Краснопілля, Краснопільський район, Сумська область (продовження)
10 жовтня 1941 року німецько-фашистські варвари увірвалися до Краснопілля. Гітлерівці запровадили в селищі режим кривавого терору, намагаючись залякати радянських людей, зламати їх дух. Шибениці, розстріли, грабежі супроводжували «господарювання» фашистів. Вистеживши партизанську групу, що діяла в Захарівських лісах, фашисти 7 листопада 1941 року повісили в Краснопіллі І. А. та О. А. Коваленків, В. І. Бочкіна, Н. В. Боярка. Від фашистських тортур загинув керівник партизанської групи, що діяла в Бобрицьких лісах, колишній голова Великобобрицької сільради Й. Г. Гребченко. 228 краснопільців вивезли окупанти на каторжні роботи до Німеччини, 63 чоловік повісили і розстріляли. Але опір загарбникам наростав. На території району діяв партизанський загін ім. Сталіна, командиром якого був В. А.. Литвиненко, а комісаром—М. М. Гончаренко. На початку 1943 року народні месники поблизу станції Краснопілля пустили під укіс німецький воєнний ешелон з військовим спорядженням. Тут знайшли свою загибель майже 200 ворожих солдатів і офіцерів. Згоріли 70 вагонів з військовим спорядженням. 11 лютого 1943 року Краснопілля зайняли партизани з’єднання М. І. Наумова. Вони розігнали німецьку комендатуру, поліцаїв, захопили продовольчі склади, склад з боєприпасами та ешелон з теплим одягом. Продовольство народні месники віддали населенню.
Підносила бойовий дух населення Краснопільська підпільна комсомольська організація. Підпільники В. Лампак, О. Боярко та інші вели серед населення антифашистську пропаганду, розповсюджували листівки. Під час перебування у Краснопіллі партизанського з’єднання М. І. Наумова було створено підпільний райком комсомолу.
Час розгрому гітлерівських полчищ наближався. 23 лютого 1943 року радянські війська вигнали окупантів із Краснопілля, але під натиском переважаючих сил ворога змушені були 18 березня відійти. Через село пролягла передова лінія фронту. Коли 8 серпня 232-а стрілецька дивізія під командуванням генерал-майора І. І. Улитіна прорвала ворожу оборону і вступила до Краснопілля, воно лежало в руїнах.
У боях за селище радянські воїни показали зразки мужності й героїзму. Під час боїв за околиці села 9 серпня старший сержант, комсомолець О. М. Калінін, уродженець села Маузерянового Сороківського району Алтайського краю повторив подвиг 0. Матросова. Йому посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Іменем героя названо вулицю в Краснопіллі.
За визволення села загинули 308 солдатів і офіцерів — синів російського, українського та інших братніх народів нашої багатонаціональної країни. Серед них 6. А. Бондаренко, В. М. Мурадов, П. С. Садиков, І. Є. Чупрін, Я. І. Ягофаров.
У лавах Червоної Армії уродженці Краснопілля продовжували громити ворога. За виявлену хоробрість 732 воїни нагороджені орденами й медалями. Випускник Краснопільської середньої школи М. І. Куроєдов за мужність і відвагу під час боїв за визволення Білорусії удостоєний високого звання Героя Радянського Союзу.
678 краснопільців полягли смертю хоробрих у боротьбі за свободу й незалежність соціалістичної Вітчизни. На честь воїнів, що загинули, визволяючи Краснопілля, та його уродженців, полеглих у борні з ворогом на фронтах Великої Вітчизняної війни, споруджено меморіальний комплекс, а на околиці села, в Успенці,— пам’ятник.
Одразу ж після визволення населення з ентузіазмом взялося до відбудови. Відновили роботу райком партії, райком комсомолу і райвиконком. З 27 листопада 1943 року краснопільці знову могли читати свою районну газету, яка тепер стала називатися «Перемога».
При відбудові колгоспів основний тягар робіт лягав на жіночі плечі. У найбільшому з краснопільських колгоспів «Перше травня» в 1944 році працювало 282 жінки і тільки 19 чоловіків. Відчувалася нестача керівних кадрів, особливо середньої ланки. Бракувало реманенту. Не вціліло жодної ферми.
Неоціненну допомогу подали в цей час краснопільським колгоспам держава, трудящі братніх союзних республік. На станцію Краснопілля зі сходу прибували вагони з посівним матеріалом, худобою. За одне літо 1944 року надійшло 282 голови великої рогатої худоби, 42 свиней, 500 овець. Такі вантажі йшли протягом всього року. Вони розподілялися між колгоспами.
Турбуючись про родини загиблих партизан, Краснопільська сільрада виділила їм в 1944 році без оплати по корові і 50 пудів картоплі. Призначалися значні кредити для будівництва хат. Лише жителі Успенки за три роки одержали з цією метою 100 тис. крб. Крім того, всім забудовникам безплатно надавався лісоматеріал.
Трудівники села, усвідомлюючи, що їх ударна праця потрібна фронту, не шкодували сил. Відроджувалися тваринницькі ферми. На кінець 1944 року вони існували у всіх господарствах. Колгоспи «Перша п’ятирічка» і «Перше травня» відбудували й зарибнили ставки.
Краснопільську МТС в 1943 році довелося створювати заново. В короткий строк робітники швидко побудували майстерню для ремонту тракторів, радіаторний цех. Із розрізнених частин склали близько 20 тракторів, 4 комбайни. В 1945 році кількість тракторів зросла до 52, завдяки чому МТС вже виконувала на колгоспних полях основну частину робіт.
У 1948—1949 рр. було повністю освоєно орні землі. На них рясно вродили хліба. Найвищі врожаї збирав колгосп «Перше травня». 1947 року тут одержали по 11,4 цнт зернових,по 250 цнт цукрових буряків, по 85 цнт картоплі з га. Ланкові А. П. Петрова, У. Г. Сумцова, бригадири А. П. Северин, К. Г. Мартиненко виростили по 20,8—24,5 цнт озимої пшениці на гектарі й були нагороджені орденом Трудового Червоного Прапора.
Ставали до ладу промислові підприємства. Вже у жовтні 1943 року видобувала торф Краснопільська торфоартіль «Брат шахтаря», з 1948 року — торфодільниця Сумської торфоартілі «Прогрес». В 1944 році почали діяти автоколона, промартіль ім. Мікояна, вальцьовий млин, райхарчокомбінат, райпромкомбінат. Запрацював лісопильний завод, згодом деревообробний комбінат.
Налагоджувалося медичне обслуговування колгоспників. 1944 року після часткової відбудови районна лікарня мала 30 ліжок. При ній працювала дитяча й жіноча консультація. У 1948 році споруджено новий корпус лікарні, розрахований на 100 ліжок. Поліклініку краснопільці відбудували 1947 року. В перші ж дні після визволення відкрилися аптека і районна санітарно-епідеміологічна станція.
Чималі труднощі перебороли вчителі, розпочавши 1943/44 навчальний рік. Педагогічний колектив зумів добре налагодити навчальний процес. 1949 року в середній, двох семирічних і початковій школах працювало 66 учителів і навчалося 1764 учні. На перших післявоєнних виборах до Верховної РадиУРСР краснопільці обрали вчителя середньої школи В. Д. Мельникова депутатом Верховної Ради УРСР.
З кінця 1943 року почали діяти клуб і кінотеатр. У 1949 році в селі звели районний будинок культури. Поступово відновлювався книжковий фонд районної бібліотеки. Через рік після визволення вона мала 2 тис. книжок і 350 читачів. Обмінятись досвідом роботи, культурно відпочити педагоги могли в районному будинку вчителя, відкритому в 1948 році.
В 1956 році Краснопілля стає селищем міського типу.
З розвитком колгоспів дедалі настійнішою відчувалася потреба їх об’єднання. В 1950 році відбулося перше укрупнення колгоспів, в 1960 — друге. Від 1962 року в Краснопіллі існує один колгосп, названий іменем Володимира Ілліча. Його земельний фонд — 8253 га, з них 4373 га орної землі. Того року колгоспники виростили по 16,3 цнт зернових і по 162 цнт цукрових буряків з га, а через п’ятиріччя — по 21,7 цнт зернових і по 205,7 цнт цукрових буряків. За відповідний період поголів’я великої рогатої худоби збільшилось з 3013 голів до 3532.
Інтенсивно розвивалось птахівництво. В 1959 році почалось спорудження першої в області механізованої птахоферми. 1962 року тут утримувалося 17218 курей.
Змагаючись за гідну зустріч 100-річчя з дня народження В. І. Леніна, колгоспники збільшили врожайність зернових на 4,9 цнт, цукрових буряків — на 53 цнт, надій на корову — на 604 кг. Грошовий доход в останній рік восьмої п’ятирічки досяг майже 2 млн. крб., оплата людино-дня — 3,7 карбованця.
Новими здобутками в праці ознаменувався початок дев’ятої п’ятирічки. В 1971 році на краснопільських землях колгоспники зібрали по 26,1 цнт зернових з гектара.
Завдяки збільшенню доходів в господарстві стало можливим розгорнути будівництво. Тільки за минулу п’ятирічку споруджено 3 пташники на 20 тис. голів птиці, З корівники, свиноферму, майстерню ремонту сільськогосподарської техніки, склад мінеральних добрив, 3 зерносховища тощо. За перші роки дев’ятої п’ятирічки — 2 корівники на 220 голів, конюшню, зерносклад, 3 силососховища, автогараж. Для потреб будівництва в 1965 році пущено цегельний завод потужністю 3 млн. цеглин на рік.
Розвитку колгоспу сприяла широка механізація сільськогосподарських робіт. 1957 року Краснопільська МТС мала 130 тракторів і 55 комбайнів. Після її реорганізації багато сільськогосподарської техніки придбав колгосп. За останні 11 років кількість тракторів зросла з 37 до 45. На колгоспних ланах під час польових робіт працюють 22 комбайни. У господарстві є 33 вантажні, спеціальні і легкові автомашини. На сьогодні тут трудиться 159 механізаторів.
За період з 1950 року докорінно змінилися умови праці тваринників. Тваринництво розвивається на індустріальній основі. Всюди на фермах досконалі механізми, які полегшують людську працю.
Енергію, творчу ініціативу трудівників спрямовує колгоспна партійна організація. В ній — 90 чоловік. Комуністи очолили вирішальні ділянки виробництва. 55 членів партії працюють безпосередньо в полі, на фермах. Надійним помічником партійної організації є комсомольська, яка об’єднує 72 члени ВЛКСМ.
Самовіддана праця трудящих Краснопілля гідно оцінена Комуністичною партією і Радянським урядом. За виконання планів восьмої п’ятирічки доярка М. Г. Шкиря нагороджена орденом Жовтневої Революції. 1970 року 93 передових колгоспників удостоєно медалі «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна».
З 1970 року поряд з колгоспом ім. Володимира Ілліча тваринницьку продукцію виробляє новостворений Краснопільський відгодівельний радгосп. Після реорганізації МТС в Краснопіллі створено райоб’єднання «Сільгосптехніки». В 1969 році побудовано цех ремонту бурякозбиральних комбайнів, який обслуговує 4 райони області. Зростає автомобільний парк автоколони. Якщо в 1960 році в ній було 70 автомашин, то в 1972 — 127. 3 1957 року розгорнуло діяльність міжколгоспне будівельне управління.
Триває розвиток промислових підприємств, які переробляють місцеву сировину. В 1960—1962 рр. споруджено типове приміщення харчокомбінату. На базі колишнього деревообробного комбінату в 1968 році створено меблевий цех Сумського меблевого комбінату. Став до ладу цегельний завод «Міжколгоспбуду», хлібозавод. Збільшили випуск продукції маслозавод і райпромкомбінат. На початку 1973 року пущено міжколгоспний комбікормовий завод.
Нову хвилю політичного й трудового піднесення викликало серед краснопільців змагання за гідну зустріч 50-річчя утворення СРСР. Колгосп першим у районі завершив польові роботи. Механізатори вийшли переможцями в районі щодо використання тракторів, виробивши на кожен трактор по 1926 га умовної оранки. Достроково виконали ювілейні соціалістичні зобов’язання промислові підприємства.
Зразково налагоджено медичне обслуговування населення. Районна лікарня розширилася до 170 ліжок. У ній хворих доглядають 22 лікарі і 53 чоловіка середнього медичного персоналу. В 1967 році завершено будівництво нового приміщення поліклініки. У Краснопіллі є дитячий комбінат на 140 місць, дитсадок на 50 місць і дитячі ясла на 30 місць.
Всебічно задовольняється прагнення молоді до знань. У 1956 році відкрито другу середню школу. Працює загальноосвітня заочна середня школа. В усіх школах навчаються 1,7 тис. учнів і викладає понад 120 учителів. Коштом колгоспів у 1967 році на околиці селища споруджено піонерський табір на 100 місць. Музичну освіту з 1965 року діти здобувають в місцевій музичній школі.
У години дозвілля краснопільці поспішають до будинку культури. Тут діють гуртки: співочий, драматичний, художнього читання, танцювальний. На його сцені виступали артисти Москви, Києва, Брянська, Калуги, Ворошиловграда, Сум. Крім того, в Краснопіллі діють 2 селищні й колгоспний клуби. З 1966 року відчинилися двері нового широкоекранного кінотеатру «Колос».
Все більше жителів селища стає читачами краснопільських бібліотек. Книжковим фондом районної бібліотеки, який налічує понад 30 тис. книжок, користуються 1,8 тис. чоловік. З 1950 року школярі відвідують районну дитячу бібліотеку. Є бібліотека при будинку вчителя, а також дві селищні бібліотеки. Загальний книжковий фонд всіх бібліотек досягає 105 тис. томів, якими постійно користується 6,5 тис. чоловік. При редакції газети «Перемога» 1965 року створено літературне об’єднання.
Щасливо й заможно живуть краснопільці. В особистому користуванні вони мають 34 легкові автомобілі і 420 мотоциклів. Голубі екрани телевізорів світяться в кожній третій оселі. 1,2 тис. сімей користуються газовими плитками. Вклади краснопільців в ощадній касі становлять майже 3 млн. карбованців.
В боротьбі за дальший розквіт селища приклад показують комуністи й комсомольці. В Краснопіллі діють 33 первинні парторганізації, які об’єднують 648 комуністів. У 24 комсомольських організаціях є 1033 комсомольці. Про авторитет, яким користуються у трудящих партійні і комсомольські організації, свідчить зростання їх лав. Тільки за останні 7 років лави комуністів поповнилися 117 чоловіками, а ряди комсомольців — 220 юнаками й дівчатами.
Зростає роль селищної Ради, до якої обрано 120 депутатів — кращих людей Краснопілля. В її складі — 61 робітник, 23 колгоспники, 55 комуністів. Щорічно зростають асигнування, які надходять для розвитку охорони здоров’я, народної освіти й культури. 1971 року з цією метою витрачено 800,5 тис. крб. Через рік ці витрати зросли більш як на 10 процентів.
Селищна Рада багато дбає про впорядкування селища. За ініціативою селищної Ради в останнє десятиліття збудовано стадіон і 6-гектарне водоймище з пляжем, прокладено 8 км тротуарів, озеленено всі вулиці й дороги. Селище повністю електрифіковане. За восьму п’ятирічку трудящі одержали від держави 2083 кв. метрів житлової площі.
В 1961 році на центральній площі Краснопілля відкрито пам’ятник В. І. Леніну.
Зміцніли дружні зв’язки краснопільців з трудівниками районних центрів суміжних районів Російської Федерації — Красної Яруги і Ракитного Бєлгородської області, Суджі Курської області. Про непорушну дружбу українського й російського народів свідчили торжества з нагоди 300-річчя возз’єднання України з Росією, які тривали в селі протягом 1954 року. У січні в урочистому об’єднаному засіданні райкому партії і райвиконкому взяла участь делегація Красної Яруги.
Відзначення визначних подій спільно з російськими друзями в наступні роки стало традицією. Як найдорожчих гостей зустрічали краснопільці делегацію з Курщини під час святкування 50-річчя Великого Жовтня. За одержання найвищого в Сумській області врожаю зернових гості вручили краснопільцям пам’ятний Червоний прапор Курського обкому КПРС і облвиконкому.
З грудня 1972 року в Краснопіллі відбулося урочисте засідання, присвячене 50-річчю утворення СРСР. В ньому взяли участь делегації трудящих Рокитнянського району Бєлгородської області і Суджанського району Курської області. Краснопільці в свою чергу їздили до російських братів у Рокитне і Суджу.
Теплі зустрічі, взаємний обмін думками про успіхи в господарській і організаційно-масовій роботі, спільне обміркування планів на майбутнє допомагали швидше долати рубежі п’ятирічок.
Про два славні ювілеї — 50-річчя Великого Жовтня і 50-річчя утворення СРСР — вічно нагадуватимуть алея Дружби в Суджі, насаджена суджанцями й краснопільцями в 1967 році, і парк Дружби в Краснопіллі, теж закладений разом у 1972 році.
Між українськими і російськими трудівниками шириться ділове творче змагання. Колгоспники колгоспу ім. Володимира Ілліча змагаються з хліборобами колгоспу «Дружба» Ракитянського району. Краснопільський райком КП України і райвиконком запровадили перехідні Червоні прапори для колгоспів сусідніх російських районів, які доб’ються найкращих виробничих показників. Суджанці й ракитянці теж запровадили такі прапори для українських друзів.
Селище тричі відвідували журналісти з Болгарії, які вивчали досвід партійного і радянського будівництва, цікавилися господарськими досягненнями. На маслозавод, продукція якого відома й у Чехословаччині, 1966 року приїздили чехословацькі друзі. На хвилюючу маніфестацію дружби перетворилася в березні 1972 року зустріч місцевої молоді і юних в’єтнамців, що навчалися в Сумах.
З селища за роки Радянської влади вийшов великий загін учених, інженерів, агрономів, учителів, військовослужбовців. На флоті продовжує службу адмірал Г. П. Кондратьев. О. П. Тарасенко став членом Спілки художників України. Уродженцем Краснопілля є спортсмен-важкоатлет, неодноразовий рекордсмен світу, чемпіон XVIІІ і XIX Олімпійських ігор Л. І. Жаботинський.
Впевнені в реальності намічених планів, пройняті вірою в торжество комуністичних ідеалів, жителі Краснопілля твердо йдуть шляхом, вказаним В. І. Леніним.
Я. Я. ГРИЩЕНКО, А. Г. КОСАРЕВ, Г. Т. ПЕТРОВ