Ялтушків, Барський район, Вінницька область
Ялтушків — село (до 1938 року — містечко), центр сільської Ради, залізнична станція. Розташований на річці Лядові — притоці Дністра, за 16 км від районного центру, за 23 км від станції Бар. Населення — 3500 чоловік. Сільській Раді підпорядковані села Біличин, Мигалівці, Слобода-Ялтушківська, Черешневе, селища Лугове, Слобода.
Перша згадка про Ялтушків належить до 30-х років XV ст. Серед загарбаних шляхетською Польщею населених пунктів Західного Поділля в 1434 році згадується і Ялтушків (Єлтушків)1. 1537 року його купила польська королева Бона Сфорца. Тоді ж Ялтушкову надано права містечка. Ялтушків лежав на т. зв. Кучманському шляху і понад сто років був важливим оборонним пунктом. У 1542 роді Бона Сфорца частину його жителів переселила в Бар.
З початку XVI ст. Ялтушків фігурує не лише як оборонний пункт, а й як один з місцевих центрів ремесла й торгівлі. 1556 року йому було надано магдебурзьке право, яке, однак, не звільняло населення від феодальних повинностей. Міщани зобов’язані були вирушати з барським старостою у військові походи, платити податки по 15 грошів з диму, давати 2 третини вівса, бджільну десятину, один день орати панське поле. Найтяжчою повинністю для населення було утримувати польський гарнізон, що розташувався у Барі. Необмежені права старост, їх сваволя викликали невдоволення місцевих жителів. Населення Ялтушкова в 1556 і 1562 рр. скаржилося польському королеві на барського старосту Б. Претвича, який накладав на них додаткові податки, запроваджував різні повинності.
Крім феодального й національного гніту, населення терпіло також від частих набігів татар і турків. Тричі — в 1549, 1568 і 1569 рр.— турецько-татарські завойовники нападали на Ялтушків, знищували або забирали в полон населення. В 1570 році в Ялтушкові залишилося всього 20 господарств міщан (в 1565 році ще було 48).
У другій половині XVII ст. посилився наступ феодалів на селян і міщан. Влада старости лишалася необмеженою. Частина жителів рятувалася втечею на Брацлавщину й Київщину. Блискучі перемоги повстанського війська під проводом Богдана Хмельницького під Жовтими Водами і Корсунем, взяття Кривоносом Барського замку викликала заворушення серед населення Ялтушкова. Багато його мешканців пішли в загони Кривоноса, Нечая, Богуна. Але на підставі Зборівського договору Ялтушків та інші міста й села Поділля залишилися під владою Польщі. Це було підтверджено й Андрусівським перемир’ям між Росією і Польщею. В 1672 році за Бучацьким договором Ялтушків у складі Поділля потрапив під владу Туреччини. Турецьке поневолення, яке тривало 27 років, знову змінилося польсько-шляхетським.
Після возз’єднання Правобережної України з Лівобережною у складі Росії Ялтушків за новим адміністративним поділом увійшов до Могилівського повіту Подільської губернії. За півстоліття з часу возз’єднання в містечку сталися значні зміни. Появилися деякі підприємства. 1844 року тут уже були винокурний, пивоварний і цегельний заводи, які належали поміщикові6. Але становище населення залишалося дуже важким. Запровадження урочної системи для селян призвело до того, що в період збирання врожаю вся сім’я від неділі до неділі гнула спини на пана, не маючи змоги зібрати врожай із свого клаптика землі. Частина селян-кріпаків працювала на цукровому, пивоварному й цегельному заводах. У квітні 1826 року до Ялтушкова дійшла чутка про появу сина Івана Гонти, який закликає до другої Коліївщини. Сотні селян Ялтушкова, Слободи-Ялтушківської, Шершнів та інших сіл поповнили загони У. Кармалюка, Й. Серветника та І. Малярчука, які діяли в районі Ялтушкова—Бара—Ушиці. Повстанці громили поміщицькі маєтки, чинили розправу над ненависними панами.
Маніфест про скасування панщини обнародували в Ялтушкові в березні 1861 року. Вже на початку квітня цього року селянки Ялтушкова припинили роботи в економії поміщика, стали вимагати скасування жіночих панщинних днів.
Вважаючи себе вільними, жінки заявили управляючому, що не будуть виконувати панщини. Але цей виступ придушили1. Реформа здійснювалась так, що кінець кінцем селяни були приречені на злидні й розорення. Відпускаючи на волю, селян примушували купувати свою ж споконвічну землю в поміщика. 1870 року в Ялтушкові налічувалося 190 селянських дворів, з них 73 — на чиншовому праві, 117 власницьких. Найбіднішою частиною були чиншовики. На кожен їх двір припадало по 2 десятини землі. Майже 30 років між селянами й поміщиками точилася тяжба за землю, за розмежування, і лише 1894 року, коли сюди прибуло 2 роти солдатів, які заарештували 8 селян, розмежування провели. Наступного року власник цукрового заводу (збудований 1871 року), посилаючись на своє давне право на землю і заборгованість селян, став відбирати у них землю. В містечку розпочалося заворушення. Викликаний сюди каральний загін вчинив жорстоку розправу над селянами. їхнього ватажка В. Луканішина прилюдно покарали 50 ударами й засудили до тюремного ув’язнення. З дозволу губернатора загін 7 днів залишався на повному утриманні ялтушківських селян. Це був, за їх висловом, «тиждень екзекуції».
1863 року в містечку відкрили парафіяльну школу. Пізніше при цукровому заводі почала працювати заводська лікарня, а в самому Ялтушкові — поштове відділення. Діяв також селекційний пункт.
Події першої російської революції 1905—1907 рр. не обминули і Ялтушкова. Серед робітників цукрового заводу розповсюджувалися листівки з закликом до страйку. 1 травня 1905 року робітники, оголосивши страйк, вимагали від адміністрації квартирних грошей для тих, хто не має житла, підвищити зарплату, відкрити школи, поліпшити медичну допомогу тощо. Дирекція підприємства змушена була піти на деякі поступки. Під впливом виступів робітників сталися заворушення селян Слободи-Ялтушківської та інших сусідніх сіл.
До Великої Жовтневої соціалістичної революції майже 80 проц. ялтушківських селян були малоземельними або зовсім не мали землі. В середньому на кожне господарство припадало 1,8 десятини землі. Частина селян працювала сезонними робітниками на цукровому заводі. Перед першою світовою війною на цукровому заводі вже налічувалося до тисячі робітників. Становище заводських робітників було дуже важким. Робочий день тривав 12 годин і більше, сезонники одержували по 15—20 коп., а підлітки — вдвічі менше. Робітники жили у вогких, темних і брудних бараках. Ялтушків залишався невеликим містечком, у якому було 20 дрібних крамниць, заїжджий дім, 48 ремісників — кравців, шевців, булочників. На Ялтушківський базар з’їжджалися жителі навколишніх сіл не лише продавати свої продукти, а й купувати вироби ремісників Бара, Мурованих Курилівців та інших поселень.
Імперіалістична війна загострила класові суперечності. Про революційні події у Петрограді, повалення царя стало відомо в Ялтушкові на початку березня 1917 року. Сюди прибули мешканці сіл Слободи-Ялтушківської, Ходаків, Мигалівців і разом з робітниками взяли участь у мітингу й демонстрації. Але й після Лютневої революції Ялтушківський завод залишався в руках власника. Селянам обіцяли землю, але не давали. Незадоволення Тимчасовим урядом наростало з кожним днем. У Ялтушкові був створений ревком, який очолив робітник заводу більшовик Г. Є. Назаренко.
Радісно зустріли робітники й селяни Ялтушкова перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. Проте наявність військ, що підтримували Тимчасовий уряд, перешкодила ревкому взяти владу до своїх рук. У листопаді в Ялтушкові почала хазяйнувати буржуазно-націоналістична Центральна рада.
В січні 1918 року в містечку було проголошено Радянську владу. У відповідності з ленінським декретом селяни отримали землю, на цукровому заводі запровадили робітничий контроль.
Перші кроки Радянської влади перервала навала австро-німецьких окупантів. Робітники цукрового заводу, селяни Ялтушкова та навколишніх сіл чинили мужній опір загарбникам. Чимало патріотів поповнили загони червоногвардійців. Влітку 1918 року в Ялтушкові був створений підпільний ревком, до якого увійшли робітники Г. Є. Назаренко, В. М. Пирч та інші.
Всю свою діяльність ревком спрямував на підготовку до збройного повстання. Він потурбувався про озброєння робітників, створив бойові групи, виробив план повстання, послав у сусідні села агітаторів, щоб залучити до виступу селян. Активну участь у підготовці повстання взяли робітники М. Ю. Магдієв, брати С. Г. і Т. Г. Боднар та ін. 9 серпня 1918 року місцеві окупаційні власті заарештували активних агітаторів, робітників Н. Лисовика, A. Векалюка, Т. Кристалюка та ін. Згідно з наказом ревкому виступ у Ялтушкові розпочався в ніч на 19 серпня. Повстанці заарештували волосне управління й захопили цукровий завод, роззброїли австрійську охорону. Ревком оголосив про мобілізацію чоловіків від 18 до 45 років. Повстанці в запеклому бою примусили відступити дві роти австрійців. Проти повсталих робітників та селян 20 серпня було направлено батальйон з артилерією. Окупанти жорстоко розправилися з робітниками й селянами. 50 повстанців, у т. ч. майже всіх членів ревкому, було страчено. Смертю героїв загинули B. Я. Котик, С. Полонський, члени ревкому Г. А. Богатир, Т. Й. Бабійчук, А. Назаренко, представник Могилівського революційного комітету Д. І. Шмуклерман. Гордій Богатир перед стратою не став на коліна і, зірвавши пов’язку з очей, крикнув: «Хай живуть більшовики!». Т. М. Бабійчука і А. Назаренка окупанти вивезли на цвинтар, де вчинили допит. Т. М. Бабійчуку завдали 19 штикових ударів у груди, А. Назаренка повісили. Були розстріляні батьки й родичі багатьох учасників повстання. Окупанти знищили 200 хат у Ялтушкові і 180 хат у Слободі-Ялтушківській.
Незважаючи на жорстоку розправу, трудящі Ялтушкова не підкорилися. В листопаді знову спалахнуло повстання. 16 листопада 1918 року влада перейшла до рук ревкому, але в грудні Ялтушків захопили петлюрівці. Наприкінці березня 1919 року містечко визволив Богунський полк. 50 місцевих робітників і селян влилися до загонів 1-ї Української радянської дивізії, якою командував М. Щорс. Влітку цього року Ялтушків знову потрапив до рук петлюрівців, які були вигнані в січні 1920 року. Проте в квітні містечко окупували білополяки, а в жовтні Ялтушків знову опинився під владою петлюрівців.
У середині листопада 1920 року Ялтушків був остаточно визволений частинами кавалерійської бригади під командуванням Г. І. Котовського. З цього часу розпочалося мирне будівництво. Зразу ж були створені ревком (голова В. Я. Дубчак), комітет незаможних селян (голова А. Кретюк). Трудящі взялися до відбудови зруйнованих заводів. Уже в 1921 році в Ялтушкові став працювати шкіряний завод, відновила роботу селекційна станція.
В перші роки Радянської влади важливу роль у виробничому, громадському і культурно-освітньому житті в Ялтушкові відіграв цукровий завод. Йшла не лише відбудова його, а й формування нових виробничих відносин, соціалістичного ставлення до праці, до людини. Наприкінці 1920 року при заводі почала працювати професійно-технічна школа, де навчалося 60 чоловік. Профтехшкола мала два відділення — технічне й медичне. Весь курс навчання був розрахований на три роки. Викладали українську, російську і німецьку мови, фізику, хімію, історію, ботаніку; учні механічного відділення вивчали ще й технологію обробки дерева, механіку, креслення тощо. Практичні заняття проходили на заводі, в селекційній станції, майстернях, у лікарнях, аптеці. Підручниками й спеціальною літературою учнів забезпечувала заводська бібліотека, а також бібліотека селекційної станції. Заняття відбувалися в колишній робітничій казармі, яку відремонтували робітники цукрового заводу. У цьому ж приміщенні розмістили і заводський клуб. Відкриття його (7 листопада 1922 року) збіглося з річницею Великого Жовтня, пройшло святково й урочисто. При клубі почали працювати гуртки художньої самодіяльності — хоровий у складі 60 чоловік, драматичний — 15 чоловік, музична студія, яку відвідувало 13 дітей робітників. Самодіяльні робітничі митці виступали не лише на сцені заводського клубу, а й виїжджали в сусідні села. 10 проц. від зборів вони відраховували дитячим будинкам та у фонд голодуючим Поволжя. З 1923 року, після завершення будівництва заводської електростанції, в клубі почали демонструвати кінофільми. У вільний від роботи час робітники цукрового заводу впорядкували невеликий парк, де збудували літній кінотеатр, влаштовували атракціони, спортивні майданчики. 20 травня 1922 року трудящі Ялтушкова, зібравшись у парку на святкування ювілею Спілки цукровиків країни, надіслали вітальну телеграму на ім’я ЦК Комуністичної партії і В. І. Леніна, в якій повідомляли про зарахування великого вождя революції почесним цукроваром. Цього року завод дав країні перші пуди цукру, а через два роки добовий випуск продукції досяг майже довоєнного рівня. На землях, які належали заводу, створили бурякорадгосп. У 1923 році завод і радгосп увійшли до Ялтушківського цукрового комбінату.
1922 року в Ялтушкові виникла комсомольська організація. У жовтні наступного року при цукровому заводі організували партійний осередок з 14 членів і 8 кандидатів у члени партії, який очолила член партії з 1919 року М. П. Черкасова. Згодом її обрали головою Ялтушківського райвиконкому.
Значний культурний осередок сформувався також навколо селекційної станції. При ній працювала бібліотека, червоний куток, випускались стінні газети, діяли військово-стрілецький, математично-географічний, природничий гуртки, відбувалися спортивні змагання. Медичні знання серед населення пропагували колективи аптеки, лікарні. Ялтушків завдяки активній діяльності робітничих колективів та сільської інтелігенції перетворювався в один з культурних центрів, який мав значний вплив на навколишні села щодо ліквідації неписьменності, підвищення культурно-освітнього рівня населення. За ініціативою комуністів робітники цукрового заводу взяли шефство над селами Підлісним Ялтушковом, Слободою-Ялтушківською іБіличиним. Вони допомагали в організації й роботі хат-читалень, лікнепів, проводили читки газет, виступали з доповідями і лекціями.
У березні 1923 року Ялтушків став райцентром Могилів-Подільського округу. За даними 1924 року, в Ялтушкові налічувалося 681 господарство, мешкало 3547 чоловік. В центрі розміщувалися всі районні організації. Діяли промислове й споживче товариства.