Сьогоднішнє життя міста Одеса
Знаменною подією для всіх трудівників Одещини стало вручення 8 жовтня 1965 року місту-герою ордена Леніна і медалі «Золота Зірка». В ці святкові дні до Одеси прибули член Президії, секретар ЦК КПРС М. А. Суслов і член Президії ЦК КПРС, перший секретар ЦК КП України П. Ю. Шелест.
Приймаючи найвищу нагороду Вітчизни, перший секретар Одеського обкому партії М. С. Синиця від імені трудящих області запевнив Центральний Комітет КПРС і Радянський уряд, що робітники, колгоспники, трудова інтелігенція Одещини зроблять вагомий вклад у комуністичне будівництво, примножуватимуть славні революційні, бойові і трудові традиції нашого народу.
Успіхи, досягнуті трудівниками в ході виконання семирічного плану, закріплюються і примножуються в новій п’ятирічці. Виконуючи рішення XXIII з’їзду КПРС і XXIII з’їзду КП України, трудівники Одеси розпочали змагання за втілення в життя нових накреслень Комуністичної партії і гідну зустріч 50-річного ювілею Радянської держави.
В новій п’ятирічці посиленими темпами розвивались верстатобудування, машинобудування та інші провідні галузі народного господарства. Вагомих наслідків досягли такі виробництва, як легка і харчова промисловість. їх розвиток відбувався на новій технічній основі, завдяки автоматизації і комплексній механізації виробничих процесів.
Колись, до революції, швейна фабрика являла собою дрібне, напівкустарне підприємство, де машини приводились в дію вручну. У роки семирічки в цехах швейного об’єднання ім. Воровського всі процеси були автоматизовані. Тут обладнано диспетчерське управління цехами, діє промислове телебачення, більшість операцій виконується на конвейєрах. Завдяки цьому на пошиття швейних виробів часу витрачається втроє-вчетверо менше, ніж на інших підприємствах країни. Головна фабрика об’єднання першою в місті завоювала звання колективу комуністичної праці.
Славиться своїми виробами трикотажна фабрика ім. Крупської. Її продукція не раз експонувалась на Всесоюзних та міжнародних виставках.
На новій технічній основі переозброєні п’ять шкіряних заводів, взуттєве об’єднання ім. Жовтневої революції. Завдяки впровадженню нових конвейєрів, погодинних графіків, автоматичных пристроїв неухильно збільшується обсяг виробництва. Більшість працівників названих підприємств здобули вищу і середню спеціальну освіту.
У новій п’ятирічці мають значні досягнення підприємства харчової промисловості. На місці невеличкого заводу в центрі робітничого Пересипу виріс великий цукрорафінадний завод. Він перший в Одесі перейшов на нову систему планування і матеріального стимулювання. Невпинно нарощує свої виробничі потужності соковий завод ім. Леніна, який у 1967 році відзначив століття свого існування. Особливо популярні соки для дітей, що їх виготовляє завод.
Великих успіхів добились трудящі Одеси у ювілейному, 1967 році. За почином москвичів і ленінградців тут розгорнувся рух за економію сировини і матеріалів. У ювілейному рапорті робітничих колективів зазначалось, що тільки за один рік буде заощаджено 6 тис. тонн металу, 30 тис. тони палива, 40 млн. квт-год. електроенергії.
В змагання за достойну зустріч 50-річчя Великого Жовтня включились усі трудівники міста-героя. Славу кращих здобули провідні колективи міста — заводи ім. Кірова, ім. Жовтневої революції, «Автогенмаш», радіально-свердлильних верстатів, пресів, «Холодмаш».
У ювілейному році особливо зміцнились дружні зв’язки робітників з колгоспним селянством області. Слідом за комуністичною взаємодопомогою, розпочатою з ініціативи прославлених голів колгоспів М. О. Посмітного та П. П. Ведути, набула нових рис шефська допомога міста селу. Кращі виробничі колективи — заводи ім. Жовтневої революції, цукрорафінадний, швейне об’єднання ім. Воровського зарекомендували себе і як відмінні шефи. За один тільки рік вони спорудили іригаційну систему для зрошення в колгоспах 2600 га землі, механізували 236 тваринницьких приміщень, обладнали 170 кормоцехів і кормокухонь, понад 200 польових станів і ремонтних майстерень. Колгоспи одержали від підприємств різних машин та запасних частин на суму 3,5 млн. карбованців.
Гідно відзначили трудящі Одеси 50-річний ювілей Радянської влади. Напередодні свята на площі ім. Жовтневої революції відбулось урочисте відкриття пам’ятника В. І. Леніну. Колективи заводів ім. Січневого повстання, ім. Жовтневої революції, ім. Старостіна, ім. Леніна, портового елеватора, швейного об’єднання ім. Воровського, китобійної флотилії «Советская Украина» одержали пам’ятні червоні прапори ЦК КПРС, Ради Міністрів Союзу РСР, Президії Верховної Ради СРСР та ВЦРПС.
Одну з провідних науково-лікувальних установ республіки — інститут очних хвороб і тканинної терапії ім. академіка Філатова відзначено пам’ятним Червоним прапором ЦК КП України, Президії Верховної Ради УРСР, Ради Міністрів Української РСР та Укрпрофради.
Тринадцять колективів заводів, фабрик, транспортних та торговельних організацій міста вийшли переможцями в обласному змаганні. Всі вони нагороджені, пам’ятними прапорами Одеського обкому КП України, облвиконкому та облпрофради.
32 колективи промислових підприємств, транспорту та будівництва, учбових закладів і культурно-освітніх установ занесені в книгу Трудової слави Одеського обкому партії, виконкому обласної Ради депутатів трудящих і обласної Ради професійних спілок.
Великими виробничими досягненнями зустріли славний ювілей Герої Соціалістичної Праці сталевар заводу ім. Січневого повстання М. Д. Залипаєв, токар заводу ім. Жовтневої революції Б. І. Шевченко, командир повітряного корабля 3. Ф. Саломатіна, депутати Верховної Ради України боцман теплохода «Солнечногорск» В. І. Журавльов, шліфувальниця заводу радіально-свердлильних верстатів В. І. Родіонова, почесний громадянин міста-героя бригадир будівельників П. П. Столпирьов та багато інших.
Невпізнанно змінилась Одеса в післявоєнний час. Бурхливий розвиток промисловості, транспорту, культури благотворно позначився на вигляді міста. Ще кращою і більш упорядкованою, ніж до війни, стала Одеса. Цілими районами здійснюється тут житлове будівництво. Менш як за 10 років у південно-західному районі міста на площі 500 га виріс великий комплекс житлових кварталів (з населенням 125 тне. чоловік). Виникають нові масиви в районі Чубаївки, Дмитрівни, селищ Котовського та ім. Таїрова.
У травні 1966 року Урядом республіки затверджено генеральний план розвитку Одеси. Протягом 20—25 років тут виростуть висотні будинки, чудові архітектурні ансамблі та загальноміський центр з кількома секторами: громадським, культурно-побутовим, спортивним і торговельним. На рубежах героїчної оборони Одеси вже створено Зелений пояс Слави з багатьма монументальними спорудами, що увічнюють подвиги захисників чорноморської твердині.
М’який клімат, тривалий купальний сезон, цілющі лиманські грязі здобули Одесі славу Всесоюзної здравниці. Останнім часом стали до ладу і будуються нові корпуси в санаторіях «Росія», «Аркадія», «Лермонтовський», у будинках відпочинку «Маяк», «Мирний», «Ударник» та інших. На одеських курортах щороку відпочивають і лікуються понад 400 тис. чоловік із різних куточків Радянського Союзу. За 60 км від Одеси, на Кароліно-Бу-газі, створюються радянські «Золоті піски» з пансіонатами, кемпінгами, ресторанами, культурно-побутовими установами. Тут буде створено готельний комплекс на 10—15 тис. чоловік для іноземних туристів. Розвиваються і старі курортні райони. На Хаджибейському та Куяльницькому лиманах з їх всесвітньовідомими цілющими грязями будуються нові корпуси.
На березі Чорного моря, в Лузанівці, розкинулись корпуси Українського республіканського піонерського табору «Молода гвардія», де щороку понад 6 тис. хлопчиків і дівчаток набираються здоров’я, вчаться та займаються різними корисними справами.
На морських пляжах одночасно можуть відпочивати понад 200 тис. чоловік. Після відкриття дендропарку ім. Леніна, Зеленого поясу Слави, першої черги Ювілейного парку, багатьох бульварів і скверів набагато збільшилась зелена зона міста.
На приморських схилах Одеси здійснюються важливі роботи — будують протизсувні споруди, укріплюють прибережну зону. Фронт робіт простягся від Комсомольського пляжу до 16-ї станції Великого Фонтану. Вже зараз значно розширено зону пляжів, прокладено зручні шляхи, збудовано аеросолярії, павільйони побутового обслуговування, спортивні майданчики, шлюпкові станції.
Протягом останніх років Одеса прикрасилась багатьма пам’ятниками — символом революційної і трудової слави нашого народу. В одному з мальовничих куточків міста, на площі ім. К. Маркса, споруджено пам’ятник потьомкінцям, біля порту — пам’ятник керівникові повстання на легендарному броненосці Г. Вакуленчуку. В Центральному парку культури і відпочинку височить пам’ятник Невідомому матросові, прокладено Алею Слави. Неподалік — величний пам’ятник геніальному сину українського народу Т. Г. Шевченку.
Міська і 6 районних Рад депутатів трудящих, численні постійно діючі комісії, громадський актив невтомно дбають про поліпшення культурно-побутового обслуговування населення. В Одесі повністю розв’язана одвічна проблема питної води. Сюди прийшов шебелинський газ, завдяки чому більшість підприємств працює на газовому опаленні. Ним користується нині кожний третій житель міста. Дітищем післявоєнної Одеси є теплоцентраль.
Зростає транспорт чорноморського міста. В 1945 році на вулицях Одеси з’явився перший тролейбус. А зараз протяжність 10 тролейбусних маршрутів становить десятки кілометрів. Вагонами нової конструкції поповнився трамвайний парк. Нещодавно став до ладу чудовий пішохідний міст, що з’єднує Комсомольський і Приморський бульвари. Одеса зв’язана і повітряними лініями з усіма великими містами нашої країни. З 1962 року діє найдовша в світі міжконтинентальна повітряна траса Одеса—Владивосток довжиною 11 тис. кілометрів.
У післявоєнні роки в місті відкрито багато їдалень, ресторани «Море», «Київ», «Ювілейний», «Золотий якір», кафе «Пурпурові вітрила», «Куманець» тощо.
Соціалістична Одеса — великий науковий і культурний центр Радянської України, її по праву називають містом студентів. Тут працюють 14 вищих учбових закладів і 36 науково-дослідних інститутів та інших установ. За кількістю вузів Одеса посідає п’яте місце в країні.
Державний університет ім. І. І. Мечникова, один з найстаріших у країні, на 9 факультетах якого навчаються 12 тис. студенів, у 1965 році відзначив своє сторіччя. За заслуги в розвитку вітчизняної науки і підготовку кадрів високої кваліфікації його нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. Тут працюють три члени-кореспонденти АН УРСР, 46 професорів і докторів наук, 266 доцентів і кандидатів наук. Книжковий фонд бібліотеки університету налічує понад 2,5 млн. томів книжок. При університеті працюють інститут фізики, астрономічна обсерваторія, ботанічний сад.
У березні 1968 року відзначив 50-річчя з дня заснування Одеський сільськогосподарський інститут. Він підготував для сільського господарства та наукових установ велику армію талановитих вчених і організаторів колгоспного виробництва. При інституті створено спеціальний факультет для підвищення кваліфікації сільськогосподарських кадрів. Лекції тут читають вчені і практики — Ф. Г. Кириченко, О. С. Мусійко, М. О. Посмітний, В. 3. Тур та інші.
Політехнічний інститут готує технічні кадри різних професій. Тут навчаються понад 10 тис. студентів, у т. ч. сотні юнаків і дівчат з 22 зарубіжних країн світу.
Далеко за межами Одеси відомі навчальні центри по підготовці морських кадрів. Це — інститут інженерів морського флоту, вище інженерно-морське училище та середні учбові заклади, які готують фахівців для морського транспорту.
Великі досягнення мають учені науково-дослідних установ. Учені-селекціонери Всесоюзного селекційно-генетичного інституту академік ВАСГНІЛ Ф. Г. Кириченко і члени-кореспонденти цієї академії П. X. Гаркавий та О. С. Мусійко удостоєні Ленінської премії, роботи академіка ВАСГНІЛ Д. О. Долгушина та інших відзначені Державною премією. Цієї високої нагороди був удостоєний і професор Одеського університету заслужений діяч науки УРСР Є. А. Кирилов. Його праці відкрили нові шляхи в галузі досліджень дії світла на солі срібла та інші проблеми фотографування.
Одеса стала великим центром наукової роботи в галузі виноградарства. Її здійснюють Український науково-дослідний інститут виноградарства й виноробства ім. В. Є. Таїрова, Всесоюзна науково-дослідна протифілоксерна станція та кафедра виноградарства Одеського сільськогосподарського інституту.
На весь світ відомий своїми працями, боротьбою за здоров’я людини інститут очних хвороб та тканинної терапії. Заснований видатним офтальмологом В. П. Філатовим, інститут за післявоєнний час добився чималих успіхів на шляху лікування очних хвороб. Під керівництвом учениці Філатова Героя Соціалістичної Праці професора Н. О. Пучковської в інституті розроблені нові методи лікування хворих.
Одеса — місто суцільної грамотності. Нині у 116 школах здобувають освіту понад 90 тис. дітей. Світло знань несе велика армія педагогів, яка налічує близько 5 тис. учителів. Десятьом з них присвоєне звання заслуженого вчителя школи Української РСР. У двадцятих роках в Одесі організувалась перша в республіці дитяча комуна ім. Комінтерну, що готувала молодих робітників. Тепер у місті діє широко розгалужена мережа професійно-технічних училищ. Тут щороку набувають фаху 10 тис. юнаків і дівчат.
Одеса пишається також здобутками в культурному житті. До послуг жителів міста і його численних гостей — шість театрів, філармонія, цирк, 18 кінотеатрів (у т. ч. тринадцять широкоекранних і один панорамний), 21 літній кінотеатр, 5 палаців культури і понад 50 робітничих і студентських клубів. Ще красивішим став Одеський академічний театр опери та балету. Над реставрацією унікальної споруди, на яку витрачено 4,5 млн. крб., трудились фахівці з Ленінграда, Києва та інших міст.
Широкого розвитку набули громадські засади в культосвітній роботі. Кращі митці шефствують над самодіяльними колективами міста, виховують у жителів естетичні смаки. Народним університетом у Палаці культури залізничників керує народна артистка УРСР Л .І. Бугова, ректором народного університету при Будинку вчених є композитор С. Д. Орфєєв. При Палаці культури ім. Лесі Українки працює клуб цікавих зустрічей і перший на Одещині Будинок атеїзму.
Самодіяльні колективи професійно-технічних училищ, залізничників, швейного об’єднання не раз завойовували перші місця в обласних і республіканських конкурсах та оглядах, а хор одеських студентів на Всесвітньому фестивалі молоді та студентів у Москві завоював золоту медаль. Далеко за межами області відома Заслужена хорова капела Палацу культури ім. Лесі Українки (художній керівник — заслужений працівник культури УРСР Г. Ліознов).
Мистецька Одеса пишається своїми земляками, які прославили місто на сценах багатьох театрів світу. У повоєнний час сузір’я мистецьких зірок поповнилось новими іменами. Це — народні артисти СРСР Є. Чавдар, колишній робітник заводу сталевих і прядив’яних канатів О. Кривченя, народна артистка РРФСР Г. Олійниченко, молодий артист М. Огренич, піаніст Є. Могилевський.
Повнокровним ідейно-художнім життям живуть театральні колективи Одеси. Різноманітний репертуар у театрі опери та балету. Тут ідуть опери «Загибель ескадри» В. Губаренка, «Жорстокість» В. Кравченка, балети місцевих авторів Ю. Знатокова «Княгиня Волконська» і Ю. Русинова «Дюймовочка» та інші. Один з найстаріших на Україні Одеський театр ім. Жовтневої революції вдало здійснює постановки радянської та зарубіжної класики. Тут тривалий час працював видатний український радянський актор і режисер, народний артист СРСР В. С. Василько.
Творчий колектив театру музичної комедії по праву вважається кращим у республіці. Його митці наполегливо розв’язують завдання створення сучасної радянської оперети. На сцені театру глядачі побачили такі героїко-патріотичні п’єси, як «На світанку» та «Четверо з вулиці Жанни», створені у співдружності композитором О. Сандлером і поетом Г. Плоткіним.
Провідні митці Радянського Союзу та зарубіжних країн охоче виступають перед вимогливим одеським глядачем. В залі філармонії, у міському саду, в Зеленому театрі парку культури і відпочинку, на багатьох літніх естрадах лунають пісні, музичні твори прославлених композиторів. Люблять одесити виступи своїх майстрів сцени — народної артистки СРСР Н. О. Ткаченко, народних артистів УРСР П. Михайлова, який створив незабутній образ В. І. Леніна, співачки Р. Сергієнко; ветерана української сцени І. Твердохліба, Г. Бабенка, О. Водяного, Л. Стасової, заслужених артистів УРСР Ю. Боженка, Г. Дранова, Є. Іванова, О. Луценка, В. Туз та інших.
Примножила довоєнну славу і Одеська студія художніх фільмів. Її фільми «Весна на Зарічній вулиці», «Два Федори», «Спрага», «Агент „Искры”» обійшли екрани багатьох країн. Користуються популярністю і фільми, створені за сценаріями місцевих авторів: І. Рядченка — «Координати невідомі», О. Батрова «Ти молодець, Аніто!», документальна кінострічка Ю. Усиченка «Одеса».
Серед культурно-освітніх установ помітне місце належить музеям Одеси. Один з найстаріших у країні — археологічний — є справжньою скарбницею історії Північного Причорномор’я. Три відділи — історії, літературний (Пушкінський) та природи — має історико-краєзнавчий музей. Численні твори образотворчого і прикладного мистецтва країн Західної Європи і Сходу експонуються в музеї західного і східного мистецтва. З 1965 року в Одесі існує єдиний у країні музей морського флоту СРСР. В його залах зібрано понад тисячу речових, документальних та інших експонатів, що характеризують розвиток вітчизняного мореплавства з найдавніших часів до наших днів. Унікальні твори українського та російського образотворчого мистецтва зібрано в картинній галереї. Тут також експонуються картини, створені викладачами і випускниками місцевого художнього училища імені Грекова — одного з найстаріших у країні. Подвиги героїв-підпільників увічнено в Музеї партизанської слави, експозиції якого розмістились у катакомбах села Нерубайського.
На заводах, в палацах культури, в кінотеатрах, на суднах далекого плавання — всюди можна побачити картини, написані одеськими художниками. 103 члени налічує Одеське відділення Спілки художників УРСР. Видатним з них по праву вважається народний художник Союзу РСР, депутат Верховної Ради СРСР М. М. Божій. Його картини — «Відмінниця Світлана Шипунова», «Медсестра», «Думи мої, думи…», «В. І. Ленін», «XX вік» не раз експонувались на всесоюзних і зарубіжних виставках. Плідно працюють у галузі образотворчого мистецтва В. Власов («Прикордонники», «Підводники»), А. Ацманчук («Дано наказ», «Солдат миру»), С. Божій («Соняшники») та інші.
Літературну естафету письменників революції несуть поети і прозаїки Одеси. Першою повоєнною збіркою віршів були «Мечі і струни» Є. Бандуренка (1946 р.). Десятки поетичних збірок одеських письменників І. Рядченка, Ю. Трусова, О. Уварова, В. Бершадського, В. Гетьмана, Г. Захарова, Б. Нечерди, В. Домріна вийшли у видавництвах Одеси, Києва, Москви. Поет І. Рядченко за збірку віршів «Навстречу ветрам» удостоївся першої премії на літературному конкурсі, присвяченому фестивалю молоді і студентів у Москві. В Одесі працює відомий гуморист В. Іванович. Його збірки — «Свиня на пасіці», «Перебендя посміхається», «Бичок-губернатор» витримали багато видань.
Різноманітна за жанрами, цікава за художнім втіленням проза повоєнної Одеси. Учасник славнозвісних подій на «Комсомоле» І. Гайдаенко створив роман «Санта-Марія». Вдало розробляє морську тематику письменниця А. Зорич. Перший свій прозовий твір «Хаджибей» поет Ю. Трусов присвятив історії рідного міста. Учасник оборони Одеси Г. Карєв у романі «Пылающий берег» оспівує героїзм захисників чорноморської цитаделі під час Великої Вітчизняної війни. Про людей чорноморського краю цікаві твори написав письменник-нарисовець В. Лясковський.
Про життя трудівників сонячної Одеси, її соціальні та культурні здобутки розповідають три обласні, дві транспортні, близько тридцяти багатотиражних газет на підприємствах, у вузах, у порту. Одна з найстаріших на Україні — газета «Чорноморська комуна» до 50-річчя з дня виходу першого номера нагороджена орденом «Знак Пошани». Цій, а також обласній газеті «Знамя коммунизма» вручено медалі «За оборону Одеси». Найстаріша на морському транспорті газета «Моряк» відзначена Почесною Грамотою Президії Верховної Ради УРСР.
Важливим засобом ідеологічного впливу на маси є радіомовлення і телебачення. Понад двадцять мільйонів книжок випустило за післявоєнний час Одеське книжкове видавництво (з 1964 року — республіканське видавництво «Маяк»).
Міцніють, стають дедалі ширшими зв’язки Одеси з зарубіжними країнами. Як член Всесвітньої федерації споріднених міст, Одеса встановила дружні стосунки з Ліверпулем і Олександрією, Оулу і Марселем, Тріполі і Йокогамою, Сплітом і Генуєю. На справжні свята дружби та інтернаціонального єднання перетворюються обміни делегаціями між містами-побратимами Одесою, Варною й Сегедом. Давні зв’язки у судноремонтників, джутівців, харчовиків Одеси з жителями болгарського міста Варни. Жителі цих міст регулярно обмінюються передовим виробничим досвідом. Так, з допомогою трудівників міста-героя у Варні застосовують нові методи судноремонту.
До міст-побратимів часто приїздять одеські артисти, композитори, письменники тощо. Трудівники Варни й Сегеда теж бажані гості міста на Чорному морі. Зарубіжні друзі щиро захоплюються красою і величчю Одеси, її героїчною історією. В цьому захопленні — величезна повага до нашого працьовитого народу, до одеситів, які за 50 літ Радянської влади перетворили своє місто на один з провідних промислових і культурних центрів України, справжню перлину Причорномор’я.
С. Я. БОРОВОЙ, Я. Г. КОНОВАЛОВ, Я. Я. ЛОПАТА, С. А. ВОЛЬСЬКИЙ, М. Ю. РАКОВСЬКИЙ, М. А. РУБІН