Ямпіль, Ямпільський район, Вінницька область (продовження)
Вже 1920 року діяло споживче товариство, а 1921 року в Ямполі виникла перша промислова артіль «Пролетар». В умовах розрухи треба було налагодити виробництво млинарських жорен, і цей промисел відновили. Виготовляли й кам’яні плити. Споруджувалася перша в Ямполі електростанція. В червні 1921 року профспілкова рада повіту направляла молодь вчитися до вузів. У 1922—1924 рр. у Ямполі працювала агрономічна школа, що готувала кадри для сіл повіту.
Хоч нелегко жилося в ті скрутні часи, ямпільці 1921 року організовували збір грошей і продуктів для голодуючих російських братів з Поволжя, надали притулок 200 дітям, що прибули з уражених голодом губерній.
Всі ці звершення відбувалися в умовах гострої класової боротьби. По селах повіту шастали петлюрівські банди, підтримувані румунськими та польськими правлячими колами. Вони мали на меті зруйнувати залізничну колію, щоб перешкодити транспортуванню хліба для голодуючих. Чекісти і партійний актив, спираючись на всебічну підтримку трудящих, в листопаді 1921 року розгромили куркульсько-націоналістичні банди.
За кілька років у Ямполі виникло 11 кооперативних об’єднань, переважно виноградарських. Будувалися й державні підприємства. 1926 року в селищі діяли три електростанції, масло- та плодоконсервний заводи, млинокомбінат, хлібоприймальний пункт, артіль побутового обслуговування. Коли почалася масова колективізація, хлібороби Ямполя утворили три колгоспи: ім. Леніна, ім. Дзержинського та ім. Ворошилова. Тоді ж створено промколгосп, який видобував камінь і пісок, випускав вироби місцевого промислу. Виняткове значення для соціалістичної перебудови сільського господарства району мало створення в Ямполі в 1930 році машинно-тракторної станції. Однак через перекручення, допущені в процесі колективізації, недостатню масово-політичну роботу, підступи ворожих елементів на початку 30-х років спостерігався в Ямполі і районі відхід деякої частини селян від колгоспів. Партійним організаціям довелося наполегливо працювати над виправленням становища, яке склалося в районі. Особлива увага приділялася поліпшенню керівництва внутрішнім життям артілей. А в травні 1931 року об’єднане засідання колегії Наркомзему та правління Колгоспцентру УРСР постановило занести на Червону дошку Ямпільський район: його трудівники виявили себе як непохитні борці за суцільну колективізацію, дали яскраві зразки більшовицької масово-політичної роботи і трудової дисципліни. 1935 року державними нагородами відзначено групу колгоспників Ямпільського району. Секретаря райкому КП(б)У С. Т. Горяного нагороджено орденом Леніна.
Все більших успіхів добивалися колгоспники Ямполя. 1937 року вони здобули першість у республіканському змаганні за гідну зустріч 20-ї річниці Великого Жовтня, зібравши пересічно по 19,8 цнт зернових з гектара. Ямпільці були учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Список трудівників та господарств району, занесених до Почесної книги ВСГВ, завжди був найчисленнішим серед інших районів Вінницької області. Наприклад, 1939 року учасниками ВСГВ були: МТС, сортодослідницька дільниця, інкубаторно-птахівнича станція та всі колгоспи Ямпільського району. Перед Батьківщиною демонстрували свій досвід соціалістичного господарювання на оновленій землі тракторист МТС К. А. Желавський, що виробив 1938 року на тракторі У-2 630 га, ланковий колгоспу ім. Леніна П. С. Лівандовський, який одержав по 103,8 цнт винограду з гектара, завідуючий свинофермою цього ж колгоспу І. С. Нижник, бригадир Д. І. Оберняк та інші.
З року в рік все заможнішим ставало життя. Колгоспники Ямпільського району одержували на трудодень по 8—9 кг хліба. Багато робилося і для задоволення духовних запитів трудящих. У Ямполі були будинок культури, при якому створено кілька гуртків художньої самодіяльності, дві бібліотеки, кінотеатр. Всі діти шкільного віку навчалися в трьох загальноосвітніх школах.
Та настало лихоліття війни, нав’язаної СРСР кривавим фашизмом. Райком партії, райвиконком, господарські організації здійснили велику оперативну роботу, щоб евакуювати населення, техніку, запаси хліба, худобу в глибинний тил країни. А вже 17 липня 1941 року Ямпіль захопили фашистські війська. Окупанти почали встановлювати «нові» порядки, вдаючись до терору. 28 липня 1941 року після знущань було розстріляно 49 ямпільців. 2 серпня фашисти по-звірячому знищили ще одну групу радянських громадян. Але незважаючи на ці звірства, мешканці селища чинили окупантам всілякий опір. У грудні 1941 року в Ямполі створено підпільну організацію, яку з березня 1942 року очолив комуніст Ф. Г. Тонкопій. Він служив у Червоній Армії. Під час відступу наших військ був поранений і потрапив у полон. При нагоді втік до рідного Ямполя й продовжував боротьбу з ворогом. Лави народних месників зростали. З середини 1943 року підпілля очолив районний партійний комітет. Організація мала свої групи в багатьох селах району. Тісний зв’язок підпільники Ямполя підтримували з партизанською групою станції Вапнярка, з партизанським загоном ім. Сталіна та з Вінницьким підпільним обкомом партії. Активними бійцями Ямпільського підпілля були В. Ф. Лаврук, І. М. Уманець, І. А. Савицький, Ф. В. Бойко, Н. А. Гоцерідзе, П. Ф. Голуб, О. Г. Бугов,М. П. Литвак і багато ін. Підпільно-партизанська організація провела на окупованій території району велику політичну роботу, знищила багато ворожих солдатів, захопила склад зброї, роздала населенню понад 12 тонн хліба, призначеного для відправки до Німеччини. Партизани вивели із ладу 12 тракторів та чимало інших сільськогосподарських машин. Систематично порушували телефонно-телеграфний зв’язок. А коли до Ямполя підходили радянські війська, партизани не дали можливості ворогові вивезти 6500 коней, 2 тис. корів, відбили і передали частинам Червоної Армії близько 15 тис. тонн хліба.
17 березня 1944 року, переслідуючи відступаючого противника, радянські бійці увірвалися до Ямполя. Притиснуті до річки гітлерівці зазнали величезних втрат у живій силі, а також техніці (50 гармат, понад тисячу автомашин, склади).
Вже в березні відновилися всі три колгоспи — ім. 20-річчя Жовтня, ім. Ворошилова, ім. Дзержинського. У надто важких умовах колгоспники Ямполя готувалися до весняної сівби 1944 року. Фашисти цілком спустошили артільні господарства, пограбували і знищили МТС та підприємства, що переробляли сільськогосподарську продукцію. Нічим було обробляти землю: у колгоспах лишилося по одній парі коней. Однак поля засіяли. А на осінь колгоспи мали вже по 2—3 тваринницькі ферми. Під кінець року в Ямполі з руїн піднято 24 громадські будівлі, дві школи, поліклініку, лікарню, масло- та плодоконсервний заводи. Добре впоралася з виробничими завданнями і Ямпільська МТС.
Відчуваючи допомогу всієї країни, окрилені славними перемогами Червоної Армії, ямпільці виявляли високі почуття радянського патріотизму і громадської активності. Вони збирали кошти на будівництво танків «Патріот Ямпільщини». Ініціатором руху виступив голова Ямпільського колгоспу ім. Ворошилова С. Г. Жарський, котрий особисто вніс 2 тис. крб. За його ініціативою кожен колгосп району взяв зобов’язання збудувати на свої кошти один танк.
Комсомольці та молодь замінили в праці батьків та старших братів-фронтовиків. З грудня 1944 року при МТС діяли курси підготовки механізаторів. На весняній сівбі наступного року працювали 74 новопідготовлені механізатори. 1945 року комсомольсько-молодіжна бригада Ямпільської МТС, очолювана Л. Кушнірем, в 4,5 раза перевиконала план тракторних робіт, заощадивши понад тонну пального. Змагалися за високий урожай комсомольсько-молодіжні ланки, створені в колгоспах.
Ще йшла війна, а партійні і радянські органи турбувалися про те, щоб підняти з руїн будинок культури, кінотеатр, поповнити книжковий фонд районної бібліотеки. З вересня 1944 року відновлено випуск районної газети «Наддністрянський колективіст».
Переможно завершилася Велика Вітчизняна війна. З 1209 ямпільців, які перебували в діючій армії, 308 полягли на полях битв. До мирної праці повернувся 901 чоловік. їх груди прикрасили бойові ордени та медалі, а полковник І. О. Тон-копій був удостоєний високого звання Героя Радянського Союзу. Фронтовики стали гвардійцями праці. Демобілізовані танкісти сіли за керма тракторів і комбайнів, що почали надходити з різних міст країни до Ямпільської МТС. 1947 року МТС вже мала 39 тракторів. Цього року освоєно всю довоєнну посівну площу, вирощено непоганий урожай зернових і технічних культур.
Районний комітет партії, виконком районної Ради депутатів трудящих, спираючись на ініціативу і підтримку мас, спрямовували ямпільців на нові трудові звершення у період повоєнних п’ятирічок, вели боротьбу за підвищення врожайності всіх культур, зміцнення економіки колгоспів. 1955 року Ям-пільську МТС нагороджено дипломом 2-го ступеня ВСГВ. У колгоспах, обслуговуваних нею, одержали непогані, як на той час, врожаї — близько 23 цнт зернових та понад 320 цнт цукрових буряків з га. Налагоджувалися справи й у тваринництві: на 100 га угідь тоді виробляли по 53 цнт м’яса, 2650 кг молока надоювали в середньому на фуражну корову.
Достроково завершив виробничу програму 1950 року плодоконсервний завод, виконавши її на 160 процентів. З перевиконанням планів працював і райпромкомбінат.
1951 року артілі Ямполя об’єдналися в один колгосп (з 1957 р.— ім. Суворова). Його матеріально-технічна база невпинно зростала.
Колгосп почав одержувати великі прибутки. А на початку семирічки в господарстві відбулися істотні зміни — його перетворено на садово-виноградарський радгосп. Протягом 60-х років здійснювалася спеціалізація господарства.
Як і в довоєнні роки, сільські трударі Ямпільського району ведуть перед в області. Ще в 50-х роках усі колгоспи стали мільйонерами. 1965 року за вирощування високих урожаїв усіх культур і підвищення продуктивності тваринництва Ямпільський район нагороджено дипломом ВДНГ 1-го ступеня.
Високі темпи розвитку сільського господарства району викликали потребу створити в Ямполі підприємства переробки його продуктів. 1960 року став до ладу завод калібрування насіння кукурудзи потужністю 1500 тонн за сезон, а в наступному році — хлібозавод. Значно реконструйовано маслозавод, встановлено дві потужні лінії безперервного виробництва масла, споруджено новий маслоцех та біоміциновий цех. У різних місцях нашої країни користується попитом продукція Ямпільського консервного заводу — овочеві й м’ясні консерви, фруктові компоти тощо. Один лише маринадний цех заводу щорічно випускає 3 млн. умовних банок консервів.
Не менше уваги приділялося розвиткові освіти, охороні здоров’я. Нині в селищі розміщена районна лікарня. Багато в Ямполі шкіл: дві денні та вечірня середні, восьмирічна, школа-інтернат, музична та спортивна. Є кілька бібліотек. При радгоспі ім. Суворова на громадських засадах створено музей історії радгоспу. В Ямполі працює великий загін інтелігенції — вчителі, лікарі, інженери, спеціалісти сільського господарства. При редакції районної газети створено літературне об’єднання.
Одночасно змінювалося й саме селище. Його мешканці поставили перед собою завдання — перетворити Ямпіль на суцільний квітучий сад. Лише наприкінці 50-х років на вулицях селища висаджено десятки тисяч декоративних та фруктових дерев. Прокладено 10 км водогону, споруджено готель, багато нових магазинів, їдалень, кафе. Починаючи з 1958 року в нові комунальні квартири переселилося понад 200 сімей ямпільців. Красиве робітниче селище виникло на території Ямпільського радгоспу. Традиційним стало змагання за те, чия вулиця, чиє подвір’я краще, охайніше. Одних троянд у Ямполі тепер вирощують 400 сортів. А в парку над Дністром кожен житель селища посадив своє деревце.
На підприємствах райцентру, в Ямпільському радгоспі імені Суворова комуністи — авторитетні люди, вони завжди попереду. їх в Ямполі налічується 742 чоловіка. У селищних комсомольських організаціях 720 юнаків і дівчат.
За післявоєнні роки партійні і громадські організації Ямполя нагромадили чимало форм і методів масової роботи. Зокрема, дуже популярними є ленінські п’ятниці, що практикуються з 1946 року. Працівники райкому партії, активісти, члени товариства «Знання» вирушають у найвіддаленіші села, на польові стани, в бригади, дізнаються про потреби трудящих, їх запити, а наступної п’ятниці ведуть мову про те, що вже зроблено для розв’язання поставлених проблем.
Чимало зроблено громадськими організаціями Ямполя для зміцнення дружби і братерства з усіма радянськими народами. Тісні зв’язки налагодилися між трудівниками радгоспу ім. Суворова і колективом чотириорденоносного ленінградського Кіровського заводу, між ямпільськими каменярами та трудящими міста Смоленська, між виноградарями Ямполя і братньої Молдавії. Вони постійно обмінюються досвідом передовиків виробництва, допомагають один одному у здійсненні технічного прогресу. Ямпільські каменярі багато допомогли в післявоєнній відбудові зруйнованого фашистами Смоленська. Не послабли ці зв’язки й пізніше. 1967 року Ямпільський завод будматеріалів надіслав російським братам 1500 метрів бордюрного каменю для реконструкції площі ім. Карла Маркса в старовинному російському місті. Із заощаджених фондів ленінградці подарували радгоспові кілька верстатів, багато інструментів та запасних частин до тракторів. Ямпільці щороку організовують табори відпочинку для дітей ленінградських робітників, надсилають у Ленінград дари наддністрянських садів і виноградників. Традиційними стали щорічні поетичні свята українського і молдавського народів, що відбуваються на мальовничому березі Дністра, обміни делегаціями між ямпільськими селянами і робітниками Кіровського заводу. Це передове підприємство країни стало для мешканців Ямполя не просто шефом, а яскравим прикладом трудової звитяги. «Рівнятися на ленінградців!» — такий постійний девіз ямпільців.
Значними трудовими здобутками зустріли соту річницю з дня народження В. І. Леніна жителі Ямполя і всього району. 2816 хліборобів та виноградарів, робітників промислових підприємств нагороджено ювілейною медаллю. Це завдяки їх сумлінності успішно здійснені всі накреслення восьмої п’ятирічки. Стали до ладу нові підприємства: комбікормовий завод, дві ремонтно-будівельні дільниці, лісомеліоративна станція, відділення «Міжколгоспшляхбуду», пересувна механізована колона. З’явилися нові благоустроєні квартали по вулицях Комсомольській, Комінтерну, Котовського. На центральній вулиці виріс архітектурний комплекс,— будинок Рад, кінотеатр, торговий центр.
Чудові перспективи Ямполя і у дев’ятій п’ятирічці. Тут намічається спорудження кількох підприємств, а разом з ними і впорядкованих житлових масивів, палацу культури, ще одного кінотеатру.
Селище набирає все більш промислового характеру, не втрачає воно й вигляду саду. Вирує в ньому нове життя, величні перспективи дальшого розвитку якого відкрили історичні рішення XXIV з’їзду КПРС та XXIV з’їзду КП України.
А. П. ЗАБЛОЦЬКИЙ