Ходорків, Попiльнянський район, Житомирська область
Ходорків — село, центр сільської Ради. Розташований на берегах річки Ірпеня (притока Дніпра), за 22 км на північний захід від районного центру та за 2,5 км від залізничної станції Яроповичі. Дворів 846. Населення — 2454 чоловіка. Сільраді підпорядковане с. Пустельники і селище Відродження.
Село вперше згадується в історичних документах за 1471 рік. На той час воно належало Київському замку.
В 1505—1507 рр. Ходорків зазнав спустошливих нападів кримських татар. Народні легенди розповідають про героїчну боротьбу місцевих жителів з ними. Свідченням цього є земляні укріплення, що збереглися тут і понині.
З 1569 року Ходорків потрапляє під владу шляхетської Польщі. Посилилось закріпачення селян. Великого лиха завдала Ходоркову міжусобна боротьба шляхти, загони якої не раз (1588, 1606, 1618, 1635 рр.) нападали на жителів, вбивали і грабували їх.
Намагаючись позбутися феодальних утисків, жителі Ходоркова чинили опір польським загарбникам. Вони брали участь у повстанні 1618 року, яке охопило Київщину і Волинь. Повсталі селяни знищували панські маєтки, розправлялися з ненависними шляхтичами, оголошували себе вільними козаками і вливалися в козацькі загони.
Під час визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. ходорківці знову піднялися на боротьбу з шляхтою, створили сотню, яка діяла в складі Білоцерківського полку. В 1653 році біля Ходоркова сталася збройна сутичка між козаками і польсько-шляхетським військом.
За Андрусівським перемир’ям 1667 року містечко залишилося під владою Польщі. Зазнавши величезних спустошень у минулому від татарських і шляхетських загонів, Ходорків відроджувався повільно. 1741 року в ньому налічувалося лише 30 дворів.
Населення Ходоркова, як і всієї Правобережної України, терпіло тяжкий феодально-кріпосницький і національно-релігійний гніт, але не припиняло боротьби проти визискувачів.
1793 року Правобережна Україна увійшла до складу Росії. З 1797 року Ходорків став волосним центром Сквирського повіту Київської губернії.
У 1855 році в містечку побудовано спиртовий завод, а через п’ять років — цукровий. Кожних два тижні відбувалися ярмарки. В середині XIX ст. тут проживало 3339 чоловік. Селяни Ходоркова відробляли панщину поміщику Левандовському.
В дореформений період у Ходоркові не було жодного медичного закладу. Переважна більшість дітей залишалася поза школою. В парафіяльному училищі, відкритому в 1813 році, навчалося лише 14 хлопчиків.
Реформа 1861 року не поліпшила економічного становища селян. Кращі землі й ліс (більше 5 тис. десятин) належали поміщикові. Селяни мали викупити лише 1083 десятини за 44 804 крб. 33 копійки.
Невдоволені грабіжницькою реформою, свавіллям місцевих властей ходорківці піднімалися на боротьбу. 1873 року в містечку стався виступ селян. Причиною його було знущання з населення волосного старшини, який мордував селян до смерті. В 1877 році малоземельні жителі Ходоркова почали самовільно збирати врожай з ланів поміщика, що раніше перебували в чиншовому володінні селян. Вони вимагали повернення цих земель і збільшення наділів.
Після скасування кріпосного права в країні швидко розвивалися капіталістичні виробничі відносини, що вплинуло і на економічний розвиток Ходоркова. Слідом за цукровим і спиртовими заводами виникли лісопильний і цегельний, суконна фабрика, миловарня, 2 водяні млини. Наприкінці XIX ст. на цукровому заводі працювало близько тисячі чоловік. Умови праці робітників були жахливими. Робочий день тривав від 12 до 14 годин на добу. За найважчі роботи виплачувалося по 40 коп. в день, а за решту — по 10—15 коп. Тяжка праця, постійне недоїдання, антисанітарія сприяли різним інфекційним захворюванням, у т. ч. й епідемії тифу.
Більшало робітників на підприємствах, загострювалися класові відносини. В 1878 році на цукровому заводі відбувся перший робітничий страйк, у якому взяли участь 40 чоловік.
Страйкова боротьба посилилася під час першої російської революції 1905— 1907 рр. У травні 1905 року на цукровому заводі застрайкувало понад 800 робітників. Страйкарі вимагали підвищити заробітну плату, скасувати штрафи. 18 вересня в Ходоркові відбувся великий мітинг. Учасники його вимагали повалення царської влади.
1912 року в Ходоркові створено підпільну більшовицьку організацію, роботою якої керував комітет у складі 5 чоловік. За пропаганду більшовицьких ідей багатьох членів партійної організації було заарештовано і заслано до Сибіру, в т. ч. П. Д. Кабанника, О. Леонтьева, М. Т. Яроша, які повернулися до Ходоркова лише після Лютневої революції 1917 року.
Столипінська аграрна реформа поглибила процес соціального розшарування селян. 1912 року в Ходоркові було 349 селянських господарств. З них 33 не мали землі, 112 мали до трьох десятин на двір, 103—до п’яти, 83 — до десяти і 18 — понад десять. У 145 господарствах безземельних та з наділом до трьох десятин землі налічувалося лише 498 голів різної худоби, а в 41 господарстві з наділом понад 9 десятин — 433 голови.
Царський уряд мало дбав про розвиток народної освіти та охорони здоров’я трудящих. У 1914 році на 8106 жителів Ходоркова діяли невеликі земська і заводська лікарні, в штаті яких були: лікар, 3 фельдшери, акушерка. З навчальних закладів працювало лише двокласне парафіяльне училище.
Імперіалістична війна погіршила становище трудящих. У перші ж дні її багато ходорківців мобілізували на фронт. Для потреб армії реквізовували коней, продукти харчування, що підривало селянські господарства.
Радо зустріли робітники й селяни Ходоркова звістку про повалення царського самодержавства в Росії. З цієї нагоди місцевий партійний комітет РСДРП, що вийшов з підпілля, організував демонстрацію й мітинг трудящих. Для підтримки революційного порядку в містечку було створено загін народної міліції, яким керував член РСДРП(б) П. Д. Кабанник. На початку березня 1917 року за ініціативою більшовицької організації, яку очолював А. Ф. Левченко, трудящі Ходоркова обрали Раду робітничих і селянських депутатів. Головою її став більшовик О. Леонтьев. У Ходорківській Раді переважали більшовики, завдяки чому вона користувалася великим авторитетом серед трудящих містечка і всієї волості.
З революційним піднесенням робітники Ходоркова відзначили 1 травня 1917 року. На мітингу, що відбувся того дня, було прийнято резолюцію, яка уповноважувала Ходорківську Раду робітничих і селянських депутатів надіслати Тимчасовому уряду вимогу про негайне скликання Установчих зборів, запровадження 8-годинного робочого дня, укладення миру без анексій і контрибуцій. 28 червня на зборах робітників виступив представник Київського комітету РСДРП(б) В. М. Примаков. Присутні більшістю голосів засудили грабіжницький характер імперіалістичної війни.
В липні 1917 року в Ходоркові підвели голову контрреволюційні елементи, погрожуючи більшовицькій організації та Раді робітничих і селянських депутатів, але за допомогою загону робітників-арсенальців, надісланого Київським комітетом РСДРП(б), небезпеку було ліквідовано. У вересні 1917 року застрайкували ходорківські робітники. Страйк тривав протягом тижня і справив помітний вплив на піднесення революційної активності трудящих. Більшість з них йшла за більшовицькою організацією, яка на той час налічувала 100 членів партії.
Робітники й селяни Ходоркова палко вітали перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції і створення Радянського уряду на чолі з В. І. Леніним. Наприкінці листопада 1917 року Ходорківська Рада всю повноту влади взяла в свої руки. Вона відразу стала налагоджувати зв’язки з селянами волості. Під її керівництвом хлібороби почали розподіляти поміщицькі землі.
З—5 грудня 1917 року в Києві відбувся обласний з’їзд організацій РСДРП(б) Південно-Західного краю, в роботі якого взяли участь і делегати від Ходорківської більшовицької організації. З’їзд обговорив ряд питань і закликав до боротьби проти націоналістичної Центральної ради, за створення на Україні влади Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів.
У лютому 1918 року Ходорків захопили німецькі окупанти. Під керівництвом більшовиків у містечку розгорнулася підпільна робота. В травні Ходорківський партком одержав завдання Київського губкому організувати нелегальні ревкоми й партизанські загони в Сквирському і Радомишльському повітах.
Важливу роль у діяльності парткому відіграла нарада підпільних більшовицьких організацій України, що відбулася в Києві 26 травня 1918 року. В ній взяли участь і представники Ходорківської підпільної партійної організації.
В червні 1918 року на території Ходорківської волості почали створюватись партизанські загони. Місцевий загін у липні очолив більшовик О. К. Попелюха. У вересні до Ходоркова завозилася зброя й патрони. Коли в листопаді на Київщині спалахнуло повстання проти гетьманців і німецьких загарбників, ходорківці взяли в ньому активну участь.
Внаслідок краху німецької окупації владу до своїх рук прибрали ставленики буржуазно-націоналістичної Директорії, і лише на початку березня 1919 року частини 1-ї Української радянської дивізії визволили Ходорків від петлюрівців.
З приходом радянських військ із підпілля вийшли ревком та більшовицька організація. Під їх керівництвом здійснювалися соціалістичні перетворення. Але мирне будівництво порушили денікінці, які в серпні 1919 року загарбали майже всю Правобережну Україну, в т. ч. й Ходорків. Проте дні реставраторів буржуазно-поміщицьких порядків були ліченими. Зламавши опір ворога, частини Південної групи радянських військ, які здійснювали свій похід з-під Одеси в район Коростеня на з’єднання з 12-ю армією, 15 вересня увійшли в Ходорків. Відразу ж відновив свою діяльність ревком, розгорнувши роботу, спрямовану на ліквідацію господарської розрухи. Він запровадив суворий революційний порядок, організував збір продовольства для Червоної Армії, подавав допомогу сім’ям червоноармійців.
Та мирний перепочинок тривав недовго. Наприкінці квітня 1920 року Ходорків тимчасово окупували польські війська, яким допомагали банди петлюрівців. Після розгрому ворога тут 11 червня остаточно відновлено Радянську владу.
Іноземна інтервенція й громадянська війна завдали великої шкоди містечку. Занепало сільське господарство, цукровий завод та інші підприємства лежали в руїнах. Боротьбу трудящих з розрухою очолили місцевий ревком і комітет незаможних селян. У жовтні 1920 року в Ходоркові відбувся волосний з’їзд сільревкомів і комнезамів, який заслухав доповідь про поточний момент, обговорив земельне й продовольче питання, обрав новий склад комнезаму. При KHС була створена комісія, яка розподіляла нетрудові землі, вилучала лишки з продовольства в куркулів, допомагала зміцнити бідняцькі господарства.
Радянська влада дбала про освіту й медичне обслуговування трудящих. 1920 року в Ходоркові відкрито семирічну трудову школу, в якій навчалося 300 учнів, а наступного року — дільничну лікарню й аптеку.
19 березня 1922 року відбулися вибори Ходорківського волвиконкому, до складу якого ввійшли С. К. Березний, Ф. С. Стельмах, М. В. Поліщук та інші.
За допомогою та активною участю комнезаму селяни почали об’єднуватися в товариство спільного обробітку землі. На базі ТСОЗу в 1922 році у Ходоркові створюється сільськогосподарська комуна «Зоря», яку очолював активний учасник революційних подій і громадянської війни більшовик С. К. Березний. Спочатку вона об’єднувала 21 господарство, але з кожним роком міцніла й розвивалася. С. К. Березного 1925 року обрано делегатом XIV з’їзду ВКП(б).
На базі комуни в 1926 році утворилась артіль. У господарстві на той час вже було два водяні і один паровий млини, для обробітку землі придбали трактор «Путіловець». Через рік артіль вступила до Київського молочарського союзу, завдяки чому склалися сприятливіші умови для розвитку тваринництва. Союз видав артілі кредит на суму 5 тис. крб. За ці гроші поповнили поголів’я корів. За зразкову молочну ферму артіль у 1928 році відзначено премією виставкому Білоцерківського округу.
В 1923 році, після нового адміністративно-територіального поділу, Ходорків став районним центром, а згодом відійшов до Корнинського району. З 1932 року Ходорків входив до складу Київської, а з 1937 року — Житомирської області.
Після XV з’їзду ВКП(б) в Ходоркові розгорнувся масовий рух за здійснення ленінського кооперативного плану. Перехід селян до соціалістичного землеробства здійснювався під гаслом «Село, вперед — до масової колективізації». Десятки нових сімей вступило до артілі «Зоря». Протягом 1927—1929 рр. у Ходоркові утворилося ще 5 колгоспів.
У 1932—1934 рр. всі господарства об’єдналися в два колгоспи — «Зоря» й «Більшовик». У зміцненні економіки колгоспів важливу роль відіграла Корнинська МТС. Механізований спосіб обробітку грунтів підвищив урожайність зернових культур. Якщо в 1930—1934 рр. з одного гектара збирали по 7—8 цнт зерна, то в 1937— 1938 рр.— по 18—20 центнерів.
Позитивно вплинули на розвиток колгоспів стахановський рух та рух п’яти-сотенниць. Першими послідовницями М. С. Демченко в селі були В. М. Діюн і М. Г. Левченко, які в 1938 році виростили відповідно по 415 і по 374 цнт цукрових буряків з кожного га. В 1940 році вони стали учасницями Всесоюзної сільськогосподарської виставки й були нагороджені срібною медаллю.
За роки першої та другої п’ятирічок значних успіхів досягнуто в галузі соціально-культурного будівництва. 1936 року в Ходоркові відкрито середню школу, дитячий будинок, а 1938-го — лікарню на 25 ліжок. Працювали клуб, бібліотека. В побут населення все ширше входили кіно, радіо, книга.
Підступний напад гітлерівської Німеччини на Радянську країну перервав мирну працю трудящих Ходоркова. 16 липня 1941 року село окупували німецько-фашистські загарбники. З перших днів окупації ходорківці чинили опір ворогові. Вони саботували розпорядження фашистських властей, приховували від них хліб та інші продукти. Наприкінці 1941 року в лісах, що прилягають до залізниці Житомир—Фастів, почали формуватися партизанські загони. Весною наступного року в районі села вже діяв партизанський загін А. Й. Цендровського. В складі його було чимало місцевих жителів. Партизани пускали під укіс військові ешелони ворога, знищували поліцаїв.
У квітні 1942 року в Ходоркові розгорнула діяльність підпільна антифашистська група. Її організатором і керівником був член ВЛКСМ вчитель Т. І. Годлевский. У її складі налічувалося близько 20 чоловік, у т. ч. один комуніст і 10 комсомольців. Улітку підпільники розгромили ходорківську поліцію, вивели з ладу вузол зв’язку в с. Соболівці на перегоні Скочище—Яроповичі, пустили під укіс ешелон з пальним і боєприпасами. В травні 1943 року гітлерівцям вдалося натрапити на слід патріотів. Більшість підпільників була заарештована й розстріляна. Від рук гестапівців загинули керівник групи Т. І. Годлевський та колишні вихованці Ходорківської школи — комсомольці М. Л. Гойденко, Б. Ф. Романенко, М. С. Третяк, І. С. Третяк, В. А. Годлевський та М. Григорович. І. К. Іванкевичу, В. Н. Пелеху, Ф. Г. Романенку та іншим пощастило втекти. Вони влилися в партизанське з’єднання С. Ф. Маликова і в складі його продовжували боротьбу проти гітлерівських загарбників.
Дошкульних ударів окупантам завдавали Корнинський партизанський загін Київського з’єднання та загін ім. В. І. Чапаева, що діяли в районі Фастова, Брусилова, Корнина й Ходоркова. Наприкінці жовтня 1943 року, коли Червона Армія розгорнула бої за визволення столиці України, партизани на кілька тижнів вивели з ладу залізничну лінію Житомир—Фастів.
Намагаючись зупинити наступ радянських військ, фашистське командування в листопаді 1943 року зосередило в районі Корнина й Брусилова 17 дивізій, у т. ч. 8 танкових і моторизованих. Недалеко від Ходоркова наприкінці листопада відбулася запекла битва. В окремі дні гітлерівське командування кидало в бій 300— 400 танків. Але всі намагання ворога виявилися марними. Війська 38-ї армії під командуванням генерал-полковника К. С. Москаленка і 1-ї танкової армії, якою командував генерал-лейтенант М. Ю. Катуков, розгромили угруповання противника і знову перейшли в наступ. 26 грудня Ходорків був визволений від німецько-фашистських загарбників.
У боях за визволення села загинуло багато воїнів Червоної Армії, в т. ч. вірменин полковник С. Р. Воп’ян, росіяни майор В. О. Позняков, капітан Ф. Є. Шуктеров та інші. Старший лейтенант В. Л. Клименко теж визволяв рідне село, але не дожив до Дня Перемоги. На 4 братських могилах воїнів-визволителів Ходоркова 1951 року встановлено пам’ятники. На фронтах Великої Вітчизняної війни мужньо билися 827 ходорківців, з них 486 — нагороджені орденами й медалями, 302 — полягли смертю хоробрих. На їх честь 1959 року споруджено обеліск вічної Слави.
Німецько-фашистські загарбники завдали Ходоркову великих матеріальних збитків. Вони зруйнували колгоспи, приміщення сільської Ради, дитячого будинку, бібліотеки, млин, близько 50 будинків колгоспників. 202 жителів села, вт. ч. 88 жінок і 7 дітей, вивезли на каторжні роботи до фашистської Німеччини.
Зразу ж після визволення Ходоркова трудящі взялися до ліквідації наслідків гітлерівської окупації. Колгоспники створювали насіннєвий фонд, звозили захований від фашистів реманент, передавали для ферм телят і поросят, відбудовували зруйновані приміщення.
Одночасно подавалася допомога фронтові. Збирали кошти на побудову авіаескадрильї, піклувалися про сім’ї фронтовиків, передплачували воєнну позику. Завдяки трудовому ентузіазму колгоспників весняну сівбу в складних умовах 1944 року було проведено за 10 робочих днів.
Велику допомогу жителям Ходоркова подали трудящі РРФСР. Вони надсилали колгоспам посівний матеріал, племінну худобу, будівельні матеріали. На кінець 1949 року колгоспи Ходоркова повністю освоїли довоєнні посівні площі, виконали плани хлібозаготівель, розвитку поголів’я великої рогатої худоби. В перших лавах соціалістичного змагання були ланкові колгоспу «Зоря» М. М. Радчук, Г. І. Зайківська, свинарки Г. О. Марчук, С. Т. Криворучко, С. К. Рябенька і А. Й. Закусило.
Важливим заходом у розвитку колгоспного виробництва стало об’єднання в 1950 році ходорківських господарств «Більшовик» і «Зоря» та артілі с. Пустельників «Краще життя» в один колгосп «Більшовицька зоря», який мав 3 тис. га сільськогосподарських угідь, 710 корів, понад 800 свиней і 3100 штук птиці.
Партійна організація спрямовувала трудящих на дальший розвиток і зміцнення колгоспу. Кількість комуністів, що працювали на вирішальних ділянках колгоспного виробництва, зросла до 25 у 1959 році. Активним помічником їх була комсомольська організація, яка налічувала 130 членів ВЛКСМ.
Включившись у соціалістичне змагання на честь 40-річчя Великого Жовтня, колгосп зібрав у 1957 році по 15 цнт зернових з кожного гектара та виробив 200 цнт молока на 100 га сільськогосподарських угідь. Передовики виробництва — доярки В. С. Черепанська і А. Д. Гончарук — надоїли по 2800 кг молока від кожної корови, а свинарка Н. С. Криворучко одержала від кожної свиноматки по 16 поросят.
Завдяки наполегливій праці трудівників села невпинно зростав грошовий прибуток колгоспу. В 1950 році він становив 869 тис. крб., у 1954 році — 1429 тис. крб., а в 1957 році — 2670 тис. карбованців.
Ще більших успіхів досягла артіль «Більшовицька зоря» в наступні роки. Виконуючи рішення березневого (1965 року) Пленуму ЦК КПРС та XXIII з’їзду КПРС, трудящі колгоспу у 1966 році виростили по 22 цнт зернових, по 200 цнт цукрових буряків з кожного га на всій площі посіву, виробили по 232 цнт молока та 43 цнт м’яса на 100 га сільськогосподарських угідь.
На кінець восьмої п’ятирічки значно зросла продуктивність праці колгоспників, знизилась собівартість продукції сільського господарства. Колгосп став багатогалузевим технічно оснащеним господарством, яке має 31 трактор, 16 комбайнів різного призначення, 100 електродвигунів, 20 вантажних автомашин та чимало іншої техніки. За господарством закріплено 3256 га землі, в т. ч. 2955,8 га орної. Борючись за успішне виконання восьмої п’ятирічки, колгосп 1970 року виробив на 100 га сільськогосподарських угідь 71,6 цнт м’яса, 298 цнт молока. Фонд заробітної плати колгоспників за п’ятирічку збільшився на 36 тис. крб. і становив у 1970 році 424 тис. карбованців.
За роки восьмої п’ятирічки ходорківці побудували цегельний завод, майстерню для ремонту сільськогосподарських машин, відгодівельний пункт, продовольчий магазин, чайну, будинок зв’язку. Трудові звершення колгоспників високо оцінено: 90 жителів села нагороджено медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна» та 7 — орденами Союзу РСР.
Значними успіхами відзначили ходорківці 50-річчя утворення СРСР. 1972 року з кожного гектара посіву одержано по 25,5 цнт зернових. На 100 га сільськогосподарських угідь вироблено по 300 цнт молока і 60 цнт м’яса. Неподільні фонди колгоспу на 1 січня 1973 року становили понад 1,8 млн. крб., а прибутки в 1972 році — 799 тис. карбованців..
Сповнені творчої енергії, ходорківські хлібороби, включившись у всесоюзне соціалістичне змагання, наполегливо борються за виконання народногосподарського плану третього, вирішального року п’ятирічки.
Вони зобов’язалися одержати по 32 цнт пшениці з кожного гектара, виробити на 100 га сільськогосподарських угідь по 79 цнт м’яса і 407 цнт молока.
Населення Ходоркова обслуговують відділення зв’язку, 4 магазини, їдальня.
В 1972 році лише в магазинах села жителі придбали товарів на 725 тис. крб., у т. ч. меблів на 26 тис. крб., телевізорів — на 12 тис. крб., культтоварів — на 57 тис. крб., будівельних матеріалів — на 103 тис. карбованців. У власному користуванні громадян — 100 мотоциклів, 10 легкових автомашин, багато холодильників, телевізорів, пральних машин.
В Ходоркові є дільнична лікарня на 25 ліжок і аптека. 4 лікарі і 21 чоловік середнього медперсоналу дбають про охорону здоров’я трудящих. Дошкільнята виховуються в 2 дитячих яслах.
Понад 400 дітей щорічно набувають знань у Ходорківській середній школі, їх навчають і виховують 32 вчителі. Якщо до 1917 року в селі вищу освіту мав лише один чоловік і 9 — середню, то в 1972 році тут працювало 33 спеціалісти з вищою і 463 з середньою освітою.
Центром культурно-освітньої роботи став будинок культури. Тут відбуваються збори трудящих, лекції, тематичні вечори, конференції, зустрічі з передовиками виробництва, концерти художньої самодіяльності і професіональних митців. У Ходоркові працюють 4 бібліотеки з фондом 24,8 тис. книг. Трудящі передплачують 3547 примірників газет та журналів.
Про революційні, ратні й трудові подвиги жителів села розповідають експонати сільського музею.
В центрі Ходоркова 1956 року встановлено пам’ятник В. І. Леніну.
Жителі Ходоркова стали повноправними господарями своєї долі. 40 кращих передовиків праці — обранців народу — входить до складу сільської Ради депутатів трудящих ІЗ — до районної. При Раді діє 6 комісій, які на своїх засіданнях обговорюють актуальні питання господарського й соціально-культурного будівництва, а найважливіші з них передають на розгляд сесій та засідань виконкому.
Творчі зусилля трудівників села спрямовують 4 партійні організації, які об’єднують 58 комуністів. Найближчими їх помічниками є 168 членів ВЛКСМ 2 комсомольських організацій. Переважна більшість комуністів і комсомольців працює безпосередньо в сфері матеріального виробництва.
Бойова програма трудівників Ходоркова — це успішне виконання конкретних завдань, накреслених XXIV з’їздом КПРС на дев’яту п’ятирічку.
М. М. КУЧЕРОВ, М. К. НОВИК, А. А. ПАВЛОВСЬКИЙ