Жовтневе, Білопільський район, Сумська область
Жовтневе (до 1957 року — Миколаївка-Вирівська) — селище міського типу (з 1957 року), центр’ селищної Ради. Розташоване на річці Вирі (ліва притока Сейму), за 45 км від райцентру і за 10 км від залізничної станції Вири. Від станції Амбари до Жовтневого прокладено залізничну вітку. Через селище проходить автошлях Суми — Конотоп. Населення у Жовтневому — 4000 чоловік. Селищній Раді підпорядковані населені пункти Аркавське, Бутовщина, Веселе, Вилки, Вільне, Гостинне, Жолобок, Зоряне, Калинівка, Пащенкове, Сайкове, Самара, Стрільцеве, Сушилине, Тімірязєвка, Червоновишенське, Чорне, Шевченківка.
Заснована Миколаївка-Вирівська у другій половині XVII ст. селянами та козаками з Правобережної України, які переходили на територію Російської держави, щоб позбутися гніту польської шляхти і магнатів. У 50-х роках XVII ст. село ввійшло до Сумського слобідського полку. Великими земельними ділянками (до 40 десятин) володіла козацька старшина. Наділи рядових козаків не перевищували 12 десятин, а з роками вони ставали все меншими — земля переходила до рук заможної верхівки. Обезземелені козаки потрапляли у феодально-кріпосницьку залежність до сотників, полковників. Так, 1778 року в селі проживало 949 підданих селян. З них лише сумському полковнику Кондратьеву належало 242. Крім праці на ланах хазяїв, вони відбували ще й численні військові повинності.
Після ліквідації полків у Слобідській Україні рядових козаків перетворили на військових обивателів, які за своїм становищем були близькі до державних селян. 1844 року поміщиця збудувала в селі цукроварню, де працювали 183 чоловіки, 58 жінок і 12 підлітків. Через два роки в селі споруджено невеличкий цегельний завод, на якому було 8 робітників. Робочий день на цукроварні був необмежений, а плата за весь період роботи (7—8 місяців) ледь сягала 20 крб.. Поширеними були в селі ремесла — шевське, ткацьке, кравецьке, гончарне та інші. Набували розвитку промисли — гуральний і броварний.
Убогою виглядала Миколаївка-Вирівська напередодні реформи 1861 року. Більшість жител були невеликими, під солом’яною стріхою. Лише багатії мали добротні цегляні будинки. Не мало село ні школи, ні лікарні.
На час скасування кріпосного права в Миколаївці-Вирівській налічувалося 342 ревізькі душі кріпаків і 256 державних селян. Середній наділ на ревізьку душу для колишнього кріпака становив 2,4 десятини, державного селянина — 2,5 десятини. Поміщики Миколаївки-Вирівської встановили за десятину землі викупну ціну в розмірі майже 100 крб. Вони залишили за собою право на вилов риби в річці, користування лісними угіддями. Деякі селяни, не маючи змоги сплачувати викуп, відмовлялися від наділів і поповнювали ряди сільськогосподарських робітників. Грабіжницький характер реформи викликав обурення серед селян. Мали місце підпали будівель поміщиків, випасання їх посівів.
Розвиток капіталістичних відносин на селі призвів до ще більшого зубожіння бідноти й збагачення невеликої купки багатіїв. На початку XX ст. у селі жило близько 2 тис. чоловік населення. Частина з них працювала в поміщицькій економії, доглядаючи худобу, вирощуючи хліб, городину, цукрові буряки, решта — на цукровому заводі, збудованому 1880 року капіталістом Харитоненком. Виснажливою була праця на бурякових плантаціях. Сіяли тут ручними сівалками, збирали врожай також вручну. З ранку й до вечора гнули люди спини. А одержували за цю каторжну працю до 20 коп. на своїх харчах і по 10—15 коп. на економській їжі (у той час цукрозаводчик Харитоненко за кожну годину одержував 130 крб. чистого прибутку). Не кращим було становище робітників цукрозаводу. Працювало їх на цьому підприємстві понад 800 чоловік. У найбільш жахливих умовах працювали робітники, що транспортували жом. По 12—13 годинна добу стояли вони по коліна в гарячому жомі. Мало хто погоджувався виконувати цю роботу навіть при підвищеній оплаті (7—12 крб. на місяць).
У 1898—1899 рр.в умовах наростання революційних настроїв трудящих на Виринському цукрозаводі виник марксистський робітничий гурток, до якого ввійшли прогресивно настроєні робітники. Заняття проводилися регулярно в приміщенні заводу під час обідньої перерви. Члени гуртка проводили агітаційну роботу серед заводських і сільськогосподарських робітників. У роки першої російської буржуазно-демократичної революції в економіях Харитоненка сталося кілька робітничо-селянських виступів. Сільськогосподарські робітники відмовлялися виконувати роботу за низьку плату. Вони вимагали демократичних свобод, поліпшення умов праці та житлових умов. Діями сільськогосподарських робітників Миколаївської економії керував страйковий комітет с. Вирів Сумського повіту. Видана цим комітетом листівка «Брати селяни!» була розповсюджена серед жителів Миколаївки-Вирівської. В листівці роз’яснювалася революційна ситуація в країні. «Там і тут,— сказано в ній,— спалахують вогники, і настане пора — вони зіллються в загальну пожежу, великий страйк селян і робітників при підтримці частини військ охопить всю Росію». На закінчення листівка закликала селян страйкувати і не виходити на роботу до того часу, поки хазяї не згодяться підвищити платню за копання буряків та їх перевезення. Сільська біднота гаряче відгукнулася на заклик. Влітку 1905 року було виведено з ладу кілька сільськогосподарських машин, спалено скирти соломи і ряд будинків в маєтку Харитоненка.
З проведенням 1911 року залізничної колії від станції Амбари до цукрозаводу миколаївські селяни, що підвозили до підприємства вапно, дрова, вугілля, буряки та вивозили звідти цукор, малясу, жом позбулися заробітку й стали безробітними. Багато з них у пошуках кращої долі переселилося до Сибіру.
Лише в 90-х роках XIX ст. у селі почала діяти лікарня на 15 ліжок. Тут працювали лікар і 2 фельдшери.
1895 року в Миколаївці-Вирівській відкрито однокласну церковнопарафіяльну школу, розраховану на 100 учнів. Навчання було платним, тому школу відвідувало тільки 35 дітей переважно заможних селян. 1914 року збудовано трикласну земську школу. Але більшість населення залишалася неписьменною.
Перша світова війна, з початком якої 200 жителів Миколаївки-Вирівської були мобілізовані до царської армії, принесла трудящому селянству нові злигодні. Реквізовувалося тягло. Зменшення поголів’я робочої худоби погіршили й без того тяжке економічне становище більшої частини селянства. Бур’яном заростали земельні наділи, різко скоротилось виробництво сільськогосподарської продукції. Подорожчали продукти харчування, гас тощо. Серед населення росло невдоволення. 15 вересня 1915 року на цукрозаводі застрайкували робітники. Адміністрація змушена була дещо підвищити заробітну плату, зменшити штрафи.
Лютнева буржуазно-демократична революція викликала революційне піднесення серед населення. Але селяни скоро переконалися, що Тимчасовий уряд не вирішить питання про землю й мир. У липні 1917 року біднота Миколаївки-Вирівської захопила й розподілила між собою 66 десятин землі Харитоненка. Захоплену землю у селян відібрали і повернули цукрозаводчику.
Більшовицьку агітацію серед жителів Миколаївки-Вирівської проводили солдати-фронтовики, які поверталися додому. У Миколаївці-Вирівській та на хуторі Чорному, що неподалік села, відбулися мітинги.
Перемога Великої Жовтневої соціалістичної революції викликала серед трудящих села велику радість. Більшовики з Сум, що проводили в Миколаївці-Вирівській агітаційну роботу, закликали робітників і селян до збройної боротьби. Наприкінці грудня 1917 року в селі було встановлено Радянську владу. Створений ревком приступив до розподілу між біднотою землі, відібраної у капіталіста Харитоненка та куркулів.
Але в березні 1918 року Миколаївку-Вирівську зайняли австро-німецькі війська. Окупанти повернули землю колишнім власникам. Грабувати селян і розправлятися над радянськими активістами їм допомагали люті вороги українського народу буржуазні націоналісти.
Коли наприкінці 1918 року австро-німецька окупація зазнала краху, владу в Миколаївці-Вирівській захопили петлюрівці, яких звідти на початку січня 1919 року вибили частини Червоної Армії.
У Миколаївці-Вирівській було відновлено Радянську владу. Раду селянських депутатів очолив син селянина-бідняка С. Л. Лісовенко. Земельна комісія розпочала наділяти селян землею. 16 січня на основі декрету PH К УРСР націоналізували Виринський цукровий завод. На колишніх землях Харитоненка створили радгосп. Робітники приступили до ремонту цукрозаводу.
Активно проходила культурно-масова робота. Було відкрито 2 хати-читальні, де селяни з великим інтересом дивилися спектаклі, слухали лекції, брали участь у співбесідах. Але мирний перепочинок тривав недовго.
Наприкінці серпня 1919 року село захопили денікінці. Білогвардійці відновили буржуазно-поміщицькі порядки, грабували селян, забираючи у них останні продукти. Все це супроводжувалося жорстоким терором. Був розстріляний більшовик Я. С. Балдовський, який прибув сюди з Улянівки для організації партизанського загону. На початку грудня 1919 року частини Червоної Армії визволили село від денікінців.
9 грудня в Миколаївці-Вирівській створено військово-революційний комітет, який очолив роботу по відбудові народного господарства. Робота ця проходила в умовах гострої класової боротьби. Куркульська банда Котенка, що діяла в районі села, грабувала і вбивала радянських активістів. Військревком, який організував і очолив боротьбу з бандитизмом, у досить короткий строк зумів знешкодити банду.
Весною 1920 року ревком передав владу Раді робітничих, селянських і червоноармійських депутатів (з 1921 року її очолював М. Н. Бугрим). Згідно з законом Всеукрревкому від 5 лютого 1920 року між селянами розподілили землю, відібрану у поміщиків. Було обмежене куркульське землекористування. Сільський КНС, створений влітку 1920 року, захищав інтереси бідняків, проводив конфіскацію майна у куркулів, що ухилялися від хлібоздачі, надавав пільги членам КНС, забезпечував селян предметами широкого вжитку тощо. 1922 року на цукрозаводі оформився осередок КП(б)У у складі 4 членів партії і 4 кандидатів у члени партії. Комуністи стежили за виконанням державних планів, підвищенням продуктивності праці, дбали про те, щоб підприємство було забезпечене кваліфікованими кадрами. Велику увагу приділяли комуністи вихованню молоді. Під їх керівництвом того ж року на цукрозаводі створено комсомольську організацію.
З метою підготовки кадрів для Великожовтневого цукрозаводу на початку 1923 року відкрили школу фабрично-заводського учнівства. З цієї нагоди учні школи ФЗУ надіслали В. І. Леніну телеграму: «Дорогий дідусю! Зібравшись на відкриття школи заводського учнівства Великожовтневого цукрозаводу, ми, робітники-підлітки, постановили назвати її твоїм ім’ям, дідусю Ілліч. Добре пам’ятаючи твої
заповіти, що треба вчитися, вчитися і вчитися, шлемо тобі свій гарячий юнацький привіт з обіцянкою і повною впевненістю, що набуті нами знання повністю віддамо на остаточне завершення початих робіт по піднесенню господарської могутності нашої країни і завершення повного торжества світового соціалізму». Як особисте горе сприйняли трудящі села звістку про смерть В. І. Леніна. Ще тісніше згуртувалися вони навколо Комуністичної партії. За ленінським призовом партійна організація Великожовтневого цукрового заводу поповнилася дванадцятьма новими комуністами. На 1 квітня 1924 року вона налічувала 26 комуністів. Того ж року комсомольський осередок зріс до 35 членів ЛКСМ, прийнявши у свої лави 15 юнаків і дівчат.
Комуністи, депутати Ради роз’яснювали селянам необхідність об’єднання дрібних одноосібних господарств у великі, колективні. Важливим кроком на шляху до цього було створення в 1924 році ТСОЗу «Жовтневе товариство». В умовах непу великого значення надавалося розвитку сільської кооперації. В селі діяли кредитне й кооперативне товариства.
Поряд з відбудовою господарства органи Радянської влади приділяли значну увагу охороні здоров’я трудящих, здійсненню культурної революції на селі. Було поліпшено роботу лікарні. Працювали 2 трудові школи, в т. ч. семирічна. З часом замість школи ФЗУ створено постійно діючі курси. Тяжкою спадщиною минулого була неписьменність. За ініціативою комуністів, комсомольців 1926 року виникло кілька груп лікнепу, кожна з яких охоплювала 10 хат. Великою популярністю користувалися самодіяльні колективи заводського клубу, народного театру, сільського клубу.
Для допомоги бідняцьким і середняцьким господарствам держава надавала кредитно-кооперативним товариствам довгострокові кредити, посівний матеріал, реманент, виділяла худобу. Так, 1926 року селянам Миколаївки-Вирівської в рахунок поставки цукрових буряків Вирівський райвиконком виділив 17 тис. пудів посівного матеріалу.
Робітничий клас відігравав видатну роль на усіх етапах колгоспного руху. Весною 1929 року партійна організація Великожовтневого цукрозаводу направила в села району кращих своїх комуністів — нормувальника В. С. Петленка, електрика В. М. Зігунова, агронома В. І. Озерного для проведення колективізації. Велику роботу в справі колективізації провели працівники цукрозаводу і в своєму рідному селі. На кінець 1930 року в Миколаївці-Вирівській завершено суцільну колективізацію — 420 дворів об’єдналося в артіль «3-й Інтернаціонал». За колгоспом закріпили близько 2 тис. га землі. На фермах утримувалося на початку 30-х років 200 коней і 100 корів. Будівництво нового життя на селі проходило в умовах жорстокої класової боротьби. Куркулі всіляко шкодили колективізації, вдавалися до вбивства сільських активістів. Вони вбили члена правління колгоспу Стрибака. Обурені селяни засудили дії ворогів Радянської влади.
Широко розгорталося соціалістичне змагання. 1931 року колгоспники артілі «3-й Інтернаціонал» уклали договір на соціалістичне змагання з сусідніми колгоспами ім. Леніна та ім. Чапаева. Соціалістичне змагання сприяло підвищенню продуктивності праці, збільшенню виробництва зерна, цукрових буряків, продуктів тваринництва. 1938 року з колгоспу «3-й Інтернаціонал» в самостійну артіль ім. Фрунзе виділилася найбільша його бригада.
У 1930 році в селі почала працювати Великожовтнева МТС. Важливе значення в справі організаційно-господарського й політичного зміцнення колгоспів мала робота політвідділу, створеного при МТС у 1933 році. З кожним роком зростала технічна оснащеність МТС. Якщо на час створення машинно-тракторний парк її налічував 40 тракторів, то 1938 року тут уже було 90 тракторів, 27 комбайнів, 24 молотарки тощо. Завдяки поліпшенню агротехніки підвищувалася врожайність сільськогосподарських культур. У 1940 році колгоспи зони Великожовтневої MTС зібрали по 16 цнт зернових і по 225 цнт цукрових буряків. Чимала заслуга в цьому механізаторів MTС. Виробіток на кожен 15-сильний трактор становив 650 га. 1940 року Великожовтнева МТС була удостоєна ордена Леніна. Такою ж нагородою відзначили директора МТС О. І. Коника і бригадира тракторної бригади Я. С. Середу.
З року в рік зростала виробнича потужність цукрозаводу. Так, якщо за сезон 1925—1926 рр. тут вироблено 171,6 тис. цнт цукру, то 1937—1938 рр. колектив цього підприємства виробив 293,3 тис. цнт цукру. Весною 1941 року на Великожовтневому цукрозаводі працювало 63 стахановці. Щодня вони виконували роботу на 130 і більше процентів. Заслуженою пошаною серед ремонтників користувався старший токар О. Г. Сорока, який своє денне завдання виконував на 270 проц. Зразки в праці показували також коваль К. П. Горзій, електрозварник І. Г. Пиньков, ливарник Д. Т. Левадний. Денний виробіток їх становив півтори—дві норми.
Напередодні війни у Миколаївці-Вирівській жило 3700 чоловік. Сільська Рада приділяла велику увагу впорядкуванню села, розвитку освіти, культури, питанням охорони здоров’я. Жителі Миколаївки-Вирівської зводили нові й перебудовували старі будинки. Поліпшувалося медичне обслуговування. Було розширено лікарню. Про здоров’я трудящих дбали 10 медичних працівників. Значні зміни сталися і в культурному житті села: працювали неповна середня та середня школи. Малята виховувалися в дитячому садку. При клубах діяли гуртки художньої самодіяльності, тут же читалися лекції, відбувалися бесіди. У селі працювала стаціонарна кіноустановка.
Зросла і політична активність трудящих села. З великим піднесенням пройшли підготовка й проведення виборів до Верховної Ради СРСР у 1937 році. На цукрозаводі, в МТС, колгоспах розгорнулося соцзмагання за дострокове виконання виробничих планів. 12 грудня трудящі одностайно проголосували за своїх посланців до радянського парламенту. 26 червня 1938 року сільські трудівники віддали свої голоси за кандидатів блоку комуністів і безпартійних до Верховної Ради УРСР, а наступного року — до місцевих Рад депутатів трудящих.
У перші дні Великої Вітчизняної війни більшість чоловіків з села пішла на фронт захищати Вітчизну. Мобілізованих заступили жінки, люди похилого віку й підлітки. На Великожовтневому цукрозаводі бригада С. І. Бражника, що працювала в електроцеху, за останню декаду червня виконала виробниче завдання на 212 проц., бригада П. М. Часника з бурякопереробного цеху — на 157,5 проц. Їх приклад наслідували й інші робітники. Так, бригадир токарів О. Г. Сорока виконав денне завдання на 365 проц. Від чоловіків не відставали жінки. Кожного дня 40—50 колишніх домогосподарок, ставали до роботи на цукровому заводі, в полі, допоміжному господарстві. 60 жінок, замінивши чоловіків, що пішли до армії, оволоділи професіями тракториста і штурвального комбайнів у Великожовтневій МТС. Н. Шемкова щодня збирала колосові на 12 га при нормі 8 га. Удвічі перевиконувала норми трактористка Т. Куценкова. Трудівники села зібрали високий урожай зернових, який здали в державні засіки. З наближенням фронту почалася евакуація устаткування цукрозаводу, майстерень МТС, громадської худоби.
Перший бій під Миколаївкою-Вирівською відбувся 28 вересня 1941 року. Залишивши 5 підбитих танків і 2 самохідні гармати, ворог відступив. Але з настанням темряви він повторив атаку. Цього разу на село наступало до батальйона мотопіхоти з артилерією й танками. Втративши ще 4 танки і з десяток автомашин, гітлерівці ввірвалися в Миколаївку-Вирівську. Направлені радянським командуванням на підкріплення мотопіхота 6-го полку і танкова рота підійшли, коли село вже захопив ворог. 29 вересня вони почали наступ на Миколаївку-Вирівську. За допомогою підрозділів 175-го мотострілецького полку в ніч на 30 вересня радянські війська вибили фашистів із села. Але після того, як 2-а танкова армія Гудеріана прорвалася на лівому фланзі Брянського фронту, війська 40-ї армії 8 жовтня за наказом радянського командування почали відходити на нові рубежі.
9 жовтня 1941 року Миколаївку-Вирівську захопили гітлерівці. Настали чорні дні фашистської окупації. 175 юнаків та дівчат вивезли на каторжні роботи до Німеччини. Восени 1941 року почала діяти підпільна партійна організація, очолювана колишнім заступником директора Великожовтневої МТС Т. С. Кошовим. Членами її були Д. С. Дяченко, В. М. Кисленко, М. І. Котов, Г. І. Стеценко, І. П. Яценко. Підпільники проводили серед населення агітаційну роботу, збирали зброю і боєприпаси, готуючись до збройної боротьби з німецько-фашистськими загарбниками. Але на початку 1942 року гітлерівці натрапили на слід організації. Всі підпільники були схоплені й страчені.
З вересня 1943 року частини 167-ї стрілецької дивізії визволили Миколаївку-Вирівську від гітлерівських окупантів. Мужньо билися 600 жителів села на фронтах Великої Вітчизняної війни, 430 з них загинули смертю хоробрих, 517 — нагороджені орденами та медалями. Серед них повні кавалери ордена Слави розвідник П. С. Бабченко та М. Ф. Шатрюк. Командир танка І. Г. Гончаренко разом з екіпажем визволяв територію Польщі, одним з перших його танк увірвався на вулиці Берліна. Потім брав участь у визволенні Праги. Машина Гончаренка була в головній колоні і однією з перших почала бій з ворогом. В цьому бою полягли смертю хоробрих командир танка та механік-водій. Чехословацькі друзі зберігають світлу пам’ять про своїх визволителів. У Празі вони встановили на високому постаменті танк І. Г. Гончаренка з цифрою «23». Свято зберігають жителі Жовтневого пам’ять про полеглих односельців та воїнів-визволителів — синів братніх народів СРСР. На братській могилі встановлено монумент, де золотими літерами викарбувані імена загиблих.
Поновила роботу сільська Рада, а 17 листопада — парторганізація Велико-жовтневого цукрового заводу. Окупанти заподіяли селу великих матеріальних збитків. Були підірвані корпуси цукрового заводу, зруйновані приміщення МТС, розграбоване колгоспне майно. В неймовірно важких умовах доводилося відроджувати господарство. Тваринницькі ферми колгоспів «3-й Інтернаціонал» та ім. Фрунзе налічували лише 11 коней і 5 корів. З братніх республік надійшла техніка, держава виділила посівний матеріал і кошти на придбання худоби. Основний тягар відбудови у перші 2 роки після визволення ліг на плечі жінок та літніх людей. Не відставали від них і підлітки. Вони розчищали від руїн території заводу, МТС. Завдяки допомозі держави, героїчній праці сільських трудівників, вмілій організаторській роботі комуністів, депутатів сільради було відбудовано корпуси цукрозаводу, ремонтні майстерні МТС. Приклад у праці показували колектив бригади мулярів, яку очолював А. М. Литвиненко, а також штукатури В. В. Шумейко, К. В. Сіряченко та інші.
З почуттям великої відповідальності почали колгоспники жнива 1944 року. Усвідомлюючи, як потрібен хліб для перемоги, вони працювали не покладаючи рук. Було одержано по 115 пудів ячменю та по 100 пудів жита з кожного га. Урочисто відправили хлібороби зерно у фонд оборони. Робітники радгоспу Великожовтневого цукрокомбінату 1945 року здали у державні засіки 611 тонн зерна.
Відбудова колгоспів, розширення Великожовтневого цукрозаводу прискорилися після закінчення Великої Вітчизняної війни. З поверненням демобілізованих воїнів збільшилося в селі число комуністів. На 1946 рік були відновлені довоєнні посівні площі. Успішно виконувалися державні плани по підвищенню продуктивності тваринництва. Першим довоєнного рівня виробництва сільськогосподарської продукції досяг колгосп «3-й Інтернаціонал».
У 1949 році тут зібрали по 24,8 цнт пшениці, по 23,5 цнт жита та по 276 цнт цукрових буряків з гектара. За високі показники в роботі звання Героя Соціалістичної Праці удостоєні працівниці Калинівського відділку радгоспу Великожовтневого цукрокомбінату комуністка М. Ю. Жеребило (в 1948 році) та ланкова В. О. Івану на (в 1949 році).
1950 року місцеві артілі ім. Фрунзе, «3-й Інтернаціонал» та сушилинський колгосп ім. Чапаева об’єдналися в одне велике господарство — колгосп ім. Фрунзе. Через рік переваги великого колгоспу перед дрібними стали відчутними. 1951 року хлібороби зібрали з га по 28 цнт озимої пшениці і по 24 цнт ячменю. Після реорганізації МТС колгосп ім. Фрунзе придбав 28 тракторів, 8 зернових комбайнів, 16 тракторних плугів, 17 сівалок зернових і 6 бурякових та іншу техніку.
В січні 1960 року до колгоспу ім. Фрунзе приєдналася сусідня артіль ім. Леніна. Об’єднаному господарству було присвоєно ім’я В. І. Леніна. Це — великий багатогалузевий колгосп. За ним закріплено 4646 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 4287 га орної землі. Машинно-тракторний парк його налічує 42 трактори, 20 комбайнів, 45 автомашин та багато іншої техніки. На фермах утримується 2930 голів великої рогатої худоби, в т. ч. 705 корів, на свинофермах відгодовується 1614 свиней. Вчені Харківського сільськогосподарського інституту ім. В. В. Докучаева допомогли створити грунтові карти угідь колгоспу. На їх основі спеціалісти розробили п запровадили в господарстві чотири десятипільні та дві кормові сівозміни. Значно підвищилися врожаї сільськогосподарських культур. 1961 року колгоспні трудівники зібрали з га по 32 цнт озимої пшениці, 37,1 цнт кукурудзи, 320 цнт цукрових буряків. 1962 року в колгоспі став до ладу цегельний завод, впроваджувалася механізація доїння корів. Колгосп ім. Леніна успішно виконав завдання семирічки. Річний прибуток його перевищив 3 млн. карбованців.
Широкого розмаху у Жовтневому набрало змагання за звання ударників і колективів комуністичної праці. Почесне звання колективів комуністичної праці завоювали у 1962 році бригади В. С. Хацька й І. О. Радченка з Великожовтневого цукрозаводу, звання ударника комуністичної праці присвоєно доярці з колгоспу ім. Леніна Г. І. Сахненко, телятниці Г. О. Голенко.
З великим трудовим піднесенням працювали трудящі селища, змагаючись за гідну зустріч 50-річчя Великого Жовтня. Вони взяли підвищені соціалістичні забов’язання і успішно їх виконали. Робітники цукрозаводу дали країні 407,4 тис. цнт цукру-піску, тобто на 3,8 тис. цнт більше запланованого. За успіхи в розвитку сільськогосподарського виробництва у травні 1967 року колгосп ім. Леніна нагороджений орденом Леніна. Високими урядовими нагородами були відзначені й передовики колгоспу та радгоспу. Звання Героя Соціалістичної Праці удостоєний голова колгоспу І. Д. Мусієнко, орденом Леніна нагороджені бригадир столярної майстерні Д. О. Коряченко, телятниця Д. Т. Петренко, інженер В. Д. Посний.
100-річчя з дня народження В. І. Леніна колгоспники відзначили значними трудовими здобутками. Продуктивність праці за роки восьмої п’ятирічки зросла на 33 проц. 1968 року було виконано п’ятирічний план виробництва зерна, в наступному — виробництва цукрових буряків, молока. Успішно завершили колгоспники також план господарського будівництва й благоустрою селища. 1968 року споруджено консервний завод.
За роки восьмої п’ятирічки робітники радгоспу Великожовтневого цукрокомбінату довели врожайність зернових до 30,8 цнт, цукрових буряків — до 292 цнт, виробництва молока на 100 га сільськогосподарських угідь — до 610 цнт, м’яса — до 106,2 цнт. Перевиконав завдання випуску цукру-піску і колектив цукрового заводу.
Широкого розмаху набрав на підприємстві рух раціоналізаторів та винахідників. За підсумками соціалістичного змагання по винахідництву та раціоналізації ще в 1969 році Міністерство харчової промисловості УРСР визнало переможцем колектив раціоналізаторів цукрозаводу і вручило йому першу республіканську премію. Досягнуті успіхи стали можливими завдяки самовідданій праці трудівників селища. Сатуратниця цукрозаводу комуністка М. Р. Середа удостоєна найвищої урядової нагороди — ордена Леніна, орденом Жовтневої Революції нагороджено директора цукрокомбінату І. І. Клочка. За високі показники в праці і на ознаменування 100-річчя з дня народження В. І. Леніна колгосп ім. Леніна був нагороджений Ленінською Ювілейною Почесною Грамотою ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС; понад 230 колгоспників і робітників Великожовтневого цукрокомбінату — медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна».
Комуністи селища розгорнули соціалістичне змагання серед трудящих за успішне здійснення накреслень XXIV з’їзду КПРС. Трудівники селища перевиконали виробничий план першого року дев’ятої п’ятирічки. Завдяки наполегливій праці хліборобів колгосп одержав 1971 року 3,4 млн крб. прибутку. Колектив радгоспу Великожовтневого цукрокомбінату посів перше місце в області за результатами соціалістичного змагання серед радгоспів. Про розмах соціалістичного змагання в селищі свідчить той факт, що 1972 року звання колективу комуністичної праці завоювали 29 бригад і одна ферма, а звання ударників комуністичної праці присвоєно 493 передовикам. На кінець дев’ятої п’ятирічки колгоспні трудівники зобов’язалися підвищити врожайність зернових і цукрових буряків, збільшити виробництво тваринницької продукції. Високі зобов’язання взяли й робітники Великожовтневого радгоспу та цукрокомбінату. За великі заслуги в розвитку сільськогосподарського виробництва 1972 року присвоєно почесні звання заслуженого агронома Української РСР головному агрономові колгоспу ім. Леніна Г. І. Копилову, заслуженого працівника сільського господарства Української РСР — колишньому директорові Великожовтневого цукрокомбінату І. І. Клочку. Напередодні всенародного свята — 50-річчя утворення Союзу РСР орденом Леніна нагороджені агроном радгоспу М. О. Безматний. Познайомитися з життям трудівників селища приїздили делегації трудящих Врачанського округу Народної Республіки Болгарії, Німецької Демократичної Республіки. У грудні 1971 року тут побував льотчик-космонавт генерал-майор авіації, двічі Герой Радянського Союзу Г. Т. Береговий.
На центральній площі в 1972 році споруджено пам’ятник В. І. Леніну. Багато роблять для дальшого розвитку Жовтневого селищна Рада депутатів трудящих, партійні організації колгоспу і цукрокомбінату. В селищі є автовокзал, звідки автобуси курсують до обласного і районного центрів та до навколишніх сіл. Збудовано торговельне містечко, будинок побуту. Широко ведеться індивідуальне житлове будівництво. За 1951—1972 рр. тут зведено майже 400 будинків з цегли, критих шифером та бляхою, підвищилася купівельна спроможність населення Жовтневого. Через сільське споживче товариство трудящі придбали 23 легкові автомашини, більш як 100 мотоциклів, понад 940 телевізорів, тисячі пральних машин тощо. Великі зміни сталися і в медичному обслуговуванні населення. У Жовтневому є лікарня, фельдшерсько-акушерський пункт, амбулаторія. Про здоров’я трудящих піклуються 6 лікарів і 25 медпрацівників з середньою спеціальною освітою. Діють оздоровчі дитячі ясла.
Навчанням у школах Жовтневого охоплено понад 1 тис. дітей. У середній і восьмирічній школах працює 70 учителів. За роки Радянської влади чимало вихідців з Жовтневого здобули вищу освіту. У місцевих школах навчалися В. О. Коріньков— лауреат Ленінської премії, поет І. О. Манжара та інші.
На кошти колгоспу збудовано палац культури, де працюють музична студія, студії кіно- і фотолюбителів, аматорів-художників, ансамбль баяністів, духовий і домбровий оркестри тощо. Танцювальному й хоровому колективам присвоєно звання народного. У Жовтневому є 4 бібліотеки. На 1973 рік трудящі селища передплатили 4475 примірників газет і журналів. У колгоспі 17-й рік видається багатотиражна газета «Жовтнева правда».
За генеральним планом перебудови селища в найближчі роки передбачено звести 25 дво- і триповерхових будинків, 50 одноквартирних, спорудити літній кінотеатр, спортивний комплекс, профілакторій, нову їдальню. Селище прикрасять бульвар ім. Леніна, новий парк.
В авангарді будівників нового життя йдуть комуністи, яких у селищі 269. Об’єднані вони в 5 парторганізаціях. їх надійними помічниками є 494 члени ВЛКСМ, згуртовані в 6 комсомольських організаціях. Активно працюють 97 депутатів селищної Ради. У Жовтневому — 1934 члени профспілки. Тут живуть і трудяться представники багатьох національностей Радянського Союзу — українці, росіяни, молдавани, білоруси, грузини, латиші та інші.
Докорінно змінилося життя трудівників Жовтневого. Ще прекраснішим воно стане завтра, в ім’я якого вони віддають свою працю, знання.
О. І. ГОНЧАРОВ, М. Я. ЧЕПУРНИЙ