Післявоєнне відновлення Полтави
Невтомно працювали жителі міста, щоб підняти його з руїн. Вже на 4-й день після визволення станція Полтава-Південна змогла прийняти перші ешелони з військовим вантажем, через тиждень почав давати продукцію завод «М’ясомолмаш», на 25-й день — Полтавський молокозавод.
22 грудня 1943 року дав перший чавун ливарний цех Полтавського паровозоремонтного заводу. Тут достроково завершили відбудовні роботи першої черги. В 1943—1944 роках основні цехи заводу працювали на повну потужність. Завод щомісяця перевиконував норми по ремонту колісних пар, виготовленню запасних частин. Славу висококваліфікованого майстра складання верстатів завоював тоді токар Петро Клименко. На заводі не вистачало моторів, а без них не можна було починати роботу. Тоді інженер Анатолій Якубов організував ремонт старих електромоторів, і завод одержав власне електросилове устаткування. В березні 1948 року тут відремонтували 10-тисячний паровоз. 25 листопада 1949 року за самовіддану працю колектив заводу був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора.
Славними трудовими подвигами відзначались і робітники інших підприємств міста. Було відбудовано основні цехи на заводі «М’ясомолмаш» — ливарний, ковальський, механічний, що дало змогу уже в 1944—1945 рр. успішно виконувати численні замовлення міських підприємств та будов. Добова продукція панчішно-трикотажної фабрики досягла вже в 1945 році понад 3 тисячі трикотажних виробів.
Завдяки самовідданій праці трудящих, величезній допомозі коштами і будівельними матеріалами з боку Радянського уряду протягом четвертої та п’ятої післявоєнних п’ятирічок вся довоєнна промисловість Полтави була цілком відновлена на новій технічній основі. Крім того, в місті було збудовано і чимало нових підприємств — машинобудівних, металообробних, хімічних, будівельних.
Зараз у місті діє понад 50 великих, оснащених найновішою технікою, підприємств. Перше місце за питомою вагою у промисловій продукції Полтави належить підприємствам харчової промисловості — м’ясокомбінату, олій-жиркомбінату, птахокомбінату, кондитерській фабриці, молокозаводу, борошномельним підприємствам. Легка промисловість представлена фабриками: бавовно-прядильною, трикотажно-рукавичною, швейними, фабрикою художнього вишивання ім. Лесі Українки, фабрикою баянів, шкіряно-взуттєвим комбінатом та іншими. З підприємств хімічної промисловості в Полтаві є склозавод, який випускає мірні медичні і ампульні вироби для науково-дослідних інститутів, завод також постачає свою продукцію на експорт — в Індію, Єгипет, Цейлон, Бірму, країни народної демократії. В Полтаві діють завод залізобетонних виробів, керамічний завод напівсухого пресування цегли, що випускає чверть усієї кількості цегли в області, комбінат будівельних матеріалів, який об’єднує всі цегельно-черепичні заводи міста.
До найбільших підприємств машинобудівної та металообробної промисловості належать тепловозоремонтний, машинобудівний, м’ясного устаткування, турбомеханічний, монтажно-заготівельний, ливарно-механічний, автоагрегатний та інші заводи. Автоагрегатний завод спеціалізується на випуску агрегатів і вузлів автомобілів — рульового управління, гальмуючої апаратури, підйомного механізму самоскида тощо. Турбомеханічний завод ремонтує найскладніші парові турбіни різних систем для електростанцій нашої країни, виготовляє маслоочисні машини, повітряні вимикачі релейного захисту електропередач, компресори для тепловозів та електровозів. Провадиться реконструкція Полтавського заводу «Електромотор», введені в дію заводи газорозрядних ламп, штучних алмазів та інструментів.
З 1964 року почалось будівництво заводу хімічного машинобудування. Дедалі ширше застосовуються на підприємствах міста вироби та деталі із пластмаси, зокрема 15 видів пластмасових деталей вагою від 0,1 до 340 грамів. Обсяг переробки пластмас за 1963 рік досягає 68 тонн.
На підприємствах міста працює великий загін робітничого класу республіки — понад 35 тис. чоловік. Широко розгортається тут соціалістичне змагання за успішне виконання народногосподарських планів. 1244 колективам, у яких працює 22492 чол., присвоєно звання комуністичних. 19 378 чоловік здобули почесне звання ударників комуністичної праці.
150 інженерно-технічних працівників, передовиків і новаторів виробництва за почином Героя Соціалістичної Праці В. І. Гаганової перейшли працювати на відстаючі ділянки, серед них сукальниця Полтавської бавовно-прядильної фабрики М. С. Мажара, бригадир бригади комуністичної праці штукатурів Полтавського будівельного управління «Опоряджбуд» П. Й. Недайборщ та багато інших.
В авангарді учасників соціалістичного змагання О. К. Пойдеменко — слюсар-лекальник турбомеханічного заводу, депутат Верховної Ради УРСР, колишній боєць бронепоїзду ім. С. М. Будьонного; В. І. Безотосний — зуборізальник заводу «Продмаш», Н. М. Поберій — прядильниця бавовнопрядильної фабрики, Т. В. Жаботенко — фанговщиця трикотажної фабрики та багато інших. На деяких підприємствах міста трудяться цілі робітничі династії: зараз на Полтавському тепловозоремонтному заводі самовіддано працюють представники третього покоління Ставицьких. П. І. Ставицький був учасником перших страйків робітників майстерень 1883—1893 р. та революції 1905—1907 рр. Тут же трудиться правнук М. Д. Галат-Рогового, який прийшов до паровозних майстерень ще в 1874 році, В. В. Галат-Роговий — токар інструментального цеху, член бригади комуністичної праці.
Президія Верховної Ради СРСР за успішне виконання завдань семирічного плану по виробництву тканин, трикотажу, взуття, швейних виробів та інших товарів народного споживання, а також за заслуги в розвитку промисловості нагородила орденом Леніна М. П. Замчія — затяжчика шкіряно-взуттєвого комбінату, М. С. Мажару — помічника майстра бавовнопрядильної фабрики, Н. М. Поберій — прядильницю цієї ж фабрики; 30 чол. удостоєно ордена Трудового Червоного прапора та ордена «Знак Пошани».
За успішне виконання завдань семирічки по видобутку нафти і заслуги в розвитку нафтовидобувної промисловості в травні 1966 року бурильник Полтавської контори буріння О. О. Кришталь нагороджений орденом Леніна, буровий майстер цієї ж контори С. В. Титовець — орденом Трудового Червоного Прапора.
Колективи промислових підприємств міста провадять шефську роботу в колгоспах області. Тільки в 1961 році матеріально-технічна допомога колгоспам обчислювалася в 288 тис. карбованців. Під час підготовки сільськогосподарського реманенту до посівної і збиральної кампаній на підприємствах міста і безпосередньо в колгоспах, разом з ремонтними бригадами, було відремонтовано понад 80 тракторів і комбайнів, 88 двигунів внутрішнього згоряння, 94 автомашини та автопричепи, 14 електромоторів, 10 водяних свердловин та 455 одиниць різного сільськогосподарського інвентаря. За замовленнями колгоспів було виготовлено 52 тракторних причепи, 84 бульдозерні устаткування для тракторів ДТ-54, 130 гноєрозкидачів, 3600 автопоїлок, 645 металевих корит для ферм, 840 комплектів інструментів і велика кількість запасних частин. Особливо значну допомогу подають підшефним колгоспам колективи заводів — тепловозоремонтного, турбомеханічного, автоагрегатного, м’ясного устаткування, «Продмаш».
Виконуючи рішення березневого 1965 року Пленуму ЦК КПРС, трудящі міста взяли на себе підвищені зобов’язання по наданню допомоги підшефним колгоспам. Тільки в 1965 році колективи полтавських підприємств виготовили для колгоспів на 83 тисячі карбованців різних запчастин, було зрошено 487 га орних земель, механізовано 23 кормоцехи та 21 племінну ферму, виділено і виготовлено устаткування та інструменти для 7 машинно-тракторних спеціалізованих майстерень тощо.
За післявоєнні роки в місті введено в дію більше житлової площі, ніж її було в дореволюційній Полтаві. Загальна площа міста становила в 1943 році — 4337 га, в 1964 році — 7 686 га; житлова площа відповідно — 359 200 кв. метрів, 1 036 360 тис. кв. метрів. В 1965 році введено в експлуатацію ще понад 53 тисячі кв. метрів.
За переписом 1959 року, в Полтаві налічувалося 143 097 чол. На 1 січня 1965 року кількість населення досягла 170 100 чол., на 1 січня 1966 року —177 515 чоловік.