Післявоєнне відновлення народного господарства Волинської області (продовження)
У процесі створення Львівсько-Волинського вугільного басейну зростав кількісно і загартовувався робітничий клас області — складова частина героїчного робітничого класу країни. Кількість робітників на промислових підприємствах зросла на 1966 рік порівняно з 1940 роком майже в 5 разів.
Крім вугілля, в області як паливо широко використовується торф. Створено три великі торфопідприємства — Гавчицьке, Ковельське та Підцаревицьке загальною потужністю до 230 тис. тонн торфу на рік. Добування торфу механізовано. Планується організувати машинне видобування і брикетування торфу на Турському, Цирському і Куликівському торфовищах у Камінь-Каширському районі.
Другою важливою галуззю промисловості, яка виникла в роки семирічки, є машино- і приладобудівна. Вона представлена такими великими підприємствами, як Луцький автомобільний, приладобудівний, електроапаратний заводи та завод комунального обладнання, Нововолинський рудоремонтний, Рожищенський ремзавод, Ківерцівський ремонтний завод «Лісмаш».
В 1959 році на базі Луцьких ремонтних майстерень було створено машинобудівний завод. Тепер це одне з найбільших підприємств області. На ньому працює понад 3 тис. робітників та інженерно-технічних працівників. Завод спеціалізується на виготовленні автокузовів, у т. ч. автолавок, рефрижераторів та інших машин. З 1965 року завод було реконструйовано. Він почав випускати вантажно-легкові малолітражні автомобілі зразка ЗАЗ-969 «Волинь». 21 лютого 1967 року з його конвейєра зійшов перший автомобіль серійного випуску.
У 1962 році на базі колишніх Луцьких ливарних майстерень побудовано новий приладобудівний завод, який виготовляє термопари, водолічильники та інші прилади. Тоді ж став до ладу Рожищенський завод по ремонту тракторів та сільськогосподарських машин. Було введено в дію і Луцький електроапаратний завод.
Зростає виробництво будівельних матеріалів. Зокрема, виробництво цегли в 1965 році збільшилось порівняно з 1955 роком у 3 рази, а залізобетонних конструкцій— у 15 разів. Дальшого розвитку набуває легка промисловість —швейна, взуттєва, льонопереробна. Луцька, Володимир-Волинська та Ковельські швейні фабрики з 1955 року збільшили своє виробництво в 2,6 раза, Луцький філіал Львівської взуттєвої фірми «Прогрес» — у 2,4 раза.
Значне місце в області займає деревообробна промисловість. Деревообробні комбінати і меблеві фабрики розміщені в Цумані, Ківерцях, Ковелі, Луцьку. Лише Цуманський деревообробний комбінат у 1966 році виготовив меблів і фанери, пресованої плитки та різних деталей для меблевої промисловості більше як на 3,7 млн. крб., а Ківерцівський ДОК — паркету для підлоги на 4,2 млн. карбованців.
На підприємствах промисловості, будівництві і транспорті розгорнувся широкий рух за комуністичну працю, в який включилося близько 50 тис. чоловік. Високе звання комуністичних завоювали колективи шахт № 3 і № 4, Луцької швейної фабрики, Луцького філіалу Львівської взуттєвої фірми «Прогрес».
За досягнуті успіхи у виконанні завдань семирічки Президія Верховної Ради СРСР в 1966 році нагородила 480 робітників та інженерно-технічних працівників орденами і медалями Радянського Союзу. Високих нагород удостоєно 170 шахтарів, з яких орденом Трудового Червоного Прапора нагороджено 77 чоловік, орденом Леніна — 6 чоловік, а бригадиру очисного забою шахти № 8 О. А. Разборському присвоєно високе звання Героя Соціалістичної Праці.
На Волині широко відомі імена новаторів виробництва бригадира прохідницької бригади депутата Верховної Ради УРСР М. М. Шимчука, заслуженого будівельника УРСР В. К. Шафранюка, слюсаря-будівельника, депутата Верховної Ради УРСР О. І. Бурлаки, залізничника станції Ковель Героя Соціалістичної Праці В. П. Бешти та багатьох інших.
Вагоме місце в народному господарстві області належить лісам. У 1967 році загальна площа їх становила 707 тис. га, з них 415 тис. га входить до державного лісового фонду. За часів буржуазно-поміщицької Польщі площа лісів увесь час скорочувалась, експлуатація їх провадилась інтенсивніше, ніж розведення.
Лісовому господарству області завдано великої шкоди в період німецько-фашистської окупації. Хижацька експлуатація лісів призвела до занепаду лісового господарства. У післявоєнний час воно почало швидко розвиватись. У 1960 році на базі лісгоспів і ліспромгоспів створено 11 лісгоспзагів, у складі яких 69 лісництв.
Протягом 1965—1967 рр. лісництвами насаджено нових і відновлено понад 158 тис. га лісів. Ліс-госпзаги дають народному господарству 500 тис. куб. метрів деревини на рік. Майже всі роботи, які раніше виконувалися вручну, зокрема підготовка грунту, очищення лісу, вирубка, вивезення і посадка дерев, провадяться за допомогою машин. Підготовка грунту для посадки лісу механізована на 95 проц., валка і вивезення лісу — на 100 процентів.
Зміцніли кадри лісового господарства. В 1967 році з 10 тис. чоловік, що працювали у лісовому господарстві, близько 500 чоловік мали вищу і середню спеціальну освіту. Кращим лісоводам присвоєно високе звання заслуженого лісовода УРСР. У 1966 році за успіхи в розвитку лісового господарства орденами і медалями нагороджено 81 чоловіка. У 1967 році ордена Леніна удостоєно Ківерцівський лісгоспзаг. Це перше лісове господарство в Радянському Союзі, відзначене такою високою нагородою.
Важливим стимулом розвитку промисловості та сільського господарства області є підвищення енергоозброєності народного господарства. До 1955 року в області працювало близько 200 дрібних електростанцій, які виробляли щорічно до 20 млн. квт-год. Така кількість електроенергії не могла забезпечити потреб народного господарства. Село, як правило, електроенергією не користувалося.
З 1955 року шахти Нововолинська почали одержувати електроенергію від Добротвірської ДРЕС, що входить до Львівської енергосистеми, а з 1958—1959 рр.— й уся промисловість області. Для цього від Добротвірської ДРЕС в область було проведено понад 10 тис. км електроліній, збудовано 2 районні (Гнідавська і Нововолинська) та 1600 сільських трансформаторних підстанцій. Це дало можливість електрифікувати міста, промислові підприємства, колгоспи і радгоспи області. У 1968 році було електрифіковано 134 тис. селянських дворів області, тобто 80 проц. Для механізації процесів переробки кормів, водопостачання, обмолоту і очищення зерна тощо колгоспи і радгоспи використовують у своїх господарствах 13 тис. електродвигунів загальною потужністю 75 тис. квт. Сільське господарство в 1968 році споживало до 80 млн. квт.-год. електроенергії. Витрати електроенергії з розрахунку на один гектар сільськогосподарських угідь в колгоспах зросли в 1968 році в 6,9 раза проти 1958 року.
Велика роль у народному господарстві належить транспорту. Довжина залізниць в області становить 582 км. Найбільшим залізничним вузлом є Ковель, від якого в 6 напрямках відходять залізничні колії. З станції Луцьк йдуть поїзди на Ровно, Київ, Москву, Ригу, Ленінград, Ковель, Львів. Більшість ліній докорінно реконструйовано, обладнано автоматичним і напівавтоматичним блокуванням та диспетчерським радіозв’язком. До 70 проц. вантажно-розвантажувальних робіт на залізниці механізовано,
Протяжність автомобільних шляхів у 1968 році становила понад 7 тис. км, у т. ч. з твердим покриттям близько 1,5 тис. Місто Луцьк зв’язане регулярним пасажирським автомобільним транспортом з усіма містами і районними центрами та багатьма населеними пунктами області, а також з столицею України — Києвом та багатьма обласними центрами.
Для перевезення вантажів використовуються і водні шляхи по річках Стир і Прип’ять. Луцьк зв’язаний авіаційними лініями з Києвом, Львовом, Ровно та віддаленими районними центрами області — Каменем-Каширським, Любешевом, Любомлем, Нововолинськом.
Величезні економічні перетворення у західних областях України забезпечили швидке підвищення матеріального добробуту трудящих. Завдяки розвитку промисловості на Волині в десятки разів збільшилась кількість працюючих і значно зріс їх матеріальний добробут. Велика увага приділялася поліпшенню житлово-побутових умов трудящих. За післявоєнні роки в містах області (на 1968 рік) введено в дію 1634 тис. кв. метрів житлової площі, на будівництво якої держава асигнувала 142 млн. крб. Широкого розмаху набрало житлове будівництво в селах, де за після воєнний час (1946—1966 рр.) споруджено 127,4 тис. нових житлових будинків.
Будівництво, що провадиться тепер за єдиним планом забудови села, змінює його зовнішній вигляд. Адміністративні приміщення, клуб, школа, заклади побутового обслуговування розташовуються переважно в центрі села, навколо провадиться житлове будівництво. Виробничі приміщення, зокрема ферми, виносяться за село, що значно поліпшує побутові умови населення.
Комуністична партія і Радянський уряд постійно дбають про охорону здоров’я трудящих. За роки Радянської влади в області створено широку сітку медичних закладів. У 1967 році в області діяло 99 лікарень на 9240 ліжок, 1058 фельдшерсько-акушерських пунктів, поліклінік, консультацій для жінок і дітей, 238 колгоспних пологових будинків, 4 санаторії на 740 ліжок. У лікувальних закладах працювало 1602 лікарі усіх спеціальностей, понад 6927 чоловік середнього медичного персоналу. На охорону здоров’я тільки в 1967 році в області витрачено близько 22 млн. карбованців.
Неослабна увага приділяється організації відпочинку трудящих. У 1968 році 14,8 тис. волинян провели свої відпустки в санаторіях Криму, Одеси, Кавказу, будинках відпочинку та різних туристичних поїздках і походах, а також серед чарівної природи рідного краю на озерах Світязькому, Доброму, Пісочному та інших, де побудовані готелі, туристські бази, піонерські табори. У 1967 році на озері Пісочному споруджено міжколгоспний будинок відпочинку на 430 місць.
У післявоєнні роки партійні і радянські організації, спираючись на досягнення культури всіх народів СРСР, і зокрема української соціалістичної культури, багато зробили в справі культурного будівництва в області.
Одним з найважливіших завдань, які були вирішені, — це ліквідація неписьменності і малописьменності. Керуючись ленінськими настановами про те, що «неписьменна людина стоїть поза політикою, її спочатку треба навчити азбуки», що «без поголовної письменності …нам своєї мети не досягти», виконуючи постанови ЦК КП(б)У від 19 жовтня 1945 року «Про хід ліквідації неписьменності серед дорослого населення в західних областях УРСР», партійні і радянські органи створили численні гуртки і групи по ліквідації неписьменності. До навчання дорослого населення було залучено 2664 вчителі, 5179 культармійців та 1116 громадських методистів. Населення області активно відвідувало школи і гуртки лікнепу. На 1949—1950 рр. неписьменність і малописьменність ліквідували 17 986 чоловік. Трудящі наполегливо вчилися читати й писати. Селянин із села Сокиричів Д. Лещук писав у газету «Радянська Волинь»: «Велика в мене радість — навчився читати й писати. Чи міг я мріяти про це колись? Не до науки тоді було. Тепер читаю газети, книжки. Світ по-новому відкривається переді мною. Велике спасибі Радянській владі за науку». Цими словами висловлено думку всіх, кому Радянська влада дала можливість оволодіти знаннями.
Важливим заходом здійснення культурної революції було також загальне навчання дітей шкільного віку. Зразу ж після визволення області від німецько-фашистських загарбників партійні та радянські органи приступили до будівництва шкіл, дитячих закладів і залучення до них дітей шкільного та дошкільного віку. В розгортанні мережі шкіл і створенні їх матеріальної бази виконкомам міських, сільських і районних Рад депутатів трудящих велику допомогу подали трудящі області. Вони зразу ж відгукнулись на звернення ЦК КП(б) України і обкому партії про проведення у червні 1946 року недільника допомоги школам. У ньому взяло участь 54,6 тис. чоловік. Було відремонтовано 791 школу, 353 пришкільні будівлі, 537 квартир учителів.
Така активна участь населення сприяла тому, що в 1947/48 навчальному році працювало вже 1024 школи, в яких навчалося 139 тис. учнів. Школами робітничої і сільської молоді було охоплено до 7 тис. чоловік. З ініціативи колгоспників Іваничівського району розпочалося будівництво шкіл на кошти колгоспів. За їх прикладом протягом 1951—1966 рр. побудовано 358 шкіл, з них за рахунок колгоспників — 255 на 37,8 тис. учнівських місць.
Розгортаючи шкільну мережу, партійні організації дбали і про забезпечення шкіл вчителями.
Протягом 1945—1946 рр. у область було направлено 765 вчителів, а у 1947 році — понад 1 тис.
Одночасно йшла підготовка педагогічних кадрів у трьох педагогічних училищах області: Луцькому, Володимир-Волинському і Камінь-Каширському.
В 1946 році за постановою Ради Міністрів УРСР і ЦК КП(б)У відновив роботу Луцький учительський інститут з фізико-математичним та історико-філологічним факультетами і заочним відділом. В 1947/48 навчальному році в трьох педучилищах і вчительському інституті на стаціонарних відділеннях навчалось 1517 студентів і учнів. При педагогічних училищах та інституті було відкрито заочні відділення. За роки четвертої п’ятирічки ці навчальні заклади випустили 2505 вчителів.
Провідним навчальним закладом підготовки педагогічних кадрів для школи є Луцький державний педагогічний інститут ім. Лесі Українки, який створено у 1952 році на базі учительського інституту. Нині цей навчальний заклад має факультети: фізико-математичний, історичний, філологічний, іноземної мови та педагогічний, на яких вчиться разом з заочниками 3,6 тис. студентів. Значну роботу по підготовці кадрів для потреб народного господарства проводять загально-технічний факультет Львівського політехнічного інституту в Нововолинську та Луцьке відділення загальнотехнічного факультету Київського автодорожного інституту, в яких навчається понад 1,5 тис. слухачів.