Хорів, Острозький район, Ровенська область
Хорів — село, центр сільської Ради, розташоване на пагорбах, за 2 км від річки Горині, за 7,5 км від районного центру, за 7 км від залізничної станції Острог. Дворів — 876, населення — 1618 чоловік. Сільраді підпорядковані села Бродівське та Розваж.
Територія, де виникло село, була заселена ще до нашої ери. Про це свідчать виявлені три поселення доби міді, ранньої і пізньої бронзи. Знайдено також римські монети II ст. В селі збереглися залишки давньоруського курганного могильника.
Назва села, можливо, походить від старослов’янського імені Хорів або від місця розташування села на горбах (горув), яке пізніше трансформувалось у «Хорів».
У письмових джерелах відомості про Хорів уперше трапляються з середини XVI ст. В документі від 8 грудня 1564 року вказується про пожежу в Хореві. Згодом село стало власністю князя Я. Острозького. У 1617 році під час нападу татар були спустошені й зруйновані маєтки князя в Острозькій волості, в т. ч. село Хорів. Татари спалили панський двір, корчму і 15 селянських хат, забрали худобу. 1629 року в Хореві налічувалося 98 димів.
Селяни-кріпаки Хорева брали участь у визвольній війні українського народу проти шляхетської Польщі 1648—1654 рр. 13 квітня 1649 року вони разом з Острозькими міщанами на чолі з Любком Коновалом розгромили маєтки пана Єловицького в селах Плоскому, Стадниках й Оженині, знищили там усі документи, в яких стверджувались феодальні повинності селян. А 5 жовтня 1654 року на хорівських полях селянсько-козацькі загони розгромили полк шляхетського війська.
Під час Північної війни 1700—1721 рр. в Хореві взимку 1706—1707 рр. перебували частини російської армії під командуванням Б.П. Шереметева, які прийшли на підтримку польського короля Августа II проти шведського ставленика С. Лещинського.
Тяжко жилося кріпакам Хорева в ті часи. В 1708 році з 55 кріпацьких господарств двоє коней мав лише один господар, по одному коню — 28 господарств, у 20 господарств не було ні коня, ні вола. 7 господарств, які користувалися півволокою, відробляли власним тяглом незалежно від пори року по три дні панщини на тиждень, платили по 20 грошів дрібного чиншу, 5 злотих пофурщини, здавали оброку: 2 восьмухи вівса, півгуски або 15 грошів, 2 курки або 20 грошів, каплуна або 15 грошів. 18 чвертьволочних господарств відробляли щотижня по 2 дні панщини, платили дрібного чиншу по 10 грошів, пофурщини — 2 злоті і 15 грошів, здавали 1,5 восьмухи вівса, чверть гуски або 4,5 гроша. 25 господарств зовсім не мали поля, проте змушені були відробляти по одному дню панщини, здавали панському двору 1 курку або 10 грошів.
Крім цього, всі кріпаки відробляли по одному дню заорки, оборки, закоски, обкоски, зажинки, обжинки, а в жнива, крім звичайних трьох днів панщини на тиждень, працювали четвертий за двірським хлібом (толока). Окремо селяни платили десятину від бджіл, а як було менше десяти вуликів, то по 15 грошів від вулика. Уся громада повинна була здати у двір відгодовану корову-ялівку або 20 злотих, одну свиню або 20 злотих, відбувала шарварки, чистила від мулу річку, лагодила дороги та охороняла по черзі двір шляхтича. Економи й орендарі часто збільшували повинності, а селяни були беззахисними перед панською сваволею.
В 1753 році власник села Я. Сангушко подарував село разом з половиною Острога та іншими селами великому коронному канцлерові Я. Н. Малаховському. Малаховський з особливою запопадливістю насаджував уніатство і з цією метою збудував у 1781 році кам’яну церкву.
Після возз’єднання Правобережної України з Росією Хорів відійшов до Острозького повіту Волинської губернії. Власник села виїхав за кордон, а свої маєтки, у т. ч. село Хорів, продав магнату Чацькому. Та зважаючи на те, що Чацький не склав присяги на вірність Росії, уряд Катерини II конфіскував його маєтки і віддав їх генералу Ферзену.
1798 року в селі налічувалося 140 дворів, мешкало 844 чоловіка, у т. ч. 796 кріпаків. Важкі умови життя уповільнювали зростання населення. З 1811 до 1830 року число жителів села збільшилося на 54 чоловіка. Вмирали переважно молодими. З 369 душ, що вмерли за 20 років початку XVIII ст., шістдесятирічного віку досягли лише 54 чоловіка. Вік хорівських селян, як і всіх кріпаків, вкорочували тяжкі матеріальні умови життя, відсутність елементарної медичної допомоги, непосильна праця, знущання орендарів та двірських прислужників. Від побоїв економів померли 12 квітня 1845 року А. І. Мудрик, 14 квітня 1860 року — 18-літня дівчина Є. П. В’юникова. Хоч розслідування першої справи велося протягом дев’яти років, а другої майже два роки, в обох випадках злочинці лишились непокараними, а смерть селян визнана наслідком «волі божої».
1802 року село перейшло до графів Іллінських. Для збільшення прибутків вони організували промислову переробку сільськогосподарської продукції, збудували гуральню, сприяли розвитку кустарних промислів.
За реформою 1861 року, землю, яка перебувала в користуванні селян, передали за викуп 72 селянським дворам по 12 десятин на двір. Значна частина селян, зокрема городників, лишилася безземельною. 520 десятин землі маєтку, які 1873 року у графа Й. А. Іллінського купила казна, здавалися окремими масивами в оренду на 12 років.
Хорів у 1866 році став волосним центром. Тут відкрили поштове відділення, 1896 року створили земську лікарню на 10 ліжок, де працював один лікар.
Однокласну церковнопарафіяльну школу в Хореві заснували лише 1884 року. Через два роки в ній навчалось 20 хлопчиків, хоч у селі мешкало 667 чоловік. У 1909 році школу відвідувало 70 хлопчиків і 24 дівчинки, проте лише 5 учнів змогли закінчити три класи. Вчили дітей 2 вчителі, які не мали педагогічної освіти. Основним навчальним предметом був «закон божий». За весь час існування села з хорівських громадян лише один здобув вищу освіту і став лікарем.
У першу світову війну багато хорівців пішло на фронт. Коли фронт наблизився до міста Дубна, в Хореві розташувалися військові частини Південно-Західного фронту.
Лютнева буржуазно-демократична революція породила в селян надію на закінчення війни, соціальні зміни. До Хорева почали приїжджати агітатори від різних партій, проводили мітинги. Проте селяни симпатизували більшовикам, які захищали інтереси трудящих, розкривали антинародну суть політики Центральної ради, Тимчасового уряду.
Велика Жовтнева соціалістична революція внесла глибокі зміни в життя села. У січні 1918 року було проголошено Радянську владу. Але революційні перетворення перервав напад австро-німецьких військ у лютому 1918 року. Трудящі села чинили активний опір іноземним окупантам та їх пособникам з буржуазно-націоналістичного табору. У грудні 1918 року Хорів захопили частини петлюрівської Директорії.
В травні 1919 року після визволення села частинами 1-ї Української радянської дивізії від петлюрівців, тут відновлено Радянську владу. Новостворений волосний ревком взявся розподіляти панські землі між безземельними та малоземельними селянами. Однак у середині серпня 1919 року Хорів зайняли війська буржуазно-поміщицької Польщі.
Червона Армія вигнала польських інтервентів на початку липня 1920 року. Знову, майже три місяці, в селі існувала Радянська влада. Відновив свою роботу волосний ревком, який очолив селянин із села Коростова (нині село Українка) В. П. Купрунов. Були створені комітет бідноти на чолі з С. І. Онищуком, волосна паливна комісія, яка займалась розподілом палива, культосвітній гурток. Активно діяв волосний військкомат — організовував боротьбу з бандитизмом, здійснював охорону громадських об’єктів. Хорівський військовий комісар писав, «що після річного гніту польської шляхти населення з особливою повагою ставиться до свого… комісара і в разі непорозумінь просить у нього захисту». У серпні 1920 року в Хореві утворився осередок комуністичної молоді в складі 30 чоловік. Вони вели агітаційну роботу серед селян, розповсюджували радянську пресу. 6 вересня 1920 року з Острозького відділу політосвіти надійшло в село 45 примірників газет «Комуніст», «Беднота», «Більшовик», «Селянська правда», «Красный кавалерист», «Красная Армия».
Наприкінці вересня 1920 року село захопили війська буржуазно-поміщицької Польщі. Адміністративно Хорів як волосний центр входив до складу Острозького повіту Волинського воєводства. За переписом 1921 року, в селі жило 997 українців, 162 поляки, 15 євреїв.
Польські власті встановили на окупованих землях жорстокий воєнно-поліцейський режим, переслідували революційно настроєних селян. 318 га кращої державної землі, якою протягом довгих років користувалися селяни, було відібрано у них і передано осадникам. 23 осадницькі двори одержали по 15—20 га, а колишній офіцер Яніцький — 45 га землі. Землею були наділені, за винятком членів комітету бідноти, також безземельні і малоземельні господарства — по 1—2 га. Ті, хто одержав ці наділи, мусили сплачувати в банк великий чинш — по 20 злотих з гектара. Всі селяни обкладалися різними податками — державним, земельним, місцевим, на оборону та ін. Малоземелля (переважна більшість господарств мала лише по 2—3 га), високі податки приводили до розорення, пролетаризації селян.
У селі часто спалахували епідемії інфекційних хвороб. Один фельдшер не міг забезпечити жителів медичною допомогою. Хворі частіше зверталися до знахарок, бо за лікування, наприклад, в Острозькій лікарні, вимагали 4 злоті за добу, тоді як за день роботи на прополці буряків платили лише 80 грошів.
Недоступною для селян була освіта. Незважаючи на переважну більшість українського населення, в хорівській школі запровадили викладання польською мовою. Багато дітей шкільного віку не вчилося. За всі роки окупації ніхто не зміг вступити до гімназії, лише одному вдалося закінчити вчительську семінарію.
Злиденне життя хорівських селян змушувало їх шукати заробітку за океаном. У 20-х роках виїхав до Канади селянин-бідняк П. Торчинський,залишивши дома дружину і малолітніх дітей. Там він і помер. Діти після смерті матері лишилися сиротами. В 1928 році нова група хорівських селян виїхала до Канади. Наступного року туди виїхало ще шість сімей, згодом сім чоловік подалися до Сполучених Штатів Америки.
Селяни не мирилися з окупантами та їх режимом. Вони виступали проти ненависних порядків буржуазно-поміщицької Польщі. Боротьбою керували комуністи. В 20-х роках у Хореві діяв партійний осередок, який очолював Т. С. Буян. Комуністи підтримували тісний зв’язок з підпільними комуністичними організаціями Ровно, Здолбунова, Острога, з повстанцями сіл Могилян, Черняхова, Милятина, більшість яких заявила про свою приналежність до КПЗУ.
У 1924 році арештовано і після жорстоких побоїв засуджено на тривалі строки ув’язнення хорівських селян М. Тишкуна, І. Перепелицю, К. Зеленюка і Н. Гостроголового. І. М. Тишкун провів за гратами 10 років. Єдиною причиною арешту була підозра поліції, що ці селяни брали участь у підпалі поміщицького двору в сусідньому селі Стадниках. Намагаючись придушити будь-який протест селян, поліція арештувала «підозрілих», вдаючись до грубих провокацій.
Того року п’ять юнаків української і польської національності сіл Хорева, Вільбівного і Бадівки вчинили збройний напад на хутір куркуля Г. Остроголова. Зважаючи на винятковий стан, введений тоді у зв’язку з частими нападами на поміщицькі маєтки, і для залякування населення суд на вимогу куркуля засудив запідозрених у нападі, серед них хорівців Т. Т. Андрійчука і В. О. Саранчука, до розстрілу. Вирок виконали в Острозі. Польська жандармерія не дозволила родичам страчених забрати їх і поховати в рідних селах.
Особливо гострі конфлікти виникали в селі під час т. зв. комасації (ліквідації черезсмужжя), яку польська влада проводила в інтересах заможної верхівки селян, для створення більш надійної соціальної опори на селі.
17 вересня 1939 року Червона Армія визволила Хорів від польських окупантів. Через кілька днів на загальних зборах громадян було обрано волосний комітет. Для охорони громадського порядку і конфіскованого поміщицького майна комітет створив селянську дружину.
У жовтні хорівці обрали депутатом до Народних Зборів Західної України селянина з села Бродівського І. П. Гребенюка, щойно звільненого з тюрми, де він просидів за революційну діяльність дев’ять років. І. П. Гребенюк став одним з активних організаторів Радянської влади в Хореві. В грудні 1940 року відбулися вибори до сільської Ради. Її головою став С. Т. Соколюк.
Трудящі села приступили до втілення в життя заходів Радянської влади. В 1940 році землеволодіння осадників було ліквідовано, а землю поділено серед селян. 114 родин незаможників і наймитів одержали 358,2 га землі, худобу і реманент. Цього року 16 селянських господарств об’єдналися в колгоспі ім. Кірова, його очолив місцевий селянин М. П. Андреев. Було створено комсомольську організацію, до якої вступило 12 юнаків та дівчат; відкрито клуб, сільську бібліотеку, обладнано приміщення для семирічної школи. За парти сіли всі діти шкільного віку. Діти дістали можливість вчитися рідною мовою. Понад 20 чоловік молоді пішли вчитися до міста Острога — в середній педагогічній школі.
Але щасливе, радісне життя хорівців перервав віроломний напад німецько-фашистських загарбників на CPGP. 1 липня 1941 року село захопили гітлерівські війська. Окупанти стали запроваджувати т. зв. новий порядок. Насамперед вони розстріляли чотири родини. Потім почалися арешти, грабежі. До 1 січня 1943 року фашисти відібрали в селян 191 корову, 29 свиней, 3 коней.
Як братів зустрічали жителі Хорева 27 січня 1944 року своїх визволителів — воїнів 868-го Червонопрапорного стрілецького полку 13-ї армії. Багато жителів села негайно влилося до лав Червоної Армії, щоб своєю особистою участю прискорити розгром ворога. 56 хорівців полягло смертю хоробрих на фронтах Великої Вітчизняної війни. 28 чоловік удостоєно бойових нагород.
Важко доводилося відроджувати сільське господарство — не вистачало реманенту, тягла, добрив. Під керівництвом радянських і партійних органів було взято на облік наявний реманент, коней, організовано супряги, подано допомогу в обробітку землі сім’ям червоноармійців, загиблих на фронтах. Вже навесні 1944 року селяни засіяли 801 га ярими культурами, 25 га цукровими буряками, посадили 126 га картоплі. До серпня 1944 року відновили роботу 2 млини, державний хмільник, хмелесушарка.
Було налагоджено медичну допомогу. В селі відкрили медпункт. Працювати в ньому приїхала з Харківської області фельдшер М. С. Кудівова (працює в селі й досі).
Незабаром після визволення відкрилися семирічна школа, клуб.
Відбудові господарства всіляко перешкоджали банди українських буржуазних націоналістів. Вони залякували радянських людей, вбивали їх. Від рук оунівських бандитів загинули понад 30 чоловік, зокрема К. Колодяжний, В. П. Фрідріх, В. В. Позіховська, Л.Ю. Буян, І. П. Гребенюк, С. Т. Соколюк. Але ніщо не могло залякати радянських людей, вони допомагали органам Радянської влади виявляти та знешкоджувати бандитів.
У жовтні 1948 року відновився Хорівський колгосп ім. Кірова. Спочатку в артілі було 47 господарств, поступово кількість їх зростала. Через два роки до колгоспу приєдналась артіль ім. Ватутіна села Бродівського. Колгоспу передали 2710 га землі (з них 1858 га орної), 401 га сіножатей і пасовищ, 33 га саду, 7 га хмільника.
Об’єднання сприяло економічному зміцненню артільного господарства. Якщо в 1951 році неподільні фонди його становили 201 940 крб. (за нинішнім масштабом цін), то в 1968 році — 928 тис. карбованців.
Зросла технічна оснащеність господарства. 1970 року колгосп мав 21 трактор, 8 комбайнів, у т. ч. 6 зернових, 12 автомашин. Збільшилося поголів’я громадської худоби, зросла її продуктивність. У 1970 році на колгоспних фермах налічувалося 1330 голів великої рогатої худоби, 860 свиней. Громадська худоба утримується в хороших приміщеннях. Лише в 1960—1970 рр. споруджено два типові цегляні корівники на 400 голів, два телятники, дві конюшні, вівчарник, відгодівельний комплекс, кормоцех. У 1970 році колгосп одержав на 100 га сільськогосподарських угідь 78 цнт м’яса, 427 цнт молока.
Зросла врожайність сільськогосподарських культур. Якщо в 1958 році одержано в середньому по 16,8 цнт зернових з гектара, то в 1970 році — по 30,6 цнт, у т. ч. 28,9 цнт пшениці, 45 цнт ячменю з гектара. В 1970 році колгоспники одержали високий урожай цукрових буряків — по 406 цнт з га на площі 330 га . Це дало можливість контрактаційний план продажу цукросировини державі виконати на 138 проц. Від 289 841 крб. у 1960 році (в теперішньому обчисленні) до 1 321 774 крб. у 1970 році зросли неподільні фонди колгоспу.
В селі є багато передовиків колгоспного виробництва. Високої нагороди — ордена Леніна — удостоєні колишній голова колгоспу, нині голова сільради М. М. Гордійчук, доярка М. Д. Баришнюк, бригадир тракторної бригади А. А. Фабрицький. Орденом Жовтневої Революції нагороджено завідуючого фермою великої рогатої худоби Л. X. Остроголова.
Великих успіхів добивається механізована ланка І. П. Новака. В 1952 році він уперше сів за кермо трактора. Відтоді з року в рік успішно виконує взяті соціалістичні зобов’язання. Ланкового двічі нагороджено значком відмінника соціалістичного змагання УРСР, значком знатного механізатора УРСР, двома медалями ВДНГ. У 1969 році йому присвоєно звання заслуженого працівника сільського господарства УРСР, а в 1970 році нагороджено медаллю «За доблесну працю. На відзнаку до 100-річчя з дня народження В. І. Леніна». 1971 року І. П. Новака удостоєно високого звання Героя Соціалістичної Праці. Орденом Трудового Червоного Прапора нагороджено голову колгоспу П. А. Савчука. У 1972 році бригадира колгоспу А. П. Журика, комбайнера В. М. Кушнірука відзначено орденом Леніна.
Кращі трудівники колгоспу ім. Кірова користуються заслуженим авторитетом далеко за межами села. Хорівські колгоспниці О. С. Хомич та М. П. Ярощук обиралися депутатами Верховної Ради УРСР у 1955 і 1963 рр. У 1966 році М. П. Ярощук нагороджено орденом «Знак Пошани». Делегатом XX з’їзду КП України обиралася Г. К. Козиренко. Ланкова Л. Г. Корній була делегатом XXIV з’їзду КП України. 81 трудівника села відзначено Ленінською ювілейною медаллю.
Виконуючи рішення XXIV з’їзді КПРС, добре попрацювали колгоспники в першому році дев’ятої п’ятирічки. Вирощено на кожному гектарі 30,1 цнт зернових, 369,5 цнт цукрових буряків, одержано на 100 га сільськогосподарських угідь 105 цнт м’яса, 433 цнт молока. Вартість людино-дня становила 3,74 крб. Ще вищими показниками завершили колгоспники 1972 рік. Одержано з кожного гектара 33,9 цнт зернових, 457 цнт цукрових буряків, на 100 га сільськогосподарських угідь — 150 цнт м’яса, 475 цнт молока.
За післявоєнний період у селі побудовано 266 житлових будинків, у т. ч. 35 будинків за роки восьмої п’ятирічки. 75 сімей колгоспників користуються газобалонними установками. Село повністю електрифіковано. В особистому користуванні трудящих 41 мотоцикл, 159 телевізорів, 217 радіоприймачів, 170 велосипедів, 400 пральних машин. Побутові потреби трудящих задовольняють кравецька і швейна майстерні, для яких у 1963 році збудовано нове приміщення. До послуг жителів сільський магазин. Товарообіг їх за 1970 рік становив майже 200 тис. крб. В селі прокладено 5 км дороги з твердим покриттям, збудовано медичний комплекс, де міститься медпункт, пологовий будинок, профілакторій, працює 5 осіб з середньою медичною освітою.
З року в рік поліпшується соціальне забезпечення трудівників села. Лише в 1971 році виплачено 83 390 крб. пенсій.
Великі зміни сталися за роки Радянської влади в культурному житті Хорева. Якщо за часів буржуазної Польщі діти трудящих фактично були позбавлені можливості вчитися, то нині в сільській середній школі вчиться 360 учнів, працює 28 учителів. 1958 року відкрито вечірню, 1961 — заочну школи. У середній школі обладнані хімічний, фізичний, біологічний та історичний кабінети, актовий і фізкультурний зали, столярна й слюсарна майстерні, є бібліотека, кіноустановка, два телевізори, пришкільні дослідні ділянки, сад.
У 1957 році 20 випускників Хорівської середньої школи разом з керівником класу вчителькою Н. Т. Мовчан виїжджали в Донбас на будівництво шахти «Ровенська-комсомольська». Після закінчення будівництва частина учнів і вчителька залишились працювати на шахті. Багато випускників школи стали інженерами, медиками, вчителями, вченими, серед них доктор медичних наук О. А. Ярош, кандидати геологічних наук В. О. Кушнерук, А. В. Пізнюр та ін. Приїжджаючи в село, вони знайомлять сільську молодь з своєю роботою, заохочують її до знань. При сільському клубі створено музейний куток історії села. Тут експонуються фотокопії документів, археологічні знахідки, книжки, газети, фото з історії села, колгоспу. В музеї зберігаються листи членів сільськогосподарської артілі села Пьольо провінції Чагендо повіту Манпхо Корейської Народно-Демократичної Республіки, з якими певний час листувалися колгоспники Хорева. 1955 року в газеті «Корейсько-Радянська дружба», яку видає Корейське товариство культурного зв’язку з Радянським Союзом, було вміщено розповідь про трудові діла й досягнення колгоспників артілі ім. Кірова. Кореспонденцію прочитали члени щойно створеного колгоспу села Пьольо. Незабаром вони написали на Україну листа, просили хорівських колгоспників поділитися досвідом вирощування високих урожаїв кукурудзи, цукрових буряків, догляду за худобою, досвідом керівництва великим громадським господарством. Хорівські колгоспники писали колективні та індивідуальні листи-відповіді, в яких розкривали свої виробничі надбання.
Значну культосвітню роботу проводить клуб. Протягом кількох років він незмінно завойовує першість у районі. 1966 року йому присвоєно звання клубу відмінної роботи. При клубі працюють драматичний гурток з 16 чоловік, хоровий з 40 чоловік, б духовий оркестр, в якому бере участь 18 чоловік. Хоровий ансамбль брав участь у заключному обласному концерті художньої самодіяльності, присвяченому 50-річчю Радянської влади.
Працює в селі бібліотека, в якій налічується 13 750 книжок. Мешканці села в 1972 році передплачували 2418 примірників газет і журналів.
Жителі села активно відвідують лекції, які читають члени організації товариства «Знання» — місцеві вчителі, колгоспні агрономи, інженерно-технічні працівники. Молодь займається фізкультурою і спортом на двох спортивних майданчиках, колгоспному стадіоні. В селі підготовлено 92 спортсмени-розрядники.
Велику роль у мобілізації трудящих на виконання накреслень XXIV з’їзду КПРС відіграють дві партійні організації. Вони об’єднують 35 комуністів. Під їх безпосереднім керівництвом працюють дві комсомольські організації, в яких налічується 100 членів ВЛКСМ.
Разом з партійними, комсомольськими та іншими громадськими організаціями велику роботу проводить Хорівська сільська Рада, дбаючи про піднесення економіки, розвиток охорони здоров’я, освіти й культури. Значну частину бюджету сільська Рада виділяє на освіту, культурно-побутові потреби. У 1971 році, зокрема, на культурно-масову роботу витрачено 19 299 крб. Виконком сільської Ради депутатів трудящих заслуховує на своїх засіданнях питання про роботу побутових майстерень, сільських клубів і бібліотек.
Ще кращим стане село в недалекому майбутньому. В роки дев’ятої п’ятирічки передбачено спорудження будинку культури на 400 місць, адміністративного приміщення сільської Ради, торговельного комплексу, вальцьового млина.
В центрі Хорева стоїть пам’ятник В. І. Леніну, відкритий 1960 року. До пам’ятника приходять трудящі села з почуттям глибокої вдячності Комуністичній партії за щасливе, радісне життя.
О. П. ФРІДРІХ