Святкова та обрядова їжа
З прадавніх часів важливе місце у побуті пиріжнян відігравала святкова та ритуальна їжа, вона завжди виконувала важливу функцію соціального спілкування, несла додаткове символічне навантаження. Святкова і ритуальна їжа об’єднує всю родину, сусідів, друзів, впливає на форми взаємовідносин усередині родини, на процес відновлення і передачі народних звичаїв, обрядів, вірувань наступному поколінню. Цим святкова і обрядова їжа суттєво відрізнялася від повсякденної їжі, яка виконувала лише утилітарну функцію.
Найважливішою обрядовою стравою завжди був хліб у різних його видах. Він використовується на весіллі( коровай, калач, хліб), в пологових та поховальних обрядах(калачі, хліб), календарних весняних обрядах (жайворонки). Хліб та хлібні вироби символізують родючість природи, землі, єднання людей, всесвіт і місце людей у ньому.
З хлібом молоді запрошують на весілля всю родину. Хлібом у Пиріжні переходять молодих, коли вони повертаються з церкви або з розпису. Весільний коровай за стародавньою традицією є символом створення нової родини і побажанням щастя молодій родині, що закладається в коровай в процесі його випічки через молитви та обрядові дії. Виготовлення короваю (від замісу тіста і до прикрашення готового виробу) супроводжується низкою обрядових дій з виконанням великої кількості спеціальних народних пісень.
Окрім хліба на весілля традиційно варять борщ із м’ясом, голубці, «печінку», густі каші, холодець, тощо, пригощають учасників весільного дійства горілкою й іншими видами безалкогольних і алкогольних напоїв. В наш час асортимент весільних страв дуже широкий, менше придається значення традиційній обрядовості. Ритуальну роль здавна відігравали і м’ясні страви, зокрема свинина вживалася під час новорічних свят, м’ясо курей вважалося символом плодючості, вживалося на весіллі. В наш час на пиріжнянському весіллі під час подавання на стіл м’ясної страви, нанашки виконують обрядове дійство — покривають наречену, переводять її у статус жінки.
Таку важливу подію, як народження немовляти також супроводжував хліб або борошняні чи круп’яні вироби. При відвідуванні породіллі заміжні жінки раніше приносили хліб або хлібні вироби (млинці, пироги та ін.), а також яйця, мед, узвар або фрукти для узвару, щоб у такий спосіб допомогти їй швидше стати на ноги. Загалом, згідно з традиційними уявленнями і повір’ями, забезпечити здоров’я породіллі, життя немовляти і вберегти його в майбутньому від різних недуг в давнину мала «бабина каша». Останній приписувалася здатність впливати і на продовження людського роду. Сьогодні цей звичай майже втратив своє значення і застосовується рідко в якій родині.
Під час деяких обрядових дій у Пиріжні і сьогодні вживаються каші. Поминальний обід після поховання небіжчика, а також під час вшанування його пам’яті на дев’ятий, сороковий день і роковини супроводжує спеціальна обрядова страва — коливо (канун) — це прісна каша з пшеничної або рисової крупи, яку остуджують і заливають медом, добавляючи родзинки. Кожен із присутніх на поминальному обіді споживаючи три ложки цієї страви, примовляє: «Йому (себто небіжчику. ) Царство небесне і земля пухом, а нам ще прожити». При похованні неодруженого парубка чи незаміжньої дівчини не так давно у селі пекли до цієї сумної події калачі.
З-поміж свят зимового календарного циклу найбагатшим був і є сьогодні у Пиріжні святвечірній стіл, на який подається 12 страв. Головне місце серед них посідає кутя, що відображено навіть у народній назві самої вечері — «багата кутя». З цієї страви починається вечеря. Вечеря напередодні Різдва завжди мала сімейний характер, тобто була символом домашнього вогнища. До столу сідали усі члени родини, котрі обов’язково згадували добрим словом тих, хто був відсутній. На Щедрий вечір, який дійшов до сьогодення з дохристиянських часів і об’єднався з християнським календарним святом преподобної Меланки, накривають також стіл. До святкової трапези входять також скоромні страви: ковбаса, смажене м ‘ясо, голубці, вареники зі сметаною, млинці з м’ясом. Сімейний характер раніше мав вечір напередодні Водохреща — 18 січня. Пиріжняни відзначали його також святковою трапезою, називали її «Голодна кутя», тощо. Готували до неї ті самі страви, що й на вечерю напередодні Різдва, але в меншому асортименті, що і відображено в зазначеній назві. Головними зі страв були кутя й узвар.
Значну кількість спеціальних страв готують пиріжняни на основне свято весняного календарного циклу — Великдень, передусім печуть обрядовий хліб — паску. Тісто для неї виготовляють із найкращих гатунків борошна, до якого додають масло, яйця, цукор, ваніль. Самому процесу приготування паски надається велике значення, оскільки вважається, що від того, якою вийде паска, такою буде доля усієї родини впродовж поточного року. Перед споживанням цей обрядовий хліб, як й інші основні великодні страви, обов’язково освячується у церкві. Обов’язковою стравою на пасхальному столі були і є писанки — круто відварені та пофарбовані або розписані курячі яйця. Згідно з традиційними віруваннями, вони символізували весняне відродження природи, продовження роду тощо. Святкову трапезу завжди розпочинють із споживання посвяченої крашанки (галунки) і паски. Потім подають на стіл інші страви, серед яких чільне місце займають м’ясні: ковбаса, м’ясо, печінка, холодець, масло, сир. Святкове трапезування завжди носило колективний характер, причому не тільки й не стільки родинний. На свята збираються у селі великі колективи як родичів, так і сусідів, друзів, знайомих. Спільні святкування сприяли згуртованості селян різного віку. Саме під час таких спільних трапез люди усвідомлюють себе членами колективу, групи, з якими пов’язується їхнє повсякденне життя та господарська діяльність.
У Пиріжнянському харчуванні селян протягом довгого часу зберігалися деякі стародавні традиції заборони і обмеження на окремі страви, що пов’язано було з релігійними віруваннями людей. Багато заборон стосувалося приготування хліба. Зокрема, його не мала права пекти вагітна або «нечиста» жінка. Заборонялося ще раз всаджати у піч недопечений хліб, бо тоді, згідно з народними повір’ями, не вийде заміж дівчина родини, а у вагітної жінки будуть важкі пологи. Зараз цього придержуються тільки жінки похилого віку.
Жінкам, у яких померли малі діти, до свята Спаса (19 серпня) заборонялося їсти фрукти. Цю заборону свято виконували жінки похилого віку.
Найбільша кількість харчових заборон і обмежень була пов’язана зі споживанням скоромної їжі (м’ясної і молочної) у визначені церквою пости: перед Великоднем (у Великий піст), у Петрівський, Спасівський, Пилипівський пости. Крім того, слід було утримуватися від вживання їжі тваринного походження у середу і п’ятницю в період м’ясоїд. В наш час не всі мешканці села дотримуються посту, особливо серед молоді.
Починаючи з 50-х років минулого століття сільська традиційна повсякденна і святково-обрядова кухня зазнали суттєвих змін. Покращалося забезпечення продуктами сіл з міст і регіонів України, зріс матеріальний добробут селян, збільшилося вживання кількості продуктів харчування на душу населення, зросла кількість споживання таких продуктів, як м’ясо, риба, фрукти, овочі, в тому числі південні чи імпортоваі з інших країн, що сприяло розширенню асортименту сільської кухні. Сучасна пиріжнянська кухня випробувала на собі вплив міської кухні і кухні інших народів. Зараз у Пиріжні на столах можна побачити узбецький плов, грузинський шашлик, вірменський хаш, казахські манти, битки по — кишинівськи, котлети по — київськи та багато інших сучасних різноманітних страв, що свідчить про поліпшення матеріального стану селян. З розвитком світогляду селян, значно зменшилася кількість обмежень і заборон у вживанні окремих страв, зменшилася кількість мешканців.
З часу перебудови змінилися технології сільськогосподарського виробництва, з’явилися різні хімічні домішки до продуктів, що негативно позначається на якісних характеристиках місцевої сільськогосподарської продукції. В окремих господарствах, заради особистої вигоди, надмірно використовують хімізацію, не завжди контрольовано використовують отрутохімікати, проводять різні необгрунтовані експерименти у сільському господарстві, зокрема у тваринництві та птахівництві (годують птицю антибіотиками), орієнтують переробну промисловість лише на кількісні показники. Все це негативно позначиться на здоров’ї людини, тому важливо, людям знати давні народні традиції в виробництві сільськогосподарської продукції і в сільській кулінарії, повернутися до них і поміркувати над тим, як ефективно і раціонально можна їх використати для виробництва і вживання екологічно чистих продуктів.