Рідна мова
У кожному регіоні України люди розмовляють українською мовою, але в кожному регіоні вона має свої специфічні особливості. Територіальні або місцеві різновиди національної мови називаються говірками, діалектами, наріччями. Кожний говір, діалект чи наріччя мають лише йому притаманний словниковий склад. На основі говорів, діалектів і наріч була створена староукраїнська літервтурна мова, яка наприкінці XVIII ст. переросла в нову українську літературну мову, тобто нова українська літературна мова є наслідком творчості всього українського народу на чолі з видатними культурними діячами від XVIII ст. до наших днів. Зачинатель нової української літературної мови — І. Котляревський, котрий першим звернувся до народної мови і зафіксував рідний йому полтавський діалект у своїй творчості. Т.Г. Шевченко зумів синтезувати усі українські діалекти в нову єдину літературну мову, тому став основоположником нової української літературної мови.
Деякі вчені вважали, що українська мова є «наріччям» російської або польської мов. Це не так, українська мова – мова своєї нації, сформована народом протягом багатьох століть на основі говірок, діалектів, наріч різних регіонів.
Прикладом збереження говорів є мова, на якій розмовляють у Пиріжні. Долаючи неймовірні важкі умови свого розвитку та існування протягом багатьох століть, коли Україну завойовували поляки, турки, литовці, росіяни і насаджали свою мову, свою культуру, мешканці Приріжни спілкувалися українською рідною мовою і зберегли її. Ця мова протягом кількох століть розвивалася, вдосконалювалася, поповнювалася новими елементами, але завжди була і залишається українською мовою. Мешканці Пиріжни протягом довгих років сформували мову зі своїми рисами, які притаманні тільки мові цього села. Мова, на якій вони спілкуються має свої специфічні особливості – тобто свій говір, який відноситься до південно – східних діалектів. У Пиріжні мова співуча, наче пісня, приємна на слух, в ній часто вживаються слова з уживанням вставного – н: мня-со, пам-нять; з пом’якшеними приголосними, особливо при зверненні до дітей. Наприклад, дівчинку звати Олена, її у селі називають – Оленка, Сергія – Сергійко. Це відбувається від тонкого почуття доброти і ніжності до дитини. Але якщо діти нашкодили щось, то зразу зникає пом’якшення і ім’я звучить інакше – Сергію! Олено! Задля пом’якшення слова часто вживаються зменшувально – пестливі суфікси – еньк, — оньк, — очк. Наприклад маленьку картоплю, яку в селі варять в мундирах називають «мундірочка», кличуть дітей обідати: «Ходімо, дитинко, їстоньки дам.
На сільську культуру, в тому числі і на мову спілкування, впливали інші культури, в тому числі російська культура. Богослужіння в церкві відбувалося російською мовою, в адміністративному управлінні використовували російську мову, тривалий час документообіг йшов російською мовою. У школі деякі предмети викладали російською мовою. Звичайно, що в розмовній мові селян зустрічаються російські слова. Сьогодні в повсякденному сільському говорі можна часто почути українські слова, сказані по — російськи і, навпаки, навіть частіше за все, можна почути російські слова, сказані по – українськи. Наприклад: вилка — (виделка), головокружіння — (запамороки), лед — (ожеледиця), дрель — (дриль), печінка – (печеня), кладовка – (комора), малокрів’я – (недокрів’я), калитка – (фіртка, хвіртка), форточка – (кватирка), кошельок (гаманець), але це цілком зрозуміло, тому що російська мова довгий час була державною мовою в Україні.
Вплив російської мови відчувається в пиріжнянських народних піснях, де одночасно вживаються російські і українські слова. Наприклад в драматичній пісні про покинуту матросом українську дівчину співається:
Прийми, прийми, мать родная,
Семья не большая,
Син матроський будет звати
Бабушка родная.
Декотрі люди, покинувши рідне село, довгенько оволодівали російською мовою і в цей перехідний час від української мови до російської розмовляли на мові, яку народ називає русько-українським суржиком. Прикладом застосування суржикової мови є вірш Івана Безбородного: «Заявлєніє директору школи».
Прошу ослобонить синка,
Бо не совсем здоровый
от изученья язика –
української мови.
Впливала на розвиток духовної культури села і культура поблизу розташованих держав – Польщі, Молдови. Мешканці села часто їздили до цих країн, відбувалися шлюби між молодими людьми сусідніх держав, але вплив молдавської та польської був незначний. Зрідка вживаються в побуті окремі слова з молдавської та польської культури.
В роки Вітчизняної війни територія села була окупована румунськими військами. Румунія поставила завдання румунізації цього краю. Була введена в обіход румунська мова, використовувалася вона і в документообігу протягом 3-х років, але ніякого сліду в мові спілкування у селі ця мова не залишила, окрім народної частівки: «Румунешти не дурной, сів в каруцу і домой». Усі спроби впродовж багатовікової історії розвитку села про нав’язування іншої культури та мови, жителі села ігнорували.
Говір пиріжнян має специфіку регіону Вінницької області, до якої відносилося село протягом багатьох років. Розмовна мова пиріжнян м’яка, співуча, протяжна зі своїм сталим особливим сленгом. У Пиріжні часто звучать слова із стародавньої лексики, люди з інших регіонів України рідко користуються такими словами або і зовсім не знають значення таких слів, наприклад: бадю (звернення до старшого брата), банька (глиняний сосуд для води), вихватні або підпалки (хлібний виріб), гладущик (глечик), затірка (молочний суп з клецками), зільниця (стародавній прилад для прання білизни, вживався до 60-х років минулого століття), кагла (задвижка на димоході), копистка (дерев’яна лопатка для вимішування мамалиги), копиця (купа снопів), кувінька (коцюба, кочерга), кутуня (літня піч на дворі), лоханя (велика глиняна посудина для тіста), ослін (лавка), підтичка (край сорочки), пілка (рядно), пішивка (наволока або пошивка), припічок (лежанка біля печі), полька ( жіноче пальто), писок (рот), сачок (жіноче коротке пальто), тето (звернення до старшої сестри), френч (піджак), чугаїна (тепла чоловіча верхня одежа минулого століття), тощо.
Мешканці Пиріжни, спілкуючись між собою, використовують короткі висловлювання, але з глибоким змістом і натяком: « Дивись, Василю, щоб дуба не дав» або « Бач, як п’ятами накивав”, «Чує кішка чиє сало з’їла», « На Бога надійся, а сам не плошай». Часто в розмові селян звучить легка іронія або жарт: На запитання дорослого: «Сергійку, а що татко роблять»? Сергійко відповідає, як доросла людина, з іронією: «Пообідали, та й хліб їдять»! Про щасливих людей в селі кажуть: «Що ходиш, як на Великдень», на сердитих людей кажуть: «Чого це ти надувся, як середа на п’ятницю?”Дуже виразні прості народні частівки, весільні пісні, за допомогою коротких слів яскраво виражається сутність людини чи явища:
Котилися барилочки,
Та все з горілками,
Такий, сякий кривосракий
Та все за дівками.
Незважаючи на різні історичні зміни, що вимагають від селян великої витривалості, праці й терпіння, вони продовжують жартувати, використовуючи свою виразну мову:
Пиймо, куме, пиймо тут,
На тому світі не дадуть.
Ой, був та нема
Поїхав на річку,
Коли б його чорт узяв
Поставила б свічку.
Прийшла смерть,
прийшла смерть
від самого Бога,
а її немає вдома
–гуляє небога.
За допомогою мови селяни висловлюють глибоку думку, народну мудрість, що проявляється у місцевих приказках, які селяни використовують із прадавніх часів: — Мовчи глуха — менше гріха; — Що впало — те пропало; — Брехати — не ціпом махати; — Сала не поїсіш — косу не потягнеш.
Народжуються у селі і нові приказки в залежності від історичних подій, наприклад, після колективізації у селі з’явилися такі приказки:— Все вокруг колхозное – все вокруг мое!- Не вкрадеш — не проживеш;— Не підмажеш — не поїдеш. Після перебудови теж нові приказки відбивають гострі проблеми сьогодення:
Оце Вам й перебудова,
Доповзли ми раком
До минулого століття,
Де був Дід батраком.
Коли клепки нема, то вже й не купиш.
Ламати не будувати — розуму не треба;
Рідна мова зберігає спогади, пов’язує з рідним краєм, рідними людьми. В рідній мові чується голос предків, перегорнуті сторінки історії свого народу. З рідною мовою завжди пов’язані найдорожчі спогади про дитинство, про батьків, про гомін дитячих компаній, тихий шелест листя вишні, під якою вперше відчули кохання.
Розмовна мова селян залишається стабільною з часів заснування Пиріжни, але в ній все частіше відчувається вплив сучасної української літературної мови, яка стала більш складною і це видно з підручників дітей та онуків, що потребує більших зусиль і терпіння для вивчення сучасної літературної мови. Українська мова в навчальному шкільному процесі — найсприятливіша основа для формування високодуховної, освіченої особистості. Для розвитку національної мови створено усі умови після оголошення незалежності України. Українська мова законодавчо оформлена державною мовою і виконує сьогодні широке коло державних функцій. Мова є одним з елементів багатогранної діяльності українського народу в державному, економічному і духовному житті, засобом створення духовних цінностей — літератури, філософії, науки. Мова — не просто засіб комунікації, а величезний арсенал невичерпної скарбниці національної духовності.
Любов до своєї мови не означає, що треба ігнорувати іншї мови. Чим більше людина знає мов, тим більше вона освічена, тим більше зможе почерпнути знань для розвитку самосвідомості і удосконалення своєї особистості.