Післявоєнне відновлення Львова
На другий день після визволення у Львові було проведено спеціальну нараду керівних партійних і радянських працівників у справі відбудови господарства міста.
Втілюючи в життя накреслення партії по відбудові і соціалістичному розвитку Львова, обласна і міська партійні організації, міськвиконком і райвиконкоми міста стали на чолі трудящих, залучили їх на самовіддану боротьбу на благо соціалістичної Вітчизни.
Вони спрямовували їх на боротьбу з ворогами народу — буржуазними націоналістами, що намагалися зірвати соціалістичне будівництво.
Тисячі львів’ян влилися в ряди Радянської Армії і пішли громити ворога. Ті, що залишилися, активно взялися за відбудову господарського і культурного життя в місті.
Слід зазначити, що окупанти майже повністю зруйнували економіку міста. З 157 найбільших підприємств, що були у Львові до війни, повністю зруйновано 38, частково — 41. Був знищений залізничний вузол. Зокрема висаджено в повітря паровозо-вагоноремонтний завод, паровозне і вагонне депо, всі станційні будови і шляхове господарство. Знищені були міська електростанція, три водогінні станції, багато житлових та адміністративних будинків. Населення міста після визволення становило лише 150 тис. чоловік проти 340 тис. у 1939 році.
В результаті вжитих заходів Львів уже 1 серпня одержав перші 4,5 тис. кубометрів води, 8 серпня — електроенергію з відбудованої турбіни потужністю 500 кіловат, газ в достатній кількості. 5 серпня залізнична станція Львова прийняла перший поїзд. Було почато розчистку вулиць, розбирались зруйновані будинки.
Радянський уряд відпустив великі кошти на відбудову господарства міста. Тільки з липня 1944 по серпень 1945 року на промислове будівництво було відпущено 13,7 млн. крб. ЦК КП(б) України, республіканські міністерства і відомства направили у Львів багато спеціалістів різних галузей. Почали надходити обладнання, сировина і матеріали. З кожним днем піднімалися з руїн і ставали до ладу все нові заводи і фабрики. Спочатку робота проходила в невеликих цехах, які інколи були розміщені просто неба, або в тимчасово пристосованих бараках. Робітники працювали на старому обладнанні.
Восени 1944 року відновили роботу всі вузи, бібліотеки, музеї, культурно-освітні заклади.
Поряд з відбудовою існуючих промислових підприємств вже з перших днів визволення розпочалась робота по перетворенню Львова у великий індустріальний центр України. Цим питанням систематично займалися ЦК ВКП(б), ЦК КП(б) України, союзний і республіканський уряди, прийнявши в цій важливій справі ряд спеціальних постанов.
Одночасно з відбудовою і розширенням існуючих підприємств намічалося будівництво у Львові більше 10 промислових об’єктів: заводів сільськогосподарського машинобудування, автонавантажувачів, віконного скла, автоскладального і кількох приладобудівних, бавовно-прядильної, панчішної, швейних та інших фабрик.
Завдання перетворити Львів на великий індустріальний центр України було спеціально зазначено в Законі про п’ятирічний план відбудови і розвитку народного господарства СРСР на 1946—1950 рр. Переведення економіки країни на мирні рейки після завершення Вітчизняної війни створило сприятливі умови для успішного виконання поставлених завдань.
У відбудові і розвитку економіки Львова, як і всієї країни, зустрічалися серйозні труднощі. Невистачало обладнання, кадрів спеціалістів, а в перші роки — взагалі робочої сили. Важко було з житлом, забезпеченням продовольчими і промисловими товарами. Значні труднощі виникли в 1945—1946 рр. у зв’язку з виїздом на батьківщину громадян польської національності, яких у 1944 році у Львові було близько 100 тис. чоловік.
Трудящі міста під керівництвом партійної організації почали активну боротьбу за перетворення в життя поставлених перед ними завдань. На підприємствах широко розгорнулося соціалістичне змагання за перевиконання виробничих планів і зниження собівартості продукції, за надпланові нагромадження та вдосконалення виробничих процесів.
У післявоєнний час партійна організація постійно зміцнювалася і зростала за рахунок місцевих активістів.
На початку 1965 року у складі Львівської міської парторганізації налічувалось близько 40 тис. комуністів, з них 18 тис. працювали у промисловості, на транспорті, в зв’язку і в будівництві, а понад 8 тис.— в установах охорони здоров’я, освіти та культури.
В індустріалізації міста подавала допомогу вся країна. З Москви, Ленінграда, Горького, Уралу й інших міст і районів країни надсилалися верстати і устаткування, кваліфіковані спеціалісти. Львівські робітники неодноразово їздили запозичувати передовий досвід до своїх російських братів. Поділитись досвідом з львів’янами приїздили відомі новатори країни — Л. Корабельникова, М. Російський, Ф. Кузнецов, М. Матросов, В. Семинський та інші.
Вже в перші післявоєнні роки розпочалося соціалістичне змагання між колективами промислових підприємств Львова і колективами підприємств Москви, Ленінграда та інших міст, в ході якого останні подали значну допомогу львів’янам. Яскравим прикладом цієї взаємодопомоги є дружба робітників львівського і московського електролампових заводів, львівського заводу приладів, львівської взуттєвої фабрики № 3 і московської взуттєвої фабрики «Парижская коммуна».
Вже в 1945 році промисловість міста випускала майже стільки продукції, скільки в 1938 році, і приблизно 50 проц. рівня 1941 року. В 1950 році — останньому році четвертої п’ятирічки — промисловість міста виробляла в 4,8 раза більше продукції, ніж у 1946 році. Львів став містом великих фабрик і заводів. У 1950 році тут вже діяло 15 підприємств, на яких працювало до 1000—2500 чоловік, 15 — по 500— 800 чоловік і близько 40 — по 100—400 чоловік.
Ще більші досягнення Львова як великого економічного центра мали місце в наступні роки. Випуск валової продукції промисловості міста вже в 1958 році перевищив рівень 1950 року в 1,9 раза. У 1965 році в місті випущено в 20 з лишком разів більше промислової продукції, ніж у довоєнному 1938 році. За виробництвом автонавантажувачів, електроламп, електроннопроменевих трубок підприємства Львова займають одне з провідних місць в СРСР. Великих успіхів досягнуто в галузі механізації виробництва, що привело до різкого зростання продуктивності праці, яка проти рівня 1940 року зросла в 2,5 раза.
Особливо швидкими темпами розвивалось машино- і приладобудування. У 1965 році на Львів припадало 2/3 всієї продукції машин і приладів, які вироблялися в західних областях України. Заводи, які в роки четвертої п’ятирічки тільки почали розгортати виробництво, тепер перетворились на великі механізовані підприємства. Продукція їх стала відома далеко за межами України і Радянського Союзу.
Основними галузями машино- і приладобудування є тепер виробництво обладнання для промисловості і сільського господарства та виробництво електро- і радіо-контрольної апаратури.
Автобудування і підйомно-транспортне машинобудування представлене трьома великими заводами — автонавантажувачів, автобусним і мотовелосипедів. Завод автонавантажувачів є потужним підприємством в західних областях УРСР; працює на ньому близько 6 тис. чоловік. Перший тритонний автонавантажувач він випустив 24 березня 1949 року, а в 1965 році виробив їх 7,7 тис. штук. Львівські автонавантажувачі можна побачити в усіх кінцях нашої країни і майже в 50 країнах світу.
Автобусний завод почав будуватися в 1946 році. З 1951 до 1956 року він випускав автокрани, а 13 лютого 1956 року, напередодні XX з’їзду КПРС, випустив перший експериментальний автобус оригінальної конструкції марки «Львів».
Згодом вдосконалено модель міського автобуса, розроблено і освоєно виробництво автобусів для туристських подорожей і міжнародного класу («Турист», «Україна», «Карпати»).
В 1965 році виробництво автобусів доведено до 6,4 тис. штук. За зразок туристського автобуса завод одержав Золоту медаль на Брюссельській всесвітній виставці.
Велосипедний завод був створений на базі невеликого велоскладального підприємства, яке до 1939 року мало 30—40 робітників. У червні 1958 року тут розпочато виробництво велосипедів з мотором (мопедів), яких у 1965 році виготовлено 140 тис. штук.
Виробництво точних приладів і електро- та радіоконтрольної апаратури характеризувалося як бурхливими темпами зростання масштабів виробництва, так і розширенням асортименту продукції, сміливою новаторською думкою заводських інженерів, які створили важливі унікальні прилади не лише у радянській, але й у світовій техніці. В останні роки щорічно освоювалося виробництво кількох десятків типів продукції.
Одним з найбільших приладобудівних заводів є електровакуумний завод, який виник на базі невеликого електролампового підприємства, що мало до 1939 року менше 50 робітників, а нині тут працюють тисячі чоловік. В 1966 році він виготовив 130,7 млн. штук освітлювальних електроламп. Крім електроламп різних типів, завод з 1955 року почав виробляти електроннопроменеві трубки для телевізорів і у цій галузі став одним з провідних заводів країни. Тут вперше в світовій практиці розпочато випуск кінескопів з кутом відхилення променя на 110 градусів. За розробку їх завод нагороджено на Всесвітній виставці в Брюсселі вищою премією «Гран прі».
Виробництвом складних приладів займається завод телеграфно-телефонної апаратури. Він був організований у 1946 році.
Спочатку завод виготовляв апаратуру тонального і надтонального телеграфування, а з 1957 року — фототелеграфну апаратуру.
Майже такий за величиною є і телевізорний завод, який був створений у 1957 році на базі заводу вимірювальних приладів, що випускав електролічильники і водоміри.
Складання перших телевізорів марки «Львів» розпочато в січні 1958 року. Згодом розроблено і освоєно виробництво нових кращих марок апаратів — «Верховина», «Огонек» і «Электрон». Усього в 1966 році випущено 280 тис. штук телевізорів.
З менших підприємств приладобудування, на яких працює по 500—1000 чоловік, можна назвати єдиний в УРСР завод низьковольтних електроламп, завод медичного устаткування та інші.
З підприємств, що виготовляють машини і устаткування для промисловості і сільського господарства, перше місце посідає завод «Львівсільмаш», який першу продукцію дав у 1946 році. П’ять великих заводів міста випускає промислове устаткування. Це інструментальний завод, завод алмазних інструментів, завод фрезерних верстатів, конвейєрнобудівний і арматурний заводи.
Серед заводів, що випускають різне обладнання побутового призначення, найбільшим є завод газової апаратури, який першу продукцію дав у грудні 1955 року. В 1965 році завод виробив 193,7 тис. газових плит і 68,1 тис. водогрійних апаратів різних систем.
Крім того, у Львові діє кілька менших заводів, серед них і Львівський паровозоремонтний завод.
Великого розвитку у Львові досягла легка промисловість. У кілька разів збільшили випуск продукції існуючі раніше фабрики, виросли нові. Найбільшою з них є взуттєва фабрика № 3 — головне підприємство першої в країні фірми «Прогрес». Створена ще в 1940 році, фабрика в післявоєнні роки стала великим і повністю механізованим підприємством. У січні 1955 року на фабриці вперше в країні відмовились від контролю якості взуття через спеціальний технічний відділ і запровадили суцільний робітничий контроль якості на кожній операції. В 1958 році колектив фабрики зобов’язався випускати продукцію лише першим сортом, а скоро Міністерство торгівлі УРСР скасувало контроль якості взуття цієї фабрики торговельними організаціями. З метою запозичення досвіду тут побували десятки делегацій з інших взуттєвих фабрик країни, для яких провадились спеціальні семінари.
28 червня 1960 року фабриці, першій серед промислових підприємств західних областей УРСР, присвоєно почесне звання підприємства комуністичної праці.
Напередодні XXII з’їзду КПРС колектив фабрики виступив ініціатором створення виробничих об’єднань — радянських фірм, і створив першу фірму «Прогрес», до якої ввійшло ще чотири взуттєві фабрики. Позитивний досвід роботи фірми «Прогрес» сприяв поширенню цієї нової форми організації виробництва в усій країні і в різних галузях промисловості.
Великого розвитку досягла трикотажна промисловість. Виробництвом трикотажної продукції займаються три великі спеціалізовані трикотажні і одна панчішна фабрики.
За роки Радянської влади виросла потужна швейна промисловість, яка до того була представлена лише кустарними майстернями. На фабриках широко запроваджено конвейєризацію і механізацію виробничих процесів.
Широкою популярністю в республіці та за її межами користується і фабрика художньої вишивки ім. Л. Українки, яка залучила до свого складу значне число народних вишивальниць та різних народних майстрів з Львівської та інших західних областей України.
З великих фабрик легкої промисловості слід відмітити також шкіряний завод, хутрову, бавовнопрядильну, шкіргалантерейну, текстильно-трикотажну та деякі інші фабрики.
Успішно розвивається у Львові скляна промисловість. У 1947 році вступила в дію перша черга єдиного у західних областях заводу віконного скла. В 1951 році тут вперше в СРСР розроблено і освоєно високопродуктивну технологію виробництва безчовникового витягування скла з вільної поверхні скломаси. За його розробку і освоєння директору заводу Ф. Ф. Новикову, начальнику цеху Т. Д. Передерієнко і майстру Ф. М. Дубову присуджено Державну премію.
Невпізнаними стали два давні скляні заводи фірми «Райдуга», які виробляють посуд.
Швидкими темпами розвивається у Львові і мебльова промисловість, представлена кількома фабриками, об’єднаними у фірму «Карпати», і фабрикою гнутих меблів.
Відомі своєю якістю далеко за межами міста лижі Львівської лижної фабрики, які експонувались на багатьох міжнародних виставках.
Великою групою підприємств представлена харчова промисловість, яка в останньому десятиріччі подвоїла випуск продукції. Найбільшим серед них є м’ясокомбінат, а також дві кондитерські фабрики і збудований у 1949 році жиркомбінат. З інших харчових підприємств широко відомі — пивний і лікерогорілчаний заводи, парфюмерно-косметична фабрика. В місті є потужний молококомбінат, два хлібозаводи і неспеціалізовані харчокомбінати.
Крім того, у Львові діють інші значні підприємства — лакофарбовий і хіміко-фармацевтичний заводи, друко-хромолітографія «Атлас», фабрика музичних інструментів, скульптурна, ювелірна, картонна, білона та інші фабрики.
В процесі створення потужної промисловості у Львові зростає загін робітничого класу, який налічує нині понад 100 тис. чоловік.
У післявоєнні роки кадри промислових робітників та інженерно-технічних працівників формувалися тут майже заново. Одним з основних джерел поповнення робітничих кадрів стала молодь західноукраїнського села. Поряд з цим важливим джерелом зростання загону робітничого класу Львова було направлення сюди кадрів із східних областей. Це були переважно кваліфіковані робітники і спеціалісти, інженери і техніки, яких близько 16 тис. чоловік протягом 1944—1950 рр. прибуло у Львів.
Особливою рисою формування кадрів промислових робітників було те, що основна частина робітників, які прибували з сіл, не мала виробничої спеціальності або й взагалі будь-яких навиків праці в сучасній промисловості. Це були робітники, яких раніше, ніж поставити до верстата, треба було навчити якоїсь спеціальності. І в цьому велику допомогу молодим робітникам надали спеціалісти з східних районів країни. Навчання робітників виробничих спеціальностей проводилось різними способами. Основним за масовістю видом виробничо-технічного навчання було індивідуально-бригадне навчання на підприємствах. Крім того, багато кваліфікованих робітників готувалося через систему закладів професійно-технічної освіти. Велике значення в справі підвищення кваліфікації робітників масових професій мали школи передового досвіду, в яких передові робітники і кращі спеціалісти ділилися своїми виробничими досягненнями.
В останні роки великої популярності у Львові набрав міський університет технічного прогресу, що працює на громадських засадах. Серед півтори тисячі слухачів університету майже 50 проц. робітників, які розширяють свій світогляд та підносять знання до рівня знань інженерно-технічних працівників.
Технічний прогрес вносив істотні зміни в характер праці і духовне життя робітників. Поступово зникали професії, зв’язані з важкою фізичною працею, з’явилися нові, які вимагають високої кваліфікації, глибокого знання усього технологічного процесу.
Ці та інші заходи різко зменшили процент робітників, які мають освіту за 1—4 класи. Наприклад, на заводі автонавантажувачів на 1 січня 1950 року робітники з освітою 1—4 класи становили 61,2 проц., а на 1 січня 1960 року — лише 2,2 проц. На автобусному заводі робітники з семирічною освітою становлять понад 80 проц., на електроламповому — 84 проценти.
У Львові виріс численний загін раціоналізаторів і новаторів виробництва. У 1965 році 12,1 тис. робітників промислових підприємств внесли понад 20 тис. пропозицій. Багато робітників має на своєму рахунку більше десяти пропозицій.
Далеко за межами міста відоме ім’я новатора виробництва токаря заводу алмазних інструментів Героя Соціалістичної Праці В. Й. Гургаля. Його життєвий шлях особливо характерний для молодого робітничого класу Львова. Прийшовши юнаком на завод, В. Й. Гургаль швидко оволодів спеціальністю токаря і почав систематично виконувати по кілька норм за зміну. Вже в 1948 році він працював у рахунок 1953 року, а всього за роки четвертої і п’ятої п’ятирічок він виконав 34 річні норми. Він першим у західних областях застосував швидкісне і силове різання металу і навчив передових методів праці багатьох робітників. Комуніст, депутат Верховної Ради УРСР кількох скликань, В. Й. Гургаль є автором 179 оригінальних раціоналізаторських пропозицій, став радянським інженером. Трудящі Львова пишаються досягненнями також таких прославлених робітників, як М. Грабовський, Я. Мальчицький, М. Школяренко, Т. Левкут, Л. Крушельницька та багатьох інших.
За роки Радянської влади докорінно змінилися умови праці робітників, самий вигляд львівських заводів і фабрик. На заводських подвір’ях висаджено сотні дерев, кущі, квіти. Квіти є і в цехах.
При всіх підприємствах є медичні пункти або поліклініки, їдальні, клуби, будинки культури.
Робітники львівських підприємств — активні учасники змагання за комуністичну працю. Першим бригадам присвоєно почесне звання бригад комуністичної праці ще 15 грудня 1958 року. Це були бригади котельників В. Мурги з Львівського паровозоремонтного заводу, закрійників К. Лисак-Тимченко з взуттєвої фабрики № З, фасувальниць Л. Крушельницької з хімфармзаводу, слюсарів В. Павлова з автобусного заводу і паровозна бригада Героя Соціалістичної Праці П. Тоцького.
У 1960 році розгорнулося змагання за звання підприємства комуністичної праці. На початку 1965 року це звання було присвоєно вже більше, ніж 10 підприємствам міста. Зокрема, його завоювали взуттєва фабрика № 3, депо Львів —Схід, хімфармзавод, трикотажна фабрика «№ 2», завод низьковольтних ламп, завод газової апаратури, швейна фабрика № 3 та інші. В русі за комуністичну працю бере участь понад дві третини робітників міста.
Виконанню народногосподарських завдань і дальшому розвитку промисловості міста сприяє змагання з трудящими інших міст. Львів’яни активно змагаються з трудівниками Луганська, Одеси, Ростова-на-Дону, міст і підприємств інших радянських республік і братніх соціалістичних країн. Колектив Львівського автобусного заводу підтримує постійний зв’язок з робітниками Люблінського автобусного заводу ім. Б. Берута та заводу «Автосап» у м. Санок Жешувського воєводства Польської Народної Республіки. Останнім часом ряд бригад Львівського автобусного заводу склав договори на соціалістичне змагання з бригадами угорського заводу «Ікарус». Дружнє ділове співробітництво об’єднує колективи Львівського машинобудівного заводу та машинобудівників м. Печ (області Бараня) Угорської Народної Республіки.
Трудящі Львова подають активну допомогу селянам Львівщини в боротьбі за дальший розвиток колгоспного ладу. Шляхом постійного шефства та інших заходів вони сприяють розвиткові колгоспів і тим самим зміцнюють союз робітничого класу з селянством. Так, за прикладом колективу Львівського крупзаводу, який шефствував над колгоспом ім. Шевченка Сокальського району, ще в 1946 році робітники підприємств Львова розгорнули шефство над 45 колгоспами області. Пізніше у шефську роботу включились колективи всіх промислових підприємств і багатьох установ міста. Шефи почали допомагати колгоспам у ремонті господарських і житлових будівель, у забезпеченні ремонтних майстерень верстатами, слюсарним інструментом, у налагодженні обліку та організації праці, електрифікації та радіофікації сіл, створенні дитячих ясел і садків тощо.
Значна допомога подавалась колгоспам під час збирання врожаю. Шефи проводили також велику політвиховну і культурно-масову роботу серед колгоспників.
Особливого розмаху набрала допомога трудящих Львова селу після вересневого Пленуму ЦК КПРС (1953 р.).
У Львівській області, головним чином з підприємств та організацій міста, уже до середини лютого 1954 року підібрано і направлено на роботу директорами, головними інженерами, завідуючими майстернями і механізаторами МТС 120 інженерів і техніків-механіків. Надано також допомогу спеціалістами сільському господарству інших західних областей. До весни 1955 року колективи 98 підприємств Львова виготовили і передали колгоспам і МТС області різних матеріалів, устаткування та запасних частин на 700 тис. крб. Передано в колгоспи і МТС більше як 200 верстатів, встановлено 21 400 парникових рам, побудовано 22 електростанції і трансформаторні підстанції, 44 км ліній електропередач. До 24 теплиць і 261 тваринницької ферми підведено воду.
На початку 1964 року трудящі Львова активно підтримали ініціативу трудящих Луганської і Київської областей — організувати і обладнати силами підприємств, науково-дослідних і учбових закладів лабораторії у колгоспах і районах. Уже весною 1964 року їх було створено понад 50. Вчені Львова організували цикли лекцій на агрохімічні теми для спеціалістів сільського господарства.