Нова Слобода, Путивльський район, Сумська область
Нова Слобода — село, центр сільської Ради, розташоване за 22 км від районного центру і за 11 км від роз’їзду Шечкове. Дворів — 932. Населення — 3437 чоловік. Сільраді підпорядковані населені пункти Лісне, Партизанське, Свобода.
Територія сучасного села і його околиць була заселена ще з IV тис. до н. е. Тут виявлені поселення доби неоліту та бронзи, городище скіфських часів, 4 ранньослов’янські поселення перших ст. н. е., а також городище й курганний могильник часів Київської Русі.
Уперше село Слобода згадується в царській грамоті 1593 року, за якою його приписано до Молчанського монастиря міста Путивля. На той час у селі, яке 1592 року зазнало нападу кримських татар, налічувалося всього 8 дворів. Селяни на користь монастиря відбували тяжкі феодальні повинності. 1606 року знедолене населення Слободи взяло участь в антифеодальному повстанні під керівництвом Болотникова. Після поразки повстанців у 1607 році, царський уряд вчинив над ними жорстоку розправу. Багато з них було страчено, кинуто до в’язниці, а частину «неблагонадійних» передано Молчанському монастирю для «нагляду» і «виправлення». Монастирські власті оселили їх у Слободі й сусідніх селах Линовому та Калищах.
В роки польської інтервенції проти Росії на початку XVII ст. село не раз грабували й спустошували шляхетські війська. У 1653 році Слободу приписали до Софроніївської пустині, яку незабаром перетворили на однойменний монастир. Щоб мати досить робочої сили, монастир скуповував кріпаків у різних районах Росії та Білорусії і оселяв їх у селі, що в середині XVIII ст. називалося вже Новою Слободою. Жили тут українці, росіяни, білоруси. Переважна більшість населення працювала в господарстві Софроніївського монастиря: обробляла поля, доглядала худобу, заготовляла сіно, трудилася на лісорозробках, виготовляла цеглу, будувала монастирські споруди. Довгі осінні й зимові вечори жінки пряли, навесні ткали та білили полотно, частину якого мусили віддавати ченцям. Крім того, жителі села, які користувалися землею, платили монастирю т. зв. десятину (від збіжжя, вилову риби, збору меду і воску тощо). Убогими були господарства селян-кріпаків. Далеко не кожне мало коня або корову. В третини селян, крім хатини та невеличкої садиби, нічого не було. Ченці знущалися з кріпаків, за найменшу провину чи непокору їх запрягали в сохи і примушували орати землю, висилали до Сибіру, віддавали в рекрути. За тяжку долю новослобідців земляки звали «горюнами».
Внаслідок проведення в 1764 році секуляризації (конфіскації) значної частини церковних і монастирських земель кріпаків Нової Слободи було переведено до розряду економічних селян, а в першій половині XIX ст.— державних селян. Після реформи 1861 року новослобідці юридично вийшли з підлеглості монастиря. Але вони за одержані наділи (по 3 десятини на ревізьку душу) щороку мали вносити в казну викупні платежі. У 60-х роках 250 сімей (майже третина населення) не мали коней, а з часом вони поступово втратили і землю, яка опинилася в руках куркулів. Розорені селяни йшли до них у найми. На початку 90-х років у куркульських господарствах, яких в селі налічувалося близько ста, було від 15 до 30 десятин землі, працювало по 2—3 наймити. Багато новослобідців пішло у «відхід» — сезонними робітниками на плантації й цукрові заводи Терещенка, а також в промислові центри — Київ, Юзівку, Тулу, Москву. У 1903 та 1908 роках близько 50 сімей переселилися до Томської губернії.
В селі йшла запекла класова боротьба, яка особливо загострилася на початку XX ст. Під час першої російської революції 1905—1907 рр. у Новій Слободі революційну роботу провадила Путивльська група РСДРП, яка розповсюджувала серед селян нелегальну літературу, листівки із закликами виступити проти самодержавства і великих землевласників. Однак «святим отцям» шляхом умовлянь і залякувань вдалося втримати селян від активних революційних виступів.
Сільська біднота жила в злиднях і темряві, масово вмирала від пошестей, бо позбавлена була медичної допомоги. З кінця XIX ст. у Софроніївському монастирі працювала лікарня, але вона обслуговувала лише ченців. 1883 року в Новій Слободі відкрито однокласну парафіяльну школу, де навчалось 30 дітей, а наприкінці XIX ст.—земську трикласну школу, яку відвідувало близько 50 хлопчиків і дівчаток. Більшість дітей шкільного віку не могла здобути навіть початкову освіту. Царські урядовці й монастир турбувалися більше про спорудження нової церкви, ніж про школу. Під час будівництва храму з новослобідців без кінця брали гроші, примушували підвозити матеріали.
Різко погіршало економічне становище трудящих Нової Слободи під час першої світової імперіалістичної війни. Більшість працездатних чоловіків мобілізували на фронт. Скоротилися посівні площі, почався голод. З фронтів сім’ї одержували сумні вісті про каліцтво й загибель близьких. Обурення населення зростало. Коли до села дійшла звістка про Лютневу революцію, у селян з’явилась надія на краще життя. Але буржуазний Тимчасовий уряд не дав їм ні землі, ні миру. У вересні 1917 року в Курську відбувся губернський з’їзд Рад робітничих і селянських депутатів. Нову Слободу, як волосний центр (з XIX ст.) Путивльського повіту Курської губернії, на ньому представляли М. М. Вороній (нині колгоспний пенсіонер) та Ф. І. Черняков. Повернувшись з Курська, вони на сільському сході розповіли односельцям про роботу губернського з’їзду, зустрічі на ньому з більшовиками Москви, про більшовицьку програму переростання буржуазно-демократичної революції в соціалістичну.
Після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції новослобідці на початку грудня 1917 року встановили в селі Радянську владу, обрали волвиконком. Його головою став більшовик М. Є. Малютін — житель села Калищі Новослобідської волості, бідняк, у минулому шахтар Донбасу. Волвиконком почав розподіл серед трудящих селян монастирських і поміщицьких земель. У Софроніївського монастиря тоді відібрали 4 тис. десятин, якими він володів лише на території Новослобідської волості. Сільська біднота й середняки палко дякували Радянській владі за здійснення їх віковічної мрії.
Проте вже в квітні 1918 року Нову Слободу окупували австро-німецькі інтервенти, в обозі яких прийшли й війська буржуазно-націоналістичної Центральної ради. Почалася жорстока розправа над бідняками-активістами села, пограбування жителів. Разом з робітниками і селянами Путивльського повіту на боротьбу з інтервентами й бандами т. зв. гайдамаків піднялися і новослобідці. До Першого Путивльського партизанського загону Г. І. Коняєва, що базувався в Шалигинському цукровому заводі, вступили М. Є. Малютін, П. К. Сапєгін, Д. Є. Черняков та інші. Цей загін у січні 1919 року брав участь у визволенні Нової Слободи від інтервентів та банд українських буржуазних націоналістів. Коли на початку серпня 1919 року Нову Слободу захопили денікінські війська, її жителі знову піднялися на партизанську боротьбу. До загонів народних месників поліського краю вступили К. Ф. Черняков, А. Я. Коптев, П. С. Примін, П. Ф. Черняков, Й. Т. Черняков та інші. Житель Нової Слободи Д. Є. Черняков очолив партизанський загін, створений в селі Ходійковому Рильського повіту (нині Глушківський район Курської області), який успішно боровся проти денікінців. Восени 1919 року в бою під Хутором-Михайлівським Д. Є. Черняков загинув.
Частини Червоної Армії та партизанські загони краю в листопаді 1919 року визволили Нову Слободу від денікінців. У селі відновилася Радянська влада. Було створено волревком, а у січні 1920 року пройшли вибори до волвиконкому. Очолив його більшовик М. Є. Малютін. Тоді ж створено партійний осередок. На 25 березня 1920 року він налічував 10 комуністів, а в листопаді 1922 року — 14 членів РКП(б), які обрали бюро партосередку. У вересні 1922 року створено комсомольський осередок. Комуністи, члени волвиконкому провадили велику організаційно-масову, господарську, виховну, культосвітню роботу. Вже влітку 1920 року в селі діяв прокатний пункт, який забезпечував селян сільськогосподарськими машинами й реманентом. Через споживче товариство селяни на пільгових умовах купували плуги, борони, віялки, збрую, речі домашнього вжитку. Комуністи та комсомольці брали активну участь у боротьбі проти сільських багатіїв, які будь-що намагалися перешкодити зміцненню влади трудящих. Восени 1922 року куркулі по-звірячому вбили военкома П. К. Сапєгіна.
Та підступи класових ворогів не могли зірвати будівництво нового життя. Під впливом соціалістичної дійсності, наполегливої виховної роботи комуністів дедалі зростали класова свідомість селян, почуття відповідальності за долю всієї країни. Переконливим свідченням цього була їхня турбота про голодуючих трудящих Поволжя. На початку вересня 1922 року партосередок і волвиконком організували збір продовольства, а 27 вересня на заготівельний пункт вже вирушила червона валка з 500 пудами хліба. Для безпритульних і дітей, які прибували з районів, охоплених голодом, в монастирських приміщеннях було створено трудову колонію.
Зважаючи на тяжке становище в країні з продовольством, партійні й радянські органи докладали багато зусиль до швидкого піднесення культури землеробства, підвищення врожайності полів. У серпні 1923 року за пропозицією партосередку на Всеросійську сільськогосподарську виставку було направлено X. А. Чернякова для запозичення передового досвіду і запровадження його в селянських господарствах.
Сільвиконком дбав про налагодження медичного обслуговування населення, про підвищення освітнього й культурного рівня сільських трудівників. 1922 року в Новій Слободі відкрито лікарню на 30 ліжок, а за 2 роки до того — початкову школу, яку відвідувало 169 дітей. Для ліквідації неписьменності й малописьменності дорослого населення (1923 року з 2347 жителів не вміли писати й читати 1089 чоловік) створили гуртки лікнепу. Було організовано культурно-освітній гурток, бібліотеку. У 1922 році почав працювати сельбуд, при якому діяв самодіяльний драматичний колектив.
На початку 1924 року Радянську країну спіткало велике горе — вмер В. і. Ленін. 22 січня на траурному мітингу селяни поклялися бути вірними ленінським заповітам. Під час ленінського призову п’ять чоловік вступило до лав Комуністичної партії, 7 — до комсомолу. Виконуючи ленінські заповіти, комуністи села розгорнули наполегливу роботу щодо залучення бідняцько-середняцьких мас до кооперації. Велику допомогу в цьому їм подавав КНС, створений 1926 року. 1928 року сільське споживче товариство вже налічувало 811 членів, з них 398 — бідняків. Того ж року 25 бідняцьких господарств об’єдналися в сільськогосподарську артіль «Новый быт». Головою першого колективного господарства обрали І. Г. Подшивайлова. Навесні 1929 року члени артілі успішно провели сівбу зернових та інших культур, а влітку зібрали добрий для даної місцевості врожай — по 62 пуди зерна з кожного гектара. Селяни-одноосібники, пересвідчившись у перевагах колективної праці, один за одним вступали до артілі. Слідом за біднотою до колгоспу пішли й середняки. Восени 1929 року в Новій Слободі виникла друга сільськогоспьдарська артіль «Первое мая», а в 1930 році — ще чотири і колективізацію селянських господарств було завершено.
Наступного року в колгоспах «Новый быт», «Свободный труд», «Первое мая» були створені партійні осередки. Комуністи показували приклад самовідданої праці, вели перед у соціалістичному змаганні, докладали багато зусиль до зміцнення колективних господарств. У 1930—1931 рр. колгоспи села за допомогою державних кредитів придбали сільськогосподарський реманент, худобу, спорудили господарські приміщення. В березні 1932 року шість колгоспів села об’єдналися в один «Мировая революция». Держава закріпила за ним 3854 га сільськогосподарських угідь, з них 1812 орної землі, 398 лісу, 527 га сіножатей. Того ж року на артільних ланах з’явилися перші трактори Новослобідської МТС. Протягом 1932—1933 рр. колгосп збудував дві ферми, ремонтну майстерню тощо. Було зведено будинки колективіста й тваринників.
Міцніла змичка міста й села. Між колгоспниками артілі «Мировая революция» та робітниками Харкова й шахтарями Донбасу існували шефські зв’язки. Новослобідці також підтримували тісні стосунки з робітничими колективами Путивля. Зміцненню колгоспного ладу чинили опір куркулі та підкуркульники, які пролазили до колгоспу, розкрадали громадське добро, псували реманент. 1932 року в. розпал збирання врожаю куркулі вивели з ладу молотарку, косарку, спалили сушарку для конопель. Виконуючи волю колгоспників, сільська Рада і райвиконком вислали з Нової Слободи куркульські родини.
З кожним роком міцніло господарство артілі. 1933 року було зібрано зернових пересічно по 15,5 цнт, конопель — трести — 12, цукрових буряків — 300 цнт з га; удій молока на корову становив у середньому 2 тис. кг. Колгоспники одержали на трудодень по 2,7 кг зерна. В другій половині 30-х років колгосп перетворився на досить розвинуте багатогалузеве господарство, яке вирощувало зернові, городні й технічні культури. За допомогою вчених Всесоюзного науково-дослідного інституту конопель (м. Глухів) на полях артілі виведено новий сорт конопель — «Новослобідський кряж». За високі врожаї конопель — 14 цнт волокна та 12 цнт насіння з га — колгосп був удостоєний високої честі брати участь у Всесоюзній сільськогосподарській виставці 1939 року.
Розвивалися садівництво, бджільництво, молочне й м’ясне тваринництво, особливо вівчарство. На колгоспній вівцефермі налічувалося понад 2 тис. овець. В 1939 році колгосп «Мировая революция» першим у районі став мільйонером. У другій половині 30-х років він збудував електростанцію на 45 квт, радіовузол, а також школу, клуб тощо.
Змінювався зовнішній вигляд Нової Слободи. Колгоспники на свої дедалі зростаючі прибутки (у 1940 році, наприклад, вони одержали на трудодень по 2,5 кг хліба і по 3 крб.) споруджували добротні будинки. 1938 року в центрі села встановлено пам’ятник В. І. Леніну, біля якого на честь знаменних дат і революційних свят відбувалися мітинги, демонстрації. Невпинно поліпшувалося побутове, медичне й культурне обслуговування населення. Працював сільмаг, було відкрито колгоспні дитячі ясла. Новослобідців обслуговувала сільська лікарня, її медичний персонал складався з 9 чоловік, які мали вищу й середню спеціальну освіту. З 1932 року в селі діяла середня школа, де 32 вчителі навчали й виховували 650 дітей. У 1935 році у Новій Слободі були хата-читальня, бібліотека, при клубі діяли хоровий і драматичний колективи художньої самодіяльності, створено оркестр народних інструментів. Кожний день вільної колективної праці приносив радість і щастя.
Та мирну працю перервав напад фашистської Німеччини на Радянський Союз. У перші дні війни близько 100 новослобідців пішли до лав Червоної Армії. З наближенням фронту було організовано евакуацію техніки, худоби та інших матеріальних цінностей колгоспу в глиб країни. На початку вересня жителі споруджували окопи й протитанкові рови. З 24 вересня по 3 жовтня на підступах до Нової Слободи точилися запеклі бої. Радянські воїни героїчно відбивали численні атаки гітлерівців. В останньому бою особливо відзначився лейтенант Бариба, який шквальним кулеметним вогнем знищив багато живої сили ворога. Гітлерівці підпалили сарай, звідки лейтенант вів вогонь, але тяжко поранений герой не залишив кулемета і згорів біля нього.
Вдершись 3 жовтня до села, фашисти запровадили в ньому найжорстокіший режим терору. Вони стратили 20 сільських активістів, близько 100 жителів села вивезли на каторжні роботи до Німеччини. Новослобідці не скорилися ворогові, і кожний, хто міг тримати в руках зброю, йшов у партизанський загін С. В. Руднева, що спочатку базувався в Новослобідському лісі, а пізніше об’єднався із загоном Є. А. Ковпака. Першими в ряди народних месників вступили X. А. Черняков, Т. А. Сапєгін, К. Ф. Черняков. В самому селі діяла підпільна група, яку очолював голова Новослобідської сільради І. І. Висоцький. Сумський обком КП(б)У призначив його секретарем Путивльського підпільного райкому партії. Та, йдучи до Путивля для зв’язку з підпільниками, він підірвався на міні, був привезений для лікування у місто і там зрадником виданий фашистам. Після загибелі І. І. Висоцького керівництво місцевим підпіллям взяло на себе командування Путивльським об’єднаним партизанським загоном.
Населення Нової Слободи, як і жителі багатьох інших сіл, активно допомагало народним месникам. Підпільники села передавали партизанам розвідувальні дані про ворога, переховували їх, допомагали продуктами харчування. Про тісний зв’язок новослобідців з ковпаківцями свідчить такий факт. 10 червня 1942 року каральний загін поліцаїв заарештував у Новій Слободі кілька радянських патріотів. Підпільники повідомили про це партизанів. Наступного дня народні месники на чолі з П. С. П’ятишкіним знищили 32 поліцаї й звільнили заарештованих. У відповідь фашисти прямою наводкою з танків та самохідних гармат обстріляли село термітними снарядами, перетворивши його на згарище. Жителі мусили мешкати в льохах і наспіх зроблених землянках.
Наприкінці червня населення з радістю дізналося, що ковпаківці знову перебазувалися в Новослобідський ліс. Першого липня в селі відбувся мітинг, на який зібралося близько тисячі жителів. Після мітингу велика група новослобідців пішла в ліс до партизанів. У з’єднанні С. А. Ковпака було сформовано дев’яту роту, до складу якої ввійшли мешканці сіл Нової Слободи, Бунякиного, Бивалийого. Окупанти намагалися будь-що покінчити з партизанами. З липня 1942 року фашисти оточили Новослобідський ліс. Три дні не вщухав бій. Особливо запеклим він був 6 липня. Найбільше відзначилася група Г. І. Замули. На одній з найважливіших ділянок вона вщент розгромила фашистів, допомогла загонові прорватися з ворожого оточення. Але сам Г. І. Замула загинув смертю хоробрих. Розлютовані невдачею, гітлерівці вдерлися в Нову Слободу й почали розстрілювати жителів з автоматів, кулеметів, кидали гранати в льохи й землянки, де лежали хворі та ховались діти й старики, кололи їх багнетами. Того дня було вбито 586 новослобідців. Частина жителів згоріла в огні. Врятувалися лише ті, хто встиг сховатися в лісі або яру. За період окупації вороги завдали селу величезних збитків: повністю знищили всі колгоспні будівлі, в т. ч. електростанцію, майстерню, тваринницькі приміщення, спалили школу, лікарню та всі житлові будинки; вивезли до Німеччини 150 голів великої рогатої худоби, 112 коней, понад 1000 тонн хліба.
2 вересня 1943 року частини 121-ї стрілецької дивізії під командуванням генерал-майора І. І. Лодигіна визволили Нову Слободу від німецько-фашистських загарбників. До села повернулися уцілілі жителі й відразу ж взялися за його відбудову. Копали землянки, розчищали завали. Одночасно провадилися осінні польові роботи. Військові частини виділили для відновленого колгоспу кількох коней. Завдяки піклуванню Комуністичної партії і Радянського уряду в 1944 році на полях колгоспу «Мировая революция» з’явились перші трактори щойно відбудованої Ново-слобідської МТС. Проте матеріальна база колгоспу лишалася слабкою. На початку 1945 року господарство мало лише 20 корів.
9 травня 1945 року прийшов довгожданий День Перемоги. 660 воїнів і партизанів повернулися в село, 600 учасників Великої Вітчизняної війни нагороджено орденами й медалями, зокрема, партизана М. Ф. Подшивайлова — орденом Леніна. Загинули в боях з німецько-фашистськими загарбниками 340 жителів. Після закінчення війни в Новій Слободі створено партійну організацію з 9 членів ВКП(б), відновлено комсомольську організацію. Під керівництвом партійної організації успішно відбудовували господарство артілі. Протягом 1946—1947 рр. на виділені державою кредити колгосп побудував 6 стаєнь, корівник, телятник, свинарник, пташник, 3 зерносховища, придбав локомобіль, 2 двигуни, 32 плуги, чотири вантажні автомашини тощо. Вже у 1947 році було відновлено всі посівні площі, а до 1950 року поголів’я худоби досягло довоєнного рівня. Колгоспні ферми налічували на той же час 677 голів великої рогатої худоби, 745 свиней і овець, близько 1,1 тис. штук птиці, з кожного гектара було зібрано по 8,3 цнт зернових і по 164,5 цнт цукрових буряків. Колгосп значно перевиконав план здачі державі хліба й цукрової сировини. У 1950 році до колгоспу «Мировая революция» приєдналися дві артілі, розташовані на території Новослобідської сільради. За об’єднаним господарством закріплено 6866 га сільгоспугідь, в т. ч. 3504 га орної землі.
За роки четвертої п’ятирічки змінився зовнішній вигляд Нової Слободи. Замість землянок зведено нові будинки, добротні господарські будівлі. Працювали сільська лікарня, семирічна школа, в якій налічувалося 520 учнів і 27 учителів, сільська бібліотека. В клубі, як і в довоєнний час, демонструвалися кінофільми, самодіяльні артисти виступали з виставами, концертами.
У наступний період економіка села розвивалася прискореними темпами. В 1951 році споруджено колгоспну електростанцію, цегельний завод. Це дало змогу артілі вести велике будівництво. Зростала культура землеробства, збільшувалося колгоспне стадо. В 1960 році артіль вже мала 920 голів великої рогатої худоби, 1200 свиней. Того ж року від рослинництва і тваринництва колгосп одержав прибуток у 4,7 млн. крб. (за тогочасним масштабом цін).
У першій половині 60-х років масовим став у селі рух за комуністичну працю. За звання ударників комуністичної праці змагалося 316 колгоспників. Першими його вибороли комбайнери І. М. Агілов та П. К. Гудимов, які щороку швидко й без врат збирали високі врожаї зернових. Звання колективів комуністичної праці удостоїлися рільнича бригада № 4, садово-городня, бригада мулярів, колектив цегельного заводу та інші. Колгосп значно збільшив збір зерна, технічних культур та овочів. Так, у 1964 році врожай цукрових буряків становив 288 цнт з га, овочів — 152 цнт. Колгоспники успішно виконали план восьмої п’ятирічки й підвищені соціалістичні зобов’язання, взяті на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна. У 1970 році доходи артілі перевищили 1,5 млн. крб., а середньомісячний заробіток її трудівників дорівнював 83 крб. (проти 76 крб. у 1968 році). 17 квітня все село вийшло на ленінський суботник, під час якого виконано робіт на 1,8 тис. крб., які були передані у фонд дострокового виконання восьмої п’ятирічки.
Напередодні ювілею в селі відкрили Ленінську кімнату, яку в день 100-річчя з дня народження В. І. Леніна відвідали всі трудівники села. Новослобідська Ленінська кімната — одна з найкращих у районі. Натхнені історичними рішеннями XXIV з’їзду КПРС, колгоспники з великим запалом працюють у роки дев’ятої п’ятирічки. У рік славного 50-річного ювілею утворення Союзу РСР вони, незважаючи на посуху, зібрали непоганий урожай зернових, з честю виконали план продажу державі сільськогосподарських продуктів.
У селі провадиться велике капітальнє й житлове будівництво. З допомогою державних кредитів і власним коштом колгосп спорудив електромлин, три типові корівники і стільки ж свинарників, відгодівельний майданчик для свиней. 1972 року в господарстві, яке спеціалізується на розведенні й відгодівлі птиці, головним чином водоплавної, здано в експлуатацію пташник на 5 тис. качок, а до 1975 року стане до ладу цілий комплекс на 75 тис. штук. Зведено будинок механізатора, шестиквартирний житловий будинок для спеціалістів сільського господарства, дитячі ясла, будинок культури із залом на 450 місць та багато інших будівель різного призначення. За генеральним планом забудови села споруджується торговельний центр, типове приміщення середньої школи на 640 учнів, світлі й просторі будинки колгоспників.
Багато уваги приділяється поліпшенню побутового, медичного й культурного обслуговування населення, дальшому розвитку освіти. До послуг жителів — 7 магазинів, побутовий комбінат, лікарня на 35 ліжок, в якій хворих обслуговують 28 медичних кваліфікованих працівників. У середній та двох початкових школах навчаються 766 учнів, працюють 37 учителів. За роки Радянської влади 980 новослобідців здобули середню освіту, 150 — вищу. Нині в селі трудяться 95 представників інтелігенції. Це — вчителі, медичні працівники, інженери, агрономи, економісти, механіки, зоотехніки. Більшість з них—уродженці села. Понад 300 новослобідців працює в різних галузях народного господарства. Приклад скромної трудівниці М. І. Агілової свідчить про те, як цінують в нашій країні людей праці, як завдяки піклуванню Комуністичної партії і Радянської влади з них виростають чудові спеціалісти. Свинарка М. І. Агілова за одержання по 19—23 поросяти від кожної свиноматки нагороджена орденом Леніна. Працюючи на фермі, вона заочно навчалась у Новослобідській середній школі. Після її закінчення вступила до Полтавської школи партійно-господарського активу, а потім заочно закінчила Вищу партійну школу при ЦК КПРС. Була головним агрономом сусіднього колгоспу, а нині вона очолює колгосп «Коммунистический путь» Путивльського району. Трудівники колгоспу «Мировая революция» невпинно підвищують свою кваліфікацію, навчаються в місцевій економічній школі, механізатори й тваринники — в школах передового досвіду. Культурні запити колгоспників задовольняють будинок культури, 2 клуби, в яких працюють самодіяльні гуртки, 5 бібліотек.
Величезні зміни, що сталися в Новій Слободі за роки Радянської влади,— наслідок піклування Комуністичної партії і Радянського уряду, наполегливої роботи партійної та комсомольської організацій, депутатів Новослобідської сільської Ради, всіх трудівників села. 1973 року парторганізація села налічувала 65 комуністів. 193 комсомольці Нової Слободи об’єднані в дві організації ЛКСМУ. 1973 року до складу сільської Ради обрано 41 депутат, серед них 6 робітників, 23 колгоспники, 12 представників інтелігенції, 19 жінок, 20 комуністів, 6 членів ВЛКСМ. При Раді працюють 5 постійних комісій: сільськогосподарська, культурно-освітня, благоустрою, торговельно-побутова та бюджетно-фінансова. Приділяючи багато уваги дальшому розвитку освіти й культури, Рада виділила з бюджету 1973 року для цієї мети 12,1 тис. карбованців.
У селі урочисто відзначають День Перемоги 9 травня, вшановують тих, хто віддав своє життя за свободу і щастя радянських людей, за їх світле комуністичне майбутнє. Щороку у пам’ятні дні новослобідці й гості з інших місць збираються біля]побудованого в селі меморіального комплексу, на плитах якого вирізьблено імена односельців, що загинули в боротьбі з ворогом у роки Великої Вітчизняної війни, увічнено пам’ять 586 жінок, стариків і дітей, яких німецько-фашистські недолюдки вбили й спалили живцем 7 липня 1942 року. До підніжжя меморіалу і пам’ятника воїнам-визволителям, на братську могилу, де захоронено останки відважного захисника Нової Слободи лейтенанта Бариби та військкома П. К. Сапєгіна, покладаються вінки й квіти. Ветерани війни ведуть екскурсії по місцях боїв за село, розповідають про мужність радянських воїнів і партизанів, показують гостям пам’ятні стели, одна з яких стоїть при в’їзді в село, друга — в Новослобідському лісі.
Трудящі Нової Слободи, як і всі радянські люди, самовіддано працюють над здійсненням величних накреслень XXIV з’їзду Комуністичної партії Радянського Союзу.
А. А. ПОГРІБНИЙ