Новоград-Волинський, Новоград-Волинський район, Житомирська область
Новоград-Волинський (до 1796 року — Звягель) — місто обласного підпорядкування, центр району, розташоване на березі річки Случі (басейн Прип’яті), за 87 км від обласного центру. Залізнична станція. Населення — 41,2 тис. чоловік.
Вперше Звягель згадується в Іпатіївському літопису під 1257 роком як місто Галицько-Волинського князівства.
1340 року його захопили литовські феодали. З середини XIV ст. Звягелем володіли князі Звягельські. 1502 року король польський і великий князь литовський Олександр подарував місто князю К. Острозькому. 1507 року дозволено побудувати в ньому замок, зведення якого закінчено в першій половині XVI століття.
Населення міста займалося ремеслами, торгівлею, землеробством, бджільництвом, мисливством, 1577 року тут налічувалось 30 ремісників, 50 торговців та велика кількість ловців, стрільців, бортників і бобровників. Щотижня відбувалися торги, а раз на рік — ярмарки. Власники міста стягували мито з приїжджих купців. Великі прибутки надходили й від сплати подимного (від садиби — 10 грошів, від диму — 10-15).
Після Люблінської унії 1569 року Звягель разом з іншими населеними пунктами Правобережжя потрапив під владу шляхетської Польщі. Він увійшов до складу Луцького повіту Волинського воєводства.
Населення Звягеля терпіло від міжусобиць феодалів, знущання з боку польського війська. Зокрема, 1609 року жовніри пограбували жителів міста, багатьох побили, а одного закатували до смерті. Польська шляхта глумилася над українськими національними звичаями, насильно насаджувала католицьку віру. В 1600 році з метою поширення католицизму в Звягелі був збудований костьол.
На посилення утисків міська біднота відповідала боротьбою. Вона брала участь у повстанні 1594—1596 рр. під проводом Северина Наливайка. 1648 року, коли вибухнула визвольна війна українського народу проти польсько-шляхетського гноблення, звягельці спалили ненависний їм костьол, розгромили замок, допомогли повстанцям Максима Кривоноса влітку 1648 року вигнати шляхту з міста. На початку 1649 року в Звягелі були дислоковані окремі сотні Чернігівського та Лубенського полків під командуванням полковника Г. Яцкевича.
В зв’язку з запровадженням полкового поділу місто у 1649 році стало центром Звягельського полку. Його очолив полковник І. Тиша, який повів козаків на Острог. Скориставшись цим, загін шляхтичів несподівано напав на місто і вчинив розправу над населенням. Рятуючись від смерті, близько 500 селянських родин із Звягеля та навколишніх сіл втекли до містечка Вільська. Того ж року козаки знову визволили Звягель і з невеликими перервами перебували в ньому до 1667 року. За Андрусівським перемир’ям місто на тривалий час залишилося під владою шляхетської Польщі і населенню довелося й далі терпіти гніт з боку польської шляхти. 1701 року Звягель був пограбований князем Радзивіллом.
Коли в 1702—1704 рр. на Правобережжі спалахнуло народне повстання під проводом Семена Палія, жителі Звягеля поповнювали його загони.
У першій чверті XVIII ст. містом заволоділи князі Любомирські, які посилили гноблення населення. 1731 року вони затвердили статут для звягельських ремісників, де зазначалося, що всі ремісники повинні мати мушкети для захисту фортеці й міста, мусять сплачувати костьолу свічковий податок; цехмайстером може бути тільки католик.
Незважаючи на утиски, розвивалися ремесла. Тут існувало 9 цехів: ковалів, слюсарів, бондарів, мечників, гончарів, сідельників, шкіряників, ткачів, шевців.
1766 року в місті було 205 селян, які відбували панщину: тяглі по два дні на тиждень, піші — по одному та вносили грошову ренту — тяглі по 6, піші — по З злотих на рік. Водночас було 379 будинків, за які власники сплачували лише чинш.
Після возз’єднання Правобережної України з Росією 1793 року Звягель за рішенням царського уряду мав стати адміністративним центром Волинської губернії. Його було викуплено у Любомирських за 338 тис. крб. і 1796 року перейменовано на Новоград-Волинський. Однак через брак приміщень для адміністративних установ губернським центром став Житомир, а Новоград-Волинський — з 3 липня 1804 року — повітовим містом.
У першій половині XIX ст. в Новограді-Волинському помітно розвивалося промислове виробництво. Тут було три шкіряні, поташний, цегельний, свічковий та винокурний заводи, на кожному з яких працювало по 3—5 робітників. 1816 року діяла найбільша на Волині суконна мануфактура, на якій працювало 1356 кріпаків і 6 вільнонайманих робітників. З 1773 року діяв один з перших на Україні чавуноливарний завод.
1806 року в Новограді-Волинському розташовувалася штаб-квартира М. І. Кутузова. За його вказівкою на Уварівському заводі, поблизу міста, розпочалося виробництво ядер і картечі для російської армії.
Під час Вітчизняної війни 1812 року жителі Новограда-Волинського збирали гроші, продовольство та фураж для потреб російської армії.
У 1823—1825 рр. Новоград-Волинський був одним із центрів декабристського руху. Тут розташовувався штаб 8-ї артилерійської бригади 1-ї армії, в якій служили революційно настроєні офіцери брати А. І. та П. І. Борисови — засновники Товариства об’єднаних слов’ян, яке 1825 року злилося з Південним товариством і стало у ньому четвертою управою (Слов’янською). У створенні товариства брав також участь польський революціонер, уродженець міста Юліан Люблінський.
Поступово місто зростало. 1839 року в ньому налічувалося 522 будинки (з них лише п’ять мурованих) і 6120 чоловік населення. Місто залишалося невпорядкованим. Криниць не було, воду носили із Случі.
Протягом 1856—1858 років жителі сплатили казні близько 18 тис. крб. за користування угіддями. 1860 року вони виконували й додаткові повинності — підводну — для роз’їздів поліції, перевезення військових та засланців, квартирну — для постоїв військ.
У першій половині XIX ст. дещо поліпшилося медичне обслуговування. Діяли військовий лазарет, міська лікарня на 20 ліжок.
1825 року відкрилася парафіяльна школа, де навчалося 25 дітей. 1837 року працювало повітове училище, в якому навчалося 94 учні, переважно діти заможних городян. Т. Г. Шевченку, який відвідав Новоград-Волинський 1846 року, сподобались мальовничі околиці міста. Великий Кобзар увічнив їх у повісті «Варнак».
З розвитком капіталізму в Новограді-Волинському прискорилося зростання промисловості. Якщо 1866 року в місті було 4 шкіряні підприємства, тютюнова фабрика, цегельний, два свічкові заводи. У 1896 році 19 підприємств Новограда-Волинського виробляли продукції майже втроє більше, ніж 1866 року. На них працювало 118 робітників.
Трудящі Новограда-Волинського не стояли осторонь революційної боротьби.
Ще 1887 року в місті поширюється антиурядова література, спрямована проти царя.
В роки першої російської революції трудящі Новограда-Волинського активно боролися проти царизму. 21 січня 1905 року понад 300 робітників, ремісників і дрібних торговців вийшли на вулиці з червоними прапорами. Поліція виявилася безсилою і викликала війська. В березні того ж року застрайкували швачки. Вони добилися скорочення робочого дня з 16-ти годин до 12-ти та збільшення заробітної плати, їх підтримали робітниці-гільзівниці. 14 квітня в місті відбулася нова демонстрація, 8 червня — антиурядова маніфестація. 25 червня відмовилися працювати 300 робітників цегельного заводу, які вимагали підвищення заробітної плати, 8 липня відбувся антиурядовий мітинг на кладовищі під час похорону робітника, загиблого в цеху через відсутність охорони праці. Мітинг розігнали 2 роти солдатів.
19 жовтня 1905 року розпочався загальний страйк. В цей день припинили роботу всі підприємства, крамниці. На вулицях відбувалися демонстрації, які проходили під політичними гаслами: «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!», «Геть самодержавство!», «Хай живе демократична республіка!». Для відсічі чорносотенцям і карателям були створені робітничі дружини.
В грудні 1905 року відбувся загальний страйк, що перекинувся на села повіту.
Боротьба не припинялась і в наступні роки. 1906 року в місті розповсюджувалися листівки, що викривали антинародну політику царизму. В листівці, випущеній З червня 1907 року, зазначалося: «Організовуйтеся, громадяни, навколо соціал-демократичної партії, навколо представника пролетаріату, на прапорі якого написано справжнє народовладдя, який добивається передачі в руки народу всієї влади і всієї землі».
Значну роль у піднесенні політичної активності трудящих відігравали більшовицькі газети «Пролетарий» та «Социал-демократ», що в ті роки розповсюджувались у Новограді-Волинському.
У період промислового піднесення (1910—1914 рр.) у місті, крім існуючого чавуноливарного заводу, почало діяти ще 2 чавуноливарні підприємства, на яких працювало 26 робітників. З інших підприємств були: три шкіряні, два цегельні та пивний заводи, три водяні млини, фанерна фабрика. 6—7 червня 1913 року відбувся страйк у столярних майстернях, а в липні — на шкірзаводі. Страйкарі добилися скорочення робочого дня та підвищення заробітної плати.
1913 року в Новограді-Волинському проживало 21 317 чоловік. Незважаючи на зростання населення, власті мало думали про охорону його здоров’я. 1913 року в земській лікарні було лише 60 ліжок. У місті працювало 7 лікарів і 14 акушерок. Освіта теж перебувала на низькому рівні. Крім парафіяльної школи, що існувала ще з 20-х років XIX ст., відкрилися чоловіча (1912 року) та жіноча гімназії, але вчились у них діти заможних батьків. Були також міські вищі початкові училища — чоловіче та жіноче, засновані 1869 року.
У двох бібліотеках за користування книжками сплачували по 6 крб. на рік. Існував клуб любителів сценічного мистецтва, театр. 1871 року на одній з околиць (тепер вулиця К. Маркса, № 94) народилася Леся Українка, жила до 1878 року. У творах «Прощай, Волинь», «Подорож до моря», драмі-феєрії «Лісова пісня» поетеса оспівала природу рідного краю.
1914 року спалахнула перша світова імперіалістична війна, і Новоград-Волинський опинився у прифронтовій смузі, став місцем дислокації військових частин. Чоловіче населення було мобілізовано. В місті не вистачало продуктів, зросли ціни, почалися епідемії.
Звістка про Лютневу буржуазно-демократичну революцію в місті була зустрінута як давно очікувана. На початку березня на Привокзальній площі з нагоди цієї події відбувся багатолюдний мітинг, учасники якого несли транспаранти з гаслами: «Хай живе демократична республіка!», «Хай живе соціалізм!». У тому місяці в Новограді-Волинському була створена Рада робітничих і солдатських депутатів.
Великий вплив на розгортання революційного руху робили солдати місцевого гарнізону, серед яких було чимало більшовиків. 3-го червня 1917 року відбулась демонстрація піхотних частин та трудящих міста. Кронштадтський матрос-більшовик С. І. Жук викрив антинародну політику Тимчасового уряду, показав, що тільки більшовики є справжніми виразниками волі трудящих. Закінчив Жук закликами: «Геть Тимчасовий уряд!», «Хай живе Ленін і більшовицька партія!». Не встиг промовець зійти з трибуни, як на нього напала група офіцерів. Лише активне втручання робітників і солдатів врятувало С. І. Жука від розправи.
Про зростання революційних настроїв свідчить повідомлення Новоград-Волинського повітового комісара Тимчасового уряду губернському комісару, вміщене в газеті «Волынь» від 5 жовтня, в якому зазначено, що в Новоград-Волинській Раді переважає течія більшовизму, що вона особливо сильна серед військ.
8—15 жовтня в Новограді-Волинському проходив з’їзд залізничників Подільської залізниці, серед делегатів якого було найбільше більшовиків. Вони дали гідну відсіч прибічникам Тимчасового уряду й домоглися схвалення більшовицьких рішень з усіх питань, що розглядалися.
Велику радість викликало у трудящих Новограда-Волинського повідомлення про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. Два представники від Новоград-Волинської Ради були делегатами II Всеросійського з’їзду Рад і голосували за ленінські декрети.
На початку листопада 1917 року в місті встановлено Радянську владу. В грудні троє делегатів від Новоград-Волинської Ради взяли участь у роботі І Всеукраїнського з’їзду Рад. Трудящі Новограда-Волинського і повіту приступили до здійснення соціалістичних перетворень. Проте 21 лютого 1918 року місто захопили австро-німецькі війська.
З перших днів окупації трудящі повіту піднялись на боротьбу проти загарбників. Нею керував перший підпільний більшовицький осередок, створений у березні 1918 року на заводі сільськогосподарських машин.
З кожним днем наростав опір ворогам. 7 липня селяни виступили проти реквізиції хліба.
Після вигнання німецьких загарбників в листопаді 1918 року Новоград-Волинський захопили війська буржуазно-націоналістичної Директорії, які встановили режим терору, насильства, погромів. У відповідь на репресії в повіті прокотилася хвиля повстань. Як зазначала більшовицька газета «Правда», базою повстанців був Новоград-Волинський. 21 квітня 1919 року місто було визволено частинами Червоної Армії. На початку травня район поблизу Новограда-Волинського повністю очищено від петлюрівських банд. Тоді ж створено новий повітовий революційний комітет з семи осіб.
Партійний осередок міста, який налічував 60 комуністів, розгорнув широку організаторську та масово-політичну роботу серед трудящих. Основна увага зосереджувалася на вирішенні продовольчої проблеми. Для вилучення лишків хліба до сіл повіту виїздили продзагони.
Вірним помічником комуністів був комсомольський осередок, створений у липні 1919 року. Комсомольці вели боротьбу з бандитизмом, спекуляцією, брали активну участь у культосвітній роботі.
Для ведення масово-політичної роботи у місті відкрилися дві бібліотеки — центральна народна та червоноармійська бібліотека-читальня, 4 червня почав діяти червоноармійський клуб, 6 червня — театр.
Наприкінці липня Новоград-Волинський знову опинився в руках петлюрівців. 23 вересня частини 44-ї дивізії визволили Новоград-Волинський.
Після вигнання петлюрівців, партійний осередок та ревком вийшли з підпілля. Нелегко було налагоджувати зруйноване вщент господарство міста. Бракувало продовольства, палива, медикаментів. Налічувалося 1500 інфекційних хворих, чимало безпритульних. Протягом місяця було налагоджено медичну допомогу, для бідноти організовано харчування, завезено 12 тис. куб. метрів дров. Волинський губернський комітет робітничо-селянської оборони 21 жовтня 1919 року асигнував Новограду-Волинському додатково 500 тис. крб. допомоги.
Становище в місті ускладнювалося тим, що поблизу проходила лінія фронту. Восени 1919 року неодноразові напади на нього робили контрреволюційні банди. 25 квітня 1920 року місто захопили польські інтервенти. Вони перетворили Новоград-Волинський у добре укріплений оборонний пункт, зосередивши тут велику кількість військ.
У травні 1920 року в місті розгорнула діяльність підпільна група, якою керував комуніст Д. Кучківський.
Підпільники здійснили ряд важливих диверсій: розгромили комендатуру ворожого гарнізону, в кількох місцях пошкодили залізницю Новоград-Волинський—Шепетівка. Ворогам удалося схопити Д. Кучківського та його товаришів. Відважні месники були по-звірячому закатовані.
27 червня після запеклих боїв Червона Армія визволила Новоград-Волинський.
1 липня 1920 року відновив роботу ревком. Його очолив П. С. Рибалко. Наступного дня ревком звернувся до трудящих повіту із закликом підтримувати Радянську владу, вести рішучу боротьбу з контрреволюцією, саботажем та спекуляцією.
В ті ж дні в Новограді-Волинському створено повітовий партійний комітет. 13 липня він розглянув питання про становище в місті й повіті, накреслив напрямки роботи активу міста до кінця року. Будувати мирне життя заважали націоналістичні банди. 25 грудня в Новограді-Волинському відбувся з’їзд голів волосних та сільських ревкомів, який, обговоривши питання про стан боротьби з бандитизмом, створив бойову трійку, що мала в розпорядженні загін. З’їзд надіслав В. І. Леніну вітальну телеграму такого змісту: «Москва, тов. В. І. Леніну. Звягельський повітовий з’їзд волревкомів і сільревкомів на Волині шле Вам щире привітання як проводирю робітників і селян, визволителю трудящих от гніту капіталу та експлуататорів».
Важливими політичними кампаніями були організація 1921 року комітетів незаможних селян та вибори до Рад. У здійсненні їх активну участь брали слухачі повітової радянсько-партійної школи, серед яких був тоді П. Ф. Криниченко, учасник листопадової революції 1918 року в Німеччині, член організації «Союз Спартака», командир загону німецької Червоної гвардії. Значну роз’яснювальну роботу серед населення вели газети «Червоний Звягель» та «Вісті» — органи Новоград-Волинського повітвиконкому та парткому КП(б)У, що виходили 1921 року. Восени 1921 року комуністи та комсомольці організували населення на збір продовольства для робітників Донбасу та голодуючих Поволжя. В окремі дні на зсипний пункт надходило по 7—8 тис. пудів хліба. Для дітей-сиріт з Поволжя в місті відкрився дитячий будинок на 300 місць.
Багато складних питань поставало перед активом міста в ході соціалістичного будівництва. Велике значення мала відбудова міської електростанції. Завдяки проведенню кількох масових суботників та недільників до кінця 1921 року мали електрику не лише адміністративні приміщення, а й кількасот квартир робітників.
Досить складним було питання кадрів. Не вистачало спеціалістів сільського господарства, вчителів.
Предметом постійної турботи партійних та радянських органів міста стала організація шефської допомоги частинам Червоної Армії. Так, у серпні 1922 року для Таращанського полку зібрано 300 пар білизни.
Трудящі Новограда-Волинського допомагали в боротьбі своїм братам по класу за рубежем. Наприкінці 1922 року працівники підприємств та установ на загальних зборах одностайно вирішили відрахувати у фонд допомоги політичним в’язням Польщі половину своєї місячної заробітної плати.
Багато уваги приділялось патріотичному вихованню молоді. З ініціативи комсомольців весною 1922 року для молоді міста організовано читання лекцій та доповідей.
1923 року, в зв’язку з введенням нового адміністративного поділу, Новоград-Волинський став центром однойменного району. В місті проживало 10 400 чоловік. Діяли млин, 2 чавуноливарні, спиртовий та пивоварний заводи, друкарня.
Поступово впорядковувалося місто. 1923 року воно мало 28 вулиць і 8 провулків, які освітлювалися електричними ліхтарями. За рахунок державних коштів споруджувалися дво- та триповерхові житлові будинки, розширювалася водогінна мережа.
Поліпшувалося медичне обслуговування. Охорону здоров’я забезпечували лікарня, дві амбулаторії, робітнича поліклініка, дитяча консультація, будинок малюків. Добру славу здобула державна лікарня ім. Семашка на 68 ліжок. Тут працювало 27 лікарів та медичних працівників з середньою освітою.
1923 року діяло 6 міських трудових шкіл, в яких 45 учителів навчали й виховували 1450 учнів. Широко практикувались екскурсії учнів на місцеві фабрики й заводи, знайомство з рідним краєм — його природними багатствами, фауною і флорою. Працювали 4 школи ліквідації неписьменності, відкриті в 1922 році. Вони робили по З випуски на рік. Так, лише при одній з трудових шкіл протягом 1924 року опанували грамоту близько 100 чоловік.
У вересні 1921 року розпочалися заняття на трирічних вищих педагогічних курсах, при яких діяла зразкова базова школа. 1923 року відкрилася профтехшкола. У 1924—1927 рр. працювала сільськогосподарська школа, у 1926—1928 рр.— педагогічний технікум, при якому діяли місячні літні курси підвищення кваліфікації вчителів.
Досить розвиненою була мережа культосвітніх закладів. В Новограді-Волинському діяли робітничий клуб, районний сельбуд, що керував роботою 30 хат-читалень, два профспілкові клуби, чотири бібліотеки. З 1925 року одним з центрів масово-політичної роботи став робітничий клуб. Любили жителі міста свій театр. Значну частку коштів, зібраних від вистав, колектив театру віддав у фонд оборони та фонд відбудови Донбасу, в червні 1923 року вніс близько 10 тис. крб. на будівництво повітряного флоту.
Після завершення відбудовного періоду промисловий комплекс міста дедалі розширювався. В 1927 році на базі механічної майстерні утворено металообробний завод. 1928 року введено в дію маслозавод. Реконструйовано діючі підприємства. На металообробному заводі, зокрема, введено в дію новий потужний ливарний цех. 1937 року в місті діяло 14 промислових підприємств, на яких працювало близько 1350 робітників. Найбільшим підприємством був машинобудівний завод.
В травні 1941 року відбулася районна виставка предметів широкого вжитку, яка продемонструвала зростання промисловості Новограда-Волинського, піднесення культурного і побутового обслуговування населення.
Поліпшувалися транспортні зв’язки. Наприкінці 30-х років стала до ладу залізниця Новоград-Волинський — Житомир — Фастів. З побудовою залізниці між Ново-градом-Волинським і Києвом почали курсувати пасажирські поїзди.
У 1932—1934 рр. в Новограді-Волинському працював Д. М. Медведев, згодом прославлений партизанський командир. За його ініціативою протягом 1933— 1936 рр. у місті діяла комуна для безпритульних, де виховувалось понад 300 дітей. Крім навчання в школі, вони на деревообробному заводі набували трудових навичок.
Новим трудовим піднесенням трудящі міста відзначили прийняття нової Радянської Конституції. Колектив машинобудівного заводу на честь цієї події зобов’язався перетворити своє підприємство на суцільно стахановське.
Напередодні війни було чимало зроблено в справі впорядкування міста. Електрика, радіо міцно ввійшли в побут мешканців. Міська Рада вживала заходів до того, щоб місто кращало, впорядковувалося.
1935 року в місті встановлено пам’ятник В. 1. Леніну (скульптор Г. Л. Пивоваров).
За роки Радянської влади значні зміни сталися в галузі охорони здоров’я.
В місті діяли лікарня з поліклінікою, де працювало 47 лікарів і 98 середнього медперсоналу, протитубдиспансер, дитяча консультація, молочна кухня. Напередодні війни відкрили пологовий будинок, хірургічний корпус районної лікарні, двоє дитячих ясел, дезинфекційну станцію, дитячий кістково-туберкульозний санаторій.
Якщо 1936 року на охорону здоров’я витрачено 2140 тис. крб., то 1940 — вдвоє більше. Медична допомога стала доступною всьому населенню, кількість лікарів та медпрацівників збільшилась порівняно з дореволюційним часом майже у 7 разів.
1931 року дві школи перетворено у фабрично-заводські семирічки. Понад 300 студентів навчалося в медичному технікумі. Перед війною в Новограді-Волинському працювало дев’ять шкіл, де навчалося близько 3 тис. учнів. Діяла дитяча технічна станція. Протягом 1938—1940 рр. збудовано два дитячі садки, крім шести існуючих.
Неписьменність було ліквідовано. Всі діти шкільного віку навчалися. Порівняно з дореволюційним часом кількість учнів збільшилась майже в 6 разів. Багато школярів відвідували різні гуртки міського палацу піонерів.
У місті діяло 5 клубів, будинок культури, два кінотеатри, театр ім. Шевченка, де грали актори не лише місцевої трупи, а й приїжджі.
Населення обслуговувало 7 бібліотек з книжковим фондом понад 18 тис. книг.
До 1939 року Новоград-Волинський був прикордонним містом. Прикордонники допомагали громадським організаціям міста в налагодженні оборонної роботи. За їх активною участю тільки 1939 року було підготовлено близько 2 тис. значківців ГПО і ГСО.
В ході соціалістичного будівництва партійні організації міста поповнювалися новими, чудовими людьми. Лише з березня 1939 по березень 1940 року до лав партії вступило 360 чоловік. В місті на цей час було створено 19 нових партійних організацій.
Мирну творчу працю трудящих міста перервав підступний напад гітлерівської Німеччини на СРСР. 22 червня на підприємствах відбулися багатолюдні мітинги, на яких трудящі висловлювали рішучість відстояти честь і свободу своєї Батьківщини.
Настали тривожні дні. Повз місто вдень і вночі йшли залізничні ешелони: одні — з бійцями та військовою технікою на фронт, інші — з заводським і фабричним устаткуванням, сільськогосподарською технікою — на схід. 8 липня, зосередивши на вузькій ділянці фронту велику групу військ, ворог, при підтримці авіації, прорвав оборону і захопив місто.
Проте радянські війська не припиняли боїв. Хоч у місті вже порядкували фашисти, один з радянських дотів на підступах до міста продовжував тримати оборону і обстрілювати міст через Случ. Гітлерівці стріляли по доту з гармат, бомбили його з літаків, але вогонь не припинявся. І лише після того, як фашистський вогнемет влучив в амбразуру, дот замовк. Коли гітлерівці підірвали броньовані двері й увійшли всередину, поруч з кулеметом вони побачили тіло одного радянського бійця. Ним виявився син російського народу Олексій Петляков.
Захопивши Новоград-Волинський, фашисти встановили в ньому жорстокий окупаційний режим. У центрі міста гітлерівці влаштували концентраційний табір.
Але ні насильства, ні терор не залякали трудящих. З перших днів окупації почала розгортатися підпільна боротьба. Ще на початку серпня 1941 року група патріотів вчинила напад на будинок, де зібралися на банкет фашисти, підпалила його та обстріляла з гвинтівок.
У жовтні 1941 року на конспіративній квартирі по вулиці Ярунській, № 2 відбулася перша нарада патріотів, на якій було створено Новоград-Волинську підпільну організацію, до складу якої ввійшли К. М. Бондарчук, М. М. Громов, І. П. Іщенко, В. О. Колесник, Л. М. Пастухов та інші. Керівником її було обрано М. І. Лянгуса. Підпільники домовилися про встановлення зв’язку з «Великою землею», влаштування друкарні, створення диверсійних груп. Після того боротьба активізувалася. Виникли підпільні групи на машзаводі, МТС, пивзаводі, залізничній станції, в управлінні шосейних шляхів. Старшим шляховим майстром став П. І. Дубов, майстрами Л. М. Пастухов, М. О. Тарасов, М. М. Ніколаєв, В. А. Квітинський, Г. І. Іванов. Група П. І. Дубова, не раз руйнуючи міст через Случ, виводила з ладу автотрасу, вела антифашистську агітацію, збирала зброю та боєприпаси. Багато неприємностей завдавали підпільники ворогу безпосередньо в самому місті.
На початку 1942 року патріоти мали 100 автоматів, багато патронів та гранат. Чимало зброї та боєприпасів переправили до Чижовецького лісу для партизанського загону.
В березні 1942 року до Новограда-Волинського прибула словацька частина, в складі якої виявилося чимало антифашистів. Вони врятували від смерті та відправки до фашистської каторги багато жителів міста, особливо молоді.
Дедалі ефективнішою ставала антифашистська агітація серед населення. Підпільники викривали фашистську брехню про розгром Червоної Армії, поширювали відомості про справжнє становище на фронтах, які взнавали, слухаючи радіоприймач, встановлений в одному з підсобних приміщень міської санепідемстанції. Великого значення набули листівки. Спершу їх писали від руки, а в березні—квітні 1942 року під керівництвом М. М. Ніколаєва налагоджено випуск друкованих листівок «Червоний партизан». 10 червня 1942 року гітлерівський агент помітив, як К. П. М’якишев набирав у друкарні текст підпільної листівки і виказав його. Фашисти схопили і закатували патріота.
У травні 1942 року на засіданні комітету підпільної організації спільно з представниками підпільної організації Ємільчинського району було вирішено створити партизанський загін «Перший Волинський». Командиром призначили М. П. Гордєєва, комісаром Л. М. Пастухова, які перед війною служили у прикордонних військах. Бойові дії загін розпочав у районі Чижівка — Курчицька Гута. В його складі налічувалося тоді 36 чоловік. Перервавши телефонний зв’язок між Новоград-Волинським, Городницею і Ємільчином, народні месники роззброїли поліцаїв, знищили колону автомашин з гітлерівськими солдатами і офіцерами.
В зв’язку з тим, що фашисти встановили нагляд за М. І. Лянгусом, одразу після налагодження зв’язків з партизанами він за пропозицією підпільного комітету пішов у партизанський загін. Підпільну роботу в місті очолив В. С. Левченко. Під його керівництвом 7 січня 1943 року в приміщенні міської аптеки нарада підпільного комітету обговорила питання про постачання партизанів продовольством, одягом, медикаментами та про відбір людей для поповнення партизанських загонів «25 років Радянської України» та ім. Чапаева. Всього до лав народних месників підпільники направили 514 новоградволинців. Партизани одержали 51 кулемет, понад 400 гвинтівок, 130 тис. патронів.
Ворог докладав чимало зусиль, аби викрити патріотів. На початку 1943 року в місті почались масові арешти. Були заарештовані В. Левченко, М. Громов, О. Александров, П. Штепин, В. Петровський та П. Крюков. Фашисти піддали підпільників жорстоким катуванням, але ті не видали своїх товаришів. Гітлерівці стратили заарештованих і сім’ї В. Левченка, О. Александрова, П. Крюкова, С. Абрамчука.
Незважаючи на криваві розправи, боротьба наростала з кожним днем. Починаючи з травня 1943 року, партизани тримали під постійним контролем залізниці Новоград-Волинський—Житомир, Новоград-Волинський—Шепетівка, Новоград-Волинський—Коростень. Вони висаджували в повітря мости, пошкоджували залізницю, телефонний зв’язок, пускали під укіс ешелони. Лише підривна група С. Д. Трохимчука, яка діяла на ділянці Новоград-Волинський—Шепетівка, протягом весни— літа 1943 року пустила під укіс 13 залізничних ешелонів. Народні месники не раз псували кабель зв’язку Берлін — фронт. За героїзм, виявлений під час виконання бойових завдань, С. Д. Трохимчук нагороджений орденом Червоного Прапора та орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня.
Новоград-Волинська підпільна організація на кінець 1943 року налічувала в своїх лавах 123 народні месники. Це були комуністи, комсомольці, безпартійні, люди різних професій і різних національностей. Всіх їх єднала палка любов до Батьківщини і ненависть до окупантів. 52 сміливці не дожили до визволення. Вони віддали життя за Батьківщину.
Восени 1943 року війська 1-го Українського фронту, форсувавши Дніпро, почали визволення Правобережної України. Бої за Новоград-Волинський розгорнулися наприкінці грудня 1943 року. В перших лавах визволителів йшли воїни 287-ї стрілецької дивізії під командуванням генерал-майора Й. М. Панкратова й 20-ї мотострілецької бригади, очолюваної полковником П. С. Ільїним. На світанку 1 січня східна частина міста була визволена. Але, закріпившись на західній околиці, що відокремлювалася Случчю, гітлерівці чинили відчайдушний опір.
Проте ніщо не могло зупинити наступаючі радянські війська. Форсувавши Случ, вони пішли на штурм ворожих укріплень і 3 січня 1944 року визволили місто.
149-й та 287-й стрілецьким дивізіям, 111-й, 162-й та 175-й танковим бригадам, 20-й мотострілецькій бригаді, 1829-му та 41-му самохідним артилерійським полкам, які особливо відзначились, присвоєно найменування «Новоград-Волинських».
4760 жителів Новограда-Волинського воювали на фронтах Великої Вітчизняної війни. З них 2980 полягли смертю хоробрих, 2578 чоловік нагороджені бойовими орденами і медалями. За військову майстерність та подвиги при визволенні Прибалтики А. Т. Бурковський удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Ю. М. Гарбко, удостоєний цього високого звання за мужність і відвагу, виявлені в боях з білофіннами, героїчно загинув 1942 року.
Новоградволинці свято бережуть пам’ять про всіх, хто визволяв їх рідне місто від ворогів. В місті встановлено пам’ятник легендарній Першій Кінній армії та пам’ятник радянським військам, які 1944 року визволяли місто від німецько-фашистських загарбників. На честь партизанів і підпільників Новограда-Волинського, закатованих гітлерівцями, встановлено обеліск Слави.
Ніколи не забудуть новоградволинці генерал-майора Й. М. Панкратова, дивізія якого одною з перших 31 грудня 1943 року вступила в місто. Й. М. Панкратов не дожив до Дня Перемоги. Він загинув під час форсування Одера 25 квітня 1945 р. Перед смертю генерал попросив поховати його в Новограді-Волинському, який йому дуже сподобався в грізні дні зими 1943—1944 рр. Побажання Панкратова виконано. Його поховано в міському парку. На могилі встановлено гранітний обеліск.
Війна завдала Новограду-Волинському величезних руйнувань. Гітлерівці зруйнували майже всі промислові підприємства, заклади охорони здоров’я, освіти, культури, понад 1000 житлових будинків.
У січні 1944 року відновили роботу міськком КП(б)У, міська Рада депутатів трудящих, які мобілізували новоградволинців на відбудову рідного міста. Допомогу подавали військові частини, зокрема 20-а Червонопрапорна ордена Суворова Новоград-Волинська мотострілецька бригада. Активну участь у відбудовних роботах брали й колишні підпільники. Швидко було налагоджено хлібопостачання, пущено електростанцію, водопровід. Вже 4 січня відновив роботу машинобудівний завод, що розпочав виготовлення запасних частин для тракторів та інших сільськогосподарських машин.
22 січня станція Новоград-Волинський прийняла перший поїзд з Житомира. Встановився регулярний рух ешелонів, що йшли на фронт. Вже в першому кварталі 1944 року залізничники міста налагодили нормальну діяльність вузла — відремонтували колії, відбудували мости, службові приміщення.
В січні відновили роботу 70 підприємств та установ міста.
Неоціненною була допомога братніх республік. Так, завод сільськогосподарських машин одержував метал з Магнітогорська, верстати з Москви та Тбілісі, електромотори з Баку; авторемонтний завод — верстати з м. Подольська Московської області, Тбілісі, ліс — із Карелії. З РРФСР надійшло 6 вагонів з будівельними матеріалами.
Трудящі міста подавали допомогу Червоній Армії. Лише протягом лютого 1944 року в фонд оборони було зібрано понад 22 тис. цнт хліба.. Міськком комсомолу створив фонд допомоги червоноармійським родинам.
Трудівники міста та району зібрали понад 2 млн. крб. на побудову танкової колони «Колгоспник Житомирщини», за що одержали подяку Верховного Головнокомандуючого.
Скінчилась війна. Окрилені перемогою над ворогом новоградволинці ще з більшою енергією взялися до роботи. В місті діяло 7 заводів: машинобудівний, шпалорізальний, спиртовий, горілчаний, хлібо-, масло-, пивзаводи, гранкар’єр, ліспромгосп, лісгосп, міськпромкомбінат (з 10 цехами), міськхарчокомбінат, електростанція, МТС, м’ясокомбінат, 8 промартілей.
З медичних закладів працювала лікарня, поліклініка, дитячий садок, дитяча поліклініка, аптека, протитубдиспансер, дитяча та жіноча консультація, молочна кухня, дитячі ясла, санепідемстанція.
Діяли 3 середні, 3 неповні середні та 3 початкові школи, музична школа, палац піонерів, театр, кінотеатр, міський клуб, 2 бібліотеки.
Наприкінці грудня 1950 року четверта міська партійна конференція констатувала, що 19 підприємств та артілей міста (з 22-х) виконали достроково план четвертої п’ятирічки. На підприємствах працювало 1100 стахановців та ударників.
Добрих наслідків домігся колектив найбільшого підприємства — машинобудівного заводу, який 1950 року виготовив надпланової продукції на 28 тис. крб. На заводі працювало 116 стахановців. Того року залізничники виконали план приймання поїздів та вантажообороту — на 142 проц. За підсумками змагання 1953 року шість працівників залізничної станції одержали урядові нагороди.
У наступні роки найбільшим підприємством міста став завод сільськогосподарських машин. З невеличкої майстерні, що колись виробляла січкарні для селянських господарств, він виріс у велике сучасне підприємство, обладнане найновішою вітчизняною технікою, що рік у рік удосконалюється. Гордістю машинобудівників є модернізована кормодробарка «Українка», серійний випуск якої розпочався у 1965 році. За своїми конструктивними даними вона з успіхом конкурує з зарубіжними машинами цього класу.
Вироби підприємства йдуть у різні кінці Радянського Союзу, а також експортуються до ряду зарубіжних країн. Щоб допомогти монгольським механізаторам швидше освоїти машини, група робітників заводу виїздила до Монголії й організувала там при кількох державних господарствах курси машиністів агрегатів АКН-ІМ. За подану допомогу монгольський уряд нагородив колектив заводу Почесною Грамотою. 1966 року завод удостоєний диплома міжнародної виставки «Сучасні сільськогосподарські машини та обладнання».
На міжнародній виставці сільськогосподарської техніки в Москві 1968 року агрегат АПК — своєрідний унікальний завод, спроможний приготувати за годину 10 тонн поживних кормів, був удостоєний Золотої медалі.
Значно розширився авторемонтний завод. У перші роки після війни була лише невеличка майстерня, обладнана трьома металорізальними верстатами. Згодом майстерня розрослася, поповнилася новою технікою. 1958 року виник авторемонтний завод, на якому працює понад 600 робітників.
За річкою Смолкою, там, де колись був пустир, в післявоєнні роки виросло нове підприємство — каменедробильний завод. Свою продукцію завод відвантажує до братньої Білорусії.
Промкомбінат на початку 1965 року перетворено на швейну фабрику. Наприкінці 1964 року пущено плодоконсервний завод. За виробничий сезон він виробляє по півтора мільйона банок консервної продукції. 1966 року став до ладу один з найпотужніших на Україні м’ясокомбінат.
Трудовими здобутками зустріли жителі Новограда-Волинського 50-річчя Великого Жовтня. В ювілейному році колектив машинобудівників налагодив випуск транспортера-роздавача ТВК-80А для механізованої роздачі кормів на тваринницьких фермах, а також виготовлення дослідних зразків машини, призначеної для подріблення зерна. За успіхи в соціалістичному змаганні на честь знаменної дати машинобудівний та авторемонтний заводи нагороджено пам’ятним Червоним прапором міськкому партії та міської Ради депутатів трудящих.
Всі промислові підприємства міста достроково виконали соціалістичні зобов’язання, взяті на честь Ленінського ювілею. За перший квартал 1970 року реалізовано продукції на 20 проц. більше, ніж за відповідний період 1969 року. Кращих успіхів у ювілейному змаганні домоглись колективи заводів: каменедробильного, авторемонтного та сільськогосподарських машин, а також меблевої фабрики. 1720 передових виробничників міста удостоєні ювілейних медалей «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна», 55 кращих із них занесено до Книги Ленінської трудової слави.
Колектив авторемонтного заводу відзначений Ленінською ювілейною Почесною Грамотою ЦК КП України, Президії Верховної Ради УРСР, Ради Міністрів УРСР та Укрпрофради.
Під керівництвом партійних організацій трудящі міста домоглися ще більших успіхів у роки восьмої п’ятирічки. Обсяг промислового виробництва зріс із 46,2 млн. крб. у 1965 році до 100,5 млн. крб. у 1970, або у 2,2 раза. Прибутки підприємств зросли у 2,3 рази, а продуктивність праці на 70,5 проц. П’ятирічний план по виробництву й реалізації продукції промислові підприємства міста виконали до 1 жовтня 1970 року. Лише надпланової продукції випущено на 25,5 млн. крб. В роки п’ятирічки побудовано і введено в дію консервний і цегельний заводи, м’ясокомбінат, електричну підстанцію, реконструйовано і розширено машинобудівний завод. Середньомісячна заробітна плата робітників зросла на 31,4 процента.
Трудівники промисловості впровадили у виробництво 478 раціоналізаторських пропозицій замість запланованих 400, що дало протягом року економічний ефект в сумі 578,7 тис. карбованців.
За трудові успіхи багато громадян міста удостоєно орденів і медалей. З них ордена Леніна — шофер міського автопідприємства В. М. Анципович, учителі Г. Т. Бабенко та 3. О. Чмельова, машиніст екскаватора каменедробильного заводу А. М. Кузько, інженер B. С. Шаповалов, ордена Жовтневої Революції — майстер заводу сільгоспмашин М. П. Бакало та електрик С. В. Базько, ордена Трудового Червоного Прапора — монтер Д. М. Чугунов, працівник культури C. Д. Іванов, директор магазину «Тканини» Т. Г. Анисимова.
Нових успіхів досягли трудівники Новограда-Волинського, змагаючись на честь 50-річчя утворення СPCP. Протягом 1972 року лише додаткової продукції підприємства міста випустили більш як на 2 млн. крб. Вже 1 грудня 1972 р. понад 300 робітників працювали в рахунок 1973 року.
Багаторічна дружба та соціалістичне змагання єднають трудівників Новоград-Волинського району і Хашурського району братньої Грузії, міст Новограда-Волинського й Хашурі. Вони щорічно обмінюються досягненнями, діляться досвідом, ведуть між особою трудове суперництво за першість у розвитку промислового виробництва та культури. Підсумки змагання за 1972 рік свідчать, що обидва міста добились успіхів у розвитку промисловості, по основних показниках виконали і перевиконали соціалістичні зобов’язання.
Включившись у Всесоюзне соціалістичне змагання за дострокове виконання дев’ятої п’ятирічки, трудящі райцентру зобов’язалися в 1973 році збільшити обсяг виробництва й реалізації продукції порівняно з 1972 роком на 19 процентів, річний план випуску промислової продукції виконати до 28 грудня, впровадити у виробництво 500 раціональних пропозицій з умовною річною економією 400 тис. карбованців.
В місті виникли нові житлові мікрорайони, змінився зовнішній вигляд і центральної частини міста, зокрема вулиць Леніна, К. Маркса, Пушкіна, Кірова, Шевченка, Л. Українки. Вони прикрасилися багатоповерховими сучасними будинками. Протягом 1972 року нових мешканців прийняли 7 житлових будинків площею 6,8 тис. кв. метрів.
На честь 50-річчя Великого Жовтня в Новограді-Волинському зведено просторий і світлий автовокзал — одну з найкращих споруд міста. В роки восьмої п’ятирічки став до ладу будинок зв’язку. Діє автоматична телефонна станція на 2300 абонентів.
Добре впорядковано міський парк. Біля пам’ятника В. І. Леніну обладнано сквер, щовесни висаджується багато квітів. На заводі сільгоспмашин створено оранжерею, що налічує близько 300 сортів квітів.
Поліпшилося торговельне обслуговування населення. Лише у восьмій п’ятирічці товарообіг зріс на 67 проц. Торговельна мережа збільшилася на 17 магазинів. Всього в місті 54 магазини. Товарообіг у 1972 р. складав 26 млн. крб. На початку 1964 року відкрився триповерховий універмаг. Стали до ладу два ресторани, кафе «Новинка».
Рік у рік зростає кількість майстерень ремонту взуття, побутової техніки, ательє пошиття одягу, перукарень. У складі міськпобуткомбінату 46 ательє і майстерень, які виконують близько 170 різних послуг.
Невпинно зростають добробут і культурний рівень трудящих. В роки 8-ї п’ятирічки на соціально-культурні потреби було витрачено 15 653 тис. карбованців. У побут новоградволинців міцно увійшли радіо і телебачення. Після спорудження 1962 року потужного телевізійного ретранслятора число телевізорів у користуванні трудящих невпинно зростає. Нині їх налічується близько 7750.
Рік у рік поліпшується охорона здоров’я трудящих. У місті є лікарні — дитяча та для дорослих, поліклініка, водолікарня, санітарно-епідемічна станція, 3 аптеки. 1967 року відкрилася станція переливання крові. На промислових підприємствах міста діє 13 фельдшерських пунктів. Кількість лікарняних ліжок зросла до 800. На варті охорони здоров’я новоградволинців — понад 150 лікарів та 450 чоловік середнього медичного персоналу.
Дальшого розвитку набула система народної освіти. Тепер у місті 11 шкіл, у т. ч. 8 середніх, де 520 учителів навчають понад 8 тис. учнів. Діє школа-інтернат на 330 місць. Близько 400 юнаків і дівчат здобувають знання у професійно-технічному училищі.
У 1972 році відбувся перший випуск у філіалі Київського вечірнього індустріального технікуму при Новоград-Волинському заводі сільгоспмашин. 46 робітників і майстрів одержали дипломи технологів по обробці металів. З 1946 року в місті діє музична школа-семирічка. Її закінчило понад 500 учнів.
У місті працюють бібліотека для дорослих імені Лесі Українки, три дитячі й 12 відомчих бібліотек. їх загальний книжковий фонд — понад 125 тис. примірників.
1963 року в будинку, де народилася Леся Українка, відкрито на громадських засадах музей великої письменниці, що 1971 року перетворено на державний. В його експозиціях понад 300 експонатів, що відтворюють життя та діяльність поетеси.
У велике інтернаціональне свято перетворилися торжества з нагоди 100-річчя від дня народження Лесі Українки, на яке прибули партійні та радянські працівники, представники братніх республік, зарубіжні гості, письменники.
Під зорею Великого Жовтня розквітли народні таланти міста. Пишаються новоградволинці своїм театром. На республіканському огляді народних театрів у 1967 році він удостоєний Бронзової медалі, на республіканському огляді в Ленінському ювілейному році — Золотої медалі. Ансамбль пісні і танцю «Полісся» часто виступає в багатьох містах нашої країни. Далеко за межами району славиться Новоград-Волинська школа баяністів при будинку культури.
1972 року урочисто відкрився новий будинок культури. Зал для глядачів з рухомою сценою має 800 місць, лекційний — 250.
Дедалі більшої популярності набуває фізична культура і спорт. Після переобладнання на стадіоні стало 10 тис. місць. 1966 року здано в експлуатацію плавальний басейн. Діє дитяча спортивна школа.
В авангарді трудових починань новоградволинців понад 2520 комуністів, об’єднаних у 71 партійну організацію. 70 проц. складу міської парторганізації працює безпосередньо в сфері матеріального виробництва. Вірними помічниками комуністів є 4840 комсомольців, які об’єднані у 58 первинних організаціях.
Господарське і культурно-освітнє життя міста спрямовує міська Рада депутатів трудящих, у складі якої 150 депутатів, у т. ч. робітників — 96, членів КПРС — 75, комсомольців — 19, жінок — 64. При Раді працюють 12 постійних комісій. Витрати на соціально-культурні потреби в бюджеті міста у 1973 р. складають 3756 тис. крб., тобто 85,4 проц. від загальної суми.
У Новограді-Волинському народилися: український радянський хімік-технолог, академік АН УРСР Б. С. Лисін, Герой Радянського Союзу П. І. Сирагов. В місті плідно трудився заслужений вчитель УРСР Р. Я. Герасимчук.
Невпізнанним став Новоград-Волинський за роки Радянської влади. Місто над Случчю, місто машинобудівників і харчовиків, місто чудових народних талантів у братній сім’ї народів СРСР живе повнокровним творчим життям. Як і весь радянський народ, новоградволинці віддають усі свої сили, енергію й здібності боротьбі за успішне виконання історичних накреслень XXIV з’їзду КПРС.
О. О. ПАВЛОВ