Львів у складі Радянської України
Новий період в історії Львова почався у вересні 1939 року, коли в ході другої світової війни, розв’язаної німецьким фашизмом, під ударами його військ розвалилася польська буржуазно-поміщицька держава. Жорстоко придушуючи опір польського народу, війська фашистської Німеччини навально рухались до кордонів СРСР. За цих умов Радянський уряд не міг залишитись байдужим як до безпеки народів Радянського Союзу, так і до долі єдинокровних українців і білорусів, які проживали в Західній Україні і Західній Білорусії у складі буржуазної Польщі.
Виконуючи наказ Радянського уряду, Червона Армія 17 вересня 1939 року перейшла радянсько-польський кордон і вступила на споконвічні українські землі. Вона за 12 днів визволила Західну Україну з-під гніту буржуазно-поміщицької Польщі і не допустила загарбання цих земель німецько-фашистськими військами.
На третій день визвольного походу — 19 вересня 1939 року — радянські кавалерійські частини підійшли до Львова. 22 вересня о 15 годині, на шостий день військових операцій на західноукраїнських землях, радянські війська повністю оволоділи Львовом, роззброївши ряд польських військових частин, що чинили тут опір. При визволенні міста особливо відзначилися частини 3 Червонопрапорної ордена Леніна ім. Г. І. Котовського кавалерійської дивізії.
Трудящі міста з великою радістю зустріли своїх визволителів і стали в перші ряди тих, хто боровся за нове життя. Про величезне піднесення визволеного народу свідчить могутня демонстрація трудящих, що відбулася 23 вересня 1939 року на честь вступу у Львів частин Червоної Армії. Загартовані в боях з польською і українською буржуазією робітники і передова інтелігенція Львова вже в перші дні визволення виявили високу політичну свідомість та організованість. У цьому значну роль відіграли колишні підпільники-комуністи, які вийшли з підпілля і зразу ж включились в активну роботу. Вже на другий день після визволення міста, 23 вересня, створено було Львівське Тимчасове управління. Того ж дня організовано народну міліцію, перейменовану 28 вересня у Робітничу гвардію.
Під керівництвом Тимчасового управління Робітнича гвардія, разом з частинами Червоної Армії, ліквідувала останні осередки контрреволюційного офіцерства, арештувала представників польських фашистських властей, взяла під охорону заводи, фабрики, установи, все народне добро. Обрані на підприємствах міста робітничі комітети запровадили робітничий контроль за діяльністю підприємств, встановили 8-годинний робочий день, а на залишених промисловцями підприємствах здійснювали безпосереднє керівництво виробництвом.
Значну роль в згуртуванні навколо Радянської влади трудящих Львова, як і всієї Західної України відіграла газета «Вільна Україна», що почала виходити 25 вересня, як орган політичного управління Українського фронту і Тимчасового управління міста.
Тимчасове управління Львова, якому ЦК КП(б)У подавав повсякденну допомогу, вжило заходів до відновлення роботи всіх підприємств, залізниці, електростанції, комунальних закладів, до налагодження культурного життя міста. Вся діяльність тимчасових органів народної влади проходила в умовах гострої класової боротьби, зокрема з спекулянтами, які всіляко зривали забезпечення міста продовольством, з саботажем промисловців та ворожих елементів.
Трудящі Львова відіграли авангардну роль у встановленні Радянської влади на західноукраїнських землях і возз’єднанні Західної України з Радянською Україною.
З жовтня відбувся загальноміський мітинг трудящих, який висловився за скликання Народних Зборів Західної України та включення її до Радянського Союзу. Ініціатором цих життєво важливих питань для західноукраїнських трудящих стало Львівське Тимчасове управління, яке
4 жовтня 1939 року звернулося з відозвою до Станіславського, Тернопільського і Луцького Тимчасових управлінь з пропозицією утворити комітет по організації виборів до Народних Зборів Західної України, які воно пропонувало скликати у Львові для вирішення найістотніших питань дальшого життя західноукраїнського населення.
Тимчасові управління всіх колишніх західноукраїнських воєводств направили у Львів, у комітет по підготовці до виборів, своїх представників. Від Президії Верховної Ради УРСР, на прохання комітету, ввійшли М. С. Гречуха та О. Є. Корнійчук. У своїй діяльності по підготовці і в ході виборів комітет діяльно підтримали трудящі Львова.
Вибори до Народних Зборів відбулися 22 жовтня 1939 року. У Львові в голосуванні взяло участь 95,68 проц. виборців, а за висунутих кандидатів проголосувало 93,48 проц. Це свідчило про високу політичну активність мешканців міста та їх гаряче прагнення до встановлення Радянської влади. Депутатами Народних Зборів від львівських трудящих було обрано колишніх підпільників — комуністів і безпартійних робітників — вірних синів і дочок народу.
Народні Збори Західної України, які зібралися 26 жовтня і закінчилися 28 жовтня 1939 року, виконуючи волю народу, прийняли історичні декларації про встановлення Радянської влади на всій території Західної України, про входження її до складу Української РСР, про конфіскацію поміщицьких земель, про націоналізацію банків та великої промисловості. В цих деклараціях було законодавчо закріплено зосередження всієї повноти влади в руках трудящих та встановлення нових основ економічного і політичного життя визволеного народу.
Робітники Львова, як і всі трудящі Західної України, з великою радістю вітали декларації Народних Зборів, а також рішення V позачергової сесії Верховної Ради СРСР про включення Західної України до складу Союзу РСР з возз’єднанням її з Українською РСР і III позачергової сесії Верховної Ради УРСР про прийняття Західної України до складу Української РСР.
На основі цих рішень Указом Президії Верховної Ради СРСР від 4 грудня 1939 року Львів став адміністративно-політичним центром новоствореної Львівської області. З 14 грудня у Львові почали діяти міська Рада, міськком партії, чотири районні Ради і райкоми партії. З їх організацією функції Львівського Тимчасового обласного і міського управлінь перейшли до обласного, міського і районних виконавчих комітетів Рад депутатів трудящих.
У Львові, як і в усіх західних областях УРСР після визволення у вересні 1939 року, почали створюватися місцеві партійні організації. До їх складу вливалися колишні члени КПП і КПЗУ, які в 1940—1941 рр. переводилися у ряди ВКП(б). Зокрема, рішенням ЦК КП(б)У весною 1941 року в ряди ВКП(б) переведено теперішнього першого секретаря ЦК ПОРП В. Гомулку, а також теперішнього заступника міністра закордонних справ Народної Польщі М. Нашковського, які працювали в той час у Львові.
Новостворена львівська міська партійна організація, хоч спочатку була й нечисленною, вже з перших кроків своєї діяльності очолила трудящих міста і повела їх на боротьбу за соціалістичні перетворення. Керівництво державними підприємствами, установами та іншими ділянками соціалістичного будівництва було доручено багатьом колишнім робітникам і безробітним, а також службовцям. У зв’язку з тим, що не на всіх підприємствах та не в усіх установах були первинні партійні організації, райкоми партії Львова закріпили за ними парторганізації інших установ. Наприклад, Червоноармійський райком партії закріпив парторганізацію райвиконкому за водоканалтрестом, районного відділу народної освіти — за техшколою, райкому партії —замебльовою фабрикою. Під керівництвом обкому партії партійна організація міста посилювала свій вплив на всіх ділянках громадського життя і вже напередодні І обласної партконференції, яка відбулась у квітні 1940 року, зросла кількісно, маючи у своєму складі 121 первинну організацію.
Партійна організація домоглася того, що в промисловості міста за короткий час було здійснено перехід від робітничого контролю до державного управління виробництвом, проведено в життя декларацію Народних Зборів про націоналізацію та інші важливі для соціалістичного будівництва заходи.
До кінця грудня 1939 року у Львові було націоналізовано 178 фабрик і заводів, а на початку 1940 року — ще близько 100. Із 466 магазинів, які підлягали націоналізації, націоналізовано було майже 350.
Процес націоналізації великих промислових підприємств, банків, торговельних закладів, житлових будинків був завершений в основному до середини 1940 року.
З встановленням суспільної соціалістичної власності в промисловості, на транспорті та в інших галузях народного господарства розгорнулась величезна робота по відбудові і реконструкції підприємств. На це Радянський уряд протягом 1940— 1941 рр. виділив значні кошти. Ряд підприємств було укрупнено, реконструйовано і розширено. Створено нові великі фабрики — трикотажну, взуттєву і швейну, на яких весною 1941 року працювало вже по 500—900 робітників. Було розпочато будівництво великого заводу по випуску точної апаратури.
В лютому 1941 року введено в дію новий газопровід Дашава — Львів, що вчетверо перевершував за потужністю діючий до цього часу і майже повністю забезпечував газом зростаючі потреби міста.
Тимчасове управління, а пізніше міськвиконком спільно з райвиконкомами міста вжили заходів до ліквідації важкої спадщини минулого — безробіття. Вже на початку 1940 року безробіття повністю було ліквідоване. 42 тис. зареєстрованих безробітних міста одержали роботу, з них 25 тис.— на місцевих підприємствах, 13,4 тис. виїхали в Донбас, а 2,1 тис.— в інші області Радянського Союзу.
Велику роботу проведено в місті по об’єднанню кустарів у промислові артілі. На кінець 1940 року в місті було організовано понад 120 артілей, а на червень 1941 року — вже понад 160, в яких об’єдналися майже всі кустарі міста.
Докорінні зміни відбулися в організації охорони здоров’я трудящих. Було створено поліклініки, амбулаторії, медпункти, відновлено роботу раніше існуючих лікарень і клінік, в яких трудящих почали обслуговувати безплатно, а також запроваджено соціальне страхування за рахунок держави.
Великі зміни відбулися в галузі освіти і культури. Діти трудящих одержали можливість навчатися в школі на рідній мові. Широко відкрилися перед ними двері вузів. Скасовано обмеження вступу до вузів української молоді. Було запроваджено викладання українською мовою. В цей же час було проведено велику роботу по розширенню вищих учбових закладів. У жовтні 1939 року на базі медичного факультету університету створено медичний інститут, у січні 1940 року — на базі музичного інституту ім. М. В. Лисенка — консерваторію. У квітні 1940 року були відкриті педагогічний та учительський інститути. Академія зовнішньої торгівлі була реорганізована в інститут радянської торгівлі, а ветеринарна академія — у зооветеринарний інститут.
Місцева інтелігенція, зокрема науковці, вперше дістала можливість вільно займатись любимою справою, поставити науку на службу своєму народові. На кафедри вузів прийшли видатні українські вчені М. С. Возняк, І. П. Крип’якевич, В. І. Сімович, І. С. Свенціцький та багато інших. За заслуги в розвитку науки львівським ученим С. 3. Гжицькому, І. П. Крип’якевичу, В. І. Морачевському, М. І. Рудницькому, І. С. Свенцітдькому та іншим у 1940 році було присвоєно наукові ступені докторів наук і звання професорів.
Партія і уряд направили на роботу у львівські вузи ряд спеціалістів з Києва, Харкова, Одеси та інших міст України.
В першому семестрі 1940/41 навчального року в усіх 8 вузах міста навчалося 10,2 тис. студентів. Серед новоприйнятих студентів — діти робітників і селян становили 40—60 проц., тоді як до возз’єднання їх чисельність не перевищувала 20 проц. Більше двох третин студентів одержували стипендію. 1,8 тис. чоловік навчалися заочно.
На базі Наукового товариства ім. Шевченка в січні 1940 року організовано відділи інститутів української літератури, мовознавства, фольклору, історії України, археології та економіки АН УРСР.
Розпочав роботу літературно-меморіальний музей І. Франка. Реорганізовано і значно розширено 4 інші музеї міста. Об’єднані були наукові бібліотеки Наукового товариства ім. Шевченка та закладу ім. Оссолінських.
У місті було створено 5 театрів — зокрема перші українські стаціонарні театри— опери і балету та драматичний, а також обласну філармонію і будинок народної творчості. В театрах почали працювати кращі артисти українських мандрівних труп, які діяли на Західній Україні у 20—30-х роках.
На початку 1940 року розгорнула роботу новостворена львівська організація Спілки радянських письменників, у складі якої було понад 100 чоловік. У відділенні
Спілки радянських архітекторів було близько 200 членів. Організовані також обласні відділення Спілки художників і композиторів.
На основі неухильного піднесення культури і матеріального добробуту народу бурхливо розквітла народна творчість. На підприємствах і в установах міста було створено сотні самодіяльних гуртків — хорових, музичних, театральних, ансамблів пісні і танцю тощо.
Нове, радянське життя підносило політичну і трудову активність трудівників міста, будило їх енергію та ініціативу. Яскравим свідченням цього було виконання і перевиконання виробничих планів у промисловості, злагоджена діяльність культурних установ, активна участь трудящих міста у політичному житті, зокрема у виборах депутатів Верховної Ради СРСР і УРСР (24 березня 1940 р.) і до місцевих Рад депутатів трудящих (15 грудня 1940 р.). У виборах до Львівської міської Ради депутатів трудящих взяло участь 97,64 проц. виборців. За кандидатів, висунутих народним блоком комуністів і безпартійних, проголосувало 98,6 проц. виборців. Про характер змін, які відбулися в житті Львова за Радянської влади, красномовно говорив новообраний склад депутатів міської Ради, серед яких налічувалось 270 робітників і 212 представників інтелігенції, з них 274 українці, 140 поляків, 73 росіянина та представники інших національностей.
Минуло небагато часу, а зроблено було чимало. Підбиваючи підсумки життя трудящих міста за 15 місяців Радянської влади, депутати міської Ради на своїй першій сесії відзначили, що місто змінило своє обличчя, стало новим, соціалістичним. Це вселяло в серця трудящих впевненість у своїх силах, запалювало їх на самовіддану працю за остаточну перемогу соціалістичного ладу.