Добротвір, Кам’янсько-Бузький район, Львівська область
Добротвір — селище міського типу Кам’янко-Бузького району, розташоване на лівому березі річки Західний Буг, за 12 км на північний захід від Кам’янки-Бузької. Через селище проходить залізниця Львів—Червоноград, а також шосе, що сполучає Львів з містами північно-східної частини області. Населення — 3247 чоловік.
Добротвір — це соціалістичне містечко, яке виникло на західноукраїнських землях за роки Радянської влади.
Назва селища походить від села Добротвора, розташованого на віддалі 2 км на північний схід, яке в 1960 році було перейменоване на Старий Добротвір, а новому селищу дано його попередню назву.
Перша згадка про Старий Добротвір датується 1417 роком. У 1485 році Добротвір був уже містечком. За люстрацією землі, проведеною в 1565 році, в ньому налічувалося 195 будинків.
Виникнення селища Добротвора поблизу Старого Добротвора було викликане швидким індустріальним розвитком західноукраїнських областей, зростаючими потребами в електроенергії. Спорудження Добротвірської ДРЕС поблизу сучасного селища обумовлено наявністю паливної бази — новоствореного Львівсько-Волинського кам’яновугільного басейну і достатньою кількістю технічної води Західного Бугу.
Будівництво Добротвірської ДРЕС розпочалося у відповідності з рішенням Радянського Уряду. На місце майбутньої новобудови — електростанції і селища — в жовтні 1951 року приїхала група інженерів Львівського відділення Всесоюзного інституту «Теплоелектропроект» на чолі з В. М. Обнорським, С. В. Червинським та Г. П. Перкуном. У наступному році сюди почали прибувати робітники. Керував спорудженням електростанції і перших житлових будинків майбутнього селища Б. Ф. Новиков.
Спочатку колектив будівельників складався здебільшого з приїжджих кадрових робітників, які мали вже відповідний досвід роботи. Згодом він поповнювався жителями Старого Добротвора та багатьох інших навколишніх сіл.
Виростали корпуси новобудов, на лісових просіках одна за одною зводились опори високовольтних ліній. Поступово в донедавна глухому місці споруджувалась потужна енергетична база західних областей України. Закладалися фундаменти колон і котлів, проводилось обладнання підземного устаткування. Одночасно десятки будівельних бригад зводили житлові будинки. Під керівництвом начальника шляхової дільниці Крилова прокладались десятки кілометрів під’їзних шляхів.
У процесі будівництва готувалися висококваліфіковані кадри будівельників. Спочатку було важко: тут же, на будівельному майданчику, доводилось навчати майбутніх робітників різноманітних будівельних професій. Учорашні колгоспники Добротвора і сусідніх сіл впевнено брали в руки кельму, охоче оволодівали майстерністю штукатурів, теслярів, монтажників.
У числі ветеранів новобудови був колишній член сільськогосподарської артілі «Комуніст» С. П. Мудрик. Демобілізувавшись у 1953 році з Радянської Армії, він повернувся до рідного Добротвора. Різноманітна техніка приваблювала працьовитого хлопця з дитячих років. «Я вирішив стати,— згадував пізніше С. П. Мудрик,— монтажником. Немало пройшло через мої руки деталей, частин агрегатів… На будові я без відриву від виробництва пройшов спеціальну підготовку, а в день пуску станції в експлуатацію мені довелось обслуговувати насоси в турбінному цеху». Разом з С. П. Мудриком у спорудженні Добротвірської ДРЕС брало участь чимало інших молодих добротворців. Серед них О. Бусуєк, Р. Муран, П. Масло, О. Веретельник та інші. Г. М. Масло спочатку була прибиральницею. Після навчання вона здобула спеціальність енергетика і почала працювати машиністом турбіни. Від монтажника до майстра пройшов на будові виробничий шлях і І. П. Клим. В 1965 році партійна організація виявила йому велике довір’я, обравши секретарем партійної організації ДРЕС. Вже в 1958 році на новобудові місцеві жителі становили майже половину всього складу робітників.
Будівельники Добротвора 18 грудня 1955 року урочисто відсвяткували свою першу трудову перемогу. В цей день був зданий в експлуатацію турбогенератор потужністю 25 тис. квт. У листопаді 1956 року став до ладу другий генератор такої ж потужності. Так колектив добротвірських будівельників успішно справився з урядовим завданням по введенню в дію першої черги Добротвірської ДРЕС3.
З кінця 1955 року почався новий етап в житті новобудови — поряд з дальшим спорудженням наступних черг електростанції значна частина інженерів, техніків та робітників приступила до експлуатації першої черги енергосистеми. У зв’язку з цим відчутною стала нестача кадрів, особливо досвідчених енергетиків.
Велику допомогу подала в цей час добротвірським будівельникам і енергетикам партійна організація міста Львова.
Згідно з рішенням бюро Львівського обкому КП України в 1955 році сюди був відряджений загін досвідчених енергетиків. Із Львова прибув інженер І. М. Ставничий, майстри і начальники змін котельного цеху М. Зінченко, С. Лапшин, В. Чабан та інші.
В цеху турбін почав працювати колишній енергетик Львівської ДРЕС В. М. Верещагін. Це вже був спеціаліст з десятирічним досвідом роботи. Закінчивши школу ФЗН в дні Великої Вітчизняної війни, прийшов він монтером на енергопоїзд. Не в одному місті, визволеному від німецько-фашистських загарбників, молодий фахівець налагоджував енергетичне господарство. Демобілізувавшись з лав Радянської Армії, уродженець Кубані В. Л. Чистоклетов прийшов працювати на Львівську ДРЕС, оволодів спеціальністю машиніста котла, а потім став працювати у Добротворі.
У десяті роковини пуску першої черги Добротвірської ДРЕС, згадуючи про перші роки будівництва, начальник зміни енергоцеху інженер М. П. Боєчко говорив: «Споруджувалася станція, потрібні були кадри, які добре знали б доручену справу, могли б налагодити роботу. Вдень ми були на будівництві, а ввечері сідали за парту, вчилися. Мені було доручено підготувати начальників змін чергових головного пульту управління, чергових монтерів».
І дійсно, прибулі спеціалісти зуміли за короткий час підготувати чимало здібних монтерів, машиністів, майстрів.
Значну роботу по зміцненню трудової дисципліни, вдосконаленню технології виробництва, а головне — у вихованні нової людини проводила в ці роки партійна організація новобудови, яка вже в 1957 році налічувала 32 комуністи. Секретарем парторганізації в цей час був Д. Опаленко. Комуністам доручили найважливіші ділянки виробництва і експлуатації енергетичної системи. Так, у котельному цеху, оснащеному найновішим обладнанням, начальниками змін були комуністи С. М. Лапшин і В. А. Сокуров. Комуніст Н. І. Пруський очолював зміну паливно-транспортного цеху. Багато комуністів були начальниками цехів, працювали машиністами турбін і котлів.
Рік у рік розширювалась головна будова селища. В 1958 році був введений в дію генератор потужністю 50 тис. квт. Протягом 1959—1961 рр. будівельники здали в експлуатацію 3 генератори потужністю по 100 тис. квт. кожний. На кінець 1961 року загальна потужність введених в дію агрегатів уже дещо перевищувала половину проектної.
В 1963 році почав давати струм генератор в 150 тис. квт, а в 1964 році було здано в експлуатацію останній генератор такої ж потужності. Добротвірська ДРЕС досягла своєї проектної потужності 700 тис. квт і стала найбільшою енергетичною системою на заході республіки.
З метою збирання постійних запасів води для охолодження конденсаторів турбін у 1958 році було розпочато будівництво Добротвірського водосховища загальною площею 650 га. Після закінчення в 1961 році спорудження водосховища на технічні потреби станції щодоби стало надходити до 100 тис. куб. м води.
У спорудженні Добротвірської ДРЕС — цього гігантського енергетичного центру західних областей України — яскраво виявилась сила непорушної дружби, інтернаціоналізму народів нашої країни. Крім висококваліфікованих кадрів, країна допомагала технічним оснащенням. Так, перша черга Добротвірської ДРЕС була устаткована котлами — з Подільського машинобудівного заводу Московської області, генераторами — з Харківського турбогенераторного заводу. Пізніше Добротвірській ДРЕС постачав турбіни Ленінградський металічний завод, а генератори — Таганрозький котельний завод та ленінградський завод «Електросила».
Радянський уряд високо оцінив роботу передовиків новобудови. В 1958 році орденом Леніна нагороджено бригадира бетонників П. І. Дацишина, орденом «Знак пошани» — штукатура управління будівництва електростанції О. І. Маїк. Пізніше була удостоєна урядових нагород велика група будівельників та енергетиків: ордена Трудового Червоного Прапора — начальник будівельного управління І. П. Савченко, ордена «Знак пошани» — машиніст екскаватора «Будуправління» В. П. Погорєлов і слюсар ДРЕС Е. М. Яременко, медаллю «За трудову доблесть» — 5 чол., медаллю «За трудову відзнаку» — 7 чоловік.
За успіхи, досягнуті у виконанні завдань семирічного плану по розвитку енергетики країни, Президія Верховної Ради СРСР Указом від 4 жовтня 1966 року нагородила орденом Трудового Червоного Прапора головного інженера Добротвірської ДРЕС П. В. Абаїмова і помічника машиніста турбіни Ф. О. Мартиненка, орденом «Знак пошани» — машиніста турбіни В. О. Бурдіна та кухаря їдальні Добротвірського відділення «Львівенерго» Н. І. Лукіну.
З пуском першої черги електростанції шахти підприємства і будови Львівсько-Волинського басейну, фабрики та заводи індустріальної Львівщини одержали життєдайний добротвірський струм. Вже за 2 роки роботи нової енергосистеми заводи, фабрики, колгоспи Львівщини та сусідніх з нею областей одержали стільки електроенергії, скільки було вироблено всіма електростанціями нашої країни за 1920 рік.
Введення в дію останньої черги ДРЕС дало можливість створити західноукраїнську енергетичну систему, радіус дії якої рік у рік зростає. Ця система не лише докорінно поліпшує умови безперебійного постачання електричної енергії західним і сусіднім з ними областям, а й стала важливою сполучною ланкою об’єднання енергетичних систем Радянського Союзу з енергосистемами європейських соціалістичних країн.
14 липня 1962 року Добротвірська електростанція дала струм по лінії високої напруги Добротвір—Стрий—Тиса в Угорську Народну Республіку. Через диспетчерський пункт у Празі, який почав діяти з січня 1963 року, західноукраїнська енергосистема була з’єднана із загальною енергосистемою Угорщини, Польщі, НДР та Румунії. Тепер майже 25 проц. виробленої тут енергії йде на задоволення потреб європейських соціалістичних країн.
Потужність Добротвірської ДРЕС до пуску першої черги Бурштинської електростанції більше, ніж у 7 разів перевищувала потужність усіх разом узятих електростанцій Західної України до 1939 року.
Напередодні відкриття XXI з’їзду КПРС колектив станції включився у всенародне соціалістичне змагання за звання бригад і ударників комуністичної праці. Першою здобула це почесне звання бригада електролабораторії, очолювана Є. Я. Колодієм. Вже на 1 липня 1960 року на Добротвірській ДРЕС було 4 бригади комуністичної праці, а інші 5 взяли зобов’язання боротися за це звання. До липневого Пленуму ЦК КПРС 1960 року колектив електроцеху взяв соціалістичне зобов’язання боротися за звання цеху комуністичної праці. В наступному році за звання колективу комуністичної праці боролися 3 цехи, 15 бригад, які охоплювали 329 робітників. У результаті цього добротвірські енергетики досягли значних успіхів за всіма показниками. Собівартість 10 квт. год. електроенергії в 1961 році становила 7,69 коп. при плані 7,95 копійки.
Значну роль у збереженні та нагромадженні коштів, необхідних для розширення будівництва, відігравали раціоналізатори. Серед них колишній колгоспник, а пізніше майстер теплової лабораторії П. Димчина. Він запропоновував впровадити дистанційні показники рівня конденсатора на підігрівачах високого тиску. Здійснення цього нововведення набагато спростило роботу помічника машиніста турбін. Завдяки впровадженню раціоналізаторських винаходів працівників ДРЕС — С. М. Лапшина, Є. Я. Колодія, П. В. Авдеева та інших — економія проти 8 тис. крб. у 1957 році зросла до 31,8 тис. крб. в 1960 році.
Рух раціоналізаторів ще більше пожвавився у зв’язку із змаганням за звання колективів та ударників комуністичної праці. Тепер Добротвірська ДРЕС бореться за звання колективу комуністичної праці в цілому. В 1964 році 9 бригад уже завоювали це почесне звання, а 118 передовикам виробництва присвоєно звання ударників комуністичної праці. Всього беруть участь у комуністичному змаганні 1132 працівники ДРЕС. Кількість раціоналізаторів зросла до 150 чол. За 1965 рік було подано 406 раціоналізаторських пропозицій, з них прийнято — 321, впроваджено — 265. Найбільш досконалі з них належать начальнику зміни турбінного цеху А. Н. Антонову, старшому машиністові турбінного цеху, ветерану підприємства В. М. Верещагіну, старшому майстру котельного цеху Д. Г. Левчуку та багатьом іншим. Умовна річна економія від впровадження цих пропозицій становить 85,4 тис. карбованців.
Незважаючи на збільшення виробничих потужностей, колектив електростанції, який тепер налічує 1246 чол., в т. ч. 138 інженерно-технічних працівників, з року в рік перевиконує планові завдання майже за всіма показниками. Так, план по валовій продукції за 1965 рік було виконано на 100,6 проц. Виробництво електроенергії в 1965 році, порівняно з 1964 роком, зросло на 27,8 проц. Собівартість 10 квт год. електроенергії становила 4,96 коп. замість запланованої 5,05 коп. Загальна економія умовного палива на цей час дорівнювала 7624 тонни. Це дало змогу за рахунок зниження собівартості одержати економію на суму 191,6 тис. крб. У 1966 році собівартість 10 квт год. електроенергії становила вже 4,81 коп. замість 4,88 передбачених планом.
Добротвірську ДРЕС протягом 10 років 5 разів нагороджували перехідним Червоним прапором Ради Міністрів УРСР і Української Республіканської Ради профспілок та один раз перехідним Червоним прапором Міністерства енергетики і електрифікації УРСР.
У боротьбі за високу продуктивність праці зростають кадри передовиків виробництва, ударників комуністичної праці, раціоналізаторів. Розгорнулося соціалістичне змагання між окремими цехами. Перед у соціалістичному змаганні ведуть комуністи. Партійна організація ДРЕС у 1966 році налічувала 158 комуністів та кандидатів у члени КПРС. Тут створено партійний комітет і 7 первинних цехових організацій. У 1965—1966 рр. комітет очолював один з ветеранів підприємства І. П. Клим.
Напередодні XXIII з’їзду КПРС енергетики активно підтримали патріотичний почин робітників Москви та Ленінграда в боротьбі за ощадливе використання виробничих потужностей і матеріалів. У вітальній телеграмі XXIII з’їзду КП України колектив електростанції доповідав, що напередодні знаменної події в житті комуністів нашої республіки робітники Добротвірської ДРЕС досягли економії 2600 тонн умовного палива, 400 тис. квт год. електроенергії та економічного ефекту від впровадження раціоналізаторських пропозицій на суму 33,1 тис. крб., економії за рахунок зниження собівартості — на 95,5 тис. карбованців.
Партійна організація підприємства постійно дбає про вдосконалення усіх форм ідейно-виховної роботи, зокрема навчання в системі політосвіти. При партійній організації працюють початковий і 4 середніх гуртки політосвіти, теоретичний семінар. Активно діє лекторська група товариства «Знання» та бюро раціоналізаторів.
Надійним помічником партійної організації підприємства у справі виховання молоді була комсомольська організація, яка налічує до 200 членів. Серед молоді великого поширення набув рух під девізом: «Твій особистий вклад у п’ятирічку».
В результаті цього 35—40 проц. комсомольців стали ударниками комуністичної праці.
Колектив Добротвірської ДРЕС подає постійну шефську допомогу сільськогосподарським артілям району. Часто слюсарі, токарі, електрозварники та інженери виїжджають у підшефний колгосп «Росія» (село Сілець). Вони в 1963—1966 рр. обладнали тут підвісну дорогу на тваринницькій фермі, відремонтували токарний верстат, льонобралку, для полегшення трудомістких процесів привезли і встановили 3 електродвигуни тощо.
Трудящі Добротвора підтримують дружні взаємини з енергетиками країн соціалістичного табору, їх не раз відвідували гості з Польщі і Чехословаччини. Так, у 1963 році сюди приїздили товариші з Угорщини. Передовики виробництва ДРЕС Д. Білкий та А. Семенов відвідали в 1964 році Угорщину.
Особливо тісні культурні та професійні зв’язки між молодими енергетиками Добротвора і електростанції Тиса-Полконія.
Другим за важливістю підприємством Добротвора є завод «Буддеталь», що став до ладу в 1959 році на базі будівельного тресту № 98.
Тут налічується 258 робітників, у т. ч. 45 інженерів і техніків. Завод виготовляє збірні залізобетонні і бетонні конструкції, товарний бетон, металеві вироби, асфальтобетон тощо. Більшість будівельних матеріалів, що виготовляються на заводі, надходить на спорудження ще потужнішої, ніж Добротвірська, Бурштинської ДРЕС.
Так, в роки Радянської влади раніше глухі місця Прибужжя стали відомими в межах всієї країни і за її кордонами. Життєдайний струм з Добротвора невпізнано змінив цей край. Не так давно сотні селян вимушені були заради шматка хліба гнути спину на поміщицьких ланах або заробляти на прожиття в господарствах місцевих куркулів. Назва ж села Добротвір лише була злою іронією. За роки Радянської влади їх соціальне становище докорінно змінилось. Якщо в недалекому минулому знедолені селяни Добротвора, шукаючи роботи, виїжджали на будівництво залізниць до Відня і Будапешта або на лісорозробки до далекої Канади, то в роки Радянської влади вони стали справжніми господарями свого рідного краю. Назавжди відійшли в минуле безробіття, голод, хвороби. Тепер жителі Добротвора знають, що їх праця стала потрібного на рідній землі. Вони переконались, що в радянському суспільстві інтереси людей праці найдорожчі. Уже з самого початку будівництва електростанції партійні, господарські та профспілкові організації дбали про впорядкування селища, піднесення освітнього і культурного рівня та охорони здоров’я його мешканців. У ході будівництва ДРЕС поліпшувався благоустрій. З 1953 до 1957 року робітникам і службовцям було здано в експлуатацію близько 7 тис. кв. м житлової площі. Тепер житловий фонд селища становить 19 тис. кв. м. У всіх будинках є каналізація, парове опалення. Для забезпечення дітей робітничих сімей навчанням тут уже в 1953 році було побудовано середню загальноосвітню школу, в 1954 році відкрито дитячі ясла, в 1957 році — дитячий садок, в 1960 році — лікарню. Протягом 1965 року в Добротворі було завершено газифікацію квартир, споруджено нову середню школу на 520 місць, автобусну станцію і розпочато будівництво Палацу культури, дитячого побутового комбінату.
У Добротворі працюють денна і вечірня середні школи, вечірній технікум та професійно-технічне училище. Добротвірська середня школа має 4 приміщення на 25 класних кімнат, майстерню по обробці дерева, металообробну майстерню, фізичний, хіміко-біологічний і агробіологічний кабінети, теплицю, спортзал, спортивний майданчик. При школі працює бібліотека, яка налічує до 8 тис. примірників книг. Для дітей з віддалених навколишніх сіл побудовано інтернат на 50 місць.
У Добротвірській середній школі працює 26 гуртків, які охоплюють 700 учнів. Популярним став серед мешканців селища колектив художньої самодіяльності з 225 учнів, який уже протягом 10 років бере участь у районних, міських і обласних оглядах. Не раз учасники учнівської художньої самодіяльності завойовували призові місця на районних та обласних олімпіадах. У 1963/64 навчальному році вони зайняли перше місце серед шкіл району. Хоровий колектив Добротвірської середньої школи часто виступає з концертами в Старому Добротворі, виїжджає на шахти Львівсько-Волинського басейну. За активну участь у художній самодіяльності школа нагороджена 28 грамотами обкому та райкому комсомолу.
Лише за останні роки більше 70 колишніх випускників Добротвірської школи закінчили вузи, близько 100 чол. навчаються у вищих та середніх спеціальних учбових закладах. Більшість з них — уродженці навколишніх сіл, батьки яких до возз’єднання були позбавлені можливості здобути навіть елементарну початкову освіту.
У вихованні підростаючого покоління немала заслуга належить педагогічному колективу, в якому налічується 15 комуністів. Протягом 13 років очолює його директор Добротвірської школи М. С. Кацюба. За невтомну плодотворну працю він удостоєний почесного звання відмінника народної освіти, а в 1966 році — нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора.
Для робітничої молоді Добротвора створено всі умови для навчання без відриву від виробництва. Багато з них навчається в загальноосвітній середній школі робітничої молоді, у вечірньому філіалі Київського енергетичного технікуму та професійно-технічному училищі. Вечірню школу відвідує до 100 робітників, технікум — більше 200, професійно-технічне училище — 450 юнаків та дівчат. Немало з них після закінчення залишаються працювати на підприємствах Добротвора.
У Добротворі добре налагоджена охорона здоров’я. Лікарня розміщується в побудованому за новим типовим проектом корпусі. Тут є хірургічний, терапевтичний, акушерсько-гінекологічний та дитячий відділи, які обладнані сучасною апаратурою. Лікарня має амбулаторію з зуболікарським, фізіотерапевтичним та педіатричним кабінетами, рентгенлабораторією. Тут подається медична допомога і колгоспникам Старого Добротвора, Руди Сілецької, Стриганки та інших сіл.
Про охорону здоров’я трудящих піклуються профспілкові організації. Так, лише у 1965 році по путівках профспілки енергетиків 59 робітників лікувались в санаторіях і на курортах, 73 побували в будинках відпочинку, а в 1966—1967 рр. лікувалося і відпочивало біля 150 робітників.
Піонери і школярі проводять літні канікули в піонерських таборах. Щороку для них організується піонерсько-комсомольський оздоровчий табір в Закарпатті на 45—50 місць. Більшість школярів Добротвора щороку проводять канікули в туристських походах, допомагають підшефному колгоспові «Комуніст».
Постійно поліпшується благоустрій Добротвора. Тут працюють перукарня, шевська та швейна майстерні, фотоательє та інші побутові заклади. Трудящих обслуговують 6 магазинів, 2 їдальні і кафе «Енергетик».
Рік у рік зростає добробут жителів Добротвора. Так, якщо в 1958 році їхні грошові заощадження становили 6 тис. крб., то в 1965 році вони досягли 18 424 крб., а в 1966 році — 22431 крб. Постійно зростає купівельна спроможність мешканців. Так, у 1966 році було продано товарів на суму, що в 4 рази перевищує суму 1958 року. Жителі Добротвора купують легкові автомобілі, піаніно, телевізори, холодильники, пральні машини, пилососи тощо, що ввійшли в побут, як речі першої потреби. У жителів селища є близько 800 радіоприймачів, 180 телевізорів, 32 піаніно, 50 автомашин марок «Волга», «Москвич» та «Запорожець», близько 100 мотоциклів різних марок.
Приємне враження справляє загальний вигляд селища. Обабіч вулиць, що витягайся чотирма рівними лініями вздовж Добротвірського водоймища, красуються обсаджені деревами дво-, чотириповерхові будинки. На вулиці Леніна, при в’їзді в селище з боку Кам’янки-Бузької, височить чотириповерхове приміщення середньої школи, а трохи далі — адміністративний будинок. У ньому розміщена селищна Рада, поштове відділення. Тут же, в одній з кімнат, урочисто реєструються шлюби і народження.
Прикрашають селище і одночасно служать місцем відпочинку Будинок культури на 300 місць, літній клуб на 700 глядачів.
При Будинку культури працюють естрадний та духовий оркестри, драматичний, танцювальний та хоровий гуртки, які часто виступають у селищі та за його межами. До мешканців Добротвора нерідко приїздять артисти львівських театрів, філармонії, цирку.
У Добротворі працюють 2 бібліотеки, фонд яких становить до 30 тис. примірників. Послугами бібліотек користуються 1828 читачів. Трудящі Добротвора передплачують 2415 примірників різних газет і журналів.
Популярним, особливо серед молоді селища, став спорт. До послуг спортсменів є 2 стадіони, 2 спортзали і 2 спортивних майданчики. Колектив любителів спорту, організований ще в 1960 році, налічує 350 чол. Тут успішно працюють футбольна, хокейна, волейбольна, баскетбольна та інші секції. Не раз фізкультурники Добротвора здобували призові місця на районних та обласних змаганнях. У змаганнях 1965 року хокеїсти завоювали третє місце в області, а в 1966 році —друге.
На березі водоймища в Добротворі в 1963 році відкрито спортивно-оздоровчу базу, яка працює протягом цілого року. Взимку тут каток і лижна база, а влітку — човнова станція.
Велику роботу по благоустрою Добротвора проводить селищна Рада. Активну допомогу їй в цьому подає депутат Львівської обласної Ради депутатів трудящих Г. Т. Прус. Після закінчення Львівського політехнічного інституту Г. Т. Прус стала працювати інженером ДРЕС. За сумлінну працю і громадську діяльність виборці в 1967 році знову обрали її своїм депутатом. Г. Т. Прус немало доклала старань і турбот, щоб провести шосейну дорогу від магістралі Львів—Луцьк до Добротвору. Обранець народу піклується про роботу торговельних точок та культосвітніх закладів.
Робітничий колектив селища Добротвора виходить на нові трудові рубежі, накреслені рішеннями XXIII з’їзду КПРС.
Згідно з перспективними планами розвитку економіки підприємств Добротвора тут буде введено в експлуатацію нову лінію електропередачі Добротвір—Замостя (Польща). Розпочато роботи для поглиблення водоймища. Намічається будівництво культурно-побутових об’єктів: нового Будинку культури, окремого приміщення бібліотеки. Планується повне завершення газифікації селища тощо.
Більш ніж десятирічна історія розвитку нового соціалістичного містечка Добротвора є яскравим підтвердженням тих величезних змін, які відбулися в економіці, культурі й побуті трудящих західних областей України за роки соціалістичних перетворень.
С. Л. СТУПНИЦЬКИЙ, В. П. ВАСЬКІВ, Р. С. КОСТИРКО