Золочів, Золочівський район, Львівська область (продовження)
Але знову прийшла темна ніч поневолення. 29 червня 1941 року Золочів окупували німецько-фашистські війська, які принесли дике свавілля, злидні і голод. Разом з гітлерівськими військами у місто вдерлися і українські націоналісти батальйону «Нахтігаль», які були одягнені у форму вермахту, але з жовто-блакитними смугами на погонах і значком тризубця на мундирах. Команди «Нахтігаля» вчинили у Золочеві багато звірств і насильств. Вони розстріляли сотні радянських громадян. Гітлерівці разом з цими найманими вбивцями організували планомірне пограбування міста та фізичне знищення його мешканців. З особливою люттю вони розправлялися з комуністами, радянським, комсомольським, профспілковим та колгоспним актовом. Повністю знищувалось єврейське населення. Командували цими найманими вбивцями агенти гестапо Роман Шухевич та уніатський священик Іван Гриньох. Політичним керівником батальйону «Нахтігаль» був воєнний злочинець Т. Оберлендер.
На трасі Золочів—Броди біля села Єлиховичі фашисти розстріляли сотні людей, зокрема працівників радянського апарату. Звірячу розправу фашисти вчинили над комуністом С. Думою, який працював у місті завідуючим торговельним відділом.
Вони знімали з нього шкіру до того часу, поки мужній комуніст у страшних муках не помер. Примусово в Німеччину з Золочева було вивезено понад 3 тис. чоловік.
Багато мешканців міста відійшло з Червоною Армією на схід, а значна частина тих, що залишились, вели боротьбу в партизанських загонах. В Золочівському районі підпільно-диверсійний партизанський загін створено у листопаді 1941 року колишнім військовим лікарем П. К. Кундіусом. Партизанська група, яка спочатку складалася з 5—6 чоловік військовополонених, швидко зростала. Вже в травні 1942 року загін Кундіуса налічував понад 20 активних месників і успішно провів кілька диверсійних операцій. У 1943 році загін уже мав 100, а в 1944 році — понад 600 партизанів і складався з 3-х рот, на чолі яких в різний час стояли К. Войцехівський, І. Жуківський, М. Генса, М. Хорват та Ю. Крупа.
Партизани загону П. Кундіуса здійснили ряд диверсій на залізничній дільниці Красне — Здолбунів: пустили під укіс кілька військових ешелонів, підпалили цистерни. За час існування, з листопада 1941 року до 22 липня 1944 року партизанський загін знищив понад 70 гітлерівських солдатів і офіцерів, понад 400 місцевих поліцаїв та інших запроданців Вітчизни. Під укіс пущено 11 ешелонів, розбито 7 паровозів, 32 вагони, 19 автомашин, зруйновано 13 мостів, 6 підприємств, що працювали на окупантів, спалено ешелон з нафтою. За два дні до підходу частин Червоної Армії до Золочева, станція була зайнята партизанським загоном, який захопив готовий до відправки паровоз. На ньому майоріло червоне полотнище з написом: «Вперед, на Берлін!». З цим паровозом партизанська рота загону під керівництвом Ю. Крупи в повному складі з озброєнням влилася до складу діючої Червоної Армії.
Славився своїми сміливими операціями також золочіеський відділ «Народної гвардії ім. Івана Франка»3 під керівництвом Івана Дубаса. Члени цієї організації пустили під укіс два військові ешелони, спалили у центрі Золочева гітлерівський магазин, визволили з двох ешелонів сотні юнаків і дівчат, яких окупанти везли на каторгу до Німеччини, а також багато військовополонених із концтабору. Золочівські патріоти разом з народними месниками Перемишлян розгромили ворожу автоколону, знищили 25 автомашин.
Месники «Народної гвардії» видавали та розповсюджували листівки, а також газети українською та польською мовами під назвами: «Боротьба», «Новини дня», «Партизан» та інші.
В червні 1944 року в районі Золочева радянські війська завдали нищівного удару великому угрупованню німецько-фашистських військ. Відбивши численні атаки гітлерівців, бійці 1348 зенітно-артилерійського полку, яким командував майор Г. Є. Єфіменко, широким фронтом почали просуватися вперед і зайняли вогневі позиції на околицях міста.
У цих запеклих боях жорстоко і мужньо билися проти ворога червоноармійці Горяєв, Тітов, Поліщук, сержант Горюнов, старшина Попов, єфрейтор Яковлев, які знищили багато живої сили ворога, підбили кілька танків і «мессершмітів».
18 липня 1944 року війська Першого Українського фронту визволили Золочів від німецько-фашистських загарбників. Безпосередню участь у визволенні міста брали 23 гвардійська мотострілкова бригада та 53 танкова бригада, що входила у 7 танковий корпус.
Трудівники міста свято бережуть у своїй пам’яті імена тих, хто загинув в боротьбі з гітлерівськими полчищами. Воїнам Червоної Армії і партизанам, що полягли у боях за визволення Золочева, споруджено пам’ятник, біля якого ніколи не в’януть квіти.
В одній із кімнат Будинку піонерів 20 лютого 1966 року з ініціативи школярів Золочівського району відкрито музей бойової слави. На урочистих зборах при відкритті музею був присутній колишній командир зенітно-артилерійського полку Г. Є. Єфіменко, колишній командир четвертої роти, нині диспетчер Львівського заводу автонавантажувачів І. І.Горяєвта інші учасники боїв за Золочів, які поділилися з піонерами спогадами про бої за місто.
Німецько-фашистські окупанти заподіяли Золочеву великої шкоди. Руїни і згарища залишилися в місті після їх хазяйнування. Фашистські варвари знищили 133 житлові будинки загальною площею 242 тис. кв. метрів; зруйнували залізничну станцію, міський театр і кінотеатр, середню школу, Палац піонерів, дві аптеки. Цінне обладнання шкірзаводу, м’ясокомбінату та інших підприємств окупанти вивезли до Німеччини. Загальна сума збитків, нанесених німецько-фашистськими окупантами Золочеву, дорівнювала понад 53 млн. карбованців.
З перших днів визволення міська партійна організація очолила боротьбу трудящих міста за відбудову народного господарства. 25 липня 1944 року в Золочеві відбулося перше засідання бюро міськкому КП(б) України, яке обговорило питання про якнайшвидшу відбудову міста, щоб відновити роботу промислових підприємств, забезпечити трудящих міста житлом.
Трудівники Золочева з подвоєною енергією взялися за відбудову рідного міста. Вже на восьмий день після визволення міська електростанція дала струм. Трохи пізніше було пущено у дію перше підприємство — шкірзавод, а також дали першу продукцію м’ясокомбінат і маслозавод. Водночас розчищалися вулиці, ремонтувалися житлові будинки. До осені було здано в експлуатацію 18 тис. кв. метрів житлової площі, відкрито кінотеатр на 250 місць, міський і районний клуби.
У 1945 році було відремонтовано понад 22 тис. квадратних метрів житлової площі, відкрито кравецьку та взуттєву майстерні, стали до ладу всі старі підприємства, на яких було встановлено нову техніку. Водночас повним ходом ішло нове будівництво житлових будинків, промислових підприємств, збільшилась потужність міської електростанції. Велику роботу проведено по відбудові міського зв’язку і транспорту, комунального господарства.
Відбудова зруйнованого німецько-фашистськими розбійниками Золочева, дальший економічний і культурний його розвиток відбувалися в умовах гострої класової боротьби. Вороги Радянської влади — буржуазно-націоналістичні банди — чинили шалений опір соціалістичному будівництву у місті, вели ворожу антирадянську агітацію, застосовували терор проти партійних, комсомольських і радянських працівників. Від рук оунівських виродків у 1945 році загинув директор Золочівського райпромкомбінату, колишній активний діяч партизанського руху на Львівщині Л. В. Лисий, а в 1947 році — секретар міської Ради В. Хуторний, інструктор міського комітету КП України Г. Калюжний та інші активісти.
Трудящі міста повели рішучу боротьбу проти бандитів з націоналістичного підпілля. В 1949 році було покінчено з їх ворожою діяльністю. Значну роль в розгромі бандитизму відіграла амністія, яка надавала всім, хто вийде з підпілля і стане на шлях чесної праці, повну свободу.
За післявоєнні роки у Золочеві на місці дрібних кустарних об’єктів виросли нові промислові підприємства, які оснащувались сучасним обладнанням. Були, зокрема, побудовані швейна фабрика, цукровий завод, харчокомбінат тощо.
Економічне обличчя Золочева визначають такі промислові об’єкти, як швейна, картонажна і валяно-повстяна фабрики, цукровий та цегельно-черепичний заводи, харчокомбінат, м’ясокомбінат, маслосирзавод і спиртзавод та інші підприємства. В 1963 році на всіх підприємствах міста працювало 2,9 тис. чол., що майже в 6 разів перевищує кількість робітників, зайнятих до 1939 року. В 1966 році на всіх підприємствах міста трудилося 6,4 тис. робітників і службовців, що майже в 13 разів перевищує кількість зайнятих робітників до 1939 року. Валова продукція промисловості міста з кожним роком зростає і становила у 1964 році 19,5 млн. крб., а в 1966 році — 20,3 млн. карбованців.
Одним з найбільших промислових підприємств міста є швейна фабрика — філіал Львівської фірми «Маяк», на якій працює понад 730 чол. Фабрика побудована у березні 1955 року і в цьому ж році дала першу продукцію. В 1962 році це підприємство випустило валової продукції в 10 разів більше, ніж в 1956 році. У 1964 році валова продукція фабрики становила 757 тис. крб., в 1965 — 1 млн. 21 тис. крб., а в 1966 році понад 4 млн. при плані 3 млн. 747 карбованців.
Зростання випуску продукції було досягнуто за рахунок механізації виробничих процесів, розширення підприємства і підвищення продуктивності праці. Вже наприкінці 1956 року став до ладу другий корпус фабрики, встановлено двохрядні конвейєри, механізовано більшість виробничих процесів. У 1959—1960 рр. пущено в дію конвейєр системи «Баріон», механізовано подачу готової продукції на склад, побудовано трансформаторну станцію, червоний куток, їдальню. Продукцію швейної фабрики можна побачити в багатьох містах і селах Радянського Союзу, а також в зарубіжних країнах.
Фабрика бере участь в ярмарках, які влаштовуються у Львові. В кінці 1966 року підприємство демонструвало понад 120 зразків моделей, у т. ч. 56 нових. Торговельні організації через фірму уклали договір про поставку одягу в 1967 році на суму 5 млн. 358 тис. крб., тобто на 358 тис. крб. більше порівняно з 1965 роком.
В 1966 році фабрика запустила у виробництво 60 нових моделей. Партійна та профспілкова організації приділяють особливу увагу економічному навчанню робітників. Кожного тижня відбуваються заняття, на яких читаються лекції про шляхи підвищення матеріальної заінтересованості в розвитку виробництва, про винахідництво і раціоналізацію, важливість впровадження у виробництво досягнень науки і техніки, передового досвіду.
На фабриці виросли нові люди з комуністичним ставленням до праці, які самовіддано борються за перетворення у життя величних накреслень нового п’ятирічного плану (1966—1970 рр.). Імена швей І. І. Вовнянко та У. І. Равчук, механізатора І. Ф. Мартинюка, інженера В. М. Городиловського та багатьох інших добре відомі на Львівщині.
З року в рік зростає виробнича потужність цегельних заводів. В 1946 році завод по Тернопільській вулиці давав протягом року всього 800 тис. штук цегли. Тут не було ніякої механізації і всі виробничі процеси виконувались вручну. У післявоєнні
роки виробництво на цегельних заводах механізовано. У 1962 році випуск валової продукції заводів збільшився в порівнянні з 1948 роком у 10,2 раза. У 1963 році ці будівельні підприємства випустили 8,7 млн. штук цегли і 899 тис. штук черепиці. На початку 1964 року на заводі № 2 став до ладу колисковий конвейєр довжиною 1200 м, побудовано 6 сушильних приміщень, що значно збільшило його виробничу потужність. Тепер на цегельних заводах Золочева працює понад 160 чоловік.
Золочівська картонажна фабрика заснована в 1903 році. До 1949 року на цьому підприємстві було застаріле устаткування іноземних марок, і тому продуктивність його була дуже низькою. Протягом 1949—1963 рр. фабрика одержала сучасні вітчизняні машини і прилади: три плоскодрукарські машини Єйського заводу, три тігельні машини з Щедринського заводу, картонорізальну і інші машини. Картонорізальна машина повністю замінила ручну працю і збільшила продуктивність виробництва на цій ділянці на 85 проц. У 1963 році побудовано новий корпус фабрики. Випуск валової продукції картонажної фабрики в 1966 році становив 588 тис. крб., що в 5 разів більше, ніж було вироблено в 1945 році.
За роки Радянської влади значного розвитку досягла харчова промисловість міста. Крім маслосирзаводу і м’ясокомбінату, які існували тут ще до 1939 року, в 1954 році створено харчокомбінат, на якому виробляються хлібобулочні і кондитерські вироби, консервовані овочі і фрукти, безалкогольні напої. У 1962 році споруджено нове приміщення головного корпусу харчокомбінату, в якому розмістились цехи безалкогольних напоїв, карамельний, консервування фруктів і овочів. Випуск валової продукції комбінату зріс більше ніж в 12 разів і становив в 1966 році 2,1 млн. крб. У харчокомбінаті нині трудиться 240 чол., в т. ч. 12 з вищою і середньою спеціальною освітою.
Валова продукція маслосирзаводу становила в 1966 році 2,4 млн. крб., а м’ясокомбінату — 6,081 млн. крб. На маслосирзаводі за добу переробляється близько 500 цнт молока.
У зміцненні і дальшому розвитку промислових підприємств міста значну роль відіграють раціоналізатори і винахідники. їх у Золочеві налічується понад тисячу чол. Тільки за 1965 рік вони внесли понад 600 пропозицій. Значну кількість із них було впроваджено у виробництво. Реалізація нових пропозицій і нововведень дали державі економію 155 тис. карбованців.
В місті з кожним роком виростає все більше новобудов і житлових будинків, які прикрашають і омолоджують його. Тільки за останнє десятиріччя (1955—1965 рр.) тут споруджено 95 будинків на 26,2 тис. кв. метрів житлової площі, у т. ч. для робітників цукрового заводу — 26 будинків на 12 тис. кв. метрів житла. За післявоєнні роки індивідуальним шляхом у місті споруджено 244 нові будинки на 11 тис. кв. метрів житла. В 1952 році стала до ладу спортивна школа, в 1957 — новий корпус середньої школи № 3, в 1963 році — школа-інтернат.
Багато зроблено і по благоустрою міста, на який в 1964 році витрачено понад 220 тис. крб. В 1962 році введено в дію першу чергу міського водопроводу, а в 1966 році завершено його будівництво. Одночасно розпочато спорудження нової каналізаційної системи. На водопостачання міста держава асигнувала 800 тис. крб. В місті заасфальтовано 11 км шляхів і проведено інші роботи по його упорядкуванню.
В парках, скверах, садах, на вулицях тільки в 1964 році посаджено 12 тис. плодових і декоративних дерев, створено двоє озер, розбито клумби і квітники, газони. У місті встановлено пам’ятники: В. І. Леніну (1955), Т. Г. Шевченкові (1948), 0. М. Горькому (1948), бюсти: О. С. Пушкіну (1957), Ф. Енгельсу та І. П. Павлову (1959).
Культурно і заможно живуть нині трудящі Золочева. До їх послуг побутовий комбінат, універмаг, продуктові і господарські магазини, гастрономи, кіоски. В місті працює 24 підприємства громадського харчування.
Про зростання добробуту трудящих Золочева свідчить і той факт, що з року в рік зростає фонд заробітної плати робітників, службовців. У порівнянні з 1953 роком річний фонд заробітної плати збільшився з 235,5 тис. крб. до 2,670 тис. крб. у 1966 році, тобто зріс протягом останніх 12 років в 10 разів. Протягом 1958—1965 рр. товарообіг в місті зріс з 4,8 млн. крб. до 8 млн. крб., 600 мешканців міста мають власні мотоцикли, а 40 — легкові автомобілі, майже в кожній квартирі є радіоприймач. В 1965 році в ощадних касах міста зберігали свої гроші 4,7 тис. чол. їх трудові збереження становлять 1,3 млн. карбованців.
При Радянській владі докорінно поліпшилося медичне обслуговування населення міста. До 1939 року в Золочеві була тільки одна лікарня і поліклініка, в яких працювало 9 лікарів і 25 працівників середнього медичного персоналу. Крім того, в місті було ще 25 приватних лікарів. Але висока плата за лікування позбавляла багатьох трудящих можливості користуватися медичними послугами. У 1966 році в місті працювало 3 лікарні, поліклініка, жіночо-дитяча консультація, санітарно-епідемічна станція. Лікарні міста оснащені найновішим медичним устаткуванням. Здоров’я трудящих міста оберігають 48 лікарів і 126 чоловік середнього медперсоналу. При цукровому заводі і швейній фабриці функціонують медичні пункти. Витрати на охорону здоров’я з міського бюджету становили в 1965 році понад 570 тис. крб., а в 1966 році виділено 609 тис. карбованців.
Золочів має широку сітку навчальних закладів. У 1966 році в місті працювало З середні школи, середня школа-інтернат, середня заочна школа, вечірня школа робітничої молоді і міське професійно-технічне училище. За післявоєнні роки середню освіту в місті здобули понад 2 тис. юнаків і дівчат. Нині у школах Золочева набувають знання понад 4200 учнів, яких навчають понад 220 вчителів. Понад 900 юнаків і дівчат, які трудяться в різних галузях народного господарства, здобувають освіту без відриву від виробництва у золочівській заочній середній школі.
Невід’ємною частиною шкільного життя учнів середньої школи № 1 є музей В. І. Леніна. Він створений у 1962 році. Кімнату-музей відвідують не тільки школярі навколишніх сіл, а й робітники і колгоспники, службовці, приїжджі гості. їх радо зустрічають юні екскурсоводи — учні старших класів. Вони все показують, розповідають про історію кожного експонату. Дорогоцінними реліквіями в музеї є листівка, яку передала піонерам Голова Комуністичної партії Іспанії Долорес Ібаррурі через делегатів XXII з’їзду КПРС, а також фотокопія анкети Володимира Ілліча — делегата X Всеросійського з’їзду РКП та фотокопія сторінки з його праці «Як організувати змагання», де є автограф Ілліча.
Про життя і революційну діяльність Леніна розповідають численні альбоми та інші експонати. Серед них і листи з музею В. І. Леніна у Празі. На адресу шкільного музею пошта щодня приносить багато листів. Ось один з них, написаний ленінградською комуністкою з 1902 року Д. А. Лазуркіною: «Дорогі діти! Ленін дуже любив дітей і весь час турбувався про те, щоб з них виросли хороші, чесні, віддані, принципові, скромні, вірні нашій Вітчизні сміливі люди. Не сумніваюсь, що ви будете такими, якими хотів бачити вас дорогий Ілліч». А ось один з відгуків про музей, написаний піонерами Шпиколосівської восьмирічної школи: «Все хороше, що ми побачили, почули, про що дізналися в цій школі, будемо завжди пам’ятати. Ми створимо і у себе кімнату Ілліча. Будемо листуватися з старими комуністами, тримати тісний зв’язок з піонерами країн народної демократії».
В шкільній кімнаті-музеї часто відбуваються зустрічі з старими комуністами, учасниками Великого Жовтня, приймають третьокласників у піонери, а юнаків — в комсомол.
Педагоги Золочева вносять значний вклад в розвиток освіти у місті. Про досвід роботи вчительки Г. М. Мацкевич знають не тільки на Львівщині, а й далеко за межами України. За свою сумлінну і невтомну працю вона удостоєна почесного звання «Заслужений вчитель школи Української РСР». 17 вчителів за успіхи на ниві народної освіти нагороджені значками відмінника народної освіти і грамотами.
У 1955 році в Золочеві було відкрито училище механізації сільського господарства. Воно проіснувало до 1960 року і було реорганізоване на міське професійно-технічне училище. За 5 років училище випустило 1500 механізаторів сільського господарства, значна частина яких працює на цілинних землях Казахстану. В училищі навчається тепер 330 учнів.
Щороку дає країні значну кількість медичних кадрів і Золочівська медична школа, яка створена у 1947 році. Тут підготовлено понад 1200 спеціалістів середнього медперсоналу.
Все більшого поширення у місті набуває фізична культура. Тут кожен другий-третій житель займається спортом. Робота по фізичному вихованню трудящих зосереджена в 25 низових спортивних колективах. До послуг спортсменів 2 великі стадіони, 12 спортивних майданчиків, тенісні корти, гімнастичні зали, в яких часто проводяться цікаві змагання. Так, наприклад, на початку 1965 року в спортивному залі середньої школи № 3 відбулася зустріч з Леонідом Штейном, де помірялися силами з чемпіоном країни у сеансі одночасної гри 27 шахистів Золочева.
Подібних прикладів можна навести багато. В місті тепер культивується понад 20 видів спорту. Тут виховано багато спортсменів, імена яких добре відомі на Львівщині. Понад 660 чоловік є розрядниками з різних видів спорту.
В Золочеві працює дитяча спортивна школа з відділами акробатики, гімнастики, баскетбола, волейбола, легкої атлетики. У ній тепер навчається понад 300 учнів.
За роки Радянської влади значного поширення набула у місті мережа дитячих закладів. Вже у 1945 році тут почав діяти дитячий садок, який розміщений в чудовому куточку міста. Садок відвідує 275 дітей. Дошкільнята перебувають під наглядом 12 вихователів з середньою спеціальною освітою. У 1962 році малі громадяни міста одержали ще два дитсадки. Один з них було відкрито при цукровому заводі. В 1966 році витрати з міського бюджету на утримання дитячих дошкільних закладів становили понад 100 тис. карбованців.
Створені всі умови і для культурного дозвілля та відпочинку трудящих. До 1939 року у Золочеві діяв тільки один кінотеатр і кілька приватних бібліотек. Робітничих клубів взагалі не було. В 1965 році у місті збудовано кінотеатр на 440 місць. В 1966 році тут функціонували 2 будинки культури, 1 кінотеатр, 22 червоні кутки; 5 бібліотек з книжковим фондом 106 тис. примірників. При районному Будинку культури діє 5 гуртків художньої самодіяльності, створено народний університет з відділами літератури та мистецтва, науки і техніки, наукового атеїзму, охорони здоров’я, а також музичний лекторій.
Великою популярністю серед трудівників міста користується драматичний гурток. В його репертуарі постійне місце займають п’єси української класики «Наталка Полтавка» І. П. Котляревського, «Невольник» М. Л. Кропивницького, «Не судилося» М. П. Старицького, «Сватання на Гончарівці» Квітки-Основ’яненка та інші. Одночасно з великим успіхом йдуть кращі твори радянських драматургів: «Веселка» М. Зарудного, «Летять журавлі» Ю. Мокрієва, «Закохані серця» Ю. Барабаша та інші.
Перед трудівниками міста і сіл району часто виступає з новими концертними програмами постійно діюча агіткультбригада районного Будинку культури, яка в 1966 році дала 98 концертів. У Золочеві регулярно виступають з кращими виставами передові сільські колективи. Протягом 1966 року у місті виступило 163 кращі самодіяльні гуртки.
Значну ідейно-виховну роботу серед населення проводить міська організація товариства «Знання». Члени товариства кожного року читають 1,5—2 тис. лекцій для трудящих на різні теми. Кращими лекторами міста є вчитель школи-інтернату М. І. Василенко, редактор райгазети П. С. Лех, інженер рембудуправління В. Г. Яворський та багато інших.
Трудящі міста передплачують щорічно в середньому 10 тис. примірників періодичних видань. Це значить, що майже кожен житель одержує газету або журнал. В багатьох квартирах є власні бібліотеки. В приміщенні колишньої католицької церкви з листопада 1964 року діє на громадських засадах науково-природничий атеїстичний музей. Ентузіастом відкриття музею є комуніст-пенсіонер П. П. Володченко. Завдяки його зусиллям зібрано багато експонатів з різних музеїв країни і відкрито експозицію «Наука і релігія про походження людини і тваринного світу на землі». У кімнаті, де розміщена ця експозиція, вчителі міста проводять уроки біології та історії, організовуються культпоходи учнів і трудящих району. У 1966 році музей відвідало понад 123 тис. чоловік.
Значна культурно-освітня і політвиховна робота проводиться також у клубах та червоних кутках промислових підприємств міста. У клубі цукрового заводу, який має 600 місць і обслуговує населення робітничого селища та частково колгоспників сільгоспартілі «Дружба», працюють драматичний та хоровий гуртки, духовий і естрадний оркестри.
В місті все більше входять у життя нові радянські обряди. Тут стало хорошою традицією проведення напередодні історико-революційних свят зустрічей трудящих з ветеранами революційного руху, учасниками Великої Жовтневої соціалістичної революції і Великої Вітчизняної війни.
Широкою популярністю у місті користуються, зокрема, свята Весни, зустрічі Нового року та інші. На багатьох підприємствах і установах відзначають день вручення паспортів, день першої зарплати, урочисті реєстрації шлюбів, новонароджених, проводи у ряди Радянської Армії, на пенсію.
Нові обряди і народні свята, відзначення урочистих подій відбуваються найчастіше у Будинку урочистих подій, який відкрито у Золочеві в серпні 1964 року до 25-річчя возз’єднання Західної України в єдиній Українській радянській державі. Роботу Будинку урочистих подій спрямовує рада, до якої входять представники партійних органів, працівники освіти і культури, депутати міської Ради. Вони працюють над удосконаленням і створенням сценаріїв сучасного весілля, звіздин, відзначення срібного і золотого весілля, для народних свят, проводів у Радянську Армію, організовують виступи гуртків художньої самодіяльності, складають для них спеціальні програми, шукають нові, більш досконалі естетично і сповнені народного змісту обряди.
Активно працює в місті і літературне об’єднання ім. С. Тудора, яке було засновано в 1956 році при редакції районної газети «Ленінське слово» і протягом 10 років з невеликої групи початківців виросло у справжнє велике об’єднання, навколо якого групується понад 30 літераторів — поетів, прозаїків і композиторів.
Відомий український письменник Степан Йосипович Тудор мешкав у Золочеві з 1931 по 1940 рік. Тут він написав і свій роман «День отця Сойки». В місті іменем письменника названо одну з вулиць, на будинку, де жив письменник, установлено меморіальну дошку. Пам’яттю про письменника є й літоб’єднання, назване його іменем. У літературному об’єднанні з «тудорівців» виросло ряд письменників і композиторів, імена яких відомі далеко за межами Львівщини. Це поети Вадим Каргалов, Володимир Мартинов, Любов Парубчишин, композитори Богдан Пилат, Левко Калитин, прозаїки Євген Куртяк, Семен Бобров, Іван Сенча, Іван Савчин, Ганна Кіт та багато інших.
Член літературного об’єднання молодий літератор Богдан Стельмах разом з композитором Мирославом Скориком плідно працюють у жанрі пісні. Протягом двох останніх років вони створили близько двох десятків пісень. Серед них велику популярність здобули «Аеліта», «Принесіть мені маків», «Я тебе почекаю» і інші. Значних успіхів домоглися і студійці В. Мартинов, Ф. Чая, В. Зубар і інші.
Відзначаючи десятиліття літературного об’єднання, «тудорівці» звітували перед трудящими міста, колгоспниками, учнями шкіл та студентами. Вони виступили перед ними з своїми кращими творами. В ювілейний 1966 рік літоб’єднання значно поповнилося молодими початківцями.
Господарським і культурним життям міста керує міська Рада, до складу якої входить 50 депутатів — кращих виробничників і представників інтелігенції. Вони проводять значну роботу по дальшому розвитку і впорядкуванню міста, поліпшенню побутового обслуговування. При виконкомі міськради створено шість постійно діючих комісій, які займаються питаннями господарського і культурного будівництва. До роботи в міськраді депутати залучають широкі маси трудящих.
З кожним роком змінюється зовнішній вигляд Золочева. За роки нової п’ятирічки волею партії, енергією рук трудових він перетвориться в ще більш квітуче місто з значною промисловістю, культурно-освітніми закладами, благоустроєними кварталами нових житлових масивів. В ансамбль існуючих, недавно споруджених багатоповерхових будинків стануть нові споруди нового маслозаводу, холодильника для м’ясокомбінату, житлових будинків, банно-прального комбінату, павільйону побутового обслуговування, дитячого комбінату, Будинку культури, школи, автоматичної телефонної станції тощо. Буде реконструйовано взуттєву фабрику, спиртовий завод, мебльову фабрику та інші підприємства міста.
Навколо Золочева буде створено зелену зону, в місті виростуть також нові парки, сади, сквери, закладені на честь славного ювілею — 50-річчя Великого Жовтня.
Ю. Ю. СЛИВКА