Житомирська область у період буржуазно-демократичних революцій та громадянської війни
Внаслідок Лютневої буржуазно-демократичної революції 1917 року було повалено самодержавство. На Житомирщині, як і всюди, виникло двовладдя. В Житомирі, Овручі, Коростені, Черняхові, Ходоркові, Коростишеві, Бердичеві та ін., вслід за Петроградом, Москвою та Києвом, організувалися Ради робітничих і солдатських депутатів. Поруч з Радами діяли органи Тимчасового уряду, які виражали інтереси буржуазії. Програмою дій для більшовиків Житомирщини став ленінський план боротьби за переростання буржуазно-демократичної революції в соціалістичну. В центрі уваги стояла боротьба за маси.
На підприємствах виникали і швидко зростали профспілкові організації. В березні—червні 1917 року лише в Житомирі створено близько 30 профспілкових організацій, що об’єднували понад 4 тис. робітників і службовців. У середині червня при спілці металістів Житомира оформилася самостійна більшовицька організація. Важливу роль в інтернаціональному згуртуванні трудящих, підготовці їх до боротьби за владу Рад відіграли праці В. І. Леніна «Не демократично, громадянине Керенський!», «Україна», «Україна і поразка правлячих партій Росії» та ін.
20 червня більшовики Житомира, яких тоді налічувалося приблизно 25 чоловік, обрали міський партійний комітет. На початку літа був створений партійний комітет більшовиків у Радомишлі. Значно виросла за цей час більшовицька організація Ходоркова, яка активно вела роботу серед трудящих містечка і мала на них великий вплив. 28 червня на зборах робітників рафінадного заводу з усіх основних питань ухвалено більшовицькі резолюції. Активно діяли більшовицькі організації в Брусилову Бердичеві, Малині.
Більшовикам Житомирщини доводилося вести боротьбу за маси, за підготовку їх до соціалістичної революції в дуже важких і складних умовах. Давалася взнаки малочисельність промислового пролетаріату. Тут діяли контрреволюційні організації меншовиків, есерів, українських, єврейських, польських та інших буржуазних націоналістів. Але і в цих умовах більшовики Житомирщини енергійно працювали, збільшуючи й зміцнюючи свої ряди. Наприкінці листопада 1917 року в більшовицькій організації Житомира налічувалося 150 чоловік. Більшовики Житомирщини підтримували зв’язок з ЦК партії, обласним комітетом Південно-Західного краю, Київським комітетом РСДРП(б), одержуючи від них директиви і літературу. В частинах і з’єднаннях Південно-Західного фронту розгортали роботу армійські більшовики, серед яких були відомі діячі партії М. В. Криленко, Г. І. Чудновський, 6. Б. Бош, М. М. Коковихін, Г. В. Разживін та інші.
У серпні 1917 року партія взяла курс на підготовку збройного повстання. Наприкінці серпня була розгромлена контрреволюційна змова генерала Корнілова. В цьому велику роль відіграли армійські більшовики, що перебували на Житомирщині. Залізничники всіляко гальмували просування ешелонів з корніловськими військами на Петроград. У цьому особливо відзначилися залізничники Коростеня. В Бердичеві та Житомирі за вимогою робітників і солдатів 28 серпня були заарештовані активні учасники заколоту генерали Денікін, Марков, Орлов, Ерделі та інші офіцери.
Після розгрому корніловщини розпочався швидкий процес більшовизації Рад. Ще до перемоги Жовтня більшовицькими стали Ради в Коростені і Новограді-Волинську. Звістка про збройне повстання в Петрограді, яке розпочалося 24 жовтня, вже вранці наступного дня долетіла до Житомира. Робітники й селяни Житомирщини, як і всієї країни, з захопленням зустріли повідомлення з столиці про повалення Тимчасового уряду і встановлення диктатури пролетаріату, про ленінські декрети, прийняті II з’їздом Рад, про створення Радянського Уряду — Ради Народних Комісарів на чолі з В. І. Леніним. 27 жовтня газета «Трудовая Волынь» повідомляла, що в Житомирі тільки й розмовляють про події в Петрограді. Вранці 30 жовтня на головній площі міста більшовики організували мітинг трудящих, присвячений перемозі Радянської влади у Петрограді.
На Житомирщині, як і в багатьох інших районах Правобережжя України, де стояли чисельні військові гарнізони, вирішальну роль у встановленні Радянської влади відіграли революційні солдати. В районі діяльності армій Південно-Західного фронту владу в свої руки брали більшовицькі військово-революційні комітети.
18—24 листопада в Бердичеві відбувся Надзвичайний з’їзд делегатів військових частин і з’єднань Південно-Західного фронту. З’їзд обрав військово-революційний комітет (ВРК) фронту і наказав йому виконувати тільки розпорядження Ради Народних Комісарів і Головнокомандуючого збройними силами Радянської республіки М. В. Криленка. На цьому фронтовому з’їзді відбулося фактичне оформлення перевороту на Південно-Західному фронті.
Радянську владу в Житомирі встановлено 8—9 січня 1918 року. Незабаром вона перемогла майже на всій території Житомирщини. Але закріпити її в той час не вдалося, оскільки організованих революційних сил було обмаль. До того ж, наприкінці лютого на Україну вступили австро-німецькі інтервенти, покликані буржуазно-націоналістичною Центральною радою. На захопленій території вони встановили жорстокий окупаційний режим. В. І. Ленін з приводу окупації України австро-німецькими військами писав, що завоювання ними України принесло багато лиха пролетарям і біднішим селянам, але водночас воно їх загартувало і посилило, як революційних борців за інтернаціональну робітничу революцію. Україна потерпіла — інтернаціональна революція виграла, «розбестивши» німецьке військо, ослабивши німецький імперіалізм, зблизивши, німецьких, українських і російських робітничих революціонерів». Трудящі не схилили голову. Яскравим прикладом їхньої боротьби проти інтервентів був політичний страйк залізничників України. 15 липня коростенські залізничники одні з перших припинили свою роботу і безстрашно трималися тридцять два дні.
Під впливом героїчних дій робітничого класу, під керівництвом більшовиків розгорталася і боротьба селян. У травні виступили селяни містечка П’ятки і кількох сіл Житомирського повіту. На початку липня представник окупаційної влади в Житомирі констатував, що Овруцький та ряд інших повітів Волинської губернїі під впливом агітації більшовиків «. . .не визнають існуючого ладу».
Важливу роль у дальшому розгортанні боротьби за владу Рад на Житомирщині відіграла губернська партійна конференція, що відбулася нелегально на околиці Житомира у вересні 1918 року. Під ударами радянських військ та повстанських загонів, керованих більшовиками, німецькі війська деморалізовувалися й тікали з України. Але не встигли вони залишити українську землю, як владу захопила контрреволюційна Директорія, створена українськими буржуазними націоналістами в листопаді 1918 року. Трудящі Житомирщини розгорнули проти неї рішучу боротьбу. В ніч на 1 грудня партизанські загони розбили петлюрівські війська в Овручі і 10 днів тримали місто в своїх руках. На допомогу овруцьким повстанцям братнім російським народом був надісланий бронепоїзд, який називався «Другий летючий загін робітників Путіловського заводу». Ним командував матрос Балтійського флоту Сергієнко.
Радянські партизани північних районів Житомирщини і Ровенщини одержували всебічну допомогу від трудящих Росії і Білорусії. На прохання повстанців, за вказівкою В. І. Леніна, 8 січня 1919 року до них на допомогу прибув перший ешелон радянських військ. Крім того, з Москви та Петрограда приїхала група червоних командирів. Робітники столиці надіслали повстанцям обмундирування і чимало грошей. Так трудящі нашої країни спільними зусиллями кували свою перемогу над класовими ворогами і в горнилі боротьби за нове життя зростала й міцніла дружба народів і насамперед дружба між трудящими України і Росії.
4 січня 1919 року житомиряни повстали проти військ петлюрівської Директорії, яким вдалося на деякий час захопити тут владу. Над містом три дні майорів червоний прапор Ради робітничих, селянських і солдатських депутатів. Але, маючи значну перевагу в збройних силах, петлюрівці 7 січня ввірвалися у місто і вчинили звірячу розправу над учасниками повстання. Вирішальну роль у розгромі військ петлюрівської Директорії відіграли радянські війська. 5 лютого 1919 року вони визволили Київ, 7 березня — Козятин і Бердичів. Розвиваючи наступ, 1-а Українська радянська дивізія під командуванням М. О. Щорса 13 березня оволоділа Житомиром. У боях за місто брав участь полк Червоного козацтва під командуванням В. М. Примакова.
Бої мали запеклий характер. 21 березня петлюрівці знову захопили Житомир і просунулися до станції Бородянка. Але тут вони були розбиті радянськими військами і почали відходити на захід. У боях з ворогом успішно діяв бронепоїзд «Комуніст Коростенського району», побудований робітниками Коростеня в лютому 1919 року. Його командиром був працівник Коростенського залізничного вузла славний син грузинського народу комуніст Л. М. Табукашвілі. На початок травня війська петлюрівської Директорії були розгромлені. У визволеному Житомирі створено губревком на чолі з М. О. Кручинським й організовані революційні комітети на місцях. 12—16 червня 1919 року тут відбувся перший Волинський губернський з’їзд Рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів, який висловив повне довір’я уряду Радянської України, схвалив його політику, гаряче вітав вжиті урядами радянських республік заходи, спрямовані на їх господарське і воєнне об’єднання. З’їзд Рад обрав губвиконком в складі 25 осіб, 24 з них були комуністи, в тому числі М. П. Ільяшевич, М. Й. Марчук, В. П. Ре-кун, В. О. Ястржембський. З перших днів своєї діяльності губвиконком зайнявся організацією й зміцненням органів Радянської влади, налагодженням роботи націоналізованих підприємств, ухвалив рішення про виділення коштів на освіту. Активну діяльність розгорнув губернський комітет партії, обраний другою губернською конференцією КП(б)У (червень 1919 року). В основу рішень конференції були покладені постанови VIII з’їзду РКП(б), що відбувся в березні 1919 року. Зокрема, було вирішено перевести всіх комуністів губернії в стан бойової готовності й 25 проц. з них негайно мобілізувати до лав Червоної Армії. Ю. П. Щаденко, тоді член Реввійськради Українського фронту, в своїх спогадах писав, що на Волині «була на рідкість дружна кипуча, спільна робота радорганів, штабу, відділу постачання, політвідділу дивізії і комітету партії», що роль Волинського губкому КП(б)У «в організації перемоги була дуже велика».
Разом з партійними і радянськими органами посилено працювали профспілки і комсомол. У створенні комсомольських організацій на Житомирщині і в керівництві ними активну участь брали О. В. Байко, М. Б. Мітін (нині академік АН СРСР) та ін. 13 серпня 1919 року в Житомирі відбувся губернський з’їзд комсомолу, на якому організаційно оформилася губернська комсомольська організація.
У надзвичайно важких умовах на визволеній землі будувалося нове життя. Велася боротьба з голодом, тифом та бандитизмом. Велику допомогу в цій боротьбі комуністам Житомирщини подавав ЦК КП(б)У й особисто В. П. Затонський, Д. 3. Мануїльський, Г. І. Петровський, М. І. Подвойський, М. О. Скрипник та ін. відомі діячі партії, які не раз бували на Житомирщині і на місці вирішували питання будівництва нового, соціалістичного життя.
Наприкінці літа 1919 року внутрішня і зовнішня контрреволюція знову активізувалася. Денікінські полчища розпочали наступ з півдня країни, а із заходу наступали банди Петлюри. Останні 19 серпня захопили Новоград-Волинський, а 20— 21 серпня — Бердичів і Житомир. На Житомирщині в боях з петлюрівцями загинули радянські полководці М. О. Щорс і В. Н. Боженко. У вересні Радянська влада була тільки на частині Овруцького повіту.
Та Країна Рад не лише вистояла, але й знайшла в собі сили для того, щоб розгромити ворога. У вересні після успішного походу Південної групи радянських військ з-під Одеси в район Коростеня на з’єднання з частинами 12-ї армії розпочалося визволення Правобережної України. Протягом жовтня—листопада майже вся територія Житомирщини була очищена від ворога.
Трудящі Житомирщини, керуючись вказівками В. І. Леніна, ЦК РКП(б) і ЦК КП(б)У, приступили до господарського та культурного будівництва. Вони відбудовували транспорт, заготовляли паливо, допомагали Червоній Армії. У відбудові залізничного господарства велику роль відіграли комуністичні суботники. Лише робітники станції Житомир протягом лютого—березня 1920 року під час суботників відремонтували 45 паровозів і 68 вагонів.
Навесні 1920 року над Радянською Україною знову нависла серйозна небезпека. 25 квітня війська буржуазно-поміщицької Польщі розпочали наступ на фронті від Прип’яті до Дністра. 26 квітня польські інтервенти захопили Житомир, Бердичів, Коростень. Комуністична партія на чолі з В. І. Леніним вжила термінових заходів щодо мобілізації всіх сил радянського народу на розгром ворога. 5 червня того ж року Перша Кінна армія під командуванням G. М. Будьонного в районі Попільня—Бровки здійснила знаменитий Житомирський прорив польського фронту. Одночасно розпочався наступ Червоної Армії і на інших ділянках фронту. 7 червня були визволені Житомир та Бердичів, 27 — Новоград-Волинський, 7 липня — Олевськ. Радянські воїни одержували всебічну допомогу від місцевого населення. Жителі села Тульського особливо проявили себе під час боїв за Новоград-Волинський. Вони допомагали будьоннівцям у переправі через річку Случ. Провідником був місцевий селянин Д. Лось.
З розгромом польських інтервентів громадянська війна на території Житомирщини закінчилася. В ході її трудящі області, як і всієї нашої країни, продемонстрували велику відданість Радянській владі. Попліч з багатонаціональним радянським народом боролися з ворогами на Житомирщині представники зарубіжних країн: чехи, словаки, поляки, німці, болгари. Великий героїзм у боях проявив представник болгарського народу Іван Тодоров, який був помічником командира взводу 45-ї стрілецької дивізії. Славний син польського народу К. Ф. Квятек був командиром Богунського полку Першої Української Радянської дивізії. За ратні подвиги на Житомирщині він одержав найвищу в той час урядову нагороду — орден Червоного Прапора. Вже після громадянської війни Квятека запитали:
— Як ви, поляк, могли воювати проти поляків?
— Я, перш за все, більшовик — з жаром відповів він.— Поляк поляку нерівня. Є поляк робітник і є поляк поміщик. Що у них спільного? Нічого! Польська буржуазія напала на молоду Радянську Росію, а я польський пролетарій, більшовик, виступив на її захист.
Серед трудящих польської національності політичну роботу проводили польські бюро агітації і пропаганди, що діяли при міських комітетах партії в Житомирі, Бердичеві, Овручі та Коростені.
На визволеній території відроджувалися органи Радянської влади, встановлювався і зміцнювався революційний порядок. На кінець грудня 1920 року лише в Житомирському повіті було створено й діяло понад 350 сільських ревкомів і 300 комітетів незаможних селян.