Комсомольське, Козятинcький район, Вінницька область
Комсомольське (до 1935 року — Махнівка) — село, центр сільської Ради. Розташоване на берегах річки Гнилоп’яті, за 12 км від районного центру і залізничної станції Козятин. Населення — 4266 чоловік. Сільраді підпорядковані села Марківці, Медведівка, Мшанець та селище Садове.
Існування в далекому минулому поселення на території Махнівки підтверджують археологічні знахідки. В 1782 році тут знайдено скарб з 800 римських срібних монет. Як свідчать перекази, на місці сучасної Махнівки за часів монголо-татарського іга було поселення, в якому знаходився баскак—чиновник, що відав збором податків з населення.
За часів Опанування литовських феодалів тут споруджено два невеликі замки, один з них стояв на урвистій горі над Гнилоп’яттю, а другий — між річкою та її притокою.
З давніх-давен територія Махнівки належала польським магнатам Тишкевичам. Предок цих магнатів 1430 року одержав від князя Свидригайла в подарунок землі, на яких згодом виросло кілька населених пунктів, серед них і Махнівка.
В 1483 та 1585 рр. Махнівка зазнавала руйнівних нападів ординців, внаслідок чого вона довго лишалася спустошеною. Навіть у 1593 році в описі маетностей Тишкевичів зазначено: «На тій р. П’ятці селище Махнівка стоїть пусткою». Тільки в першій половині XVII ст. Махнівка помітно розрослася. Так, зокрема у подимному тарифі Київського воєводства за 1629 рік перелічено понад сто міст, в т. ч. Махнівку. Такі міста відрізнялися від звичайних сіл лише тим, що мали укріплення, а значна частина їх населення вела торгівлю. Незадовго до визвольної війни 1648— 1654 рр. в Махнівці замість дерев’яного, споруджено міцний мурований замок. Приблизно тоді ж з метою посилення позицій католицизму збудовано костьол бернардинів.
Під час визвольної війни 1648—1654 рр. Махнівка, як і інші укріплені міста та замки служила опорним пунктом для військ польської шляхти. Тут зосередилося добре організоване військо під командуванням Яреми Вишневецького. Йому протистояли об’єднані повстанські загони і козацьке військо на чолі з Максимом Кривоносом. Велика сутичка між повстанцями і польсько-шляхетськими військами сталася в липні 1648 року саме під Махнівкою. Вишневецький у цьому бою двічі мало не загинув. Козацько-повстанські війська завдали шляхті такого відчутного удару, що вона змушена була рятуватися втечею. Велику мужність і неабиякий військовий хист, коли штурмували Махнівку та її укріплення, проявив білоцерківський полковник Гиря, п’ятитисячний загін якого брав участь в облозі замку.
Внаслідок розрухи і спустошень, викликаних війною та панськими міжусобицями, Махнівка знову занепала. На початку XVIII ст. нею володіли різні поміщики. Нове піднесення Махнівки почалося в другій половині XVIII ст. У 1767 році П. Потоцький зробив Махнівку своєю резиденцією. Тут було споруджено панські хороми, багато цегляних будівель, костьол, будинок для управителя маєтків тощо. В Махнівці виросло кілька підприємств, де працювали кріпаки, переселені сюди з інших його маєтків. 1796 року Махнівку віднесено до розряду містечок. Вона стала центром повіту. В містечку налічувалося 1517 мешканців. У Махнівці знаходилися різні адміністративні установи, тому вона ще більше розрослася, набрала міського вигляду. Тут було чимало цегляних будинків, звідси й пішла назва Кам’яна або Мурована Махнівка.
В 1798 році в Махнівці працювали панчішна, суконна, каретна і крохмальна мануфактури. Панчішна мануфактура розміщувалась у двох будинках. В одному з них стояли 24 залізні та 10 циліндричних верстатів, а в другому був фарбувальний цех. На цій мануфактурі працювало 8 майстрів-в’язальниць, що були запрошені з Швейцарії, 10 прядильниць та 16 учнів. Суконна мануфактура займала 4 приміщення. В 1823 році на ній працювало 20 найманих робітників, які виготовляли протягом року 5064 аршини сукна та інших виробів.
Величезні володіння П. Потоцького на початку XIX ст. перейшли до інших власників, почали роздрібнюватися. Значна частина мешканців Махнівки переселилася до Бердичева, який у цей час почав зростати. Однак протягом першої половини XIX ст. Махнівка ще остаточно не втратила свого адміністративного та господарського значення. Вона була місцем постійного розташування невеликих військових підрозділів.
В першій третині XIX ст. у Махнівці налічувалося 430 житлових будинків, багато адміністративних будівель — повітове казначейство, повітовий та земельний суди, поліція, дворянська опіка тощо. В 1827 році в Махнівці мешкало 1718 осіб чоловічої статі. Деяка частина міщан вела торгівлю — в Махнівці було понад 30 різних крамниць, переважно дрібних. Серед мешканців містечка налічувалося 75 ремісників-кустарів.
Але основним заняттям населення лишалося сільське господарство. 1845 року за Махнівкою рахувалося 3111 десятин земельних угідь. Більша частина їх належала поміщикам і оброблялася кріпосними селянами, яких тоді разом з двірськими людьми налічувалося 800 душ на 4250 чол. населення. Поміщики грубо поводилися з селянами і жорстоко розправлялися з ними за найменшу непокору чи провину.
Шукаючи захисту від знущань, селяни часто зверталися до вищих урядових установ з проханням заступитися за них. Жителі Махнівки скаржилися київському губернаторові на непомірне обкладання їх різними поборами. Поміщики, до того ж, захопили вигони, відведені для випасання худоби, примушували селян виконувати різні ремонтні роботи на поштових шляхах, забороняли їм вільно продавати худобу на ринку тощо.
В другій половині XVIII — першій половині XIX ст. певні зміни сталися в культурному розвитку містечка. 1793 року у Махнівці засновано друкарню. Поряд з книгами про Потоцьких тут видавали підручники, молитовники, здійснювали передрук іноземних творів. Книги друкувалися кількома мовами. В 1802 році власником друкарні став московський купець С. Селезньов. За нього книги друкувалися російською, польською та німецькою мовами. Друкарня проіснувала до 1807 року.
В Махнівці у 20-х роках XIX ст. відкрито дворянське повітове училище, а в 1830 році — однокласну парафіяльну школу.
В цей час у Махнівці працювала міська лікарня. Вона обслуговувала не більше 200 чоловік на рік.
1841 року в Махнівці спалахнула величезна пожежа. Спустошене містечко після неї перетворилося на другорядний населений пункт. 1845 року центром повіту став Бердичів, куди переведено й лікарню. В Махнівці ж практикував лише один лікар.
Махнівські селяни від реформи 1861 року не дістали сподіваної волі й землі. Згідно з уставною грамотою, складеною 29 червня 1862 року, у володінні найбільшого махнівського поміщика Мазаракі налічувалося 199 ревізьких душ (56 селянських дворів). Вони мали викупити 454 десятини 1427 кв. сажнів землі. Починаючи з 1 вересня 1863 року, селяни щорічно мали сплачувати по 968 крб. 90 коп. сріблом протягом 49 років. На таких же кабальних умовах звільняли селян дрібніші й зовсім дрібні поміщики Махнівки, які володіли кількома кріпосними душами.
Всі кращі землі залишилися в поміщиків. Селянам доводилось і далі гнути спину на панів, які не тільки експлуатували їх, а й чинили різні утиски. В листопаді 1864 року жителі Махнівки скаржилися в міністерство внутрішніх справ на поміщика Мазаракі, який привласнив собі виключне право продажу дьогтю, смоли, сальних свічок і олії, віддавиш його на відкуп орендареві, який продавав селянам недоброякісні товари по високих цінах. Хоч селяни особисто вже не залежали від поміщика, однак він продовжував чинити свою волю. Запідозрівши М. Стецюка в крадіжці заліза в панській кузні, Мазаракі з допомогою волосного старшини переслідував його, поки М. Стецюк не наклав на себе руки.
Багато горя трудовому люду приносили різні стихійні лиха. 1863 року в Махнівці знову сталася велика пожежа, яка знищила близько 150 житлових будинків і позбавила притулку й засобів до існування близько 300 селянських родин.
Над селянами тяжіли викупні платежі, а малоземельне господарство не могло задовольнити навіть потреб селянської родини. Тому вони змушені були шукати додаткових заробітків у Бердичеві, Козятині та інших містах. Деякі зовсім залишали село, що вело до скорочення населення.
Однак реформа прискорила темпи розвитку капіталізму. Селянське господарство поступово втягувалося в сферу товарно-грошових відносин. Підприємницьке пожвавлення пореформенного часу не обминуло й Махнівку. У Махнівці з’явилися З водяні млини й каретна майстерня. 1904 року один з власників збудував механічний млин, який за добу розмелював понад 100 пудів зерна. 1861 року Махнівка стала волосним центром. Вона знову виросла у великий населений пункт. В 1900 році тут було 709 дворів і проживало 5380 чол. Крім того, в Медведівці, яка примикала до Махнівки, налічувалося 30 дворів з 243 жителями. За містечком числилося 3916 десятин землі. З них 2642 належали поміщикам, 96 — церкві, 1178 десятин припадало на долю всіх махнівських селян.
Чимало малоземельних і безземельних махнівських селян наймалося в поміщицькі економії або на найближчі цукроварні. їм, як і пролетарям, доводилося терпіти експлуатацію та різні утиски. Звичайно, це піднімало їх на боротьбу проти своїх гнобителів. 1905 року в Махнівці відбулися масові виступи селян. У донесенні київського губернатора від 24 травня повідомлялося, що в еелах Бердичівського повіту, в т. ч. і в Махнівці, продовжуються страйки, робітники і селяни вимагають від поміщиків та підприємців підвищення заробітної плати, «чинять насилля» над службовцями економій і штрейкбрехерами.
Революційні виступи тривали в 1906—1907 рр. У документі департаменту поліції відзначається, що в Махнівці та інших населених пунктах спостерігалися заворушення серед молоді. В селі нерідко розповсюджувалися антиурядові прокламації.
В 1908—1914 рр. у Махнівці все більше виникало переробних підприємств. За цей час відкрилися 2 кінноприводні крупорушки, 2 механічні млини, які за добу переробляли по 500 пудів зерна кожний. Незадовго до війни з’явилися 2 напівмеханічні маслобойні, миловарний завод, напівкустарна ковбасна фабрика. Збільшилося число торговельних пунктів. Частіше відбувалися базари й ярмарки.
1902 року почалося будівництво брукованої дороги, що зв’язала Махнівку з Бердичевом. Значно зросло й само містечко. Діяли волосне правління, міщанська управа та ін. установи. На початку XX ст. махнівське поштове відділення було перетворено на поштово-телеграфне. Функціонували також земська поштова станція, земська лікарня, приватна аптека і магазин аптекарських товарів. Для приїжджих відкрили кілька постоялих дворів.
Відбулися певні зміни в культурному розвитку Махнівки. Протягом 40 років діяла однокласна міністерська народна школа. Тільки в 1902 році було засновано двокласне сільське народне училище. В 1912 році відкрили в Махнівці двокласне земське училище.
Як тільки надійшло повідомлення про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції в столиці та інших містах, у Махнівці відбувся великий мітинг, на якому було проголошено встановлення Радянської влади у волості.
Коли почалася громадянська війна, й у 1918 році на Україну вдерлися австро-німецькі війська, майже в усіх селах волості були створені підпільні групи, добувалася зброя для боротьби з ворогами. Організаторами підпільних груп у селах Махнівської волості стали дев’ять комуністів і співчуваючих, переважно матросів. Вони підтримували зв’язок з ЦК КП(б)У. Очолював їх військовий політпрацівник, ім’я якого й досі не з’ясовано.
Після краху австро-німецької окупації в Махнівці встановилася влада буржуазно-націоналістичної Директорії. Навесні 1919 року Махнівку визволено від петлюрівських військ. 14 березня 1919 року начальник штабу Київської групи радянських військ телеграфував до Харкова про те, що в Махнівці розташувався 9-й стрілецький полк особливої стрілецької бригади. Невдовзі поблизу Махнівки частини Червоної Армії розгромили два петлюрівські полки.
Радянське будівництво почалося ще в ході громадянської війни. З січня 1920 року в Махнівці створено волосний ревком, на який покладалося завдання підготовки і проведення виборів до Рад. Та виконати його тоді не вдалося через білопольську окупацію, яка продовжувалась з 26 квітня до 15 червня 1920 року.
Трудящі Махнівки активно боролися з різними ворогами Радянської влади. 26 червня 1920 року збори мешканців Махнівки ухвалили: «Одна надія, одна влада, яка може дати спокій змученому народові,— це Радянська влада, влада Рад біднішого селянства та робітників, а через це зобов’язуємось всіма силами підтримувати її як живою силою, посилаючи своїх людей в Червону Армію, так і необхідними продуктами». Через кілька днів волосний селянський з’їзд вирішив передати Червоній Армії 2 тис. пудів зерна і багато худоби. 30 червня селянський з’їзд Махнівської волості обрав новий склад волревкому і волосного комітету незаможних селян.
В 1920—1921 рр. на території Махнівської волості бешкетували банди. Населення брало участь у знищенні їх. У 1922 році з політичним бандитизмом було по-кінчено, але траплялися випадки кримінального бандитизму, з яким також рішуче боролося місцеве населення.
Перехід до мирного будівництва ознаменувався виборами сільської Ради, які відбулися 26 червня 1921 року. В січні 1923 року в Махнівці створено партійний осередок у складі 4 чоловік. У жовтні 1923 року виникла комсомольська організація села, яка почала швидко зростати. Через 3 роки вже налічувалося 36 комсомольців.
Партійна організація, сільрада, КНС і комсомольський актив очолили боротьбу за відродження господарства, за здійснення ленінського кооперативного плану та культурної революції на селі. Вони не тільки роз’яснювали трудящим переваги кооперування, а й створювали кооперативи та інші товариства. 35—40 проц. мешканців волості в ті роки були неписьменними. В боротьбі з цією ганебною спадщиною минулого ефективним засобом виявилися місячники ліквідації неписьменності. Особливо велику користь вони дали при підготовці допризовників, яких прагнули навчити передусім елементарної грамоти.
Вже восени 1920 року в Махнівці почала працювати єдина трудова семирічна українська школа. Тоді в ній навчалося 48 дітей, проте за 2 роки кількість учнів зросла до 128. Крім цієї школи, 1922 року відкрито три початкові школи. Одну з них невдовзі було перетворено в семирічну.
Значна увага приділялася й пропаганді сільськогосподарських знань. Часто влаштовувалися лекції з питань агротехніки, проводилися бесіди, організовувалася широка наочна агітація.
Важливим стимулом відродження сільського господарства була нова економічна політика Радянської держави. Озимими культурами 1922 і весняними 1923 року в Махнівській волості було засіяно більше землі, ніж передбачалося планом. В середині 1922 року в Махнівці знову стали до ладу 5 приватновласницьких кіннопривідних круподерок, 3 маслобойні і 4 механічні млини. Одночасно створювались й державні сільськогосподарські підприємства. На колишніх поміщицьких землях виникло 2 радгоспи — зерновий та плодорозсадник.