Турбів, Липовецький район, Вінницька область (продовження)
Істотні зміни сталися і в розвитку промисловості Турбова. В 1926—1927 рр. на базі старого підприємства видобутку каоліну, яке не працювало з часів імперіалістичної війни, спорудили завод. У перший рік своєї роботи він дав країні 5 тис. тонн кускового каоліну. Потужність підприємства зростала і на кінець 1937 року досягла майже 38 тис. тонн каоліну на рік. Починаючи з 1935 року, систематично перевиконував виробничі завдання цукровий завод. В останньому передвоєнному році він виробив понад план 26 тис. цнт цукру.
Широкого розмаху у Турбові набув стахановський рух. Першою послідовницею передових методів праці на цукровому заводі стала бригада вестонників на чолі з І. С. Откидачем та Т. В. Безвершуком. Вестонники перейшли на обслуговування чотирьох апаратів замість двох, що забезпечило підвищення продуктивності праці на 200 проц. До кінця 1936 року на цукровому заводі стахановцями стали 41, а на каоліновому — 140 чоловік. Трудові рекорди окремих передовиків підготували умови для переходу на стахановські методи праці цілих бригад, цехів і змін. У 1937—1938 рр. на ці методи перейшли зміни каолінового заводу, очолювані комуністами Л. Г. Александровой і Г. І. Поповим.
В 1935—1938 рр. збудували два дитячі садки на 100 місць, два клуби. Село електрифікували й радіофікували, встановили телефонний зв’язок.
Зросла мережа медичних закладів, поліпшилась охорона здоров’я трудящих. 1930 року відкрили районну лікарню і поліклініку. Населення лікували кваліфіковані лікарі.
На основі докорінних змін, що відбулися в економіці, зросла громадсько-політична активність трудящих Турбова. 1 серпня 1929 року в селі пройшов багатолюдний мітинг трудящих, на якому вони засудили агресивні дії імперіалістичних держав. Проявляючи турботу про зміцнення збройних сил Країни Рад, жителі села у 1929—1930 рр. добровільно відраховували свій одноденний заробіток у фонд РСЧА, зібрали кошти на будівництво літака «Турбівщина».
Складовою частиною соціалістичних перетворень була культурна революція, яка докорінно змінила зміст духовного життя трудящих. Глибокі зміни в Турбові відбулися насамперед у народній освіті. В 1929 році в селі працювали дві семирічні загальноосвітні школи, при цукровому й каоліновому заводах відкрили курси підготовки робітничої молоді до вступу до вищих навчальних закладів. 1934 року одна з семирічних шкіл стала середньою. За п’ять останніх довоєнних років середню освіту здобули 310 юнаків та дівчат села. В організацію навчального процесу середньої ніколи багато зусиль і досвіду доклав один з перших заслужених вчителів УРСР В. М. Пилипенко.
В цей період споруджено сільський будинок культури, при всіх клубах працювали бібліотеки з книжковим фондом понад тис. примірників, демонструвалися кінофільми.
22 червня 1941 року розпочалася Велика Вітчизняна війна. Вже першого дня її 27 турбівців, у т. ч. 13 жінок, подали заяви про добровільну відправку на фронт. 20 липня 1941 року німецькі війська окупували Турбів. За найменшу провину фашисти тяжко карали, а то й убивали. На очах односельців гітлерівці повісили П. Р. Цюпу за те, що плюнув у вічі поліцаєві, який насильно гнав до Німеччини його дочку. За період окупації було вивезено в німецьке рабство 174 молоді жителі села.
Проте ворогам не вдалося зламати волю радянських людей. В перший рік окупації патріоти Турбова створили підпільну антифашистську організацію на чолі з колишнім бухгалтером дитячого садка Н. І. Музикант. До групи увійшли лікар В. О. Бабій, пасічник відділку радгоспу П. К. Дробович, санітарка М. К. Дробович, фельдшер колгоспу І. Ю. Петель, акушерка Г. І. Пузир-Борецька, коваль колгоспу К. І. Сернецький та ін. Підпільникам вдалося налагодити зв’язок з нелегальною комуністичною організацією у Вінниці, з партизанським загоном ім. Щорса. Члени групи були зв’язковими та розвідниками партизанського загону, розповсюджували серед населення антифашистські листівки, переховували та лікували партизанів, втікачів з полону, воїнів Червоної Армії, постачали партизанський загін зброєю, ліками й продуктами харчування. Явочна квартира знаходилась у пасічника П. К. Дробовича. Дехто з турбівців, зокрема А. А. Ржетецький, брав безпосередню участь у бойових операціях партизанського загону ім. Щорса, підтримуючи водночас зв’язки з турбівським підпіллям. Вдалося також зв’язатися з підпільниками села Нової Греблі, з партизанським загоном ім. Чапаева, що діяв на території Турбівського району.
В шостому класі Турбівської середньої школи до війни вчилась Олена Яворська. Коли почалася війна, Олена стала зв’язковою партизанського загону «За Батьківщину». Під час виконання одного з бойових доручень командування її разом з дядьком підпільником Р. Р. Закревським та його сім’єю схопили фашисти. Гітлерівці закатували радянських патріотів у Шабельнянському лісі. Тепер ім’я Олени Яворської носить піонерська дружина цієї школи.
14 березня 1944 року прийшло довгождане визволення — частини 183-ї та 70-ї гвардійських стрілецьких дивізій 2-го Українського фронту вибили гітлерівців з Турбова. В цей день, виконуючи бойове завдання (зірвати залізничний міст на перегоні Турбів—Гуменна і тим перешкодити вивезенню німцями награбованого майна), героїчно загинули бійці Червоної Армії М. П. Кириченко і А. П. Труфаленко. В боротьбі з фашистськими загарбниками віддали своє життя понад 300 громадян Турбова. їх імена увічнені земляками на меморіальній дошці. На честь загиблих воїнів Червоної Армії турбівці спорудили пам’ятник. За виявлений героїзм і мужність під час Великої Вітчизняної війни 139 мешканців села нагороджено орденами і 437 — медалями Радянського Союзу. Орденами Червоного Прапора, Червоної Зірки, Вітчизняної війни та кількома медалями відзначено підполковників — льотчика П. 3. Клецька і розвідника Т. Ф. Заданюка. Орденами і медалями відзначила країна військову мужність І. К. Чулого, Д. П. Шаворського та ін. Тепер їх портрети можна побачити в кімнаті бойової слави Турбова.
Руйнування і злидні залишили окупанти. Підприємства й колгоспи, школи й медичні заклади, бібліотеки й клуби села пограбовано, а 59 будинків зруйновано. Окупанти знищили або вивезли до Німеччини всю колгоспну худобу.
Не гаячи часу, трудящі Турбова зразу ж взялися заліковувати рани війни. На допомогу їм стали 750 колишніх воїнів, серед них 58 комуністів, які повернулися додому після війни. Щоб швидше відбудувати господарство, колгоспники ділилися з артіллю усім, що мали: худобою, щоб відновити тваринницькі ферми, насінням, щоб засіяти колгоспну землю; вони виводили на поле своїх корів, орали й боронували ними землю. На цукровому заводі, який ще не став до ладу, організували виготовлення запасних частин до тракторів і реманенту. Спільними зусиллями трудящих селища першу посівну кампанію, а потім і жнива було проведено вчасно. Помітних успіхів добилися працівники сільського господарства в наступні роки.
У 1950 році досягли довоєнного рівня продуктивності тваринництва колгоспи ім. Петровського та «Нове життя». Цього року їх об’єднали в одну артіль ім. Калініна
Чимало зроблено в ці роки й для відбудови промислових підприємств. У 1945— 1947 рр. стали до ладу каоліновий і цукровий заводи. 1946 року в приміщенні відгодівельного пункту відкрили завод виробництва скла для потреб цукрових підприємств Вінницької області. Сировиною були місцевий кварцевий пісок, каолін і торф. Під керівництвом партійних організацій робітничі колективи не тільки подолали труднощі, а й успішно виконали завдання четвертого п’ятирічного плану. В 1950 році цукровому заводу присуджено перехідний Червоний прапор та грошову премію Міністерства харчової промисловості СРСР і ВЦРГІС, а також присвоєно звання заводу відмінної якості.
В цей період у Турбові було споруджено міжколгоспну електростанцію, в будівництві якої велику допомогу подав колектив цукрового заводу. Ремонтували старі і зводили нові житлові будинки. Почали безперебійно працювати магазини, заводські їдальні, шкільні буфети. Налагодили роботу медичні заклади.
В загальному плані відродження народного господарства важливе місце посідало культурне й побутове будівництво на селі. Вже у перший рік визволення від окупантів відкрилися школи. Під час суботників і недільників населення відремонтувало навчальні приміщення, виготовило парти й столи. Відновили роботу лікарня і поліклініка, почали працювати дитячі садки. В 1949 році медичні заклади були зміцнені кваліфікованими працівниками, що дозволило значно поліпшити медичне обслуговування населення. Дещо гірше працювали в перші повоєнні роки клуби. Якщо бібліотеки зразу відновили свою роботу (їм значну допомогу подали учні, збираючи книжки серед населення), то клуби довгий час працювали з перебоями — їх зали і фойє засипали зерном і цукром: не вистачало складських приміщень. Але в 1950 році все нормалізувалося.
Організаційно зміцнів у цей період колгосп ім. Калініна. 1957 року його реорганізували у два відділки радгоспу новоствореного Турбівського цукрокомбінату.
В 50-і роки трудові колективи промислових підприємств Турбова багато уваги приділяли нарощуванню виробничих потужностей, підвищенню якості продукції. Лише з 1951 по 1954 рік річний приріст продукції на каоліновому заводі збільшився у два рази. В 1958 році завод дав 43,5 тис. тонн каоліну. Одночасно підприємство освоювало виробництво більш якісної продукції — активованого каоліну-порошку, який широко використовують для виробництва штучної шкіри, гумових виробів, будівельного картону, антисептичних препаратів тощо. Щорічно збільшуючи темпи виробництва, цукровий завод у 1958 році дав 168 тис. цнт цукру, на 99 тис. цнт більше, ніж у 1950 році. Інженерно-технічний персонал склозаводу в цей час розробляв технологію виробництва посуду та інших виробів із скла. В 1957 році почав працювати райхарчокомбінат.
В 1956 році Турбів став селищем міського типу, а сільська Рада — селищною Радою депутатів трудящих. У березні 1959 року ліквідували Турбівський район, а селище Турбів підпорядкували Липовецькому району. Турбів продовжував зростати як промисловий і культурний центр. Нарощували темпи діючі, виникали нові підприємства. 1960 року на базі колишньої МТС відкрили завод чавунних водопровідних труб. У 1963 році він виготовив для колгоспів 3717 тонн продукції. Наступного року підприємство реорганізували в машинобудівний завод, який виготовляє поливно-мийні машини. До кінця року він випустив 550 машин. В результаті реконструкції цукрового заводу, здійсненої в 1962 році, значно зросла його потужність. В 1965 році підприємство виробило 364 тис. цнт цукру, або у 5 разів більше проти 1950 року і в 6 разів більше, як у 1913 році. Колектив цукрокомбінату достроково виконав завдання семирічного плану. На кінець семирічки в чотири рази зросла потужність склозаводу. В цей період він перейшов на виробництво сортового посуду та кольорового скла. Першими освоїли складний процес шліфування посуду робітниці заводу В. В., Л. 3. і К. 3. Куники.
В досить потужне підприємство з високою енергетично-технічною озброєністю перетворився радгосп цукрокомбінату. В 1959 році тут працювали 59 тракторів, 16 комбайнів, 47 автомашин та інша техніка.
Готуючи гідну зустріч 50-річчю Великого Жовтня та 100-річчю з дня народження В. І. Леніна, трудящі селища доклали багато зусиль до того, щоб достроково виконати завдання восьмої п’ятирічки. Машинобудівний завод виконав п’ятирічний план до 6 серпня 1970 року. Його продукція здобула світове визнання. Вироби заводу можна побачити в містах Болгарії, Югославії, Афганістану, Алжіру, Монголії та інших країн. На Міжнародній виставці ««Інтерпобутмаш-1968» машина заводу ПМ-130 була удостоєна диплома 1-го ступеня. В 1970 році колектив заводу розпочав освоєння серійного виробництва нової універсальної машини КО-705 на базі трактора Т-40 А. Достроково, в липні 1970 року, виконав п’ятирічний план каоліновий завод. Щорічно добиваються високих показників робітники радгоспу Турбівського цукрокомбінату. В 1966—1969 рр. урожай зернових тут становив 30,2—31,1 цнт з кожного гектара, маточних буряків — 227—397 цнт, виробництво м’яса на 100 га сільськогосподарських угідь — 58,8—96,5 цнт, а молока — по 514—532 центнери.
Такі виробничі досягнення стали можливими завдяки трудовому героїзмові робітників, інженерів і техніків, передовиків виробництва, яких у Турбові за останнє десятиріччя виросло чимало. Героїчний вчинок здійснив 1960 року колишній працівник Турбівського цукрового заводу А. Ф. Кричківський, який разом із трьома однополчанами 49 днів перебував на баржі у водах Тихого океану. Нині А. Ф. Кричківський працює інженером Київського ордена Леніна заводу «Ленінська кузня», колектив якого ще в 1960 році назвав його почесним робітником підприємства. Багато передовиків турбівських підприємств відзначені урядовими нагородами. Головному механікові цукрового заводу В. Р. Маєвському присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці, а коваля заводу О. С. Харченка, колишнього директора каолінового заводу 3. П. Перейму — нагороджено орденом Леніна.
Швидке зростання промисловості зумовило високі темпи розвитку селища. Замість колишніх селянських хат під солом’яними стріхами в селищі тепер 1558 добротних житлових будинків, серед них багато котеджів та двоповерхових жител. Будівництво житлового фонду в селищі здійснюється також на кошти промислових підприємств. Тільки після війни каоліновий завод збудував 9, цукрокомбінат — 6, машинобудівний завод — 7 і склозавод — 3 двоповерхові житлові будинки. 1160 будинків споруджено індивідуальними забудовниками. До послуг населення 14 продуктових, 7 промтоварних, 2 книжкові магазини, чайна та 3 їдальні, хлібозавод потужністю 12 тонн хлібобулочних виробів у день тощо. В розпорядженні турбівців чудові місця відпочинку — селищний парк, лісові дачі, 220 га ставу. Поруч з селищем, у мальовничому місці «Лісова поляна», збудовано піонерське місто-табір, де відпочивають діти робітників і дуже часто — піонери братніх соціалістичних країн. Турбівську лікарню розширено до 125 місць, відкрито додатково дитяче відділення, поліклініку, медичні пункти на підприємствах, дві аптеки, чотири дитячі садки. Тепер загін медичних працівників нараховує 65 фахівців вищої і середньої кваліфікації.
Відчутні зміни сталися на ниві народної освіти. Якщо в 1954 році в селищі працювало 80 спеціалістів різного профілю, то тепер — близько 280 чоловік. Більше половини населення має вищу, середню й неповну середню освіту. Робітнича молодь вчиться у вечірній середній школі, а діти — в загальноосвітніх середній і восьмирічній школах. 1970 року в усіх навчальних закладах Турбова вчилося 1343 чоловіка, працювало 68 вчителів. У складі педагогічних колективів — досвідчені вчителі. Сотні вихованців турбівських шкіл стали інженерами, лікарями та іншими спеціалістами народного господарства, у т. ч. вченими. Серед них М. Г. Трохимчук — генерал-майор інженерно-технічної служби.
Трудящі Турбова пишаються своїми культурно-освітніми закладами. Книжковий фонд чотирьох бібліотек селища нараховує понад 150 тис. книг. На кожного жителя Турбова припадає 20 прочитаних книг у рік. Значну роботу в розвитку народної художньої самодіяльності здійснюють будинок культури і клуби. Хоровому колективу будинку культури Турбівського цукрокомбінату присвоєно звання заслуженого народного хору. Великою любов’ю у глядачів користуються танцювальні ансамблі та естрадний оркестр. При будинку культури цукрокомбінату працює також хор учнів 5—6 класів, духовий оркестр з учнів 6—7 класів, кінотеатр «Чайка», який обслуговують учні.
Повсякденно дбає про розвиток усіх ділянок господарського і культурного життя Турбівська селищна Рада. В семи постійно діючих комісіях Ради працює 87 чоловік. Серед депутатів селищної Ради — 46 комуністів і 7 комсомольців. Всього у Турбові 330 комуністів, об’єднаних у дев’яти первинних партійних організаціях. 633 чоловіка налічується в комсомольській організації селища.
Зростає, гарнішає Турбів —селище робітників.
П. К. КРАЙНИЕ, Ф. К. СЕРГА, В. К. ШАНОВСЬКИЙ