Великі Копані, Цюрупинський район, Херсонська область
Великі Копані — село, центр сільської Ради. Розташовані за 25 км від районного центру, з яким сполучені автошляхом, і за 3 км від залізничної станції Великі Копані. Населення — 5984 чоловіка. Сільській Раді підпорядковане селище Абрикосівка.
Археологічні пам’ятки, виявлені поблизу села, свідчать про заселення його території ще в глибоку давнину — тут знайдено рештки поселення доби неоліту й бронзи. Перші відомості про село датовані 1796 роком, на той часу ньому проживало 110 чоловік. Його першими поселенцями були втікачі — солдати й кріпаки з Полтавської, Воронезької, Орловської та інших губерній. Поступово кількість жителів казенного села зростала. 1810 року сюди переселилося кілька десятків сімей з Курської губернії. Через двадцять років тут у 150 дворах мешкало 515 чоловіків і 717 жінок.
Основним заняттям жителів було хліборобство (сіяли озиму і яру пшеницю) та тваринництво. 1822 року в селі налічувалось 1 тис. голів великої рогатої худоби і 2,5 тис. овець. Більшість землі погано родила. Не в усіх селян була робоча худоба, 1822 року вони мали 120 коней,— до того ж тяглова сила розподілялася між господарствами дуже нерівномірно. Становище населення погіршувалося через великі платежі на користь держави і церкви.
Розвиток капіталізму після реформи 1861 року призвів до класового розшарування на селі. Бідність і малоземелля значно посилилися. 1885 року у волосному
центрі Великих Копанях налічувалося 701 господарство з 4662 жителями, з них чоловіків — 2334, жінок — 2328. За 11,6 тис. десятин землі, що їх одержали велико-копанівці внаслідок реформи, вони повинні були щорічно сплачувати 11,7 тис. крб. До того ж надільна земля оброблялася селянами нерівномірно: господарств, які зовсім не сіяли, налічувалося 43; таких, що засівали до 5 десятин — 35, від 5 до 10 десятин — 182; від 10 до 25—328; понад 25 десятин — 98; понад 50 десятин — 15. 242 двори здавали свою землю в оренду. 67 господарств села не мали робочої худоби, 25 — ніякої худоби, 255 — плугів. Частина господарств сама вдавалася до оренди. Безземельні і малоземельні селяни, щоб прожити, наймитували.
В економічному житті села, крім зернового господарства, велике значення мало виноградарство, а також садівництво, виникнення якого багато в чому завдячувало енергії і надзвичайній любові до справи місцевого селянина А. Горлова. Жителі вирощували вишні, абрикоси, груші, дехто — персики. 1886 року у Великих Копанях створено невеликий плодовий розсадник площею 2 десятини.
Трудящі Великих Копанів взяли активну участь у революційних подіях 1905— 1907 рр. Виступи почалися тут у листопаді 1905 року. Селяни розбирали поміщицький хліб, худобу, палили навколишні економії, вимагали збільшення земельного наділу, зменшення податків, рівноправності. Аграрний рух охопив усю Великокопанівську волость.
Столипінська аграрна реформа провадилася в інтересах заможної частини селянства. Кращі землі одержали куркулі, які, крім цього, скуповували землі розореної селянської бідноти. В 1912 році 35 великокопанівських селян, перейшовши на відрубну систему і заснувавши село Благовіщенку, змогли купити лише 58,5 десятини землі.
Великі Копані на початку XX ст. мали близько 6 тис. жителів. Обслуговував населення лише один фельдшер. Частими були епідемічні захворювання, від яких вмирало багато людей.
Перший навчальний заклад — початкову школу — відкрили у Великих Копанях 1859 року. 1890 року в ній навчалося 142 хлопчики і 36 дівчаток. На початку XX ст. лише близько 20 проц. великокопанівців знали грамоту.
Лютнева буржуазно-демократична революція не вирішила найболючіших питань, які хвилювали селянство — про землю й мир.
Звістка про перемогу Жовтневого збройного повстання у Петрограді підняла трудящих села на боротьбу за нове життя. Радянську владу в Великих Копанях встановлено в січні 1918 року. Першим головою ревкому став місцевий житель більшовик К. Т. Острянський.
Але боротьба за нове життя лише починалася. Багато знущань і горя зазнали великокопанівці під час окупації села австро-німецькими військами. Загарбники насильно забирали в населення все, що можна було,— коней, худобу, хліб, інші сільськогосподарські продукти. Не стало найпотрібніших товарів — солі, мила, гасу, поширювалися епідемічні захворювання. Жителі повставали на боротьбу проти окупантів. Вони допомагали партизанським загонам, які діяли в районі села, самі поповнювали їх лави. Частина великокопанівців вступила до Червоної Армії. Серед них був перший голова сільського ревкому К. Т. Острянський, який у складі 1-го Таврійського полку пройшов великий бойовий шлях.
Австро-німецькі окупанти, петлюрівці, а згодом англо-франко-грецькі інтервенти хазяйнували в селі до березня 1919 року, коли частини Червоної Армії визволили Великі Копані. У селі відновилася Радянська влада. В травні 1919 року в Олешках відбувся повітовий з’їзд селян Дніпровського повіту, в якому брали участь і представники від Великих Копанів.
. Навіть у час мирного перепочинку на фронтах боротьба тривала. У травні 1919 року в село ввірвалася банда Григор’єва. Через кілька днів червоноармійські частини відтіснили бандитів. У червні, коли Червона Армія вела запеклі бої проти білогвардійців, що наступали з Криму, куркулі, очолювані есерами, спровокували виступ проти Радянської влади. Та незаможне селянство не підтримало цього виступу, і він зазнав провалу.
На початку липня 1919 року село захопили денікінці, які чинили тут грабежі і насильства аж до січня 1920 року. Після їх вигнання в селі відновилася Радянська влада. Почав діяти волревком.
Мирний перепочинок був недовгим: у червні 1920 року почався наступ врангелівців. Захопивши Великі Копані, білогвардійці розмістили тут свої військові установи, які пильно охоронялися. В селі панував жорстокий терор. Небезпечно було навіть з’являтися на вулицях. Врангелівці оголосили мобілізацію населення, але вона не мала успіху.
На початку серпня 1920 року частини Червоної Армії, що діяли на Південному фронті, укріпившись на лінії Рибальче—Чулаківка—Великі Копані, розгорнули подальший наступ. Щоб розгромити ворога під час перегрупування його військ, правобережній Херсонській групі Червоної Армії 20 серпня 1920 року було дано наказ негайно наступати в напрямку Великі Копані—Чаплинка—Перекоп. Велику допомогу частинам Червоної Армії в боротьбі проти врангелівців подавали загони збройних суден Усть-Дніпровської флотилії, які діяли і в районі Великих Копанів.
Поблизу села відбулися запеклі бої підрозділів Червоної Армії проти білогвардійців. Село кілька разів переходило з рук у руки. Наприкінці серпня червоно-армійські частини визволили його. 29 серпня створено Великокопанівський волревком. Але врангелівцям знову вдалося захопити село. Остаточно визволили його 28 жовтня 1920 року частини 1-ї стрілецької дивізії 6-ї армії. Радянська влада тут утвердилася назавжди й остаточно.
В листопаді 1920 року відновив діяльність волосний революційний комітет, його очолив комуніст І. М. Таран. Наприкінці року виник партійний осередок.
Відбудова народного господарства у селі здійснювалася в умовах жорстокої класової боротьби. Куркулі ще сподівалися на повалення Радянської влади. 26 квітня 1921 року вони організували замах на життя голови волревкому. Опорою місцевих органів Радянської влади в боротьбі проти куркульського бандитизму були незаможні селяни, об’єднані в комнезам (створено на початку 1921 року). Загони незаможників виловлювали бандитів. За участю комнезамівців у куркулів відібрали 158 десятин землі, що надійшли у зрівняльний розподіл серед бідноти, реквізували надлишки хліба. На 1 січня 1922 року налічувалося 180 членів KHС, з них 7 комуністів, 5 комсомольців.
Великого лиха завдав селу голод, викликаний неврожаєм 1921 року. Не вистачало найпотрібніших продуктів харчування. Та навіть у такий важкий час за ініціативою членів волосного комнезаму селяни зібрали для голодуючого населення.
Поволжя 15 пудів і 30 фунтів зерна. Піклування держави, енергійні заходи місцевих органів влади допомогли здолати голод. Задоволення селян викликала заміна продовольчої розкладки продподатком. 1922 року держава виділила великокопанівським селянам для посіву 4940 пудів зерна та для харчування 1300 пудів.
Восени 1922 року було перерозподілено землю за затвердженими нормами, після чого в селі, як і по всьому повіту, не стало безземельних, значно зросла кількість середняків. На їдця виділялося 2,25—3 десятини, землею забезпечувалися насамперед сім’ї червоноармійців і бідняків. 1923 року 1212 господарств Великих Копанів мали 13 657 десятин землі. Значну допомогу селянам в обробітку грунту подала створена у селі прокатна станція. В ,1923 році вона придбала молотарки. Великокопанівці продовжували вирощувати виноград, овочі, баштанні культури, розводили сади — у плодорозсаднику населення могло одержати саджанці плодових дерев.
На 1924 рік у Великих Копанях, що з березня попереднього року входили як центр сільради до Олешківського району, діяли паровий млин, олійниця, 7 вітряків. Велику роль у заготівлі хліба, постачанні населення предметами першої потреби відіграла сільська споживча кооперація, що на початку 1925 року налічувала понад 800 членів.
Боротьбу трудящих за відбудову-господарства очолювали депутати сільської Ради, комуністи, підтримані широким активом. У складі сільради 1924 року налічувалося 8 комуністів. Хороша слава йшла про великокопанівських комсомольців, які добре працювали, активно підтримували все нове, передове. Вони оголосили похід проти неписьменності, ставили спектаклі тощо.
Активізувалася діяльність профспілок, створених у Великих Копанях незабаром після закінчення громадянської війни. На своїх зборах, з’їздах члени професійних спілок розглядали і вирішували велике коло різноманітних питань — про посівну кампанію, забезпечення насінням, допомогу голодуючому населенню Поволжя, боротьбу проти голоду, про роботу і ремонт шкіл, ліквідацію неписьменності тощо. Успішно діяв волосний осередок профспілки працівників освіти, створений ще в грудні 1920 року. Вже тоді в селі працювала школа грамоти для дорослих, за кілька місяців розгорнула роботу агрономічна школа. Через три роки в селі працювали 3 загальноосвітні школи, 2 школи для ліквідації неписьменності, бібліотека і хата-читальня.
Депутати сільської Ради, члени КНС, комуністи, комсомольці виступали ініціаторами створення у Великих Копанях колективних господарств. 1922 року 12 сімей комнезамівців заснували колгосп «Нове життя», якому відвели 147 десятин землі. Артіль працювала непогано, 1923 року запровадили сівозміни. 25 вересня 1927 року в селі відбулося свято врожаю, відкрилася сільськогосподарська виставка, яка пропагувала нові форми господарювання.
Масова колективізація почалася 1929 року, коли виник перший ТСОЗ. Наступного року організували колгосп ім. Крупської, який очолив місцевий житель М. А. Гречаний. Тоді ж утворилося ще 7 артілей. Всі артілі об’єднували 25,1 проц. господарств села. їм виділили 1,1 тис. га землі (11,1 проц. від загальної площі). За станом на 25 березня 1931 року було колективізовано 60 проц. господарств Великих Копанів. Колективізації всіляко перешкоджали куркулі, які 1930 року намагалися навіть спровокувати виступ у селі. Бурхливі збори, на яких був присутній секретар Цюрупинського райкому КП (б)У, засудили дії куркулів. Колективізація продовжувалася. У всіх сільськогосподарських артілях Великих Копанів працювали партійні групи, які налічували в своїх лавах 28 комуністів, об’єднані в одну сільську партійну організацію.
Напередодні війни великокопанівські колгоспи стали економічно міцними, розвинутими господарствами. За одержання з кожного га по 500 цнт картоплі, 300 цнт капусти і 300 цнт моркви бригада, якою керувала О. X. Погрібняк, в 1939 році була учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки.
Непоганих успіхів досягнуто в медичному обслуговуванні населення, культурно-освітній роботі. Діяла лікарня. Було відкрито ветеринарну лікарню. Працювало 3 школи: середня і 2 початкові, клуб із залом на 200 місць, 2 бібліотеки. Майже кожна сім’я передплачувала газети і журнали.
Розпочалася Велика Вітчизняна війна. На захист Батьківщини вже в перші дні війни пішло понад 500 великокопанівців. Фашисти окупували село 14 вересня 1941 року. Багато горя і страждань завдала жителям гітлерівська окупація. Для організації боротьби проти фашистів Миколаївський обком партії залишив у тилу ворога голову виконкому Цюрупинської районної Ради депутатів трудящих комуніста А. А. Погрібняка і районного прокурора, комсомольця Д. Е. Кадинського. Місцем створення районної підпільної організації стали Великі Копані. Продовольча база містилася на садибі місцевої жительки Г. К. Корсакової, зброя — у колгоспника К. П. Абісова. Явочною квартирою став будинок 3. Ф. Щетини. Вона разом з своїми 4 дітьми, а також Г. К. Корсакова, Ф. Гречана, П. Г. Бондаренко були зв’язковими. Підпільники не встигли широко розгорнути свою діяльність: фашистам вдалося ув’язнити більшість членів групи. 15 лютого 1942 року гітлерівські недолюдки розстріляли А. А. Погрібняка, Д. Е. Кадинського, 3. Ф. Щетину та її двох дітей — Соню й Гашу, Г. К. Корсакову, Ф. Гречану, П. Г. Бондаренка.
З листопада 1943 року підрозділи 87-ї та 89-ї гвардійських дивізій 2-го гвардійського механізованого корпусу 4-го Українського фронту визволили Великі Копані від німецько-фашистських загарбників. Війна ще тривала. Разом з усім народом великокопанівці самовіддано билися проти окупантів. Серед них — Д. Т. Калашников, який пішов на фронт у перші дні війни і завершив свою ратну путь біля стін рейхстагу; всю війну з боями пройшов Ф. І. Грінченко; захищав Ленінград, брав участь у прориві блокади міста матрос-балтієць І. І. Буганов. Близько 500 великокопанівців — учасників війни — відзначені орденами і медалями. 308 чоловік віддали своє життя за свободу й незалежність Батьківщини.
А у визволеному селі трудящі розпочали відбудову. Бракувало робочих рук — чоловіки ще не повернулися з війни, багато молоді фашисти насильно вивезли на каторжні роботи до Німеччини. Руїни і згарища залишили окупанти — знищили млин, олійницю, школу, клуб, лікарню, ветеринарну лікарню, частину житлових будинків.
Невдовзі після визволення відновили діяльність сільська Рада і територіальна партійна організація, які провадили велику організаторську роботу, щоб якнайшвидше відродити колгоспи. Не було тракторів, землю орали коровами, копали лопатами. Держава допомогла посівним матеріалом. Вже навесні 1944 року колгоспники освоїли значну частину посівних площ. Своєю самовідданою працею трудящі допомагали Червоній Армії громити ненависного ворога/ 3 допомогою держави члени артілі відродили тваринницькі ферми. На 1 січня 1946 року налічувалося 159 коней, 685 голів великої рогатої худоби, 147 свиней, 382 вівці. 8 колгоспів освоїли 3,5 тис. га землі.
Відбудова господарства і села завершилася до 1951 року. Протягом кількох наступних років усі 8 артілей об’єдналися в одне господарство ім. Ворошилова. За ним закріпили 10,3 тис. га землі, з них орної — 4,2 тис. га. Колгосп мав 879 га садів і виноградників. Господарство було багатогалузевим, тут вирощували зернові культури, виноград. Значного розвитку набуло тваринництво.
1957 року за бажанням колгоспників і згідно з постановою Ради Міністрів , УРСР артіль ім. Ворошилова перетворили на виноградарський радгосп ім. Фрунзе. У радгоспі добре розвинуте тваринництво. На 1 липня 1959 року на його фермах налічувалося 1295 голів великої рогатої худоби, 282 коней, 795 свиней, 4160 овець. Щорік збільшувалися площі під садами і виноградниками, бо земельні угіддя тут в основному піщані і малопридатні для вирощування зернових культур. У 1960 році радгосп мав 1,4 тис. га виноградників і 664 га садів, 142 га поливних земель, де вирощують овочі. На кінець восьмої п’ятирічки площа виноградників збільшилася до 3,2 тис. га. 1971 року господарство одержало 342 тис. крб. прибутку.
Винрадгосп — високомеханізоване господарство, що має 56 тракторів, 20 автомашин та багато іншої техніки. Є ремонтна майстерня. В господарстві зайнято понад 900 робітників, серед них є спеціалісти різних професій. Великі прибутки радгоспу дає винний цех, споруджений 1965 року. Він переробляє на рік понад 4 тис. тонн винограду, що надходить сюди з господарств району. 1968 року цех виготовив 292 тис. декалітрів виноматеріалів.
Трудівники радгоспу виконали завдання восьмого п’ятирічного плану за чотири роки. Урожай винограду за цей час пересічно становив 55,5 цнт з га при плані 45 цнт. Щорічний збір цієї цінної культури в господарстві перевищує 2 тис. тонн, кісточкових і зерняткових — 48 тонн. 32 трудівники винрадгоспу 1969 року стали учасниками ВДНГ. Перед у всіх галузях виробництва ведуть 85 комуністів, які працюють там, де найважче, запалюючи людей на трудові звершення особистим прикладом. Вірними помічниками партійної організації є 60 комсомольців радгоспу.
З 1945 року у Великих Копанях працює відділення Нижньодніпровської науково-дослідної станції залісення пісків і виноградарства на пісках, «якому виділено 360 гектарів землі. З них 72 га під виноградниками, 77 — сади, на решті вирощуються зернові культури й овочі. Працівники відділення розводять такі сорти винограду, які краще ростуть і дають вищі врожаї на піщаних грунтах (Мускат, Рислінг рейнський, Лідія, Шасла та ін.). Тут працює 120 співробітників.
Велику й корисну роботу провадять 200 працівників Великокопанівського лїсгоспзагу. Вони вирощують саджанці дерев, передусім — акації й сосни, для розведення лісів на пісках. Господарство досягло значних успіхів — протягом 1945— 1968 рр. освоєно 10,3 тис. га піщаних земель.
Радянський уряд, достойно оцінив трудові успіхи великокопанівців. Високої нагороди — ордена Леніна—удостоєно ланкову лісгоспзагу М. П. Дудкіну, працівника відділення зв’язку В. І. Сачка, керівника виноградарської бригади Г. Ф. Коротунова, ордена Жовтневої Революції — заступника директора винрадгоспу Г. М. Мерзликіна, ордена Трудового Червоного Прапора — 4 чоловік. Всього орденами й медалями Союзу РСР відзначені трудові успіхи 23 великокопанівців.
У селі відкрито 15 торговельних підприємств. Лише 1971 року трудящі придбали у місцевих магазинах товарів на суму 2,1 млн. крб. Понад 40 родин села мають власні автомобілі, 150 — мотоцикли. Кількість газових плит, встановлених у будинках великокопанівців, вже перевищує 300. Пральна машина, холодильник, велосипед — ці речі теж увійшли у побут населення.
Широке будівництво розгорнулося у селі. Щорік десятки сімей справляють новосілля. За 1969—1971 рр. споруджено комплекс будівель для винного цеху, механізований холодильник для винограду і фруктів ємкістю 600 тонн, будинок сільської Ради, 2 магазини та їдальню, будинок побутового обслуговування, будинок культури і 4 відділкові клуби, дитячий садок тощо.
Село живиться струмом Каховської ГЕС. Всі будинки радіофіковано, прокладено 3 км водопроводу. Діє також 750 артезіанських свердловин. Змінився соціальний склад населення — у сучасному селі працює понад 1300 робітників і службовців. 99 жителів мають вищу освіту, 128 — середню спеціальну.
Активно працює Рада депутатів трудящих, до складу якої обрано 75 чоловік. При Раді створено 6 постійних комісій.
Великокопанівці одержують кваліфіковану медичну допомогу в лікарні, що має поліклінічне відділення, стаціонар на 25 ліжок, пологовий будинок. Працюють 2 лікарі та 15 працівників з середньою медичною освітою.
Давно забули в селі про неписьменність. Середню чи восьмирічну освіту має більшість жителів села. Понад тисячу дітей навчаються у великокопанівських середній, восьмирічній і початковій школах. Молодь має можливість здобувати освіту без .відриву від виробництва — в селі діє консультаційний пункт Цюрупинської заочної середньої школи. Є також відділення Цюрупинської музичної школи по класу фортепіано та баяна. Навчають дітей 50 педагогів. За роки Радянської влади з села вийшло понад 50 учителів, 16 лікарів, 10 інженерів, 25 агрономів, 20 офіцерів Радянської Армії (з них 5 закінчило військові академії).
Звання закладу відмінної роботи присвоєно будинку культури, одній з сільських бібліотек (всього їх у Великих Копанях 6 разом з відомчими). При бібліотеці є школа культури, робота якої будується на всебічному використанні ініціативи й самодіяльності широкої громадськості села. Працює шкільний лекторій. Тут можна послухати лекції на різні теми. Відвідувачів знайомлять з досягненнями літератури, музики й живопису. Часто розповіді доповнюються демонструванням кінофільмів, полотен видатних майстрів пензля. Показовим є інтерес населення до книг, періодичних видань. До революції газета у Великих Копанях була рідкістю, громадських бібліотек зовсім не існувало. Трудящі ж сучасного села передплачують щорік понад 7 тис. примірників газет і журналів. Прийшла в кожну сім’ю і книга.
Активну роботу провадять будинок культури і 4 відділкові клуби радгоспу. Молодь відвідує заняття драматичного, вокального, хорового, танцювального та інших гуртків художньої самодіяльності. Регулярно демонструються кінофільми, відбуваються вечори відпочинку, вистави, концерти, зустрічі з видатними людьми та ін. Плідно працюють первинні організації товариства «Знання» у складі 51 члена, охорони пам’ятників історії, культури й архітектури, охорони природи.
Захоплюється молодь Великих Копанів спортом. В селі обладнано волейбольний і баскетбольний майданчики, тир. Традиційними стали щорічні спортивні змагання.
Люблять великокопанівці свій рідний край. У середній та восьмирічній школах відкрито ленінські кімнати, кімнату-музей М. Ф. Фрунзе, кімнату бойової слави, де розміщені стенди з фотографіями і документами воїнів-героїв, які загинули смертю хоробрих за Батьківщину. Мешканці села 1957 року на честь 40-річчя Радянської влади заклали великий парк. Загальні збори робітників і службовців винрадгоспу 1966 року ухвалили щорічно відзначати день народження М. В. Фрунзе. Для увічнення пам’яті видатного радянського діяча 1967 року перед будинком культури встановлено його погруддя. Готуючись до святкування 50-річчя СРСР, жителі встановили дружні зв’язки з кількома господарствами й закладами братніх республік, які носять ім’я М. В. Фрунзе. Встановлено листування, відбувається обмін делегаціями.
Спеціальні дипломи і бюст М. В. Фрунзе вручаються жителям села, що проходять службу в лавах Радянської Армії і є відмінниками бойової та політичної підготовки. Першими цієї відзнаки удостоїлися учасники громадянської і Великої Вітчизняної воєн — О. Д. Буганов, полковник Радянської Армії, і М. О. Шамшеєв, колишній в’язень Маутхаузена, де він пережив страшні дні разом з Д. М. Карбишевим. За пропозицією М. О. Шамшеєва радгосп відкрив особистий рахунок на ім’я Героя Радянського Союзу генерал-лейтенанта Д. М. Карбишева, ці кошти переказуються до фонду миру.
Урочисто відзначили в селі 25-річчя перемоги над фашистською Німеччиною. Біля обеліска воїнам-односельцям, що не повернулися з фронтів Великої Вітчизняної війни, клятву вірності Батьківщині дають юнаки, призвані до лав Радянської Армії. Піонери тут проводять свої урочисті збори. Квіти до обеліска у день весілля несуть наречені. З листопада 1968 року, у день 25-річчя визволення Великих Копанів від гітлерівців, було відкрито пам’ятник 139 солдатам і офіцерам, які загинули у боях за село.
Трудящі успішно виконали соціалістичні зобов’язання, взяті на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна. Восьма п’ятирічка за чотири роки, підвищення продуктивності праці на 1,4 проц., 5-гектарний фруктовий сад, насаджений працівниками відділення Нижньодніпровської науково-дослідної станції,—ось далеко не повний перелік дарунків великокопанівців вождю. З успіхом пройшли теоретичні конференції, присвячені працям В. І. Леніна «Чергові завдання Радянської влади» та «Про кооперацію». 1900 великокопанівців 11 квітня 1970 року вийшли на комуністичний суботник. Того дня вони посадили близько 1,3 тис. дерев, заклали кілька скверів і алей, виконавши робіт на суму 3,6 тис. карбованців.
Ювілейною медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна» нагороджено 135 жителів села. Сільський будинок культури, як переможець огляду роботи культосвітніх закладів на честь ювілею вождя, відзначений дипломом ВЦРПС. Учні середньої школи зібрали багатий матеріал про людей району, нагороджених орденом Леніна. А юні слідопити школи готуються до написання історії радгоспів і колгоспів області, названих ім’ям В. І. Леніна. Учні листуються з людьми, які зустрічалися з В. І. Леніним.
Великі зміни сталися в селі за Радянської влади. Ще прекрасніші перспективи відкриваються для нього у майбутньому.
С. С. КОНСЕВИЧ, М. В. МАЙДАННИК