко запропонував вичерпувати воду відрами.
Холодний вітер пронизував до кісток. Промок одяг. Зціпивши зуби, працювали хлопці. Понад тисячу відер води вичерпали вони з ствола. Шлях до підземних глибин було відкрито. Так було здобуто перемогу, і в ній велика заслуга належала шахтареві І. Кравченку, демобілізованому матросу Балтійського флоту, який прибув у Донбас за путівкою Київського обкому комсомолу. 16 лютого будівництво облетіла радісна звістка: на 130-му метрі прохідники натрапили на вугілля.
Трудовий ентузіазм зростав. Дружно працювала бригада, в якій тон задавали І. Кравченко і М. Невідомський. За добу бригада проходила по 5 погонних метрів ствола при плані 1,7 погонного метра. Три цикли за день стали законом для молодих будівників шахт.
Радісним був день 22 квітня 1957 року. Комсомольці закінчили проходження першого ствола. А в День шахтаря, 25 серпня 1957 року, колектив шахти «Київська-комсомольська» № 1 достроково рапортував про здачу її в експлуатацію. Посланці комсомолу додержали свого слова.
За швидкісне будівництво і введення в дію вугільних шахт комсомол України було нагороджено орденом Леніна. Серед кращих орденами і медалями було відзначено і будівників ровеньківських шахт. Бригадир передової комсомольської бригади шахтопрохідників І. Кравченко був удостоєний ордена Леніна, бригадир прохідників В. Бережний, бригадир штукатурів Н. Задоєнко, прохідник М. Невідомський і багато інших були нагороджені орденами Трудового Червоного Прапора, «Знак пошани» і медалями СРСР.
Роки семирічки — роки бурхливого зростання вугільної промисловості Ровеньок. Знання, праця і вміння шахтарів були спрямовані на те, щоб добитися дальшого зростання середньодобового видобутку, поліпшити всі техніко-економічні показники в роботі вугільних підприємств і тресту в цілому.
Починаючи з 1958 року, в Ровеньках проводяться роботи по реконструкції вугільних підприємств, що передбачають об’єднання дрібних шахт, будівництво нових поверхневих комплексів, а також механізацію і автоматизацію виробничих процесів.
Лише за роки семирічки на ровеньківських шахтах більш як у три рази зросло число вугільних комбайнів, врубових машин і важких електровозів. У виробництво впроваджено потужні вугільні струги УСБ-1, застосовуються найновіші досягнення автоматики і телемеханіки. Все це позитивно позначилося на роботі вугільних підприємств. Ось лише деякі цифри, що характеризують досягнення гірників тресту «Фрунзевугілля» за семирічку. Середньодобовий видобуток зріс на 7051 тонну, темпи підготовчих робіт за цей час зросли більш як у три рази. План по продуктивності праці виконано в 1963 році, план по видобутку — на два місяці раніше строку, видобуто понад план більше мільйона тонн антрациту.
З початку семирічки серед промислових підприємств міста немає відстаючих. У ці роки народилися нові вищі рекорди. Відзначаючи 93-ю річницю з дня народження В. І. Леніна, бригада прохідників шахти № 1—2 «Ровеньківська» А. О. Оверченка пройшла за місяць 320 погонних метрів штреку. Таких темпів у тресті «Фрунзевугілля» раніше не досягала ні одна бригада. Через рік, у квітні 1964 року, бригада швидкісника А. О. Оверченка пройшла 402 погонні метри. На шахту № 1—2 «Ровеньківська» приїздили вчитися з інших шахт. Досвід бригади А. О. Оверченка допоміг бригаді комуніста А. Г. Свистова з шахтоуправління № 6—7 «Дар’ївського» добитися найвищої продуктивності по комбінату «Донбасантрацит». У листопаді 1964 року ця бригада пройшла 805 погонних метрів двоколійного відкаточного штреку.
1 вересня 1965 року стало відомо про нові виробничі досягнення бригади прохідників М. Є. Проніна з шахти № 1—2 «Ровеньківська». За місяць вона пройшла 550 метрів квершлагу. Цим було перевершено всесоюзний рекорд прохідників бригади В. І. Хренова з шахти ім. XXII з’їзду КПРС тресту «Кадіїввугілля».
У 1966 році в місті працювали вже 120 бригад і 5759 ударників комуністичної праці. Трудові успіхи гірників високо оцінили Комуністична партія і Радянський уряд. За видатні заслуги у виконанні завдань семирічного плану і досягнення високих техніко-економічних показників у роботі Президія Верховної Ради СРСР присвоїла звання Героя Соціалістичної Праці бригадирові робітників очисного вибою шахтоуправління № 4—5 «Дар’ївське» М. П. Третьякову, 150 робітників та інженерно-технічних працівників тресту «Фрунзевугілля» було нагороджено орденами і медалями.
Шахтарі міста підтримують дружні відносини з колегами по професії за рубежем. Одним з характерних прикладів є дружба гірників другої дільниці шахтоуправління № 4—5 «Дар’ївське» тресту «Фрунзевугілля» з болгарськими шахтарями дільниці № 4 рудника «Мерічлері». Машиніст врубової машини шахтоуправління №4—5 «Дар’ївське» В. І. Буйновський у складі радянської делегації, на запрошення ЦК профспілки шахтарів і металургів Болгарії, побував у цій країні. Мета поїздки — обмін досвідом роботи.
В. І. Буйновському було про що розповісти болгарським шахтарям. Він працює на дільниці, якій присвоєно звання комуністичної праці. Болгарські гірники вирішили також боротися за почесне звання. Тепер радянські і болгарські друзі часто обмінюються листами, телеграмами, діляться своїми успіхами, розповідають про трудові будні.
Новими трудовими успіхами зустріли трудівники Ровеньок XXIII з’їзд КПРС. На форумі комуністів України були посланці міської партійної організації — про-хідник-швидкісник А. Г. Свистов, заслужений лікар республіки А. Г. Вороніна і перший секретар міського комітету КП України В. П. Мішин. У роботі XXIII з’їзду КПРС брав участь керуючий трестом «Фрунзевугілля» М. К. Косарев.
З великим піднесенням трудяться гірники Ровеньок у новій п’ятирічці (1966— 1970 рр.). Шахтарі тресту «Фрунзевугілля» достроково, 22 грудня, завершили план ювілейного року. За два роки вони видали понад план близько 400 тис. тонн палива.
Ставши на трудову вахту на честь 50-річчя Великого Жовтня, бригада комуністичної праці, очолювана Г. І. Моцаком (шахта № 3 «Дар’ївська») за 31 робочий день (з 1 по 5 вересня 1967 р.) комплексом «КМ-87С» нарубала по 1283 тонни на робітника по забою.
ЦК КП України, Рада Міністрів УРСР поздоровили гірників з досягненням визначного виробничого успіху. Колективу шахти № З «Дар’ївська» було присуджено перехідний Червоний прапор Ради Міністрів УРСР і Міністерства вугільної промисловості УРСР, а бригаді комуніста Г. І. Моцака — перехідний Червоний прапор Міністерства вугільної промисловості СРСР.
Натхненні рішеннями XXIII з’їзду КПРС і XXIII з’їзду КП України, ровеньківці зосереджують свою увагу на дальшому піднесенні економіки, культури, зростанні добробуту радянських людей.
Невпізнанно змінилися Ровеньки за післявоєнні роки. В 1963 році вони стали містом обласного підпорядкування. Територія міста становить 60 кв. км, житловий фонд — 709,521 тис. кв. метрів (у т. ч. громадський — 298,865 тис. кв. метрів). Тільки в роки семирічки ровеньківці дістали від держави понад 160 тис. кв. метрів житла. Там, де до революції були низенькі, вкриті соломою хатки і землянки, піднеслися красиві багатоповерхові будинки.
Багато зроблено по впорядкуванню і озелененню вулиць робітничих селищ. Гордістю ровеньківців став красень-сквер на вулиці В. І. Леніна. Вирощені на штучному грунті, в ньому щовесни надягають біле вбрання каштани.
Улюбленим місцем відпочинку трудівників став також лісопарк з двома мальовничими ставками. В глибині лісу, серед високих дубів і кучерявих кленів, розташоване маленьке містечко з фонтанами, водним басейном. Це — піонерський табір міськкому профспілки працівників вугільної промисловості. А до 50-річчя Радянської влади в південно-західній частині міста, недалеко від шахти № 71, закладено фруктовий сад площею 200 га, споруджується ставок з дзеркальною поверхнею 10 га.
Місто має розвинуту водопровідну і каналізаційну сітки. Триває його газифікація.
Поліпшення матеріального добробуту трудящих супроводилося в роки семирічки зростанням товарообороту і розширенням сфери побутового обслуговування населення.
Якщо в 1963 році товарооборот магазинів міста становив 46,6 млн. крб., то в 1967 році він збільшився до 51,1 млн. крб. За два роки п’ятирічки ровеньківцям було продано 2192 холодильники, 3666 телевізорів, 195 піаніно, 62 автомашини, 5383 пральні машини.
Партія і уряд виявляють велике піклування про зміцнення здоров’я трудящих. Про це свідчать і приклади з життя шахтарського міста Ровеньок. 180 лікарів і 784 середні медичні працівники обслуговували в 1966 році 9 лікарень, поліклініку на 550 щоденних прийомів, родильний будинок, кістковотуберкульозний санаторій і грязеводолікарню. До послуг трудящих також 9 аптек, станція переливання крові і станція «Швидкої допомоги». Для наймолодших жителів міста відкрито 13 дитячих садків і 6 ясел на 2005 тис. дітей.
Відзначаючи великі заслуги в розвитку охорони здоров’я, Президія Верховної Ради УРСР присвоїла почесне звання заслуженого лікаря УРСР завідуючим відділеннями лікарень А. Г. Вороніній і Я. У. Лобковій. Великою повагою в місті користується і найстаріший лікар У. Г. Пащук, який присвятив 40 років свого життя охороні здоров’я шахтарів. В ювілейні дні 1967 року йому також присвоєно звання заслуженого лікаря УРСР.
Великих успіхів досягнуто в розвитку народної освіти. В 1966 році в місті працювали 13 загальноосвітніх і 5 шкіл робітничої молоді, школа-інтернат, гірничий технікум, 2 професійно-технічні училища, дитяча музична школа.
В Ровеньках працює понад 600 учителів. Кращі з них удостоєні звання відмінників народної освіти. Це хімік Н. П. Свистунова, історик К. П. Бойко, географ О. П. Черненко, філолог О. В. Білоусов, учителька молодших класів Л. М. Котенко та ін.
Понад 30 років присвятив школі комуніст К. Г. Забранюк. Він відомий і як чудовий пропагандист, депутат міської Ради депутатів трудящих, учасник художньої самодіяльності. К. Г. Забранюк — перший почесний громадянин міста. Це високе звання було присвоєно йому 3 жовтня 1965 року, коли наша країна вперше відзначала День учителя. 42 роки пропрацював учитель М. Г. Любченко. Свою багаторічну працю географа він узагальнив у книзі «Метеорологічні спостереження в школі», виданій у Києві в 1962 році.
У системі заходів, спрямованих на зміцнення здоров’я трудящих, розвиток їх фізичних здатностей, важливе місце займає спорт. У 1966 році в Ровеньках було 18 тис. фізкультурників, об’єднаних у 56 колективів спортивних товариств «Спартак» і «Авангард». Працюють 2 спортивні школи. З 20 видів спорту, що культивуються в Ровеньках, особливу популярність здобули легка атлетика, футбол, баскетбол і гімнастика.
У 1967 році міська футбольна команда стала чемпіоном області і золотим призером України. їй надано право виступати на першість СРСР серед команд — майстрів класу «Б».
У місті є 5870 спортсменів-розрядників. За межами Луганщини відомі імена майстрів спорту СРСР гімнаста Ю. С. Мойсеева, важкоатлетів призера країни Г. М. Дяченка і Б. І. Прусса.
Спортивна база міста складається з стадіону, 16 спортивних залів, 95 волейбольних і 40 баскетбольних майданчиків, 26 футбольних полів.
Велику культурно-масову роботу серед трудящих проводять культурно-освітні установи. В місті працюють Палац культури ім. М. Горького, два кінотеатри, вісім клубів, 15 бібліотек і 20 літніх агітмайданчиків. Особливою популярністю жителів міста користується Палац культури. В ньому часто відбуваються тематичні вечори, вшановування новаторів виробництва, молодіжні бали, кінофестивалі, огляди художньої самодіяльності.
За післявоєнні роки місто Ровеньки значно розширило культурні зв’язки. На гастролі до шахтарів приїздять артисти майже всіх союзних республік.
Тісні зв’язки підтримують ровеньківці із спілкою письменників України, багатьох письменників радо приймали у своєму місті, а Миколу Бажана двічі обирали депутатом Верховної Ради УРСР.
Колективи художньої самодіяльності Палацу культури — неодноразові учасники республіканських оглядів народних талантів. Успішно виступав на обласному огляді «Театральна весна 1966 року» драматичний гурток. В його репертуарі — «Барабанщиця» А. Салииського, «Чужа дитина» В. Шкваркіна, «П’ять вечорів» А. Володіна, «Втрачений син» Г. Арбузова та інші п’єси радянських драматургів. Серед учасників колективу чимало ветеранів самодіяльної сцени. Так, 45 років бере участь у спектаклях старий робітник П. В. Білоусов.
У місті 7,5 тис. чол. присвячують вільний час самодіяльному мистецтву.
Серед ровеньківців — любителів мистецтва — відомий самодіяльний художник і скульптор учитель С. Ф. Пирогов. Його роботи не раз експонувалися на обласних, республіканських, союзних і всесвітніх виставках самодіяльних художників, а за картину «Зайшов додому» він одержав у 1948 році першу Всесоюзну премію. У 1960 році роботи С. Ф. Пирогова були представлені в місті Сосновиці (Польща) і відзначені Дипломом 2-го ступеня. У травні 1965 року в Ровеньках були організовані виставки робіт цього цікавого майстра, присвячені 20-річчю перемоги над фашистською Німеччиною і 50-річчю Радянської влади. У художника чимало послідовників.
У місті працює любительська студія образотворчого мистецтва, художники-любителі відображають у своїх творах революційне минуле Ровеньок. Члени любительської кіностудії готують кінонариси про сучасне місто, його людей.
Міцно ввійшов у життя трудівників міста народний університет культури з двома факультетами — літературним і мистецтвознавчим, який працює вже майже 10 років.
Крім того, функціонують народна музична школа, університет педагогічних знань для батьків і спеціальний університет з питань культури для юнацтва.
Виховання нової людини на кращих зразках трудового героїзму лягло в основу нових традицій. Однією з них стало свято трудової слави. На міській площі на честь переможців соціалістичного змагання підносяться прапори, засвічуються зірки пошани. Трудівникам, які найбільше відзначилися, присвоюється почесне звання «Героя праці нашого міста». На честь 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції засновано Книгу трудової слави. До неї записуються імена переможців змагання. У листопаді 1965 року у місті відкрито історико-краєзнавчий музей, якому присвоєно звання народного, у 1967 — музей пам’яті загиблих молодогвардійців.
Доброю традицією стало також урочисте вручення юнакам і дівчатам комсомольських квитків у сквері Молодогвардійців. Тут же біля пам’ятника-обеліска зустрічають світанок після шкільного балу випускники.
Свято оберігають ровеньківці пам’ятні місця свого міста. В 1965 році в день 20-річчя перемоги над гітлерівською Німеччиною в Гримучому лісі на місці страти героїв-молодогвардійців було встановлено гранітний монумент, а в Молодогвардійському сквері — гранітний обеліск, біля підніжжя якого запалено вічний вогонь.
Зростає, набирає сили шахтарське місто. Його майбутнє зв’язане з дальшим розвитком підприємств вугільної промисловості Донбасу. На кінець п’ятирічки виробнича потужність тресту «Фрунзевугілля» зросте до 27 тис. тонн антрациту на добу. В роки п’ятирічки буде збудовано нові потужні вугільні підприємства. Стане до ладу взуттєва фабрика потужністю понад 3 млн. пар взуття на рік. Далі розвиватимуться початі наприкінці семирічки роботи по газифікації і поліпшенню водопостачання.
Ровеньківці славлять своє місто ділами, звіряючи їх з рухом країни вперед. Вони сповнені сил і рішимості під керівництвом ленінської партії внести свій вклад у будівництво комунізму.
Я. П. ГРИЦАЄНКО