Моршин, Стрийський район, Львівська область
Моршин — селище міського типу, підпорядковане Стрийській міській Раді, відомий курорт, розташоване за 14 км на південь від Стрия. Через Моршин проходять залізнична лінія та автомобільний шлях Львів—Івано-Франківськ. Через селище протікає річка Бережниця (притока Дністра) та потоки, що впадають в неї. В східній частині селища — ліс Відерниця з горбом, висота якого досягає 370 м над рівнем моря. Населення — 3,8 тис. чоловік.
Перша згадка про Моршин міститься в судовому записі від 2 січня 1482 року, де вказується, що Моршин та навколишні села належали українському шляхтичеві Юхнові Нагваздану.
В 1533 році нові власники Моршина — шляхтичі Бранецькі добились від королівської канцелярії дозволу влаштувати два «вікна» (шахти, щоб видобувати соляну ропу і виварювати з неї кухонну сіль). Документи того часу зазначають, що одно з «вікон» було під горою, поблизу межі сіл Лісовичів та Моршина. Мабуть, це та сама шахта, яка в XIX столітті отримала назву «джерела Боніфація». Крім кухонної солі, моршинська ропа містила багато мірабіліту (глауберової солі). Отже, в XVI столітті в Моршині вже видобували натуральний мірабіліт, який століттям пізніше Й. Р. Глаубер одержав хімічним способом. Проте в давнину моршинські солевари не змогли оцінити лікувальних властивостей мірабіліту та інших «домішок», які, на їх думку лише псували смак солі. Протягом XVI—XVIII століть у Моршині, як і в багатьох інших підкарпатських селах, виварювали лише кухонну сіль. Для цього з обладнаних дерев’яним цямринням шахт за допомогою коловоротів видобували сировицю — соляну ропу. Сировиця жолобами стікала на підвішені в спеціальних приміщеннях (вежах) металеві «черіні» або «панви». Зваричі (солевари) палили під черенями дрова, виварюючи з ропи сіль. Таке солеварне підприємство називалось жупою або банею. Тому-то ліс, де були солеварні, дістав назву Банного, а село, що виникло між Моршином та Лисовичами, Бані Лисовицької.
Найбільш ймовірно, що моршинська солеварня входила до складу лисовицької бані, в якій наприкінці XVIII століття на двох панвах виварювали щорічно 13 104 бочки солі. На кожній панві виварювання проводилось двічі на день, причому кожного разу отримували по 18 бочок солі. При шахті працювало 8 чоловік: 2 робітники, що витягали з криниць сировицю, 2 зваричі (солевари), 2 робітники, які заготовляли дрова, 2 писарі6. Сіль, яку виварювали в Моршині та Лисовичах, розвозили по містах і селах України.
Хоча сіль у цьому районі видобували до кінця XVIII століття, сам Моршин весь час залишався малим убогим селом. 1692 року тут було тільки. 12 дворів селян, з яких 4 мали по чверті землі (5—6 га), один — півчверті, шість — городи, а один — лише хатину без земельного наділу.
В 1786 році пан Михайло Шептицький продав село Моршин разом з селянами-кріпаками шляхтичеві Степанові Кунашовичу за 62 тис. злотих. У тогочасному описі Моршина зазначається, що село було оточене лісами — Буковим, Дібровою, чагарником Харева Верховина. На річці, під горою Голицею, був порослий очеретом ставок. Ставок, млин і корчма були додатковими джерелами прибутків для пана. Значна частина полів і лук замокала. На полях поблизу села і понад Липовим потоком сіяли озиме жито і ярий ячмінь. Висівали 40 гарнців збіжжя на морг, а отримували врожаю, залежно від року, від 25 до 180 гарнців. У неврожайні роки селянам доводилось голодувати. Голод був зокрема і 1786 року. Ще довго після того селянській громаді доводилось сплачувати борги за позичене в голодний рік зерно.
На той час, як і в першій половині XIX століття, моршинські кріпаки відробляли по 2—3 дні панщини на тиждень (кожне господарство), крім того, щороку платили грошовий чинш (найчастіше 2 злотих 7 грошів або 3 злотих 10 гривен), виготовляли для пана від 14 до 20 мотків пряжі, здавали натурою птицю (найчастіше одного каплуна і 3 курки) та яйця.
Поступово серед селян Моршина посилюється майнове розшарування, більшість мешканців села обезземелюється. Близько 1820 року в Моршині налічувалось 48 будинків, 12 родин були бездомними. В 50-х роках XIX століття один заможний селянин мав 27 моргів, 3 мали по 10—13 моргів, а 42 — лише по 2—9 моргів землі.
Протягом першої половини XIX століття село кілька разів міняло власників. А від 1852 до 1876 рр. поміщиком був відомий польський буржуазний політичний діяч (в 1881 —1893 рр.— голова австрійського парламенту) Францішек Смолька. В промовах і публіцистичних статтях він любив жонглювати дзвінкими фразами про демократію і справедливість. І водночас цей захисник буржуазної демократії не соромився стягти з убогих моршинських селян величезний викуп за скасовані під час реформи 1848 року кріпацькі повинності — 12 688 злотих 30 крейцерів. В той же час у селі, яке 1860 року налічувало 247 мешканців, зовсім не було школи.
В 1875 році через Моршин було прокладено залізничну лінію Стрий—Станіслав. На будівництві працювали переважно малоземельні та безземельні селяни. Станція Моршин була споруджена в південній частині села, в урочищі Вигадівка.
Наступного року купець (за походженням німецький колоніст) Боніфацій Штіллер вирішив збільшити свої прибутки, скориставшись мальовничим розташуванням села в підгірській лісовій околиці. Вже 1877 року в газетах з’явились оголошення, що в Моршині відкривається кліматичний курорт для лікування хворих на сухоти. Курортний заклад було відкрито у Вигадівці, поблизу залізничної станції. 1877 року прибули перші хворі, всього 39 осіб протягом сезону. Крім водних процедур, у Моршині практикували модне в той час лікування від сухот «жентицего» — сироваткою. Вживались навіть жентичні таблетки. Водночас привернули до себе увагу три старовинні запущені криниці з солоно-гіркою водою, розташовані в Банному лісі. Після розчистки одну з них Штіллер назвав «джерелом Боніфація» (за його власним іменем), а другу — «джерелом Магда лини» (за іменем своєї дружини — Магда-лини Крушельницької). В 1880 і 1881 роках у львівській друкарні товариства ім. Шевченка вийшли перші брошури-проспекти про новий «солянково-боровиновий» курорт. А 1882 року лікар Корчинський охарактеризував властивості моршинської мінеральної води в доповіді, яка потім була надрукована окремими брошурами в Стрию і Львові. Штіллер став виробляти на продаж гірку сіль в цеглинках (для ванн), а на місці для лікування почали використовувати також і боровину — лікувальну торфову грязь. Захворівши, Штіллер, який не мав близьких родичів, відступив право власності на Моршин Товариству галицьких лікарів з умовою, що прибутки від ведення курорту використовуватимуться для надання допомоги вдовам і дітям-сиротам незаможних лікарів. При цьому Штіллер застеріг, що пожиттєво залишається фактичним хазяїном Моршина і користуватиметься всіма прибутками, а Товариство буде лише номінальним власником. На підставі цього акту після смерті Штіллера в 1884 році Моршин перейшов до Товариства галицьких лікарів.
Влітку 1900 року в Моршині побував Іван Франко. Звідти він вирушив пішки до сусіднього села Довгого. Повернувшись до Львова, Франко опублікував статтю, де подав науковий опис виявлених ним у церкві с. Довгого трьох старовинних рукописних книг, написаних у XVII столітті в Моршині.
Здавалось би, Товариство лікарів, ставши власником моршинського курорту, мало всі можливості, щоб налагодити наукове дослідження лікувальних факторів і забезпечити швидкий розвиток Моршина. Однак цього не сталося. Товариство віддавало в оренду різним підприємцям не лише моргаинський фільварок (близько 180 моргів ріллі з господарськими будівлями і 300 моргів лісу), але й «курортний заклад», і право на виготовлення гіркої солі. Орендарями часто були спекулянти, які по-хижацькому повирубували й розпродали кращі ділянки лісу. Вони дбали більше про експлуатацію селян, ніж про розвиток курорту й села. В Моршині наприкінці XIX століття була тільки початкова «філіальна» школа з одним учителем. Селяни жили надзвичайно бідно, більшість з них змушена була наймитувати.
Під впливом першої російської революції 1905—1907 рр. все частішими стають страйки трудящих Галичини. Великий вплив на зростання класової свідомості селян Моршина мав успішний страйк сільськогосподарських робітників, що відбувся 1908 року в сусідньому селі Фалиші.
В рекламних проспектах, що виходили перед першою світовою війною, моршинський курорт порівнювали з найвідомішими курортами Європи, називаючи «галицьким Спа» і «галицьким Карлсбадом», проте він ледве животів. Правда, певну кількість моршинської гіркої солі купували аптекарські фірми Галичини і Києва, Варшави і румунських міст. Проте кількість курортників у Моршині була незначною: від кількох десятків до 300 чоловік на сезон. У зв’язку з відсутністю бажаних прибутків правління Товариства галицьких лікарів вирішило продати Моршин, і лише вибух першої світової війни перешкодив здійснити цей намір.
Під час першої світової війни в курортному закладі «Під якорем» містились польові лазарети. Околиці Моршина в 1915 році були ареною воєнних дій, багато курортних установ в цей час було зруйновано.
Після закінчення війни, протягом 1921—1931 рр. Товариство лікарів віддавало Моршин в оренду варшавській акціонерній компанії. І в цей час курорт розвивався повільно. Так, протягом 1921—1924 рр. тут лікувалось лише по 200 чол. щорічно, в 1930 році — 845. В Моршині був лише один лікар. Проте поступово Моршин ставав все відомішим. Незначну кількість моршинської солі навіть експортували до СІЛА та Англії.
В 1932 році Товариство галицьких лікарів вирішило взяти управління курортом в свої руки. Цього року на курорті працювало вже два лікарі, а протягом наступних років на літній сезон приїжджало по кілька лікарів. В 1939 році тут побувало 6349 курортників, у тому числі й іноземці. В 1935 році за проектом інженера Никодимовича почали споруджувати пансіонат «Курортний дім» (нині санаторій «Мармуровий палац»). Будівництво коштувало 4 мли. злотих і тривало понад три роки. У липні 1938 року «Курортний дім» було здано в експлуатацію. Звичайно, для трудящих цей санаторій був недоступним. В одному з фейлетонів буржуазної газети «Новий вік» визнавалось, що серед моршинських курортників видно «одних буржуїв». Це й не дивно. Наприклад, під час літнього сезону 1935 року за кімнату з утриманням треба було платити 6—12 злотих на день, без утримання 1,5—4 злотих. Дорого коштували лікувальні процедури: ропна ванна — 4,5 злотих, боровинова (грязева) процедура — 6 злотих, опромінення кварцевою лампою — 2 злотих, УВЧ — 4 злотих. Окремо треба було платити курортну таксу (для тих, що жили в Моршині від 3 до 28 днів — 16 злотих). І це в той час, коли денний заробіток наймита на сільськогосподарських роботах становив 1—1,5 злотого, а робітника-чорнороба — близько 2 злотих.
В травні 1939 року в Моршині перебувало 500 відпочиваючих, серед них і іноземці.
Хоча курорт і розвивався, становище моршинських селян залишалось дуже важким. Якщо поміщицький маєток становив 278 га (98 га ріллі, 180 га лісів), то 95 малоземельних селянських господарств мали разом 103,2 га землі — в середньому по 1,03 га на господарство (за даними 1938 року). Щоб позбутися злиднів, селяни пробували займатись ремісництвом. В Моршині було 3 шевські майстерні, 2 столяри, 1 кравець, 1 прачка. Проте становище трудящих погіршувалось внаслідок безробіття. За станом на 9 листопада 1936 року в Моршині було 12 родин безробітних, в сусідніх Лисовичах, що належали до Моршинської гміни,— 14 родин безробітних і 23 родини дуже вбогих селян. Болісно відчували трудящі також національну нерівноправність. Так, при виборах 1938 року, внаслідок антидемократичного виборчого закону, в Моршинській гміні на 1375 українських селян лише 40 були виборцями до сенату, в той час як з 260 поляків (переважно чиновників, промисловців, куркулів) було 57 виборців.
Трудящі Моршина брали діяльну участь у революційній боротьбі, очоленій КПЗУ. Комуністичні групи діяли і в сусідніх селах: Станкові, Нижній Луковиці. Трудящі Моршина активно підтримали масовий страйк, який розпочався під прапором Народного фронту 1936 року в Стрию.
Під керівництвом комуністів у Моршині діяла організація «Сельробу». Комуністи розповідали селянам про життя на Радянській Україні, поширювали листівки, керували страйковою боротьбою.
Вересень 1939 року приніс трудящим здійснення заповітної мрії — возз’єднання з Радянською Україною. Під час виборів до Народних зборів Західної України 22 жовтня 1939 року, трудящі Моршина обрали своїм депутатом Марію Сокаль, яка разом з усіма депутатами голосувала за возз’єднання західноукраїнських земель з УРСР.
В Моршині було організовано селянський комітет. Голова його, моршинський селянин І. Ю. Головатий, склав план розподілу земель фільварку, що належав власникам курорту. Згідно з цим планом, затвердженим Стрийським повітовим тимчасовим управлінням, землі було розподілено між бідняцькими господарствами Моршина. В грудні 1939 року в Моршині була створена сільська рада, першим головою якої був обраний І. Г. Малінін. Вперше за всю історію Моршина господарями його стали трудівники.
Перед трудящими широко відчинилися двері санаторіїв та пансіонатів курорту. Вже протягом 1940 року було багато зроблено для розвитку і впорядкування курортного містечка. Експедиції Українського науково-дослідного інституту курортології та Інституту геології Академії наук CPGP розпочали докладне вивчення лікувальних факторів курорту. Стали застосовуватись передові методи лікування, розроблені на радянських курортах. Перебудовою роботи курорту керувала курортна партійна організація, створена наприкінці 1939 року. В перших рядах будівників нового життя були також комсомольці.
Важкими були три довгих роки фашистської окупації. Гітлерівці розстріляли 67 безневинних мирних жителів. 20 чоловік вивезли на каторжні роботи до Німеччини. Кращі санаторні приміщення використовувались окупантами, інші курортні заклади були закриті. Втікаючи, фашисти висадили в повітря водогрязелікарню та електростанцію. Обладнання лікувальних кабінетів, а також інвентар санаторіїв було вивезено або розграбовано — сума збитків, заподіяних Моршину німецько-фашистськими окупантами, становила 3,7 млн. карбованців.
4 серпня 1944 року Радянська Армія визволила Моршин. На околицях Моршина у серпні 1944 року смертю героїв полягли бійці 1140-го стрілецького полку П. Д. Вишляк, Г. С. Панасюк, І. А. Шутка, Ф. Г. Федоришин, Г. С. Стаценко, І. М. Смага. Прах героїв спершу було поховано в Моршині, а пізніше перенесено на стрийське кладовище.
Відразу ж після визволення було відновлено органи Радянської влади. Головою сільради став моршинський селянин Г. П. Федусів.
Населення Моршина гаряче взялось за відбудову рідного села. В перші ж місяці було відбудовано вокзал, курортні установи. В 1948 році всі 92 господарства села об’єдналися в колгосп ім. 30-річчя ВЛКСМ. Першим головою колгоспу селяни обрали С. Є. Рапія, якого відразу ж після обрання вбили оунівські бандити. Але злочинцям не вдалось залякати колгоспників. Колективне господарство міцніло й розвивалось. Під час укрупнення колгоспів моршинці утворили бригаду колгоспу ім. Богдана Хмельницького, до якого ввійшли також села Довге, Станьків, Фалиш. В колгоспі самовіддано працювали комуністи Юрій Гуда, Микола Паньків, Микола Ониськів, безпартійні Федір Паньків, Павлина Хорів та інші.
У 1953 році землі моршинської бригади було закріплено за здравницями, як їх санітарну зону, а решту передано колгоспам сусідніх сіл.
Таким чином, Моршин остаточно перетворився в курортне селище; його населення стало займатись переважно обслуговуванням санаторно-лікувальних установ.
Після війни треба було провести велику роботу по відновленню курортного господарства. Було здійснено капітальний ремонт усіх будівель, повністю відбудовано старі й проведено нові лінії водогону та каналізації, відбудовано водогрязелікарню, проведено капітальний ремонт джерел мінеральної води, споруджено електростанцію та аеросолярій. Підприємства УРСР, РРФСР та інших республік надіслали медичним установам сучасну діагностичну та лікувальну апаратуру. На роботу в моршикські санаторії було направлено кваліфікованих спеціалістів— медиків з різних міст країни.
У 1948 році село Моршин було віднесено до селищ міського типу. В кінці 40— на початку 50-х років тут діяло 9 санаторіїв, з них 6 в системі Міністерства охорони здоров’я (№ 1, 2, 3, 4, 5 і «Мармуровий палац») і 3 відомчі (ВЦРПС, профспілки наукових працівників, Міністерства оборони)1 2. При Моршинському курортному управлінні працювала наукова рада, під керівництвом якої опрацьовувались методичні вказівки для лікарів. У 1956—1961 рр. Моршин підпорядковувався Трускавецькому курортному управлінню, а в 1962—1965 рр.— Львівській раді по управлінню курортами профспілок. Було проведено об’єднання колишніх невеликих санаторіїв. У Моршині стали працювати три санаторії Української республіканської Ради профспілок та один відомчий. У вересні 1965 року було створено Прикарпатську територіальну раду по управлінню курортами профспілок. Раді, розміщеній в Моршині, крім трьох моршинських санаторіїв, підпорядковано ще санаторії в Лгобені Великому, Немирові, Черчі.
З року в рік курорт стає все популярнішим. В 1948 році його відвідало 11 538 хворих, в 1956 — 27 607, а в 1963 році — понад 35 тис. чоловік. В 1966 році в Моршині лікувалось близько 50 тис. хворих, з них на стаціонарному лікуванні в трьох профспілкових санаторіях — понад 25 тис. чоловік. В 1939 році в Моршині було тільки 48 медичних працівників: 28 лікарів (переважна більшість їх перебувала в Моршині під час літніх місяців) та 20 масажистів. Крім них, було ще три інженери та один аптекар. На 1967 рік трудящих, що лікуються в чотирьох моршинських санаторіях, обслуговують 94 лікарі, 280 медичних працівників з середньою спеціального освітою, 560 чоловік допоміжного медперсоналу. Крім того, великий загін медиків працює в поліклініці та лікарні курорту.
Лікарями та медсестрами в Моршині працюють люди, батьки яких за часів панської Польщі не мали ніяких прав, жили впроголодь. З повагою відгукуються хворі про лікаря Н. І. Савраш, медсестер М. Г. Василишину, О. О. Деркач та інших медичних працівників. Лікар Лідія Миколаївна Лесик, яка нині завідує медичним відділом другого санаторію, пройшла в Моршині весь свій трудовий шлях — 18 років. За багаторічну бездоганну роботу її нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора.
Найбільш відомою здравницею Моршина є санаторій «Мармуровий палац». Він має самостійний комплекс діагностично-лікувальних закладів, тоді як решта санаторіїв користується загальнокурортними кабінетами. В «Мармуровому палаці» лікується одночасно 256 чоловік з захворюванням шлунково-кишкового тракту та печінки. Лікування здійснюється за індивідуально розробленими планами. Харчування напівресторанне, з попереднім замовленням страв за семиденним меню.
Найбільшим у Моршині є санаторій № 2 (905 місць). При ньому діють зуболікарський кабінет, зубопротезна лабораторія, біохімічна та мікробіологічна лабораторії, які обслуговують хворих всіх санаторіїв курорту.
Наприкінці 1964 року прийняв перших відпочиваючих новий лікувальний пансіонат, відкритий обкомом профспілки робітників нафтової та хімічної промисловості. Серед гостей здравниці — видобувані сірки і калійних солей, нафти, природного газу та інші. До української здравниці приїжджають також гості — нафтовики РРФСР.
В 1957 році у Моршині відкрито курортну поліклініку, яка обслуговує хворих, що прибувають з курсівками. Якщо в перший рік тут лікувалось 1923 відпочиваючих, то протягом 1966 року — 17 577 чоловік. В поліклініці працюють 24 лікарі, 46 медсестер, 69 чол. санітарок та обслуговуючого персоналу. Поліклініка має 17 добре обладнаних кабінетів, бере участь в наукових дослідженнях. При поліклініці є кімната відпочинку на 70 місць, велика бібліотека. Постійно діючий лекторій поліклініки влаштовує лекції, вечори запитань та відповідей на медичні теми.
На 1951 рік у Моршині була селищна лікарня, спершу на 10, а потім на 25 ліжок. В 1963 році стала до ладу збудована за типовим проектом нова лікарня на 50 ліжок, де працює 68 чоловік медперсоналу, в тому числі 6 лікарів. Працівники лікарні постійно дбають про підвищення своєї кваліфікації, беруть участь у культурно-масовій роботі. Вони докладають всіх зусиль, щоб досягти якнайкращих показників у змаганні за звання колективу комуністичної праці.
Загальнокурортна водогрязелікарня обслуговує всі здравниці Моршина. Вона має ванне і грязеве відділення, кабінет гінекологічних тампонів та зрошень, відділ субаквальних ванн, гідропатію (лікувальні душі), інгаляторій, кабінет лікувальної фізкультури, бювет мінеральних вод. Водогрязелікарня займається експлуатацією мінеральних джерел, їй підпорядковано також цех, що виготовляє мінеральну сіль та ропу. З кожним роком зростає кількість процедур, підвищується їх якість. Збільшується також заготовка солі й ропи для позакурортного лікування. Більшість хворих, від’їжджаючи з Моршина, везе з собою сіль та ропу для завершення лікування вдома, згідно з рекомендаціями курортних лікарів.
Використовувані водогрязелікарнею та санаторіями джерела гірко-солоних вод розташовані за півкілометра на схід від центру курорту, на лісистому схилі за рікою Бережницею. Головним є джерело № 1 (колишнє джерело «Боніфацій»), що дає густонасичений розчин (ропу), в якій вміст мінеральних солей на різній глибині досягає 200—400 г на літр. Якщо у верхньому шарі ропа містить в основному кухонну сіль, то на глибині 40 м і нижче до її складу входить також багато сірчанокислого магнію. Розводячи ропу прісною водою, отримують питну мінеральну воду («Моршинку») з різною концентрацією солей. З ропи цього ж джерела шляхом виморожування її при повторній обробці отримують також лікувальну гірку «Моршинську сіль».
Ропа джерела № 2 («Магдалина») спеціальним водоводом надходить до водолікарні, де використовується для приготування мінеральних ванн. Тривають дослідження лікувальних властивостей середньомінералізованої води джерела № З («Людмила»), яке з 1961 року законсервоване. Розташоване в парку джерело № 4 («Моршинка») відрізняється від інших. Воно дає самовиливну слабкомінералізовану, дещо радіоактивну воду. За попередніми даними ця вода може використовуватись при урологічних захворюваннях.
За роки Радянської влади проведено всебічне вивчення лікувальних факторів курорту, насамперед мінеральних вод. В цьому була велика потреба, оскільки в минулому, за часів окупації Підкарпаття панською Польшею, детальне теоретичне та практичне дослідження складу та дії мінеральних вод майже не проводилось. Окремі лікарі, що практикували в Моршині, дуже часто тримали в секреті застосовувані ними методи лікування мінеральною водою та гряззю. Це стояло на перешкоді планомірному вивченню цілющих властивостей моршинських вод.
Для глибокого вивчення курортних лікувальних факторів 1948 року в Моршині було організовано спеціальну лабораторію з біохімічним, фізико-хімічним, бактеріологічним та експериментальним відділами. Одночасно було створено клінічний відділ як опорний пункт Українського науково-дослідного інституту курортології.
Партійні організації санаторіїв приділяють велику увагу боротьбі за впровадження в практику лікування найновіших досягнень радянської науки. Медичний персонал постійно підвищує свою кваліфікацію на міжсанаторних конференціях, на спеціальних курсах при вищих медичних закладах. В 1966 році за ініціативою комуністів в Моршині було проведено наукову конференцію, в якій взяли участь відомі спеціалісти-медики з Києва, Львова, Москви, Ленінграда, Тбілісі, Баку.
Мальовничі околиці Моршина — чудове місце відпочинку. Щороку протягом літнього сезону тут діють чотири піонерські табори, в яких за час шкільних канікул оздоровлюється 1320 дітей працівників Стрийського вагоноремонтного заводу, співробітників медичних установ, підприємств зв’язку та кооперації, головним чином зі Львова, Стрия і Стрийського району. Часто відвідують Моршин туристи. На недільний відпочинок сюди приїжджають трудящі зі Стрия та інших міст.
Все ширшає розмах будівництва Моршина. Більшість робіт веде будівельно-монтажне управління Прикарпатської ради по управлінню курортами. В 1963 році введено в експлуатацію дві водоочисні споруди, два універмаги, два ресторани, дві дієтичні їдальні, кафе, готель. В 1966 році закінчено будівництво ще однієї дієтичної їдальні для курсовочних хворих на 800 місць та їдальні на 1000 місць в санаторії № 2. Будується також курзал і широкоекранний кінотеатр. Виросли нові житлові квартали.
В селищі створено комбінат побутового обслуговування, при якому є швейний цех, цех сувенірів, побутові майстерні. З комунальних підприємств у Моршині є механізована пральня, оранжерея, де щороку вирощують 500—600 тис. штук розсади квітів. Протягом 1960—1966 рр. багато було зроблено для дальшого впорядкування селища. Зокрема розширено парк, закладено дендрарій. Більшість вулиць заасфальтовано. Всі будинки газифіковані та електрифіковані.
В Моршині працюють пошта, телеграф, міжміська телефонна станція, автоматична телефонна станція на 300 номерів, агенство «Аерофлоту». Тут розташована також геолого-розвідувальна група Львівського геологоуправління, в якій працює 210 чоловік, з них 32 чоловіки геолого-технічного персоналу з вищою та середньою спеціальною освітою. Вся група та шість бригад свердлильників добились звання колективів комуністичної праці. На практиці у моршинських геологів були студенти з Куби, Індонезії, Афганістану, Сірії та інших країн.
Про зростання добробуту трудящих та поліпшення обслуговування курортників свідчить розвиток торговельної мережі. В 1954 році в Моршинському споживчому товаристві був лише сільмаг та буфет. На 1967 рік споживча кооперація мала три підприємства громадського харчування, універмаг з семи відділами, два книжкові кіоски, готель.
Крім споживчої кооперації, у Моршині є відділення Трускавецького курорторгу, якому підпорядковано 7 магазинів, 15 кіосків, 5 підприємств громадського харчування.
Якщо 1930 року в Моршині була початкова школа з однією вчителькою, то на 1967 рік тут працювало три школи: восьмирічна з українською мовою викладання, початкова з російською мовою викладання, вечірня школа робітничої молоді. Є також дитячий садок на 45 місць.
Серед культурних закладів Моршина — кінотеатр «Верховина» на 400 місць, клуби санаторіїв з кіноустановками. Крим цього, є Зелений театр з широкоекранною кіноустановкою, літня естрада. В Моршині працює міжсанаторна бібліотека з фондом близько 20 тис. книг, селищна бібліотека (12 600 книжок), а також бібліотеки при санаторіях, геологічній партії і в двох школах. До відпочиваючих часто приїжджають члени Стрийського відділення товариства «Знання», лектори з Львова, Києва, Москви.
Відрадні перспективи Моршина. У 1970 році курорт одноразово обслуговуватиме 5 тис. хворих — вдвічі більше, ніж у 1967 році. Буде споруджено пансіонат на 500 місць в санаторії № 2, завершено будівництво спального корпусу на 150 місць в санаторії № 1. На реконструкцію і розширення Моршинського курорту протягом п’ятирічки (1966—1970 рр.) виділено 5 млн. крб., на будівництво житла для обслуговуючого персоналу — 400 тис. крб. І не дарма селище Моршин стає все популярнішим. Тут все підпорядковане одній меті: якомога краще обслуговувати трудящих, які прибувають для лікування і на відпочинок. Саме на це спрямована самовіддана праця трудящих Моршина, бо це — найкраща запорука дальшого швидкого розвитку прикарпатського курорту.
Я. Д. ІСАЄВИЧ, М. М. ЛЕВИЦЬКИЙ