Маневичі, Маневицький район, Волинська область (продовження)
На початку 1940 року в селищі було побудовано маслозавод, відновлено роботу парового млина, електростанції, промкомбінату. Відновилось і розширилось виробництво на тартаку та паркетній фабриці. Кількість робітників на паркетній фабриці із 150 у роки пансько-польської окупації після встановлення Радянського ладу зросла до 270 чоловік. Ремісники —столяри, шевці та кравці —об’єднались в артіль «Червоний прапор», яка виготовляла меблі, взуття та одяг.
У березні 1940 року трудящі Маневичів своїми депутатами до Верховної Ради УРСР обрали Л. Р. Корнійця та П. І. Таценка.
Багато було зроблено в галузі охорони здоров’я. В перші ж дні після визволення тут відкрили лікарню на 30 ліжок з пологовим відділенням, де медична допомога подавалась населенню безкоштовно. На оснащення і утримання медичних закладів держава асигнувала 35 000 крб. У березні 1940 року в сосновому лісі біля Маневичів розгорнув свою роботу дитячий санаторій на 150 ліжок.
Великі перетворення сталися і в культурному житті. В селищі з кінця вересня 1939 року почала працювати семирічна школа. Відкрились бібліотека, Будинок культури.
Напад німецько-фашистських загарбників на Радянський Союз перервав творчу працю трудящих села по будівництву нового життя. 28 червня 1941 року гітлерівці окупували Маневичі.
Понад два з половиною роки тривала окупація. Це були найтяжчі часи в історії селища. Гітлерівці встановили режим жорстокого терору, нечуваного насильства і грабежу. З перших же днів окупації німецько-фашистські загарбники почали видавати накази та оголошення, які регламентували життя в окупованому селищі. Всі ці накази закінчувалися словом «смерть». Але поневолювачам не вдалося залякати маневичан. У навколишніх лісах почали збиратися партизани. Розгорнулась боротьба проти окупаційного режиму. Створювались антифашистські групи. Вже у грудні 1941 року в районі селищ Маневичів, Черевахи і хутора Виселки почала діяти партизанська група «Макса» — Ю. М. Собесяка. Собесяк — поляк, народився в с. Піляшковіцях Люблінського воєводства. З 1937 року брав участь у комуністичному русі. Коли в 1939 році гітлерівські війська окупували Польщу, він виїхав до Радянського Союзу. Після окупації фашистами Волині повернувся до Маневичів, де влаштувався працювати в друкарні селищної управи. Разом з іншими товаришами Собесяк друкував і поширював антифашистські листівки. Активним його помічником був місцевий житель Ян Войтович.
У грудні 1941 року Ю. Собесяка і Я. Войтовича заарештували поліцаї. По дорозі до Ковеля, куди їх вели під конвоєм в гестапо. Ю. Собесяку пощастило втекти. Встановивши зв’язки з місцевими активістами, він створив партизанський загін. З березня 1942 року бійцями цього загону стали до 20 жителів Прилісного, Маневичів та інших сіл.
Влітку 1942 року загін Собесяка об’єднався з партизанським загоном Ф. Й. Мазурика, що утворився ще в липні 1941 року в районі села Гулівки Маневицького району. До складу цього загону входило 27 чоловік. Своїм командиром народні месники обрали «Макса». Загін розгорнув активну діяльність. У травні 1942 року він розгромив поліцейський пост у с. Галузії, зруйнував маслозавод біля залізничної станції Повурськ і захопив 100 голів худоби, яку гітлерівці відправляли до Німеччини. За липень — жовтень партизани здійснили десять бойових операцій. В районі Маневичів діяла ще одна партизанська група Д. Хвищука, створена також у грудні 1941 року. У березні 1942 року ця група влилася в загін Собесяка.
Згодом партизани почали здійснювати диверсії на залізниці Ковель—Сарни. Через відсутність вибухівки народні месники розбирали колію вручну. Це забирало багато часу і не завжди давало бажані наслідки, бо гітлерівці іноді своєчасно виявляли пошкодження колії. Та на початку грудня 1942 року партизани Ю. Собесяка зустрілися з месниками загону А. П. Бринського, який виділив для них 50 кг вибухівки і послав на допомогу інструктора-підривника. З кінця грудня 1941 року в Маневицьких лісах почала діяти і група П. X. Самчука. У травні—червні 1942 року вона здійснила ряд бойових операцій проти німецької поліції в Поворську і навколишніх населених пунктах, знищила 20 поліцаїв, вивела з ладу два маслозаводи, відібрала понад 100 голів худоби, пограбованої в населення і підготовленої для відправки в Німеччину, розгромила склад зерна. Активну участь у діях партизанського загону брали жителі Маневичів.
Ще дошкульніших ударів ворогові завдавали народні месники після того, як партизанські загони Ю. Собесяка і П. Самчука в січні 1943 року ввійшли до складу партизанського з’єднання А. П. Брянського. Це з’єднання вело боротьбу проти німецько-фашистських окупантів на території Волинської (в тому числі на території Маневицького району) і частково Ровенської областей. У населених пунктах, де партизани знищували ворожі гарнізони, відновлювалось радянське життя. Німецько-фашистські окупанти та їх прихвосні — українські буржуазні націоналісти, спираючись на збройні загони, утримувались в укріплених населених пунктах, розташованих переважно на залізничній колії, в тому числі в селищі Маневичах.
Внаслідок здійснення Луцько-Ровенської операції 13-а армія під командуванням генерала М. П. Пухова Першого Українського фронту у взаємодії з 38-ю стрілецькою дивізією 70 ї армії Першого Білоруського фронту 2 лютого 1944 року визволили Маневичі від німецько-фашистських окупантів. Селище знову стало радянським. Проте воно більше двох місяців було на лінії радянсько-німецького фронту, тут точилися великі бої. У боях за визволення Маневичів і району смертю героїв загинуло 572 радянські воїни. Багато з них поховано на братському кладовищі селища. Серед них майор П. А. Козирєв, капітан Г. В. Дроздов та інші. Народ свято шанує пам’ять про тих, хто віддав своє життя за визволення від гніту гітлерівців. На могилі загиблих у 1968 році встановлено обеліск.
Чимало маневичан зі зброєю в руках громили ворога на фронтах Великої Вітчизняної війни і в партизанських загонах. 152 з них за мужність і героїзм відзначені високими. у рядовими нагородами. Так, орденів Червоного Прапора і Слави 3-го ступеня удостоєно безстрашного воїна В. І. Дергуна, ордена «Червона Зірка» і ордена Слави 3-го ступеня — С. Є. Борисюка.
Ще не встигли відгриміти бої за визволення Маневицького району, а в селищі почалась відбудова. В цих тяжких умовах, коли скрізь були самі руїни і згарища, коли кожне подвір’я було порито траншеями та воронками від бомб і артилерійських снарядів, люди розгорнули роботу. Відступаючи під ударами радянських військ, німецько-фашистські окупанти зруйнували лісопильне підприємство, паркетну фабрику, електростанцію, промкомбінат, промислові підприємства, вокзал і пристанційні споруди, вивели із ладу залізничну колію, спалили 250 житлових будинків.
Запорукою успішної відбудови стала самовіддана праця радянських людей під керівництвом партійних організацій. Районний комітет партії, виконком районної Ради депутатів трудящих та його відділи очолили партизани та підпільники С. Є. Борисюк, П. С. Бабич, С. В. Миткалик, С. Л. Лаховський, Т. Ковальчук, а також комуністи, відряджені сюди Центральним Комітетом Комуністичної партії України — П. М. Козуль, А. Н. Бажан, Д. Г. Сивенко та інші. Ці мужні люди, які не встигли ще зняти військових гімнастьорок, активно включились у мирне будівництво, стали організаторами жителів селища на трудові діла. Одночасно вони зі зброєю в руках боролися проти банд українських буржуазних націоналістів, які часто вночі нападали на мирних жителів.
Протягом перших трьох місяців після визволення Маневичів районний комітет партії створив первинні партійні організації на підприємствах, організував роботу державного апарату, добираючи відповідні кадри, надсилав спеціалістів в органи народної освіти, охорони здоров’я, на підприємства. Було створено групу лекторів і агітаторів для роз’яснення трудящим рішень VI сесії Верховної Ради УРСР та завдань по відбудові народного господарства. На засіданнях райкому не раз обговорювались питання прохід відбудови залізниці і пристанційних споруд, промислових підприємств і житлового фонду, про відновлення і розвиток радянської торгівлі, організацію самооборони селища та участь населення в допомозі фронту.
В перших рядах помічників партії, як завжди, йшов комсомол. 25 квітня 1944 року утворилась районна комсомольська організація. Комуністи і комсомольці були в перших рядах відбудовників. Вони засипали траншеї, очищали вулиці і двори від руїн, ремонтували залізничну колію, відбудовували підприємства, ремонтували житла для населення. Вже через кілька днів після визволення стала до ладу залізнична станція Маневичі. У липні 1944 року відновив роботу ліспромгосп, де вже працювало 55 лісорубів, силами яких до кінця року було заготовлено 2100 складометрів деревини, та рибгосп, де працювало 22 робітники. Вони провели зариблення мальками 6 ставків, почали вилов риби. Менш ніж за півроку було відремонтовано 72 житлові будинки, з них 60 — силами громадськості.
Водночас провадилась і відбудова лікувальних закладів. Почали функціонувати лікарня з пологовим відділенням, жіноча та дитяча консультації, молочна кухня, санітарно-епідемічна станція, протитуберкульозний диспансер.
Вже в червні 1944 року почав працювати перший дитячий садок. У вересні 1944 року перед учнями відкрилися двері семирічної школи. Багато уваги приділялось дітям-сиротам, батьки яких загинули, захищаючи Вітчизну. З ініціативи жителів селища в 1945 році проведено широку кампанію збору коштів для дітей-сиріт.
Відбудовуючи селище, промислові підприємства та культурно-побутові установи, трудящі Маневичів піклувались і про потреби Червоної Армії, яка громила ворога. Район здав у фонд Червоної Армії 192 тонни зерна, 545 тонн картоплі, 213 тонн м’яса та інші продукти. 220 тис. крб. своїх заощаджень внесло населення Маневицького району на будівництво танкової колони ім. Героїв Радянського Союзу, які полягли в боротьбі проти фашистських загарбників при визволенні Волині3. На початку 1945 року почали давати продукцію лісозавод, райпромкомбінат, маслозавод, харчокомбінат.
Це були тільки перші кроки. Дальших успіхів у відбудові господарства добилися трудящі Маневичів у роки четвертої п’ятирічки. За перші три роки п’ятирічки колектив райпромкомбінату досяг довоєнного рівня. В 1949 році він уже видавав продукції на 10 проц. більше проти 1940 року. Багато робітників добилися високої продуктивності праці, а окремі з них були відзначені значками «Відмінник соціалістичного змагання місцевої промисловості».
Високих показників досягли і залізничники станції Маневичі та Маневицької дистанції колії. Вони виконали завдання 1949 року за 7 місяців. Тут було 127 ста-хановців та 90 ударників. 14 з них виконали за рік по 7 річних норм. Успішно розвивала своє виробництво промислова артіль «Червоний прапор». Перед у змаганні вів колектив столярного цеху.
Велику роботу по заготівлі та вивезенню лісоматеріалів у райони, що потерпіли від тимчасової окупації, проводили ліспромгосп та лістрансгосп. Партійні та радянські організації залучали до цієї справи більшість населення району. Так, у 1946 роді на лісозаготівлях працювало близько 800 лісорубів. Населення виділило також понад 2 тис. підвід. Вони вивезли за рік майже 34 тис. складометрів деревини для потреб Києва та інших міст республіки. Пізніше обсяг лісозаготівель дещо зменшується і на порядок денний стає завдання — переробка деревини на місці і проведення лісонасаджень.