Середина-Буда, Середино-Будський район, Сумська область
Середина-Буда — місто районного підпорядкування, центр району, розташоване над річкою Бобрик (басейн р. Десни). В місті залізнична станція Зернове. Населення — 7600 чоловік. Міськраді підпорядковані населені пункти Винторівка, Красний Прогрес, Полянка, Рудак, Свердлова, Сорокине, Хлібороб, Шалимівка.
Середина-Буда заснована у другій половині XVII ст. старообрядцями, які переселилися з Росії на територію Стародубського полку. Сюди втікали також кріпаки з Правобережної України.
В кінці XVII ст. Середина-Буда стала значним поселенням, яке 1689 року гетьман Мазепа віддав своєму прибічникові А. Гамалію. На початку XVIII ст. Середина-Буда перейшла в розряд рангових сіл. Її жителі, посполиті, платили грошові та інші податки. З 1663 по 1781 рр. населений пункт перебував у складі Новгород-Сіверської сотні Стародубського полку. Понад сто років Середина-Буда була селом, а з другої половини 80-х років XVIII ст. цей населений пункт став містечком.
На початку XVIII ст. під час воєнних дій проти шведських загарбників у Середині-Буді деякий час перебував з військами Петро І.
Після ліквідації Стародубського полку містечко було в складі Новгород-Сіверського намісництва. 1764 року Середину-Буду віддали «на стіл» П. Румянцеву.
В другій половині XVIII ст. Середина-Буда стала значним торговим центром, тут були розвинуті деякі промисли, зокрема винокуріння. Збільшувалися населення та кількість дворів. На кінець XVIII ст. у Середині-Буді було 8 козацьких та 383 двори рангових селян.
Відбувався процес соціального розшарування населення, посилювалось закріпачення рангових селян, трудящі маси дедалі більше зубожіли й потрапляли в залежність від багатіїв. Вони змушені були продавати свої двори з городами за безцінь. Знедолені селяни і міщани виступали проти гнобителів. Не маючи змоги власними силами придушити їх опір, 1792 року місцевий управитель просив прислати у містечко загін козаків.
Після ліквідації Новгород-Сіверського намісництва Середина-Буда ввійшла до складу Малоросійської губернії, а з 1802 року — Чернігівської губернії.
Під час Вітчизняної війни 1812 року містечко виставило для захисту від наполеонівських військ 109 чоловік, озброїло та забезпечило їх обмундируванням і продовольством.
З першої половини XIX ст. більш прискорено розвивалися ремесла й торгівля. Економічний розвиток господарства зумовлював зростання містечка. В 1858 році тут було 473 двори й проживало 4674 чоловіки.
В дореформений період в Середині-Буді більшість населення не могла здобувати освіту. Перше парафіяльне училище відкрили 1844 року. Його відвідували кілька десятків дітей багатіїв та чиновників. Так, у 1860 році в училищі навчався лише 51 учень. Існувала ще невеличка бібліотека-читальня.
Реформа 1861 року прискорила розвиток капіталізму, посилилася класова диференціація населення. Велика частина сільськогосподарських угідь, лісів, садів, лук стала власністю заможної частини селян і міщан. Бідні селяни і міщани наймитували, йшли працювати на промисли, підприємства.
У другій половині XIX ст., крім трьох миловарних підприємств, почали діяти чотири олійні та шкіряний заводи, паровий вальцьовий млин. В 1895 році засновано коноплетіпальний завод, де працювали 24 робітники.
Становище серединобудських робітників було важким. Робочий день тривав 10—13 годин. За виснажливу працю одержували вони мізерну плату. Так, на шкіряному заводі робочий день тривав 12 годин, а заробітна плата становила 7 крб. на місяць.
На початку XX ст. у Середині-Буді діяло 20 невеликих підприємств. Багато жителів займалося ремеслами. З місцевої сировини вироблялися шкіряні товари, конопляна олія, борошно, пиломатеріали тощо. Розвинуті були ремесла — ковальське, шевське, кравецьке, бондарське, слюсарне тощо.
На основі розвитку ковальського ремесла і металообробки в містечку зосередилася значна кількість кваліфікованих робітників, зокрема котельників. Голод і злидні змушували їх шукати долі в інших місцях. Тому частина робітників з сім’ями виїхала на постійну роботу в промислові центри, інші сезонно працювали в Курській, Полтавскій, Подільській губерніях по ремонту обладнання цукрових і спиртових заводів та інших підприємств харчової промисловості.
З побудовою вузькоколійної залізниці Ворожба — Середина-Буда (1895 р.), а пізніше ділянки Навля — Конотоп ширококолійної залізниці Москва—Київ (1905— 1907 рр.), швидко почала розвиватися лісообробна промисловість. В цей період з місцевої станції Зернове відправлялося щоденно близько 30—35 вагонів деревини. В 1912 роді було побудовано невеликий завод деревних плит. Після спорудження на початку XX ст. вузькоколійної залізниці Зернове—Стара Гута ще більше посилилася розробка лісових масивів.
Частина населення займалася сільським господарством, зокрема городництвом і садівництвом. Більшість селян і міщан не мала своєї землі й змушена була орендувати її за дуже високу плату в куркулів. Орендна плата за десятину землі 1905 року дорівнювала 133 проц. її доходності.
Жорстока експлуатація, тяжкі умови праці й життя штовхали трудящих Сере-дини-Буди на боротьбу проти гнобителів. Під час революції 1905 —1907 рр. жителі містечка взяли участь у селянських заворушеннях, зокрема в розгромі Хутір-Михайлівського цукрового заводу, рубали поміщицький ліс, розбирали в поміщицьких економіях худобу й реманент. Для придушення революційних виступів до Середини-Буди було прислано війська.
З розвитком господарства зростала й розширювалась Середина-Буда. 1910 року в ній проживало 6290 чоловік, у т. ч. 431 селянин та 5329 міщан. Тут було 823 будинки, з них 16 кам’яних.
Чотири початкові школи відвідували 155 учнів, тобто 4,5 проц. дітей шкільного віку. Більшість дітей не мала можливості закінчити й початкову школу через тяжке матеріальне становище їх батьків. Не кращим було й медичне обслуговування. У містечку з шеститисячним населенням були один лікар, фельдшер та акушерка.
Імперіалістична війна значно підірвала господарство містечка. Жорстока експлуатація, безземелля, голод і злидні ще більше посилили страждання трудящих та їх рішучість до боротьби проти ненависного царизму.
Під час Лютневої буржуазно-демократичної революції в Середині-Буді відбувалися мітинги, збори, демонстрації. Влада в містечку деякий час належала міській думі, в складі якої переважали представники буржуазних і дрібнобуржуазних шарів населення. В другій половині 1917 року з участю рядових дислокованого тут артилерійського дивізіону та солдатів, які повернулися з фронту, було створено Раду робітничих і солдатських депутатів.
З великою радістю трудящі серединобудці зустріли звістку про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. Проте дума, спираючись на залишки поліції, уламки органів Тимчасового уряду, які спілкувалися з представниками контрреволюційної Центральної ради, продовжувала тримати владу в своїх руках. 8 січня 1918 року відбулося засідання Ради робітничих і солдатських депутатів разом з 400 представниками трудящих і солдатів гарнізону. На засіданні виступили промовці в солдатських шинелях з вимогою ліквідувати середино-будську думу. Увечері 9 січня місцеву думу було розпущено і встановлено Радянську владу. Вся повнота влади перейшла до Ради робітничих і солдатських депутатів. Та широко розгорнути радянське будівництво в цей час не було змоги.
Буржуазно-націоналістична Центральна рада закликала на Україну австро-німецькі війська. 21 квітня 1918 року німецькі окупанти та націоналістичні банди зайняли Середину-Буду. Окупанти й буржуазні націоналісти вдалися до терору проти радянського активу, почали грабувати населення. На початку травня 1918 року, відповідно до умов перемир’я між Радянською Росією і німецьким командуванням, Середина-Буда зосталася за демаркаційною лінією, в «нейтральній зоні».
В цей час Новгород-Сіверський повітовий комітет партії більшовиків пішов у підпілля і почав організовувати боротьбу з ворогом. З цією метою члени комітету С. В. Ромченко, М. Г. Салай, Л. Д. Печенко та інші прибули в Середину-Буду, де зустрілися з В. Н. Воженном, який займався в «нейтральній зоні» формуванням партизанських загонів і відправкою їх в окуповані райони України. Під час цієї зустрічі було створено повітовий військово-революційний комітет, до якого увійшли В. Н. Боженко, Є. В. Ромченко, Л. Д. Печенко, М. Г. Салай, Г. Л. Богданов. Деякий час ревком очолював В. Н. Боженко, а згодом — С. В. Ромченко (Звонов).
«Нейтральна зона», зокрема Середина-Буда, стали місцем створення загонів для боротьби з німецькими окупантами і контрреволюцією. В районі Середини-Буди формувалися партизанські групи і загони з усієї північної України. В травні 1918 року сюди прибув уповноважений Всеукраїнського бюро по керівництву повстанською боротьбою С. І. Петриківський (Петренко), який очолив штаб об’єднаних повстанських військ.
Для керівництва організацією партизанських загонів і формування частин Червоної Армії в Середину-Буду влітку 1918 року неодноразово приїжджали члени ВЦЗРК С. В. Косіор, Артем (Ф. А. Сергеев), А. С. Бубнов, В. П. Затонський, Ю. М. Коцюбинський. В Середині-Буді часто були і працювали за завданням ЦВРК М. О. Щорс, М. Г. Кропив’янський, Т. В. Черняк, В. М. Ісакович.
У вересні—жовтні 1918 року на території Середини-Буди сформовані Таращанський і Ніжинський полки. В кінці вересня тут створено 1-у Українську повстанську дивізію, штаб якої спочатку розміщався на станції Зернове.
У зв’язку з тим, що повітове місто Новгород-Сіверський у той час ще тримали в своїх пазурях кайзерівці і гетьманці, 13 жовтня 1918 року в Середині-Буді було скликано делегатів з навколишніх сіл на районний з’їзд Рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів, який обрав тимчасовий повітовий виконком. З’їзд також обговорив питання про радянське, господарське і культурне будівництво. Він зобов’язав повітовий виконком націоналізувати промислові підприємства, розподілити землю згідно з декретом Радянської влади, організувати постачання населення необхідними товарами.
В кінці листопада 1918 року зібрався другий повітовий з’їзд Рад, який обрав новий виконком. Його очолив Г. Є. Бородулін. Повітовий виконком повністю складався з комуністів. 22 листопада 1918 року повітвиконком затвердив рішення колегії Середино-Будської повітової ради народного господарства про націоналізацію в містечку найбільш значних заводів, залізничної вітки Зернове — Стара Гута, лісового й дров’яного складів.
Ініціаторами всіх соціалістичних перетворень в Середині-Буді стали комуністи, яких на кінець 1918 року налічувалось понад 20 чоловік. Секретарем партійної організації працював Г. Є. Бородулін. З учнівської молоді в кінці 1918 року в містечку створили організацію юних комуністів, що налічувала 30 членів.
Середино-Будський повітовий виконавчий комітет продовжував свою роботу до 1 лютого 1919 року, а вже 2 лютого він переїхав до Новгород-Сіверська, визволеного від кайзерівців та гайдамаків. В містечку почав діяти міський виконком, до складу якого увійшли комуністи Г. Є. Бородулін (голова), Д. Ю. Гончаров, А. Л. Шевельов та ін. Для допомоги фронту комуністи створили добровільний загін у складі 28 бійців на чолі з Ф. О. Галінським і Д. А. Заплаткіним. На початку березня 1919 року керівник партійної організації Середини-Буди Г. Є. Бородулін брав участь у роботі ІІІ з’їзду КП(б)У і ІІІ Всеукраїнського з’їзду Рад.
У квітні 1919 року в Середині-Буді організували комуністичний загін, до складу якого входили 50 комуністів і співчуваючих. Члени загону дбали про порядок у містечку, на залізничній станції. Вони рішуче викривали саботажників, які намагалися зірвати відправку хлібних вантажів для голодуючого населення північних районів Росії. Боротьбу з ворожими елементами Середино-Будська парторганізація часто провадила разом з парторганізаціями і робітниками сусідніх районів братньої РРФСР, зокрема об’єднуючись із севськими комуністами.
Партійна організація і міська Рада продовжували роботу щодо відбудови народного господарства, організації допомоги фронту, по розвитку освіти і культури. Ще в листопаді 1918 року в Середині-Буді відкрито дев’ятимісячні курси лікнепу. На них було зараховано 130 профспілкових активістів. У кінці 1919 року відкрито 6 шкіл, у яких навчалося 856 учнів і працював 31 учитель, школу для дорослих, а також перший комуністичний клуб. Клуб мав великий зал, де читали лекції, проводили мітинги і збори. Тут виступали колективи художньої самодіяльності. 1920 року в Середині-Буді було вже 7 шкіл, музична школа, в яких 46 учителів навчали 844 учнів, працювали три самодіяльні театри, синематограф, два дитячі садки, дитячий будинок.
У важкі роки громадянської війни Народний комісаріат освіти РРФСР подавав матеріальну допомогу як Наркомосу України, так і безпосередньо губернським і повітовим відділам освіти. 20 січня 1919 року колегія Наркомосу РРФСР, розглянувши прохання Середино-Будського повітового відділу народної освіти про фінансову допомогу, ухвалила видати йому 1 млн. крб. для виплати зарплати вчителям Середини-Буди і повіту.
У 1919 році партійна організація Середини-Буди, що складалася з 51 комуніста, направила половину свого складу на фронт для боротьби проти військ Денікіна. В зв’язку з безпосередньою загрозою загарбання містечка денікінцями, був організований ревком, який допомагав постачати військові частини продовольством, фуражем, кінним транспортом тощо. Після того, як минула загроза вторгнення полчищ Денікіна, ревком під керівництвом партійної організації приступив до відбудови народного господарства. Набули поширення комуністичні суботники. В листопаді 1919 року, коли не вистачало палива, партійна організація спрямувала зусилля трудящих на комуністичні суботники заготівлі дров. 17 жовтня 1920 року проведено суботник на залізничній станції Зернове. В ньому брали участь 150 робітників заводу «Зоря».
Бойовим помічником партійної організації у всіх починаннях були комсомольці, загін яких у 1921 році налічував 38 юнаків і дівчат. В комсомольській організації працювало 4 комуністи.
У перші роки відбудовного періоду здійснювалося відродження місцевої промисловості. 1920 року розпочали роботу олійний завод разом з млином, взуттєва майстерня, завод «Зоря», де виробляли сільськогосподарські знаряддя. Тут було зайнято 208 робітників.
Налагоджуючи роботу націоналізованих підприємств, трудящі долали значні труднощі. Так, на Зерново-Кочубеївській залізничній вітці було розкрито саботаж деяких її керівників й ліквідовано розкрадання народного добра. В зв’язку з цим 21 березня 1920 року Середино-Будський партком надіслав телеграму на ім’я В. І. Леніна і Ф. Е. Дзержинського, в якій повідомляв, що місцевими організаціями зроблено все необхідне для ліквідації злочинних дій на Зерново-Кочубеївській вітці й нормальну роботу щодо вивезення палива відновлено. Колектив заводу «Зоря» брав участь у відбудові Донбасу, відрядивши туди в липні 1921 року бригаду кваліфікованих котельників.
Економічний і культурний розвиток Середини-Буди ще більш пожвавився, коли вона в 1923 році стала районним центром спочатку в складі Новгород-Сіверського, а з 1925 року Глухівського округу. Почали діяти райком партії, райвиконком, райком комсомолу та інші районні організації.
22 січня 1924 року в Середині-Буді стало відомо про величезну втрату — смерть В. І. Леніна. 26 січня відбулися траурні загальні збори членів КП(б)У, КСРМУ спільно з профспілковою організацією. Трудівники поклялися, що згуртувавшись навколо Комуністичної партії, вони доведуть до переможного кінця всі заповіти і починання дорогого вождя.
Трудящі наполегливо працювали, здійснюючи відбудову і реконструкцію підприємств. В кінці 1925 року тут діяли шкірзавод, два млини з просорушкою, два цегельні заводи, хлібопекарня, дві невеликі електростанції потужністю 40 квт кожна та інші підприємства.
З розвитком економіки зростало й населення Середини-Буди. На 17 грудня 1926 року тут налічувалось 1513 господарств, а населення становило 7257 чоловік.
Набирала темпів розвитку місцева промисловість. 1934 року на базі невеликого заводу «Зоря» створено промислову артіль. Очолив її досвідчений працівник С. І. Подобєдов, який розробив нову систему котлів, й артіль розпочала їх виробництво для «Теплоенергобуду» м. Москви. Згодом артіль «Зоря» було перетворено на середино-будське підприємство «Котломосбуд». Реорганізоване підприємство мало змогу перебудувати цехи, запровадити нову техніку. Це дало можливість успішно виконувати й перевиконувати норми виробітку. Розвивались ударництво, стахановський рух. У другій п’ятирічці стахановці-ковалі І. Ф. Гончаров, Ф. Лоскутов, Д. С. Шабальов, 3. Я. Марков виконували норми на 150—220 проц.5 В ці роки створюються артілі «Промоб’єднання», яка виготовляла одяг, взуття, кондитерські вироби, фруктові води, випікала хліб, ім. В. Куйбишева (з 1935 року виготовляла меблі), «Харчовик» та інші.
Реалізуючи рішення XV з’їзду ВКП(б), Середино-Будський райпартком, партійна організація селища згуртували трудівників на боротьбу з куркульством. Ворожі дії куркулів були знешкоджені.
Навесні 1929 року в Середині-Буді було створено дві сільськогосподарські артілі — ім. Свердлова та «Красный прогресе». Перша з цих артілей об’єднувала 23 сім’ї та користувалася 412 га землі. Пізніше до артілі ім. Свердлова вступили селяни с. Рудака. Господарство зміцніло і швидко розвивалось. У 1932 році колгосп ім. Свердлова вже мав 34 коней, 44 корови, 40 свиней, а також 3 сівалки, 3 косарки, молотарку, млин з механічним двигуном, крупорушку. Були збудовані корівник, свинарник і стайня. Колгоспники одержали на трудодень по 1,6 кг зерна, 3,5 кг картоплі й 1,1 крб. грішми. В 1937 році ще більш зросли прибутки колгоспу. Його трудівники мали на трудодень по 4,5 кг зерна і 5 кг картоплі. Сім’я Є. Є. Сильченка заробила 3578 кг жита, 511 кг пшениці, 306 кг проса і 4088 кг картоплі.
Колгосп «Красный прогресе» організовано з переселенців-бідняків села Нової Гути. Організаторами його були комнезамівці М. Ю. Банний, 1. Ф. Тарасенко та інші. З 1935 року і до Вітчизняної війни головою колгоспу працював енергійний і досвідчений господарник 1. М. Сидоренко. З перших років створення господарство мало тваринницько-зерновий напрям. Вівцеферма колгоспу у 1937—1938 рр. одержала на 100 вівцематок по 150 ягнят. За такі успіхи колгосп удостоєний диплома другого ступеня Всесоюзної сільськогосподарської виставки. 1939 року учасницею Виставки була свинарка К. П. Малярова, яка одержала 18,5 ділових поросят на свиноматку.
Значно зросли культура землеробства і врожаї колгоспу «Красный прогресе». Так, польова бригада М. К. Ремісника в 1939 році зібрала по 15,2 цнт озимої пшениці, по 14,2 цнт ярової пшениці, по 14,6 цнт ячменю, по 16,7 цнт вівса, і по 20 цнт проса з га. Таких високих урожаїв поліська земля раніше не знала.
Допомогу в обробітку полів, розвитку тваринництва і організаційно-господарському зміцненні колгоспів селища подавала створена в 1931 році Чернацька МТС. На початку 1937 року вона мала 54 трактори та багато іншої сільськогосподарської техніки.
В січні 1939 року Середину-Буду переведено до складу новоствореної Сумської області.
У селищі виросли нові житлові і громадські будівлі. Значну частину квартир трудящих було радіофіковано, вони освітлювалися електрикою. Розвинулася мережа лікувально-профілактичних закладів: працювали терапевтична лікарня, відкрита 1936 року, поліклініка, пологовий будинок, фельдшерсько-акушерський пункт, аптека.
Майже закінчено було ліквідацію неписьменності. 1940 року в Середині-Буді діяли 3 середні школи. Великим авторитетом користувався вчитель М. Ф. Кругляк, який першим серед працівників шкіл Середино-Будського району нагороджений орденом Леніна. Трудящі відвідували 2 кінотеатри, районний будинок культури, 4 профспілкові клуби, червоні кутки. Бібліотека в травні 1940 року обслуговувала 2442 читачів.
Заможно й культурно жили серединобудці. Та мирне життя радянських людей перервав у 1941 році віроломний напад гітлерівської Німеччини. В селищі відбулися масові мітинги трудящих, сформували винищувальний батальйон. В Червону Армію пішло понад тисячу чоловіків. В колгоспах і на підприємствах їх місця зайняли жінки й підлітки.
З наближенням ворога евакуювали в глибокий тил матеріальні цінності, машини й обладнання, частину населення. Ще у вересні 1941 року було створено підпільний райком партії на чолі з Г. Я. Літмановичем. Організували партизанський загін, проводилися бойові навчання з групами майбутніх партизанів, створювали для них бази. Командиром партизанського загону було призначено учасника громадянської війни І. М. Антипченка. 30 вересня 1941 року партизанський загін у складі 102 чоловік, у т. ч. 80 комуністів, перебазувався в урочище Високу Гряду (7—8 км від Старої Гути).
10 жовтня 1941 року в Середину-Буду увірвалися німецько-фашистські окупанти. Почалися розстріли, грабежі мирного населення. Тоді ж відбувся перший бій Середино-Будського партизанського загону з гітлерівцями. Під час нерівного бою загинули 15 народних месників, активних комуністів і комсомольців. Фашисти розстріляли секретаря підпільного райкому партії і комісара партизанського загону Г. Я. Літмановича. Але на цьому боротьба середино-будських партизанів не припинилася. Частина з них перейшла лінію фронту і влилася в ряди діючої Червоної Армії, а решта залишилася в підпіллі й продовжувала боротьбу проти окупантів.
Радянські патріоти не підкорилися фашистським загарбникам. Всі чоловіки, які були здатні носити зброю, пішли в партизанські загони. На території Середино-Будського району діяли кілька місцевих партизанських загонів, партизани з’єднань С. А. Ковпака, О. М. Сабурова та інші.
Велике значення для розвитку партизанського руху, піднесення бойового духу трудящих Середини-Буди мала операція 19 листопада 1941 року, здійснена групою партизанів на чолі з О. М. Сабуровим на залізничній станції Зернове. Партизани захопили станцію, спалили нафтобазу, знищили багато гітлерівців, зруйнували телеграфно-телефонні лінії.
26 березня 1942 року в селі Василівці (біля Старої Гути) створили Середино-Будський партизанський загін «За Батьківщину», командиром якого став 1. П. Федоров, комісаром Й. Д. Сень, начальником штабу X. Т. Кудояр. Через два місяці після організації загону в ньому налічувалося 450 партизанів, а у жовтні серед них було 49 комуністів.
Командування партизанськими з’єднаннями і загонами в кінці квітня 1942 року провело запобіжний контрудар по угрупованнях ворога в Чернацькому, Пигарівці, Середині-Буді, на станції Зернове. Гарнізони гітлерівців були розгромлені. У цій операції активну участь брав і Середино-Будський загін «За Батьківщину». Цей загін разом з партизанами з’єднань С. А. Ковпака і О. М. Сабурова створював групи самооборони по боротьбі з німецько-фашистськими окупантами. Партизани відновлювали Радянську владу, колгоспи у багатьох селах району. В Середино-Будському районі було виведено з ладу залізничну магістраль, а рух по ній припинено майже на весь час окупації.
Влітку того ж року партизанський загін «За Батьківщину» контролював більше половини території Середино-Будського району. Загін складався з 500 бійців, мав на озброєнні автомати, кулемети, міномети, гармати.
26 жовтня 1942 року Середино-Будський партизанський загін «За Батьківщину» в складі з’єднання О. М. Сабурова вирушив у рейд на Правобережну Україну, де здійснив понад 50 бойових операцій і диверсійних нападів на військові комунікації, гарнізони ворога та поліцейські дільниці. Окупанти зазнали великих втрат в живій силі та бойовій техніці. Партизани захопили великі трофеї і роздали населенню близько тисячі тонн продовольства й сотні голів худоби. За період рейду в загін влилося понад 400 народних месників. Командиром загону в рейді був І. П. Федоров, а комісаром — Л. Є. Кизя.
Ще перед виходом у рейд партизанського загону «За Батьківщину» був затверджений новий склад підпільного райкому партії, який очолили Й. Д. Сень, Ф. П. Бабін, Л. Є. Кизя.
23 жовтня 1942 року Середино-Будський підпільний райком партії на хуторі Скрипкіні (поблизу Старої Гути) створив другий партизанський загін (командир Й. Д. Сень, комісар Ф. П. Бабін). У травні 1943 року новий загін налічував 130 партизанів, у т. ч. 28 комуністів. Народні месники знищили кілька тисяч ворожих солдатів і офіцерів, зруйнували 10 км залізничного полотна, підірвали 7 залізничних і шляхових мостів, пустили під укіс 9 військових ешелонів з гітлерівцями й технікою, підірвали 9 паровозів, 102 вагони, 132 платформи з танками й автомашинами.
В березні 1943 року виник третій Середино-Будський партизанський загін, у якому було 92 чоловіка (командир С. Д. Кавера, комісар Г. О. Шевцов).
Поряд з проведенням бойових операцій підпільний Середино-Будський райком партії провів значну організаційну і політичну роботу серед партизанів і населення. Ним було проведено в 1942—1943 рр. 36 партійних та 28 комсомольських зборів, розповсюджено 7 тис. примірників газет і 15 тис. листівок.
З вересня 1943 року частини 65-ї армії Центрального фронту визволили Середину-Буду.
Державна комісія встановила, що німецько-фашистські загарбники в Середині-Буді вбили 1478 чоловік, повісили 15, вигнали на каторжні роботи в гітлерівську Німеччину 371, замучили 600 військовополонених. Серед розстріляних — Г. Є. Бородулін — учасник революції 1905—1907 рр. і громадянської війни.
Окупанти завдали селищу великих матеріальних збитків: зруйнували завод «Зоря», шкірзавод, залізничну станцію Зернове, млин з олійницею, приміщення адміністративних установ, магазинів, лісгоспу, будинок профспілок, клуб піонерів, дві школи, кінотеатр, 59 житлових будинків, господарства колгоспів, МТС.
Після визволення Середини-Буди трудящі під керівництвом районної партійної організації, яка налічувала 38 комуністів, активно включилися у відбудову зруйнованого війною народного господарства. В жовтні 1943 року почали працювати райком партії, райвиконком. Розпочали роботу школи, лікарня, поліклініка, клуб, магазини. Незабаром відновили роботу електростанція, залізнична станція, цегельний завод, шкірзавод, маслозавод, млин, відбудували господарські приміщення колгоспів.
Працівники залізничної станції Зернове вже в кінці листопада 1943 року відправляли та приймали поїзди, що безперервно рухалися з вантажами для фронту. За трудовий героїзм, проявлений під час відбудови залізничної станції Зернове, забезпечення її ритмічної роботи в умовах війни начальника станції М. М. Редіна нагороджено орденом Леніна.
Держава подала велику допомогу Середино-Будському району і райцентру. За постановою Ради Народних Комісарів УРСР і ЦК КП(б)У від 16 вересня 1944 року Середино-Будському району були виділені худоба, трактори, плуги, сівалки, молотарки, а також велика кількість будівельних матеріалів. Трудівникам району і селища допомагали трудящі братніх республік.
В 1944 році почав працювати райпромкомбінат. У наступному році було створено чотири промартілі: ім. XVIII партз’їзду (випускала харчові вироби), різнопромислову «5 грудня», швейну «Промоб’єднання» та «Лісохімія», що виробляла дьоготь, скипидар, деревне вугілля.
9 травня 1945 року настав світлий день Перемоги. В цю перемогу внесли свій значний вклад й серединобудці. В лавах Червоної Армії проти лютого ворога боролися 1126 односельців. За відвагу і героїзм, проявлені в боях проти німецько-фашистських загарбників, 638 серединобудців нагороджено орденами і медалями СРСР. На фронтах і під час партизанської боротьби смертю хоробрих загинули 364 чоловіка. В Середині-Буді та її околицях від рук фашистів полягло близько З тис. радянських громадян.
Вшановуючи пам’ять загиблих, у серединобудському парку «Мирщина» 1972 року збудували меморіальний комплекс на вшанування пам’яті партизанів, жертв фашизму, 265 червоноармійців і командирів, які віддали своє життя в 1943 році під час визволення Середини-Буди від німецько-фашистських загарбників.
В першу половину 1945 року на відбудову житла витрачено 51 тис. крб. В цьому році створено новий радіовузол на 2 тис. точок. За період 1945—1950 рр. збудовано маслозавод, новий залізничний вокзал, відновлено діяльність «Котломосбуду», до якого повернулися після війни кваліфіковані кадри й колектив зріс до 450 робітників.
Значний вклад у відбудову господарства внесли колгоспники. Незважаючи на труднощі післявоєнного часу, колгосп «Красный прогресе» уже в 1944 році засіяв 362 га зернових, продав державі 877 цнт зерна, 301 цнт картоплі, 167,8 цнт овочів.
Навіть у неврожайному 1946 році колгосп «Красный прогресе» достроково виконав державні плани здачі хліба, картоплі, овочів, молока й сіна. Успішно справився колгосп з планом розвитку тваринництва на 1946 рік. Так, по великій рогатій худобі він був виконаний на 116, свинях — 160 та вівцях — на 174 проценти.
Швидкими темпами зростала економіка селища в 50—60-х роках. На місці «Котломосбуду», річна потужність якого становила 300 тонн металоконструкцій, згодом збудували завод нестандартного металургійного обладнання і металоконструкцій, який з квітня 1961 року став називатись Середино-Будським заводом монтажних заготовок (СЗMЗ).
На базі артілей ім. XVIIІ партз’їзду та «5 грудня», створено побуткомбінат. Тепер в Середині-Буді працюють райхарчокомбінат, сортовий млин, а також цех переробки овочів. На території Середини-Буди розміщено міжколгоспну будівельну організацію, майстерні райоб’єднання «Сільгосптехніка», лісгоспзаг, маслозавод.
Широко розгорнуто в місті рух за комуністичну працю. На підприємствах і в установах Середини-Буди 1972 року було 29 бригад й 383 ударники комуністичної праці.
Включившись у соціалістичне змагання за дострокове виконання планів дев’ятої п’ятирічки, готуючи гідну зустріч 50-річчю утворення Союзу РСР, середино-будці досягли значних успіхів в розвитку економіки міста. Так, у 1972 році на заводі СЗМЗ за рік вироблено різноманітної продукції на 5,3 млн. крб. проти 2151 тис. крб. на початку 1966 року. В тому ж році міський побутовий комбінат випустив продукції та зробив послуг населенню на 390 тис. карбованців.
За роки восьмої п’ятирічки нових успіхів домоглися колгоспи. Урожаї зернових становили вже пересічно по 14—16 цнт з га, а в окремих польових бригадах — по 20—22 цнт. Було досягнуто чималих успіхів і у виробництві тваринницької продукції. В артілі ім. Свердлова 1969 року вироблено по 54 цнт, а в колгоспі «Красный прогресе» по 45 цнт м’яса на 100 га сільськогосподарських угідь, молока — відповідно 402 і 324 цнт. Збільшення прибутків дало змогу спорудити нові механізовані свинарники, корівники, птахофабрику та придбати значну кількість сільськогосподарської техніки.
Зміцнення колгоспної економіки забезпечило постійне зростання добробуту трудівників. У 1969 році оплата праці колгоспників артілі ім. Свердлова становила в середньому на день 2,89 крб., а колгоспу «Красный прогресс» — 2,75 крб. За досягнення високих показників у розвитку сільськогосподарського виробництва бригадира рільничої бригади А. 1. Олійника нагороджено орденом Леніна.
В лютому 1970 року сільгоспартілі ім. Свердлова і «Красный прогресе» об’єдналися в одну, якій було присвоєно ім’я Я. М. Свердлова. Після об’єднання цей колгосп став багатогалузевим господарством, яке користується 5227 га сільськогосподарських угідь, в т. ч. 3489 га орної землі. Зміцніла технічна база колгоспу. 1972 року колгосп мав 9 комбайнів, 31 трактор, 24 вантажні автомашини, на яких працював великий загін механізаторів. Керівництво всіма галузями виробництва здійснюють 15 кваліфікованих спеціалістів сільського господарства.
У колгоспі три первинні парторганізації, в яких на обліку 68 комуністів. Під їх керівництвом працюють комсомольські організації, що об’єднують 22 члени ВЛКСМ.
В 1971 році за визначні досягнення у виробництві сільськогосподарської продукції та перевиконання планів продажу її державі багато трудівників колгоспу відзначено орденами й медалями СРСР. Орденом Леніна нагороджений бригадир комплексної бригади І. Ю. Полозок. Голова колгоспу Герой Соціалістичної Праці Г. В. Дубинін удостоєний ордена Жовтневої Революції.
Включившись у соціалістичне змагання на честь 50-річчя утворення СРСР, трудящі Середини-Буди перевиконали план другого року дев’ятої п’ятирічки.
За останні роки Середина-Буда, яка 1964 року стала містом районного підпорядкування, значно змінила своє обличчя. Тут з’явилося понад 50 багатоповерхових житлових будинків, нові приміщення школи, залізничної станції, будинки культури. Лише за роки восьмої п’ятирічки побудовано 6 багатоповерхових та 75 індивідуальних житлових будинків, готель і лазню, два дитячі комбінати, приміщення середньої школи на тисячу учнівських місць тощо. Місто повністю електрифіковане. Автобусні маршрути зв’язують його з Сумами, Шосткою, Дружбою та з більшістю населених пунктів району та області.
Все місто потопає в зелені фруктових садів та декоративних дерев. В центрі міста створено бульвар, на якому височить пам’ятник В. І. Леніну.
У Середині-Буді багато уваги приділяється охороні здоров’я трудящих. Нині в місті є районна лікарня на 250 ліжок, поліклініка, дитяча й жіноча консультації, протитуберкульозний диспансер на 50 ліжок, здоровпункт, санепідстанція, аптека. У 1972 році в закладах охорони здоров’я міста працювало 150 медичних працівників, в т. ч. 30 лікарів.
Зріс рівень освіти й культури. За післявоєнні роки повністю було відбудовано і розширено мережу шкіл. В місті діють дві середні школи, вечірня середня школа робітничої молоді, дві початкові й музична школи, в яких навчаються 1600 учнів, працюють 115 вчителів. Серед них — заслужені вчителі Української РСР М. О. Кравченко, Н. Ф. Мельник. Трудящі проводять своє дозвілля у районному будинку культури та будинку культури заводу монтажних заготовок (кожен на 600 місць). Вони мають змогу брати участь у гуртках художньої самодіяльності — хоровому, драматичному, танцювальному та інших. Жіночий ансамбль «Полісяночка» відомий далеко за межами району. В місті є два широкоекранні кінотеатри на 650 місць і кілька кіноустановок.
Добре працюють бібліотеки міста: районна, книжковий фонд якої становить 33 тис. томів, її послугами користуються 2939 читачів, та дитяча, читачами якої є 3385 учнів. Крім того, є 10 бібліотек у колгоспі, на підприємствах і у школах Середини-Буди.
До послуг трудящих — пошта, телеграф і телефон з міжміським переговорним пунктом. Повагою серед зв’язківців користується оператор поштового зв’язку, ударник комуністичної праці Т. Г. Тарасенко, 1958 року нагороджена орденом «Знак Пошани».
У місті 31 первинна партійна організація. Вони об’єднують 606 членів партії. Під керівництвом комуністів активно працюють 17 первинних комсомольських організацій, які об’єднують 332 членів ВЛКСМ.
До міської Ради обрано 50 депутатів, працює 7 постійно діючих комісій. Серед них особливою активністю відзначаються комісії благоустрою, промислова та культури й народної освіти.
Серед уродженців Середини-Буди І. Т. Мільченко — доктор медичних наук, професор Куйбишевського медінституту; В. І. Гончаров — лауреат Ленінської премії, Л. П. Петрунькін — лауреат Державної премії.
Трудящі міста наполегливо працюють над втіленням у життя історичних накреслень XXIV з’їзду КПРС, завдань дев’ятої п’ятирічки.
О. Д. ТОМЧУК