Післявоєнне відновлення народного господарства Дніпропетровської області
Народне господарство області зазнало величезних збитків від ворога. Було зруйновано 10 300 державних підприємств, установ і громадських організацій, 4723 житлові будинки, лікарень — 453, шкільних приміщень — 1390, знищено 57 102 будинки, що належали радянським громадянам. З доменних печей, що були в межах області, повністю зруйновано 13, з 36 мартенівських печей — 29, з 56 прокатних станів — 353. Металургійні заводи ім. Карла Лібкнехта, Новомосковський, Криворізький лежали в руїнах. В Криворізькому і Нікополь-Марганцевому басейнах усі шахти гітлерівці зруйнували і затопили. На Сталінській залізниці було виведено з ладу 57 проц. головних шляхів, 64 проц. паровозних депо. Знищені були залізничні вузли на лініях Донбас — Кривий Ріг, пасажирські станції Дніпропетровськ, Чаплине, мости через річки Дніпро, Самару, Вовчу та ін..
В сільських місцевостях фашистські загарбники зруйнували 20 920 споруд, пограбували 300 тис. голів великої рогатої худоби, 160 тис. коней, понад 700 тис. овець, кіз, свиней, велику кількість різноманітного сільськогосподарського майна. Загальні збитки, що їх завдали господарству області німецько-фашистські окупанти, становили майже 30 млрд. карбованців.
За час тимчасової окупації гітлерівцями було закатовано і вбито 78 118 жителів Дніпропетровщини і 37 185 військовополонених, 176 303 чол. вони насильно вивезли до Німеччини.
Відразу після визволення області були відновлені районні і сільські Ради депутатів трудящих, створені міськкоми і райкоми КП(б)У, комсомольські і профспілкові організації. Обком партії і виконком обласної Ради депутатів трудящих закликали населення насамперед впорядкувати шосейні дороги і залізниці, відбудувати всі мости на основних напрямках, якими рухались війська Червоної Армії. Трудящі області зустріли цей заклик з великим патріотичним піднесенням. Разом з частинами Червоної Армії вони спорудили тимчасові мости через річки Дніпро, Самару, Вовчу, Саксагань.
Одночасно відновлювалась робота підприємств, культурно-побутових установ. На Дніпропетровщину з усіх кінців країни безперервним потоком йшли машини, верстати, обладнання. Першоуральський старотрубний завод допомагав обладнанням і робочою силою у відбудові Дніпропетровського заводу ім. В. І. Леніна, колектив Високогірського рудоуправління допомагав відновлювати шахти Кривбасу.
Уже в жовтні 1943 року почали працювати станції Межова, Чаплине, Просяна, Синельникове, Мечетна. Стали до ладу 2 електростанції, видавали продукцію 12 маслозаводів, 310 млинів, 57 крупорушок, а в 1944 році на металургійних підприємствах Дніпропетровська і Дніпродзержинська було відновлено 3 доменні і 13 мартенівських печей, 13 прокатних станів, на Криворіжжі діяло 20 шахт, у Марганці — 4. Залізничники відбудували головні залізничні лінії і успішно справлялись з перевезенням вантажів. Країна знову почала одержувати з Придніпров’я залізну руду, чавун, сталь, прокат.
Самовіддано працювали трудівники села. У виключно короткий строк вони відновили 1693 колгоспи, 30 радгоспів і 66 МТС, організували 4186 тваринницьких ферм. В 1944 році колгоспи дали країні близько 35 млн. пудів хліба 2, в т. ч. понад план в фонд Червоної Армії більше 3 млн. пудів. Область одержала перехідний Червоний прапор Державного Комітету Оборони.
З перших днів визволення області почали працювати медичні та культосвітні установи. В листопаді 1943 року відновили роботу 793 школи, які відвідували 150 тис. школярів, 12 вищих учбових закладів, у яких навчалось 9943 студенти, 32 технікуми і 9 науково-дослідних інститутів. До кінця Вітчизняної війни в області відновили роботу 719 клубних установ, 198 бібліотек з книжковим фондом понад 500 тис. томів.
За рахунок демобілізованих з Радянської Армії поповнювалися кадри працівників усіх галузей народного господарства. З їх числа було висунуто на керівну партійну роботу — 594, радянську — 3054, господарську — 2456, комсомольську — 133, головами колгоспів і сільрад — 1340 чоловік, направлено у промисловість — 4252 і на транспорт — 1066 чоловік.
Водночас обласна партійна організація допомагала західним областям України кадрами, відрядивши туди на керівну роботу 1240 чоловік.
У 1946 році трудящі області добилися визначних успіхів у відбудові важкої промисловості. Стали до ладу ще 2 доменні печі, 4 прокатних стани. Значно збільшився випуск продукції. В порівнянні з 1945 роком виробництво чавуну зросло до 274,7 проц., сталі — 240,6 проц., прокату — 237,8 процента. В 1947 році було введено до ладу діючих першу чергу трубопрокатного цеху «Великий штифель» на Нікопольському південнотрубному заводі і великий колісопрокатний цех на заводі ім. К. Лібкнехта в Дніпропетровську. За закликом ЦК ВКП(б) партійні організації Москви, Ленінграда, Уралу та інших промислових центрів країни взяли під свій контроль виконання всіх замовлень для цих будов. До Нікополя і Дніпропетровська прибували інженери, бригадири, кваліфіковані робітники.
Підсумки відбудови народного господарства області за два роки п’ятирічки були підбиті в 1948 році на VII обласній партійній конференції у звітній доповіді першого секретаря обкому КП(б) України Л. І. Брежнєва. (Першим секретарем Дніпропетровського обкому партії Л. І. Брежнєв працював з листопада 1947 року до червня 1950 року). На цей час у партійних організаціях області налічувалося , близько 51 тис. комуністів. Опорою партійної організації був комсомол, у 3666 організаціях якого було понад 76 тис. юнаків і дівчат. Першим секретарем обкому комсомолу в той час працював О. О. Смирнов (нині секретар ЦК Комуністичної партії Білорусії), а згодом В. І. Дрозденко (нині член Політбюро ЦК КП України, секретар ЦК КП України).
Комуністи та комсомольці, всі трудівники Дніпропетровщини активно підтримали ініціативу ленінградців про завершення п’ятирічки за чотири роки. Великого поширення на підприємствах набрали рух за швидкісні методи праці, змагання за перехід до колективної високопродуктивної праці.
В 1948 році видобуток залізної руди досяг 103,1 проц. до плану.
Ще в жовтні завершив виконання річного плану трест «Нікопольмарганець». Успішно працювали підприємства машинобудівної промисловості. Колектив заводу ім. Бабушкіна вперше в CPCP виготовив суцільнозварну доменну піч для «Запоріжсталі». Випуск валової продукції промисловості в 1948 році склав 117,7 проц. планової.
Четвертий п’ятирічний план трудящі Дніпропетровщини успішно виконали. До 1950 року були підняті з руїн і почали давати продукцію завод металоконструкцій ім. Бабушкіна, металургійні заводи ім. Петровського, ім. Дзержинського, ім. Леніна, ім. К. Лібкнехта, Нікопольський південнотрубний та інші. Чимало підприємств області у 1948—1949 роках давали продукції більше, ніж у довоєнному 1940 році. Гірники Кривбасу видобули залізної руди в 3,5 раза більше, ніж у 1946 році, шахтарі Нікополь-Марганцевого басейну відповідно в 2,8 раза.
З патріотичним піднесенням працювало колгоспне селянство. Колгоспи та радгоспи області одержали від держави 3759 тракторів, 195 нових комбайнів, 500 моторів для ремонту старих комбайнів, 303 молотарки, 185 локомобілів, 577 автомашин, 1335 одиниць причіпного інвентаря. Із братніх республік було завезено 7280 голів великої рогатої худоби, 4200 голів дрібної худоби, 27 570 коней. Колгоспи області щорічно одержували в необхідних розмірах насіннєву і фуражну позики.
Велику роль у зміцненні колгоспного ладу відіграла постанова Ради Міністрів CPCP і ЦК ВКП(б) від 19 вересня 1946 року «Про заходи по ліквідації порушень Статуту сільгоспартілі в колгоспах», здійснення якої дало змогу повернути колгоспам понад 50 тис. га землі, на 1,5 млн. крб. господарського майна, худоби і грошей. Вже в 1947 році було відновлено 85,9 проц. довоєнних посівних площ. Незважаючи на несприятливі кліматичні умови, десятки колгоспів добилися врожаю зернових по 18—20 цнт, соняшнику по 19 цнт з гектара. Поголів’я великої рогатої худоби проти 1945 року зросло на 10,6 процента.
Піднесення сільського господарства було справою всього радянського народу. Всебічна допомога, яка надавалася містом селу, сприяла організаційно-господарському зміцненню колгоспів, зміцненню союзу робітничого класу і селянства. Особливо широкого розмаху і дійового характеру набрала шефська робота після того, як обласний комітет партії в 1947 році закріпив промислові, будівельні і транспортні організації за певними сільськими районами. Підприємства Амур-Нижньодніпровського району Дніпропетровська протягом лише одного 1948 року відремонтували для підшефних колгоспів, MTC і радгоспів 20 двигунів, 25 насосів, відбудували і розширили зрошувальну сітку в колгоспах на площі 1028 га. Підприємства Жовтневого району подали технічну допомогу на суму понад 1,5 млн. крб. підшефним колгоспам і МТС Павлоградського та Магдалинівського районів.
До кінця 1950 року питома вага електрифікованих колгоспів досягла 36 проц. проти 18,2 процента в довоєнний час. Дніпропетровський, Дніпродзержинський і Криворізький міськкоми партії направили у підшефні райони близько тисячі чоловік з числа партійно-радянського активу для проведення агітаційно-масової роботи, укомплектували для колгоспів і радгоспів 523 бібліотечки.
Позитивно позначилось на розвитку громадського господарства укрупнення колгоспів. До кінця 1950 року в області налічувалось 788 артілей замість 1669. Головами колгоспів стали 200 спеціалістів з середньою і вищою сільськогосподарською освітою, а також випускники дворічної школи колгоспних кадрів.
Партійні і радянські органи багато дбали про виховання майстрів високих урожаїв. В соціалістичному змаганні честь називатися бригадою високої культури землеробства першою в області завоювала тракторна бригада Межівської МТС, яку очолював Г. І. Сулима. Багатьох послідовників в колгоспах і радгоспах нашої країни мав і знатний кукурудзовод Герой Соціалістичної Праці М. О. Озерний.
На кінець четвертої п’ятирічки в основному були загоєні рани, заподіяні сільському господарству війною. Посівні площі області перевищили рівень довоєнного 1940 року на 14,4 тис. гектарів. У 1951 році кількість великої рогатої худоби зросла порівняно з довоєнним рівнем на 26,9 тис. голів.
Важливі господарські завдання розв’язували трудящі області в роки п’ятої п’ятирічки. Особлива увага приділялася розвитку Криворізького залізорудного басейну.
Протягом 1951—1955 рр. у Кривбасі споруджено 18 шахт, 6 кар’єрів, 5 великих заводів, першу чергу Південного гірничозбагачувального комбінату. Видобуток марганцевої руди в області збільшився в 1,8 раза порівняно з 1950 роком, виробництво коксу в 2,2 раза, чавуну в 2,5, сталі в 2,2, прокату в 2 рази.
В 1953 році з будівництвом поблизу Павлограда першої вугільної шахти «Тернівської» було розпочато освоєння нового вугільного басейну Дніпропетровщини, який дістав назву Західного Донбасу. На кінець 1968 року тут працювало 4 кам’яновугільні шахти.
Успішно розвивалася машинобудівна і машинообробна промисловість. Збільшився випуск нового пневматичного обладнання для шахт на криворізькому заводі «Комуніст», баштових підйомних кранів на Нікопольському заводі ім. Леніна, металоконструкцій на заводі ім. Бабушкіна. За 1951—1955 роки виробництво транспортерів зросло в 2 рази, електромоторів в 5 разів. Машинобудівна і металообробна промисловість області за обсягом валової продукції посідала друге місце після металургійної. Набула дальшого розвитку промисловість по виробництву товарів народного споживання. Валова продукція легкої промисловості в 1955 році зросла в 1,3 раза порівняно з 1940 роком. Обсяг валової продукції всієї промисловості збільшився на 98 проц. порівняно з 1950 роком. Понад план продукції вироблено на суму 1 млрд. 45 млн. карбованців.
Багато уваги питанням промислового розвитку Дніпропетровщини приділяла обласна партійна організація, яку очолював тоді А. П. Кириленко, нині член Політбюро ЦК КПРС, секретар ЦК КПРС. (Першим секретарем Дніпропетровського обкому КП України А. П. Кириленко працював з червня 1950 року до листопада 1955 року).
Велике промислове будівництво розгорнулося на Дніпропетровщині після XX з’їзду КПРС. Мобілізуючи трудящих на здійснення рішень з’їзду партії, обласна партійна організація посилила організаторську та політичну роботу. Широку програму дальшого поліпшення керівництва всіма ланками народного господарства розробили збори партійного активу області і міста Дніпропетровська, які відбулися 13 березня 1956 року. Збори всебічно обговорили доповідь першого секретаря обкому КП України В. В. Щербицького «Про підсумки роботи XX з’їзду КПРС і завдання обласної партійної організації». (З листопада 1955 року до грудня 1957 року В. В. Щербицький працював першим секретарем Дніпропетровського обкому КП України, з липня 1963 року до грудня 1964 року він — перший секретар Дніпропетровського промислового обкому, з грудня 1964 року до жовтня 1965 року —перший секретар Дніпропетровського обкому КП України).
Удосконалюючи методи керівництва промисловими підприємствами і будовами, партійні організації зосереджували увагу на якнайшвидшому введенні в дію нових об’єктів. Швидкісним методом були збудовані доменна піч на заводі ім. Дзержинського, коксова батарея на Баглійському коксохімічному заводі, прокатні стани і конверторний цех на Криворізькому металургійному заводі ім. Леніна, друга черга Південного гірничозбагачувального комбінату, шахта Дніпропетровська-Комсомольська в Кривбасі, заводи пресів і лакофарбовий у Дніпропетровську. На заводі ім. Дзержинського в 1958 році закінчено будівництво кисневої станції, конвертора в бесемерівському цеху, вапняно-випалювальної установки. 29 серпня 1958 року було задуто доменну піч «Дніпропетровську-Комсомольську» на заводі ім. Петровського, а 6 вересня 1958 року — доменну піч «Криворізьку-Комсомольську» на Криворізькому металургійному заводі ім. Леніна.
В спорудженні шахт і доменних печей активну участь брав комсомол області. За самовіддану працю сотні юнаків і дівчат нагороджені орденами і медалями Радянського Союзу. Обласну комсомольську організацію було відзначено Почесною грамотою ЦК ВЛКСМ.
В ході всенародного соціалістичного змагання, що розгорнулося на честь XXI з’їзду КПРС, у нашій країні виник патріотичний рух за створення бригад комуністичної праці. Ініціаторами цього руху на Дніпропетровщині виступили комсомольсько-молодіжна бригада доменної печі № 12 заводу ім. Дзержинського, де старшим горновим працював П. Лигун, і бригада трубоелектрозварювального цеху заводу ім. Леніна, керована заслуженим металургом УРСР Г. А. Ситалом.
Виконуючи рішення XXI з’їзду КПРС, трудящі області виступили з новими починаннями. Так, робітники металургійних і гірничорудних підприємств та будов вирішили виконати семирічку за рівнем виробництва металу і видобутку руди за 5 років без додаткових капіталовкладень. їх почин підтримали машинобудівники, хіміки, працівники інших галузей важкої промисловості. До боротьби за прискорення технічного прогресу залучалися широкі маси трудящих. Були створені комісії сприяння технічному прогресу, за участю яких розроблялись організаційно-технічні заходи по впровадженню нової техніки. Ще ширше розгорнувся рух винахідників і раціоналізаторів.
З ініціативи обкому КП України було проведено об’єднання наукових і інженерно-технічних сил промислових підприємств, що займалися розробкою однорідних проблем. За єдиним планом, складеним вченими разом з виробничниками, провадилась розробка нової технології виплавки металу, заснованої на застосуванні природного газу. У ній брали участь робітники заводів ім. Петровського, ім. Дзержинського, Криворізького ім. Леніна, «Запоріжсталі», Інститут чорної металургії Академії наук УРСР та інші.
У тісній співдружності вчених і виробничників розроблено і впроваджено у виробництво технологію ряду нових економічних профілів прокату, хімічних продуктів, комплексу машин для видобутку вугілля, металургійного устаткування, сільськогосподарських машин і комбайнів.
Набутий досвід керівництва промисловістю в період завершення будівництва соціалізму дав змогу Дніпропетровській обласній партійній організації успішно вирішувати величезні завдання, поставлені перед радянським народом XXI з’їздом КПРС у семирічному плані розвитку народного господарства CPCP на 1959—1965 роки і в прийнятій XXII з’їздом Програмі КПРС — програмі побудови комуністичного суспільства в нашій країні.
В 1962 році в промисловості області працювало понад 20 тис. спеціалістів з вищою і середньою спеціальною освітою. Вживалися заходи щодо зміцнення партійного прошарку у провідних галузях промисловості. В металургійній і гірничорудній було близько 23 тис. комуністів, у машинобудівній та металообробній —14 тис., на будівництві — 10 тис., на транспорті — близько 11 тисяч.
В русі за комуністичну працю в 1962 році брало участь 260 тис. трудівників промисловості і будівництва. Звання колективів комуністичної праці було присвоєно 3 тис. колективів, у т. ч. З заводам, 103 цехам і 4 шахтам, звання ударників комуністичної праці — 8,5 тис. чоловік.
В ході змагання за дострокове виконання семирічки широкого розповсюдження набула ініціатива криворізького шахтаря О. П. Ростального по швидкісній проходці шахтних стволів. Прагнення трудящих достроково виконати семирічку знайшло свій вияв і у змаганні за «українську годину», ініціатором якого були луганські робітники. На Дніпропетровщині почин луганчан першими підхопили шахтарі шахти «Саксагань» рудоуправління ім. Дзержинського тресту «Дзержинськруда».
В результаті успішного виконання семирічного плану обсяг промислової продукції області зріс на 88 проц. замість 80 проц. за планом. Понад план було вироблено продукції на 800 млн. крб., що дорівнює обсягу всієї продукції в довоєнному 1940 році. Це — результат великих якісних змін, що сталися в промисловості внаслідок технічного переозброєння багатьох її галузей, механізації і автоматизації виробничих процесів. У 1965 році порівняно з 1958 роком випуск чавуну і сталі зріс у 1,9 раза, готового прокату — в 1,8, сталевих труб і залізної руди — в 1,7, марганцевої руди — в 1,2, мінеральних добрив — у 2 рази. Колективи металургійних підприємств достроково виконали, семирічку, виробивши понад план 5,7 млн. тонн чавуну, 7,4 млн. тонн сталі, 3,8 млн. тонн прокату.
В роки семирічки швидкими темпами зростало виробництво електроенергії: досягла проектної потужності — 2 млн. 400 тисяч квт — Придніпровська ДРЕС, стала до ладу діючих Дніпродзержинська гідроелектростанція. Успішно розвивалася вугільна промисловість Західного Донбасу, розпочалась промислова експлуатація Перещепинського родовища природного газу.