Магерів, Нестеровський район, Львівська область
Магерів — селище міського типу Нестеровського району, центр селищної Ради, якій підпорядковані села Бірки і Велике Передмістя. Розташоване за 23 км на північний захід від Нестерова, за 18 км на південний схід від Рави-Руської і за 12 км на захід від найближчої залізничної станції Добросин. Сполучене шосейними дорогами з Добросином, Равою-Руською, Івано-Франковим і Немировим. Населення 2200 чоловік.
Селище розташоване над річкою Білою, яка витікає з схилів Розточчя і впадає в річку Рату (басейн Західного Бугу). З природних багатств є торф і вапняки, ліси займають 580 га. В північній частині над річкою Білою лежать болотисті луки, на південь від них — орне поле, яке звуть Кобилками, а ще південніше підноситься передгір’я Явірник. Переважають підзольно-піщані грунти з невеликими пасмами чорнозему.
В околицях сучасного Магерова збереглося немало залишків довгих і широких стародавніх валів (у народі їх звуть окопами). Походження їх невідоме. Є тут і вали, що мають чотирикутну форму (150 м на 64 м), висипані, можливо, для оборони місцевості від нападу татар чи для стоянки таборів.
Час виникнення поселення, за деякими даними, відноситься до кінця XIV століття. Спочатку на річці Білій нібито стояв невеликий хутір. Пізніше тут виросло село, в якому жили переважно українці, що займалися землеробством та роботами в лісі. В кінці XVI століття воно згадується як містечко.
Деякі польські буржуазні історики твердять, що до кінця XVI століття тут ніякого поселення не було. Збудував його на «сирому корені», тобто на незаселеному місці, на «власних грунтах» польський дворянин Ян Магера, від прізвища якого ніби й пішла назва містечка. 20 січня 1591 року Магера домігся надання містечку магдебурзького права. Управляли містом 6 радників і 6 лавників (суддів), які не переобиралися до смерті, та бургомистр, посаду якого займали радники, що чергували щомісяця. Для розв’язання складних справ радники зверталися до Львівського магістрату. У місті було побудовано ратушу, крамниці і лазню. Міщанам надавалося право влаштовувати ярмарки, займатися ремеслом, виробляти солодощі, торгувати медом і пивом, гнати і продавати горілку. З власників крамниць, лазні і з товарів, виготовлених для продажу, міський уряд збирав податки, які використовувалися на потреби міста. Міщанам виділялося поле і пасовисько, а також дозволявся вируб у лісі.
Привілей повинен був діяти до того часу, поки місто економічно зміцніє. Надання міщанам перелічених «вільностей» зумовлялося певними політичними обставинами, а саме: потребою створити в Східній Галичині заслону з укріплених містечок проти частих нападів татар.
Такі поселення мали бути опорою не тільки для утвердження королівської влади, але й для полонізації українських земель. Далі в згаданому привілеї узаконювалися нерівні права віруючих римсько-католицької та православних церков. Зокрема, останні не могли займати посади бургомистра. Вбачаючи в католицькій церкві опору, польські пани всіляко сприяли її збагаченню та зміцненню впливу на українське населення. Так, при матеріальній підтримці А. Белзецького, що через подружні зв’язки з родиною Магери став власником міста, в 1595 році в Магерові була заснована римсько-католицька парафія, греко-католицька почала діяти з кінця XVII століття. Протягом XVII століття в Магерові та його передмісті були збудовані мурований костьол (перебудований у 1845 році, зберігається як пам’ятка архітектури й досі), каплиця, дві уніатські церкви та василіанський монастир, що згорів під час військових дій десь в середині XVII століття.
Для захисту від нападів ворогів власники Магерова збудували в місті дерев’яний замок. Місто раз у раз терпіло від воєн, що супроводжувалися руїнами, пожежами і грабуванням, від стихійних лих, голоду. Власники міста часто мінялися. Від Белзецьких Магерів перейшов до Глоговських, які потім перепродали його графові Семінському, а згодом одержали в спадщину графи Стадницькі й Семінські-Левицькі.
Податки, панщина та інші повинності лягали важким тягарем на плечі міщан і селян. Кожен міщанин змушений був сплачувати чинш від 1 до 29 злотих на рік, а передміщани (селяни), крім сплати чиншів, ще й відробляли панщину до двох днів на тиждень.
Під час народно-визвольної війни українського народу проти польсько-шляхетських загарбників Магерів у 1648 році був пограбований і спалений татарами. У 1649 році місто, в якому заховалося багато польської шляхти, обложили війська В. Хмельницького, що йшли з-під Львова на Замостя, і примусили її сплатити контрибуцію.
Великих руйнувань зазнав Магерів в 1656 році під час нападу трансільванського князя Ракоці, який, здобувши місто, віддав його на поталу своїм воякам, а замок наказав спалити.
У 1672 році на місто знову напали татари, чинячи вбивства і грабування. Під час пожежі згоріли 2 церкви і багато дерев’яних будинків. Про цей напад залишився напис на пам’ятнику, що стоїть біля села Крехова: «По ограблении Магеры напали татары на Крехов».
Відбудовувалося місто на протязі XVII—XVIII століть 4 рази. Все це вимагало великої затрати праці і матеріальних ресурсів, що лягало важким тягарем на плечі поневоленого населення.
Грунти навколо Магерова малородючі — піщані, з кам’яним підкладом — давали мізерні врожаї, тому міщани змушені були вдаватися до різних промислів. Так, пошиті ремісниками шапки-магерки були відомі далеко за межами міста.
Лихоліття за лихоліттям переживав Магерів і в XVIII та XIX століттях. Так, у 1769 році велика пожежа знищила місто до тла, а через рік до нього була занесена холера, від якої вимерло багато людей. У 1790 році заново побудоване місто охопила нова пожежа. В 1809 році місто було пограбоване польськими загонами армії Наполеона. В 1813 році населення терпить велике стихійне лихо від злив, які повторилися в 1817 році. Внаслідок цього багато людей померло з голоду, а в 1831 році померло ще більше від холери; в 1833 році місто знову охопила пожежа.
У 1787—1789 рр., коли місто було власністю Глоговських, поміщикові належало 3102 морги землі, в т. ч. орної — 2160,5 морга, лук — 133,5, пасовиськ — 777,5 і лісу — 30,5 морга. 20 моргів грунту були власністю ксьондза, а трохи менші ділянки— двох греко-католицьких церков. За користування частиною поміщицької землі селянські і міщанські родини відробляли панщину і платили чинші. З них 110 селянських родин відробляли по 1—2 дні панщини на тиждень, 103 двори, в т. ч. 30 халупників, що мали мізерні ділянки грунту, панщини не відробляли, але замість неї сплачували додаткові чинші; 62 єврейські родини, що землі не мали, платили домові чинші за подвір’я. Крім цього, підлеглі сплачували данину за випас і млинове.
Серед бідноти міста, що займалася дрібними промислами — бондарством, гончарством, кушнірством, шевством, кравецтвом, ковальством і пекарством,— виділялися заможністю власники 2 крамниць, 5 винниць і млина.
Напередодні скасування панщини в Магерові було 110 міщанських дворів, які мали 565 моргів, 105 дворів передміщан, 4 халупники (безземельні власники хат) і 2 комірники (селяни, що не мали ні землі, ні хати). В користуванні передміщан було здебільшого малородючих 1714 моргів землі, з них 30 дворів мали від 20 до 36 моргів, 62 двори — 10—19 моргів і 13 дворів по 4—9 моргів. Останні дві групи селян жили в постійній бідності. У 90 дворах проживали єврейські родини, які зовсім не мали землі.
За умовами скасування панщини в 1848 році, міщани і селяни мали сплатити поміщиці Стадницькій та її спадкоємцям викуп, що дорівнював 38 тис. флоринів.
Ліквідація панщини сприяла розвиткові капіталістичних відносин та прискореному класовому розшаруванню, що супроводжувалося зростанням числа малоземельних і безземельних, які поповнювали ряди пролетаріату.
Трудящі жили не лише в жахливих злиднях, але й в умовах безпросвітної темряви, безкультур’я. Польська шляхта і українські багатії робили щедрі пожертвування на відбудову 2 церков і костьола, щоб прославити своє ім’я і зміцнити при допомозі релігії свою владу над трудящими, але нічого не робили для розвитку освіти. Відкриту в середині першої половини XIX століття церковно-парафіяльну школу, яка тулилася в непристосованому приміщенні, відвідувало трохи більше 30 учнів. Відкрита замість неї в 1857 році двокласна школа довгий час містилася в напіврозваленому поміщицькому будинкові біля костьолу і мала такий жалюгідний вигляд, що навіть офіціальний представник цісарського уряду, відвідавши її, змушений був заявити, що вона нічим не відрізняється від псарні. Тільки в 1891 році магерівський поміщик граф Семінський-Левицький під тиском мешканців містечка передав під школу приміщення колишньої ратуші, збудованої ще в 1829 році. Для того, щоб перебудувати стару будівлю під школу, населення змушене було створити комітет, який збирав гроші та матеріали і, нарешті, з великими труднощами здійснив перебудову ратуші. Нова школа була трикласною з українською мовою навчання.
У другій половині XIX століття кількість населення помітно зросла. Так, у 1861 році тут проживало 2200 чол.1, у 1869 році — 2574 чол., у 1890 — 3157 чол. і в 1900 році — 3225 чол. (1116 українців, 769 поляків і 1340 євреїв). У 1900 році 513 селянським господарствам належало 1758 га землі, з них 991 га — орної, 298 га — сіножатей, 291 га — пасовиськ, 98 га —лісів, 80 га непридатної.
Перша світова війна принесла населенню нові нещастя і злидні. Район містечка став ареною жорстоких боїв австро-угорських військ з російською армією.
В 1914—1915 роках селище перебувало в руках російських військ. Старі люди і досі з теплотою згадують дружнє ставлення до місцевого населення російських солдат, що так щедро наділяли голодних людей хлібом і цукром та спеціально для них готували на солдатській кухні обіди. Коли в 1915 році російські війська відступали, то з їхніми обозами з Магерова від’їхало багато українських сімей. Повернулися вони в рідний край тільки після закінчення війни.
Імперіалістична війна, супроводжувана руїнами і голодом, викликала серед населення різке незадоволення. В Магерові страйкували батраки, що працювали на графському фільварку, а також відбувалися протиурядові демонстрації всього трудящого населення.
Восени 1918 року під час революції Австро-Угорщина розпалася. В 1919 році землі Західної України захопила буржуазно-поміщицька Польща.
Імперіалістична війна спричинила місту значні руйнування. Населення зменшилося майже на 1000 чол. (в 1910 році було 3449 чол., а в 1921 році — 2473 чол.). «Будинки в чотирьох містечках повіту,— зазначалося в документах Львівського воєводства за 1921 рік,— … у зв’язку з воєнними подіями дуже зруйновані, особливо в Магерові». Більшість жителів змушена була тулитися в наспіх побудованих глиняних хатах без достатнього освітлення і вентиляції. Через антисанітарні умови і напівголодне існування населення багато хворіло на черевний тиф і туберкульоз. Понад 25 проц. дітей вмирали від різних хвороб у віці до одного року. Хоч у 20-х роках і появився приватний лікар, але бідні не мали змоги лікуватися в нього, бо за прийом він вимагав 5—10 злотих, а плата за ліжко в приватній лікарні становила 3—4 злотих на добу.
Внаслідок дальшого класового розшарування більша частина земельних угідь перейшла у власність куркулів. Проте з селян, що залишалися з невеликими клаптиками землі, стягували величезні податки. Навіть ті господарства, що мали по 1—2 морги, змушені були щороку платити по 50—60 злотих земельного податку, по 18 злотих страхових, по 12 злотих шляхових.
У зв’язку з нестерпними матеріальними умовами життя в Рава-Руському повіті в т. ч. і в Магерові, серед українців посилюється рух за виїзд до Радянської України.
Через безземелля і малоземелля частина населення гнула спину на ланах графа Семінського, а інші займалися дрібним кустарним виробництвом і торгівлею. Так, у 1930 році тут було 5 шевців, 5 пекарів, 4 столяри, 3 ковалі, бляхар, кравець, 8 різників, а в 1939 році кравців було 7, шевців — 8, столярів — 7, теслярів — 7. Крім того, появилося 50 трикотажниць-в’язальниць. Вироблені товари ремісники збували на ярмарках, що відбувалися в Магерові 13 разів на рік, і в щотижневі базарні
дні. Одночасно серед ремісників і тих, що займалися сільським господарством, був чималий прошарок торговців. Так, 68 крамарів торгували мануфактурою, галантереєю, готовим одягом, шкірою, залізом, борошном, ковбасами, тютюном і худобою. Серед торговців також панувала нерівність. Частина з них була досить багатою, особливо ті, що торгували дефіцитними товарами і спиртними напоями. Наприклад, тут було 4 власники ресторанів, які, звичайно, мали від них значні прибутки.
Промисловість у місті зростала повільно, бо панська Польща штучно затримувала її розвиток в західних областях України. За даними 1939 року, тут було 3 млини (1 паровий і 2 водяні), причому на двох більших із них працювали по 3 робітники; було також 2 молочарні, з них одна кооперативна; одне підприємство для виготовлення содової води, лісопилка, 4 цегельні, з них 2 більші, де працювало по 10— 15 робітників і закладалося на один випал по 20 тис. штук цегли, у двох інших працювали самі господарі; бетонярня, що виробляла черепицю, круги для колодязів і жолоби для водостічних канав.
Трудяще населення міста під впливом перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції постійно боролося за соціальне і національне визволення, за возз’єднання з Радянською Україною. Так, у 1920 році тут була знайдена поліцією листівка, що закликала до пролетарської революції і створення соціалістичної республіки.
В 20-х роках в Магерові був створений осередок КПЗУ, підпорядкований повітовому комітету КПЗУ в Раві-Руській. Очолював осередок М. В. Павлик. До нього ще входили М. Г. Ценюх, П. Шумило — всього 5 чол. Вони проводили революційну агітацію серед трудящих міста, викривали антинародний характер політики польського уряду і поширювали правду про Країну Рад, про радянський лад на Україні, а також розповсюджували комуністичну літературу і листівки, організовували революційні виступи. В 1933 році підпільники пошкодили телефонний зв’язок між Магеровом і Рава-Руською та розвісили на телефонних стовпах і парканах гасла: «Геть польських окупантів!». Активну допомогу комуністам Магерова надавав відомий західноукраїнський революційний діяч К. Пелехатий.
Члени осередку неодноразово зазнавали переслідувань й арештів. Так, М. Г. Ценюх арештовувався 3 рази.
У загоні була українська культура. За часів панської Польщі в Магерові діяла семикласна школа з польською мовою навчання, яка була активним засобом для ополячування українців. У Бірках, тобто на передмісті, в маленькій халупі містилася двокласна школа, також з польською мовою навчання. Навчалися в них здебільшого діти багатих міщан. Діти ж бідняків змушені були допомагати батькам в роботі.
У вересневі дні 1939 року здійснилися споконвічні мрії трудящих Магерова про возз’єднання з українським радянським народом. З великою радістю зустрічали вони Червону Армію, що принесла їм визволення. У вересні 1939 року в Магерові було створено селянський комітет, до складу якого ввійшли М. В. Павлик, М. Г. Ценюх, М. В. Шумило, М. Г. Леус, М. І. Борис та інші. Комітет провів облік поміщицького майна і розподілив землю між селянами.
Наприкінці жовтня у Львові відбулися Народні Збори Західної України, які прийняли Декларацію про встановлення Радянської влади в Західній Україні і возз’єднання її з Радянською Україною. Депутатами до Народних Зборів від Магерова були обрані М. В. Павлик і батрачка М. І. Охаб.
Першим головою селищної Ради був обраний Ш. Й. Райбах. Для активістів селища було відкрито політшколу, в якій вони знайомились з питанням внутрішнього і зовнішнього життя Радянського Союзу та з черговими завданнями радянського будівництва в своєму селищі.
З кінця 1939 року Магерів — районний центр. Трудящі Магерова і досі з теплотою згадують першого секретаря РК КП України Анісімову, секретаря виконкому районної Ради депутатів трудящих Овчаренка та інших партійних і радянських працівників, що доклали чимало зусиль для зміцнення Радянської влади в районі. Радянська влада конфіскувала поміщицьку землю і наділила нею бідноту, а також провела важливі заходи в справі піднесення культурного рівня населення, ліквідації неписьменності і поліпшення медичного обслуговування населення. Було відкрито селищну школу. Вже в 1940 році працювали амбулаторія, районна лікарня на 10 ліжок і дитяча консультація. Тут працювали 4 лікарі, акушерка і 2 медсестри.
Внаслідок раптового нападу фашистської Німеччини на Радянську країну 25 червня Магерів був окупований. Руками загарбників у селищі було зруйновано майже половину житлових і 18 двоповерхових адміністративних будинків, а також всі підприємства, за винятком водяного млина. У центрі селища вціліли лише школа та 4 двоповерхові будинки. В місті фашисти створили гетто, біля присілка Підгора вони розстріляли більше 300 радянських громадян. 40 юнаків і дівчат були вивезені на каторжні роботи до Німеччини. Населення селища під час війни зменшилось до 1514 чоловік.
Підлу роль в роки окупації відіграли буржуазні націоналісти, що пішли на службу в поліцію, допомагали фашистам чинити злочини. Вони арештовували громадян, які до війни працювали в радянських установах, робили облави на юнаків і дівчат, щоб вивезти їх до Німеччини, видавали гітлерівцям радянських патріотів на розправу.
Та ніщо не могло залякати радянських людей. Вони не переставали вірити в той переможний час, коли над селищем знову замайорять червоні прапори. В районі Магерова в 1943—1944 рр. діяли партизанські загони, яким, незважаючи на найсуворіші переслідування фашистських окупантів, активно допомагали радянські патріоти. Так, мешканці селища П. Г. Сліпець і О. Л. Головко переховували і харчували партизанів, а М. А. Павлик, М. І. Борис, М. М. Сліпець шили партизанам одяг і взуття. У 1944 році було вбито начальника поліції, а незадовго до визволення один з перших комсомольців Магерова — М. І. Сліпець, який втік з-під німецького арешту і переховувався на той час в лісі, вбив старосту (німця).
22 липня 1944 року Магерів був визволений військами 13-ї армії Першого Українського фронту. На могилах бійців, що полягли в боях за визволення міста, встановлено надгробні плити, тут же поряд споруджено обеліск.
У війні проти фашистських загарбників брали участь біля 70 жителів, з них 17 загинули смертю хоробрих. 18 учасників Великої Вітчизняної війни уряд нагородив бойовими орденами і медалями.
Після визволення робітники і селяни під керівництвом РК КП України і радянських органів влади приступили до відбудови зруйнованого війною господарства, до здійснення соціалістичних перетворень у промисловості і сільському господарстві.
Селищна Рада депутатів трудящих провела велику роботу по кооперуванню кустарного виробництва. Вже в 1946 році почав працювати райпромкомбінат, до складу якого входили столярня, де вироблялися меблі, вікна, двері, слюсарня та шевська й кравецька майстерні, і випустив продукції на 10,7 тис. крб. Згодом обсяг робіт по Магерівському райпромкомбінату значно розширився. У його системі стали працювати водяний млин, черепичний цех, лісопилка і лісозаготівельний пункт. Всього в промисловості було зайнято 68 чол., а в сільському господарстві — 494 чол., решта дорослого населення працювала в районних державних установах і закладах. Завдяки самовідданій праці трудящих були відбудовані культурно-освітні заклади. Вже в 1944 році почали діяти середня школа, клуб, бібліотека, відновилась робота по ліквідації неписьменності серед дорослого населення, почали працювати медичні установи: райлікарня, амбулаторія, жіноча та дитяча консультації і аптека. У 1946 році в селищі вже налічувалось 275 будинків, в т. ч. 15 двоповерхових, з них 95 комунальних і 180 приватних.
Індивідуальні селянські господарства Магерівського району збирали дуже низькі врожаї. В 1945—1946 рр. середня врожайність жита з одного га дорівнювала всього 8—10 цнт, пшениці — 7,5—9,5 цнт, картоплі — 100—109 цнт, насіння льону — 2,5—2,9 центнера.
Колективізація дрібних селянських господарств у селищі була розпочата в 1948 році. Важливу роз’яснювальну роботу в цій справі проводили за дорученням райкому партії М. К. Ситник, С. І. Гетик, А. Тесленко, Г. Ковальський, М. В. Павлик. Колективізація відбувалася в умовах жорстокої класової боротьби. Українські буржуазні націоналісти, що чинили злісний опір заходам Радянської влади, по-звірячому вбили голову Магерівської селищної Ради В. М. Кошулапа,М. В. Павлика, комсомольця, учня середньої школи, В. Й. Сліпця та інших активістів, всього 12 чол.
Та чесних трудівників ніщо не змогло спинити в боротьбі за краще життя, яке їм ніс колгоспний лад разом з машинною технікою і високою агрономічною культурою обробітку землі. У 1948 році в селищі був організований перший колгосп ім. Сталіна, головою якого колгоспники обрали Ю. С. Бориса. На початку 1949 року в колгоспі об’єдналося 116 дворів, в яких проживало 437 чол., з них 239 працездатних. Артіль мала 395 га землі, в т. ч. орної — 288 га, 14 корів, 46 коней, 9 свиней, 8 овець і 19 бджолосімей.
У 1950 році в околицях Магерова було створено колгосп ім. Карла Маркса (в присілку Велике Передмістя) та колгосп ім. газети «Правда» (на Бірках), які очолили І. А. Баглай та Г. Я. Шостак. У 1951 році всі три артілі об’єдналися.
У 1954 році відбулося дальше укрупнення: магерівський колгосп приєднався до колгоспу сусіднього села Городжів, де й розмістилася контора нової артілі. Головою великого об’єднаного колгоспу було обрано Д. В. Кожукала. За укрупненим колгоспом було закріплено 2648 га землі, в т. ч. 1383 га орної.
Завдяки сумлінній праці колгоспників артіль поступово міцніла, збільшувалися грошові доходи. Так, доярка Г. Семочко в 1955 році надоїла від закріплених за нею 10 корів по 3190 літрів молока, а в 1958 році — більше 4000 літрів. Високими надоями молока також славилися Н. Коростіль, Ю. Покало та інші доярки. В 1958 році бригадир М. Г. Пехник і ланкові М. Пехник та М. Пелих зібрали по 1100 цнт зеленої маси кукурудзи з ділянки 310 га, що дало змогу закласти по 23 тонни силосу на фуражну корову і по 7 тонн качанів на свиноматку. Ланковий по льону Г. Шуй зібрав по 7 цнт насіння льону і по 8 цнт волокна з гектара.
З року в рік міцніла і Магерівська МТС. Якщо в 1945 році вона мала лише 3 трактори, то в 1958 році — 55 тракторів, 14 зернових комбайнів, 12 автомобілів та іншу сільськогосподарську техніку. В 1958 році, на основі рішення Пленуму ЦК КПРС «Про дальший розвиток колгоспного ладу і реорганізацію МТС», Магерівська МТС була реорганізована в PTC, а в наступному році на базі Магерівської PTC та тієї частини колгоспу, що знаходилась на території селища, було створено Львівську державну зональну машиновипробувальну станцію (МВС). Площа дослідного господарства МВС— 1617 га, з них 873 га орної землі, 308 га під лісом, 96 га сінокосів, 221 га природних пасовиськ і 51 га садів.
Технічна виробнича база станції включає в себе лабораторний корпус, де проходять випробування сільськогосподарські машини і ведеться дослідницька робота, механічну майстерню для ремонту техніки, автотракторний парк (82 автомашини і 85 тракторів), склади для збереження сільськогосподарських машин, зерносклад на 1000 тонн, ферму безприв’язного утримання корів на 200 голів, столярну майстерню, пилораму, технічний музей машин та велике дослідне господарство.
В лабораторіях МВС випробуються зернові й грунтообробні, льонозбиральні й картоплезбиральні машини, машини для хімічного захисту рослин та для обробки лікарських трав, для внесення добрив і кормодобувні. Крім того, тут працюють лабораторія по технології обробітку і збиранню сільськогосподарських рослин, відділ по впровадженню досягнень науки і техніки в сільське господарство, хімлабораторія та фотолабораторія. У складі працівників МВС — інженери, агрономи, техніки, лаборанти та інші спеціалісти. Всього постійних працівників налічується до 250 чол., сезонних — понад 240 чоловік.
Щороку на полях дослідного господарства і в лабораторіях станції випробовуються десятки найновіших вітчизняних сільськогосподарських машин. Успішно пройшов випробування новий льонокомбайн ЛКВ-4Т, що заміняє 28 чол. Він підбирає валки після льонобралки, обмолочує їх і одночасно в’яже стебла шпагатом у снопи. Досліди показали, що затрати праці при комплексній механізації в 3—4 рази нижчі, а собівартість волокна знижується в 1,5—2 рази.
На полях дослідної станції вирощуються досить високі врожаї. Так, у 1966 році валовий збір озимої пшениці на площі 140 га дорівнював 36,3 цнт з га, озимого жита — 25,6 цнт, проса — 14,9 цнт, насіння льону-довгунця — 5,5 цнт, цукрових буряків — 227 цнт. Тут також вирощуються картопля, бобові, люпин, капуста, огірки, помідори, столові буряки, морква, цибуля.
На машиновипробувальній станції працює чимало людей, які рік у рік відзначаються великими трудовими досягненнями. Серед них керівники лабораторій інженери Л. М. Окинський і Д. І. Перегінчук, які в стислі строки випробували 39 сільськогосподарських машин.
На території станції виросли нові корпуси майстерень, споруджено 3 двоповерхові житлові будинки (2 на 16 і 1 на 8 квартир) для спеціалістів, склад мінеральних добрив, силососховище, корівник, телятник, гончарний дренаж, а також став площею в 25 га. Так на околиці Магерова виросло нове, красиве містечко.
Широко розгорнулося в Магерові житлове будівництво. В післявоєнні роки тут збудовано 12 багатоквартирних житлових будинків, лікарню і дитячий садок, книжковий магазин, універмаг та будівлі під інші установи.
Не впізнати тепер колишніх малоземельних і безземельних бідняків. Так, за панської Польщі Г. І. Іванцеві доводилося постійно наймитувати та ще й брати землю на відробіток в багатія, щоб якось звести кінці з кінцями. Тепер сім’я Іванця живе в новому цегляному будинку, в повному достатку. Дочка має середню спеціальну освіту і працює медсестрою в місцевій лікарні. Колишній пастух М. І. Коман мав усього кілька моргів неродючої землі. Радянська влада докорінно змінила його долю. Син закінчив політехнічний інститут і працює інженером в рідному селищі на машиновипробувальній станції, тут же працює лаборанткою й дочка, що недавно закінчила середню школу і заочно навчається в технікумі. В новому світлому будинкові живе тепер сім’я Комана. Вона придбала нові меблі, радіоприймач, телевізор, має власну бібліотеку.
В сьогоднішньому Магерові переважна більшість дорослого населення — це робітники (306 чол.) і службовці (295 чол.). В сільському господарстві, цебто на дослідному полі, працює 130 чол. (крім сезонних робітників). Інші працюють у промкомбінаті, в споживчому товаристві, медичних установах, школах і в культосвітніх закладах.
Трудящі Магерова успішно втілюють в життя перспективний п’ятирічний план 1966—70 рр. Уже побудовано кілька виробничо-господарських об’єктів машинно-випробувальної станції, буде збудовано льонопереробний пункт, житлові будинки на 24 квартири, новий клуб на 400 місць, готель і їдальню, хлібопекарню, магазин господарчих товарів, комбінат побутового обслуговування, дитячий садок, дитячі ясла, пожежну. Передбачено спорудити 2 рибні ставки.
Важливу роль у піднесенні економіки й культури відіграє селищна Рада, депутатами якої обрано 27 робітників та представників місцевої інтелігенції. Її головою вже 7 разів підряд обирається колишній бідняк І. М. Клеба. При селищній Раді створено 5 постійно діючих депутатських комісій, які беруть найактивнішу участь в житті Магерова.
До 1939 року мешканці Магерова не мали електрики. Після встановлення Радянської влади вже в 1939 році тут було побудовано електростанцію потужністю в 75 квт. Та проіснувала вона недовго: під час окупації її фашисти спалили. Проте вже в 1945 році на водяному млині, що на річці Білій, було встановлено турбіну потужністю в 25 квт. Оскільки вона не могла задовольнити потреб селища, в 1953 році тут було збудовано теплову електростанцію, яка в 1960 році досягла потужності 126,5 квт. З 1963 року магерівська електромережа підключена до високовольтної лінії Львів—Рава-Руська. В селищі проводяться роботи по завершенню електрифікації околиць.
Промислові підприємства на території Магерова невеликі: лісопилка і цех по виготовленню черепиці, що входять до складу промкомбінату; комбінат комунальних підприємств, до складу якого входять ремонтно-будівельна контора, контора по благоустрою селища, будинкоуправління, готель, перукарня і лазня; універмаг, книжковий і господарський магазини, чайна, побутова майстерня з шевським і кравецьким цехами, хлібопекарня. Три магазини розташовані на околицях. У селищі працюють пошта і ощадна каса.
Великих успіхів досягли трудящі Магерова за роки Радянської влади в галузі розвитку культури, освіти та охорони здоров’я. Тільки за 1965—1966 рр. на народну
освіту та охорону здоров’я витрачено стільки коштів, скільки було витрачено за 20 років польсько-шляхетської окупації.
У центрі селища, в одному з найкращих двоповерхових будинків, розмістилися лікарня на 35 ліжок і пологовий будинок, в яких працює 5 лікарів і 16 медсестер. При лікарні є амбулаторія, дитяча і жіноча консультації, лабораторія та ряд кабінетів (зубний і зубопротезний, фізіотерапевтичний, рентгенкабінет). У присілку Бірках у 1958 році відкрито фельдшерсько-акушерський пункт. Дякуючи зусиллям медичного колективу та підвищенню культурно-матеріального рівня трудящих в селищі різко зменшилась смертність дітей, яка скоротилася до 0,9 проц. проти 25 проц., що мало місце за часів буржуазної Польщі.
В 1944 році в селищі була відкрита на базі семирічки середня школа. Протягом 1947—1966 рр. її закінчив 551 учень. 752 учні одержали неповну середню освіту. Одночасно учні одержують спеціальності трактористів, автомобілістів, електромонтажників, а дівчата — піонервожатих. Здійснення виробничого навчання забезпечується наявністю міцної матеріально-технічної бази.
Сьогоднішній Магерів в культурному відношенні не порівняти з тим, яким він був до 1939 року. До послуг трудящих — 2 селищні бібліотеки, для дорослих і дитяча, в яких понад 27 тис. книг, а постійних читачів до 750 чол. Крім того, тут є шкільна бібліотека, а також бібліотеки при машинно-випробувальній станції і клубі на присілку Велике Передмістя. У центрі селища, біля кінотеатру, названого іменем Леся Мартовича, що бував тут, встановлено пам’ятник засновнику Радянської держави В. І. Леніну. Неподалік — Будинок культури на 150 місць. Аматори художньої самодіяльності беруть участь у хоровому, драматичному, вокальному і танцювальному гуртках.
У 1957 році силами трудящих у селищі збудовано спортивний стадіон і водний басейн.
Найвідповідальніші ділянки роботи в господарчому і культурному житті селища очолюють комуністи. В селищі є 3 первинні організації. Найбільша з них при машиновипробувальній станції, яка налічує 36 комуністів; у складі шкільної парт-організації — 5 і територіальна налічує 10 комуністів. Територіальна парторганізація здійснює контроль за роботою всіх підприємств і установ. Під її керівництвом діють громадські організації, народний контроль, народна дружина, товариський суд. 5 комуністів територіальної парторганізації є депутатами селищної Ради, 4 з них — члени виконкому.
Стародавнє селище за роки Радянської влади виросло і помолоділо в результаті великих соціалістичних перетворень, здійснених під керівництвом партії зусиллями визволених від соціального і національного гноблення трудящих.
М. Д. РОДЬКО, М. Д. ЛЕВЧУК