Ширяеве, Ширяївський район, Одеська область
Ширяєве (стара назва — Степанівка) — селище міського типу, центр однойменного району і селищної Ради, якій підпорядковані населені пункти Йосипівка, Одаї, Подільці, Тисячне. Розташоване в долині річки Великого Куяльника. Відстань до Одеси — 125 км, найближчої залізничної станції Затишшя— 32 км. Населення — 7,1 тис. чоловік.
Степанівка (згодом Ширяеве) заснована наприкінці XVIII століття вихідцями з Болгарії і збіглими українськими селянами-кріпаками. За 5-м ревізьким переписом 1795 року тут налічувалося 36 дворів, 289 жителів. Основну частину населення становили юридично вільні поселенці — десятинники. За користування землею й угіддями, які належали поміщикові Ширяеву (він одержав від російського уряду 10 тис. десятин), поселенці віддавали йому грішми чи натурою десяту частину врожаю, приплоду худоби тощо і виконували певні натуральні повинності.
Розвивалося поселення досить швидко, бо розташоване було поблизу давнього торгового шляху, який з’єднував Одесу з Балтою (т. зв. Чорний шлях). Цим трактом тяглися валки з пшеницею, тютюном, горілкою та іншими товарами, що призначалися для відправки на ринки Росії і закордону. З півдня у північні райони везли в’ялену рибу, сіль, фрукти та промислові вироби. Рік у рік збільшувався потік вантажів через Ширяеве. Зростало населення. За даними 1859 року тут налічувалося вже 85 дворів, 402 мешканці.
У середині XIX століття поселення було віднесено до розряду містечок і стало волосним центром. Воно мало православну церкву з оригінальним оздобленням, єврейський молитовний будинок, поштову станцію, кілька кам’яних осель місцевих торговців і багатих ремісників. Але переважали тут темні й вогкі хатини-напівземлянки без подвір’я і садків. У них мешкали десятинники. Поміщик, на землях якого стояли ці жалюгідні домівки (він же був власником значної їх частини), завжди міг викинути з них селян просто неба. Десятинники перебували в цілковитій залежності від землевласника.
Реформа 1861 року не змінила економічного становища переважної більшості селян Ширяєвого і навколишніх хуторів. 204 дворів — 199, тобто всі господарства десятинників, не одержали наділів.
Отже, 97,5 проц. селянських родин залишилося без землі. Вона перебувала в руках Ширяева (8,4 тис. десятин) і духівництва (307 десятин). Хлібороби, як і раніш, мусили йти в кабалу до поміщика. Та 71 селянська родина (34 проц.) зовсім не мала за що орендувати землю і залишалась без ріллі. Значна частина брала в оренду від 1 до 5 десятин. За садибу також треба було платити чинш по 8—12 крб. щороку тому ж поміщикові. У тих садибах міцно оселилися злидні і нестатки. Щоб якось проіснувати, частина селян шукала заробітків в інших місцях, а також у ремісництві і дрібній торгівлі. Так, у 80-х роках XIX століття 117 господарств Ширяєвого займалося тільки землеробством, 3 — землеробством і торгівлею, 8 — землеробством і ремеслом, 27 — ремеслом і промислами, 32 — торгівлею. Ремесла і торгівля набули в містечку значного розвитку. Тут працювало 14 кравців, 13 шевців, 10 ковалів, 7 теслярів, чимало лимарів і гончарів.
Серед північних населених пунктів Херсонської губернії Ширяеве займало одне з перших місць за обсягом торговельного обороту. Великі базари збиралися в містечку кожні два тижні, по понеділках, малі — щодня. Чималі прибутки власникам давали 8 крамниць, корчма, винний погріб, трактир.
Багаті крамарі, шинкарі одночасно займалися лихварством. Вони як павуки висмоктували кров трудового люду, розоряли селянські господарства, відбираючи за борги майно, худобу. Отже, жителі Ширяєвого терпіли не тільки від поміщицької експлуатації, а й від гноблення з боку торговців і лихварів.
Селяни були темні, неписьменні. У церковнопарафіяльній школі, яка відкрилася у 1866 році, навчалося всього 23 учні. Біднота і мріяти не могла про освіту. Позбавлена вона була і медичної допомоги. Фельдшерський пункт, який діяв у Ширяєвому, обслуговував населення всієї волості.
У 1896 році в Ширяєвому налічувалося 1708 жителів. Серед них було близько 70 проц. українців, понад 20 проц. євреїв, 4 проц. росіян, решта — болгари, німці, поляки тощо. З розвитком капіталістичних відносин зростала експлуатація, посилювалося зубожіння селянських мас. Капіталіст Тренгель, який орендував у Ширяева маєток на 10 років з умовою виплати йому щороку 38 тис. крб., намагався здерти з селян вдвоє і втроє більшу суму. Він почав здавати землю в оренду за дві третини врожаю або грішми — 15 крб. за десятину ріллі і 50 — левади. Важкі умови оренди, зросла плата за садибу (чинш), велика кількість інших податків (земські, подушні, шляхові, шкільні та інші) і найбільш ненависна — церковна десятина вкрай розоряли селян. Вони все рішучіше виступали проти своїх експлуататорів, все частіше по ночах горіли скирти хліба, стоги сіна, хлібні комори, тваринницькі двори.
Особливо активізувався селянський рух в Ширяєвому і навколишніх селах під час революції 1905—1907 рр., чому сприяло поширення тут соціал-демократичних ідей. Так, у травні 1905 року поліція відібрала у місцевої вчительки Н. В. Гладунь листівку під назвою «Пора кінчати!». Листівка закликала до повалення царизму і знищення влади поміщиків та капіталістів. 2 червня у жителів C. М. Гаращенко і М. П. Токарчука виявлено кілька прокламацій Одеського більшовицького комітету.
На початку 1906 року під впливом соціал-демократичної агітації і революційного руху в країні селяни переходять до активних дій. Першою була спалена садиба місцевого священика, потім запалали господарські будівлі і тік у Ширяївському маєтку. Селяни відмовлялися сплачувати податки, залишали роботу в економії. У березні 1906 року вони почали рубати ліс княгині Щербагової. Влітку того ж року наймит Ф. П. Врадій закликав односельчан до страти поміщика Ширяева.
Селянські виступи так налякали поміщиків і місцеві власті, що вони викликали з Одеси ескадрон козаків. Карателі з допомогою зброї придушили заворушення і жорстоко розправилися з його учасниками. Найбільш активні «бунтівники» — А. Дромашко, К. Тихоненко, І. Чернієнко були заарештовані. Та селяни не скорилися. Боротьба тривала. Після поразки першої російської революції, в роки столипінської реакції, вона спала, але в період імперіалістичної війни знов активізувалася. Це було пов’язане з різким погіршенням становища селян Ширяєвого, яке опинилося у прифронтовій зоні. З кожного господарства на війну забирали чоловіків, реквізували худобу. День у день в містечко надходили повідомлення про поранених і вбитих. Тільки з двох вулиць Ширяєвого загинуло на фронті 28 чоловіків. Катастрофічно зростали податки, ціни на хліб, промислові товари. Розорені бідняцькі і середняцькі родини голодували. Не раз натовп селян під керівництвом жінок громив поміщицькі амбари і забирав звідти хліб.
Після перемоги в Росії Лютневої революції в містечку наприкінці березня було переобрано волосну управу, а пізніше створено земельний комітет. Місцеві селяни сподівалися, що нарешті вони вже одержать землю. Але даремно! Буржуазний Тимчасовий уряд всіляко зволікав з розв’язанням цього найболючішого питання. Земельний комітет і волосна управа, в яких засіли куркулі, нічого не робили для полегшення становища бідноти. Члени управи займалися збиранням податків та мобілізацією селян в діючу армію.
На фронті під впливом революційної агітації більшовиків ширяївські селяни, одягнені в солдатські шинелі, починали розуміти, що Тимчасовий уряд захищає інтереси поміщиків і капіталістів, що він не покінчить з війною. Деякі з них рішуче стали на сторону революції. Серед них був Ф. О. Крищук — пізніше активний учасник громадянської війни.
Від солдатів, що поверталися з фронту, дізналися ширяївці про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції в столиці. Натхнені цією звісткою, селяни вигнали управителя панської економії і приступили до розподілу поміщицької землі, насіння, худоби і реманенту. В січні 1918 року вони обрали Раду селянських депутатів, яка проголосила встановлення в Ширяєвому Радянської влади. До виконкому Ради увійшли найбільш активні селяни: учасник революційних подій 1905—1907 рр. М. Журавльов, а також Г. Данилюк, М. Колесниченко, Н. В. Ірошникова3. Члени виконкому приступили до проведення в життя ленінського декрету про землю. Але вже у березні 1918 року Ширяеве окупували австро-німецькі війська разом із загонами Центральної ради, а потім гетьмана Скоропадського. Для селян знов настали тяжкі часи. У них відбирали землю, худобу. Місцевих активістів, і зокрема А. Павлюка та І. Шевченка, карателі майже до смерті засікли шомполами.
Є місяців тривала окупація містечка. Наприкінці 1918 року німецькі загарбники змушені були залишити Україну. Але замість них у Ширяеве прийшли війська буржуазно-націоналістичної Директорії. Тільки в лютому—березні 1919 року Червона Армія визволила його від петлюрівців. У містечку було відновлено Радянську владу, створено волосний ревком, головою якого призначено Раковського. Ревком встановлював революційний порядок, боровся проти контрреволюційних елементів, які особливо активізувалися наприкінці літа 1919 року, коли містечко опинилося під загрозою захоплення денікінцями.
У вересні 1919 року білогвардійські каральні загони вдерлися в Ширяеве. Знову почалися розправи над активістами. Але на знущання місцеве населення відповідало опором. Понад 60 чоловік пішли до партизанських загонів, серед них П. Д. Терентьев (згодом командир Другого Ананьївського партизанського загону), С. П. Клочков, А. І. Позиченко, І. Ф. Немазенко та інші. Жителі Ширяєвого уникали мобілізації до денікінської армії, ховали від ворога хліб, худобу тощо. У лютому 1920 року партизанські загони і місцеві жителі допомогли частинам Червоної Армії вигнати з містечка білогвардійців. У Ширяєвому знову було створено волосний революційний комітет, керівниками якого стали Г. С. Іванов та І. Матвієнко. При ревкомі організовані відділи— управління, військовий, земельний тощо. Вони розгорнули роботу по допомозі Червоній Армії, виконанню продрозверстки, боротьбі з бандитизмом і куркульством тощо. Влітку 1920 року, коли становище в містечку трохи стабілізувалося, ревком передав свої повноваження новообраній Раді селянських депутатів. Тоді ж створено комітет незаможних селян, який очолював комуніст Г. Й. Бурковський. До КНС вступили бідняки та середняки. Виникла каса взаємодопомоги.
Рада і комнезам займалися проведенням в життя земельної і продовольчої політики Комуністичної партії. Більше 10 тис. десятин поміщицької, церковної та куркульської землі було конфісковано і розподілено між трудящими селянами. Виконком волосної Ради насамперед наділяв землею інвалідів, сиріт, солдаток та бідняків.
У 1920 році в Ширяєвому виник партійний, а згодом і комсомольський осередки. Партійний осередок, який складався з 11 чоловік — Г. Й. Бурковського, В. Баркова, К. І. Кудюкіна, В. Османчука та інших,— за допомогою сільського активу і КНС розгорнув діяльність по зміцненню Радянської влади, проводив рішучу боротьбу проти куркульства, разом з комсомольцями організовував суботники. Ці суботники проводилися по впорядкуванню села і шляхів, ремонту колишньої панської садиби, в якій відкрився Будинок матері й дитини. У 1920 році на базі церковнопарафіяльної було створено трудову школу, де навчалося понад 200 дітей, працювало 4 вчителі. Комсомольці виступили ініціаторами створення самодіяльного сільського театру, який виступав із спектаклями не тільки в Ширяєвому, але й в інших селах волості.
Комуністи проводили широку роз’яснювальну і виховну роботу серед населення, викривали і знешкоджували контрреволюційні елементи, що намагалися посіяти серед селян недовір’я до Радянської влади. Так, у серпні 1920 року в Ширяєвому було затримано трьох невідомих, у яких знайдено листа із закликом до селян вбивати комуністів і радянських активістів. Місцеві куркулі утворили підпільну контрреволюційну організацію для повалення молодої Радянської влади. В січні 1922 року 9 її активних учасників було викрито і заарештовано. Партійним і радянським органам, жителям Ширяєвого не раз доводилося боронити село від банд Тютюнника. У боротьбі з куркульським і націоналістичним бандитизмом загинули сільські активісти М. Сокуренко, Б. Фельдман, був поранений голова волвиконкому К. І. Кудюкін. Тільки у 1922 році місцевим органам влади за допомогою регулярних військових частин і населення вдалося покінчити з бандитизмом.
В умовах нової економічної політики партійний осередок надавав великого значення розвитку сільської кооперації. В Ширяєвому створено прокатний пункт, сільськогосподарське кредитне і споживче товариства. Комуністи і комсомольці, спираючись на КНС, вели непримиренну боротьбу проти намагання куркульських елементів пролізти до керівництва кооперацією, залучали до неї наймитів та найбідніших селян. Одночасно створювалися товариства для спільного обробітку землі. В 1921—1922 рр. виникли перші ТСОЗи — «Арнаута» і «Пробудження». Останній об’єднував 20 господарств, з них 6 бідняцьких і 14 середняцьких. Серед його членів було 2 комуністи. Товариство мало 171 га землі, 6 коней, 2 воли, 10 корів, 6 плугів. Трохи пізніше організовано ТСОЗ «Равенство и братство» і сільськогосподарську артіль «Показатель», на чолі якої стояв комуніст П. Д. Терентьев. У 1923 році на базі конфіскованих поміщицьких маєтків створено землеробсько-скотарський радгосп «Ширяеве» (421 га землі), який був взірцем не тільки для жителів села, а й усього Демидівського району.
Селянські господарства Ширяєвого, які одержали від Радянської влади землю і яким вона допомагала через кооперацію кредитами та сільськогосподарськими машинами, поступово міцніли. У 1924 році середняцьких господарств налічувалося понад 43 проц. (453 із загальної кількості 1046)3. Однак у селі все ще переважали бідняцькі родини (понад 580). Хоч вони і мали землю, але неспроможні були її обробити через нестачу худоби та реманенту і знов потрапляли в залежність від куркулів. Селяни дедалі переконувалися, що одноосібним господарствам не позбутися куркульської експлуатації, не вийти на широкий шлях заможного і щасливого життя.
У 1924—1928 рр. партійний осередок, сільська Рада і комнезам проводили напружену роботу по підготовці умов для колективізації селянських господарств. У 1929 році створюються сільськогосподарські артілі «Ударник», ім. Мічуріна, «Квітуча Україна», ім. Шмідта та інші. Це був початок масового колгоспного руху.
Першим колгоспам довелося переборювати чимало труднощів: виснаженість земель, високий процент безтяглових господарств, відсутність кваліфікованих кадрів, шкідництво куркулів. Куркульство шляхом провокацій і навіть вбивств намагалося затримати широкий рух за суцільну колективізацію. У 1927 році класові вороги по-звірячому вбили активіста села комсомольця А. Д. Батиста. Вони всіляко шкодили розвитку і зміцненню колгоспів, саботували державні заходи по заготівлі зерна та ін. Так, на одному з хуторів Ширяївської сільради куркуль Гармирар приховав від заготівельних органів, а потім продав спекулянтам 300 пудів пшениці.
Ламаючи опір класових ворогів, селяни цілими вулицями вступали до колективних господарств. У 1930 році виникли сільгоспартілі ім. Леніна, «Червоний степ» та інші. На кінець цього року на території Ширяївської сільради вже існувало 11 колгоспів. Створювалися колгоспні партійні організації. Переборюючи труднощі, артілі міцніли організаційно, зростав їх авторитет серед селян-одноосібників.
До 1933 року процес суцільної колективізації закінчився. Від держави на вічне користування колгоспи Ширяївської сільради одержали 3991 га землі. Було створено машинно-тракторну станцію. Завдяки повсякденній допомозі держави, місцевих партійних і радянських органів сільгоспартілі поступово розвивали і зміцнювали свої господарства. За 3 роки (1934—1937) кількість великої рогатої худоби в них збільшилася майже в 4 рази, свиней в 3 рази, овець у 2,5 раза, коней — на третину.
Зростала забезпеченість худобою і самих колгоспників. Якщо в 1934 році в Ширяєвому налічувалося 343 безкорівні господарства, то в 1937 році їх майже не лишилося. Колишні бідняки, вступивши в артілі, піднялися до рівня середняків. Так, колгоспники К. Решетниченко, Д. Земляний, Н. Дога, П. Валицька, які до Жовтневої революції наймитували у поміщиків і куркулів, стали, заможними селянами. Кожний з них за допомогою артілі придбав корову, телицю, свиней, овець, чимало птиці. Колгоспний лад приніс достаток і щастя сільським трударям.
Мінявся побут, підвищувався освітній і культурний рівень жителів Ширяєвого. Майже в кожній хаті засяяли лампочки Ілліча. У 1935 році в добре обладнаній середній школі (відкрита у 1926 році) навчалось понад 500 учнів, а в 1937 році — вже 700 дітей. Ширяеве ставало селом суцільної письменності. Понад 120 колгоспників набули середню освіту. В селі з’явилися нові висококваліфіковані кадри. Напередодні війни в колгоспах Ширяївської сільради працювали 3 агрономи, 18 механіків, 60 трактористів, 20 шоферів, 15 комбайнерів. Районну лікарню обслуговувало тоді 15 медичних працівників. Рік у рік росли видатки місцевого бюджету на культурно-освітні заходи. Перед війною в Ширяєвому було споруджено кінотеатр, Будинок культури, нове приміщення середньої школи.
Коли почалася Велика Вітчизняна війна, понад 750 жителів Ширяєвого, в т. ч. 64 жінки, пішли на фронт захищати від фашистських варварів свободу і незалежність соціалістичної Батьківщини, щасливе життя радянських людей. Для боротьби з ворожими десантами і парашутистами в селі був створений винищувальний батальйон, до якого входило 250 чоловік. Його очолив учитель середньої школи І. Ю. Каменев. Частину населення, а також техніки, худоби та іншого громадського майна евакуювали на схід.
6 серпня 1941 року Ширяеве захопили німецько-румунські загарбники. Почалися страшні роки окупації. Сім’ї комуністів, командного складу Червоної Армії, радянські активісти стали жертвами гітлерівських вандалів. Від їх рук загинули родини партизана громадянської війни Бурковського, старшого агронома МТС Саламадіна, голів сільрад Дмитренка та Леуша, голів колгоспів Раєва, Сільниченка. Всього в селі окупанти розстріляли 114 жителів, в т. ч. 8 комсомольців, живцем закопали в землю 28 дітей.
На знущання та розстріли радянські люди відповідали героїчною боротьбою проти фашистських недолюдків. «Смерть за смерть!» — під цим лозунгом боролись народні месники. Як повідомляло Радянське інформбюро, 20 серпня 1941 року партизанський загін підстеріг між Ширяєвим та Ульянівкою німецьку автоколону з 8 машин, навантажених снарядами. Заваливши шлях камінням та колодами, партизани сховались в засідці. Коли колона під’їхала, вони відкрили вогонь. Конвоїри намагались сховатись, але майже всі потрапили до рук партизанів. Підірвавши машини з боєприпасами, народні месники зникли. Тільки за останній тиждень серпня партизани в районі сіл Ширяєвого, Жовтня, Антонівки та Демидового здійснили близько 20 нападів на транспорти ворога, знищили 47 вантажних автомашин з снарядами, 27 бензоцистерн, 42 підводи з продовольством, вбили понад 120 гітлерівців.
Важкими дорогами війни пройшли сотні жителів Ширяєвого. Одна з них привела танкіста О. Я. Гладущенка до італійських партизанів. Тяжко поранений під Брестом, він потрапив у полон, пройшов через кілька таборів смерті. В Італії йому пощастило втекти. Місцеві жителі сховали його, а потім переправили до прославленого партизанського загону ім. Гарібальді. Пліч-о-пліч з італійцями, французами, росіянами син українського народу О. Я. Гладущенко брав участь в 17 великих боях і 33 сутичках з ворогом, визволяв 3 міста. За проявлений героїзм він відзначений багатьма італійськими нагородами.
Ширяївці пишаються своїми славними земляками і вічно пам’ятатимуть тих, хто в боях з німецько-фашистськими загарбниками загинув смертю героя. Військовий льотчик G. К. Колісниченко, вихованець Одеського авіа-клубу, в роки Великої Вітчизняної війни зробив 101 бойовий виліт, знищив 21 і підбив 4 ворожі літаки. Ось як описано в його нагородному листі останній бій радянського сокола. Це було в районі міста Шостки. Виконавши бойове завдання, він повертався на свій аеродром.
Та раптом з-за хмари виринуло 5 фашистських стерв’ятників. Колісниченко вступив у нерівний бій. З першого заходу льотчик прошив ворожого літака кулеметною чергою, через кілька секунд повернув на захід і другий фашистський крук, залишаючи за собою хвіст диму. Але сили були нерівні… С. К. Колісниченку посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. По батьківській стежці пішов і його син Степан. Він також військовий льотчик, служить в тому ж полку, в якому хоробро бився і загинув у боях за Вітчизну батько.
На першому поверсі Ширяївської середньої школи встановлений стенд «Вони захищали Батьківщину (1941—1945 рр.)». На ньому записано імена вихованців, які героїчно загинули в роки Великої Вітчизняної війни. Серед них —В. Коробченко, Л. Лавренюк, І. Варбанець та багато інших. Піонери й комсомольці школи прагнуть бути схожими на цих героїв, гідними їх подвигів. Вони вчаться мужності і самовідданості у бійців 7-ї гвардійської армії 2-го Українського фронту, які 2 квітня 1944 року визволили Ширяеве від окупантів, пишаються своїми односельчанами, що піднімали село з руїн і попелу.
За час окупації Ширяєвого німецько-фашистські і румуно-боярські загарбники зруйнували кращі споруди, спалили середню школу, лікарню, пошту, Будинок культури, багато осель жителів. Вони розграбували колгоспи, відібрали у населення худобу, птицю, цінні речі. Було вивезено понад 25 тис. цнт зерна, 546 корів, 253 коней, 390 свиней тощо. Загальна сума збитків становила близько 58 млн. карбованців.
Після визволення села почали повертатися евакуйовані жителі, які одразу включалися у відбудовні роботи. Долаючи труднощі — нестачу тягла, машин, кваліфікованих кадрів, занедбаність посівних площ тощо,— трудівники села взялися відроджувати господарство колгоспів. Незважаючи на низькі врожаї 1944—1945 рр., ширяївці своєчасно виконали хлібопоставки, здали хліб у фонд Червоної Армії. Було достроково реалізовано державну воєнну позику, за ініціативою молоді зібрано кошти на будівництво торпедних катерів «Одеський комсомолець».
Величезну роботу серед жителів села і району проводили районна партійна організація та її орган газета «Колгоспна правда», яка почала виходити в серпні 1944 року, а також комуністи артілей. Завдяки поліпшенню партійного керівництва і трудовому ентузіазму колгоспників уже в 1946 році артілі Ширяївської сільради добилися чималих виробничих успіхів. Машинно-тракторна станція виконала річний план польових робіт на 115 проц. Тракторну бригаду МТС № 9, колгоспи ім. Шмідта, ім. Кірова було занесено на районну Дошку пошани.
Поступово зміцнювалась економіка колективних господарств. Так, в сільгоспартілі «Трудовик» урожайність зернових у 1948 році порівняно з попереднім роком зросла майже вдвоє. Поголів’я худоби тільки за 1948 рік зросло в 1,4 раза. Грошовий прибуток колгоспу становив 177 тис. крб. Це зумовило поліпшення матеріального добробуту членів артілі. У 1947 році на трудодень було видано 2,3 кг зерна, а наступного року — 3,8 кг. Аналогічні показники були і в інших колгоспах.
У п’ятдесятих роках на базі 11 колгоспів Ширяївської сільради виникла укрупнена артіль «Україна», яку очолив досвідчений організатор Л. Р. Кенер. Держава закріпила за нею понад 12 тис. га угідь, з них близько 7,8 тис. га орної землі. Її машинний парк складається з 50 тракторів, 30 комбайнів, 40 автомашин та великої кількості сільськогосподарських знарядь. Господарство артілі багатогалузеве. Колгоспники вирощують зернові, а також технічні та городні культури. Колгосп має 8 тваринницьких ферм, птахоферму. Протягом 60-х років тут збудовано машинно-ремонтні майстерні, олійню, лісопилку, виноробний завод. Відкрито 5 бригадних клубів, 7 дитячих садків тощо. Трудівники села брали участь у спорудженні Ширяївської міжколгоспної електростанції на 375 квт, інкубаторної станції.
Після XXI з’їзду КПРС партійні і радянські організації мобілізували зусилля колгоспного селянства на успішне виконання семирічного плану. За семирічку артіль «Україна» піднесла рентабельність продукції рослинництва на 50 проц. Значно збільшилися грошові прибутки, майже удвічі зросла урожайність зернових (з 12,4 цнт до 23,2 цнт з га), а в зв’язку з цим і оплата праці колгоспників. Так, у 1965 році на людино-день було видано по 3 крб. 10 копійок.
Значну увагу партійна організація приділяє правильній розстановці кадрів. Більшість комуністів колгоспу зайнято безпосередньо у громадському виробництві. Серед них бригадир тракторної бригади С. Багмат, тракторист І. Стебловський, економіст А. Долотов та інші.
Виконуючи рішення березневого (1965 р.) Пленуму ЦК КПРС, ширяївські колгоспники на базі запровадження госпрозрахунку борються за рентабельне господарювання. Виробничий процес організується на основі глибокого аналізу економічної діяльності всього колгоспу, окремих бригад і галузей господарства. Постійно функціонує бюро економічного аналізу.
Провідною галуззю колгоспу «Україна» є рільництво. Поліпшення обробітку грунту, широке застосування агротехніки забезпечила значне зростання врожайності. У 1966 році середня врожайність зернових була 26,8 цнт з га. Продано державі понад план .більше 10 тис. пудів пшениці. Грошові надходження колгоспу у першому році п’ятирічки становили понад 2,2 млн. крб., в т. ч. від рослинництва — 1,4 млн., від тваринництва — 801 тис. карбованців.
Зміцніла така раніш відстала галузь господарства, як тваринництво. На фермах колгоспу налічувалося 4276 голів великої рогатої худоби, 1870 свиней, а також 6.4 тис. курей. У 1966 році артіль продала державі понад план 3 тис. цнт м’яса та 60 тис. штук яєць.
З особливим натхненням працювали колгоспники у ювілейному 1967 році. Незважаючи на несприятливі погодні умови, вони зібрали по 25,6 цнт зернових з га. Ніколи за все своє існування колгосп не здавав державі стільки рослинницької і тваринницької продукції. Того року на заготівельні пункти було відправлено близько 4.4 тис. тонн зерна, понад 2,7 тис. тонн молока, 3,6 тис. тонн м’яса.
Чудові люди працюють в артілі «Україна». Справжнім новатором колгоспного виробництва є депутат Верховної Ради УРСР знатна доярка Л. М. Лопатинська, яка у 1966 році удостоєна високого звання Героя Соціалістичної Праці. Того року вона одержала в середньому від кожної корови по 4944 кг молока, а в 1967 році — 5364 кг. Лідія Миколаївна має багато послідовниць. Лише в її рідному колгоспі їх понад 30, серед них — К. Сидорова, яка нагороджена орденом Леніна. Кращою ланковою колгоспу хлібороби називають Л. У. Николайчук. Її ланка збирає з га по 40—45 цнт зерна кукурудзи, по 250—270 цнт цукрових буряків. З 1965 року Любов Устимівна носить на грудях орден Трудового Червоного Прапора. Її обрано депутатом Одеської обласної Ради. Протягом 1965—1966 рр. 16 передовиків колгоспу відзначені урядовими нагородами.
Люди є золотим фондом колгоспу. Вони своїми руками створюють його багатства, які невпинно зростають. З 1953 по 1966 рік неподільні фонди артілі збільшилися у 7 разів. У 1967 році вони становили понад 3 млн. крб. Колгосп добре винагороджує сумлінну працю своїх трудівників. Оплата одного людино-дня у 1967 році становила 4 крб. 20 коп. Середньомісячний заробіток колгоспника дорівнював 90 крб., а передовиків — 150—180 крб. Ще більше одержують механізатори — 7 і навіть 8 крб. на людино-день.
Заможно і культурно живуть ширяївці. Майже половина всіх родин мешкає в нових або наново перебудованих добротних будинках, в яких є не тільки електрика, а й водопровід. Дедалі ширше запроваджуються в побут газові плити, пральні машини, холодильники. 15 сімей мають легкові автомашини, 73 — мотоцикли. У багатьох є велосипеди, радіоприймачі, телевізори. В 30 місцевих магазинах і крамницях жителі можуть придбати всі потрібні їм товари. До їх послуг 6 їдалень і буфетів. У Ширяєвому працюють 6 дитячих садків, лікарня на 75 ліжок.
За роки Радянської влади докорінно змінився зовнішній вигляд Ширяєвого. В центрі розкинувся великий старанно доглянутий парк з широкими тінистими алеями і квітниками. На головній алеї стоїть пам’ятник В. І. Леніну. В другому невеликому парку споруджено пам’ятник героям-визволителям. Вулиці обсаджено деревами, а навкруги розкинулись фруктові сади.
Рішенням виконкому Одеської обласної Ради депутатів трудящих від 28 травня 1965 року Ширяеве віднесено до розряду селищ міського типу. Тут проживає близько 4,6 тис. колгоспників, 2,5 тис. робітників і службовців. Значна частина жителів трудиться на підприємствах району — харчокомбінаті, виноробному, консервному і цегельному заводах, районному об’єднанні «Сільгосптехніка», автоколоні тощо.
До революції на 2644 жителі у селі було лише 3 освічені людини — 2 вчителі та лікар. Тепер тут працюють понад 160 чоловік з вищою освітою. У трьох середніх школах навчається понад 1000 учнів. їх виховують 70 педагогів. Вчителька А. В. Лавренюк нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора.
З підвищенням освітнього і культурного рівня населення зростає потяг людей до знань, до книжок і газет. Вони охоче відвідують народний університет сільськогосподарських знань, відкритий у 1964 році. Понад 3 тис. жителів є читачами 5 місцевих бібліотек, що мають 60 тис. книг, журналів. Кожна родина передплачує періодичну пресу. Розширенню кругозору ширяївців сприяють екскурсії по містах України, що їх організовують після закінчення польових робіт селищна Рада і правління колгоспу. Дехто з передовиків побував і в країнах народної демократії, де вони обмінювалися виробничим досвідом із зарубіжними друзями.
Цікаво і культурно проводять своє дозвілля жителі селища. У січні 1965 року гостинно відкрив двері двоповерховий Палац культури колгоспу «Україна» із залом на 800 місць. Самодіяльні колективи палацу — танцювальний, драматичний, театр малих форм, духовий і естрадний оркестри, жіночий вокальний ансамбль — користуються великою популярністю не тільки в Ширяєвому, а й в інших селах. Палац став центром культурного відпочинку молоді всього району. Тут проводяться зустрічі з шефами — робітниками Іллічівського району Одеси, письменниками і артистами області. За ініціативою районного відділу культури організовуються вечори відпочинку трудівників — «Вогник».
До піввікового ювілею Радянської влади на Україні в Палаці відкрився районний історико-краєзнавчий музей. Значну роботу по збиранню матеріалів та оформленню музею провели працівники райкому партії, місцеві ентузіасти — краєзнавці, вчителі тощо. Його експонати — документи, фотографії, діаграми — розповідають про чудові перетворення на селі за 50 років, про перспективи розвитку Ширяєвого. До кінця п’ятирічки тут буде споруджено консервний завод по переробці овочів, хлібозавод, значно розшириться цегельний завод, який даватиме продукції в 3 рази більше, ніж у 1965 році. До 1970 року передбачається здати в експлуатацію 18 капітальних об’єктів. Серед них — лікарня, кілька багатоповерхових житлових будинків, готель, ресторан, універсальний магазин, павільйон побутового обслуговування. Маленькі жителі одержать новий дитячий комбінат, на 150 місць, школу, Палац піонерів. Споруджуватиметься також приміщення для редакції районної газети і друкарні. Заплановано будівництво нової АТС на 200 номерів.
Квітне селище Ширяеве, квітне життя його трудівників — колгоспників, робітників , службовців.
О. І. БЕЛЯЕВ, П. С. САМОЙЛЕНКО