Велика Олександрівка, Великоолександрівський район, Херсонська область
Велика Олександрівка — селище міського типу, центр району. Розташована на лівому березі річки Інгульця, за 108 км від Херсона; відстань до най-I ближчої залізничної станції Біла Криниця (на лінії Дніпропетровськ— Херсон) 9 км. Населення — 8048 чоловік. Селищній Раді підпорядковані населені пункти Первомайське і Твердомедове.
Поселення засноване у 1784 році вихідцями з Чернігівської, Полтавської і Київської губерній. Спочатку воно називалося Новоолександрівкою. Селу було відмежовано 24,6 тис. десятин землі. 1803 року з Чернігівської і Київської губерній сюди приїхали нові партії переселенців, які оселилися трохи нижче Новоолександрівки. Це поселення дістало назву Малої Олександрівки, а Новоолександрівку було перейменовано на Велику Олександрівку. Її населення, що складалося в основному з українців, а також росіян і євреїв, зростало досить швидко. 1859 року село вже мало 445 дворів, у яких мешкало 2373 жителі, у т. ч. 1395 чоловіків і 978 жінок. 1860 року Велику Олександрівку віднесено до розряду містечок, вона стала центром волості. Переважну більшість її населення становили державні селяни, що займалися землеробством: вирощували пшеницю, жито, ячмінь, овес, соняшник, льон, кукурудзу, рапс, коноплі, гречку, баштанні культури. Хоч грунт був і чорноземний, однак врожаї збирали низькі, особливо бідняцькі господарства. Вони не мали доброго насіння та й сіяли невчасно, бо були здебільшого безтяглі і мусили чекати, доки закінчать польові роботи більш заможні односельці, щоб найняти у них волів чи коней і реманент. Не випадково у бідняків хліба вистачало лише до Нового року, а до весни з’їдали навіть насіння для посіву. Не раз сільська громада мусила звертатися до Херсонської палати державних маетностей з проханням надати позичку зерном голодуючим селянам для прохарчування сімей і засіву полів.. Так, у березні 1860 року Великоолександрівська громада просила 42 четверті хліба, а через три роки — вже 165 четвертей озимої і 48 четвертей ярої пшениці й жита, бо бідували вже 173 родини, що налічували 863 чоловіка.
Після 1866 року, коли основні положення селянської реформи були поширені на державних селян, становище хліборобів Великої Олександрівки навіть погіршало. Землі в їхньому користуванні лишилося стільки ж, скільки й було, а подушна подать значно зросла, збільшилися і численні податки. Лише куркульські господарства та невелика кількість середняків могли їх сплачувати без особливих труднощів, бо виробляли досить хліба, який продавали на місцевих ярмарках і базарах. Ярмарки у Великій Олександрівці відбувалися 3 рази на рік — 25 березня, 1 серпня і 6 грудня. На них з навколишніх сіл і сусідніх волостей з’їжджалися селяни з сільськогосподарськими продуктами, ремісники — із своїми виробами, а також торговці, купці.
З розвитком капіталізму в містечку один за одним відкривалися дрібні промислові підприємства. У 1887 році їх було 47: кравецькі й шевські кустарні майстерні, кузні, млини, олійниці, гончарні, де випалювали горщики і черепицю, цегельня тощо. 1901 року тут діяли 2 бондарні, 4 майстерні жерстяних виробів, 9 — для виготовлення возів і саней, 12 кравецьких та ін. На кожному з цих підприємств працювало по 2—3 робітники, а то й по одному. У буремні роки першої російської революції серед робітників і селян Великої Олександрівки революційну роботу проводили члени місцевого соціал-демократичного гуртка, що виник 1905 року. Однак значних виступів трудящих у містечку не було.
З кінця 1906 року царський уряд почав проводити в життя столипінську аграрну реформу, яка зруйнувала селянську общину. На початок 1909 року з Великоолександрівської общини вийшло 101 господарство, які одержали у власність 619 десятин надільної землі; подали заяви про вихід 582 двори. Та користь від реформи здобули лише куркулі: вони закріпили за собою кращі землі і скуповували у бідноти багато десятин. Бідняцькі і чимало середняцьких родин опинилися в тяжкому становищі: землі їм виділили гірші, здебільшого далеко від містечка, обробляти їх вони не мали чим, а тому й мусили продавати або здавати в оренду. Ті ж з них, хто засівав свою землю, одержував мізерні урожаї: жита озимого — пересічно 35 пудів, озимої та ярої пшениці — 14—15 пудів з десятини. Прогодуватися з своїх наділів при таких низьких урожаях бідняцькі родини не могли. Злидні дедалі більше засмоктували їх. і йшли з своїм лихом селяни до шинків, яких налічувалося понад десяток та ще кілька «монопольок». А лікарні у волосному центрі не було аж до 1912 року, працювали лише фельдшер та акушерка. Але й з відкриттям земством лікарні штат медичних працівників збільшився лише на одиницю — з’явився, нарешті, лікар. З двома своїми помічниками він мав обслуговувати майже семитисячне (6,9 тис.) населення Великої Олександрівки та мешканців навколишніх сіл.
Аж ніяк не могла задовольнити потреб жителів і шкільна мережа. У 1894 році вона складалася із земської і двох церковнопарафіяльних шкіл, в яких навчалося 277 дітей, з них 55 дівчаток. У першому десятиріччі XX ст. відкрилося ще 2 школи, але й вони були початковими. Демократично настроєні вчителі організували в містечку хоровий і драматичний гуртки. Вистави й концерти відбувалися в клуні, яку аматори наймали в крамаря. Освітлювався цей «театр» гасовими лампами та свічками, що їх приносили глядачі. У 1898 році Херсонське повітове кураторство народної тверезості відкрило у Великій Олександрівці чайну, а при ній — бібліотеку, фонд якої складався з 360 книжок, переважно релігійного змісту.
Під час першої світової війни внаслідок мобілізацій до армії кількість жителів Великої Олександрівки зменшилась і в 1916 році становила 6,5 тис., у т. ч. чоловіків — 2,8 тис. Багато селянських господарств лишилося без робочих рук, а сім’ї— без годувальників. Роками йшла світова бойня. В лютому 1917 року народні маси скинули самодержавство, але й буржуазний Тимчасовий уряд, що захопив владу, не бажав вивести країну з імперіалістичної війни, не збирався надати селянам землю. Земельні комітети і Ради, створені на місцях, у своїй більшості опинилися в руках куркульських елементів і дрібнобуржуазних партій. У Великій Олександрівці вони теж не захищали інтереси трудящих мас.
Велика Жовтнева соціалістична революція надихнула найбідніші верстви населення на боротьбу за встановлення в містечку Радянської влади. Цю боротьбу очолили солдати-більшовики з військових частин, дислокованих у Великій Олександрівці. У січні 1918 року вся влада в містечку перейшла до Ради робітничих і селянських депутатів, до якої увійшли найбільш свідомі, активні представники трудящих мас. Та не встигла Рада приступити до обліку й розподілу землі за трудовою нормою, як у березні Велику Олександрівку окупували австро-німецькі війська, а разом з ними з’явилися і українські буржуазні націоналісти.
Проти ворогів у Херсонському повіті розгорнулася широка народна боротьба, якою керував окружний підпільний військово-революційний комітет. У цю боротьбу активно включилися і трудящі Великої Олександрівки. Так, у донесенні херсонського губернського старости міністру внутрішніх справ гетьманського уряду від 30 серпня 1918 року говорилося, що поліцією затримано і передано австрійським властям мешканців Великої Олександрівки- П. Тавачнянського, Т. Гриня, А. Гнєздовського, В. Кота, О. Соломаху І. О. Савеленка, яких обвинувачували у більшовицькій агітації проти окупантів і гетьманців, а Кіндрата і Микиту Шелудьків — ще й у переховуванні зброї. До військово-польового суду було віддано великоолександрівців Л. Плахуту та О. Білоконя, які, як доповідав староста, «не визнають існуючого на Україні державного ладу та підбивають інших».
Влітку в Херсонському повіті проти окупантів та їх буржуазно-націоналістичних прислужників вели боротьбу партизанські загони3, в яких було чимало жителів Великої Олександрівки. Після того, як у листопаді 1918 року окупантів вигнали з містечка, його захопили петлюрівці. В районі Великої Олександрівки діяв партизанський загін Л. Г. Бондарева, бійцями якого були жителі містечка Т. Г. Матковський, В. Сич та інші. В лютому 1919 року партизани вибили ворога зі станції Біла Криниця.
Коли в березні 1919 року частини Червоної Армії і партизанські загони визволили Херсонщину від петлюрівців і трудящі відновили Радянську владу, жителі Великої Олександрівки, пройняті почуттям пролетарської солідарності і вдячності за допомогу в боротьбі з ворогами, зібрали і відправили голодуючим робітникам промислових центрів Радянської Росії 10 тис. пудів зерна та 5 тис. пудів інших продуктів. У липні трудящі передали чимало хліба й одягу Червоній Армії, яка вела тяжкі бої з денікінцями. Коли до містечка наблизилися білогвардійці, в ньому було створено штаб оборони, організовано збройний загін, який рушив назустріч ворогові. У нерівному бою з переважаючими силами денікінців він зазнав поразки і відступив спочатку до Великої Олександрівки, а потім — до Старосілля. Півроку в містечку лютували білогвардійці: грабували жителів, розстрілювали і вішали активних борців за Радянську владу. В січні 1920 року під ударами червоноармійських частин денікінці втекли до Криму.
У Великій Олександрівці було створено волревком, а в березні — обрано волвиконком, сільську Раду селянських і червоноармійських депутатів. Радянські органи зосередили свої зусилля на ліквідації тяжких наслідків «хазяйнування» в містечку і волості білогвардійців та їх попередників — іноземних окупантів, петлюрівців тощо. Становище було тяжким. У пограбованих ворогом селян не лишалося хліба, тільки куркулі мали значні запаси. Волвиконком, виходячи з класових позицій захисту бідноти і середняків, переклав на заможні господарства основний тягар продрозкладки. Куркулі відповіли на це відчайдушним опором, стали на шлях відкритої боротьби проти Радянської влади. Так, весною 1920 року банда Іванова по-звірячому розправилася із загоном херсонських робітників, який під час проведення в повіті «тижня червоного хлібороба» прибув до Великої Олександрівки, щоб допомогти селянам у ремонті сільськогосподарського реманенту. У збройній сутичці загинуло 18 чоловік, у т. ч. секретар Херсонського повітового комітету партії Варич, який очолював загін, і голова Великоолександрівського волвиконкому О. Вакуленко. Незважаючи на опір класових ворогів, план продрозкладки волость виконала успішно. Наказом Миколаївської губернської військово-продовольчої наради її було занесено на почесну Червону дошку. Цей успіх став можливим завдяки активній підтримці широкими масами трудящих селян продовольчої політики Радянської влади, всіх її важливих заходів на селі. В одній з кореспонденцій, вміщеній в газеті «Херсонская правда», говорилося: «Поїздка по районах Берислава і Великої Олександрівки переконує у глибокій відданості трудового селянства Радянській владі. Партія комуністів-більшовиків з кожним днем здобуває все більше довір’я. На з’їздах, конференціях і просто на мітингах членів КП(б)У слухають з увагою, майже поголовно голосуючи за резолюції, запропоновані ними».
1920 року в містечку створено партійний і комсомольський осередки, а з початком наступу врангелівських військ — Великоолександрівський районний партійний комітет. У вересні в районі Великої Олександрівки дислокувалися частини 20-ї дивізії Другої Кінної армії, до яких влилося багато місцевих жителів. Проти військ чорного барона Врангеля та інших ворогів Радянської влади билися Ф. Ю. Дубина, Г. 3. Трюх, О. Л. Білокінь, І. В. Цаца, В. І. Камлик та чимало інших.
З розгромом врангелівців закінчилася громадянська війна на Україні, але не закінчилася боротьба з численними бандами, які перешкоджали розгортанню радянського будівництва, тероризували і грабували населення, вбивали комуністів, активістів комнезаму (створений влітку 1920 року). Боротьбу населення Великої Олександрівки проти бандитських зграй очолив комуністичний осередок, який на початку 1921 року складався з 18 членів і кандидатів у члени партії. Комуністи спиралися на комнезам і місцевий секретаріат профспілки «Всеробітземлісу». Цей секретаріат об’єднував 1100 чоловік.
У лютому 1921 року волость було оголошено на воєнному становищі, навколо волосного центру створено застави. Але бандити діяли великими силами. 26 лютого на Велику Олександрівку напав загін махновців (до 2000 шабель). Бандити вбили близько 40 чоловік: начальника району по боротьбі з бандитизмом Логінова, начальника Великоолександрівської волосної міліції Надточія, трьох міліціонерів, райпродкомісара та ін. Наступного місяця від рук махновців загинули голова і інструктор місцевого профсекретаріату. В березні в районі Великої Олександрівки знову з’явилася банда Іванова. В бою з нею склали голови 5 мешканців села. 30 березня 1922 року у виселок Твердомедове увірвалася зграя Свища. Проти неї виступив великоолександрівський загін на чолі з комуністом В. Цацою. Банду було розбито. В цьому бою загинув син командира, один з перших комсомольців села І. Цаца.
Велику підтримку населенню в ліквідації ворожих зграй подавали військові частини. У спільній боротьбі проти бандитизму і розрухи дедалі міцніла дружба між червоноармійцями й місцевими жителями. Так, у посівній кампанії 1921 року взяло участь півтори тис. бійців 6-ї радянської армії. Завдяки їхній допомозі навесні у волості було зорано і засіяно 62,8 тис. десятин.
З натхненням трудилися люди на вільній ниві, але посуха звела майже нанівець їхню працю. У зв’язку з неврожаєм 1921 року наступної весни вся Херсонщина була охоплена голодом. На боротьбу з ним Радянський уряд, місцеві органи влади кинули всі сили. Волості Херсонського повіту було поділено на три категорії. Великоолександрівську віднесено до таких, що спроможні були самі справитися з голодом і навіть подати допомогу іншим.
За планом селяни Великої Олександрівки мали допомогти продуктами населенню Нововоронцовської волості. Але й у Великоолександрівській волості налічувалося близько 2 тис. голодуючих. Для них радянські органи виділили 24,7 млн. крб. (у цінах 1921 року) і 210 пудів хліба. Особлива увага приділялася врятуванню дітей: місцеві Ради подбали про відкриття кількох дитячих будинків на 320 вихованців, створення їдалень. Завдяки допомозі держави насінням селяни волості восени 1921 року змогли засіяти понад 5,4 тис. десятин землі.
Про щиру вдячність селян Радянській владі за всебічну підтримку й допомогу свідчить резолюція, прийнята делегатами волосного з’їзду Рад, що відбувся 24 жовтня 1922 року. «Радянська влада,— говорилося в ній,— єдина захисниця робітників і селян. Вона добилася перемоги над ворогами на кривавих фронтах і нині веде боротьбу на економічному фронті, за відбудову зруйнованого господарства… Ми даємо клятву підтримувати всі заходи Радянської влади».
На початку 20-х років у Великій Олександрівці організовано кілька колективних господарств. У вересні 1921 року тут вже діяли артілі «Воля», «Великоолександрівська № 4» та «Єднання». У грудні наступного року створено ТСОЗ «Нова зоря», а протягом 1923—1924 рр.— ще три артілі. Найміцнішою з них була артіль «Схід сонця», що складалася з членів КНС. Вона мала 5 десятин поливного городу, 10 голів великої рогатої худоби, держава передала їй черепичний завод.
Для ознайомлення селян з членів кооперативів з основами передової агротехніки та досягненнями кращих господарств у рільництві, садівництві, городництві, тваринництві організовувалися галузеві виставки. Так, 1923 року у Великій Олександрівці, яка стала районним центром, влаштовано першу сільськогосподарську виставку, а через два роки під час проведення свята врожаю,— ще одну. На другій виставці експонувалися, зокрема, 2 трактори, передані державою сільськогосподарським товариствам.
З допомогою організованого кредитно-кооперативного товариства селяни придбали реманент, тягло. Так, протягом 1925—1926 рр. їм продано 154 сільськогосподарські машини, у т. ч. 4 трактори. Сільська біднота користувалася машинами прокатної станції, в якій 1924 року налічувалося 5 плугів, 3 букери, 5 борін, 4 сівалки, З трієри, молотарка та інший реманент
Завдяки енергійним заходам, яких вживали райком партії, райвиконком, КНС, і зусиллям селян до 1925 року посівні площі і врожаї в основному досягли довоєнного рівня. На цей час в селі працювали 4 невеличкі промислові підприємства — паровий та водяний млини, два маслозаводи. Для дальшого розвитку сільськогосподарського і промислового виробництва у Великій Олександрівці та районі Херсонський окружний виконавчий комітет 13 жовтня 1926 року прийняв постанову про будівництво гідроелектростанції на річці Інгульці. Передбачалося спорудити греблю, підняти воду і зросити 500 га посушливих земель, крім того, побудувати залізобетонний міст з шлюзами й ГЕС. На будівництво електростанції держава асигнувала 250 тис. крб. 7 листопада 1927 року відбулася урочиста церемонія закладки гідроелектростанції. Виступаючи на мітингу, селяни з навколишніх сіл обіцяли подати будівництву всіляку допомогу. Царизм будував тюрми, а Радянська влада електрифікує села,— говорив один з промовців, і від імені мешканців Малої Олександрівки дав слово поставити будові 56 возів каменю й піску. Дружно взялися трудящі району за спорудження ГЕС, їм допомагали студенти Одеського меліоративного інституту. Райком КП(б)У і робітком профспілки «Будівельник» проводили серед будівників велику масово-політичну і культурно-освітню роботу. Було організовано кілька екскурсій на Дніпробуд; працювали гуртки лікнепу, оборонні та спортивні товариства. 1928 року будівництво було завершено. 2 турбіни ГЕС потужністю 135 квт дали селам району дешеву електроенергію. В хатах селян засяяли лампочки Ілліча. Почало розвиватися промислове виробництво. Успішно працювали кооперативно-виробничі артілі — «Міськкооп», що видобувала вапняк, «Червоний мукомел», «Червоний інвалід», «Спілка праці» та інші.