Шостка, Шосткинський район, Сумська область
Шостка — місто обласного підпорядкування (з 1939 р.), центр району, розташоване на річці Шостці, притоці Десни, за 209 км від Сум. Залізнична станція на лінії Терещенська — Пирогівка, що зв’язана з магістраллю Москва—Київ. Населення — 65,3 тис. чоловік.
Поблизу Шостки виявлено крем’яні знаряддя праці доби пізнього палеоліту (15 тис. років тому).
У другій половині XVI ст. в малопрохідних лісних місцях на півночі Чернігівщини почали селитися втікачі від панської сваволі. Так виникло селище Локотки, що є частиною сучасної Шостки. Після возз’єднання України з Росією село Локотки ввійшло до складу Воронізької сотні Ніжинського полку. Населення займалося переважно хліборобством. На річці Шостці козацька старшина побудувала млини, на яких мололи зерно, а також селітру й вугілля для виробництва пороху, валяли сукно й повсть. Кустарним способом виробляли селітру і в сусідніх селах. Проте транспортування її до порохових заводів коштувало дорого, тому на початку XVII ст. були відкриті на місцях приймальні пункти селітри. В 1737 році за розпорядженням сенату на річці Шостці почалося спорудження порохового заводу. Через 2 роки він став до ладу. Поряд з ним виник посад Шостка, де селилися «робітні люди», козаки й міщани. Спочатку завод мав місцеве значення. В 1771 році його передано відомству головної канцелярії артилерії та фортифікації.
Працювали на заводі здебільшого солдати та рекрути, майстри з багатьох російських, білоруських та прибалтійських губерній. Багато хто з солдат після закінчення строку служби залишався тут на все життя. 1784 року в посаді жило 360 чоловік. Після ліквідації полкового устрою Шостка з 1782 року ввійшла до Новгород-Сіверського намісництва, з 1796 року — в складі Глухівського повіту до Малоросійської, з 1802 року — Чернігівської губернії.
Важливу роль Шосткинський пороховий завод відіграв під час Вітчизняної війни 1812 року — тут було виготовлено 25 тис. пудів чорного пороху, в зв’язку з чим зросла кількість працюючих на підприємстві. Поруч нього відведено «квадратну версту» з чотирма заставами, які утворювали міську смугу, де селилися робітники. 1830 року почалося спорудження в посаді кам’яних будинків. У 1837 році збудовано кам’яне приміщення госпіталю з аптекою. Поступово Шостка зростала як промисловий центр. Особливо зросла її роль в період Кримської війни — за три роки обсяг продукції порохового заводу збільшився в 6 разів. У 1855 році було вироблено 134 тис. пудів пороху, що становило 43 проц. продукції всіх порохових заводів Росії. 1848 року почав діяти капсульний завод. Наприкінці 60-х років на ньому було зайнято понад 300 робітників.
Умови праці на заводах були надзвичайно тяжкими. Робота тривала вдень і вночі. З робітниками поводилися жорстоко. Вони скаржились у військове відомство, що їх змушують починати працю дуже рано, не дозволяють брати з собою хліба й не випускають обідати, по закінченні робочого дня посилають на інші роботи, жорстоко б’ють і не сплачують зароблених грошей. Та адміністрація була глуха до нужд робітників. Чиновники обкрадали їх. Ні про яку охорону праці чи техніку безпеки не могло бути й мови. На заводі часто траплялися вибухи, внаслідок чого багато робітників гинуло або зазнавало тяжких травм. У 1830 році, наприклад, під час вибуху загинуло 13 чоловік, а в 1855—1879 рр. на заводі сталося сім великих аварій, під час яких загинули десятки робітників. Найпоширенішою формою протесту проти нестерпних умов праці й безправ’я були втечі. Але втікачів часто ловили, били різками, шпіцрутенами й знову відправляли на завод. Так, погонич коней П. Ширяев за втечу був проведений крізь стрій шість разів і покараний 1000 ударів шпіцрутенів. Покарання шпіцрутенами солдатів чи робітників вважалося звичайним явищем на заводі, рідко хто уникав цієї екзекуції.
Жорстока експлуатація, недоїдання, злидні підривали здоров’я робітників. Вони часто хворіли, а єдиний у посаді лазарет, де налічувалося всього п’ять медичних працівників, не міг забезпечити навіть вчасної невідкладної допомоги. Переважна більшість населення була неписьменною. Загальноосвітніх шкіл не існувало. 1820 року при заводі відкрили школу, яка готувала робітників різних спеціальностей.
У другій половині XIX ст., у зв’язку з потребою зміцнювати армію, Шосткинський завод був реконструйований. Завдяки удосконаленню технологічних процесів уже в 1887 році вироблено 80 тис. пудів пороху, переважно нових сортів. Тоді ж створено хімічну лабораторію і технічну бібліотеку. Дальшому збільшенню виробництва й зростанню селища сприяло відкриття в 1893 році залізниці, яка з’єднала Шостку з промисловими центрами Росії. У селищі швидко збільшувалася кількість населення. За даними перепису 1897 року в ньому проживало 4382 чоловіка.
Тяжка виснажлива праця, система штрафів, які поглинали значну частину заробітків, політичне безправ’я пробуджували класову свідомість трудящих селища. Перший стихійний виступ робітників Шосткинського заводу відбувся 4 жовтня 1900 року. Адміністрація відмовилась укласти орендні договори на експлуатацію ділянок землі, де стояли будинки робітників. Обурені робітники побили представників адміністрації. Загін поліції, що прибув на завод, придушив цей виступ. Багато його учасників заарештували й засудили до тривалого тюремного ув’язнення.
У політичному вихованні робітників певну роль відіграла соціал-демократична організація, створена в селищі восени 1900 року студентом М. О. Шевелкіним, що мала назву «Організовані робітники шосткинських заводів». До неї ввійшло 50 чоловік. У 1901—1902 рр. члени організації розповсюджували прокламації, в яких закликали робітників виступити проти самодержавства, вимагали 8-годинного робочого дня, страхування робітників. Була розповсюджена також брошура «Перше травня», видана в 1901 році редакцією газети «Искра». В Шостку «Искра» надходила з Конотопа, Чернігова, Петербурга та інших міст, а також з-за кордону на адресу військовослужбовців М. Г. Павловського та О. А. Карпенка-Логвинова.
В 1902 році організація провела першу маївку. Місцеві власті викликали, крім розквартированого, ще один батальйон солдатів. Про цю подію газета «Искра» писала: «Настрій робітників збуджений. Стріляли в знахабнілого майстра Криворученка. Арештів не було. Вперше організований рух набрав відкритого характеру». Навесні 1902 року поліції вдалося встановити імена найактивніших членів соціал-демократичної організації і заарештувати їх. 20 чоловік було притягнуто до суду, серед них робітників І. С. Аксененка, С. П. Жданова, В. П. Максименка, лікаря В. М. Сидорова, який мав зв’язок з агентом газети «Искра» І. І. Радченком, та інших. Але організація продовжувала свою діяльність. У спеціальних листівках, випущених нею наприкінці квітня 1903 року під час підготовки до маївки, повідомлялося про робітничий рух у Росії та про тяжке становище робітників Шостки. Листівки закликали: «Хай живе Російська соціал-демократична робітнича партія!».
Хвиля революційних виступів, що прокотилася по країні в 1905—1907 рр., захопила й Шостку. Особливо зросла революційна активність робітників після Жовтневого всеросійського політичного страйку. Під впливом боротьби трудящих Росії робітники селища в листопаді 1905 року організували масовий страйк, приводом до нього стало звільнення одного з робітників порохового заводу. Багато допоміг в організації страйку створений у 1905 році «Союз робітників Шосткинського порохового заводу», до якого ввійшли й соціал-демократи. Був обраний комітет Союзу в складі 5 чоловік, очолив його робітник Г. Ткаченко. Страйкарі вимагали усунення з посади полковника Іванова, чиновника Мартинова та начальника заводу, про що надіслали три телеграми царському прем’єр-міністру Вітте. Але керівництво заводу відмовилося задовольнити вимоги робітників. Тоді 22 листопада вони припинили роботу й зібралися на мітинг, де склали вимоги до адміністрації і вирішили послати до м. Конотопа своїх делегатів, щоб заручитися підтримкою трудящих залізничних майстерень. Через два дні з Конотопа прибули 4 делегати. Вони запропонували припинити цей страйк і готуватися до всеросійського. Наступного дня робітники почали працювати, а опівдні адміністрація заводу звільнила кількох робітників у т. ч. й Г. Ткаченка, які їздили до Конотопа. Обурені робітники 12 грудня 1905 року знову припинили роботу й обрали страйковий комітет у складі 15 осіб на чолі з Г. Ткаченком.
Шосткинських страйкарів підтримали селяни, які прислали до селища своїх представників й допомогли продуктами харчування. Відбувалися мітинги й демонстрації з червоними прапорами. 14 грудня проходила антиурядова демонстрація, в якій взяли участь також учні міського народного училища. Демонстранти співали революційних пісень. Адміністрація заводу звільнила всіх, хто не працював у грудні, але страйк тривав. Залізнична станція, електростанція й водокачка теж не працювали. Робітники заявили, що захищатимуть свої права силою, навіть з допомогою зброї.
Адміністрація заводу викликала додаткові війська, які 21 грудня силою зброї спробували примусити робітників працювати, але вони не підкорилися, тоді драгуни почали їх бити. Про це дізналися селяни навколишніх сіл і прийшли на допомогу робітникам, та організаторів страйку вже заарештували. Біля квартири станового пристава зібралося близько тисячі робітників і селян, вони вимагали звільнення заарештованих. Солдати відкрили по них стрілянину, були поранені, найактивніших учасників виступу кинули за грати. 23 грудня в селищі знову відбулася демонстрація. Поліція розігнала її, а потім облила народний дім гасом і підпалила. Всіх, хто намагався гасити пожежу, карателі били нагаями.
Після придушення виступу в Шостці царські власті жорстоко розправилися з його учасниками. В 1906 році Г. Ткаченка, С. Максимовського, Г. Сулиму та інших учасників виступу вислали до Тобольської й Вологодської губерній, багатьох віддали до військово-окружного суду. Почалися звільнення з роботи, складалися «чорні» списки, куди заносилися прізвища страйкарів та співчуваючих. У зв’язку з масовими арештами соціал-демократична організація довгий час не діяла.
Незважаючи на чорносотенний розгул, у 1909 році до Шостки надходили газети «Пролетарий» і «Социал-демократ». Важливу роль у пробудженні класової свідомості робітників відіграла газета «Правда». В липні 1914 року вона писала в передовій статті про тяжке становище робітників Шосткинського порохового заводу й закликала їх виступити на боротьбу з самодержавством.
Напередодні першої світової імперіалістичної війни при пороховому заводі діяв лазарет, у селищі — амбулаторія. Тут працювали 2 лікарі й 8 фельдшерів, які обслуговували й навколишні села. Звичайно, вони не могли забезпечити необхідну медичну допомогу населенню. Переважна більшість жителів була неписьменною. В 1864 році школу при заводі закрили. Того ж року почала діяти приватна школа, але плата за навчання була високою, тому для дітей робітників ця школа була недоступна. Лише 1904 року в селищі відкрито трикласне народне училище, 1899 — невелику бібліотеку.
Імперіалістична війна посилила реакцію. В Шостці провадились обшуки й арешти «неблагонадійних». Виробництво пороху в цей час різко зросло. Збільшилась і кількість робітників за рахунок мобілізованих селян, яких тут чекала тяжка, підневільна праця. Після запровадження понаднормових робіт тривалість робочого дня стала фактично необмеженою. День у день росла дорожнеча, а заробітна плата лишалася низькою. Все це викликало незадоволення. На заводі працювало багато петроградських робітників, серед яких були й більшовики. В результаті більшовицької агітації в жовтні 1915 року застрайкували 170 робітників-будівельників, у грудні 1916 року зупинилися головні цехи порохового заводу. В ніч на 22 січня 1917 року на вулицях з’явилися більшовицькі листівки, які закликали трудящих кінчати війну з німцями, а починати воювати з своїм справжнім ворогом — царем та урядом.
Звістка про перемогу Лютневої революції швидко дійшла до Шостки. 5 березня відбулася демонстрація робітників і службовців порохового заводу, в якій взяло участь 8 тис. чоловік. Тоді ж була створена Шосткинська Рада робітничих і солдатських депутатів. Одночасно почали діяти адміністративні органи Тимчасового уряду. Більшовики Шостки вийшли з підпілля. Вони організовували мітинги й збори, де розповідали про Леніна, про партію більшовиків, викривали контрреволюційну суть політики угодовських партій, що захопили керівництво в Шосткинській Раді робітничих і солдатських депутатів. У березні були створені профспілки металургів, хіміків і конторських робітників. Робітники під керівництвом більшовиків В. Яровицького, Г. Петруненка, П. Безкровного вели роз’яснювальну роботу серед населення. На початку травня головою Шосткинської Ради став В. Яровицький. Крім нього, ще п’ять більшовиків було обрано депутатами. 5 червня 1917 року була оформлена партійна організація, під впливом якої посилився процес більшовизації Ради.
З радістю зустріло населення звістку про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. Більшовики організували 8 листопада багатолюдний мітинг. У селищі була проголошена Радянська влада. Учасники мітингу вітали соціалістичну революцію, уряд робітників, селян та солдатів і закликали пильно оберігати завойовану владу. В боротьбі за зміцнення Радянської влади трудящим Шостки довелося переборювати шалений опір буржуазії. До селища прибув загін «вільних козаків» Центральної ради. Незважаючи на розгул контрреволюції, робітники створювали бойові дружини й загони Червоної гвардії. На допомогу українському народові для боротьби з контрреволюцією наприкінці 1917 року прибули до Шостки загони петроградських і московських робітників. Спільними зусиллями 14 січня 1918 року загін Центральної ради був вибитий із Шостки. Вся влада перейшла до Ради робітничих і солдатських депутатів.
Рада насамперед запровадила восьмигодинний робочий день. Вживалися заходи до нормалізації життя в селищі. В березні 1918 року кайзерівські війська наблизилися до Шостки. Загони Червоної Армії під командуванням А. І. Ремньова, які відступали з Києва, мали завдання затримати наступ німецьких окупантів, щоб евакуювати устаткування й цінності Шосткинського порохового заводу. Але 24 березня 1918 року в селищі спалахнув контрреволюційний заколот. Загін Червоної Армії під командуванням А. І. Ремньова за допомогою новгород-сіверських червоногвардійців під командуванням М. В. Ромченка і місцевих робітників протягом двох днів придушили заколот. З порохового заводу було відправлено для Червоної Армії 40 тис. пудів пороху, а також евакуйовано 35 вагонів цінного обладнання. На початку квітня селище захопили німецькі війська.
Трудящі Шостки піднялися на боротьбу проти іноземних загарбників. У партизанському загоні, створеному в квітні 1918 року більшовиками Д. С. Коротченком і Т. В. Черняком, воювало багато жителів селища. В серпні 1918 року партизани висадили в повітря пороховий склад, у вересні розгромили німецький загін і його штаб у с. Дробишеві, захопили на Десні пароплав «Рассвет» зі зброєю. 18 грудня 1918 року Новгород-Сіверський полк під командуванням Т. В. Черняка визволив Шостку від німецьких окупантів. У селищі була відновлена Радянська влада і створений ревком, до складу якого ввійшли П. Безкровний, Ф. Степанов, С. Ткаченко, В. Яровицький та ін.
Відновила роботу партійна організація, яка в січні 1919 року налічувала 75 комуністів, а в червні — вже 159 членів партії і 404 співчуваючих, об’єднаних у 6 осередків. З кожним днем посилювався вплив більшовиків. Заводоуправління складалося повністю з комуністів, створено профспілкові організації металістів, хіміків, техніків та ін. Почали діяти партійна школа й комуністичний клуб. Вірним помічником комуністів став комсомольський осередок, заснований на початку 1919 року. В червні він уже об’єднував 204 чоловіка.
Здійснення соціалістичних перетворень відбувалося в умовах жорстокої класової боротьби. В навколишніх лісах діяли куркульські банди. Партійна організація, органи Радянської влади, підтримувані населенням, створили в селищі збройний загін. Комуністи були в стані постійної бойової готовності, діяли трійка й надзвичайний штаб. Наприкінці лютого 1919 року до Шосткинського комуністичного загону в Глухові відправлено поповнення з комуністів і співчуваючих у кількості 50 чоловік.
Але незабаром нависла нова небезпека — почався наступ денікінських полчищ. У відповідь на заклик Комуністичної партії «Всі на боротьбу з Денікіним!» до лав Червоної Армії влилися 657 комуністів і безпартійних робітників Шостки. В липні 1919 року в селищі оголошено надзвичайний стан. Під натиском переважаючих сил радянські війська у вересні залишили місто. Безробіття, злидні, голод, дорожнечу, жорстокий терор принесли на своїх багнетах білогвардійці. Влада їх протрималася недовго — в листопаді частини 14-ї армії визволили Шостку. Знову розгорнули роботу ревком і партійна організація, які робили все можливе для налагодження мирного життя. Стали до ладу пороховий і лісообробний заводи. На підприємствах було запроваджено 8-годинний робочий день, поліпшилось постачання населення продуктами харчування, велася боротьба з епідемією тифу, що косив людей. На базі заводського лазарету в селищі відкрито повітову лікарню на 100 ліжок, де працювали 3 лікарі й 8 фельдшерів. Організовано також 6 фельдшерських пунктів і аптеку. У лютому 1920 року була обрана Шосткинська Рада робітничих, селянських і червоноармійських депутатів, якій ревком передав усю повноту влади. Почали діяти профспілкові та комсомольські організації. 5—7 жовтня відбувся перший повітовий з’їзд Рад, на якому обрали виконком.
Шосткинський селищний і повітовий комітети партії розгорнули роботу, спрямовану на відбудову господарства, розширення діючих підприємств. За активною участю комсомольської організації (у травні 1920 року вона налічувала 104 чоловіка) були проведені суботники, під час яких упорядковувалися двори, вулиці, збирали металобрухт. Лише в квітні й травні 1920 року трудящі Шостки відпрацювали понад 44 тис. годин.
На початку 20-х років становище в Шосткинському повіті було напруженим. У навколишніх селах діяли куркульські банди, які хотіли захопити місто. В зв’язку з цим усім комуністам і комсомольцям видали зброю, створено батальйон частин особливого призначення (ЧОП) під командуванням І. І. Пересипкіна. Незабаром банди в повіті були розгромлені.
Партійні й радянські органи спрямували всі зусилля трудящих на подолання післявоєнної економічної розрухи. Секретарем Шосткинського повітового комітету КП(б)У в 1921—1923 рр. працював Д. С. Коротченко, видатний партійний і радянський діяч. Під керівництвом партійного комітету й повітвиконкому промислові підприємства переходили на випуск мирної продукції. Механічні майстерні Шосткинського заводу почали виготовляти сільськогосподарський інвентар, стали до ладу млин при пороховому заводі, лісопилка, відкрито кілька пекарень. За високі показники у відбудові господарства робітника порохового заводу В. Ф. Нестеренка в 1923 році нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора України. На кінець відбудовного періоду в Шостці працювали одне державне промислове підприємство й 15 кооперативних.
Трудящі Шостки гаряче відгукнулися на звернення В. І. Леніна до українського селянства допомогти голодуючим Поволжя і трудящим промислових центрів. Тільки в жовтні—листопаді 1921 року до Саратова й на Донбас було відвантажено 30 тис. пудів зерна й 75 тис. пудів картоплі. Відділ народної освіти виділив 45 тис. крб. на ремонт шкіл Поволжя.
Одностайно схвалили робітники селища ленінську ідею створення багатонаціональної радянської держави. Делегатами на VII Всеукраїнський з’їзд Рад вони послали голову Шосткинського повітвиконкому М. В. Майбороду, слюсаря порохового заводу О. А. Піхунова й голову волвиконкому І. С. Гоя, які разом з іншими делегатами голосували за Декларацію про утворення СРСР. М. В. Майборода й О. А. Піхунов були делегатами І Всесоюзного з’їзду Рад.
Тяжкою втратою для шосткинців, як і для всіх трудящих, була смерть В. І. Леніна. Жителі міста й навколишніх сіл зібралися на траурний мітинг. Усі промовці запевняли партію і уряд у безмежній відданості справі соціалізму. Робітники подавали заяви про вступ до партії. Під час ленінського призову партосередок Шосткинського заводу зріс на 95 чоловік. У центральному сквері 1926 року встановлено пам’ятник В. І. Леніну.
У зв’язку з проведенням адміністративно-територіальної реформи в березні 1923 року Шосткинський повіт був ліквідований, Шостка стала районним центром Новгород-Сіверського округу, в 1925 році — Глухівського округу. 1924 року Шостку віднесено до категорії міст. У той час у ній налічувалося 8828 жителів.
На кінець відбудовного періоду значно поліпшився стан охорони здоров’я та освіти. 1925 року в місті були лікарня на 100 ліжок, амбулаторія, поліклініка, в яких налічувалося понад 100 медичних працівників, з них 22 лікарі. У семирічній і трьох початкових школах навчалися 1254 учні й викладали 37 учителів. У хіміко-механічному технікумі було 434 студенти. При ньому працював робітфак, де навчалося 137 чоловік. З 1921 року працювала профтехшкола, на її базі в 1923 році відкрито індустріальний технікум, який пізніше став хіміко-технологічним технікумом, де в 1925 році налічувалося 20 викладачів і 256 учнів. У місті діяв трирічний робітничий університет. Для ліквідації неписьменності серед дорослого населення створено дві школи лікнепу й вечірні курси для робітників заводу. Багато комсомольців, переважно учні політехнікуму, навчали грамоти жителів прилеглих сіл. У народному будинку й робітничому клубі працювали бібліотеки, періодично демонструвалися кінофільми, діяли гуртки художньої самодіяльності, народний самодіяльний театр. Було відкрито дві книгарні. Велику роль у розгортанні соціалістичного будівництва відіграла газета «Последний бой», орган повітового партійного комітету, що виходила з жовтня 1920 року.
Виконуючи рішення XIV з’їзду ВКП(б), трудящі Шостки активно включилися в соціалістичну перебудову господарства. За постановою уряду 1929 року на базі порохового заводу почалося спорудження кіноплівкової фабрики.
Це була одна з ударних будов першої п’ятирічки. З багатьох міст Радянського Союзу сюди приїздили спеціалісти, надходили будматеріали, устаткування. Коли французькі спеціалісти відмовилися за короткий строк виконати комплекс робіт щодо обладнання фабрики (урядовий строк був жовтень 1931 року), райком партії прийняв рішення про громадський буксир. На ділянках були створені партосередки. Районна комсомольська організація взяла шефство над будівництвом. Провадилися декадники, розгорнулося соціалістичне змагання. Районна газета «Заря» й багатотиражна «Радянська кіноплівка» систематично висвітлювали хід соціалістичного змагання, досвід передових будівельників і монтажників. Завдяки вжитим заходам будівництво й обладнання фабрики закінчено набагато раніше, ніж намічали іноземні спеціалісти. В жовтні вона стала до ладу діючих, а 1934 року випустила 50 млн. метрів чорно-білої плівки. В 1939 році вона виробляла вже 100 млн. метрів плівки й досягла проектної потужності. Вживалися заходи до забезпечення підприємства кадрами. На початок 1931 року було підготовлено через систему фабзавучу та індивідуального навчання 1500 спеціалістів.
За роки довоєнних п’ятирічок у Шостці збудовано кілька підприємств місцевої промисловості: хлібокомбінат, цегельний завод, торфопідприємство, організовано промартіль «Зоря», розширено лісопилку. Партійні й профспілкові організації очолили боротьбу трудящих за успішне виконання п’ятирічних планів розвитку народного господарства. На підприємствах розгорнулося соціалістичне змагання за освоєння виробничих потужностей, найбільш повне оволодіння технікою й технологією виробництва. В другій п’ятирічці широкого розвитку набув стахановський рух. Так, робітники кіноплівкової фабрики О. Жабко, Ф. Федоров, М. Чвертка та інші систематично виконували виробничі завдання на 200—300 проц. Виникли стахановські бригади. 1936 року на фабриці працювало по-стахановському 400 чоловік. Десятки стахановців виховала комуніст В. А. Хондожко. 1938 року її обрали депутатом Верховної Ради УРСР першого скликання. Слюсаря А. Ф. Коротича за багаторічну високопродуктивну працю нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. Всього на підприємствах міста на початок 1936 року налічувалося 1266 стахановців.