Свердловськ, Свердловський район, Луганська область (продовження)
Після визволення в місті не вистачало продуктів харчування й одягу, не було води, електроенергії. Гриміли вибухи фашистських мін і фугасів, закладених ворогом у найнесподіваніших місцях. Та ніщо не могло зломити волю шахтарів до повної перемоги над фашизмом, до боротьби за відродження шахтарської слави Донбасу. Відновили свою діяльність райком партії і райвиконком. На спільному засіданні вони розглянули питання: що можна зробити своїми руками, своїми силами, не звертаючись по допомогу до держави. Виявилось — дуже багато. Уже восени 1943 року місто відбудувало хлібозавод, дало для потреб промисловості і транспорту понад 100 тис. т вугілля та інше.
Широкого розмаху набувало шефство районів і областей над трестами й окремими шахтами. Наприклад, влітку 1943 року до міста з Білокуракинського району прибуло понад 200 комсомольців. Вони допомагали відбудовувати підприємства, проклали під’їзну колію до шахти № 23, забезпечили відвантаження палива заводам і транспорту.
На заклик райкому партії йшла працювати на шахти місцева молодь, комсомольці, охоплені почуттям великого трудового ентузіазму. Для молодих патріотів стало девізом: працювати за себе і за товариша-фронтовика. Так народився рух двохсотеників і фронтових комсомольсько-молодіжних бригад. У вересні 1943 року на шахтах тресту працювало 37 таких бригад, що об’єднували близько півтори тисячі юнаків і дівчат. На весь Донбас прославилась бригада, очолювана Ніною Горбовою, секретарем селищної Ради. До складу бригади входили Ліза Першикова — завідуюча клубом, Надія Кравченко — реєстратор амбулаторії, Ната Ерімідіс — піонервожата школи, Григорій Пархаров — учень слюсаря, Михайло Полуструєв — секретар комітету комсомолу шахти та інші. Швидко опанувавши зарубку вугілля, бригада Ніни Горбової тільки за сердень видобула 336 тонн і навантажила вручну в залізничні вагони 585 тонн вугілля. Весь свій заробіток вона віддала до фонду допомоги дітям, що стали сиротами під час війни.
Не меншу славу здобули у 1943—1944 рр. фронтові комсомольські бригади Марії Русанової, Ніни Зацепіліної, Надії Серебрякової та інших. На 165 проц. виконувала норми виробітку прохідниця шахти ім. Свердлова Ольга Кочубеєва, перевищували норми вибійників на шахті № 1—2 ім. Войкова домогосподарки А. Сударкіна і С. Сальникова та інші.
Молодь на шахтах — місцеву і приїжджу — треба було вчити гірницькій справі. На заклик комуністів її вчителями стали старі шахтарі, ветерани праці. Один з тих, хто відбудовував шахти Донбасу після громадянської війни і хто першим прийшов у вибій після вигнання фашистів, був 58-річний вибійник М. М. Парамзін. Наполегливо навчаючи юнаків і дівчат нелегкій професії, він виконував по 5—6 норм щоденно. Ставши на стахановську вахту на честь 26-ї річниці Жовтня, інваліди праці 66-річний В. Колосов і 60-річний А. Ковальов на шахті № 1—2 ім. Войкова виконували норми видобутку на 120 процентів.
Високий патріотизм донбасівців підтримувала Батьківщина. З усіх кінців країни до Всесоюзної кочегарки йшли ешелони з продовольчими товарами, матеріалами, обладнанням, інструментом, спецодягом. Гірники шахт відповідали на це новим трудовим піднесенням.
Разом з відбудовою шахт відроджувалось і місто. Ставали до ладу лікарні, школи, культурно-побутові заклади. На ремонтні і будівельні роботи йшли працювати домогосподарки. З ентузіастів створювались бригади штукатурів, підсобних робітників, мулярів. За теслярські сокири брались і пенсіонери.
Відбудовано дві лікарні, одну з яких окупанти перетворили на конюшню. Населення обслуговували 5 лікарів і 12 середніх медичних працівників. Держава відпустила кошти на обладнання лікарень та аптек для населення.
Велику роботу проведено і по відбудові та ремонту шкільних приміщень. Вчителі середньої школи № 4 своїми силами обладнали до початку занять у вересні 1943 року вісім класних кімнат, фізкабінет, учительську, приміщення їдальні.
Відроджувалось культурне життя. Починали роботу Палац культури, клуби, бібліотека. Після чорних днів фашистської окупації молодь линула до знань, освіти, навчання, виявляла свої художні таланти.
Водночас зростали темпи вуглевидобутку. У 1944 році шахтарі міста не лише відбудували більшість шахт і заклали нові, але й видобули понад план 7 тис. т вугілля. їх трудовий героїзм в роки Великої Вітчизняної війни високо оцінили партія й уряд. За активну участь у відбудові вугільних підприємств і високі виробничі успіхи понад 200 гірників міста нагороджено орденами і медалями СРСР.
З великою енергією трудівники міста включилися у виконання завдань першої післявоєнної п’ятирічки. За її роки шахтарі вписали в історію трудової слави багато героїчних сторінок. 2 грудня 1947 року прохідник П. В. Парамонов, працюючи на нарізці лави, виконав за зміну 15 норм. А токар вагонного депо станції Довжанська П. Д. Лісняк за 17 місяців виробив 5,5 річної норми. В 1948 році знатний вруб-машиніст Почесний шахтар П. П. Рягузов першим у тресті завершив свою п’ятирічку. На 4,5 місяця раніше строку закінчили 5-річ-ний план всі шахти міста. Уже в 1949 році довоєнний рівень видобутку вугілля по тресту був перевищений на 6,4 процента.
Партія й уряд виявляють невтомну турботу про шахтарів. їх праця високо оцінюється, щедро винагороджується Батьківщиною. Тільки за три роки (1947—1949) вони одержали винагороди за вислугу літ близько 35 млн. крб. За першу післявоєнну п’ятирічку для них збудовано майже 40 тис. кв. м житла, не рахуючи відбудованих. За видатні успіхи у збільшенні видобутку вугілля, відбудові і будівництві нових шахт, а також у застосуванні передових методів праці в 1945—1950 рр. орденами і медалями Союзу РСР нагороджено понад 200 гірників міста. Звання Героя Соціалістичної Праці присвоєно прохіднику шахти № З О. М. Жеребцову, начальнику дільниці Г. Ф. Денисову та керуючому трестом Т. П. Шпаньку.
Зростання культури виробництва, удосконалення технології вуглевидобутку на базі нової техніки зумовили в післявоєнні п’ятирічки нові виробничі успіхи. Застосування циклічної роботи в лавах дало можливість колективам багатьох шахт достроково завершити план 1952 року. Високої продуктивності добились, наприклад, у 30-й лаві шахти № 1—2 ім. Войкова комбайном «Гірник» М. П. Павликов, машиніст КМП-І М. М. Азаров, який підрубував до 15 тис. тонн вугілля на місяць, та інші майстри вуглевидобутку.
Збільшення виймання вугілля з очисних вибоїв вимагало нових темпів прохідницьких робіт. В Свердловську з’являються перші підземні скороходи. Серед них особливо відзначилась бригада О. О. Шевченка, яка зуміла за чотири місяці 1955 року пройти 320 погонних метрів двоколійного штреку, бригада П. М. Парамонова, яка пройшла за другу післявоєнну п’ятирічку шість тисяч погонних метрів виробок, виконавши 6,2 річної норми.
Роки семирічки для шахтарів міста були роками нових трудових звершень. Першою бригадою комуністичної праці в Свердловську став колектив, очолюваний І. Ф. Білоусовим. Зміцнивши дисципліну й організованість бригади, Білоусов запровадив багатоциклічний графік роботи у вибоях. Передового новатора в березні 1959 року обрано депутатом Верховної Ради УРСР, його колектив був школою передового досвіду. Близько 200 чоловік за почином Валентини Гаганової перейшли працювати у відстаючі колективи і вивели їх в передові.
У 1960 році в соціалістичному змаганні гірники міста взяли республіканський рубіж передовиків — вони видобувають найдешевше паливо в Донбасі, мають найвищу продуктивність праці і щодоби видають вугілля більше, ніж планувалось на кінець семирічки. Про це знала вся республіка2. Змагаючись за дострокове виконання семирічного плану, колектив «Свердлов-вугілля» поставив завдання зустріти XXII з’їзд партії бездотаційною роботою. Це завдання шахтарі виконали достроково — у другому кварталі 1961 року. До відкриття з’їзду партії Батьківщина одержала понад 30 ешелонів надпланового палива і близько півмільйона карбованців прибутку. Собівартість тонни вугілля проти попереднього року знижено на 28 копійок, а продуктивність праці зросла на 6,6 проц. Кількість тих, що змагались за почесне звання ударників і колективів комуністичної праці, потроїлась і досягла двох з половиною тисяч чоловік.
З 30 грудня 1962 року Свердловський район реорганізується, його землі відходять до двох сусідніх — Краснодонського і Антрацитівського, а Свердловськ стає містом обласного підпорядкування. Створюються міські органи влади, партійний комітет, міська газета «Прапор шахтаря». Увага міської влади до вугільної промисловості зростає. Більш детально вивчаються можливості кожної трудової перемоги, поширюються кращий досвід, надбання передовиків. Технічно освічені шахтарі не тільки оснащують кожну підземну виробку механізмами, але й удосконалюють техніку і технологію вуглевидобування. За роки семирічки на шахтах тресту було зареєстровано 4.413 раціоналізаторських пропозицій. Економічний ефект за сім років від впровадження цих пропозицій дорівнював 7 млн. 266 тис. крб. На ці кошти можна збудувати чимале вугільне підприємство або близько двох тисяч трикімнатних квартир.
Рішення вересневого (1965 р.) Пленуму ЦК КПРС поклали початок новому рухові. Його ініціаторами виступили гірники м. Червонопартизанська. За їхнім закликом свердловчани розгорнули широке змагання за економію і бережливість, за створення фонду луганського надпланового прибутку. До відкриття XXIII з’їзду КПРС вклад гірників Свердловська в цей фонд становив понад 362 тис. карбованців.
До 48-ї річниці Радянської влади гірники Свердловська рапортували Батьківщині про те, що вони створили міцний резерв очисного фронту для ритмічної праці і вже перекрили семирічне завдання по ряду показників: на 6,6 проц. перевищено завдання по продуктивності праці, понад план пройдено більше 15 км основних підготовчих виробок, на всіх шахтах механізовано зарубку і відбійку, а на семи підприємствах — навалку вугілля.
За роки семирічки середньодобовий видобуток вугілля зріс на 39,3 проц. і склав 31,5 тис. т, на 49,5 проц. збільшилось навантаження на лаву, потроїлись темпи проходження підготовчих виробок2. План по випуску валової продукції трудящими міста за 1959—1965 роки виконано на 100,2 процента.
В 1959—1965 рр. Батьківщина нагородила 48 шахтарів міста, в т. ч.— трьох орденом Леніна, 7 — орденом Трудового Червоного Прапора, 13 — орденом «Знак Пошани». Прохідникові шахти № 66—67 І. І. Дегтярьову присвоєно високе звання Героя Соціалістичної Праці.
Крім шахтарів, великих успіхів досягли й інші колективи міста. За п’ять років завершили семирічку комплексні бригади будівельників, якими керують М. П. Фокін, I. О. Єрохін. За сім років будівельники нарізали нові горизонти шахт, збудували близько 30 км асфальтованих шляхів, спорудили 260 тис. кв. м житла з каналізацією, центральним опаленням, водо-, газопостачанням.
Рішення XXIII з’їзду КПРС і XXIII з’їзду КП України, величні плани, накреслені в Директивах партії по п’ятирічному плану розвитку народного господарства СРСР на 1966—1970 роки, викликали нове трудове і політичне піднесення в місті. Уже в дні роботи XXIII з’їзду КПРС свердловчани видобули понад план більше 15 тис. т антрациту. А за перший рік нової п’ятирічки цей рахунок збільшили ще на 83,5 тисячі тонн.
Не менш значні показники по виконанню п’ятирічного плану мають й інші підприємства: будівельні організації, завод залізобетонних конструкцій, центральні електромеханічні майстерні, залізнична станція, завод безалкогольних напоїв, хлібокомбінат, автомобільні колони тощо.
Нагородження Луганської області орденом Леніна викликало нове велике трудове піднесення. Разом з трудящими міст і сіл області свердловчани щодня поповнюють рахунок луганського фонду надпланової продукції і прибутку.
Разом із зростанням трудових досягнень щороку красивішає і саме місто Свердловськ. Для розширення його житлового фонду, благоустрою, розвитку громадсько-побутового обслуговування держава виділяє великі кошти. Тільки за семирічку житловий фонд зріс на 95 тис. кв. м. На 1 січня 1967 року він становив 876,6 тис. кв. м, отже, з часу заснування міста (1938 рік) збільшився більше, ніж у 20 разів. На початку 1967 року тут було 14.896 будинків, тоді як у 1937 році їх було тільки 351.
В місті не припиняється велика робота по благоустрою. Вирівнюються й асфальтуються вулиці, тротуари. Двори багатоповерхових будинків силами громадськості і житлово-комунальної служби перетворюються в дитячі майданчики, тінисті зелені кутки з альтанками. Теперішній Свердловськ — місто-сад. Якщо в 1922 році на його території було 0,15 десятини фруктових насаджень, і невеликі зарослі чагарнику в балках, то в 1967 році площа зелених насаджень перевищила 370 гектарів. З них близько 30 проц.— культурні сади. Тепер кожний індивідуальний будинок, а їх у місті близько 13 тис., утопає в зелені з фруктових, декоративних насаджень і квітників. На всю довжину центральної вулиці Енгельса, посередині її, простяглась тіниста Піонерська алея, засаджена кленами, тополями, білою акацією. Всі збудовані після 1965 року багатоповерхові будинки газифіковані, на газ переведено також міське центральне опалення.
До послуг трудящих 28 продовольчих і 30 промтоварних магазинів, благоустроєний міський базар. У 1965 році відкрито побудований із скла і пластиків критий овочевий ринок.
Зростає і матеріальний добробут трудящих. Тільки за 1967 рік товарооборот порівняно з минулим роком збільшився на 1,6 проц. і досяг майже 37 млн. крб. Трудящі придбали 1262 холодильники, 2036 телевізорів, 2443 пральні машини, більше 10 тис. кв. м килимових виробів. У квартирах громадян близько десяти тисяч радіоприймачів, 8126 телевізорів і більше двох тисяч радіоточок. 1290 громадян мають легкові автомашини, 3000 — мотоцикли й моторолери. До послуг мешканців міста 14 їдалень, 8 кафе, 3 домові кухні, ресторан, хлібозавод і 56 підприємств побутового обслуговування: майстерні, ательє, перукарні тощо.
У Свердловську, на території якого в 1922 році весь транспорт складався з 203 парокінних і однокінних возів та 119 саней, у 1967 році була понад тисяча автомобілів, в т. ч. 608 вантажних, 110 спеціальних, 211 автобусів і 28 легкових таксі. Одних пасажирів у 1967 році на автотранспорті перевезено більше 15 млн. чоловік.
За роки Радянської влади незрівняно виросла і удосконалилась система охорони здоров’я. Якщо до революції на території теперішнього Свердловська була одна лікарня на 15 ліжок, де працювали лікар, 2 фельдшери і повивальна бабка, то в 1967 році загальна кількість ліжок в лікарнях становить 550. В місті дві лікарні, стоматологічна поліклініка, два диспансери, санепідстанція. Лікарі й медсестри ведуть спостереження за станом здоров’я на медпунктах і в профілакторіях шахт, в школах і училищах, 5 яслах, 11 дитячих садках і 2 комбінатах ясел-садків, де виховується понад 2 тис. дітей. В установах міського відділу охорони здоров’я працює 2037 чол., з них лікарів з вищою освітою 158, з середньою медичною освітою — 785 чоловік.
У 1903 році на кожного лікаря і фельдшера по всій Області Війська Донського припадало 3629 душ населення, а в 1967 році на кожного кваліфікованого медпрацівника міста — 809 чоловік. Не можна навіть і порівняти чимале медичне містечко, його устаткування, наявність лікувальних препаратів, чотирьох аптек, забезпечену транспортом і всім необхідним службу «Швидкої допомоги» з умовами дореволюційного земського приймального покою в Шарапкиному, де хворі були, за свідченням окружного лікаря, «майже при повній відсутності медичної допомоги».
На службу охорони здоров’я поставлена профілактична робота: проводяться регулярні медичні обстеження трудящих шахт та інших підприємств, великі суми витрачаються на організацію дитячих літніх таборів, шахтних профілакторіїв, на туристські, санаторні, курортні путівки. Тільки за 1967 рік цими видами оздоровчих заходів було охоплено близько п’яти тисяч чоловік.
З 943 спеціалістів з вищою і середньою освітою, що працюють в установах охорони здоров’я, більшість — вихідці з робітників і селян. Сорок п’ять років на варті охорони здоров’я стоїть Я. Л. Рудакова. В минулому наймичка, в роки Радянської влади вона одержала середню, потім вищу медичну освіту. З 1936 року Явдоха Лаврентіївна очолює інфекційне відділення Свердловської лікарні. В період німецько-фашистської окупації вона врятувала життя багатьом радянським воїнам, що потрапили в полон і тікали з таборів. Понад 30 тис. хворим подала вона цінну допомогу протягом свого трудового життя. З 1945 року комуністка Я. Л. Рудакова обирається депутатом до міської Ради, вона є одним з кращих лекторів міського товариства «Знання». У міській лікарні працює також заслужений лікар УРСР Л. М. Шишов.
У Свердловську діти становлять третину мешканців міста. Але вчаться тут не тільки діти шкільного віку, але й тисячі дорослих. Для дітей відкрито дві початкові, 12 восьмирічних та чотири середніх школи. Трудящі, які бажають одержати середню освіту, навчаються в п’яти спеціальних середніх школах робітничої молоді, одна з яких заочна. Викладають у школах 535 вчителів з вищою і середньою освітою. Тільки за роки семирічки витрати на освіту майже подвоїлись, склавши більше 4 млн. крб. У 1967/68 навчальному році в школах міста навчалося 12 526 учнів.
З 1961 року в місті працює музична школа-десятирічка, де здобувають музичну освіту близько 200 дітей.
Людей, що працюють на ниві народної освіти, оточують особливою любов’ю і повагою. Кращі з них відмічені урядовими нагородами. За багаторічну педагогічну діяльність орденом Леніна нагороджені найстаріші вчителі міста: М. Д. Михайловська, О. Т. Козел, X. М. Касьян, А. В. Тихомирова, Н. М. Козловська. Звання Заслуженого вчителя професійно-технічної освіти УРСР присвоєно Ф. Я. Рощину.
Свердловськ — місто розвиненого професійно-технічного навчання. Тут працює шість училищ, які готують шахтних слюсарів, а також столярів, мулярів, штукатурів для будов, працівників торгівлі і медичних сестер. У 1966/67 навчальному році в цих закладах було близько трьох тисяч учнів. Крім того, в місті працює вечірній середній учбовий заклад — філіал Ровеньківського гірничого технікуму. Щороку він дає вугільним підприємствам 25—30 кваліфікованих спеціалістів: техніків по шахтному електрообладнанню і експлуатації вугільних родовищ.
При технікумі працюють консультаційні пункти для заочників, де кваліфіковані педагоги допомагають тим, хто навчається без відриву від виробництва.
А таких у місті в 1967 році було близько 600 чоловік.
До послуг трудящих 17 бібліотек з книжковим фондом 177,9 тис. примірників. Працівники бібліотек проводять літературні вечори в клубах і гуртожитках, різні зустрічі з ветеранами Вітчизняної війни і праці, читають лекції, організовують пересувні виставки, бібліотечки на підприємствах.
Центрами великої і різноманітної культурно-масової роботи в Свердловську є клуби. їх у місті шість. Крім того, працюють кінотеатр і Палац культури, університети культури, лекторії, самодіяльні гуртки.
Ще у 1955 році при Палаці культури акробат-професіонал П. П. Ковальов організував гурток акробатів-любителів. Наполегливі тренування принесли відрадні успіхи: акробати Свердловська брали участь у VI Всесвітньому фестивалі молоді в Москві (1957 рік), в республіканському огляді художньої самодіяльності в Києві (1960 р.), в Декаді української літератури і мистецтва в Москві (1961 р.), у виступах в Ленінграді і в Палаці з’їздів у Москві. У 1961 році цьому самодіяльному цирковому колективу присвоєно звання Народного цирку, а його керівника П. П. Ковальова нагороджено орденом «Знак пошани».
Широкої популярності набуває і другий самодіяльний колектив — міська любительська кіностудія. Під керівництвом учителя І. І. Мірошниченка ця студія зняла короткометражні фільми, які розповідають про працю й відпочинок гірників.
У 1966 році мешканці міста придбали різної літератури на 100 тис. карбованців.
При редакції міської газети «Знамя шахтера» працює літературне об’єднання, що налічує понад 50 чол. Вже другу книгу підготував до видання Д. Ю. Коваленко. Перший його роман «Остап» вийшов у світ у 1956 році.
Є в Свердловську і свої композитори, творці музики. У триповерховому будинку музичної школи народжуються мелодії нових пісень і шахтарських вальсів, звідси йдуть на клубні сцени люди, що дуже люблять і щиро пропагують мистецтво великої музичної культури.
У Свердловську в гостях бувають творчі колективи з різних міст країни.
Земля Донецька завжди славилась не тільки підземними богатирями. Фізкультура і спорт, що ввійшли в життя і побут радянських людей, сприяють їх загартуванню. Чемпіонами України у 1966 році стали випускник Свердловського гірничо-промислового училища Віктор Піргський (з боротьби), молодий гірник Віктор Фролов (з важкої атлетики).
Одним з конкретних проявів паростків нового, комуністичного в характері і свідомості людей є розвиток суспільних основ, активна робота ентузіастів. Тон задають депутати міської Ради. їх обрали в 1967 році 347 чоловік. Свою роботу у 10 постійних комісіях вони координують з широким активом трудящих.
Велику плодотворну роботу ведуть на підприємствах члени груп народного контролю, ради робітничої честі, групи економічного аналізу, технічної інформації, члени добровільної народної дружини, товариські суди та інші громадські організації.
У місті працює 39 жіночих рад, в яких налічується близько трьох тисяч активісток. Жіночі ради стали справжніми господарями шахтарських гуртожитків, інтернатів, клубів, міського Палацу культури, агітмайданчиків, пересувних бібліотек. При клубі жінок, яким керує домашня господарка О. Н. Коваленко, працюють гуртки: художній, рукоділля, кулінарії, читаються лекції, проводяться тематичні вечори, влаштовуються зустрічі з письменниками, новаторами виробництва. Тут є велика бібліотека, створена з книг, подарованих книголюбами новому осередку культури, випускаються стінна газета, сатиричні листки.
У 1961 році в Свердловську відкрито перший в області дитячий садок на громадських засадах. Виховання 22 малюків, догляд за ними, медичний нагляд — все це робиться силами жінок — громадських активісток.
Свердловчани заслужено пишаються своїм містом, героїчною працею шахтарів, будівельників, геологів, транспортників. Трест «Свердловськвугілля», який об’єднує 12 шахт, щодоби дає «на-гора» 19 тис. т антрациту. В межах самого міста три вугільні підприємства щодоби дають 5 тис. т чорного золота.
У ювілейному 1967 році шахтарі тресту видобули понад план 81 тис. т вугілля, зменшили собівартість тонни його на 2 копійки. Заплановано на п’ятирічку витратити: на капітальне будівництво 48,2 млн. крб., на будівельно-монтажні роботи 37,6 млн. карбованців.
Накреслені плани успішно перетворюються в життя. З осени 1966 року розгорнулись роботи по забудові степової ділянки поблизу автовокзалу. З 32 будинків по 70 квартир уже заселено три п’ятиповерхові будинки, обладнані водопроводом, каналізацією і газопроводом. У дні святкування 50-річчя Великого Жовтня справили новосілля ще понад 200 родин. В центрі міста того ж року заселено п’ятиповерховий 130-квартирний будинок.
Забудова нової частини міста завершиться введенням в дію двох шкіл на 2 тис. учнів, чотирьох дитячих садків і ясел, трьох блоків кооперативних підприємств, торговельного центру, розрахованого на обслуговування десяти тисяч жителів. На новобудові широко застосовуються збірний залізобетон, скло, пластика.
У 1967 році на майдані ім. Свердлова став до ладу триповерховий Будинок зв’язку з міською АТС, міжміським телефонним пунктом, телеграфом, поштою.
Ательє мод, майстерня по ремонту годинників, чоловіча та жіноча перукарні розташувались у новому Будинку побуту. Працюють фабрика пошиття жіночого одягу, новий хлібозавод.
На кошти профспілок, а також силами громадськості міста збудовано спортивний стадіон на 12 тис. глядачів, басейн для плавання, Будинок спорту.
Закінчено спорудження гірничопромислового містечка з триповерховими будівлями, в яких живуть молоді гірники.
В районі мальовничої Провальської долини споруджуються будинки відпочинку шахтарів. Водночас автотранспортне господарство міста будує пансіонати для своїх трудівників на Чорноморському узбережжі Кавказу.
В дні революційних свят молоде українське місто Свердловськ посилає свої палкі поздоровлення і трудові рапорти своєму братові — місту Свердловську, що на Уралі. Могутній центр металургії і машинобудування російський Свердловськ завжди відповідає добрими побажаннями, ділиться з гірниками українського Свердловська своїми успіхами. Два міста-брати, два братні народи. П’ятдесят років ідуть вони в єдинім строю, будуючи щасливе життя сьогоднішнім і майбутнім поколінням.
О. П. БОНДАР