Верхнє Синьовидне, Сколівський район, Львівська область
ВЕРХНЄ СИНЬОВИДНЕ (до 1947 року Синевідсько Вижнє) — селище міського типу, центр Верхньосинєвидської селищної Ради, розташоване за 9 км на північний схід від райцентру, проходять залізниця і шосе Стрий—Мукачеве. Населення — 4900 чоловік. Сільраді підпорядковані населені пункти Дубина і Мехиброди.
В селищі розміщена центральна садиба радгоспу «Сколівський», що має 3 тис. га земельних угідь і займається тваринництвом. Широко розвинуте деревообробне виробництво; знаходиться відділення «Сільгосптехніки», автоколона Стрийського автопарку. Через територію проходить траса нафтопроводу «Дружба». Геологічні дослідження відкрили сланцеві родовища, виявили значні запаси газу.
Є середня школа, також школа робітничої молоді, Будинок культури, бібліотека. Функціонує лікарня на 60 ліжок, комбінат побутового обслуговування. За післявоєнний період побудовано 287 будинків. Селище прикрашає парк ім. Гагаріна. У 1964 році за успіхи в благоустрої Верхнє Синьо видне завоювало перше місце в районі і отримало перехідний Червоний прапор.
Перше згадка належить до 1240 року. У 1607 році в селі відбувся збройний виступ селян проти феодального гніту. У 1831 році в селі була епідемія холери. Тут працювала гута та ливарня. Після скасування кріпацтва селяни виступили проти поміщика, який забрав ліси і кращі землі. Для придушення виступу в село прибув каральний загін. Крім селян-хліборобів існувало цехове братство, що займалося торгівлею. У 1885 році через Синевідсько пройшла залізниця Стрий—Сколе. У 1906 році був побудований великий тартак-завод, продукція якого йшла за межі Прикарпаття. В 30-роках була заснована фабрика, яка виготовляла метиловий спирт та оцет. Робітники цих підприємств страйкували у 1920, 1921 роках, вимагаючи кращих умов праці та підвищення заробітної плати. Великі страйки деревообробників відбулися в 1926, 1936 і 1939 роках. Провадив революційну діяльність осередок КПЗУ. Напередодні визволення села Червоною Армією у вересні 1939 року селяни роззброїли місцеву поліцію, Каральний загін, що прибув до села, спалив декілька хат, читальню, розстріляв 7 селян. В селі бували українські письменники Іван Вагилевич, Яків Головацький, які збирали фольклор; жив громадський діяч і літератор Лука Данкевич, народився український журналіст та письменник Федір Заревич (1835—1879).
Під час фашистської окупації з липня 1941 до серпня 1944 року окупанти знищили лісозавод, залізницю, спалили будинки. Гітлерівці вивезли на каторгу 300 чоловік. В селі існувала підпільна група комуністів, до якої входили І. Лях, Д. Сімоха та інші. Особливо пожвавилась діяльність цієї групи під час Карпатського рейду партизанського з’єднання G. А. Ковпака. Жителі села Заріки вступили у бій з німецько-фашистськими каральними загонами.