Оженин, Острозький район, Ровенська область
Оженин — село, центр сільської Ради, розташоване за 14 км від районного центру. Тут міститься залізнична станція Острог. За два кілометри від Оженина протікає річка Горинь. Дворів — 714, населення — 3437 чоловік. Сільраді підпорядковані населені пункти Бродів, Країв, Стадники.
Оженин — старовинне українське село. Вперше воно згадується в документах першої половини XVI ст. 1534 року князь А. Заславський відписав князеві К. І. Острозькому частину своїх маєтків в Оженині і у Верхові «з людьми і полями і сіножатями, з лісами і борами, і дібровами, і озерами, і данинами грошовими і медовими, і куничними, і з бобровими гонами і з ловами звіриними і пташиними, і з млинами, і з ставами, і з усіма пожитками».
На той час Оженин входив до складу Литовського великого князівства. Пізніше за Люблінською унією він підпав під владу Польщі. Посилився соціальний і національний гніт.
Важке становище селян погіршували спустошливі напади татар, а також феодальні міжусобиці. 1583 року власник Оженина М. Заславський заклав маєток Я. Комницькому, але в цьому ж році відібрав його. Справа дійшла до судового розгляду. Через те, що Заславський не підкорився рішенню суду, проти нього на захист інтересів Я. Комницького рушила повітова шляхта разом з луцьким намісником. М. Заславський зустрів їх пострілами. В цю справу втрутився польський король. 20 червня 1583 року він зобов’язав кременецького, володимирського й луцького старост організувати ополчення із шляхти всього Волинського воєводства і силою зброї повернути Оженин Я. Комницькому. Тоді М. Заславський продав Оженин разом з селом Стадниками К. Римінському.
В цей час Оженин був порівняно невеликим — у ньому налічувалося 51 дим та понад 300 жителів.
Жителі села брали активну участь у визвольній війні українського народу 1648—1654 рр., вступали до повстанських загонів, які розправлялися з шляхтою. 13 квітня 1649 року кременецький підкоморій скаржився на те, що селяни села Хорева й міщани напали на його володіння, у т. ч. й на Оженин. Вони знищили архів, майно. Селянське ж майно не потерпіло.
Селяни не припиняли боротьби і після визвольної війни. Вони нападали на поміщицькі маєтки, рубали ліс, знищували панські посіви.
З розвитком товарно-грошових відносин посилювався феодальний гніт. Водночас зростало національно-релігійне гноблення. Польські власті разом з католицьким духовенством намагалися покатоличити місцеве населення. 1728 року власник села Ф. Єловицький примушував місцеве українське населення відвідувати уніатську церкву.
Після возз’єднання Волині з Росією Оженин увійшов до Хорівської волості Острозького повіту Ізяславської, а згодом Волинської губернії. 1798 року в ньому налічувалося 63 двори, 451 житель. Селяни продовжували жити в злиднях і безправ’ї. Вони скаржились до суду на сваволю панських управителів, посесорів і економів. У лютому 1840 року економ М. Дідковський тримав за непокірність закутого в колоду селянина-кріпака Т. Прокопчука на холоді в одній сорочці, бив його канчуком, палицею, кулаками й ногами, погрожував убити або заслати в Сибір. Внаслідок жорстоких тортур Т. Прокопчук помер. Кріпаки, побиті економом, залишилися каліками. Коли ж справа дійшла до суду, судова процедура тривала майже три роки. Лише 22 грудня 1842 року Волинська палата кримінального суду надіслала Волинському губернському правлінню документ, в якому рекомендувалось позбавити М. Дідковського волі на два тижні, чим фактично виправдала бузувіра.
Не поліпшила економічного становища селян Оженина й реформа 1861 року. Викупні платежі важким тягарем лягли на плечі зубожілих селян. У 1865 році 513 десятин кращої землі належали поміщику, а 128 селянським господарствам — лише 235 га орної землі. Низького врожаю, який збирав селянин на своїй невеличкій ділянці, не завжди вистачало для того, щоб прогодувати сім’ю. Селяни змушені були найматися до куркулів — за 60 коп. в день з конем, за 30 коп.— без тягла. По 20 коп. у день платили жінкам. У пошуках заробітку селяни йшли на підприємства, які в той час створювалися на Волині, на будівництво залізниці Київ—Брест, що прокладалася через Оженин. Важке матеріальне становище погіршувалось численними податками. Селянам доводилося сплачувати подушне, державний, земельний податки, земські та страхові збори.
У 1873 році в селі спорудили залізничну станцію. Через неї вивозили лісоматеріал, пшеницю, цукор, в Оженин прибували сіль, залізо, сталь, тютюн, вугілля, знаряддя землеробства.
Трудящі не мирились зі своїм злиденним становищем, політичним та національним безправ’ям. Під час революційних подій 1905 року робітники станції Оженин підтримали Жовтневий всеросійський політичний страйк. Революційними настроями були охоплені й селяни Оженина, в якому налічувалося тоді 132 двори і 674 жителі.
З 1884 року в селі працювала церковнопарафіяльна школа. На утримання вчителя селяни збирали щороку до 100 крб. У школі навчалось 25—30 дітей.
Перша світова війна завдала великого лиха жителям Оженина. Більше половини працездатних чоловіків було мобілізовано на фронт. І саме в цей час, у березні 1915 року, власті вирішили перевести селян на відрубні й хуторські ділянки. Селянки категорично відмовились, не пустили землеміра на поле, мотивуючи тим, що треба почекати повернення чоловіків з фронту. Призвідцями виступу були Ілля Драбенюк, Мирон Ярмолюк, Артем Кондратишин, Опанас Дмитрук.
Лютнева буржуазно-демократична революція вселила в серця трудящих надію на близьке звільнення від соціального гніту. Однак Тимчасовий уряд не хотів вирішити земельне питання. Земля, як і раніше, залишалася в руках поміщиків.
Трудящі Оженина з радістю зустріли звістку про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. У січні 1918 року тут проголошено Радянську владу. Під впливом революційно настроєних солдатів, що поверталися залізницею через станцію Оженин додому, у селі був створений ревком. Очолив його селянин-бідняк Н. Г. Горбатюк. Ревком приступив до розподілу поміщицької землі.
Однак окупація села у лютому 1918 року австро-німецькими військами перервала будівництво нового життя. Разом з окупантами повернулася на Україну Центральна рада, яку незабаром замінили гетьманатом. У грудні 1918 року владу захопила Директорія. У травні 1919 року петлюрівців громила в районі Оженина 1-а Українська радянська дивізія. В серпні 1919 року село захопили польські загарбники.
2 липня 1920 року між частинами Першої Кінної армії й польськими окупантами відбувся бій за залізничний міст біля села Бродова, недалеко від Оженина. Надвечір воїни 2-ї бригади 6-ї кавалерійської дивізії непомітно підійшли до позицій польських кіннотників, що розташовувалися на березі Горині, і несподіваною атакою відкинули їх. На плечах ворога вони форсували річку і, захопивши станцію Оженин, відрізали польському бронепоїзду шлях до відступу на Ровно.
Але у другій половині вересня 1920 року Оженин захопили війська буржуазно-поміщицької Польщі. Село підпорядкували Хорівській гміні Острозького повіту Волинського воєводства. За даними 1921 року, в селі налічувалося 155 житлових будинків, 865 жителів, у т. ч. 796 українців.
Як і на всіх західноукраїнських землях, трудящі Оженина зазнавали важкого соціального гніту. Польські власті обкладали селян чисельними податками. Більшість селянських господарств Оженина були малоземельними. Ціни ж на сільськогосподарські продукти були низькими.
Соціальний гніт доповнювався політичним безправ’ям і національним гнобленням. Одержати кваліфіковану роботу українець міг, лише прийнявши католицьку віру. Українців повсюдно звільняли з роботи. Навесні 1921 року залізничну лінію Радзивилів—Здолбунів — Оженин передали з Львівської до Радомської дирекції залізниць. Незабаром з 40 сімей українців, члени яких працювали на станції Оженин, на роботі залишилося 5 сімей.
У 1937 році станцію Оженин було перейменовано на станцію Острог. З 1923 року почалося будівництво шосейної дороги Оженин—Острог, яка стала до ладу 1928 року. Тоді ж рушив перший автобус, Але користувалися ним лише заможні, бо проїзд коштував дорого. Цього року в селі запрацювали пошта й телеграф.
В умовах окупації село не зростало. До 1936 року кількість населення зменшилася на 33 чоловіка. Польські власті не турбувалися про розвиток освіти. У 1925/26 навчальному році була одна початкова школа, до якої записалося 111 дітей.
Становище в селі ускладнювалось його близькістю до польсько-радянського кордону. Тут розквартировувались військові частини, солдати яких поводили себе як завойовники — знущалися з населення, грабували.
У 1924 році селянина Василя Дулевича, який відмовився зняти шапку, польський поручик 19-го уланського полку жорстоко побив. Поставивши на постій у його хаті шість солдатів, поручик наказав: «Беріть, що треба. Якщо будуть чинити опір, бийте хамів». Окупанти вигнали з хати господаря, його жінку та дітей. Селянина П. В. Шевчука вони побили мало не до смерті за спробу затримати польського солдата, який намагався викрасти речі господаря і навіть хотів підпалити хату. Вахмістр, якому поскаржився Шевчук, заявив: «Ми вас всіх перестріляємо, якщо не будете мати поваги до польської армії».
Цього року в Оженині, як і в інших селах Острозького повіту, побувала каральна експедиція з 40 поліцейських та уланів. Експедиція розшукувала таємний склад зброї. Оточивши село, солдати нікого з нього не випускали, а багатьох затриманих побили.
З кожним роком серед трудящих села зростало незадоволення, активізувалася їх боротьба за соціальне й національне визволення, за возз’єднання з Радянською Україною. Цією боротьбою керувала Оженинська революційно-повстанська організаційна чолі з місцевим селянином К. М. Дмитруком. Діяли також партизанські загони. Під впливом агітації членів підпільної організації жителі саботували розпорядження польських властей. У 1924 році більшість членів Оженинської революційно-повстанської організації перейшла польсько-радянський кордон. У Радянському Союзі К. М. Дмитрук закінчив інститут, став інженером-будівельником, а коли Західна Україна возз’єдналася з Радянською, повернувся на Ровенщину (нині — пенсіонер, проживає в Ровно).
Революційно-повстанська організація, що продовжувала діяти під керівництвом О. А. Кушніра, використовувала кожну легальну можливість. Так, члени її виступали на зборах, які проходили в селі з 23 березня по 15 квітня 1930 року у зв’язку з виборами до сейму. Промовці таврували фашизм, засуджували підготовку війни проти СРСР2. У липні 1931 року в Оженині відбулася нарада районного комітету «Сельроб-єдності».
Глибокі соціальні перетворення, докорінне поліпшення життя трудящих села сталися лише після 17 вересня 1939 року, коли на західноукраїнські землі, виконуючи історичну місію, прийшли воїни Червоної Армії. Негайно в селі було утворено сільський комітет. Його очолив безземельний селянин І. Ф. Сорочинський.
В жовтні 1939 року трудящі Оженина обрали до Народних Зборів Західної України свого депутата — колишню селянку-наймичку з села Стадників У. В. Єфимчук-Дячук. Виступаючи на Народних Зборах у Львові, а пізніше на позачерговій сесії Верховної Ради СРСР, вона розповіла народним обранцям про важке злиденне життя поліщуків за часів окупації краю буржуазно-поміщицькою Польщею, просила Верховну Раду СРСР возз’єднати територію Західної України з Радянською Україною в складі Радянського Союзу навічно.
Перетворюючи в життя рішення Народних Зборів Західної України, Оженинський сільський комітет приступив до розподілу поміщицької землі. 332 гектари було роздано безземельним і малоземельним. Землю одержали 182 двори. На 5 грудня 1940 року 182 селянські господарства мали в своєму користуванні 525 га землі, у т. ч. 419 га орної.
На підставі нового адміністративно-територіального поділу, проведеного у січні 1940 року, в Оженині створено сільську Раду. Сільський комітет здав їй свої повноваження. В грудні 1940 року відбулися вибори до місцевих Рад. Цього року утворилася комсомольська організація.
У лютому наступного року 20 господарств села об’єдналися в колгосп, який на-звали ім. Ворошилова. Одними з перших до нього вступили колишній панський наймит К. С. Полулях, бідняк Г. І. Савич та ін. 4 квітня хлібороби вперше вийшли засівати спільну ниву. Ця подія стала великим святом. Над підводами майорів червоний прапор. Лунали пісні. На допомогу колгоспникам прийшли трактори Оженинської МТС, створеної минулого року в колишньому поміщицькому маєтку. MTС мала 9 тракторів, автомашину, 20 тракторних плугів, 4 сівалки, 4 жатки, 7 молотарок тощо.
Наслідуючи приклад Паші Ангеліної, кілька оженинських дівчат, у т. ч. Олімпіада Савич, Євгенія Войтович, успішно закінчили курси трактористів і працювали механізаторами.
Сталися зміни і в культурному житті села. Невдовзі після возз’єднання відкрилася семирічна школа з рідною мовою викладання. У сільському клубі, який розмістили в одному з приміщень колишнього панського маєтку, почали працювати гуртки художньої самодіяльності.
Але підступний напад фашистської Німеччини перервав будівництво нового життя. Наприкінці червня 1941 року в районі Оженина радянські воїни вели запеклі бої з фашистами. З липня 1941 року німецькі війська окупували Оженин. Гітлерівці вбивали радянських людей, грабували населення. Вони забрали 496 корів, 12 коней, 34 свині, птицю. Окупанти жорстоко карали за найменшу непокору, намагалися розпалити ворожнечу між місцевими українцями й поляками.
Населення чинило опір окупантам. Жителі села йшли в партизани, вливалися до загонів з’єднання А. 3. Одухи, яке діяло поблизу Оженина й Теремного. На початку 1942 року в Оженині виникла підпільна патріотична група, яка ввійшла до складу Острозької підпільної організації. Наприкінці року група вже налічувала 40 чоловік. Очолював її заступник голови Острозького підпільного комітету К. М. Дмитрук. Він мав конкретне завдання — вести спостереження за рухом поїздів через станцію Острог. Для безпеки і кращого спостереження за пересуванням окупантів К. М. Дмитрук влаштувався на залізничній станції Острог села Оженина. Згодом до підпільної роботи він залучив техніка В. Г. Бузюна, який жив на станції і міг спостерігати за рухом поїздів уночі. Таким чином, спостереження велося цілодобово. Розвідувальні дані передавалися в Острозький підпільний комітет, а потім — партизанському з’єднанню А. 3. Одухи.
Через зв’язкових оженинська група одержувала від партизанських загонів листівки, зведення Радянського інформбюро, відозви до населення саботувати відправку людей на каторжні роботи до Німеччини, до залізничників — здійснювати саботаж і диверсії. Члени групи розклеювали їх по селу, клали в підводи, що прибували на станцію з зерном.
В липні 1943 року К. М. Дмитрук разом з В. Г. Бузюном з активною допомогою односельця М. Шведа зібрали розвідувальні дані про розташування вогневих точок на залізничній лінії, стан охорони залізничного мосту через річку Горинь, що поблизу села Бродова. Після відповідної підготовки диверсійна група загону спеціального призначення Д. М. Медведева підірвала міст. Протягом двох тижнів рух ворожих поїздів на важливій залізничній магістралі Здолбунів — Шепетівка було перервано.
У січні 1944 року війська 1-го Українського фронту (командуючий генерал армії М. Ф. Ватутін), розгортаючи Луцько-Ровенську наступальну операцію проти фашистських військ, розпочали бої на підступах до Оженина. 28 січня 1944 року 870-й стрілецький полк 287-ї стрілецької дивізії обійшов село, де знаходився вузол опору противника, з півдня через ліс. Залишивши в районі Оженина один стрілецький батальйон для прикриття дій головних сил з тилу, командир полку підполковник А. Г. Писарєв двома батальйонами почав розвивати наступ вздовж залізниці на Здолбунів. Гарнізон ворога в Оженині силою до двох піхотних батальйонів, щоб уникнути загрози оточення, спішно залишив село. 5 лютого 1944 року Оженин був визволений від німецько-фашистських загарбників.
Населення радо вітало визволителів. 85 жителів пішли до Червоної Армії, щоб своєю безпосередньою участю внести вклад у розгром гітлерівців. 46 оженинців загинули в боях за Батьківщину.
Трудящі села з ентузіазмом взялися за відбудову зруйнованого господарства. Відновила діяльність сільська Рада. Насамперед вона розподілила між селянами 150 га поміщицької землі, яку під час окупації відібрали гітлерівські загарбники. Члени земельної комісії спрямували свої зусилля на вчасне виконання весняно-польових робіт.
Почала ремонтувати приміщення і техніку Оженинська МТС. У 1944 році на її відбудову держава відпустила 40 тис. крб. МТС уклала договори з селянськими господарствами — родинами червоноармійців, інвалідів Великої Вітчизняної війни та бідняцькими господарствами на виконання тракторних робіт.
Оженинська сільська Рада виступила ініціатором соціалістичного змагання за збирання врожаю протягом шести днів, за вчасний обмолот і виконання хлібозаготівель. Взявши шефство над шахтою ім. 1 Травня в Донбасі, сільрада вирішила надіслати шахтарям продукти. За прикладом Оженинської сільради, всі сільради району передали колективу підшефної шахти значну кількість продуктів. Шахтарі в своєму листі селянам Острозького району дали слово достроково виконати виробничий план, видобути понад план 200 тонн вугілля і надіслати його в район.
Поступово налагоджувалося мирне життя. В 1945 році держава виділила лісоматеріал для будівництва хат родинам військовослужбовців, демобілізованим. МТС допомагала селянським господарствам в обробітку грунту, сівбі і збиранні. У 1946 році селяни Оженина достроково, до 10 вересня, виконали державний план хлібоздачі, здавши державі 20 тонн зерна понад план.
Незабаром після визволення розпочалося навчання в семирічній школі. На ремонт школи держава асигнувала у 1946 році 31 тис. крб. Всі діти шкільного віку були охоплені навчанням. Працювали школи ліквідації неписьменності і малописьменності серед дорослих.
Наприкінці 1945 року відновили свою роботу клуб і бібліотека. Сільрада асигнувала на їх утримання близько 12 тис. крб. У клубі й бібліотеці широко проводилась агітмасова робота у зв’язку з виборами до Верховної Ради СРСР та УРСР. Населення вивчало Конституції СРСР та УРСР, положення про вибори. Агітатори — демобілізовані воїни — розповідали трудящим про Радянську Вітчизну, про бойові подвиги воїнів на фронтах Великої Вітчизняної війни.
Будівництву радянського життя всіляко перешкоджали банди оунівців. Залишені в навколишніх лісах, вони терором намагалися залякати місцеве населення. Від їх кривавих рук загинули сім’ї голови сільради Т. С. Дивака, селянина С. В. Королюка та ін. Але це не злякало трударів Оженина, вони активно допомагали радянським органам знешкоджувати бандитів.
1946 року створені партійна і комсомольська організації в МТС, наступного року — комсомольські організації на залізничній станції, у конторі «Заготзерна», школі. Комуністи й комсомольці виступали ініціаторами відновлення артілі, переконували селян у перевагах колективного господарювання. 1948 року делегація оженинських селян побувала в колгоспах Полтавської області. Повернувшись додому, селяни розповіли про виробничі досягнення колгоспів Полтавщини, про життя колгоспників. Наприкінці року 12 селянських господарств подали заяви про вступ до колгоспу, а 29 березня 1949 року колгосп ім. Ворошилова було відновлено. Наступного року до нього приєдналися артілі ім. Енгельса хутора Високого, ім. Свердлова села Бродова. У 1951 році створено колгоспну партійну організацію. У вересні 1957 року колгосп назвали ім’ям Богдана Хмельницького, а з об’єднанням його у 1959 році з артіллю «Дружба» села Краєва він дістав назву «Червона зірка». 1961 року колгосп став дослідно-показовим господарством Острозького району.
Колгосп «Червона зірка», одне з передових господарств району, відзначається високою культурою землеробства й тваринництва. Особливо великих успіхів добилися тут в роки восьмої п’ятирічки. В 1970 році було одержано в середньому з гектара по 28,2 цнт зернових, по 406 цнт цукрових буряків. На 100 га сільськогосподарських угідь вироблено 437 цнт молока, 102,4 цнт м’яса.
Ще вищих показників добився колгосп у першому році дев’ятої п’ятирічки. Середній урожай зернових з гектара становив 35,8 цнт. На 100 га сільськогосподарських угідь вироблено по 122 цнт м’яса, 479 цнт молока. Це найвищі показники в районі. Окремі доярки досягли рекордних надоїв молока, зокрема А. М. Якименко надоїла від кожної фуражної корови по 4600 кг. В цілому в колгоспі надоєно від кожної фуражної корови по 3027 кг молока. У 1972 році на колгоспних фермах утримувалося 577 корів, 882 свині, 395 овець, 4030 штук птиці. Ферми механізовані й автоматизовані — встановлені автонапувалки, транспортери, електродоїльні апарати тощо.
Зріс машинно-тракторний парк колгоспу. В 1971 році колгосп мав 36 тракторів, 8 зернових комбайнів, 26 автомашин, багато інших сільськогосподарських машин.
Оженинці обмінюються своїм досвідом з трудівниками колгоспу ім. А. Міцкевича Московського району Гродненської області Білоруської РСР. 1971 року вони побували у своїх білоруських друзів, познайомилися з методами приготування кормів для худоби, зокрема, з застосуванням мікроелементів, карбаміду, з системою госпрозрахунку по лімітних чекових книжках.
Водночас розвивалася промисловість. У селі працюють відділення райоб’єднання «Сільгосптехніки», залізнична станція, хлібоприймальний пункт. У роки восьмої п’ятирічки в селі стали до ладу нові потужні підприємства — Острозький плодоконсервний завод (1967 р.), Острозький цукровий завод (1968 р.), хлібозавод.
Острозький цукровий завод — плід братерських зусиль трудящих багатьох радянських республік. На його будівництві пліч-о-пліч з українцями трудились росіяни, грузини, білоруси та представники інших національностей. Бригада з братньої Грузії здійснювала наладку контрольно-вимірювальних приладів та автоматичних пристроїв.
Потужність цукрового заводу — 30 тис. цнт переробки буряків на добу. Під час сезону цукроваріння на заводі працює 1200 чоловік, у ремонтний період — 700—800.
Плодоконсервний завод має цехи — консервний, безалкогольних напоїв і консервно-засолочний. Тут виготовляють овочеві консерви, кленовий, яблучно-горобиновий соки. Потужність заводу — 6 млн. умовних банок консервів на рік. У 1971 році проектна потужність підприємства була значно перевищена — завод дав 7 млн. банок консервів. На заводі працює 340—380 чоловік, в осінньо-зимовий сезон — до 580 чоловік. За високі виробничі показники завод тричі нагороджений дипломом 1-го ступеня ВДНГ, дипломом 3-го ступеня Виставки передового досвіду в народному господарстві УРСР.
Урядовими нагородами відзначено 165 трудівників села, у т. ч. голову колгоспу Ф. П. Євчука — орденом Леніна, бригадира колгоспу А. О. Ільчука — орденом Жовтневої Революції, голову Оженинської сільської Ради В. Д. Коваленка — орденом Трудового Червоного Прапора, 153 чоловіка — Ленінською ювілейною медаллю.
Промислове й житлове будівництво, поліпшення благоустрою повністю змінили зовнішній вигляд села. В післявоєнний час в Оженині збудовано 525 будинків, у т. ч. 246 будинків зведено в роки восьмої п’ятирічки. Поблизу цукрового заводу виросло робітниче селище, де є свої магазини, поштове відділення, ощадкаса, банно-пральний комбінат, клуб на 400 місць, будуються побуткомбінат, амбулаторія. Завод спорудив кілька 3—4-поверхових житлових будинків. Майже всі сім’ї колгоспників і робітників переселилися в світлі, просторі будинки на дві-три кімнати з кухнею, криті шифером або залізом, обставлені хорошими меблями. Держава й колгосп систематично допомагають жителям села кредитами та будівельними матеріалами. Лише в 1966 році було виділено для індивідуального будівництва 213 куб. м лісоматеріалу, 47 тис. штук цегли, 73 тонни цементу, 9,4 тис. крб. позики. В 312 квартирах встановлено газобалонні установки. З 1964 року село одержує електроенергію з Добротворської ДРЕС. До послуг трудящих два відділення зв’язку, перукарня, майстерні побутового обслуговування.
Зросла торговельна мережа. В селі працюють промтоварний, продуктовий, книжковий магазини, їдальня, чайна. Збільшується товарооборот торговельної мережі, що свідчить про зростання добробуту населення. Якщо в 1970 році загальний обсяг товарообороту по Оженинському ССТ становив 1770 тис. крб., то в 1971—1940 тис. крб. Тільки протягом 1971 року в магазинах ССT продано 176 телевізорів, 60 радіоприймачів, 33 холодильники, 18 мотоциклів, 580 годинників різних марок, 194 пральні машини, 5 піаніно. До возз’єднання більшість мешканців села були вічними боржниками пана і держави, а тепер 1617 чоловік є вкладниками сільської ощадкаси.
Медичну допомогу населенню подають сільський фельдшерський і заводський медичні пункти.
За післявоєнні роки великі зміни сталися в галузі освіти й культури. Всі діти робітників, колгоспників та службовців навчаються. У селі, де ще тридцять років тому майже половина населення не знала грамоти, нині близько 750 дітей трудящих навчаються у середній (збудована 1968 року) і восьмирічній школах. Світло знань передають учням 54 вчителі, 32 з них мають вищу або незакінчену вищу освіту. Тільки в 1971 році середня школа видала атестати 46 випускникам. У вищих навчальних закладах 1972 року навчалося 49 чоловік, у середніх спеціальних навчальних закладах — 73.
До 1939 року в селі не було жодної людини з вищою освітою. За роки Радянської влади вищу освіту здобули 42 жителі, які тепер працюють в різних містах і селах Батьківщини. Серед них Г. Ф. Марискевич — кандидат історичних наук.
Вогнищем культурно-масової роботи в Оженині є сільський клуб, де працюють драматичний, хоровий, танцювальний гуртки, жіночий ансамбль. Користується успіхом сільська агіткультбригада. Самодіяльні митці часто виступають з концертами, виставами, а бібліотека проводить читацькі конференції, літературні вечори, дитячі ранки та здійснює інші заходи. Протягом 1971 року вона видала своїм читачам більш як 27 тис. книжок.
Готуючись до 100-річчя з дня народження В. І. Леніна, бібліотека посилила роботу, пропагуючи твори вождя й літературу про нього, використовувала різноманітні форми й методи роботи, зокрема бібліографічні огляди, бесіди, усні журнали. Ленінські читання супроводжувалися демонструванням діа-і кінофільмів.
Нове життя породило нові обряди і звичаї. В кімнаті щастя відбувається урочиста реєстрація шлюбів та новонароджених за новими обрядами. Проводяться зорини, обжинки, вшанування ветеранів праці, відзначення дня повноліття, початку трудової діяльності, трудові й сімейні ювілеї, проводи юнаків на службу до Радянської Армії.
У селі проводиться також спортивно-оздоровча робота. Є 18 першорозрядників. До послуг спортсменів — футбольне поле, три волейбольні, два баскетбольні та Інші майданчики.
Рік у рік зростають лави комуністів і комсомольців. Нині в 7 первинних партійних і 7 комсомольських організаціях налічується 260 комуністів і 600 комсомольців. З 70 депутатів сільської Ради 32 комуністи. Народні обранці показують приклад праці на всіх ділянках громадської діяльності.
Напередодні всенародного свята— 50-річчя утворення Союзу РСР— в трудових колективах Оженина панувало трудове і політичне піднесення. На честь знаменної дати трудящі брали підвищені зобов’язання. З честю дотримали даного слова тваринники колгоспу, серед них доярки-комсомолки Галина Антипіна, Ольга Поймай, свинарки О. Т. Гамзарук, Г. І. Онищук, робітники плодоконсервного заводу. За досягнення найкращих показників у соціалістичному змаганні на честь 50-річчя утворення Союзу РСР колектив плодоконсервного заводу нагороджено Ювілейною Почесною грамотою ЦК КП України, Президії Верховної Ради УРСР, Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради.
1964 року в центрі села встановлено пам’ятник засновнику Комуністичної партії і Радянської держави В. І. Леніну. Біля нього завжди людно. Вдячні за щасливе, радісне життя, сюди приходять з квітами учні в дні прийому до піонерів і комсомолу, в дні революційних свят. Неподалік стоїть обеліск-пам’ятник, споруджений на кошти колгоспу жителям села, які віддали своє життя за свободу і незалежність Батьківщини, в боротьбі з фашизмом у роки Великої Вітчизняної війни. Земляки полеглих, не шкодуючи сил, працюють над втіленням у життя накреслень XXIV з’їзду КПРС, докладають усіх зусиль, щоб достроково виконати план дев’ятої п’ятирічки.
О. О. СЛИВА